Вхiд
Головна / Суспільство

Закарпатське Квасово — село з розбійницьким замком

1-11-2016, 10:06

Закарпатське Квасово — село з розбійницьким замком


Невелике село Квасово (населення – близько 900 чоловік) розташоване в мальовничій місцевості правого берега річки Боржава за 18 км від Берегова. Навколишня місцевість почала заселятися дуже давно, археологи знайшли тут сліди стоянок первісних людей епох неоліту та палеоліту.

Перша письмова згадка про Квасово датується 1270 роком. Існують дві основні версії назви села – одна про її слов’янське походження, друга – угорське. В обох випадках ідеться про так звані «природні квасци» – галуни, мінерали, які здавна добували з місцевих пагорбів та застосовували як фарбники, дубильні речовини тощо. За поширеним виразом вихідця з цього села, відомого закарпатського історика Йосипа Кобаля, Квасово називають «українською скелею в угорському морі», і відоме воно й історичною спадщиною, і природною, і сучасними досягненнями.

Від королівського форпосту до розбійницького гнізда

Щодо історичних, то найвидатнішою архітектурною пам’яткою Квасова є руїни замку, єдиного, що хоча б частково зберігся на території Берегівщини. Мурований палац був збудований на одному з пагорбів у ХІІ – ХІІІ столітті під час перебування села в складі королівської корони, в період укріплення кордонів угорського королівства зведенням мережі форпостів. Для будівництва замку була обрана невелика скеля за сто метрів від річки Боржави, яку з пологої сторони оточили глибоким ровом. Основна частина його була збудована пізніше – у ХVI столітті. Матеріалом для будівництва слугував місцевий необроблений камінь, згодом були додані незначні вкраплення цегли. Основою укріплення слугувала вежа діаметром близько 12 метрів зі стінами завтовшки два метри. Згодом замчище було оточене стіною метрової товщини й набуло форми трикутника. Під захистом стін знаходилися господарські будівлі, в замку був виритий колодязь. Перша згадка про укріплення в Квасові датується 1390 роком, коли король Сигізмунд І Люксембург подарував його феодалу Яношу Нодьмігаї. Після смерті феодала рішенням суду замок передали родині Баторі. В 1549 чергова власниця, Єлизавета Екчі, продала його феодалу Павлу Мотузнаї. Новий володар почав використовувати замок як прикриття для грабунку купців та нападів на інших феодалів. Цей період тривав недовго – з 1557 по 1563 рік, але став найвідомішою віхою в історії Квасівського замку, оскільки в популярній літературі за цей епізод його прозвали розбійницьким. У 1563 році угорський сейм на прохання дворян Березького комітату постановив зруйнувати замок, а майно власника конфіскувати. Але рішення сейму було виконане тільки частково, бо коли військо королівських солдат та дворянських ополченців увійшло в палац, той виявився порожнім – власник завчасно покинув маєток. Майно було пограбоване, укріплення частково понищене та підпалене. Однак через деякий час представники роду Мотузнаї знов оселилися в замку, про що є свідчення королівських грамот. У 1623-му він опинився у власності трансільванського князя Габора Бетлена, який подарував його керівнику князівської кавалерії Петеру Редеї. Останнім відомим власником укріплення в 1627 році став Давид Шикован-Біловарі.

Відомо, що в XVII – XVIII століттях замок був жилим, в ньому розміщалися двоповерхові приміщення з просторими підвалами. В 1889 році місцева газета «Берег» згадує вже нежилий. Зокрема журналіст Бейла Лукач написав, що перший поверх замку повністю збережений, вікна мають залізні решітки, а дах перекритий гонтом. На дворі зберігся напівзруйнований колодязь із висіченою датою «1794», яку можна вважати часом останнього ремонту. Що відбулося в означений період, невідомо. У 1808 році частина території села належала землевласнику Ференцу Погані, а інша частина – родині Перені. В середині XVIII століття феодал Погані збудував близько від замку садибу, і, вочевидь, замкові приміщення виявилися непотрібними. Протягом ХІХ – ХХ століть замок поступово повністю розібрали на будівельні матеріали. В 1960-х роках на території укріплення проводилися розкопки. Навесні 2009 року вчені Ужгородського національного університету провели детальні дослідження замку. Сьогодні ж його як такого вже нема, є лише рештки стін та вежі, які потребують розчистки від рослинності, консервації та збереження. Руїни Квасівського замку Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. були занесені до переліку пам’яток архітектури національного значення.

Найвидатнішою культовою спо­рудою Квасова є мурована церква Свято-Покровської парафії греко-католицької громади, до якої належить практично все село.

