Порушення закону з боку органу державної фіскальної служби – це не порушення, це дії на благо держави. невже закон для кожного ріізний?!

28 Января 2016

1 355

Порушення закону з боку органу державної фіскальної служби - це не порушення, це дії на благо держави. Невже  закон для кожного ріізний?!

Продовжуючи робити власні висновки по окремих постановах Верховного Суду України у сфері кримінального права, пригадав, що серед підприємців, а також доволі часто і серед юристів виникають труднощі із тлумаченням поняття “грубе порушення законодавства про працю”. Питання трудових відносин завжди було актуальним, а в умовах сучасності — тим більше. Тому, на мою думку, буде корисним звернутись за “порадою” до практики Верховного Суду України.

Нагадаю, що викладені у постановах Верховного Суду України положення в частині застосування норм права є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. А висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України, враховуються іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права (ст. 13 Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд”).

Прикладом може слугувати постанова Верховного Суду України від 01.10.2015       у справі №5-106кс15.

Вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2014 року ОСОБА_1.

1, засуджено за частиною 1 статті 172 Кримінального кодексу України (далі – КК) до позбавлення права обіймати керівні посади на підприємствах, організаціях, установах усіх форм власності та займатися керівною діяльністю строком на три роки. Нагадаю, що саме у статті 172 КК України визначено склад кримінального правопорушення “Грубе порушення законодавства про працю”.

За вироком суду ОСОБА_1.1 визнано винним у тому, що він, обіймаючи посаду директора та будучи наділеним організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, умисно, всупереч положенням статей 2, 48 Кодексу законів про працю України, статей 8, 24, 27 Закону України від 9 липня 2013 року «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-ІV), прийнявши на посаду охоронця ОСОБА_2.1 з вересня 2010 року по вересень 2012 року, не уклав трудовий договір з останнім та не зробив відповідний запис у трудову книжку, у зв’язку з чим не здійснював сплату страхових внесків та не звітував до органів податкової інспекції, чим грубо порушив законодавство про працю. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2014 року вирок районного суду щодо ОСОБА_1.1 змінено: в мотивувальній частині вироку вказано період скоєння кримінального правопорушення ОСОБА_1.1 – з вересня 2010 року по вересень 2012 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 березня 2015 року зазначені судові рішення залишені без зміни. Захисник ОСОБА_1.1 звернувся із заявою до Верховного Суду України, порушуючи питання про скасування усіх перерахованих судових рішень та закриття кримінального провадження у зв’язку з відсутністю в діях ОСОБА_1.1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 172 КК. Верховним Судом України після перевірки матеріалів кримінального провадження, обговорення доводів заяви, було постановлено рішення про відмову в задоволенні заяви з наступних підстав.

1. Поняття «інше грубе порушення законодавства про працю», яке використане законодавцем у частині 1 статті 172 КК, має оціночний характер, а тому для з’ясування характеру порушення слід звертатися до відповідних норм Кодексу законів про працю України. У кожному конкретному випадку воно повинно встановлюватися, виходячи з об’єктивних та суб’єктивних ознак вчиненого діяння.

Визнання порушення законодавства про працю грубим залежить від оцінки таких критеріїв, кожний з яких має самостійне значення:

  1.  характеру порушуваних трудових прав людини;
  2. категорії працівника, права якого порушуються;

  3. об’єктивних ознак здійснюваного порушення (тривалість, систематичність, тяжкість можливих наслідків, кількість потерпілих тощо);

  4. суб’єктивних ознак здійснюваного порушення (злісність мотивів, особисті неприязні стосунки тощо).

Отже, вирішуючи питання про те, чи є порушення законодавства про працю грубим, суд у кожному окремому випадку має виходити з характеру порушених трудових прав людини, обставин, за яких вчинено це порушення, яку ним завдано (могло бути завдано) шкоду. 4. Із обсягу та характеру фактичних обставин справи вбачається, що ОСОБА_1.1, обіймаючи посаду директора, прийнявши на посаду охоронця ОСОБА_2.1, протягом тривалого часу (з вересня 2010 року по вересень 2012 року), діючи всупереч вимогам статей 2, 48 Кодексу законів про працю України, статей 8, 24, 27 Закону № 1058-ІV, офіційно трудові правовідносини з останнім не оформив, зокрема не уклав з ним трудовий договір та не зробив відповідний запис до його трудової книжки, не проводив щодо цієї особи сплату страхових внесків та не звітував до податкової інспекції.

