Вхiд
Головна / Суспільство / Колонка головного редактора

Перевіряв сигнал "правдолюбів", і ... впевнився в брехні

10-10-2017, 21:02

Перевіряв сигнал "правдолюбів", і ... впевнився в брехні

На околиці Виноградова, під самою Чорною горою, серед мальовничої природи височить п’ятиповерхова споруда геріатричного пансіонату (будинку пристарілих).

Хочеш – вір, а краще - перевір

Частина підопічних цього закладу (людей похилого віку, які тут проживають) скаржиться у різні інстанції - то щодо поганого харчування, то щодо відсутності туалетного паперу, то ще чогось. Як до громадського активіста та журналіста, такий сигнал надійшов і до мене.

Сигнал - без підпису. Написано багато і всього, і спочатку я усьому повірив, навіть пошкодував авторів. Але ситуація - нерядова, тому поставив собі за мету особисто переконатися, скаржники пишуть правду, чи ні.

Хочу зустрітися з людьми та побачити все на місці. Проминувши ворота, входжу на територію пансіонату. Вона вразила охайністю, висококласною комфортабельністю. Довкола чудова природа – дбайливо посаджені та доглянуті яблуні, груші, сливи і черешні. Милують око уміло заасфальтовані доріжки, всюди збудовані пандуси, які відповідають стандартам. Отже, інваліди-колясочники можуть пересуватися безперешкодно. Поруч - церква, до якої теж підведений пандус. Дізнаюся, що її збудовано за сприяння директора пансіонату С. П. Керечана.

Перед будівлею зустрів людей, які відпочивали на лавицях. Розповіли, що пройшли великий життєвий шлях, а старість усе частіше виявляє себе довгими безсонними ночами, серцевими та болями у суглобах. Здається, що старість комусь аж навіть заважає...
Перевіряв сигнал "правдолюбів", і ... впевнився в брехні

Хто потрапляє сюди, тим ще поталанило

Людина у похилому віці часто залишається одинокою і безпомічною. Але тим, хто потрапив сюди, ще дуже поталанило. Тут ніхто не обділений любов’ю, турботою, увагою, лікуванням, хорошим харчуванням тощо.

Будівля пансіонату – це великий п’ятиповерховий корпус, на кожному поверсі просторе фойє із вітальнею. Вразила велика їдальня з харчоблоком. На другому поверсі - клуб, де кінофільми на широкому екрані. (До речі, такі широкоекранні стрічки не побачити у сільських клубах та навіть у самому Виноградові, бо уже немає кінотеатру). На третьому поверсі у фойє розташований більярдний стіл, де підопічні постійно віддаються цій захоплюючій грі. Вони мають змогу підкріпити своє здоров’я лікувальною фізкультурою у спортивному залі із сучасним обладнанням. Є тут також бібліотека. Таке не завжди побачиш навіть у санаторіях. Працюють тут два ліфти (у т. ч. один вантажний для колясочників).

Ось двомісна кімната, в якій проживають жінки. На стінах - картини. А ще Божі образи, майстерно вишиті руками самих господинь. Всюди на підлогах килимові доріжки. Багато кімнатних квітів. Ліжка застелені гарними покривалами. Все по-домашньому.
Пацієнти забезпечені чотириразовим харчуванням (дієтичним у тому числі), лікуванням, відпочинком. Сумлінно дбають про хворих старша медсестра та медсестри, яким не зраджують оптимізм і почуття гумору, що неабияк потрібне хворим.

У кімнатах - чисто та затишно, а в їдальні - смачно. Кухарі Любов Наздравецька, Марія Шетеля, Марія Жолдош, Марія Маргентал, Вікторія Пупчик, роздавальниці їжі Марія Бугрова, Ганна Криванич, дієтсестра Тетяна Пелехан - всі на місці, і в роботі. За тим, щоб усі пристрої діяли бездоганно, і не ставалися нещасні випадки, стежить інженер з охорони праці та техніки безпеки Михайло Парада.

Перевіряв сигнал "правдолюбів", і ... впевнився в брехні

І памперси, і туалетний папір...

Вражає чуйність і теплота обслуговуючого персоналу пансіонату. Тоді я задався запитанням: хто пише скарги і яка причина цих сигналів? Шукаючи відповіді, попрямував до директора геріатричного пансіонату Степана Керечана, який очолює його з 1987 р., тобто з початку заснування.

"Згідно зі штатним розписом у нас є три лікарі: геріатр, психіатр і на 0,5 ставки – зубопротезист, - розповідав Степан Петрович. - Лікар-геріатр померла наприкінці лютого минулого року. Одну півставки займає терапевт (завідувач реабілітаційним відділення), яка, до слова, приймає пацієнтів цілий день, і на 0,75 ставки працює лікар-психіатр. Ось ці медики трудяться на даний час. А щодо якості медобслуги, то наш заклад – не лікувального профілю, а соціально-медичного. На лікування за необхідності направляємо хворих до райлікарні. Слід зазначити, що зі 150 підопічних 95 - інваліди, які, звісно ж, потребують відповідного лікування та медикаментів. У препаратах ми стараємося не відмовляти нікому, але старші люди полюбляють тримати ліки «в запасі», хоча в пансіонаті працює цілодобовий медичний пост, де чергує медсестра. Підстав для звинувачень щодо якості медичного обслуговування я не бачу».

