Вхiд
Головна / Суспільство / Фото

Журналісти побували у "Дяді Васі" - винороба Василя Копчі у приміському поселенні Затишне

25-07-2017, 13:20


Журналісти побували у "Дяді Васі" - винороба Василя Копчі у приміському поселенні Затишне
Одного липневого дня до мене в гості приїхав колега з Рівненської області – голова тамтешньої організації Національної спілки журналістів України Дмитро Тарасюк. Коли з його дружиною Лідою покупалися та пройшлися містом, то зупинилися коло пам‘ятника Т. Г. Шевченку на однойменній вулиці. Сфотографувалися біля Кобзаря. Похвалили за оригінальність, цікавилися історією появи монумента. Мовили: такі чудові монументи є не всюди навіть у райцентрах України. А далі вирішили відвідати один з приватних підвалів, де о такій порі прохолода та гарно п‘ється вино. Міркували: куди, до кого та за яким вином – головне, аби власник винпідвалу був знавцем цього ремесла. А у зв‘язку з тим, що винний "професор" Карло Шош із Кідьовша того дня трубку не брав, до Івана Урсти у Бене виявилося їхати далеченько, тож узяли курс на Затишне. Тут також мешкають поважні ґазди, які мають смачні та ароматні домашні вина, вміють стільки розповісти про цю делікатну справу, що для журналістських нотаток цілого блокнота замало.
Журналісти побували у "Дяді Васі" - винороба Василя Копчі у приміському поселенні Затишне

Отже, курс узято у напрямку невеличкого приміського поселення Затишне. Зокрема, розшукати винний погріб "У дяді Васі" дуже легко – на центральній вулиці та виїзді з села вхід на ошатне обійстя Василя Копчі прикрашає дерев‘яна бочечка. Вона посеред зелені вміло прикріплена біля воріт і сповіщає, ще мимо проїхати чи пройти – негоже! Бо живе тут справжній майстер берегівського вина. Поруч – гарно цвіте та лоскоче ніздрі пахощами екзотичне дерево гібіскус. Ось тут ми й зупинилися, вийшли з автомашини та подалися вглиб подвір‘я. Куди не кинь – усюди щось нагадує винну екзотику, а що не експонат – усе пов‘язано з п‘янким духом. Та й саме подвір‘я – це виноградна лоза, яка тут в‘ється рівно з того часу, відколи збудовану хату. Не нову, а її попередницю ще понад сто років тому!


Одним словом, без пояснень усе яскраво свідчить, що тут живе істинний і старанний майстер божественно-винних напоїв. Довкола витає п‘янкий дух, що додає шарму цьому старому, як світ, ремеслу. Виноградарсько-виноробну справу 71-річний пан Василь опанував досконало ще замолоду, у цьому переконуєшся, коли переступаєш поріг погребу. Бочки, бочечки, каністри, пляшки (повні та пусті), всяка інша тара, а також стіл для гостей, яких тут одночасно можуть обслужити із трьох десятків, різні пам‘ятки, написи, раритетні речі та інша винна атрибутика, у тому числі візитки господаря – це неповний перелік того, чим манить ця винна споруда. А який умілий, міцний господар – стільки всього знає про винну продукцію, первинний товар – сонцесяйні грона, що слухаєш його з відкритим ротом. Відтак, мовить жартома, що прийшла пора продегустувати його працьовитих рук творіння. На таці підносить по келишку вина – презент для розігріву, бо ми перші, мовляв, у понеділок завітали. Отже, щедрим на туристів увесь тиждень стане.

