Постанова кгс вс щодо повноважень органів амку збирати й аналізувати докази у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції

28 Января 2016

1 355

Постанова КГС ВС щодо повноважень органів АМКУ збирати й аналізувати докази у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції

Продовжуючи робити власні висновки по окремих постановах Верховного Суду України у сфері кримінального права, пригадав, що серед підприємців, а також доволі часто і серед юристів виникають труднощі із тлумаченням поняття “грубе порушення законодавства про працю”. Питання трудових відносин завжди було актуальним, а в умовах сучасності — тим більше. Тому, на мою думку, буде корисним звернутись за “порадою” до практики Верховного Суду України.

Нагадаю, що викладені у постановах Верховного Суду України положення в частині застосування норм права є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. А висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України, враховуються іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права (ст. 13 Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд”).

Прикладом може слугувати постанова Верховного Суду України від 01.10.2015       у справі №5-106кс15.

Вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2014 року ОСОБА_1.

1, засуджено за частиною 1 статті 172 Кримінального кодексу України (далі – КК) до позбавлення права обіймати керівні посади на підприємствах, організаціях, установах усіх форм власності та займатися керівною діяльністю строком на три роки. Нагадаю, що саме у статті 172 КК України визначено склад кримінального правопорушення “Грубе порушення законодавства про працю”.

За вироком суду ОСОБА_1.1 визнано винним у тому, що він, обіймаючи посаду директора та будучи наділеним організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, умисно, всупереч положенням статей 2, 48 Кодексу законів про працю України, статей 8, 24, 27 Закону України від 9 липня 2013 року «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-ІV), прийнявши на посаду охоронця ОСОБА_2.1 з вересня 2010 року по вересень 2012 року, не уклав трудовий договір з останнім та не зробив відповідний запис у трудову книжку, у зв’язку з чим не здійснював сплату страхових внесків та не звітував до органів податкової інспекції, чим грубо порушив законодавство про працю. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2014 року вирок районного суду щодо ОСОБА_1.1 змінено: в мотивувальній частині вироку вказано період скоєння кримінального правопорушення ОСОБА_1.1 – з вересня 2010 року по вересень 2012 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 березня 2015 року зазначені судові рішення залишені без зміни. Захисник ОСОБА_1.1 звернувся із заявою до Верховного Суду України, порушуючи питання про скасування усіх перерахованих судових рішень та закриття кримінального провадження у зв’язку з відсутністю в діях ОСОБА_1.1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 172 КК. Верховним Судом України після перевірки матеріалів кримінального провадження, обговорення доводів заяви, було постановлено рішення про відмову в задоволенні заяви з наступних підстав.

1. Поняття «інше грубе порушення законодавства про працю», яке використане законодавцем у частині 1 статті 172 КК, має оціночний характер, а тому для з’ясування характеру порушення слід звертатися до відповідних норм Кодексу законів про працю України. У кожному конкретному випадку воно повинно встановлюватися, виходячи з об’єктивних та суб’єктивних ознак вчиненого діяння.

Визнання порушення законодавства про працю грубим залежить від оцінки таких критеріїв, кожний з яких має самостійне значення:

  1.  характеру порушуваних трудових прав людини;
  2. категорії працівника, права якого порушуються;

  3. об’єктивних ознак здійснюваного порушення (тривалість, систематичність, тяжкість можливих наслідків, кількість потерпілих тощо);

  4. суб’єктивних ознак здійснюваного порушення (злісність мотивів, особисті неприязні стосунки тощо).

Отже, вирішуючи питання про те, чи є порушення законодавства про працю грубим, суд у кожному окремому випадку має виходити з характеру порушених трудових прав людини, обставин, за яких вчинено це порушення, яку ним завдано (могло бути завдано) шкоду. 4. Із обсягу та характеру фактичних обставин справи вбачається, що ОСОБА_1.1, обіймаючи посаду директора, прийнявши на посаду охоронця ОСОБА_2.1, протягом тривалого часу (з вересня 2010 року по вересень 2012 року), діючи всупереч вимогам статей 2, 48 Кодексу законів про працю України, статей 8, 24, 27 Закону № 1058-ІV, офіційно трудові правовідносини з останнім не оформив, зокрема не уклав з ним трудовий договір та не зробив відповідний запис до його трудової книжки, не проводив щодо цієї особи сплату страхових внесків та не звітував до податкової інспекції.

Зазначені обставини вказують, що своїми діями, які тривали протягом двох років, ОСОБА_1.1 порушив вимоги законодавства, що формують зміст права на працю і його гарантії, а саме: охоронюване положеннями Кодексу законів про працю України та Закону № 1058-ІV право ОСОБА_2.1 на офіційне оформлення трудових відносин та пов’язаний з цими відносинами соціальний захист.

Вчинене ОСОБА_1.1 порушення законодавства про працю є грубим з огляду на характер порушених прав ОСОБА_1.2, зокрема  конституційно гарантованого права на працю.

При цьому відсутність офіційного оформлення трудових відносин зумовила несприятливий юридичний стан потерпілого у вигляді відсутності запису у трудовій книжці про трудовий стаж за фактично відпрацьований час протягом двох років, що слід розцінити як негативні юридичні наслідки для ОСОБА_1.2 у сфері трудових відносин, соціального та пенсійного забезпечення.

Крім того, грубість порушення законодавства про працю у діяннях ОСОБА_1.1 полягає й у його тривалості та припиненні лише у зв’язку зі зверненням потерпілого до правоохоронних органів.

