Новий закон про тов: усунення прогалин чи революція?

Новий закон про ТОВ: усунення прогалин чи революція?

События пятилетней давности называются в Украине революцией достоинства /Efrem Lukatsky / AP

Чем дальше в историю уходит от нас победа евромайдана, тем сложнее объективно оценить и разложить по полочкам ее последствия. Парадоксально? Ничуть не более, чем современные украинские реалии.

Украина оказалась страной трудно постижимых парадоксов. Четвертый год непрерывного экономического роста нарастающими темпами сопровождается разговорами о грядущем крахе экономики. Тотальное недоверие к политикам стимулирует все большую политизацию общества. Наибольшее неприятие вызывают те реформы, которые, по сути, еще не начинались.

Ровно пять лет назад Виктор Янукович покинул Киев. Попросту бежал, даже не успев забрать из резиденции в Межигорье часть своих сокровищ, уже упакованных в ящики. Еще никто официально не ставил под сомнение его президентские полномочия, еще возглавляли силовые структуры его верные люди.

Но все уже поменялось. Власть пролила кровь граждан. По хладнокровному ли решению, по недоразумению, из-за эксцесса исполнителя – не играло никакой роли. Вряд ли президент воспринял всерьез гражданское общество, но чутьем понял: прощения ждать не стоит, путь назад заказан.

Тяжелая страница истории с шумом перелистнулась.

События пятилетней давности называются в Украине революцией достоинства (укр. революція гідності). И как бы ни казалась эта формулировка похожей на идеологический штамп, в ней содержится ключ к произошедшему. Собственно, революцией достоинства был уже первый, «оранжевый» майдан 2004 г.

И вне зависимости от того, какие вопросы решали между собой тогда (и впоследствии) элиты, обычные люди вышли защищать свое достоинство, свою честь.

Защищать от государства, которое явно и цинично смухлевало на выборах и тем самым перешло красную черту, вторглось в глубоко ценимую украинцами сферу личной свободы.

Похожая, пускай даже подсознательная мотивация подняла протестующих и в 2013 г. А отказ Януковича от евроинтеграции, жестокий милицейский разгон молодежи и проч. стали лишь триггерами, электрическими искрами в насыщенном парами бензина помещении. Второй раз за десятилетие украинская власть недооценила фатальную значимость вопроса чести.

Отстоять свою честь и достоинство украинцам удалось. И это главный положительный итог случившегося пять лет назад.

Резко выросшая роль и субъектность гражданского общества: мощный сектор НКО, независимые общественные советы при правоохранительных ведомствах, гражданский контроль во многих сферах – это прямое наследие майдана.

Не от желания чиновников иметь за своей спиной проверяющего – от понимания власти и бюрократии, что пренебрегать достоинством граждан слишком рискованно.

В остальном результаты последних лет противоречивы и неоднозначны. Накануне очередных президентских и парламентских выборов (как обычно, судьбоносных) в воздухе витает разочарование.

Кто-то был обречен на него заранее, ожидая после победы революции немедленных чудес. Кто-то устал от политики и понимает лишь, что его личный и средний уровень жизни все еще заметно ниже того, что был при Януковиче.

Кого-то угнетает сохранение прежних коррупционных практик и прежних лиц у кормила власти.

Когда лидеры оппозиционных парламентских фракций образца 2013 г. – Арсений Яценюк, Виталий Кличко и Олег Тягнибок – поднимались на трибуну майдана, протестующие видели в них вовсе не своих вождей, но лишь тех людей, которые могли вести переговоры с тогдашней властью. И триумфальный успех Петра Порошенко на президентских выборах 2014 г.

стал отчасти следствием того, что во время революции он держался немного особняком и вопреки своей биографии производил впечатление наименее встроенного в систему.

Но смены политических поколений не произошло, и Украина вошла в нынешний предвыборный год с претендентами на лидерство, которые уже полтора-два десятилетия определяют ее политическое лицо.

Источник: https://www.vedomosti.ru/opinion/articles/2019/02/21/794827-revolyutsiya

Новий Закон про ТОВ: чи потрібні зміни – Юридична Газета

Минув рік з дати набрання чинності Законом України «Про Товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю» (далі — Закон). За цей період сформувалася відповідна практика правозастосування Закону, а також розуміння його недоліків та прогалин, що потребують усунення. У цій статті ми розглянемо найбільш очевидні недоліки Закону.

Маєте Телеграм? Два кліки – і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Значні правочини

Незважаючи на те, що дух Закону полягає у наданні учасникам корпоративних відносин більшої диспозитивності, ч. 2 ст.

44 Закону містить імперативне положення: вчинення значного правочину (якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50% від вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу) потребує отримання згоди загальними зборами учасників.

