Про числівники в законодавстві та чергові гримаси законодавця

Як скористатися з недогляду законодавця та виграти судові спори з чиновниками

КАТЕРИНА БЄЛЯЄВА

Чергових змін у законодавстві зазнав порядок оподаткування земельних ділянок. Ставки податку на неприбуткові об’єкти, розташовані в депресивних районах, урівняні зі ставкою на об’єкти в центрі столиці. Водночас, на думку правників, оцінка земельної ділянки породжує корупційні схеми, а оподаткування земельних часток (паїв) узагалі залишається поза правовим полем.

Рівність без пільг

З 1992 р. оподаткування земельних ділянок проводилося відповідно до закону «Про плату за землю», який утратив чинність на початку 2011-го у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу, положення якого, на превелике розчарування юристів, не передбачають глобальних перетворень у земельно-податковій царині.

Під час останніх змін ПК земельний розділ знову оновили, що, за твердженнями адвокатів, висловленими на засіданні комітету з нерухомості та будівництва Асоціації правників України, спровокувало виникнення корупційних механізмів і спірних питань, які практично неможливо вирішити навіть у судовому порядку.

Головні зміни відбулись у сфері податкових ставок. Тепер вони коливаються від 1 до 3%, а за землі, надані в постійне користування, — до 12%. Суттєво зменшено пільги для юридичних осіб, а для заповідників, дослідних господарств, дитячих санаторіїв, дитячих садочків скасовано.

Залишено всього два критерії для визначення бази оподаткування — місце розташування ділянки та факт проведення або непроведення її нормативної грошової оцінки.

При цьому законодавець відмовився від диференціації ставки податку, що фактично призведе до ситуації, коли неприбутковий об’єкт, розташований у депресивному регіоні країни, оподатковуватиметься за тими ж ставками, що й об’єкт у центрі столиці.

На думку адвоката Андрія Тригуба, обидва критерії можуть стати джерелом судових позовів, а також різноманітних корупційних схем.

Місце має значення

Відносно першого критерію — місця розташування земельної ділянки — правники зазначають, що розмір податку залежатиме від того, розташована ділянка в межах чи за межами населеного пункту. Виявляється, встановити це буває непросто.

Правникам доводилося стикатись із ситуаціями, коли міськрада вважає земельну ділянку «своєю» в межах населеного пункту, а сільрада — «своєю», про що виносить відповідне рішення.

Воно, зауважують адвокати, може бути пред’явлено платником податку в суді як доказ для зменшення податкового платежу.

Ще одна проблема може виникнути, якщо ділянка межує з історико-культурною зоною.

Якщо податківці із цього приводу висунуть претензії, оскаржити їх можна, надавши суду документацію не з міського управління земельних ресурсів, в якій межі районів зазвичай виділені широкою смугою, що не дає можливості встановити належність невеликої земельної ділянки (яка цією смугою може бути повністю зафарбована), а з управління культурної спадщини. Щоправда, висновок про неналежність ділянки влетить її володільцю (або особі, котра бажає придбати її у власність) у копієчку, стверджує А.Тригуб, якому довелося стикнутися з корупційними перепонами в «культурному» управлінні.

Таким чином, юристи радять колегам завчасно попереджати клієнтів про додаткові витрати, які доведеться понести при взаємодії з посадовцями, особливо в нестандартних випадках. Утім, є й позитивний момент — таких випадків небагато, і більшості правників не доведеться мати з ними справу.

Документ, який не може бути наданий

Цього, на жаль, не можна сказати про спори, що виникатимуть відносно другого критерію оподаткування — проведення/непроведення нормативної грошової оцінки. Згідно з ПК проводити таку оцінку необхідно щодо кожної окремої ділянки. Сьогодні ділянок, які мають власну оцінку, дуже мало, а більшість оціночних даних, котрі є в земельному кадастрі, датується 1995 р.

Оцінка передбачає складання технічної документації, яка затверджується рішенням місцевої ради. Стикаючись із проблемою отримання такого документа, правники розповідають про те, що в місцевих радах просять за нього астрономічні неофіційні суми, посилаючись на потребу в його затвердженні в обласних чи міських радах.