  • Висновок: визнання порушення законодавства про працю грубим залежить від оцінки таких критеріїв, кожний з яких має самостійне значення:
  • 1) характеру порушуваних трудових прав людини;
  • 2) категорії працівника, права якого порушуються;
  • 3) об’єктивних ознак здійснюваного порушення (тривалість, систематичність, тяжкість можливих наслідків, кількість потерпілих тощо);
  • 4) суб’єктивних ознак здійснюваного порушення (злісність мотивів, особисті неприязні стосунки тощо).
  • Сподіваюсь, що подібна аргументація суду дозволить і юристам (особливо адвокатам), і громадянам “працювати на випередження” та попереджати можливі подібні прояви грубого порушення конституційного права на працю.

Читать @kau_in_ua

Повідомити про порушення законодавства про захист економічної конкуренції

Мають право подати заяву про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (у тому числі, про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції) суб'єкти господорювання – конкуренти, постачальники чи покупці відповідача та інші фізичні та юридичні особи, які  можуть підтвердити, що дії чи бездіяльність відповідача, визначені зазначеними законами як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть безпосередньо і негативно вплинути на їхні права.

Як подати заяву:

1. Заява подається виключно в письмовому вигляді.

Примірник форми заяви

2. Заява розглядається протягом 30 календарних днів. 

3. У разі потреби одержання додаткової інформації, яка не може бути надана заявником, строк розгляду заяви може бути подовжений на 60 календарних днів. (Заявник отримає пісмове повідомлення від органу Комітету, що уповноважений її розглядати);

4. Якщо ви відмовилися від заяви, вона залишається без розгляду, але це не є перешкодою для продовження Комітетом, відділенням дослідження з питань, порушених у ній.

Важливо:

Подання заяви є безкоштовним.

У разі, якщо заявник вважає, що подання ним заяви може спричинити для нього настання негативних наслідків, АМКУ може здійснити розслідування за власною ініціативою. Для цього заявник має подати вмотивоване клопотання про початок  розгляду справи за власною ініціативою органів Комітету.

Якщо заява подана без додержання вимог згідно пункту 18 Правил розгляду справ, державний уповноважений:

  •  залишає заяву без руху (заявник отримає пісьмове повідомлення),
  •  заявникові надається строк для усунення недоліків.

Важливо: 

Час залишення заяви без руху не зараховується у строк розгляду заяви. 

Заява залишається без розгляду, якщо:

  •  у разі невиконання заявником зазначених вимог у встановлений строк (але це не позбавляє заявника права звернутися до Комітету з повторною заявою);
  •  у разі, коли заявник відмовився від заяви. 

Важливо: 

Відмова від заяви не є перешкодою для продовження Комітетом дослідження з питань, порушених у ній.

Розгляд заяви може бути зупинено:

  • з власної ініціативи відповідного органу Комітету, голови територіального відділення, за заявою особи, що подала заяву, до завершення розгляду органом Комітету, судом пов'язаної з цією заявою іншої справи;
  • до вирішення органом Комітету чи іншим державним органом пов'язаного з нею іншого питання.

Важливо: 

Про зупинення розгляду заяви та його поновлення приймається розпорядження, яке надсилається заявнику протягом трьох робочих днів з дня його прийняття.

У розгляді заяви може бути відмовлено:

  •  якщо подана заява одним і тим же заявником з одного й того ж питання, якщо питання, порушені у раніше поданій заяві, розглянуті по суті;
  •  якщо не виявлено ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції (заявник повідомляється пісьмово, згідно пункту 20 Правил розгляду справ);
  •  якщо дії чи бездіяльність, що містять ознаки порушення, не мають відчутного впливу на умови конкуренції на ринку (на підставі частини ІІ статті 36 Закону України «Про захист економічної конкуренції»);
  •  якщо заяву було подано після шести місяців з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав. Однак, якщо Комітет, відділення визнає поважними причини пропуску строку звернення із заявою, порушене право підлягає захисту (згідно статті 28 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»).

Важливо:

Про дії чи бездіяльність суб’єктів господарювання, органів державної влади або органів місцевого самоврядування, які містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть повідомляти Комітет, або його територіальні відділеня, особи, права яких НЕ порушуються внаслідок неправомірних дій у конкуренці.

Такі повідомлення не є заявами про порушення у розумінні абзацу другого частини І статті 36 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

До них не може бути застосовано норми щодо розгляду органами Комітету заяв про порушення законодавства.

Якщо внаслідок такого повідомлення органом Комітету будуть розпочаті процесуальні дії, особа, яка його надала, не буде мати процесуальних прав заявника у цій справі.

Таке повідомлення може бути оформлене у довільній письмовій формі з викладенням відомих заявникові дій чи бездіяльності. 

У заяві вказати:

  •  ознаки порушення (на думку заявника); 
  •  назву, відомі реквізити (адреса, телефон тощо) суб’єктів господарювання, органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Інформація обов’язково буде прийнята до уваги органом Комітету під час виконання своїх завдань та функцій.

Кгс касаційний господарський суд

Суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, член Ради судді…в України Єгор Краснов, розповідаючи про запровадження електронного судочинства, зазначив, що введення карантинних обмежень пришвидшило процеси діджиталізації в усьому світі.

Суддя нагадав, що «Електронний суд» – це одна з підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, адміністратором і технічним розробником якої є Державне підприємство «Інформаційні судові системи», яке належить до сфери управління ДСА України.