Зазначене положення є особливо незручним та навіть обтяжливим для новостворених і невеликих підприємств, оскільки кожен правочин, що вчиняється таким компаніями, фактично підпадає під зазначений критерій, а отже, потребує оформлення рішення загальних зборів.

У зв'язку з цим існує достатньо поширена думка, що питання про необхідність отримання згоди на укладення значного правочину повинно бути віддано на розсуд учасників та врегульовано у статуті товариства.

Корпоративний договір: суб'єктний склад

На практиці корпоративні договори лише починають укладатися, тому судова практика реалізації їх положень фактично відсутня. Наразі відкритим залишається питання суб'єктного складу такого договору. Серед практиків ведеться суперечка з приводу третіх осіб.

Закон встановлює, що корпоративний договір — це договір, за яким учасники товариства зобов'язуються реалізовувати свої права та повноваження певним чином або утримуватися від їх реалізації.

Зазначене положення можна тлумачити таким чином, що сторонами корпоративного договору можуть бути виключно учасники, оскільки предмет такого договору — зобов'язання учасників — реалізовувати свої права та повноваження певним чином або утримуватися від їх реалізації.

Проте існує інша позиція, яка полягає в тому, що цей припис означає лише предмет договору, а не суб'єктний склад. За умови дотримання положень стосовно предмета договору існує можливість включення у корпоративний договір третіх осіб (наприклад, інвесторів або майбутніх учасників).

В Законі також не вказано, чи може бути стороною договору саме товариство, адже така можливість дозволить врегулювати цілу низку проблем з приводу зобов'язань товариства щодо учасників. Відповідно, якщо товариство буде стороною договору, можна передбачити, що воно зможе виступати позивачем чи відповідачем в суді у спорах щодо порушення приписів договору.

В цьому контексті також варто звернути увагу на досвід права Англії та Уельсу, де передбачена можливість укладати корпоративний договір з майбутніми учасниками (акціонерами) товариства, а компанія зазвичай сама по собі виступає стороною корпоративного договору. В такому випадку договором може передбачатися обов'язок майбутніх учасників зробити певну дію, щоб вступити у товариство, або обов'язок товариства чи учасників товариства виконати зобов'язання для забезпечення входу нових учасників.

Корпоративний договір: межі застосування

Основна проблематика тлумачення положень Закону щодо корпоративного договору полягає у невизначеності меж його застосування. Зокрема, ст. 7 Закону передбачено, що в корпоративному договорі можуть бути визначенні умови, які стосуються питання купівлі-продажу частки учасника.

Проте постає питання, чому вказана норма обмежується виключно купівлею-продажем, а не будь-яким відчуженням частки. Аналогічно, ст. 20 Закону встановлює переважне право на купівлю частки у статутному капіталі та порядок здійснення такого права, ч.

6 передбачає можливість статутом товариства встановити інший порядок реалізації переважного права учасників.

Постає питання можливості зміни порядку реалізації не статутом, а корпоративним договором як документом, який відповідно до законодавчого визначення регулює зобов'язання учасників — реалізовувати свої права та повноваження певним чином або утримуватися від їх реалізації.

Безвідклична довіреність

Досі залишаються актуальними питання, що стосуються безвідкличної довіреності, яка є новелою в цивільному законодавстві України.

Наразі нотаріуси відмовляються посвідчувати безвідкличні довіреності через їх мінімальну правову визначеність.

У зв'язку з цим, існує пропозиція деталізувати вимоги до форми та змісту довіреності в Законі або в інших нормативно-правових актах (наприклад, у Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Повідомлення кредиторів при зменшенні статутного капіталу

Законом передбачено, що приймаючи рішення про зменшення статутного капіталу, виконавчий орган повинен повідомити кредиторів про таке рішення, внаслідок чого кредитори отримують можливість вжити встановлені законом заходи.

Проте станом на сьогодні залишається неврегульованою ситуація, коли у товариства немає кредиторів.

Логічним є твердження, що в такому випадку відповідні положення Закону не застосовуються, а товариство має право зменшити статутний капітал у момент або одразу після прийняття відповідного рішення.

Проте положення Закону можна консервативно тлумачити таким чином, що навіть попри відсутність кредиторів, необхідно очікувати встановлений Законом строк на звернення неіснуючих кредиторів, перед тим як зменшувати статутний капітал, адже реєстратори не мають можливості перевіряти наявність чи відсутність кредиторів у товариства.

See also:  Верховна рада ухвалила закон україни «про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення»

Відомості у статуті товариства

Також невизначеним залишається питання щодо обов'язковості включення певних положень до статуту товариства. Зокрема, ст.

11 Закону визначається перелік відомостей, які є обов'язковими для відображення у статуті. Однак ст.