Податківці ж у судовому засіданні взагалі не переймаються наявністю такого папірця і, якщо адвокат наполягає на цьому, надають навіть не лист житлово-експлуатаційного управління, а ксерокопію факсу про те, що оцінка ділянки становить стільки-то. Принаймні саме так було в практиці А.Тригуба. Самі ж служителі Феміди, зважаючи на труднощі, не завжди приймають від адвокатів заяви про забезпечення доказів податкової, а іноді радять їх не подавати.

Вочевидь, судова практика піде шляхом використання даних із земельного кадастру, якою б не була їх якість. Хоча А.Тригуб запевняє, що в одному зі спорів за його участю вдалося переконати касаційну інстанцію в неможливості визначення ставки оподаткування без наявності витягу з технічної документації.

До речі, найближчим часом для подання декларацій у 2015 р. юридичним особам необхідна буде довідка про нормативну грошову оцінку землі, що перебуває в їх власності. При цьому отримати папірець потрібно в Державному агентстві земельних ресурсів самостійно. Хоча було б логічно, зауважують юристи, коли б законодавець зобов’язав Держкомзем централізовано передати всі відомості податківцям.

Податок на частку

Крім того, не розв’язана проблема з оподаткуванням земельних часток (паїв).

У ПК, як і раніше, їх власників віднесено до платників податку, проте зазначається, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок або площа земельних ділянок, нормативна грошова оцінка яких не проведена. Тобто під жодне з положень земельні частки (паї) не підпадають.

Тому не відомо, як такі ділянки оподатковуватимуться. Юристи дивуються, чому цього не помітили автори норми. Очевидно, статус таких ділянок їх користувачам або чиновникам доведеться встановлювати в судовому порядку.

До речі, одне таке рішення вже є. У ньому служителі Феміди дійшли висновку, що частка (пай) не підлягає оподаткуванню, оскільки йдеться не про об’єкт, а про право набуття. На думку адвокатів, це рішення абсолютно логічне. Юристи зауважують: якщо законодавець хотів оподаткувати частки (паї), йому необхідно було передбачити окрему норму.

Аналізуючи проблеми, не помічені законодавцем, правники схильні вважати, що серед авторів податкової реформи не було фахівців із земельного права. Відтепер цей недолік доведеться виправляти всій юридичній спільноті за рахунок сумлінних платників податків. Безумовно, «земельна» глава ПК потребує нового реформування, однак не варто цього очікувати найближчим часом.

Источник: https://zib.com.ua/ua/114206-yak_skoristatis_z_nedoglyadu_zakonodavcya_ta_vigrati_sudovi_.html

Система законодавства (стр. 1 из 3)

План

1. Система законодавства. Співвідношення системи права та системи законодавства

2. Поняття галузі і інституту законодавства

3. Структура системи законодавства. Види галузей законодавства

4. Систематизація нормативно-правових актів

1. Система законодавства. Співвідношення системи права і системи законодавства

Можливі два трактування законодавства: широке і вузьке.

Широке трактування включає в поняття законодавства: акти законодавчих органів і підзаконні акти (акти органів управління та ін.), вузьке — акти законодавчих органів: закони і постанови парламенту про введення цих законів у дію.

У СРСР під законодавством розумілися всі нормативно-правові акти держави, чим знижувалася значимість закону, відбувалася його девальвація. Закон «обростав» підзаконними, особливо відомчими, нормативними актами, і його значення як основи законності і правопорядку в державі нівелювалося.

Нині перевага віддана вузькому трактуванню законодавства.

Законодавство держави — це система всіх упорядкованих певним чином законів даної країни, а також міжнародних договорів, ратифікованих парламентом.

Не обов'язково, щоб нормативні акти, що входять до складу законодавства, мали форму закону. Важливо, щоб у конституції була вказівка на них як таких, що мають силу закону.

До складу законодавства припустимо включати нормативно-правові акти президента, уряду, видані в порядку делегування їм законодавчих повноважень, тобто переданих законодавчим органом (парламентом) відповідно до конституції.

Це так зване «делегування законодавство» (Франція, Великобританія та ін.).

Законодавство — форма життя права. Саме законодавство надає нормам права формальну визначеність (одна з ознак права).

Система права і система законодавства співвідносяться між собою як зміст і форма. Позаяк поняття системи права характеризує сутнісну внутрішню сторону об'єктивного права, поняття системи законодавства відбиває його зовнішню сторону — форму.

Між системою права і системою законодавства є відмінності. Вони спостерігаються в структурних елементах, змісті, обсязі.