Зазначені обставини вказують, що своїми діями, які тривали протягом двох років, ОСОБА_1.1 порушив вимоги законодавства, що формують зміст права на працю і його гарантії, а саме: охоронюване положеннями Кодексу законів про працю України та Закону № 1058-ІV право ОСОБА_2.1 на офіційне оформлення трудових відносин та пов’язаний з цими відносинами соціальний захист.

Вчинене ОСОБА_1.1 порушення законодавства про працю є грубим з огляду на характер порушених прав ОСОБА_1.2, зокрема  конституційно гарантованого права на працю.

При цьому відсутність офіційного оформлення трудових відносин зумовила несприятливий юридичний стан потерпілого у вигляді відсутності запису у трудовій книжці про трудовий стаж за фактично відпрацьований час протягом двох років, що слід розцінити як негативні юридичні наслідки для ОСОБА_1.2 у сфері трудових відносин, соціального та пенсійного забезпечення.

Крім того, грубість порушення законодавства про працю у діяннях ОСОБА_1.1 полягає й у його тривалості та припиненні лише у зв’язку зі зверненням потерпілого до правоохоронних органів.

  • Висновок: визнання порушення законодавства про працю грубим залежить від оцінки таких критеріїв, кожний з яких має самостійне значення:
  • 1) характеру порушуваних трудових прав людини;
  • 2) категорії працівника, права якого порушуються;
  • 3) об’єктивних ознак здійснюваного порушення (тривалість, систематичність, тяжкість можливих наслідків, кількість потерпілих тощо);
  • 4) суб’єктивних ознак здійснюваного порушення (злісність мотивів, особисті неприязні стосунки тощо).
  • Сподіваюсь, що подібна аргументація суду дозволить і юристам (особливо адвокатам), і громадянам “працювати на випередження” та попереджати можливі подібні прояви грубого порушення конституційного права на працю.

Читать @kau_in_ua

Источник: https://kau.in.ua/press-center/news/verkhovniy-sud-ukra-ni-pro-kriter-grubogo-porushennya-zakonodavstva-pro-pratsyu/

Обмеження щодо одержання подарунків: коментар статті 23 закону «про запобігання корупції» | центр політико-правових реформ (цппр)

  • Стаття 23. Обмеження щодо одержання подарунків
  • 1. Особам, зазначеним у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, забороняється безпосередньо або через інших осіб вимагати, просити, одержувати подарунки для себе чи близьких їм осіб від юридичних або фізичних осіб:
  • 1) у зв’язку із здійсненням такими особами діяльності, пов’язаної із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;
  • 2) якщо особа, яка дарує, перебуває в підпорядкуванні такої особи.

2. Особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, можуть приймати подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті, якщо вартість таких подарунків не перевищує одну мінімальну заробітну плату, встановлену на день прийняття подарунка, одноразово, а сукупна вартість таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, не перевищує двох прожиткових мінімумів, встановлених для працездатної особи на 1 січня того року, в якому прийнято подарунки.

  1. Передбачене цією частиною обмеження щодо вартості подарунків не поширюється на подарунки, які:
  2. 1) даруються близькими особами;
  3. 2) одержуються як загальнодоступні знижки на товари, послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси.

3.

Подарунки, одержані особами, зазначеними у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, як подарунки державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді, державним або комунальним підприємствам, установам чи організаціям, є відповідно державною або комунальною власністю і передаються органу, підприємству, установі чи організації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

4. Рішення, прийняте особою, зазначеною у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, на користь особи, від якої вона чи її близькі особи отримали подарунок, вважаються такими, що прийняті в умовах конфлікту інтересів, і на ці рішення розповсюджуються положення статті 67 цього Закону.

1. Конвенцією ООН проти корупції (ч. 4 ст. 7) встановлюється необхідність створення, підтримки й зміцнення систем, які сприяють прозорості і запобігають виникненню конфлікту інтересів.

 Одним із ефективних інструментів запобігання виникненню конфлікту інтересів є й обмеження щодо одержання подарунків – грошових коштів або іншого майна, переваг, пільг, послуг, нематеріальних активів, які надають/одержують безоплатно або за ціною, нижчою мінімальної ринкової.