82 Господарського кодексу України передбачає ширший перелік відомостей (зокрема, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, розмір їхніх часток).

Навіть попри наявність роз'яснення Міністерства Юстиції України, викладені у Листі від 07.06.2018 р. №6623/8.4.3/32‑18, ситуація є суперечливою. У листі зазначено, що пп. 1 п.

6 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону внесені зміни до ст.

79 Господарського кодексу України, якою встановлено, що порядок створення та порядок діяльності окремих видів господарських товариств регулюється Законом.

У зв'язку з вищезазначеним, правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов'язки їх учасників визначені Законом, а отже, необхідно застосовувати положення Закону, а не Господарського кодексу України. Водночас зауважено, що Закон у ст. 12 не зазначає про виключність положень цієї статті. Додаткові положення Господарського кодексу України можуть тлумачитися як такі, що не суперечать положенням Закону, а доповнюють останні.

Звернення стягнення на частку учасника у статутному капіталі

Ст. 22 Закону передбачено новий порядок звернення стягнення на частку учасника-боржника в межах виконавчого провадження. Новелою Закону є продаж частки боржника іншим учасникам товариства.

Відповідно до норм Закону, виконавець пропонує іншим учасникам придбати частку, на яку відбувається звернення стягнення, шляхом реалізації їхнього переважного права. Законом не встановлено строк, протягом якого учасники можуть реалізувати це право.

Вірогідно, це надає право визначати цей строк виконавцю у письмовій пропозиції щодо викупу частки. Однак варто звернути увагу на те, що статутом товариства може бути встановлений особливий порядок реалізації переважного права учасників або його відсутність.

Проте навіть у випадках відсутності переважного права формулювання ч. 5 ст. 22 Закону змушує виконавця першочергово звертатися до учасників (окрім тих, які письмово відмовилися від свого переважного права).

На практиці залишаються не до кінця врегульованими питання порядку передачі частки новому покупцю.

Закон прямо не уповноважує виконавця на підписання від свого імені договору купівлі-продажу з учасником, який скористався своїм переважним правом.

Оскільки наразі практика стягнення частки учасника товариства не є розповсюдженою, то не знайдений практичний підхід реєстратора до процедури реєстрації відповідних змін до статуту товариства.

Підписання протоколу

Внаслідок зміненого формулювання норми Закону стосовно того, що протокол може підписати лише голова зборів, утворилася колізія. Відповідно до ч. 4 ст. 33 Закону, протокол підписує голова загальних зборів учасників або інша уповноважена зборами особа. Кожен учасник товариства, який взяв участь у загальних зборах учасників, може підписати протокол.

Проте ст.

15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» визначається, що рішення уповноваженого органу управління юридичної особи, що подається для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, викладається у письмовій формі, прошивається, пронумеровується та підписується засновниками (учасниками), уповноваженими ними особами або головою та секретарем загальних зборів (у разі прийняття такого рішення загальними зборами).

Таким чином, реєстратор повинен відмовити у прийнятті документа, в якому відсутній підпис секретаря зборів. У зв'язку з цим, для уникнення практичних труднощів при проведенні реєстраційних дій вкрай важливо узгодити між собою положення зазначених законів.

Отже, Закон має позитивний характер у сфері регулювання корпоративних відносин, передбачає нові дієві механізми захисту прав та інтересів учасників таких відносин.

Водночас для підвищення цього ефекту вкрай важливим є вирішення питання щодо узгодження між собою Закону та інших нормативно-правових актів, а також деталізації окремих нових положень, стосовно яких існує неоднозначна практика правозастосування.

Источник: https://yur-gazeta.com/publications/practice/gospodarske-pravo/noviy-zakon-pro-tov-chi-potribni-zmini.html

Усунути чи перепросити. Що передбачає новий закон про імпічмент і чому експерти вважають, що він не працюватиме

Що таке імпічмент

Імпічмент – спеціальна процедура усунення президента з поста у разі вчинення державної зради або іншого злочину. Можливість усунення глави держави в порядку імпічменту та його загальну процедуру описано у ст. 111 Конституції України.

  • Конституція України, стаття 111:
  • Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.
  • Питання про усунення президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради [мінімум 226 голосів].
  • Для проведення розслідування Верховна Рада створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі.
  • Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради.
  • За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу [300 голосів] приймає рішення про звинувачення президента України.
  • Рішення про усунення президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою не менш як трьома четвертими від її конституційного складу [338 голосів] після перевірки справи Конституційним Судом України й отримання висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду про те, що діяння, в яких звинувачується президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину.