1. Система права є невидимою, оскільки відбиває внутрішню будову права, а система законодавства є видимою, зовнішньою формою системи права.

2. Система права є сукупністю правових норм, а система законодавства — сукупністю нормативно-правових актів.

3. В системі права норми права логічно розподілені за галузями, підгалузями та інститутами. Як правило, норми галузей права — будівельний матеріал, із якого (у різному наборі та різному поєднанні) складається конкретна галузь законодавства.

Можливим є варіант, коли галузь права є, а галузі законодавства — немає (фінансове право, право людини на соціальне забезпечення та ін.).

У цьому випадку галузі права не кодифіковані, а нормативний матеріал розосереджений по кількох правових актах, які потребують на уніфікацію.

У системі законодавства нормативно-правові акти об'єднані за галузями законодавства, які поділені на інститути законодавства.

Галузі законодавства створюються як з урахуванням галузевого принципу, так і без його врахування: галузь законодавства може містити норми різних галузей права (комплексні галузі) або створюватися на підґрунті інституту або підгалузі права. Можливим є варіант, коли галузь законодавства існує без галузі права (митне законодавство та ін.).

4. Система права складається з галузей права, які мають свій предмет і метод правового регулювання, а система законодавства включає галузі законодавства, в яких відсутній метод регулювання, а предмет регулювання не завжди однорідний, як у галузей права.

5. Система права має лише галузеву, горизонтальну будову, а система законодавства може мати будову і горизонтальну (галузеве), і вертикальну (ієрархічне). У федеративних державах існує законодавство федерації і законодавство її суб'єктів (вертикальна будова).

6. Первинний елемент системи права — норма права зі своєю структурою: гіпотеза, диспозиція, санкція, а первинний елемент системи законодавства — стаття закону, яка містить нормативне розпорядження, котре, як правило, не містить у собі всі три структурні елементи логічної правової норми.

Нормативне розпорядження нерідко складається лише з гіпотези і санкції; диспозиція може міститися або в іншій статті даного закону (відсильний спосіб викладу), або в іншому правовому акті (бланкетний спосіб викладу).

Закони, що включають норми різних галузей права, забезпечуються санкціями, які викладені в інших нормативно-правових актах (наприклад, закони про власність, про підприємницьку діяльність та ін.).

7. Система права формується об'єктивно, відповідно до існуючих суспільних відносин, а система законодавства створюється в результаті цілеспрямованої діяльності уповноважених суб'єктів і тому включає суб'єктивний момент.

8. Структурні елементи системи права не мають зовнішніх реквізитів: назв розділів, статей, глав та інших частин, властивих закону. Структурні елементи системи законодавства (нормативно-правові акти), як правило, мають назви розділів, глав, статей. Вони можуть містити преамбули, формулювання цілей і принципів, загальні нормативні визначення, що складають загальну частину тощо.

See also:  Рада приняла закон для полноценного запуска в украине bankid и mobileid

Система законодавства є головною, але не одною лише формою існування системи права, оскільки:

1) право може існувати до законодавства, коли воно формувалося завдяки звичаям, які підтримувалися тільки-но виниклою державою (т. зв. «дозаконодавче право»);

2) право існує поза законодавством: природні права людини мають правовий характер незалежно від закріплення їх у законі (т. зв. «показаконодавче право»).

До «позазаконодавчого права» належать й такі юридичні форми права, як правовий прецедент, правовий звичай, правовий договір (див. про них в § «Юридичні джерела (форми) права»).

2. Поняття галузі і інституту законодавства

Галузі законодавства — великі об'єднання нормативно-правових актів за певними сферами правового регулювання суспільних відносин, які характеризуються єдністю змісту, форми і мають системні зв'язки між собою.

Зазвичай галузь законодавства «очолюється» кодексом, який визначає юридичну цілісність галузі. Конституція служить нормативною базою формування всіх галузей законодавства.

  • Інститут законодавства — система нормативних розпоряджень галузі законодавства, які регулюють певну сукупність суспільних відносин.
  • Важливим елементом структури законодавства є комплексні інститути, що об'єднують нормативні розпорядження кількох галузей законодавства.
  • Слід чітко розрізняти галузі права і галузі законодавства, які утворюють комбінацію норм галузей права.

У недавньому минулому ці поняття нерідко змішувалися й ототожнювалися, оскільки «правом» проголошувалися лише норми, які виражають державну волю «панівного класу» або «народу», закріплену в законі.

