Вхiд
Головна / Суспільство

Як закарпатські письменники Петро Мідянка і Мирослав Дочинець у Коломиї гостювали...

28-10-2016, 11:21

Як закарпатські письменники Петро Мідянка і Мирослав Дочинець у Коломиї гостювали...


Безперечно, обидва приїзди до Коломиї Шевченківських лавреатів з Закарпаття стали місцевою великою подією. Наголосимо, що найпрестижніша державна премія, яка в радянські часи зосереджувалася в столиці, останніми роками помандрувала по українських містечках і навіть селах. Як приклад цього, два поважні й оригінальні гості нашого міста, які в жовтні подарували приємні й незабутні хвилини спілкування.

До Музею “Писанка” завітали Назар Федорак зі Львова, Василь Зеленчук з Криворівні і Петро Мідянка з с. Широкого Лугу Тячівського району Закарпатської області. Усі три поети є своєрідні й цікаві, але насамперед Шевченківський лавреат Петро Мідянка.

Чотири роки тому цього сільського самобутнього й талановитого чоловіка увінчали Кобзаревим вінком за поетичну збірку “Луйтра в небо”. Що ж такого написав цей чоловік? А сотворив він вельми цікаву поезію, замішану на місцевій говірці, в якій трапляються слова з інших мов і діалектів Закарпаття і спільно вони творять якийсь мовний чар. І хоч багато чого в тих рядках потребує лінґвістичного тлумачення, однак зміст Мідянкових творів вловлюється інтуїтивно. Тим він і новий, і самобутній. А ще поет – проста, відверта людина, від якої віє природою і справжністю, чого важко угледіти в столичних лавреатах.

Був Петро Мідянка в Коломиї у светрі, як і інший Шевченківський лавреат і його краянин Мирослав Дочинець з Мукачева. Обидва вони середнього зросту, вусаті і мають по 57 років. Правда, різняться голосами. Мідянка на вигляд худорлявий, однак коли заговорив, то відразу вчувся голос гірської людини: грімкий, чистий, потужний. Дочинців голос делікатний, м’який, як і належиться письменникові філософського нахилу.

Безперечно, шанувальників поезії поміж нашого люду тепер менше, ніж шанувальників прози, зокрема такої порадницької, якою великою мірою є творчість Дочинця. На зустрічі з ним у “Світовиді” хтось сказав, що книжки цього автора про нас і для нас. Бо й справді в його надзвичайно популярних “Вічникові”, “Горянинові” й “Криничарі” (за ці дві книжки 2014 р. він пошанований Шевченківською премією), “Мафтеєві” та й інших творах зосереджено великі пласти релігії, класичної і народної філософії, психології, народної медицини – все те, за чим банує людина комп’ютерної епохи. А ще в його книжках неповторні сюжети й герої, які заполонили величезну читацьку публіку. Дочинцеві книжки видаються багатотисячними накладами, кіномитці прагнуть їх екранізувати. Ну а те, що книжки мукачівського письменника побачили світ чужими мовами, підносить його як автора в очах не лише читацької публіки, але й нашої нації.

Мирослав Дочинець вельми цікавий оповідач, має свої погляди на світ, літературу, політику, а спілкування з ним у “Світовиді”, у “Книжковій хаті”, на НТК стали чудовим підтвердженням цього. Наприклад, високодостойний гість казав, що страшно, коли людина бідна матеріально й убого, наголошував, що справжній талант дарує сам Господь і ставитися до цього треба з найбільшою відповідальністю, що наш народ хоче справедливості й правового захисту, чого він ніколи не мав. Правда, на думку Дочинця, до Європи ми не готові, до її дисципліни і стандартів, бо полюбляємо волю. Тут можна було б подискутувати з Шевченківським лавреатом, бо ми хоч і не готові, а рвемося до Європи і там залишаємося. Мабуть, тому, що там і є соціальний, медичний, а головне – правовий захист людини.

Звичайно, хочеться, щоб наші закарпатські гості-письменники уникали отого модного “да”, бо як-не-як, а якщо письменники й журналісти перестануть удосконалювати свою розмову й письмо, то що вже хотіти цього від влади, бізнесменів і спортсменів, і не буде кому боронити наші чисті мовні джерела. Взірцем тут може бути видатний письменник Василь Шкляр, який хоч з Черкащини, де більше «дакають», однак стежить за своєю мовою і “такає”, на відміну від багатьох галичан, закарпатців та буковинців.

Кажуть, що й Петро Мідянка, й Мирослав Дочинець повезли на той бік Карпат приємні спогади про свої коломийські зустрічі. Тепер вони тужать за нами, а ми – за ними…

Микола САВЧУК


коментарі
Залишити коментар
    Имя
    Почта
    оновити, якщо не видно коду