Вхiд
Головна / Суспільство

Як 30-річний ужгородець найвищу гору Європи підкорював

29-10-2016, 13:21

Як 30-річний ужгородець найвищу гору Європи підкорював


30-річний ужгородець Ярославом Газа на день народження отримав подарунок – можливість підкорити найвищу гору Європи Монблан.

Ярослав про себе розповідає небагато. Працює приватним підприємцем, є співвласником мережі комп’ютерних магазинів. Любить подорожувати. Серед його «послужного» списку – місяць життя у США та подорожі багатьма країнами Європи. Та предмет нашої сьогоднішньої розмови – підкорення Монблану.

- Як виникла ідея підкорити Монблан?

- У мене був день народження – 30 років. Мої друзі вирішили зробити подарунок. А у нас з друзями домовленість – на 30 років даруємо одне одному щось грандіозне. Отож, мені подарували два конверти, у яких було по фотографії. У першому конверті була світлина гори, невідомої для мене. У другому – фото хмарочосів. Як пояснили друзі, на першому фото – найвища гора у Європі Монблан (4810 м) . На другому – Нью-Йорк.

Вид с Монблан7

Вибір ужгородця впав на найвищу вершину Європи. Виявляється, «винуватцем» такого рішення стала кінострічка Бальтасара Кормакура «Еверест». Ярослав каже, що хотів хоч на 10% відчути те, що були змушені пережити головні герої фільму:

- Фільм мене дуже вразив. Я зрозумів, що Монблан може стати для мене маленьким Еверестом, і хоч на 10% зможу пережити те, що люди відчували там. Я сказав, що обираю Монблан.

- Ви знали, на що «підписуєтесь»?

- Фактично про Монблан я нічого не знав. Мені сказали, що гора абсолютно безпечна, проста. Єдина складність полягає у тому, що потрібно важко і довго підніматись. Головне, щоб ноги несли. Небезпека чатувала лише одна – це так званий «кулуар смерті». Це 100-метровий прохід поперек схилу. А небезпека полягала у тому, що зверху котяться камені. Це місце, де не можна розраховувати лише на свої навички. Переважно, прохід цією ділянкою – це справа випадку, везіння. Там уже неодноразово помирали люди. Отже, запланували ми підйом на гору під кінець вересня.

Ужгородець зізнається, що Монблан став, по суті, його першою горою (на запитання журналіста про Говерлу, чоловік негативно киває, - ред.) Тому, як тільки з’явилась можливість, почав готуватися до підйому. На початку своєї підготовки Ярослав міг пробігти 700 метрів. Перед поїздкою – 12 кілометрів:

- Якщо не рахувати підйоми на Полонину Руна та Сокілець, можна вважати, що у моєму житті ще не було жодної гори. Тому відразу, як потепліло, я розпочав тренування. У першу чергу, це біг. Найголовніше – це дихання та витривалість. Коли наближався час експедиції, я почав детальніше цікавитись горою і зрозумів, що легко, як мені описували, точно не буде. Уже за декілька днів до від’їзду я почав сильно перейматись, адже дізнався, що на пікових висотах може виникнути гірська хвороба. Більше того, це все індивідуально, кожен організм реагує на це по-своєму. Не допоможе навіть фізична підготовка. У дитинстві у мене було щось схоже на астму, тому подумав, що у мене можуть виникнути проблеми на висоті.

- Що брали з собою?

- З Ужгорода брав зимовий одяг, взуття. Два рюкзаки: один великий – з повною викладкою. Інший маленький – штурмовий. Він призначений безпосередньо для штурму пікової точки гори. Також взяв альпіністську систему. На місці я вже взяв альпіністські кішки.

У групі, з якою наш герой йшов до підкорення Монблану, було 4 людей, з яких один – інструктор. Підготовка до підйому тривала 3 дні. Відчайдухи спочатку підкорили такий собі аналог Говерли. Висота гори складала 2600 метрів. Далі підкорювачі за допомогою фунікулеру піднялись на гору Егюій-дю-Міді, яка була на висоті 3800 метрів, аби організм міг пристосуватись до нелегких умов:

- Ми жили у французькому селищі Шамоні. Третій день перебування там був просто прекрасним. Ми піднялись фунікулером на висоту 3800 метрів. Доїхавши, мені потрібно було піднятись сходинками на висоту другого поверху. Зробивши це, у мене почалась сильна задишка. Було таке враження, що вибіг без зупинки на 7-ий поверх. Серце неймовірно калатало. Тоді я подумав, чи зможу піднятись ще на тисячу метрів, коли на три ледве піднявся.

Наступного дня розпочався омріяний підйом. Ярослав із групою мав подолати нелегку дорогу, частина якої – небезпечний «кулуар смерті». На двох висотах компанію чекали притулки, де вони могли б відпочити від постійних навантажень.

- Розпочався підйом до Монблану. Ми піднімались до першого притулку (Tete Rousse – 3167 м). Фізично було дуже важко, але ми все-таки зробили це. Притулок – це звичайний свого роду хостел. Тільки води не було. Там і заночували. Прокинувшись, ми почали добиратись до наступного притулку (Refuge Du Gouter 3817 м). Це уже на висоті 3817 метрів. Проходили через той «кулуар смерті». Його потрібно долати вранці, допоки камені замерзлі. На щастя, все пройшло нормально. Далі потрібно було дертися скалами. Це було надзвичайно важко. Сил зовсім не було. Але все-таки ми добрались до притулку. Він був майже такий самий, як попередній. Хоч я був неймовірно стомлений, але заспати було важко. Серце взагалі не переставало калатати. Відчував себе, ніби біг.

За словами Ярослава, решта шляху уже не була такою важкою. Тільки холод давав про себе знати.

- У пів на п’яту ранку ми почали сходження на вершину. Дорога була доволі безпечною. Не було вже скал, стежка була доволі широкою. Одне, що заважало – було неймовірно холодно. Я вирішив економити на «вазі» і легко одягнувся. Кожен порив вітру відчувався. Коли почало світати, стало трохи тепліше. Ми почали бачити, куди йдемо. Наша подорож завершувалась гребенем, після якого ми вийшли на плато, на вершину. У цей момент на вершині, крім нас, не було нікого. Ми, звичайно, зробили фото. Наша група добралась без втрат. Чесно кажучи, я думав, що у мене не вийде підкорити Монблан. Емоції просто не описати. Я просто стояв і мовчав. Побувати на вершині найвищої гори Європи – це щось неймовірне. Це інша планета.

Ярослав запевняє, що спуск дався йому найважче. Вершина не хотіла відпускати.

- Спускатись було дуже важко. Я майже не відчував ніг. Відверто кажучи, спуск з вершини був найважчим із усього, через що ми пройшли за цей період.

- Чи плануєте підкорення ще якоїсь гори?

- Протягом того часу, коли готувались до Монблану, у мене на фоні втоми та постійних небезпек, як мінімум, двічі була думка про те, навіщо я це роблю. Тоді згадував друзів, які сиділи у теплі (сміється). Коли приїхав додому, була серйозна втома – як після важкого тренування. Однак, з плином часу почав обдумовувати чергову поїздку.

Напевно, наступного року також щось буде. Не знаю тільки, чи вище, чи нижче… Та можу сказати однозначно, що підкорення Монблану – це найсильніша моя подорож!


коментарі
Залишити коментар
    Имя
    Почта
    оновити, якщо не видно коду