Вхiд
Головна / Суспільство

Михайло Фединишинець: "Як я йшов до "шаржевого" альбому Ерделі. Частина ІІ"

24-11-2017, 13:47

Михайло Фединишинець: "Як я йшов до "шаржевого" альбому Ерделі. Частина ІІ"

Публікуємо другу частину роздумів над щойно виданим альбомом «Адальберт Ерделі. Шаржі», автором яких є Михайло ФЕДИНИШИНЕЦЬ.
(Першу й третю публікації див. тут "Як я йшов до "шаржевого" альбому Ерделі. Частина І", а також тут "Як я йшов ... до Ерделі. Частина ІІІ").

Частина ІІ. Середмова

Неперевершений і нині, і в майбутньому фундатор карпатського шаржу

Шаржі Адальберта Ерделі – це дуже цікава, неординарна, розкішна, а може, й навіть геніальна сторінка творчості митця. Вона надзвичайно мило її урізноманітнює, увиразнює, додає симпатичного шарму, кокетливої інтриги. Прикметно, що Розі неодноразово казав Розіці (так подружжя часто зверталося один до одного), що коли помре, то кожне його полотно, кожен малюнок, ескіз, рукопис, папірець, запис матимуть велику цінність, що люди ганятимуться, аби їх мати. Ніби у воду дивився. Будучи за натурою веселим, жартівливим, таким різновидом карикатури, як дружній шарж, Ерделі захопився ще в середині 20-х років. Важливий нюанс: коли в основі карикатури з її навмисною гіперболізацією лежить критика, глузування над різноманітними негативними явищами або вадами людини, то шарж доброзичливо зображує кого-небудь у спотвореному, смішному вигляді.

Пані Маґдушка розповідала, що Ерделі постійно ходив із нотесом у кишені піджака. Якщо випадково не мав записника, то малював шарж на будь-чому, що потрапляло під руку. Подружжя любило ходити по різних кафе, ресторанах. Ось там Ерделі і звик був вибирати з присутніх колоритної зовнішності особу і, як казала вдова, «раз-два – і шарж був готовий».

Митець умів моментально схоплювати нюанси обличчя, постави, характеру знайомця або незнайомця, і гротескно, дотепно, комічно зображувати їх, зберігаючи при цьому проникливу схожість із моделлю. Якщо ж особа просила шарж на згадку, то Ерделі запросто віддавав. Інколи митець малював шаржі удома, зафіксувавши в пам’яті ту чи іншу людину. Цікаво й те, що, будучи закоханим у жіночу вроду, здебільшого малював шаржі на чоловіків. Що ж, відомо, які жінки примхливі і непередбачувані! :) Факт до теми: у бібліотеці майстра зберігався альбом карикатур і шаржів ключового німецького художника Ґеорґа Ґросса.

Серед безлічі знайомих Ерделі було дуже багато євреїв. Чимало дружніх шаржів присвячено їм. Приміром, час від часу з Праги до Ерделі приїжджав художник Гутман. Кульгавий був, багато пив чорної кави, багато курив. Дивно, але був дуже бідним. Носив старе-старе затерте пальто, ходив постійно у жирному від їжі машлику. Тоді пані Маґдушка вирішила йому купити за свої гроші новий, довжиною в один метр. Радів, як дитина. Ерделі це дуже сподобалося, він сів і в кліп ока створив шарж. Оригінальним є шарж, на якому зображений власник ресторану «Коруна» єврей Вільд із ключами в руках за спиною. Правда, такі ідентифіковані шаржі можна порахувати на пальцях двох рук і двох ніг. Приміром, легко впізнаються окремі колеги, друзі художника – Йосип Бокшай, Федір Манайло, Дезидерій Задор, Василь Свида, Петро Сова. Ясен май, беру до уваги ті шаржі, які представлені в альбомі.

До речі, скільки створив шаржів Ерделі, знає, звісно, лише Бог. У мене – близько 200. Рахую всі – і вдалі, і невдалі, і завершені, і незавершені, і в блокнотах, і на серветках, і на окремих папірцях, і на листах, і на афішах. І з підписом, і без. І чехословацького періоду, і радянського. Виконані і вугільним олівцем, і простим, і ручкою. Колись кількадесят шаржів Адальберта Ерделі пані Маґдушка подарувала художньому музею ім. Йосипа Бокшая. Зберігаються шаржі і в інших приватних колекціях. Конкретно – в Ужгороді, Мукачеві та Києві. Звісно, шкода, що з різних причин це багатство не популяризується. Свого часу серія моїх публікацій про фундатора крайової школи живопису надихнула письменника Володимира Фединишинця на видання брошури «Невідомий Ерделі», яку він оформив шаржами. Також шаржами я допоміг урізноманітнити і монографію про Ерделі мистецтвознавця Івана Небесника , і альбом генія, упорядкований художником Антоном Ковачем.

Як писав Адальберт Ерделі, життя настільки розмаїте, наскільки розмаїта людина. Дружні шаржі Адальберта Ерделі полонять винятковою легкістю, вправністю, невимушеністю й невимученістю, потужною фантазією, фантастичним почуттям гумору, доброзичливою іронією, милим сарказмом, невгамовним оптимізмом. Ось там чудовий акцент на великій голові чоловіка, ось там – на носі, ось там – на вухах, ось там – на підборідді, ось там – на зачісці, головному уборі, ось там – на позі, усмішці, очах, погляді, порухові. А ось там – і на оголеній цицьці. Один шарж народжує усмішку, другий – сміх, третій – навіть регіт. А в сукупності – унікальний комічний ефект, витончені і виточені емоції, багатогранний позитив. Особливої уваги заслуговують групові шаржі: один малюнок грає-виграє двома-трьома-чотирма обличчями, а трапляється – навіть дев»ятьма.

Малюючи шаржі, Ерделі міг покращувати собі настрій, міг тікати від матеріальних нестатків, радянського остракізму, коли на нього вішалися ярлики космополіта, псевдоестета, незнавця анатомії людського тіла. Дуже ймовірно, що шаржі мали здатність налаштовувати художника на серйозний творчий лад, ставали своєрідним розгоном перед ґрунтовною живописною роботою. Без сумніву: щирим шаржотворцем може бути лише той, хто вміє іронізувати, гуморизувати і над собою. У листах до дружини Ерделі любив це робити. Приміром: «… Так сиджу тут, як якийсь один туз, у якого є все і нічого йому не треба. Кашляю, як два коні і один осел.
Ходити можу: два кроки назад – один вперед…»

Завершення циклу публікацій автора - "Як я йшов до "шаржевого" альбому Ерделі. Частина ІІІ"

І такий головний момент. Жив-був колись на білому світі дуже талановитий карикатурист Андрій Гойда. Він увійшов в історію закарпатського мистецтва саме карикатуристом. У творчій спадщині В»ячеслава Приходька можна натрапити на самобутні карикатури. Утім загалом закарпатські художники майже цілком забули, занедбали жанр дружнього шаржу. Майже цілком тому, бо пливуть на гадку – Бог свідок! – кілька імен, але це випадкові спроби відродити шарж. І це – завважте! – минуло понад 60 років від смерти маестро Ерделі. Тобто не помилюся, якщо назову його і фундатором карпатського шаржу. Причому неперевершеним як нині, так і в майбутньому.

Михайло МЕЙСАРОШ,
кандидат у кандидати мистецтвознавчих наук


коментарі
Залишити коментар
    Имя
    Почта
    оновити, якщо не видно коду