Звісно, почав із себе: чому, коли та як став домашнім виноробом – так гарно розказав, що мій рівненський колега-журналіст його монолог на диктофон записав. Автор цієї невеличкої статті про затишнянця також багато цікавого довідався з історії виноградарства та виноробства, про що пан Василь розповідав зі знанням справи. Свого часу він працював на колишньому консервному заводі, де також мав справу із заготівлею винограду. Були часи, коли з грон "давили" соки, фасували (читай – розливали) їх у скляну тару та відправляли споживачам у всі куточки України, у тому числі колишнього СРСР. Люди залюбки вирощували виноград і реалізовували його підприємству, маючи за це непогані гроші. Нині усе помінялося, домашні вина стали неабиякою цінністю (а подекуди навіть розкішшю) на родинно-святковому столі. Слід сказати, хто володіє рецептами їх виготовлення, удома облаштували ошатні погрібки. До речі, "гостя із блокнотом і диктофоном" цікавило, як закарпатське виноградарство жило та розвивалося у радянські часи, чи сильно вдарила по ньому горбачовська антиалкогольна кампанія, скільки тисяч гектарів сонячних грон на Берегівщині зараз і кому належать плантації на узгірках тощо.

Винороб і власник ошатного підвальчика Василь Копча на диктофон відповів на усі запитання, відтак брав до рук келишки та наливав чергову дегустаційну мірку. А це – 50-100 грамів ароматного, смаковитого та п‘янкого нектару, який п‘ється так, як мед. Але перехилити десять-дванадцять нехай навіть таких "піціньких" хмільних доз – це значить відчути неабияку райську насолоду. Повірте, що у такому стані дуже легко переплутати "каберне" та "ізабеллу", червону "кадарку" з іншими цього кольору винними трунками. Мабуть, не описати та не розказати, про що вели мову затишнянський "винар" і голова рівненської обласної журналістської організації. Однак інформації пан Дмитро отримав більше, аніж того дня придбав для себе та друзів сортового напою. Хто ще з такою обізнаністю може розказати про Затишнянську гору, її виноградники, урожаї і методи їхнього вирощування, збору тощо? Звісно, тільки Василь Копча, для якого труд на схилах, де плодоносить виноградна лоза – це істинна насолода рук, тіла та голови. Казав: коли руки працюють – голова думає.
Журналісти побували у "Дяді Васі" - винороба Василя Копчі у приміському поселенні Затишне
Підкреслив: тіло від вина ніколи не стає некерованим, просто його треба пити в міру. Ці істини справжні винороби знають достеменно і їх вони залюбки пропагують. Відвідувачам винного підвалу це завжди цікаво, тим паче, коли їм наливають прямо на очах. Гарним гостям "хлібосольний" володар бочок, вина і виноградних площ завжди радий. Їм і знижка, і додатковий бонус у вигляді пляшки вина. Одну з бочок, у якій і дотепер зберігається унікальний напій із чорниці, береже по-особливому: у ній такий винний продукт, що не зрівняти ні з яким хмільним напоєм. Каже: вино – це божественний напій, його ковток додає сили та енергії, є такими собі вітамінами та ліками, він яких відступають сотні хвороб. Через це і йдуть сюди люди з далеких і близьких країв, аби спробувати домашні вина з найкращих закарпатських сортів винограду. Небагато є винних майстрів, які продукують знамениту "Троянду Закарпаття", а пан Василь – серед них.

На запитання, мовляв, як справи у знаного винороба, чудового сільського трударя, він відповідає, що доки матиме силу, буде доглядати виноградну лозу та із грон чинитиме вина: ароматні, пахучі, духмяні, що горлом до шлунку самі потечуть. А ще коли на вулиці липнева спека, то у погрібку – рай і благодать. У цьому переконався сам, та ще й не один раз. На цей раз теж просив-благав, аби журналісти частіше писали про це нестаріюче ремесло, яке славу нашому краю давним-давно принесло. А приїжджих манить і поготів. Важливо виховувати культуру пиття, тоді будемо споживати не всякі там шмурдяки, сумнівне бухло, що призводить до смертей і каліцтва, а істинні королівські напої – червоні, рожеві та білі сухі, напівсолодкі та десертні вина. На цій ноті і розпрощалися, побажавши гостинному ґазді й надалі бути на висоті. Винно-гастрономічній!

Михайло ПАПІШ


коментарі
Залишити коментар
    Имя
    Почта
    оновити, якщо не видно коду