Уже після обрання Володимира Зеленського президентом, 6 червня, Рада ухвалила законопроєкт №1098 (проєкт розглядали в парламенті з листопада 2014 року), який регламентує діяльність спеціальної тимчасової слідчої комісії. 12 червня його передали на підпис главі держави, проте Зеленський не підписав документа і не ветував, хоча мав визначитися протягом 15 днів.

Окремого закону, який би детально регламентував процедуру усунення президента України, донедавна не було, хоча його неодноразово обговорювали.

Зокрема, деякі нардепи пропонували ухвалити закон і оголосити імпічмент експрезиденту Вікторові Януковичу після його втечі з країни в лютому 2014 року.

Зрештою Рада визнала, що Янукович самоусунувся від влади, – насамперед тому, що оголошення імпічменту – це тривалий процес, а рішення про призначення в.о. глави держави потрібно було ухвалити якомога швидше.

Що дає закон про імпічмент

Ухвалений 10 вересня закон (президент його теж поки не підписав) детально описує основні принципи процедури імпічменту, порядок ініціювання питання про усунення глави держави, порядок утворення спеціальної тимчасової слідчої комісії та її повноваження, процедуру розгляду справи про імпічмент тощо. Тобто закон деталізує ст. 111 Конституції. Наприклад, у законі йдеться, що Верховна Рада в разі, якщо з якихось причин імпічмент оголосити не вдалося, обов'язково має письмово попросити вибачення у президента.

Закон передбачає таку процедуру імпічменту:

  • не менш ніж 226 депутатів вносять на розгляд Ради письмове подання про початок процедури імпічменту, в якому має бути вказано підстави для створення спеціальної тимчасової слідчої комісії (СТСК);
  • Рада має затвердити це рішення простою більшістю та негайно повідомити про початок процедури імпічменту президента й Конституційний Суд;
  • Рада формує СТСК із депутатів, одного спецпрокурора і кількох спеціальних слідчих (точної кількості депутатів і спецслідчих у законі не вказано);
  • СТСК не пізніше ніж за пів року подає звіт про результати розслідування голові Верховної Ради, потім президенту та народним депутатам, після цього звіт виносять на розгляд парламенту;
  • Рада ухвалює рішення щодо звіту СТСК через таємне голосування. Парламент може вирішити додатково заслухати експертів та свідків, доручити провести додаткове розслідування або перейти до процедури обвинувачення президента;
  • проєкт постанови про обвинувачення президента або припинення процедури імпічменту розглядають на закритому засіданні парламенту. Для ухвалення рішення потрібно не менше ніж 300 голосів. Якщо проєкт не набирає потрібної кількості, процедуру імпічменту припиняють;
  • у разі ухвалення постанови про обвинувачення президента Рада передає звернення у Конституційний і Верховний Суди. КС має перевірити, чи було дотримано конституційної процедури, ВС – надати висновок, чи містяться в діях президента ознаки державної зради або іншого злочину;
  • якщо Верховний Суд вирішить, що в діях президента немає ознак злочину, процедуру імпічменту припиняють; порушення, виявлені Конституційним Судом, Верховна Рада має усунути;
  • у разі, якщо КС і ВС не виявили порушень, Рада готує проєкт постанови про усунення президента в порядку імпічменту; його надають депутатам і президенту й починають розглядати не пізніше ніж за два дні після оголошення висновків Конституційного й Верховного Судів;
  • для ухвалення постанови потрібно 338 голосів народних депутатів (голосування проводять таємно);
  • у разі ухвалення постанови про відставку президента повідомляють главі держави, прем'єр-міністру, головам КС і ВС і негайно інформують у засобах масової інформації;
  • якщо Раді забракло голосів для ухвалення постанови, спікер має письмово попросити вибачення у президента;
  • якщо на будь-якій стадії імпічменту президент вирішить піти у відставку добровільно, процедуру припиняють, а зібрані матеріали передають в органи досудового слідства.
See also:  Як позначиться на єврономерах закон про парковки

МУЛЬТИМЕДІА

Що з ним не так

Головне науково-експертне управління Верховної Ради у висновку від 29 серпня вказує (.doc), що документ потребує доопрацювання. Ухвалений парламентом закон здебільшого копіює положення чинного регламенту Верховної Ради. Експерти управління вважають дублювання норм невиправданим, тому що регламент ВР теж має силу закону.

“Крім того, проєкт передбачає перенесення значної частини чинних норм регламенту в окремий законодавчий акт без істотного змістовного доопрацювання – відповідно, зберігаються недоліки чинного механізму розгляду питань імпічменту президента”, – ідеться у висновку.

Також управління вказує, що закон не конкретизує, скільки депутатів і спеціальних слідчих має входити до складу спецкомісії; чітко не визначено повноважень та законодавчої бази для діяльності спецпрокурора і спецслідчих, а також права захисників президента.