2. У пунктах 1 і 2 ч. 1 ст. 23 Закону під «такими особами» і «такою особою» слід розуміти осіб, зазначених у пунктах 1, 2 ст. 3 Закону. Це пояснення потрібне з огляду на те, що в абзаці першому ч. 1 ст. 23 згадуються як ці особи, так і ще три види осіб («інші особи», «близькі особи» та «юридичні або фізичні особи»).

See also:  Як боротися з незаконними хостелами

Обмежень щодо одержання подарунків особами, зазначеними у п. 3 ст. 3, Закон не містить.

Це означає, що їм не заборонено: одержувати подарунки від підлеглих; одержувати подарунки, які не відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, у т.ч.

коштовні подарунки; вони не зобов’язані відмовлятися від подарунків, повідомляти про їх одержання або знаходження у службовому приміщенні тощо[1].

Водночас, якщо подарунок є неправомірною вигодою і особа, зазначена у п. 3 ст.

3 Закону, одержала його для себе чи третьої особи за вчинення дії чи бездіяльності в інтересах того, хто пропонує чи надає цей подарунок, чи в інтересах третьої особи з використанням наданих їй повноважень, свого становища або у зв’язку з її діяльністю на користь роботодавця, її діяння є протиправним відповідно до ст.

22 Закону і статей 354 та 368-3 КК. Крім того, будь-яка осудна особа, що досягла 16-річного віку, несе відповідальність за одержання неправомірної вигоди для себе чи іншої особи за вплив на прийняття рішення певною особою (частини 2 і 3 ст. 369-2 КК).

3.

 Обмеження для осіб, згаданих у пунктах 1 і 2 ст. 3, щодо одержання подарунків, про які йдеться у статтях 23 і 24 Закону, складаються із системи заборон і обов’язків, а також винятків із них (див. Табл. 1).

Аналогічні обмеження містяться і в інших законах. Так, згідно із Законом «Про статус депутатів місцевих рад» (ст. 8), депутат місцевої ради «повинен дотримуватися таких правил депутатської етики:… не приймати будь-яких гонорарів, подарунків, не отримувати винагород безпосередньо чи опосередковано за дії, пов'язані зі здійсненням ним депутатських повноважень».

Таблиця 1. Обмеження щодо одержання

подарунків, неправомірної вигоди

Зміст обмежень

Умови

Винятки з обмежень

Особі заборонено:

1) вимагати, просити, одержувати подарунки для себе чи близьких осіб від юридичних або фізичних осіб, у т.ч. іноземних:

– у зв’язку із здійсненням діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;[1]

– від підлеглої особи (ч. 1 ст. 23).

Тут йдеться про абсолютну заборону.

Таким чином, не заборонено – одержувати подарунки від держави Україна, АРК, інших держав, міжнародних організацій, територіальних громад.

2) приймати подарунки (поза здійсненням діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, та від осіб, які не є підлеглими),

якщо вони не відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, тобто вартість подарунка дорівнює або перевищує:

– одну м.з.п., встановлену на день його прийняття – одноразово;

– два прожиткових мінімуми,[2] встановлених для працездатної особи на 1 січня року, в якому прийнято подарунки – щодо сукупної вартості подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року (ч. 2 ст. 23).

  • Обмеження щодо вартості не поширюється на:
  • – подарунки, які даруються близькими особами;
  • – загальнодоступні знижки на товари чи послуги;
  • – загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси.

Особа зобов’язана:

1) у разі отримання пропозиції[3] неправомірної вигоди або подарунка, – незважаючи на приватні інтереси, невідкладно:

Ці обов’язки не поширюються на випадки, колийдеться про:

1) подарунок, що відповідає загальновизнаним уявленням про гостинність, тобто його вартість не перевищує:

– одну м.з.п., встановлену на день його прийняття – щодо одноразового подарунка;

  1. – двох прожиткових мінімумів, встановлених для працездатної особи на 1 січня року, в якому прийнято подарунки – щодо сукупної вартості подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року;
  2. 2) подарунок, що дарується близькими особами;
  3. 3) загальнодоступні знижки на товари чи послуги;

4) загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси (ч. 4 ст. 24).

– відмовитися від пропозиції;

Безумовний обов’язок.

– ідентифікувати особу, яка зробила пропозицію;

За можливості.

– залучити свідків;

За можливості.

– письмово повідомити про пропозицію безпосереднього керівника або керівника органу, підприємства, установи, організації, спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції;

Безумовний обов’язок

(ч. 1 ст. 24).