Храм зведений у 1895 році на місці дерев’яної церкви XVIIІ століття. На двох мармурових таблицях, що висять при вході, виписані імена всіх священиків, які вели в селі службу, починаючи з 1735 року. В 2011-му церква була відремонтована з оновленням фасаду. Неподалік розмістилася фара, збудована в 1913 році.

Село прогресивних починань

Окрім давньої історії, Квасово відоме й своїми сучасними досягненнями. Так, 2012 року на подвір’ї біля сільської ради в пам’ять про штучний голод 1932 – 1933 років встановили пам’ятний знак жертвам Голодомору. І це була не просто данина історії – адже в Квасові мешкала жінка, яка в дитинстві, проживаючи на території радянської України, перенесла жахи тої трагедії. А в пам’ять про українців, котрі віддали свої життя за європейський вибір України під час Революції гідності, в селі розбили великий меморіальний сквер «Алея героїв».

Квасово стало одним із перших не лише в районі, а й у області в запровадженні системи роздільного збору відходів.

12 контейнерів для пластикових пляшок, найпоширенішої складової сучасного сміття, встановлені в зручних місцях по всьому селу, і що найбільше радує – не пустують, використовуються за прямим призначенням, а не для збору несортованого мотлоху. В цій справі селу допомогла компанія «Кока-Кола Беверіджиз Україна», як і в облаштуванні сільського полігона для сміття. Полігон, щоправда, надсучасним не назвеш, але принаймні відходи не розповзаються околицями, а сконцентровані у одному місці.

Загалом Квасово давно спів­працює з європейськими фондами, які допомагають і у вирішенні екологічних проблем, і колись найгострішої – паводків. На превеликий жаль, вирішити постійну проблему річки Боржави – засміченість – громада Квасова не в змозі, адже це сміття припливає з течією, а біля села створює величезні затори. Відтак спільними зусиллями громади та відповідних районних служб (зокрема управління водних ресурсів) ці затори час від часу розгрібають, але це лише тимчасово… Проте паводків тут уже майже не бояться. Після двох стихій 1998 та 2001 років село державним та європейським коштом обнесли надійними дамбами, а в 2006-му це досягнення вшанували унікальним пам’ятником дамбі з відбитками на камені долонь працівників, котрі в буквальному сенсі доклали свої руки до шляхетної справи. На честь реального добросусідства з Європою в центрі Квасова розбитий сквер, в якому між славетних квасівських валунів майорять прапори Квасова, України та Євросоюзу.

Окрім архітектурних пам’яток є у Квасова й безцінна природна спадщина. На рівнині, північніше села, у межиріччі Великої й Малої Боржави, знаходиться ботанічна пам’ятка загальнодержавного значення – урочище Оток (або Атак). Природний заповідник було створено у 1975 році на площі 52 гектари. Тут збереглися залишки рівнинних дібров із дубовими пралісами та різноманітними рідкісними рослинами – білоцвіт весняний та літній, конвалія звичайна, реліктовий плющ звичайний тощо. Ця унікальна частина ще не знищеної живої природи з подачі львівського науковця Богдана Проця отримала в ЗМІ назву «закарпатські джунглі». Як розповідав вчений журналістам, у 1998 році він побував у тутешніх заплавних лісах разом із австрійським колегою, і австрієць був вражений – такої кількості відносно добре збережених лісів подібного типу ніде в Європі він не бачив. Тоді й почалася кропітка робота. Понад три десятки дослідників з Ужгородського національного університету (Роман Кіш, Андрій Мигаль, Василь Сабадош, Людвіг Потіш, Олексій Луговий та багато інших) провели дослідницьку роботу – проект «Закарпатські заплавні ліси, Україна». У травні 2007 року проект переміг у всесвітньому конкурсі The Whitley Award, і Богдан Проць став лауреатом найвищої міжнародної нагороди у сфері охорони природи, отримавши її в Лондоні, значна частина якої пішла на матеріальну підтримку розвитку проекту. Так, із презентації у британській столиці про заплавні закарпатські ліси (які дійсно в теплу пору року багатством рослинного царства нагадують джунглі) дізнався світ, а з ним – і самі закарпатці. Рішенням Закарпатської обласної ради в 2008 році Пам’ятка природи загальнодержавного значення Атак та заповідне урочище Боржава були включені до складу Боржавського масиву Регіонального ландшафтного парку «Притисянський», який мав би з’явитися на землях закарпатської низовини на 11 тисячах гектарів шести районів області. Та, на жаль, і понині РЛП «Притисянський» існує хіба в проектах, у той час, як заповідні дуби регулярно піддаються вирубці.

Олег СУПРУНЕНКО


коментарі
Залишити коментар
    Имя
    Почта
    оновити, якщо не видно коду