See also:  Недієздатні норми, які пройшли в змінах до процесуального законодавства мають бути змінені в частині судової експертизи, - ігор лапін

Впровадження ЄСІТС в тестовому режимі планувалося у березні 2019 року, але через її технічну неготовність та зауваження, які надійшли від багатьох судів першої та апеляційної інстанцій, введення її в дію довелося відкласти.

Наразі в деяких судах працюють окремі модулі ЄСІТС.

Єгор Краснов зазначив, що через карантинні обмеження для судів нагальним стало питання забезпечення участі у судовому засіданні сторін у справі поза межами суду з використанням власних технічних засобів.

Відеоконференцзв’язок був апробований у судах, і, як зауважив доповідач, виявив деякі проблеми через те, що технічно суди ще не в повній мірі готові до роботи у такій системі.

Наприклад, секретар судового засідання для фіксування судового процесу працює одночасно в трьох програмах: за допомогою однієї записує звук, другої – фіксує відео, а третьої – забезпечує відеозв’язок.

Окремо суддя КГС ВС звернув увагу на підготовку змін до законодавства щодо присвоєння офіційної електронної адреси юридичним особам, фізичним особам – підприємцям та громадським формуванням під час державної реєстрації.

Також передбачається протягом певного періоду присвоїти такі ж офіційні електронні адреси вже існуючим юридичним особам і фізичним особам – підприємцям. Листи та повідомлення, які надсилатимуться на ці електронні адреси, вважатимуться такими, що надіслані офіційно, та не потребуватимуть додаткового документального підтвердження.

Водночас необхідно буде внести зміни до процесуального законодавства в частині повідомлення та викликів сторін, а також надсилання копій процесуальних документів.

Присвоєння таких електронних адрес є великим кроком вперед, вважає доповідач, бо дасть змогу економити кошти на поштових відправленнях, вирішити проблему завчасного повідомлення учасників справи та їх представників і, відповідно, пришвидшити строк розгляду справ у судах. Бо нині відсутність доказів щодо належного повідомлення учасників справи про час і місце розгляду справи досить часто зумовлює відкладення судового засідання, пояснив Єгор Краснов.

Він також додав, що водночас постане і питання щодо присвоєння офіційних електронних адрес професійним учасникам судового процесу (адвокатам, прокурорам, слідчим, державним та приватним виконавцям, експертам, нотаріусам, реєстраторам) та іншим особам, які беруть участь у судовому процесі або виступають стороною у справі.

Єгор Краснов розповів, що криза, викликана пандемією, виявила проблеми, пов’язані з недосконалістю правового регулювання, технічною неготовністю судів переходити до електронного судочинства, що є нагальною потребою часу. Нині у Комітеті Верховної Ради України з питань правової політики створено робочу групу з цифровізації судочинства, де обговорюються питання інновацій для запуску ЄСІТС.

Він також додав, що експертну підтримку у запровадженні нових технологій у судочинство надає Проєкт «Право-Justice». Суддя висловив сподівання, що впровадження ЄСІТС, потребу в якій гостро відчувають не лише суди, а й користувачі судових послуг, буде пришвидшено.

Національна Асоціація Адвокатів УкраЇни – Судова практика щодо оскарження рішень АМКУ

У більшості справ за позовами суб’єктів господарювання про визнання недійсним рішення АМКУ про порушення антимонопольного законодавства суд відмовляє у задоволенні позову. Судом визнається правомірним встановлення АМКУ у діях суб’єкта господарювання порушення.

Так, в постанові Касаційного господарського суду від 13 березня 2018 року по справі № 924/381/17 не приймаючи доводи суб’єкта господарювання, наголошено, що для кваліфікації дій суб’єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених не є обов’язковою умовою наявність негативних таких дій у вигляді завдання збитків, порушень прав та охоронюваних законом інтересів інших господарюючих суб’єктів чи споживачів, оскільки достатнім є встановлення самого факту погодження конкурентної поведінки, яка може мати негативний вплив на конкуренцію.

Крім того, недосягнення суб’єктами господарювання мети, з якою вони узгоджують власну конкурентну поведінку, з причин та обставин, що не залежать від їх волі, не є підставою для встановлення відсутності правопорушення, передбаченого статтею 6 Закону.

Відтак для визнання АМК порушення законодавства про захист економічної конкуренції вчиненим, достатнім є встановлення й доведення наявності наміру суб’єктів господарювання погодити (скоординувати) власну конкурентну поведінку, зокрема шляхом обміну інформацією під час підготовки тендерної документації, що, у свою чергу, призводить або може призвести до переваги одного з учасників під час конкурентного відбору з метою визначення переможця процедури закупівлі. Аналогічний висновок міститься в Постанові ВС від 20.11.2018 року у справі № 910/22523/17

В іншій постанові від рішенні від 07 серпня 2018 року по справі № 903/14/18 ВС суд скасовуючи рішення попередніх інстанцій на підставі порушення ними норм матеріального права зазначив, що дослідженню і оцінці судом у вирішенні спору про визнання недійсним Рішення АМК підлягають ті докази, які безпосередньо наведені у Рішенні АМК.

Також, Рівненським апеляційним господарським судом в рішенні від 11 вересня 2018 року по справі №906/87/18 викладено такі висновки: пропозиції учасників конкурсних торгів, за умови відсутності факту обміну інформацією, мають відрізнятися за зовнішнім оформленням, за ціновими параметрами, оскільки такі пропозиції відображають індивідуальні, суб’єктивні підходи до своїх пропозицій.