Невдале формулювання ст. 4 закону, ідеться у висновках, за певних умов унеможливить створення спецкомісії. У документі йдеться, що спецкомісію формують за пропорційним принципом із представників фракцій Ради; голова, його заступник та секретар комісії не можуть представляти одну партію. У разі, якщо в парламенті буде лише дві фракції, виконати цю норму буде неможливо.

Источник: https://gordonua.com/ukr/publications/-usunuti-abo-vibachitisja-shcho-peredbachaje-novij-zakon-pro-impichment-i-chomu-eksperti-vvazhajut-shcho-vin-ne-bude-pratsjuvati-1264296.html

Минюст предложил официально ввести с 01 июня 2020 года термин "простолюдин". Правда или нет

Недавно некоторые СМИ облетела новость, вызвавшая недоумение среди общественности. Минюст выступил с инициативой использовать в официальном документообороте понятие “простолюдин”. Для каких целей и какие последствия могут быть для обычных граждан?

Причиной такого нововведения было заявлено удобство быстрого определения основной части граждан. Дело в том, что к каждому законодательному акту необходимо добавлять фразу – “Настоящий закон распространяется на граждан РФ, за исключением….” и далее следует внушительный перечень исключений. Теперь же будет достаточно использовать термин “простолюдин”, включающий основную часть граждан.

Кто же будет считаться “простолюдином” по мнению инициативной группы?

С 1 июня 2020 года простолюдинами будут считаться все граждане РФ, которые не имеют:— чинов государственной службы,— действующего мандата депутата любого уровня,— офицерских званий МВД, МЧС, Росгвардии и ВС (за исключением офицеров запаса),— церковных чинов РПЦ,— научных званий не ниже кандидата наук,— званий народного или заслуженного артиста РФ,

— спортивных званий не ниже мастера спорта.

В новости отмечается также , что термин предложен после многочисленных консультаций со специалистами в области языковедения.

Обратимся к толковому словарю, чтобы понять, что на самом деле значит этот термин:

ПРОСТОЛЮДИ́Н. Человек, не принадлежащий к привилегированным сословиям – крестьянин, мещанин, рабочий.

Как вам это? Если одни “простолюдины”, то остальные “элита” или “господа”?

В Министерстве Юстиции заверили, что для категории граждан, отнесенных к простолюдинам никакой дискриминации не должно быть. Однако, не исключено, что возникнут определенные нюансы. Например, будет введен ограниченный перечень зарубежных государств, доступный для посещения простолюдинами.

Возмущенные люди активно рассылали друг другу эту новостью. Прислали ее и мне. Конечно негодованию моему не было предела! Но самое интресное, что даже почти не удивилась, принимая во внимание события последних месяцев.

  • Я стала разбираться и искать официальное подтверждение этой законодательной инициативе.
  • Оказалось, что эта новость была опубликована на сатирическом интернет-портале Панорама, с пометкой: “Все тексты на этом веб-ресурсе представляют собой гротескные пародии на реальность и не являются реальными новостями”
  • Но что еще более интересно, это то, что люди поверили в эту новость, то есть допустили возможность такого нововведения.
  • Источник новости panorama.pub
  • Не забывайте ставить ???? , если хотите, чтобы эту статью увидели другие.

Источник: https://zen.yandex.ru/media/id/5c3bc65611e3e200aa1c917d/miniust-predlojil-oficialno-vvesti-s-01-iiunia-2020-goda-termin-prostoliudin-pravda-ili-net-5ec25c0dbd7a6f3d14f1f6f5

§ 5. Прогалини в праві і засоби їх переборення та усунення

Прогалина в праві, а якщо точніше, в законодавстві, — це пропуск у регулюванні певних відносин.

Про прогалину для регулювання життєвих ситуацій в суспільних відносинах можна говорити і в тих випадках, коли вони перебувають у сфері правового регулювання, тобто коли залишилися неурегульованими ті відносини, які повинні бути врегульовані правом.

Причини прогалин різні. Це стосується обох її видів — первісних і наступних прогалин. Первісні прогалини зумовлені тим, що законодавець не врахував у формулюваннях нормативних актів всю багатоманітність життєвих ситуацій, що вимагають правового регулювання.

Це може трапитися також через прорахунки, допущені при розробці закону, у використанні прийомів юридичної техніки.

Наступні прогалини з’являються об’єктивно внаслідок постійного розвитку суспільних відносин, виникнення нових життєвих ситуацій, які не могли бути заздалегідь передбачені законодавцем.

Оскільки зовсім уникнути прогалин неможливо, тобто прогалини є нормальним явищем у праві, то слід знайти засоби їх оперативного заповнення (усунення чи подолання).