Тому й галузей права існувало стільки, скільки було прийнято законодавцем нормативних актів. Однак галузі законодавства аж ніяк не прямолінійно відбивають відповідні галузі права.

У деяких випадках вони збігаються з галузями права (кримінальне, цивільне), в інших — із підгалузями права (авторське, водне законодавство). Навіть інститути права (наприклад, спадкування в цивільному праві) мають законодавство.

Є й комплексне законодавство (господарське, транспортне, військове та ін.), яке містить норми кількох галузей права, які регулюють різні види суспільних відносин, і тому не мають властивих лише йому предмета і метода.

Наприклад, повітряне законодавство регулює відносини, пов'язані з використанням повітряного простору.

Воно містить норми конституційного права (встановлюється повний і виключний суверенітет України над її повітряним простором), адміністративного права (встановлюється порядок сертифікації — письмового посвідчення — і реєстрації повітряних суден й аеродромів, правила безпеки польотів), цивільного права (регулюється перевезення пасажирів і багажу, встановлюється цивільно-правова відповідальність перевізника за цілість багажу і вантажу, а також за збиток, заподіяний пасажирам та іншим особам), трудового права (визначаються права членів екіпажа).

Інший приклад — аграрне законодавство як комплексна галузь, яка являє собою органічну систему внутрішньо узгоджених правових норм, що регулюють аграрні (земельні, майнові, трудові, організаційно-управлінські) суспільні відносини в сфері сільськогосподарської виробничої діяльності.

Число галузей законодавства перевищує число галузей права.

Так, у Росії в 1996 p. розроблений загальноправовий класифікатор. Він охоплює 38 галузей законодавства, 7 галузей державного життя (суд, прокуратура, юстиція та ін.

), комплексні галузі законодавства, які представляють собою норми кількох галузей, що регулюють різні за своїм видовим змістом відносини, наприклад, законодавство про сільське господарство, законодавство з загальних питань господарської діяльності та ін.

Причини розбіжності деяких галузей права і галузей законодавства:

1. Об'єктивна неможливість висловити зміст кожної окремої галузі права в одному нормативно-правовому акті.

Збіг галузі права і галузі законодавства є можливим тоді, коли галузь законодавства представлена актами однієї юридичної чинності — законами, і число актів невелике (наприклад. Кримінальний кодекс).

У більшості випадків зміст галузі права виражений у численних нормативних актах. Навіть конституційне право представлене за допомогою складної системи законів.

2. Залежність системи законодавства, формування його галузей від цілеспрямованої діяльності суб'єктів, пов'язаної з його систематизацією, від інтересів держави, потреб юридичної практики, рівня розвитку юридичної науки, законодавчої техніки.

3. Переосмислення, відновлення, вдосконалення законодавства внаслідок його переорієнтування на демократичні цінності:

Источник: https://mirznanii.com/a/32415/sistema-zakonodavstva/

Числівники в діловому мовленні — Студопедия

Здебільшого в ділових паперах не обходяться без цифрових даних. Вони вимагають спеціального оформлення. Так, однозначні числа, що не мають посилань на одиниці виміру, в ділових паперах записуються словами.

Наприклад: Акціонерне товариство «Нікос» планує закупити не більше двадцяти автомобілів. Коли ж число супроводжується найменуванням одиниць виміру, воно пишеться цифрами.

Наприклад: До магазину терміново завезли 150 центнерів картоплі, 40 центнерів яблук.

Складні чи складені числівники записуються цифрами. Наприклад: На історичний факультет прийнято 156 студентів.

Порядкові числівники вводяться в документи з відповідним відмінковим закінченням. Наприклад: Сьогодні ми виконали своє перше виробниче завдання.

Складні слова, де перша частина позначається цифрою, можуть бути написані так: 50-процентний, і 50 %; 100-кілометровия і 100 км.

Іноді виникають труднощі у вживанні форм однини та множини числівників. Наприклад: Більшість спеціалістів вирішила. Більшість спеціалістів вирішили. Більшість спеціалістів вирішило. Тут усі три варіанти відповідають нормам сучасної української мови.

Форма однини рекомендується, якщо у складі речення є слова такого типу: більшість, меншість, решта, частина, ряд, група, безліч, багато, мало і т.д. Наприклад: Решта пацієнтів теж обстежена; Більшість американських бізнесменів прибула в Україну.