При цьому, ознаки схожості в діях (бездіяльності) суб’єктів господарювання не є єдиним достатнім доказом наявності попередньої змови (антиконкурентних узгоджених дій).

Антиконкурентна узгоджена поведінка підлягає встановленню та доведенню із зазначенням відповідних доказів у рішенні органу Антимонопольного комітету України.

При цьому, схожість має бути саме результатом узгодженості конкурентної поведінки, а не виявлятися у простому співпадінні дій суб’єктів господарювання, зумовленим специфікою відповідного товарного ринку.

Висновок же органу Антимонопольного комітету України щодо відсутності у суб’єкта господарювання об’єктивних причин для вчинення схожих дій (бездіяльності) має ґрунтуватися на результатах дослідження усієї сукупності факторів, що об’єктивно (незалежно від суб’єкта господарювання) впливають на його поведінку у спірних відносинах, а не бути наслідком обмеженого кола факторів (наприклад, тільки ціни придбання товару).

В цьому рішенні суд погодився с висновком першої інстанції про правомірність встановлення АМКУ у діях суб’єкта господарювання порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6 та п. 1 ст. 50 ЗУ “Про захист економічної конкуренції” у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів.

Водночас в Постанові ВС від 24.04.2018 року у справі № 917/1357/17 відмовлено у задоволенні касаційної скарги та залишено без змін рішення попередніх інстанцій, якими було визнано недійсним рішення АМКУ.

В цій справі судами зазначено, що зовнішні ознаки в оформленні документів не можуть самі по собі свідчити про те, що між учасниками процедури відбувся обмін інформацією при підготовці конкурсної пропозиції.

Співпадання в оформленні та зовнішньому вигляді пропозицій торгів у конкретному випадку також не можуть свідчити про наявність антиконкурентних узгоджених дій, що призвели до спотворення результатів торгів, оскільки при проведенні торгів єдиним критерієм, який висувався до документації учасників, є її відповідність вимогам замовника, визначеним чинним законодавством України.

Під час проведення торгів мала місце цінова конкуренція між учасниками, а перемога в конкурсних торгах стала наслідком запропонованої найменшої ціни, яка є основним критерієм оцінки робіт і послуг, для яких існує певний постійно діючий ринок. Учасниками торгів запропоновано замовнику різні ціни, і останній не був позбавлений можливості обрати іншого переможця або відхилити пропозиції учасників.

Також, подання учасниками пропозицій конкурсних торгів в останній день строку може бути наслідком співпадіння, встановленого обмеження у часовому періоді для надання пропозицій, а також бути пов’язаним з особливостями режиму роботи зазначених юридичних осіб.

Крім того, наявність одного місця розташування баз та різних транспортних та заготівельно-складських витрат у суб’єктів господарювання не є підтвердженням узгодженості дій, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Перебування суб’єктів господарювання у фінансових та господарських відносинах не суперечить приписам чинного законодавства України та не є свідченням узгодженості дій між зазначеними особами.

Honcharuk and Partners

Автор публікації: Дарін Ассіде

§ 5. Порядок розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції

Розгляд
справ про порушення законодавства про
захист економічної конкуренції
регулюються розділом VІІІ Закону.

Згідно
з ст. 50 Закону порушенням законодавства
про захист економічної конкуренції є:

  1. антиконкурентні узгоджені дії;

  2. зловживання монопольним (домінуючим) становищем;

  3. антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;

  4. невиконання рішення, попереднього рішення органів АМК або їх виконання не в повному обсязі;

  5. здійснення учасниками узгоджених дій – суб'єктами господарювання дій, заборонених згідно з ч. 5 ст.10 цього Закону;

  6. делегування повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування у випадках, заборонених згідно із ст. 16 цього Закону;

  7. вчинення дій, заборонених згідно із ст.17 цього Закону;

  8. обмежувальна та дискримінаційна діяльність, заборонена згідно із ч. 2 ст. 18, статями 19 і 20 цього Закону;

  9. обмежувальна діяльність, заборонена згідно із ч. ст. 18 цього Закону;

  10. недотримання умов, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 22 цього Закону;

  11. порушення положень погоджених з органами АМК установчих документів суб'єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції;

  12. концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, у разі якщо наявність такого дозволу необхідна;

  13. неподання інформації АМК, його територіальному відділенню у встановлені органами АМК, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки;

  14. подання інформації в неповному обсязі АМК, його територіальному відділенню у встановлені органами АМК, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки;

  15. подання недостовірної інформації АМК, його територіальному відділенню;

  16. створення перешкод працівникам АМК, його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації;

  17. надання рекомендацій суб'єктами господарювання, об'єднаннями, органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, що схиляють до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяють вчиненню таких порушень;

  18. обмеження в господарській діяльності суб'єкта господарювання у відповідь на те, що він звернувся до АМК, його територіального відділення із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

  19. невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було обумовлене рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію;

  20. обмежувальна діяльність об'єднань, заборонена згідно зі ст. 21 цього Закону.

Розгляд
справ про порушення законодавства про
захист економічної конкуренції
починається з
прийняттям розпорядження про початок
розгляду
справи та завершується прийняттям
рішення у справі.