Єдиним засобом усунення прогалин є правоутворююча діяльність державних органів. Однак, якщо прогалина виявлена в ході правозастосування, то швидке прийняття необхідних правових норм не завжди можливе, тому правозастосовні органи використовують оперативні засоби подолання прогалин з метою вирішення конкретної юридичної справи.

До таких засобів належать: аналогія закону, аналогія права, субсидіарне застосування правових норм.

Аналогія закону — це поширення в процесі правозастосування на конкретні неврегульовані правом життєві відносини чинності норм, які регулюють відносини, подібні тим, що потребують урегулювання в рамках даної галузі права за найсуттєвішими ознаками. “Подібність” відносин означає однотипність правового режиму їхнього регулювання.

Оскільки наявність прогалини не є підставою для відмови у вирішенні справи, правозастосовувач знаходить норму, що регулює такі “подібні”, аналогічні відносини і застосовує її до конкретної ситуації.

Так, чинне цивільне законодавство містить норми, які регулюють порядок відшкодування збитків, завданих особі при рятуванні майна. Водночас у ньому відсутня норма, яка б визначила порядок відшкодування шкоди, що виникла внаслідок рятування людського життя.

Враховуючи істотну подібність між означеними відносинами, правила про відшкодування збитків про рятування майна використовувалися судовою практикою як правова підстава при прийнятті судового рішення щодо відшкодування шкоди, яка виникла при рятуванні людського життя. На необхідність застосування аналогії закону подекуди прямо вказується в нормі — ст.

242 ЦК України говорить про те, що до договору міни застосовуються правила договору купівлі-продажу.

На підставі застосування аналогії закону розширюються межі регулюючого впливу норми. Внаслідок цього, норма стає такою, що має два предмети регулювання: визначений законодавцем, а також юридичною практикою застосування норми за аналогією і в субсидіарному порядку.

Аналогія права — це застосування до конкретних відносин загальних начал і смислу законодавства у разі відсутності норм, що регулюють подібні з найсуттєвіших ознак відносини.

Це значить, що юридична справа вирішується на основі принципів права, таких як справедливість, гуманізм, юридична рівність, відповідальність за вину та інших, які переважно закріплені у відповідних статтях Конституції або в загальних положеннях законодавчих актів.

Застосування аналогії права до конкретної справи не має обов’язкової сили при вирішенні інших, подібних справ.

Субсидіарне застосування (міжгалузева аналогія) є застосуванням до конкретних відносин нормативного припису, який регулює подібні за суттєвими ознаками відносини в суміжних, споріднених галузях.

При цьому запозичення можливе тільки з галузей, що мають схожість у засобі правового регулювання, наприклад застосування приписів про терміни в цивільному праві до регулювання трудових правовідносин.

У субсидіарному застосуванні закладений важливий момент — економність нормативного матеріалу: коли є можливість застосувати відпрацьоване в інших галузях, то немає сенсу приймати нові норми.

Можливість застосування норм за аналогією прямо передбачена в окремих законодавчих актах (наприклад, ст.

See also:  Что изменит закон о защите прав потребителей финуслуг

11 ЦПК України говорить, що у разі відсутності закону, який регулює спірні відносини, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини, а при відсутності такого закону суд виходить із загальних начал і змісту законодавства України), тобто аналогія цілком виправдана в конституційному, цивільному, трудовому, земельному, процесуальному та інших галузях права.

Інститут аналогії не може бути використаний для подолання прогалин в Особливій частині кримінального права (в Загальній — це зустрічається).

У цьому разі слід пам’ятати про сформульований ще в Давньому Римі принцип: “Немає злочину без вказання на те в законі”.

Неможливе застосування аналогії закону й аналогії права у разі притягнення осіб до адміністративної, дисциплінарної і майнової відповідальності, оскільки перелік заборонених державою діянь повинен бути повно і недвозначно сформульований у законодавстві.

Прогалини в праві слід відрізняти від поняття юридичних колізій.

Під юридичними колізіями розуміють розходження або суперечності між окремими нормативно-правовими актами, що регулюють ті самі або подібні відносини, а також суперечності, що виникають у процесі застосування державними органами і посадовими особами своїх повноважень.

Тобто нормативні приписи зіштовхуються, не погоджуються і навіть взаємовиключають один одного. Юридичні колізії заважають роботі правової системи, знижують ефективність правового регулювання, впливають на стан законності, правопорядка і правової культури суспільства.

На виняток від прогалин юридичні колізії — це “надлишок” нормативно-правових актів, які суперечать один одному. Такі суперечності знімаються шляхом видання колізійних норм. Колізійні норми дозволяють обрати норму (або право), яка необхідна для регулювання конкретних суспільних відносин.