Форма множини рекомендується при однорідних членах речення. Наприклад: І вже не один, а безліч планерів оперізують ( а не оперізує) небо.

Якщо ж використовуються числівники на позначення великої кількості (а також іменники: сто, тисяча, мільйон, мільярд), то переважає однина. Наприклад: Чотириста вісімдесят підприємців прибуло (а не прибули) на виставку; В село повернулось (а не повернулись) сімдесят дев’ять молодих спеціалістів.

Якщо вживаються числівники до десяти, то пишеться форма множини. Наприклад: чотири брати, два керівники, три менеджери.

Велике значення має використання числівників в усному мовленні. Готуючи доповідь чи звіт, числівники треба записувати прописом і проставляти наголос. Краще будувати речення так, щоб числівники вживалися у називному відмінку.

Слід пам’ятати наголошення числівників одинадцять, чотирнадцять.

Числівники за значенням і граматичними ознаками поділяються на кількісні (питання скільки?): тринадцять ящиків, троє студентів і порядкові (питання котрий?): перший, двадцятий, триста шостий.

  • Кількісні числівники об’єднують кілька груп:
  • 1) власне кількісні: три, шістдесят, сімсот, тисяча, сто десять;
  • 2) збірні: обидва, двоє, семеро, двадцятеро;
  • 3) дробові: п’ять сьомих, нуль цілих три десятих, півтора;
  • 4) неозначенокількісні: багато, кілька, кільканадцять, кількадесят.
  • Порядкові числівники узгоджуються з іменниками в роді, числі й відмінку: перші промені, перший курс.
  • За будовою та особливостями творення числівники поділяються на три групи: прості (один, сто), складні (одинадцять, двадцять) і складені (тисяча сімсот п’ятдесят).

Примітка. Типи відмінювання числівників див. Український правопис, с. 84 – 86.

Вправа 10. Запишіть невеликий текст, характерний для вашої професії, використовуючи числівники.

Вправа 11. Прочитайте словосполучення. Визначте, до яких груп належать числівники.

Дванадцять агрегатів, п’ять сотих гектара, тридцять дев’яте місце, сто п’ятдесят п’ятий кілометр, троє друзів, двісті тонн, перший сорт, сьома ранку, мільйони рук, шістнадцять поверхів, двадцять п’ятий ящик, четвертий квартал, дев’ятнадцять замовлень, 2012 рік, безліч зірок.

Вправа 12. Запишіть числа словами, розкриваючи дужки. Обґрунтуйте правила вживання числівників з іменниками.

Продали 26 (двері); купили 300 (грам/сир); здали 15000000 (гривня); відвантажили 194 (мішок); купили 111 (комп’ютер); витратили 7 (кілограм/цукор); коштує 15 (гривня); залишилося 37 (акція); взяли в оренду 40 (підприємство); утворили близько 100 (асоціація).

Источник: https://studopedia.ru/12_219540_chislivniki-v-dilovomu-movlenni.html

Примусова праця в законодавстві України та практиці Європейського суду з прав людини « Ілляшев та Партнери, юридична фірма

15.08.2014

Олександр Дементьєв, юрист ЮФ «Ілляшев та Партнери»
Джерело: «ЮРИСТ&ЗАКОН»

Заборона примусової праці в Україні встановлений на конституційному рівні. У відповідності зі статтею 43 Конституції України: «Використання примусової праці забороняється». Конституція, як і інші нормативні акти України, не містить визначення поняття примусової праці.

Вищевказаної стаття Конституції перераховує лише три винятки, при яких праця не може вважатися примусовим.

Таким чином, дотримуючись Головного Закону, примусовою працею не вважається (i) військова або альтернативна (невійськова) служба, (ii) робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або (iii) відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Не дивним є той факт, що українські законодавці не стали обтяжувати себе, розробляючи визначення терміна «примусова чи обов’язкова праця». Вони звернулися до дефініції, яка використовується в Конвенції Міжнародної організації праці (далі – Конвенція МОП) № 29 (1930 р.