При розгляді справи
про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції органи
АМК збирають і аналізують документи,
висновки експертів, пояснення
осіб, іншу інформацію, що є доказом у
справі, та приймають рішення
у справі в межах своїх повноважень;
отримують пояснення осіб, які
беруть участь у справі, або будь-яких
осіб за їх клопотанням чи з власної
ініціативи.

Підставами
для початку розгляду справи можуть
бути: заяви
суб'єктів господарювання, громадян,
об'єднань, установ, організацій
про порушення їхніх прав внаслідок дій
чи бездіяльності, які визначаються
законодавством як порушення; подання
органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, органів
адміністративно-господарського
управління та контролю про порушення
законодавства про захист економічної
конкуренції; власна
ініціатива органів АМК. У таких випадках
органи АМК розпочинають
розгляд справи на підставі клопотання
заявника про можливість настання
негативних наслідків, пов'язаних із
поданням заяви,
та з метою захисту його інтересів.

Заявнику
може бути відмовлено у розгляді справи
у
випадках, коли порушення законодавства
не має відчутного впливу на умови
конкуренції на ринку.

Справи
про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції
у межах компетенції розглядають такі
органи: АМК, постійно діюча адміністративна
колегія АМК, тимчасова адміністративна
колегія АМК, державний
уповноважений АМК, адміністративна
колегія територіального відділення
АМК.

See also:  Законодавчо закріплені способи звернення стягнення на предмет іпотеки

У
разі виявлення ознак порушення
законодавства про захист економічної
конкуренції органи
АМК приймають розпорядження
про початок розглядусправи,яке
надсилається відповідачу протягом
трьох робочих днів з дня його прийняття.
Повідомлення про початок розгляду
справи надсилається заявнику та третім
особам.

Розгляд
справи може бути зупинено
з
власної ініціативи відповідного органу
АМК чи за
заявою особи, яка бере участь у справі,
до завершення розгляду” органом АМК,
судом пов'язаної
з цією справою іншої справи або до
вирішення державним органом пов'язаного
з нею
іншого питання. Про зупинення розгляду
справи та його поновлення приймається
розпорядження.

Особами, які беруть
участь у справі, визнаються: сторони,
треті особи. їх представники.

Сторонами
у
справі є відповідач і заявник (у разі
якщо справу розпочато за відповідною
заявою). Третьою
особою
є
особа, залучена до участі у справі у
зв'язку з тим, що
рішення може суттєво зачепити її права
та інтереси, охоронювані Законом. Про
визнання третьою
особою органами АМК приймається
розпорядження, про що повідомляються
особи, які
беруть участь у справі.

Особи,
які беруть (брали) участь у справі, мають
право: ознайомлюватися з матеріалами
справи (крім інформації з обмеженим
доступом, а також
інформації, розголошення якої може
завдати шкоди інтересам інших осіб, які
беруть (брали) участь у справі, або
перешкодити подальшому розгляду справи);
наводити
докази, подавати клопотання, усні й
письмові пояснення (заперечення);
одержувати копії рішень у справі (витяги
з них, крім інформації з обмеженим
доступом, а також інформації, розголошення
якої може завдати шкоди інтересам інших
осіб, які брали участь у справі);
оскаржувати
рішення з порядку, визначеному законом.

Доказами
у
справі можуть бути будь-які фактичні
дані, які дають можливість встановити
наявність або відсутність порушення,
які встановлюються поясненнями сторін
і третіх осіб, поясненнями службових
осіб та громадян, письмовими доказами,
речовими доказами і висновками експертів.

Усні пояснення сторін, третіх осіб,
службових чи посадових осіб та громадян,
які містять дані, що свідчать про
наявність чи відсутність порушення,
фіксуються у протоколі. Збір доказів
здійснюється АМК, його територіальними
відділеннями незалежно від місцезнаходження
доказів.

Особи, які беруть участь у
справі, мають
право надавати докази та доводити їх
достовірність (об'єктивність).

Суб'єкт
господарювання не
може бути притягнений до відповідальностіза
порушення законодавства про захист
економічної конкуренції, якщо минув
строк давності притягнення до
відповідальності, який становить п'ять
років
з
дня вчинення порушення, а в разі триваючого
порушення – з дня закінчення вчинення
порушення. Строк давності для притягнення
до відповідальності за неподання,
поданні неповної чи недостовірної
інформації органам АМК чи створення
перешкод працівникам АМК, його
територіального відділення у проведенні
перевірок, огляду, вилученні чи накладенні
арешту на майно чи інші носії інформації,
становить три
рокиз
дня вчинення порушення, а в разі триваючого
порушення -з дня закінчення вчинення
порушення. Перебіг строку давності
зупиняється на час розгляду органами
Антимонопольного комітету України
справи про порушення законодавства про
захист економічної конкуренції.

Органи
АМК за власною ініціативою чи за
клопотанням особи, яка бере
участь
у справі, мають право призначати
експертизу,про
що приймається розпорядження.

Для
забезпечення проведення розгляду справи
про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції органи внутрішніх
справ, митні органи та інші правоохоронні
органи зобов'язані надавати у межах
наданих їм прав допомогу АМК, його
територіальним
відділенням.

