Вхiд
Головна / Колонка головного редактора

Пора збирати розкидане каміння України приходить. Але не радує…

26-05-2017, 11:30

Пора збирати розкидане каміння України приходить. Але не радує…
От вам і незалежність, небораки. Які б вишиванки не виготовляли, прапори кілометрові не викидали до свят, але радості мало.
Чому?

Шукав якусь ємку відповідь. Бо що ладу в тому, щоб полаяти попередніх президентів, згадати ще якихось персонажів із національного царства тіней, де тіньовими, здається, стали навіть вічні цінності — правда, воля, любов.

Зненацька зустрів лікаря зі світлим чолом. Розумного, тобто. Він коротко сказав на мої сум’ятні роздуми про нашу марнотну незалежність, що вся вона — це «витівки покоління петеушників». Представників того часу, які ввійшли в активні діячі незалежності і практично жваво розвалили Україну з її потенціалом і надіями, «петеушниками» цей лікар називав за рівнем і поверховістю мислення, а не за приналежністю власне до певного типу навчальних закладів.

«Петеушники», мовляв, побачили загальний розгардіяш, швидко обійшли, розштовхали ліктями зашорених інтелігентів та іншу «комуняцьку сволоту», наповнили для швидкого заробітку, натоптування власних кишень весь простір своєю поверховістю, обіцянками, гаслами. І за ними потягнулося суспільство, попри те, що шлях вів до прірви.

— Не врахували, — сказав лікар, — національні «петеушники» одного. Розкоші прийшли їм легко. На квадратних метрах їхньої нерухомості тут і за кордоном розбещувались їхні діти. В останніх вони ж бачили свою зміну, були впевнені, що вони такі ж фізично і психологічно. Але «петеушник», що дорвався до корита після певних нестатків, відрізнятиметься від вторинного «петеушника», який виходить у глобальний світ із розкошів. Після відходу «первісних петеушників» вторинні просто-на-просто не здатні будуть вистояти в світовій конкуренції економічних порухів, мускулів та умів. Вони пустять по вітру накрадене в українського народу жвавими «петеушними» батьками і залишаться на перепуттях вітрів. Адже батьки не подбали про головну гарантію їхньої безпеки — затишну соціальну державу Україну. На це ж їм розуму не вистачило. «Петеушники», словом.

Так, поверховість життєздатності без включення в дію голови, відсутність сумнівів на шляху до збагачення дали можливість старшим добряче порозважатися в притонах і створити притони по всій Україні. Попри серйозні вивіски на останніх, більшість із них стали притулками для осіб, які відмовилися бути людьми. Нема людей — то де та людяність? А яка незалежність може бути, коли ця субстанція існує для громади повноцінних людей, а останніх все менше, а решта, яка є в більшості, поступово позбувається людських ознак?

І все тому, що національні «петеушники» з початку незалежності жодної серйозної спроби дивитися в майбуття своєї, дорогої тільки на словах, України не зробили.

Даремно. Ще в часи Горбачовської перебудови був анекдот. Голова облвиконкому приїхав перевіряти тюрму. За ним ідуть, як жаби, мордаті силовики, а голова їх усе взуває.
Чому, мовляв, газони не підстрижені, де зручні лавочки, де спортмайданчик, чому б не зробити більярдну кімнату, охайну кімнату психологічного розвантаження з кавою та коктейлями…
Силовики не витримали:
— Та що ви так про цих зеків турбуєтеся?
— Треба думати про майбутнє, — поважно відповів голова облвиконкому…

…Отже, виховані в розкошах діти наших поверхових «верхів» спустять накрадене, яке могло б бути надбанням усіх і бути базисом квітучої держави. Крім того, нащадки будуть спокутували гріхи предків, слухати прокляття наступних поколінь українців, які після «петеушної» поверхової сарани стануть таки свідомими, відкинуть прокляття «петеушного» егоцентризму на всіх рівнях. Адже продуктивні сили кожного суспільства складають не курви і силовики, які в теперішній розкиданій Україні стали домінантними,

Яскрава ілюстрація поверхової тупості нинішніх «верхів» і «вершків» — неймовірна кількість свят і святкувань. Більшість не в силі щось запропонувати для розвитку України — то вони наймуть пару німфеток і ті за свої копійки наповнюють простір поздоровленнями з релігійними, антирелігійними, партійними і антипартійними святками. Святом повинне бути добре діло депутата, чиновника, яке вплинуло на розвиток країни, а не констатаційна пишна «блювотина»! В жодній країні нема такого туману святкової брехні. Та й що нам, за великим рахунком, святкувати? Коли Україну розкидали, а збирати практично нічого…

Вироком нинішній поверховій, практично «псевдонезалежності», є слова зі звіту генпрокурора: він радіє, що в прокуратурі з’явилися працівники, які відмовляються від запропонованих їм хабарів. Це названо ознакою прогресу. Це — гаплик, а не прогрес!

Соромно. І час правильно розставляти акценти для порятунку своїх нащадків, котрі ще сподіваються саме на Україну, а не на те, що вона стане філіалом Китаю за свої борги, нароблені дебілуватими «петеушниками».

Пора збирати розкидане каміння України приходить. Але не радує…


коментарі
Залишити коментар
    Имя
    Почта
    оновити, якщо не видно коду