2) у разі виявлення нею у своєму службовому приміщенні чи отримання майна, що може бути неправомірною вигодою, або подарунка, – невідкладно письмово повідомити безпосереднього керівника або керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації;

Безумовний обов’язок

(ч. 2 ст. 24).

3) у разі одержання подарунка як подарунка державі, АРК, територіальній громаді, державному або комунальному підприємству, установі чи організації – передати його відповідному органу, підприємству, установі чи організації.

Безумовний обов’язок

(ч. 3 ст. 23).

4. Порушення вказаних заборон і невиконання обов’язків тягне за собою, зокрема, кримінальну та адміністративну відповідальність (див. Табл. 2).

  • Таблиця 2. Відповідальність за порушення заборон
  • і невиконання обов’язківщодо одержання
  • подарунків, неправомірної вигоди

Зміст порушення

Відповідальність

Порушення заборони, встановленої у ч. 1 ст. 23 Закону (вимагання, прохання, одержання подарунку для себе чи близьких осіб у зв’язку із здійсненням діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування).

Статті 368, 368-4 КК (прийняття пропозиції, одержання, вимагання, прохання надати подарунок для себе чи третьої особи за вчинення дії чи бездіяльності в інтересах того, хто його пропонує або надає, чи в інтересах третьої особи з використанням влади або службового становища (повноважень)).

Порушення заборони, встановленої у ч. 1 ст. 23 Закону (вимагання, прохання, одержання подарунку для себе чи близьких осіб від підлеглої особи – не у зв’язку із здійсненням діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування).

Стаття 172-5 КАП (порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків).

Порушення заборони, встановленої у ч. 2 ст. 23 Закону (прийняття подарунку, який не відповідає загальновизнаним уявленням про гостинність, – не у зв’язку із здійсненням діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування і не від підлеглої особи).

Невиконання обов’язку, встановленого у ч. 1 ст. 24 Закону (не відмова від пропозиції подарунка).

Невиконання обов’язку, встановленого у ч. 3 ст. 23 Закону (не передання відповідному органу, підприємству, установі, організації одержаного подарунка як подарунка державі, АРК, територіальній громаді, державному чи комунальному підприємству, установі, організації).

Те саме, із заволодінням подарунком або передачею його іншій особі.

Стаття 191 КК (заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем) або, залежно від предмета, статтями 262, 308, 312, 313, 357, 410 КК.

Невиконання обов’язку, встановленого у частинах 1 і 2 ст. 24 Закону (неповідомлення про отримання пропозиції неправомірної вигоди або подарунка, неповідомлення про виявлення у своєму службовому приміщенні чи отримання майна, що може бути неправомірною вигодою, або подарунка).

Частина 1 ст. 172-7 КАП (неповідомлення особою про наявність у неї реального конфлікту інтересів) або ст. 172-9 КАП (невжиття захо

Попередня новина
24 жовтня 2019

Наступна новина
13 листопада 2015

Источник: https://pravo.org.ua/ua/news/5954-

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВА НА ДОСТУП ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Кількість переглядів: 15965

Про що:  З даної інструкції ви дізнаєтеся про відповідальність держслужбовця при наданні публічної інформації.

  • За що несе відповідальність державний службовець
  • Наведені нижче порушення законодавства про доступ до публічної інформації є підставою для відповідальності державного службовця: 
  • ненадання відповіді на запит;
  • ненадання інформації на запит;
  • безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію;
  • неоприлюднення інформації;
  • надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації;
  • несвоєчасне надання інформації;
  • необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом;
  • нездійснення реєстрації документів;
  • навмисне приховування або знищення інформації чи документів.

Яка відповідальність може бути застосована до державного службовця?

  • дисциплінарна (догана або звільнення згідно із Кодексом законів про працю України, а також стягнення, передбачені законодавством про державну службу та службу в органах місцевого самоврядування);
  • адміністративна (стаття 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення – Порушення права на інформацію та права на звернення,);
  • кримінальна (стаття 367 Кримінального Кодексу України-Службова недбалість)

Дисциплінарна відповідальність 

Так, відповідно до статті 64 Закону України «Про державну службу» за невиконання або неналежне виконання посадових обов’язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом. При цьому, згідно з статтею 65 цього ж Закону підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов’язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення. Дисциплінарним проступком, зокрема, є невиконання або неналежне виконання посадових обов’язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень (п. 5, ч. 2 ст. 65 Закону України«Про державну службу»).