Органи
АМК також мають право надавати рекомендації
органам
державної влади, органам місцевого
самоврядування, суб'єктам господарювання,
об'єднанням стосовно припинення дій,
які містять ознаки порушення законодавства
про захист економічної конкуренції,
усунення причин виникнення цих порушень
і умов, що їм сприяють, а у разі, якщо
порушення припинено, – щодо вжиття
заходів для усунення наслідків цих
порушень. Рекомендації надаються у
формі листа.
Рекомендації
органів АМК підлягають обов'язковому
розгляду органами чи особами, яким вони
надані. Про результати їх розгляду АМК,
його територіальному відділенню
повідомляється у десятиденний строк з
дня отримання рекомендацій, якщо органами
АМК не продовжено цей строк. За умови
виконання положень рекомендацій у разі,
якщо порушення не призвело до суттєвого
обмеження чи спотворення конкуренції,
не завдало значних збитків окремим
особам чи суспільству
та вжито відповідних заходів для усунення
наслідків порушення, провадження
у справі
про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції не
розпочинається,а
розпочате провадження закривається.

У
процесі розгляду справи органи АМК за
поданою суб'єктом господарювання заявою
про
вжиття заходів для відвернення негативних
та непоправних наслідків для суб'єктів
господарювання внаслідок порушення
законодавства про захист економічної
конкуренції можуть прийняти попереднє
рішенняпро:
заборону особі (відповідачу), в діях
якої вбачаються ознаки порушення,
вчиняти певні дії, в тому числі про
блокування цінних паперів; обов'язкове
вчинення певних дій, якщо невідкладне
вчинення цих дій є необхідним виходячи
із законних прав та інтересів інших
осіб.

Попереднє
рішення може бути оскаржене у
п'ятнадцятиденний строк з дня його
одержання.
Цей строк не може бути поновлено.

У разі
закриття розгляду справи у зв'язку з
недоведенням вчинення порушення
відповідач може звернутися до суду про
відшкодування йому
суб'єктом господарювання, який подав
заяву відповідно до частини першої цієї
статті, збитків,
завданих у зв'язку з прийняттям
попереднього рішення. Попереднє рішення,
якщо в ньому
не зазначено коротший строк, втрачає
чинність з дня отримання відповідачем
рішення, прийнятого за результатами
розгляду справи.

За
результатами розгляду справ про порушення
законодавства про захист економічної
конкуренції
органи АМК приймають рішення,в
тому числі про: визнання
вчинення порушення законодавства про
захист економічної конкуренції;
припинення порушення законодавства
про захист економічної конкуренції;
зобов'язання органу державної влади,
органу місцевого самоврядування
скасувати або
змінити прийняте ним рішення чи розірвати
угоди, визнані антиконкурентними діями
органів державної влади, органів
місцевого самоврядування; визнання
суб'єкта господарювання таким, що займає
монопольне (домінуюче) становище
на ринку; примусовий
поділ суб'єкта господарювання, що займає
монопольне (домінуюче) становище
на ринку; накладення
штрафу; блокування цінних паперів;
усунення наслідків порушень законодавства
про захист економічної конкуренції;
скасування дозволу на узгоджені дії;
оприлюднення
відповідачем за власні кошти офіційної
інформації АМК чи його територіального
відділення стосовно рішення, прийнятого
у справі про порушення, в тому числі
опублікування рішень у повному обсязі
(за вилученням інформації з обмеженим
доступом, а також визначеної відповідним
державним уповноваженим, головою
територіального відділення інформації,
розголошення якої може завдати шкоди
інтересам інших осіб, які брали участь
у справі), у строк і спосіб, визначені
цим рішенням або законодавством; закриття
провадження у справі.

Органи
АМК, які прийняли рішення, не мають права
його скасувати або змінити, крім випадків,
передбачених Законом. Вони можуть
виправити допущені в рішенні описки чи
явні арифметичні помилки, роз'яснити
своє рішення, не змінюючи при цьому його
змісту, а також прийняти
додаткове рішення, якщо з якогось
питання, що досліджувалося під час
розгляду справи,
не прийнято рішення.

Розгляд
справипро
порушення законодавства про захист
економічної конкуренції підлягає
закриттю
без прийняття рішення по суті,якщо:
справа не підлягає розгляду в АМК, його
територіальному відділенні; не
встановлено відповідача або його
місцезнаходження; відповідача – юридичну
особу ліквідовано; вже
розглянуто чи розглядається органами
АМК справа з тих же підстав щодо того
самого відповідача; не
доведено вчинення порушення; є інші
підстави, передбачені законом.

Рішення(витяг
з нього за вилученням інформації з
обмеженим доступом, а також інформації,
розголошення якої може завдати шкоди
інтересам інших осіб, які брали участь
у справі), розпорядження органів АМК,
голів його територіальних відділень
надається
для виконанняшляхом
надсилання або вручення під розписку
чи доведення до відома з інший спосіб.
У
разі, якщо вручити рішення немає
можливості внаслідок відсутності
фізичної особи за останнім відомим
місцем проживання чи відсутності
посадових осіб чи уповноважених
представників суб'єкта господарювання
за місцезнаходженням, – рішення вважається
таким, що
вручене відповідачу, через десять днів
з дня оприлюднення інформації про
прийняте рішення
в офіційному друкованому органі (газета
Верховної Ради України «Голос України»,
газета Кабінету Міністрів України
«Урядовий кур'єр», «Офіційний вісник
України», друковані
видання відповідної обласної ради за
останнім відомим місцем проживання
(реєстрації) чи місцем знаходження
відповідача).

Рішення
та розпорядження органів АМК є
обов'язковими
до виконання.Особа,
на яку накладено
штрафза
рішенням органу АМК, сплачує його у
тридцятиденний строк з дня одержання
рішення про накладення штрафу. За кожний
день прострочення сплати штрафу
стягується пеня
у
розмірі півтора відсотка від суми
штрафу.

