Вхiд
Головна / Суспільство / Фото

Красний дивосвіт різьбяра Юрія Павловича із закарпатської Рахівщини (ФОТО)

28-10-2016, 16:40

Красний дивосвіт різьбяра Юрія Павловича із закарпатської Рахівщини

Душа цього світу страшенно страждає від того, що стає все більше людей, котрі забувають про душу. Ми від цього потерпаємо, а всесвіт із болем зрошує планету гіркими дощами. Та втрачено не все. Адже вряди-годи серед спрямованих суто в меркантильному напрямку людських потоків з’являється Людина, сповнена розуміння гармонії всього сущого, поєднана нитями свого серця із зірками.

Таким у Рахові є Юрій Бендак — будівельник, який зайнявся меценатством, береже культурні надбання рідного краю на ділі. Свідченням — створена ним картинна галерея, що дасть фору багатьом містам нашої держави за своїм естетичним і змістовим рівнями. Його готель «Європа» в центрі райцентру захоплює дійсно європейським рівнем. Тому по силі йому проведення всеукраїнських та міжнародних пленерів для різнопланових митців, котрі мають жагу до мистецького проникнення в душу чарівної Гуцульщини. А в облаштуванні картинної галереї, спостерігаючи результативність послідовної діяльності гуцульського подвижника Юрія Бендака, допомогли наші сусіди — угорці. Губернатор Геннадій Москаль був у захопленні від безкорисної натхненної праці цього знавця мистецтва і мецената, а також висловив думку, що він гідний звання Народного художника України.
Сама енергетика цього чоловіка та його творчої інфраструктури сприяли проведенню недавнього результативного пленеру чотирьох художниць із міста над Ужем — Емми Левадської, Тетяни Сопільняк, Ангеліни Гафинець, Тетяни Іваницької. Гуцульщина хлюпнула на їх полотна життєдайними фарбами, а за великим рахунком — наблизила до неба реального і душевного. Високу техніку і медитативну заглибленість відразу відзначив і сам добрий господар Юрій Бендак.
Останній прикметив якось різьбяра високого рівня Юрія Павловича. Високість виконання побачив, оскільки тонкий шанувальник інакше й не зміг би. Зрозумів, що без його підтримки твори Ю.Павловича розійдуться між людьми за незначні суми, простір поглине їх, — і митецькі вироби безслідно зникнуть. Тому реально підтримав різьбяра в ім’я рідної Гуцульщини (Ю.Бендак має найвищу нагороду Гуцульщини — «Заслужений гуцул України»).
До речі, щедро підтриманий меценатом Ю.Павлович народився 10 травня 1942 року в селищі Чинадієве Мукачівського району. Мати працювала медсестрою, тато — майстром лісу. Під час армійської служби на Північному Кавказі пише листи до Львівського інституту прикладного і декоративного мистецтва (тепер Національна академія мистецтв), цікавиться умовами вступу. За першим разом не пройшов за конкурсом. Вдруге теж чигала на молодого чоловіка прикра невдача. Втретє ж удалося здійснити задумане. Вивчав оформлення меблів і проектування інтер’єрів. У 1971-му, по закінченні інституту, дістав пропозицію посісти посаду головного інженера-архітектора Мукачева. Та починає натомість працювати на художньо-сувенірній фабриці в свалявському селі Дррачино, потім — в Ужгороді. Через певний час переїжджає в Косів, де діяли декілька художньо-виробничих об’єднань, що консолідували різьбярів, знаних на вітчизняних теренах. Косів, за словами Павловича, став головним його університетом. Створивши ряд творчих робіт, із кінця 70-х років минулого століття починає активну виставкову діяльність. Його роботи експонуються на регіональних, обласних, а також всеукраїнських та всесоюзних виставках. 1983-й рік ознаменувався першою персональною виставкою творчих робіт у Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й.Кобринського. А в 90-і роки розпустилися змістовним гроном персональні вернісажі в Косові, Коломиї, Ужгороді, Києві. Недарма ж висхідну лінію творчості майстра було підтримано всіма. Свідченням цього є те, що 2002 року Ю.Павлович отримує найвищу нагороду — Гран-прі — на ХІІ Міжнародному гуцульському фестивалі за представлені там мистецькі твори. У 2004 році він — лауреат мистецької премії імені Данила Щербаківського. А в 2005 році указом Президента України йому присвоєне почесне звання «Заслужений майстер народної творчості України». В Рахові живе і працює з 2011 року. Тут і знаходяться згаданий готель «Європа» і Музей гуцульської різьби, що виконує водночас і функції картинної галереї під опікою Ю.Бендака.
Красний дивосвіт різьбяра Юрія Павловича із закарпатської Рахівщини

В книзі Аделі Григорук та Олександра Масляника «Юрій Павлович: Сповідь душі» (Львів:Ліга-Прес, 2014) резонно сказано про концептуальні засади різьбярської творчості Юрія Юрійовича:
«Для Юрія Павловича мистецтво стало власною версією української історії та національної філософії, тим всесвітом у собі, який справляє потужний вплив на формування самосвідомості, культурного коду українця, а відтак допомагає пробудити пам’ять роду, збагнути тяглість етнічної традиції, свою проявність в українському бутті в усіх його вимірах — минулому, сучасному і майбутньому.»
Що й говорити, всі грандіозні познаки українського буття відображені в незрівнянних роботах Ю.Павловича. Це роботи до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка,, твір до 70-ліття Карпатської України,, суха різьба на грушевому дереві «Олекса Довбуш», маленька різьбярська «енциклопедія» «Чарівний гуцульський світ», тарілка з портретом професора Володимира Шухевича, таріль-посвята Йосипу Бокшаю, таріль Митрополиту Андрею Шептицькому тощо.
Життєдайне джерело цих творчих здобутків закарпатського майстра — гуцульська духовність. Недарма ж він писав у своєму поетичному творі:
Як бджоли в соти скрізь збирають мід,
Так мудреці Карпат духовність тут збирали,
Аби нащадки їх і через сотні літ
В цей красний дивосвіт всім двері відчиняли.

До всього додається чуйне ставлення до довкілля, естетичний заклик берегти це Боже багатство.. Свідчить про відзначений значеннєвий струмінь тематична таріль «Брати наші менші у рідних Карпатах». Це устремління, звісно ж, підтримує і релігія. Тому і в цьому напрямі рухається мистецько-духовна думка Юрія Павловича («Ікона Богоматері». Пластична різьба. Явір. Зроблена в Косові).
Та і загалом вжиткові речі — ножі, пістолі, бартки-топірці під руками Майстра набувають високого естетичного звучання, роблять свою заявку на присутність у майбутньому не лише Гуцульщини, але й усього людства.
…З огляду на те, що четверо ужгородських жінок знайшли спільну мову з таким чоловіком, можна сподіватися на вагомий синтез різних напрямів, що й далі буде славити Закарпатську художню школу, що зросла на благодатному підгрунті етномистецтва.
Василь ЗУБАЧ, відповідальний секретар Закарпатської обласної організації Національної Спілки журналістів України.


коментарі
Залишити коментар
    Имя
    Почта
    оновити, якщо не видно коду