Від С. П. Керечана дізнався, що медикаменти закуповують відповідно до призначень лікаря. Коштів на ці потреби поки що вистачає. Закуповують також памперси (в пансіонаті 80 лежачих, тобто прикутих до ліжка). А ось що відповів директор щодо звинувачень про туалетний папір, рулон якого нібито видається раз на місяць: «Я вважаю, що нормативів на цей засіб гігієни бути не повинно. Насправді туалетний папір видається підопічним за потребою. Але серед них є такі, що не вміють навіть користуватися унітазом (кидають туди усе підряд, навіть папір). А якщо перевіряючий або я як директор запитаю: «Ну як, дають вам їсти?», кажуть: «Дають». Та якщо запитаєш по-іншому: «Вам не дають їсти?», то й відповідають: «Не дають». Словом, зі старими хворими людьми працювати дуже важко. Хто не має вдома лежачих батьків, той не знає, як це нелегко за ними доглядати. Тим більше, зарплати в пансіонаті дуже мізерні – санітарки, які глядять за прикутими до ліжка людей, отримують мінімальні ставки".

Отже, слухаємо й тлумачимо слова пана директора далі: у всі приміщення пансіонату цілодобово подається тепла вода. У блоці «А» для одномісних та двомісних кімнат у кожному номері є санвузол (блоці «Б» – один на дві кімнати).

«Щодо недостатнього освітлення, то, з одного боку, й фінансування слабке, а з другого – нам постійно надходять вказівки «згори» про дотримання лімітів енергозбереження, - додає Степан Петрович. - До того ж, згідно з актом СЕС (Держпродслужби) – світло відповідає всім вимогам Держстандарту. Але електромережа таки потребує ремонту.
Перевіряв сигнал "правдолюбів", і ... впевнився в брехні
Звідки «ноги ростуть»

... Скарги, скарги, скарги. Звісно, хтось цим керує та "смакує".

Епопея з перевірками, яким нема кінця, розпочалася у 2008 р. Зазвичай у скаргах згадується, що нема безперешкодних порогів для візочників (до слова, пансіонат здавався в експлуатацію зі 180-ма недоробками – і ця теж має місце). При настиланні підлоги в приміщеннях вона повинна була бути з дошок, а настелили лінолеум: тепер пороги ускладнюють пересування інвалідів. А ось пандусів надворі – аж чотири. Працюючих ліфтів є три (один – запасний) і за їх обслуговування, адже діють цілодобово, заклад щомісяця сплачує близько 1700 грн. ... Найбільшою проблемою для пансіонату є протікання даху. Але вже розроблено документацію на 500 тис. грн., вона пройшла експертизу й роботи почалися.

"Журнали реєстрації перевіряючих служб і структур, а також відвідувань – підшиті та ведуться, - зауважує директор закладу. - А щодо "беззмістовного дозвілля", то передплачуємо періодику, маємо книги в бібліотеці - до 5000 українською, російською і навіть угорською мовами. Телевізори є на кожному поверсі, працює кінозал (де понад 400 широкоформатних кольорових фільмів, демонструємо їх щонеділі та у релігійні свята). Книга скарг і пропозицій, у якій самі тільки подяки, знаходиться на кухні. На щоденне чотириразове харчування одного підопічного наразі витрачається 43-45 грн.».

Пансіонат підтримують хороші, надійні меценати, які безкоштовно постачають йому овочі. А ще деякі спонсори приходять із гостинцями, які роздають підопічним у руки. Робота тут важка, але кадри дійсно вирішують усе. Крім усього, до пансіонату приєднали Виноградівський ХОСПІС, де лікуються важкохворі похилого віку, отож роботи додалося.

Розвалити – щоб приватизувати?..

Попри всі ці надбання і позитиви, безперервні звинувачення та скарги ллються на директора потоком. Це «допекло» вже не лише його, а й працівників закладу.

Здається, хтось таки підбурює окремих підопічних цієї установи, щоб створити нездорову обстановку у колективі. Підстава? Вірогідно, хтось невидимий «підсиджує» директора? Той хтось мріє не так "крісло", як про те, щоб прибрати до рук будівлю. Потім перепрофілювати у якийсь будинок відпочинку чи інший курортний комплекс. Сьогодні все це можливо.

Як сказав пан Керечан, рано чи пізно він звільниться з роботи та вийде на пенсію. Дуже хочеться потім побачити, як працюватиме пансіонат без нього. Але не забігатимео наперед. Тож і порадив Степану Петровичу дотриматися народної приказки: «Собаки гавкають, а караван іде». Хіба рідко буває, що люди, коли немає чим зайнятися, безпідставно, аби вколоти боляче чи напаскудити, пишуть скарги, виливають бруд на людей.

"Правдолюби" - неправі. Задоволений, що після мого візиту сюди, до підніжжя Чорної гори, зможу назвати "правду", яку поширюють безперестанку, тим словом, якого вона заслуговує - "брехня".

Василь ШЕТЕЛЯ


коментарі
Залишити коментар
    Имя
    Почта
    оновити, якщо не видно коду