Розмір пені не може перевищувати
розміру штрафу, накладеного відповідним
рішенням органу АМК. Нарахування пені
припиняється з дня прийняття судом
рішення про стягнення відповідного
штрафу.

Нарахування пені зупиняється
на час розгляду чи перегляду судом
справи про визнання недійсним рішення
про накладення штрафу чи відповідного
рішення (постанови) суду.

За заявою особи,
на яку накладено штраф, органи
Антимонопольного комітету України
своїм рішенням мають право відстрочити
або розстрочити сплату накладеного ним
штрафу.

У разі несплати
штрафу у строки, передбачені рішенням,
та пені органи АМК стягують штраф та
пеню в судовому порядку.

Рішення,
прийняті адміністративною колегією
територіального відділення АМК, державним
уповноваженим АМК, адміністративною
колегією АМК можуть
бути перевіреніза
заявою осіб, які брали участь у справі,
або за власною ініціативою у порядку,
встановленому
АМК.

Заява про перевірку рішення може
бути подана до АМК у двомісячний строк
з дня одержання рішення. Цей строк не
може бути поновлено. Органи АМК.

які
здійснюють перевірку рішення, можуть
зупинити виконання рішення до закінчення
його перевірки,
про що письмово повідомляються особи,
які беруть участь у справі.

За
результатами перевірки рішення органи
АМК мають право: залишити
рішення без змін; змінити рішення;
скасувати
рішення частково і направити справу на
новий розгляд у цій частині; скласти
рішення і прийняти нове рішення або
передати справу на новий розгляд чи
припинити провадження у справі.

У разі якщо за
результатами перегляду рішень АМК
приймає рішення про заборону концентрації,
державна реєстрація суб'єкта господарювання,
створеного в результаті концентрації,
скасовується у судовому порядку за
позовом АМК.

See also:  Незаконные задержания: есть ли выход?

Заявник,
відповідач, третя особа мають право
оскаржити
рішення органів
АМК повністю або частково до
суду у
двомісячний строк з дня одержання
рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Рішення
АМК, адміністративної колегії АМК та
державного уповноваженого АМК оскаржуються
до господарського суду міста Києва.
Рішення адміністративної колегії
територіального відділення АМК
оскаржуються до господарських судів
Автономної Республіки Крим, областей,
міст Києва та Севастополя.

Прийняття
судом до розгляду заяви про визнання
недійсним рішення органу АМК не
зупиняє
його виконання,крім
випадків, встановлених Законом. Незалежно
від положень частини четвертої цієї
статті, у разі наявності достатніх
підстав, суд може зупинити дію рішення
органу Антимонопольного комітету
України.

Касаційні "фільтри" – Юридична Газета

Новою редакцією Кодексу адміністративного судочинства України, схваленою Законом України від 03.10.2017 р. №2147-VIII (далі – КАСУ), серед іншого, вдосконалено «процесуальний фільтр» допуску касаційних скарг до розгляду в суді касаційної інстанції.

Маєте Телеграм? Два кліки – і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Згідно зі змістом п. 2 ч. 5 ст. 328 КАСУ, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім таких випадків:

  • якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
  • якщо особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, під час розгляду іншої справи;
  • якщо справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
  • якщо суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Таким чином, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (п. 1 ч. 1 ст. 333 КАСУ).

Проте на практиці через відсутність законодавчого визначення вище наведених понять постали певні питання:

  • Які правові явища охоплюються поняттям «питання права, що мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики»?
  • Як розуміти поняття «суспільний інтерес» та в якому випадку суспільний інтерес потрібно вважати значним?
  • Які критерії визначення того, що справа має виняткове значення для її учасника, який подає касаційну скаргу?
  • Чи зобов’язаний учасник справи незначної складності, який подає касаційну скаргу, вказати положення п. 2 ч. 5 ст. 328 КАСУ, на підставі якого судове рішення у його справі може бути допущене до перегляду у Верховному Суді?
  • Чи зобов’язаний учасник справи незначної складності, який подає касаційну скаргу, надати докази та навести доводи на обґрунтування наявності обставин, що є підставою для допуску судового рішення у його справі до перегляду у Верховному Суді?
  • Чи уповноважений суд з власної ініціативи розглядати питання про допуск до перегляду у Верховному Суді судового рішення у справі незначної складності, якщо в касаційній скарзі відсутнє обґрунтування наявності підстав для такого допуску?

Практика ЄСПЛ та Конституційного Суду України

Венеціанська комісія 23.10.2015 р. ухвалила позитивний висновок щодо проекту Закону України про внесення змін до Конституції України (в частині правосуддя), підготовленого Робочою групою Конституційної Комісії з питань правосуддя.

Вона рекомендувала та схвально оцінила положення, які пропонувалися для внесення до тексту Конституції України, щодо вдосконалення засад здійснення судочинства, вдосконалення положень у частині юрисдикції судів тощо.

Після отримання цього висновку Венеціанської комісії Верховна Рада України внесла відповідні зміни до Конституції України в частині правосуддя.

Так, п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України регламентує забезпечення права на апеляційний перегляд справи та на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Така редакція п. 8 ч. 1 ст.

129 КУ має мінімізувати ризики розширеного тлумачення вже на рівні прийняття окремого закону винятків із цього правила, що в результаті призводить до обмеження конституційного права особи на оскарження судового рішення. Крім того, відповідно до ч. 2 ст.

