Вхiд
Головна / Колонка головного редактора

«Україна — це… пекло для грішних душ інших планет»…

12-05-2017, 23:09

«Україна  — це… пекло для грішних душ інших планет»…
Така думка склалася в кореспондента американської газети «Нью-Йорк пост» Сергія КУРОВСЬКОГО за нинішніх відвідин Ужгорода. Найперше зазначу таку деталь: колись пан Сергій працював фотокореспондентом обласної газети "Молодь Закарпаття". Він добре знає наш край, бо прожив тут значний відрізок свого життя. А тепер підемо далі і глянемо на Ужгород його очима - людини, яка свіжим очима окинула те, що було колись своїм, а стало чужим.

Найперше американського гостя здивувало і навіть злякало те, що на жодному зустрічному обличчі за годину прогулянки містом над Ужем не побачив не те що приязної, а взагалі посмішки. Ужгород став нагадувати царство тіней. В голову прийшла думка з якогось, колись прочитаного, фантастичного роману про якусь країну, якій відвели роль пекла для інших планет. Таке й тут враження, що по Корзо, Грушевського і навіть у коридорах мерії блукають грішні душі, чекаючи черги на болісне підсмажування на велетенській сковороді, полум’я під якою вже розкладають чорти десь у районі благословенної Радванки.

— Причини того, що в душі людей закрадається нечиста сила, — говорить пан Сергій, — лежать на поверхні. Я сам, як колишній житель і нинішній постійний патріот України, абсолютно вражений цінами, нахабно накрученими в магазинах і на базарах. Чимало найменувань я купую і в центрі Нью-Йорка — Манхеттені, — де проживаю з дружиною. Але там ця провізія коштує часто в півтора-вдвічі дешевше, ніж тут. І це при чисто символічних зарплатах українців, які не підвищували при постійних інфляціях чи не з початку проголошення незалежності. Політики мають схаменутися, припинити нещадну феодальну експлуатацію своїх співвітчизників. Нажитого надмірного багатства на стражданнях простих людей у могилу з собою не забереш. Сам помітив, що за суму, витрачену на покупки, кілька років тому я приносив два повнісіньких пакети провізії, а тепер наповнюю тільки половину невеликої сумки.

Наш харчовий сервіс не дуже сподобався С.Куровському:
— Це — втілений на практиці жах, який підтверджує першу думку про «Україну — пекло інших планет». Дурниці, що готують за надто дорогими цінами і бездарно обслуговують, але все замовлене таке несмачне, що ресторан «Едельвейс» радянських часів із його кухнею здається справжнім раєм. Більшість харчових «крапок» є, на мою думку, приводом для їх власників просто-на-просто грабувати своїх співвітчизників у завуальованій формі. Вчора, пам’ятаєш, ми зайшли в кафе у центрі. Два чаї і чотири печива обійшлися нам у 5 доларів. В Нью-Йорку за ту ж суму я мав би такий добрячий обід, що залишки довелося б просити кельнера покласти в коробку і потім забрати з собою додому. А такий «центровий генделик» на американських теренах був би, звичайно, приречений. Сам би закрився. Не потрібно було б і під варту брати власників для негайного переміщення в буцегарню.

Сподобалося Сергієві, що тротуари і дороги середини минулого «комуняцького» століття нарешті піддаються нормальним ремонтам. Це вже вважає проривом у ліпше життя ужгородців, які без автівок приречені на каліцтва від дорожніх травм. Особливо в погану погоду, взимку. Приємно втішає нова варіація площі Народної, яку так і хочеться назвати майданом Володимира Павлея за іменем її автора, архітектора з великої літери.

Найбільшою втратою України в порівнянні з часами СРСР, які чомусь всіляко і часто невиправдано поливаються брудом, С.Куровський називає «цілковиту втрату веселості, оптимізму. Мене вразило, що колишні друзі чекають від тебе тільки якихось подачок, ніби мені за кордоном усе з неба падає. Просто для дружби я, бачте, не цікавий. Скажу навіть більше, в усіх спостерігається якась дивна манія переслідування. В одних знайомих запитав, де у Нью-Йорку працює їхній син і відразу… став ворогом. Вони вирішили, що зустрітися я хочу, щоб нашкодити йому, ледь не замучити, як у «вишуканих» фільмах жахів, які можна побачити на вітчизняних телеканалах.

В області — просто фантастична кількість церков і молитовних будинків. Здавалося б, що при цьому факторі більшість людей мала би посміхатися один одному, допомагати в хвилину матеріальної скрути, любити ближнього. Але спостерігається зовсім протилежне. В одному магазині біля алкогольного прилавка побачив колишнього приятеля, котрий «крутив» знайомого на п’ятдесят грамів. «Та я просто так тут стою», — відбріхувався другий, не бажаючи витрачати зайвого. Я взяв давнього знайомого за руку і запропонував купити горілки. Той не впізнав мене, а моєї доброти, через ту ж манію переслідування, страшенно злякався. Він надзвичайно швидко втік з магазину, попри втрачену на алкогольних «фронтах» фізичну форму, поки не заховався в якомусь завулку. Коли вже люди не чекають, а бояться твоєї любові і доброти — це дуже погано».

Американці, виявилося, соціально захищені. При нормальному ході життя товаришеві не вдавалось отримати державну квартиру, а після несподіваної пожежі він дістав її. Притому не подавав нікуди заяв, не оббивав бюрократичні пороги. Відповідні чиновники без нього зробили свою справу. В Америці, на відміну від України, чиновники існують для свого народу, а не навпаки.
«Україна  — це… пекло для грішних душ інших планет»…

На фото: Сергій КУРОВСЬКИЙ у Нью_Йорку

Василь ЗУБАЧ


коментарі