Вхiд
Головна / Колонка головного редактора

Освіта: камінь на шиї українського громадянина, чи стимул для продуктивного індивідуального розвитку?

25-06-2017, 14:16

Освіта: камінь на шиї українського громадянина, чи стимул для продуктивного індивідуального розвитку?

…У школі, в свій час, я відразу відчув надмірну натягнутість усього навчального процесу. Тому оголосив учителям, що чотирьох класів постійної «відсидки» за партою цілком достатньо, а далі треба вчити лише те, що подобається кожному окремому учневі, а також освоювати побільше різних професій.

Мене не зрозуміли. В досить агресивній манері. Вчителі повідомили моїх ближніх, а ті «для мого ж блага» чинили зі мною, як із «дальнім». Вітчим лупцював, мати кривилася на кожен мій крок у вітчизняному просторі, навіть дід, котрий пережив війну, лагідно назвав це «вибриками малого».

Але час проходить, і все більше видно непотрібність даної системи середньої і вищої освіти, в якій діти і молодь «спалюють» свої ліпші роки, вивчаючи, а фактично отуплюючи себе предметами, які їм особисто в подальшому житті не згодяться. Звичайно, за великим рахунком десь шкода чисельних учителів, яких, у разі мого підходу до освітньої справи, може викинути зі школи через скорочення системи аж надто розвиненої (що ніхто із студентів, за свідченнями, і на 10 відсотків її не засвоює сповна) педагогічної освіти, а відтак і супутньої їй освіти середньої та середньої спеціальної. Але якщо, приміром, дитина в шостому класі вже твердо займається історією, і в тому ракурсі бачить свій майбутній фах — то чи потрібна їй алгебра, тригонометрія тощо?
—Чому ти отримуєш постійно одиницю з алгебри? — запитали в мого сина, котрий уже позиціонував себе як музиканта і кулінара, в дев’ятому класі.
—Бо на вищу оцінку від мене вона не заслуговує! — відрізав він.
Потім сплатили вчительці по два долари за кожен урок «репетиторства», і оцінка миттєво казково виросла. Головне в алгебрі була, виявляється, оплачувана послуга в репетиторстві з боку вчительки, а не знання, яких вона немовби пристрасно жадала від свого учня.

Через те, що галопом — через ремінь і «бабки» — проходимо наші «славні» і такі вже звичні своєю «славою» школи — після їх закінчення більшість випускників не володіє ніяким фахом, безпомічна в житті без підтримки. Коли їх лишити в самотності — вони просто пропадуть. Це — недопустимо. Від цієї усвідомленої безпомічності чимало з молоді просто тікає у вищі навчальні заклади. А тут феноменальна за розмахом система нахабної корупції, хабарів і хабариків, постійного приниження людської гідності добивають самостійну особистість потенційно героїчного зі сповитку пана українця.

Через це мало хто може, вже в зрілому віці, маючи молодечу силу, попрацювати самостійно за якимось найпростішим, але первинним фахом. Скажімо, муляром, перукарем, кухарем, штукатуром. Ці спеціальності ще в школі можна було б при радикальній зміні отупілих нинішніх програм освоїти, наприклад, на додаток до пріоритетної історії замість непотрібних цьому підлітку алгебри, тригонометрії тощо. Як стверджували самураї, кожному хлопцеві вже змалку треба оволодіти вісьмома спеціальностями — тоді в житті не пропадеш. Українцеві ж аж надто далеко до самурая (а чим ми гірші?) — це навіть не повноцінна людина, а «торба» з уривками різношерстих знань. Тому й тепер наші студенти здатні підробляти тільки на другосортних ролях дорослого життя. Найпопулярнішими серед них є менеджери, працівники центрів викликів, продавці-консультанти, офіціанти, кальянники, промоутери, супервайзери і кур’єри. На щось вище мало хто здатен.

Є багато скарг, що роботодавці неохоче беруть на роботу багатьох студентів, не цінують їх. Ситуація б змінилася, коли би наша школа виховувала не лінивих телепнів, які стоїчно пересиджують уроки, а самодостатніх людей із знанням своєї магістральної дороги в житті, кількома спеціальностями в активі. Тому не завадило б реформувати середню освіту України, перетворивши її в середню спеціальну, зливши зі школами ряд ще радянських професійно-технічних училищ і технікумів, які зараз дихають на ладан.

Молоді українці, які вступили до вищих навчальних закладів, вважають, що вони цілком дорослі. І дорослість випробовують через усі принади теперішнього нічного життя — клуби, паби, кафе, бари, ресторани, вечірки. Таким чином і «крутяться» якраз у тих сферах, де в основному і на роботу прилаштуватися найвірогідніше можуть. Щоб, мовляв, де працювати — там і витрачатися відразу. Такий собі Сізіфів труд. Чому? Тому, що сфера розваг не розвиває належно гармонійну людину, її фізичні, професійні та розумові якості. Певна річ, вона дає прибуток її власнику, а тобі, бідному, тільки ілюзію заможного життя «по нулях» і майбутню тугу за втраченими надаремне днями. Тим більше, що в Україні немовби продовжується бенкет під час чуми — сфера розваг надмірно розвинута, як злоякісна пухлина. Подібного суспільного збочення не зустрінеш ні в Словаччині, ні в Чехії, ні в Польщі.

Якщо поглянути в нашу історію — то серед великих людей більша частина почала свій трудовий осібний шлях ще в дитячі роки. Праця сформувала їх. Не слід, мабуть, забувати про це і не заставляти молодь всі найактивніші роки топити в конспектах, вбиваючи всю охоту і до людського розмноження, і до помноження успіхів своєї Батьківщини. Циган, котрий закінчив два класи, у сімнадцять років їздить на «Мерседесі», а українець з атестатом грається машинками з криками: «Пі-піп!!!»

Василь ЗУБАЧ


коментарі
Залишити коментар
    Имя
    Почта
    оновити, якщо не видно коду