Наприклад, колізійна норма Цивільного кодексу України “закон, застосований до спадкоємства” встановлює, що відносини щодо спадкоємства визначаються за законом тієї країни, де спадкодавець мав останнє постійне місце проживання. Наявність цієї норми дозволяє уникнути юридичних колізій між нормативними актами різних країн у сфері спадкоємства.

Источник: http://www.adhdportal.com/book_3553_chapter_145__5._Progalini_v_prav__zasobi_kh_pereborennja_ta_usunennja.html

Пять лет назад на Украине произошёл государственный переворот

Пять лет назад на Украине произошла насильственная смена власти, которую участники путча называют «Революцией достоинства», а политологи — переворотом.

По словам экспертов, события на Украине были хорошо подготовлены, а процедура смены власти, будучи незаконной, автоматически сделала всех её участников государственными преступниками. К чему привёл Украину «евромайдан» — в материале RT.

Вспыхнувшие в конце ноября 2013 года протесты в центре Киева стали реакцией украинской оппозиции на решение президента Виктора Януковича приостановить переговоры по поводу заключения Соглашения об ассоциации Украины с Европейским Союзом.

В частности, движение к «ассоциации» прекратилось из-за позиции украинских промышленников, которые заявили, что соглашение с ЕС ставит под угрозу экономические отношения с основным внешнеторговым партнёром Украины — Россией. Кроме того, у страны попросту не было средств для перехода на европейские торговые стандарты.

Противостояние на Майдане

Однако доводы власти не устроили прозападную оппозицию, и 21 ноября 2013 года на площади Независимости в центре Киева начали собираться люди, выступающие с лозунгами в поддержку ассоциации с ЕС и против связей с Россией. Киевский административный суд запретил протестующим устанавливать на Майдане палатки, но они проигнорировали это решение и приступили к разбивке лагеря.

В ночь на 30 ноября 2013 года сотрудники спецподразделения МВД Украины «Беркут» начали переговоры с участниками акции о необходимости освободить центр Киева, однако в милиционеров полетели камни, бутылки и горящие палки. Правоохранители вытеснили протестующих с Майдана, но в соцсетях был запущен слух об «убитой милицией девочке» и «избитых детях», хотя на самом деле в ту ночь никто не погиб, а среди задержанных и пострадавших в столкновениях с «Беркутом» были преимущественно взрослые мужчины.
Уже 1 декабря начался массовый подвоз в Киев сторонников оппозиции с Западной Украины. Выступающие на стороне «евромайдана» радикалы захватили несколько административных зданий в центре украинской столицы и попытались атаковать администрацию президента.

Более двух часов они избивали безоружных солдат внутренних войск, пока не были оттеснены от администрации бойцами «Беркута». С начала декабря 2013-го до середины февраля 2014 года участники протестов предприняли несколько попыток захватить правительственный квартал и прилегающие к Майдану улицы, но каждый раз отступали в результате контратак спецподразделения «Беркут» и внутренних войск.

Тогда лидеры «евромайдана» — депутаты Верховной рады Арсений Яценюк, Олег Тягнибок и Виталий Кличко — обратились к западным странам с требованием ввести против Украины санкции. 11 декабря помощник главы Госдепа США Виктория Нуланд лично посетила Киев и пообщалась с участниками протеста, раздавая им печенье и булочки.

В конце декабря ситуация в украинской столице временно стабилизировалась — сил для захвата власти у майдановцев в тот момент не хватало. А в январе 2014 года под давлением стран Запада Виктор Янукович вступил в переговоры с лидерами оппозиции, предлагая создать коалиционное правительство.

Захват власти

Серьёзное обострение кризиса началось 18 февраля 2014 года. Участники протеста, несмотря на идущие переговоры, попытались захватить правительственный квартал, но были отброшены милицией. На следующий день сторонники оппозиции приступили к массовому захвату зданий МВД и СБУ на Западной Украине и вывозу из них огнестрельного оружия. 20 февраля члены «Самообороны Майдана» вновь стали прорываться к зданию администрации президента, а неизвестные снайперы открыли огонь, как по «Самообороне», так и по силовикам — предположительно из примыкающих к Майдану и находящихся под контролем протестующих зданий гостиницы «Украина» и консерватории.
Тогда погибли несколько десятков человек. На фоне эскалации насилия Виктор Янукович при посредничестве глав МИД Германии, Польши и Франции подписал соглашение, которое предполагало прекращение насилия, амнистию, проведение конституционной реформы и досрочных выборов. Однако представители «Правого сектора»* и «Самообороны» заявили, что соглашение их не устраивает и пообещали приступить к захвату органов власти.
«У США и Европы на Украине были близкие интересы, но разные цели. Европейцы хотели оторвать Киев от России, не противопоставляя его Москве, а Вашингтон — сделать Россию и Украину врагами. США нужно было не коалиционное правительство, а передача власти крайне правым. Они опозорили европейских министров, выступивших гарантами соглашения», — заявил RT заместитель директора Института стран СНГ Владимир Жарихин.
В преддверии нападения на администрацию президента Виктор Янукович покинул Киев и отправился в Харьков. 22 февраля участники протестов захватили правительственный квартал. Тогда оппозиция инициировала проведение экстренного заседания Верховной рады. Радикалы силой и угрозами заставили прибыть в здание парламента несколько десятков депутатов, ранее входивших в пропрезидентское большинство, чтобы собрать кворум и потребовать отставки главы государства. Спикером Рады вместо представителя Партии регионов Владимира Рыбака был «избран» член «Народного фронта» Александр Турчинов.