  1. Таким чином, якщо посадовою інструкцією чи нормативно правовим актом на державного службовця покладено обов’язок щодо надання публічної інформації, однак він не виконує його чи виконує його неналежним чином існує підстава для притягнення його до дисциплінарної відповідальності. 
  2. Крім того, з Кодексу законів про працю України вбачається можливим застосування заходів впливу до працівників, які порушують законодавство про доступ до публічної інформації. 
  3. Адміністративна відповідальність

Статтею 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлена відповідальність за порушення права на інформацію. Варто зазначити, що адміністративні протоколи за вказане правопорушення мають право складати уповноважені особи секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. 

Саме до них радимо Вам звертатися для притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб, які винні у порушенні ваших прав на доступ до публічної інформації. 

Кримінальна відповідальність

У деяких випадках можливим є притягнення особи винної у порушенні ваших прав на доступ до публічної інформації до кримінальної відповідальності. Так, статтею 367 Кримінального кодексу України встановлена відповідальність за службову недбалість.

Під службовою недбалістю розуміється невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб.

  • Таким чином, якщо порушення Вашого права на доступ до публічної інформації завдало істотної шкоди, службова особа винна у такому правопорушенні може бути притягнута до кримінальної відповідальності.
  • Якщо вас зацікавили окремі питання, пов’язані з темою Інструкції, чи інші питання, – ви завжди можете поставити їх юристам ТІ Україна, відвідавши розділ «Запитання юристу» на нашому сайті.
  • Посилання

Источник: https://www.anticorruption.in.ua/instructions/vidpovidalnist-za-porushennya-prava-na-dostup-do-publichnoi-informatsii.html

Відповідальність за порушення норм Закону України «Про звернення громадян»

Вже звикли до того, що звернення до державних органів, посадовців, юридичних осіб мають бути письмовими, з  обов’язковою відміткою про їх отримання.

Здається, все серйозно, і відповідно до Закону України «Про звернення громадян» відповідь має обов’язково прийти і вчасно.

Не поодинокими є випадки зловживання нормами права, як зі сторони державних органів, службовців так і юридичних осіб. Як відстояти свої права та зобов’язати винуватців дотримуватися норм права.

В зв’язку з набранням чинності новим Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року контроль над дотриманням Закону України «Про звернення громадян» (далі Закон) втратила прокуратура. Систематичні прокурорські перевірки вимагали відповідальності за порушення Закону, навіть у тому випадку коли заявника все влаштовувало.

Сьогодні контроль за дотриманням законодавства про звернення здійснюють Верховна Рада України, народні депутати України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Уповноважений з прав людини Верховної Ради України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети, депутати місцевих рад, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади щодо підпорядкованих їм підприємств, установ та організацій.

За порушення закону про звернення громадян передбачена цивільна, адміністративна та кримінальна відповідальність відповідно до ст. 24 Закону.

Цивільна відповідальність передбачає відшкодування витрат пов’язаних із самим зверненням (відправлення, витрати на дорогу) та реальних втрат від неотримання запитуваної інформації.

До адміністративної відповідальності можуть бути притягнуті винні особи за статтею 212-3 Кодексу про адміністративні правопорушення. Зазначена стаття в ч.

1 визначає, що неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до законів України “Про інформацію” , “Про доступ до публічної інформації” , “Про звернення громадян” , “Про доступ до судових рішень” та “Про засади запобігання і протидії корупції” , – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто від 425 грн. до 850 грн.), повторне протягом року вчинення порушення з числа передбачених частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'ятдесяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто від 850 грн. до 1360 грн.). В ч. 6, що незаконна відмова у прийнятті та розгляді звернення, інше порушення Закону України “Про звернення громадян” – тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто від 425 грн. до 850 грн.), а повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частинами першою – шостою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від шістдесяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто від 850 грн. до 1360 грн.)  або громадські роботи на строк від двадцяти до тридцяти годин.

Для того, щоб винні особи понесли відповідальність за порушення закону про звернення громадян необхідно звернутися з відповідною заявою до уповноваженої особи секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, як це зазначено в п. 8-1 ч. 1 ст. 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення на предмет складання протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 212-3 КпАП України.