129 КУ, законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Раніше, до внесення змін у Конституцію України в частині правосуддя, діяла 4-ланкова судова система, яка призвела певною мірою до знецінення судового рішення, а також викликала бажання та звичку фізичних осіб і суб’єктів господарювання вимагати його перегляду заради процесу, витрачаючи час на прийняття судового рішення та його виконання, що призвело до втрати ефекту захисту порушеного права судовою системою.

Щодо забезпечення права на касаційне оскарження, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання остаточного характеру судового рішення.

Це означає, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення лише через те, що вона хоче нового розгляду та вирішення розглянутої судом справи.

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду справ мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства. Перегляд справи не має замінювати апеляцію, а можливість існування 2-х різних поглядів на один предмет не є підставою для нового розгляду.

Винятки з цього правила можуть бути лише у разі наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (п. 40 Рішення ЄСПЛ від 03.04.2008 р. у справі «Пономарьов проти України»).

Тому встановлення в законі (в КАСУ) виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення.

Запровадження визначених у чинному КАСУ касаційних «фільтрів», з одного боку, є свідченням виконання Україною рекомендацій Венеціанської комісії щодо вдосконалення системи правосуддя та здійснення судочинства шляхом надання можливості Верховному Суду розглядати будь-яку справу через використання касаційних «фільтрів». Таке використання в частині підстави для допуску до касаційного оскарження обумовлює різноманітність обставин, які підтверджують наявність відповідної підстави для перегляду судових рішень Верховним Судом та мають бути встановлені чітким переліком у законі.

Надання у такому випадку Верховному Суду права на дискрецію при вирішенні питання про наявність чи відсутність підстав для скасування чи зміни судових рішень у касаційному порядку не може суперечити засадам доступності правосуддя, з огляду на відповідну практику Європейського суду з прав людини та п. 8 ст. 129 Конституції України, оскільки розгляд справи Верховним Судом у такому випадку відбуватиметься за умови дотримання 3-х видів інтересів – держави, суспільства та особи.

З другого боку, нечітке визначення в законі обставин для перегляду Верховним Судом судових рішень та їх переліку може призвести до ситуації, коли надання Верховному Суду права на дискрецію при вирішенні питання допуску справи не завжди підсилюватиме засади доступності правосуддя, оскільки кожна справа може оцінюватися суб’єктивно крізь призму її обставин та можливих правових наслідків для особи, суспільства і держави. Наведене не повною мірою може забезпечувати реалізацію принципу верховенства права.

Відповідно до Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи №R(80)2, яка була прийнята Комітетом міністрів 11.03.1980 р.

, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати в конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Тому не можна допустити, щоб використання дискреційних повноважень при застосуванні цих норм призводило до порушення законних прав та інтересів осіб, які звернулися до суду.

На нашу думку, такі поняття як «значний суспільний інтерес», «питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики», «виняткове значення для її учасника, який подає касаційну скаргу» є оціночними поняттями та мають недостатньо визначений характер і критерії їх розуміння для правозастосовчої практики судами, оскільки в чинному КАСУ не вказано, що слід розуміти під такими поняттями та які існують критерії їх визначення.

Наявність таких невизначених у законі оціночних питань може не лише негативно позначитися на судовій практиці, але й створити в судовій системі додаткові підстави для зловживань при допуску справ для перегляду Верховним Судом в касаційному порядку.

Таким чином, на нашу думку, під час формулювання приписів п. 2 ч. 5 ст.

328 КАСУ Верховна Рада України не дотрималася принципу правової визначеності закону як складової принципу верховенства права та не врахувала сталу практику Європейського суду з прав людини, що вимагає достатньо чітких формулювань правових норм у тексті нормативно-правових актів.

Реалізація принципу правової визначеності має полягати у дотриманні зрозумілості, несуперечливості правових приписів, виражених у нормативно-правових актах.

Вважаємо, що принцип правової визначеності слід пов’язувати не лише з вимогами зрозумілості, чіткості норми права, а ще й з тим, що норми права мають бути спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій та правових відносин.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на недосконалість чинного законодавства України та необхідність дотримуватися принципу правової визначеності в питаннях чіткості закону. Так, у п. 46 Рішення ЄСПЛ від 03.04.2008 р.

у справі «Корецький та інші проти України» було зазначено, що навіть припускаючи, що положення закону були правильно розтлумачені судами й таке втручання базувалося на формальній підставі, закріпленій в національному законодавстві, Суд нагадує, що вислів «передбачений законом» у п. 2 ст.

11 Конвенції не тільки вимагає, щоб дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, але також містить вимогу щодо якості закону.

У п. 47 цього ж рішення ЄСПЛ зазначає, що закон має бути доступний для конкретної особи та достатньо чітко сформульований, щоб вона могла, якщо це необхідно, за допомогою кваліфікованих радників передбачити в розумних межах, виходячи з обставин справи, ті наслідки, які може спричинити означена дія.

Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією.

У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права – одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією. Відповідно, закон має достатньо чітко визначати межі такої дискреції та порядок її реалізації.

Ступінь необхідної чіткості національного законодавства, яке безперечно не може передбачити всі можливі випадки, значно залежить від того, яке саме питання розглядається, від сфери, яку це законодавство регулює, а також від кількості та статусу осіб, яких воно стосується.

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*