Тогда Виктор Янукович в интервью телеканалу «112» заявил, что он не собирается уходить в отставку, но Верховная рада обвинила его в том, что он «неконституционным образом самоустранился от осуществления полномочий» и назначила проведение новых выборов. На следующий день Александр Турчинов был избран исполняющим обязанности президента Украины.

«Такая процедура, как отстранение президента от власти, законами Украины предусмотрена не была. Существовал институт импичмента, но для его запуска необходимо было создавать специальную комиссию.

Более того, он был возможен только по исчерпывающему перечню причин, в котором, естественно, не было импичмента в виду отъезда из Киева.

Нарушив конституцию и другие законы, пришедшие к власти в Киеве лица, стали государственными преступниками», — заявил Владимир Жарихин.

В свою очередь, политолог Антон Хащенко полагает, что силы, пришедшие в 2014 году к власти на Украине, сейчас пытаются искусственно трактовать нормы национального права в свою пользу и оправдывать свои действия идеологическими мотивами, однако это ничего не меняет.

«Несмотря на использование риторических приёмов, суть произошедшего скрыть не получается. Это не было спонтанным проявлением народной воли. Боевиков, профессионально штурмовавших админздания и управления силовых структур, готовили заранее. Произошёл хорошо спланированный государственный переворот», — заявил эксперт в беседе с RT.

Путь в пропасть

По словам академика Академии политических наук РФ, заведующего кафедрой РЭУ им. Плеханова Андрея Кошкина, произошедшее в Киеве укладывается в классическую схему «цветной революции».

«Имело место три стадии: хаос, демонтаж политического режима и внешнее управление. В том, что Украина теперь управляется извне, мало кто сомневается», — отметил он.

Собеседник RT добавил, что реальное положение дел на Украине наглядно демонстрирует сделанная в апреле 2014 года фотография, на которой Джо Байден (на тот момент вице-президент США) в одном из залов Верховной рады восседает на «президентском» месте во главе стола. Позднее Байден охотно делился воспоминаниями, как заставил Петра Порошенко сменить генпрокурора и принудил его сотрудничать с Арсением Яценюком.

«Навязанная «майданом» политическая модель была неприемлема для жителей Крыма и Донбасса, отказавшихся подчиняться лицам, совершившим государственный переворот. Это дало повод Киеву заговорить о вымышленной российской агрессии и необходимости ей противостоять.

Эксплуатация этой темы позволила Петру Порошенко стать президентом, и сейчас в ходе новой предвыборной кампании он снова к ней вернулся. Его милитаристская риторика призвана прикрыть социально-экономические провалы выбранной им европолитики», — констатировал Кошкин.

По словам эксперта, власти Украины далеки от нужд и чаяний простого народа и интересуются только реализацией личных коммерческих проектов. «Единственное, что растёт сейчас на Украине, помимо долгов, — это бизнес Петра Порошенко и его окружения. По данным СМИ, состояние президента Украины за пять лет после „евромайдана“ возросло на порядок», — подчеркнул эксперт.

«В результате действий так называемой новой власти номинальный ВВП Украины рухнул более чем в полтора раза, пенсии снизились почти в два, средняя зарплата в долларовом эквиваленте до сих пор не дотягивает даже до показателей 2013 года. Зато рост цен на тарифы ЖКХ, в зависимости от конкретной отрасли, составил 5—10 раз. В итоге на сегодняшний день Украина признана самой бедной страной в Европе», — продолжил он.

При этом политолог заметил, что главным врагом киевского режима является объективная статистика.

«Что может красноречивее охарактеризовать положение дел в государстве, чем тот факт, что около 10 миллионов её граждан трудоспособного возраста ищут работу в других странах?» — отметил эксперт.

На этом фоне, по словам Кошкина, разговоры об успехах Киева в получении томоса или перевооружении армии звучат как изощрённое издевательство.

Источник: https://news.rambler.ru/other/41743491-pyat-let-nazad-na-ukraine-proizoshel-gosudarstvennyy-perevorot/

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*