Крім заяви із вимогою про притягнення до відповідальності винних осіб необхідно подати докази звернення. Це може бути копія цього звернення із зазначенням відмітки про отримання або поштові документи, які підтвердять відправлення кореспонденції за адресою винуватців.

Це є нова функція Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. З початку року заяви за порушення закону про звернення громадян вже розглядалися і на винних осіб були складені адміністративні протоколи та передані на судовий розгляд.

Кримінальна відповідальність за порушення закону про звернення громадян чітко не передбачена. Такі протиправні дії можливо кваліфікувати за ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем), ст. 366 (службове підроблення), ст. 367 (службова недбалість) Кримінального кодексу України.

Закон України «Про звернення громадян» буде діяти тоді, коли винні в його порушенні особи нестимуть відповідальність. Право на інформацію забезпечується нормами про відповідальність за невиконання вимог закону.

  • юрист
  • юридичної компанії “Правова група “Юста”
  • Торохтій Ярослава

27.04.2015

Источник: http://justa.com.ua/blog/vidpovidalnist-za-porushennya-norm-zakonu-ukrayini-pro-zvernennya-gromadyan

Адміністративна відповідальність за порушення інформаційного законодавства в Україні — Студопедия

  • МІЖНАРОДНЕ ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО
  • Кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
  • Відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, як:
  • необгрунтована відмова від надання відповідної інформації;
  • надання інформації, що не відповідає дійсності;
  • несвоєчасне надання інформації;
  • навмисне приховування інформації;
  • примушення до поширення або перешкоджання поширенню певної інформації, а також цензура;
  • поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи;
  • безпідставна відмова від поширення певної інформації;
  • використання і поширення інформації стосовно особистого життя громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації внаслідок виконання своїх службових обов'язків;
  • розголошення державної або іншої таємниці, що охороняється законом, особою, яка повинна охороняти цю таємницю;
  • порушення порядку зберігання інформації;
  • навмисне знищення інформації;
  • необгрунтоване віднесення окремих видів інформації до категорії відомостей з обмеженим доступом;
  • порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави.
  • Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

  1. Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.
  2. Інформація про вплив товару (роботи, послуги) на життя та доров'я людини не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом.
  3. Інформація про стан довкілля, крім інформації про місце розташування військових об'єктів, не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом.
  • Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
  • Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.
  • У разі якщо порушенням права на свободу інформації особі завдано матеріальної чи моральної шкоди, вона має право на її відшкодування за рішенням суду.

Суб'єкти владних повноважень як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати в судовому порядку лише спростування недостовірної інформації про себе і не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Це не позбавляє посадових і службових осіб права на захист честі, гідності та ділової репутації в суді.

  1. Кодекс про адмін. Порушення
  2. Проаналізувавши зміст чинного КУпАП,до правопорушень,пов’язаних із посяганням на право на одержання інформації, можна віднести такі про­ ступки:
  3. – перекручення даних державного земельного кадастру, а також прихо­ вування інформації про стан земель, розміри, кількість земельних ділянок, наявність земель запасу або резервно­ го фонду (ст. 53-2 КУпАП);

– приховування, перекручення або відмова від надання повної та досто­ вірної інформації за запитами посадо­ вих осіб і зверненнями громадян та їх об’єднань щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними, в тому числі про їх аварійні скиди та відпо­ відні наслідки (ч. 1 ст. 82-3 КУпАП);

– неповідомлення (приховування) або надання неправдивої інформації про загрозу посівам, деревним наса­ дженням, іншій рослинності відкритого та закритого ґрунту, а також продукції рослинного походження від шкідливих організмів (п. 3 ч. 1 ст. 83-1 КУпАП);

– приховування перевищення вста­ новлених лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів (ч. 1 ст. 91-3 КУпАП);

– відмова від надання чи несвоєчасне надання за запитами повної та досто­ вірної екологічної інформації, перед­ баченої законодавством (ч. 1 ст. 91-4 КУпАП);

– приховування архівних докумен­ тів, порушення порядку щодо доступу до зазначених документів, а також неповідомлення державної архівної установи про наявні архівні докумен­ ти в разі виникнення загрози знищен­ ня або значного погіршення їх стану (ч. 1 ст. 92-1 КУпАП);

– надання недостовірної інформації про умови проектування та будівництва чи необґрунтована відмова у наданні такої інформації (ч. 2 ст. 96 КУпАП);

