Вхiд
Колонка головного редактора

Надійні потужні дамби біля річок — вцілілі людські оселі

13-03-2017, 14:44

Надійні потужні дамби біля річок — вцілілі людські оселі
Необхідність всієї повноти протипаводкових заходів — аксіома. Адже державна компенсація за помешкання, зруйновані стихією, обходиться державному бюджету значно дорожче за своєчасні витрати на теперішню профілактику майбутніх наслідків повеней…

На щастя, на місцях не дрімають. У Басейновому управлінні водних ресурсів ріки Тиса, що є складовою Державного агентства водних ресурсів України, завжди є оперативна інформація про водогосподарську обстановку та гідрологічний режим на річках Закарпатської області, найпотужніша артерія серед яких Тиса. Начальником управління є Володимир ЧІПАК, котрий сповіщає при нашій зустрічі, що паводкова тема, яка щорічно «випливає» на порядок денний, є не тільки українською. Українці поєднані природною водною мережею з Європою. Тому за ініціативою Закарпатської ОДА у 2005 році Держводгоспом України існуюча «Програма комплексного протипаводкового захисту в басейні р. Тиси у Закарпатській області на 2002 – 2006 роки та прогноз до 2015 року» була суттєво доопрацьована, актуалізована, вартості робіт приведені до цін 2005 року. У зміненій програмі були визначені заходи, у здійсненні яких зацікавлені сусідні країни — Угорщина, Словаччина, Румунія. Для проведення аналізу стану виконання заходів Програми створено консультативно-дорадчий орган при Кабінеті Міністрів України — Міжвідомчо-координаційну раду з питань виконання Програми комплексного протипаводкового захисту в басейні р. Тиси у Закарпатській області на 2006 – 2015 рр. (Постанова КМУ № 231 від 14 лютого 2007 р.).

Від цього з’явився і належний практичний ефект. Це виразилося хоча б у тому, що в рамках виконання заходів Програми з будівництва водогосподарських об’єктів на території Закарпатської області за 2006 – 2011 роки виконано заходів на загальну суму 632 214 тисяч гривень. Виконуються масштабні проектно-вишукувальні роботи на перспективу, в тому числі акумулюючої ємкості на ріці Іршава біля села Загаття Іршавського району та протипаводковому акумулюючому польдеру на ріці Тиса біля села Четфалва-Вари Берегівського району. Проектні роботи ведуться і щод влаштування протипаводкових
ємкостей на ріці Чорна Тиса та в селі Лазещина для захисту селища Ясіня Рахівського району. Здійснюються і роботи з реконструкції виробничих баз міжрайонних управлінь водного господарства, вдосконалюється робота автоматизованої інформаційно-вимірювальної системи «АІВС-Тиса» та влаштований «Кризовий центр»…

Стихійне лихо, що сталося 23-27 липня 2008 року, дало можливість перевірити правильність підходів до створення комплексного протипаводкового захисту Закарпатської області та надійність збудованих гідротехнічних споруд. Про це свідчить порівняльний аналіз господарських збитків внаслідок найбільших паводків у Закарпатті. Збитки становили у 1998 році — 850 млн. грн., у 2001 р. — 350 млн. грн., у 2008 р. — 17,1 млн. грн. Аналіз наслідків паводків свідчить, що альтернативи захисту населених пунктів області в рамках виконання Програми комплексного протипаводкового захисту в басейні р.Тиса немає.

Хоча небезпека підтоплень на Закарпатті досі існує в дуже значній мірі, зауважує при цьому Володимир Петрович Чіпак. Загроза повеней тримає всіх нас у бойовій готовності, бо ніколи не втрачає своєї актуальності. Але... Від далекого 2007 року Програма протипаводкового захисту басейну річки Тиса не фінансується. Частина нашого краю знаходиться під постійною загрозою через те, що на багатьох ділянках річок просто відсутні або ж зруйновані берегові укріплення. З Тячівського міжрайонного управління водного господарства повідомляють, що лише у згаданому районі 22 небезпечні ділянки, і на Рахівщині їх немало -- 19. На окремих ділянках потрібно відновлювати дамби, на інших узагалі будувати заново.

Протягом 2016 року за рахунок коштів районних та обласного бюджетів виконано протипаводкових робіт на суму 9,3 мільйона гривень. Заборгованість за виконані роботи складає 3 мільйони гривень. Борг виник у зв’язку з тим, що обласний фонд охорони навколишнього середовища повністю вичерпаний.

— Добре, — продовжує В.Чіпак, — що досить ефективно працює міжнародна складова щодо запобігання водним катастрофам. Скажімо, 19-20 грудня минулого року відбулася позачергова зустріч керівників та експертів Робочої групи з проблем ріки Тиса та її приток. Метою її став розгляд питання щодо будівництва мосту через р.Тиса в районі села Біла Церква (Україна) — міста Сігету-Мармаціей (Румунія) у межах виконання Договору між Урядом України та Урядом Румунії про співробітництво в галузі водного господарства на прикордонних водах. Домовилися про завершення проектування споруди та втілення цього проекту в життя. На інших теренах, на нашому боці кордону, теж справ — по горло.

З першочергових у минулому році були влаштування кювету для попередження розмиву дорожнього покриття в селі Мала Копаня Виноградівського району, регулювання русла ріки Това на території Баранинської сільради Ужгородського району. Де-не-де місцеві жителі самостійно беруться за лопати. У Драгові Хустського району вони, скажімо, самотужки укріпили береги ріки Теребля.

— Який, на вашу думку, головний промах України щодо попередження катастрофічних наслідків можливих паводків у Закарпатті та суміжних областях — Львівській, Івано-Франківській?

— Після великих закарпатських повеней, як у 1998, 2001, 2008 роках, зазвичай наступає маловодний період. Такі вже природні цикли. Якраз під час нього треба максимально спрацювати на зміцнення і побудову дамб, інших берегових укріплень, аби потім паводок не застав зненацька. А маловодний період ми й не використовуємо належно. Сусідам-європейцям у цьому плані легше. В них є доступ до європейських фондів. Ми ж можемо сподіватися тільки на державний бюджет. Але вже три роки підряд на всю Україну виділяється на цю мету тільки по 200 тисяч гривень щорічно. Це не витримує ніякої критики. Бо з кожним новим паводком пошкодження на укріплених до того ділянках наростають., а ремонтувати просто-на-просто немає за що. А в нас 1 мільярд гривень основних фондів, за якими стоять 30 насосних станцій, 300 берегоутримувальних опор. За надходження з бюджету поточні й капітальні відновлення робляться нині на неповні 30 відсотків.

Працівники водного господарства зі стажем завжди бачили, що в скрутну хвилину Україна першочергово робить усе, щоб подбати про потерпілих від стихійних лих. Повалило хату — гроші людині на поновлення дадуть. І це загалом складається у великі суми! Чи не ліпше замість цих витрат, запитують фахівці, усе-таки наперед мобілізуватися, включити всі внутрішні потужності і попередити можливі катастрофічні наслідки?

Василь ЗУБАЧ


коментарі
Залишити коментар
    Имя
    Почта
    оновити, якщо не видно коду