– ненадання посадовою особою емітента інвестору в цінні папери (в тому числі акціонеру) на його письмо­ вий запит інформації про діяльність емітента в межах, передбачених зако­ ном, або надання йому недостовірної інформації (ч. 1 ст. 163-5 КУпАП);

– неподання, несвоєчасне подання посадовими особами органів виконавчої влади та органів місцевого самовряду­ вання, а також керівниками (розпоряд­ никами кредитів) підприємств (об’єд­ нань, господарських товариств тощо) та особами, які займаються підприєм­ ницькою діяльністю, інформації або подання завідомо недостовірної інфор­ мації Антимонопольному комітету України та його територіальним від­ діленням (ч. 1 ст. 166-4 КУпАП);

– неподання або несвоєчасне подан­ ня, подання за невстановленою формою чи подання недостовірної фінансової звітності, ліквідаційного балансу, пов’я­ заних із ліквідацією юридичної особи, головою ліквідаційної комісії, ліквіда­ тором, іншими відповідальними осо­ бами, залученими до ліквідації юридич­ ної особи (ч. 1 ст. 166-6 КУпАП);

– порушення вимог щодо іденти­ фікації особи, яка здійснює фінансову операцію, порушення порядку реєстра­ ції фінансових операцій, що підлягають первинному фінансовому моніторингу, неподання, несвоєчасне подання або подання недостовірної інформації про такі фінансові операції спеціально уповноваженого органу виконавчої вла­ ди з питань фінансового моніторингу, а також невиконання вимог щодо збе­ рігання документів, які стосуються ідентифікації осіб, що здійснюють фінансові операції, та документації щодо проведених ними фінансових опера­ цій (ч. 1 ст. 166-9 КУпАП);

– неподання органам державної ста­ тистики даних для проведення держав­ них статистичних спостережень або 42 ф подання їх недостовірними, не в повному обсязі, не за формою, передбаченою звітно-статистичною документацією, чи із запізненням; незабезпечення належ­ ного стану первинного обліку; пору­ шення порядку ведення Єдиного дер­ жавного реєстру підприємств і органі­ зацій України (ч. 1 ст. 186-3 КУпАП);

– засекречування інформації: про стан довкілля, про якість хар­ чових продуктів і предметів побуту; про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися та загрожують безпеці громадян; про стан здоров’я населення, його життєвий рівень, включаючи харчу­ вання, одяг, житло, медичне обслуго­ вування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти та культури населення; про факти порушень прав і свобод людини і громадянина; про незаконні дії органів держав­ ної влади, органів місцевого самовря­ дування та їх посадових осіб; іншої інформації, яка відповідно до законів та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верхов­ ною Радою України, не може бути за­ секречена (п. 2 ч. 1 ст. 212-2 КУпАП); – безпідставне засекречування інформації (п. 3 ч. 1 ст. 212-2 КУпАП); – неправомірна відмова в наданні ін­ формації, несвоєчасне або неповне на­ дання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до законів України «Про інформацію», «Про звернення громадян» та «Про доступ до судових рішень» (ч. 1 ст. 212-3 КУпАП); – неподання або несвоєчасне по­ дання

  • спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань дер­ жавного експортного контролю звітів та відповідних документів про підсум­ ки проведення переговорів, пов’язаних з укладанням зовнішньоекономічних договорів
  • 51-2. Порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності
  • Незаконне використання об'єкта права інтелектуальної власності (літературного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп'ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо), привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом,тягне за собою накладення штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення.
  • Поширювання неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку, – тягне за собою накладення штрафу від десяти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням двадцяти процентів заробітку.
  • Порушення права громадянина на ознайомлення з відомостями Державного реєстру виборців, зі списком виборців, списком громадян, які мають право брати участь у референдумі
  • Порушення права громадянина на ознайомлення в установленому законом порядку з відомостями Державного реєстру виборців, зі списком виборців, списком громадян, які мають право брати участь у референдумі, а так само відмова у видачі громадянину копії мотивованого рішення про відхилення його скарги (звернення) про внесення змін до відомостей Державного реєстру виборців або запиту щодо відомостей Державного реєстру виборців, про внесення змін до списку виборців, списку громадян, які мають право брати участь у референдумі, або порушення строків видачі копії такого рішення -тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Источник: https://studopedia.ru/12_216929_administrativna-vidpovidalnist-za-porushennya-informatsiynogo-zakonodavstva-v-ukraini.html

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*