), де «примусова праця» визначається як «працю або послуги, що вимагаються від особи під загрозою покарання і які ця особа не збиралося виконувати добровільно», та Конвенції МОП №105, згідно з якою: «кожна держава – член МОП зобов’язується скасувати або не використовувати примусову чи обов’язкову працю як засобу політичного впливу чи виховання або як засобу покарання за політичні погляди чи переконання; як спосіб (метод) мобілізації і використання робочої сили для потреб економічного розвитку; як спосіб підтримання трудової дисципліни; як спосіб покарання за участь у страйках; як запобіжний дискримінації за ознаками расової, соціальної і національної приналежності чи віросповідання».

Тим не менш, в Україні, яка є учасницею зазначених міжнародних договорів, принцип заборони примусової праці реалізований у багатьох нормативних приписах.

Так, відповідно до статті 31 Кодексу Законів про працю України власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

Згідно частини 1 статті 32 Кодексу, переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, навіть разом з підприємством, установою, організацією, допускається лише за згодою працівника.

Пленум Верховного Суду України у постанові № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року надав роз’яснення щодо змісту норми статті 43 Конституції про заборону примусової праці.

Було висловлено думку, що не можуть застосовуватися як такі, що суперечать Конституції, правила статей 32, 33, 34 КзПП, відомчих положень або статутів про дисципліну тощо, які передбачають можливість тимчасового переведення працівника без його згоди на іншу роботу в порядку дисциплінарного стягнення, у разі виробничої необхідності або простою, а також можливість виконання ним роботи, не передбаченої трудовим договором.

Примітним є те, що як Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), ратифікована Україною в 1997 році, так і практика Європейського суду з прав людини (далі – Суд, Європейський суд), що є джерелом права в Україні, також не містять принципово відмінних тлумачень поняття примусової праці, користуючись при цьому універсальним визначенням Конвенції МОП від 1930 року.

See also:  Игорь кушнир: законно построенное жилье не может стоить дешевле 16 тыс.грн. за кв.м.

Наприклад, у справі «Ван дер Мюссель проти Бельгії» (заява №8919/80, рішення від 23 листопада 1983 року) молодий бельгійський адвокат скаржився на те, що зобов’язання без подальшої компенсації за роботу або відшкодування відповідних витрат представляти в суді підсудних, які не мають коштів для оплати послуг захисника, є порушенням пункту 2 статті 4 Конвенції. У своєму рішенні по даній справі Європейський суд відобразив унікальний для міжнародної судової практики підхід для визначення наявності/відсутності порушення права на заборону примусової праці.

Насамперед, Суд зазначив, що робота, виконувана адвокатом, не виходила за межі звичайного кола його обов’язків; також дана додаткова робота сприяла його професійному зростанню, а відтак не була занадто обтяжливою.

Крім того, Суд зазначив, що бельгійська система призначення захисників для осіб, які не мають коштів для оплати послуг, сприяє охороні іншого права (захисника) відповідно до підпункту (с) пункту 3 статті 6 Конвенції, а також являє собою звичайні громадянські обов’язки» згідно з підпунктом (d) пункту 3 статті 4.

Отже, можна зробити висновок про те, що у розумінні практики Європейського суду примусова робота, що виходить за межі трудового договором, не буде визнана обтяжливою і такою, що порушує права, гарантовані статтею 4 Конвенції, у тому випадку, якщо вона є частиною професії особи і теоретично може сприяти її професійному зростанню, а також якщо ця «необов’язкова робота» сприяє дотриманню будь-якого іншого права, передбаченого Конвенцією.

В цілому, слід зазначити, що скарги європейців на порушення прав за статтею 4 Конвенції є чи не найбільш рідкісними в практиці Європейського суду. Так, на більш ніж шістдесятирічну історію існування Суду припадає всього 155 рішень за фактом розгляду таких скарг.

При цьому найбільш грубими порушниками в цій області є Російська Федерація і Республіка Кіпр (по 22 рішення про порушення прав за статтею 4 Конвенції).

Щодо України Європейський суд розглядав 46 справ, однак, на щастя, порушником нашу державу не було визнано жодного разу.

Источник: http://attorneys.ua/uk/publications/forced-labor-in-the-ukrainian-legislation-and-practice-of-the-european-court-of-human-rights/

Тема 56. Прості, складні та складені числівники — Гипермаркет знаний

  • Гіпермаркет Знань>>Українська мова>>Українська мова 6 клас>>Українська мова: Прості, складні та складені числівники
  • За будовою числівники поділяють на прості, складні та складені.
  • Прості мають один корінь: два, п'ять, десятеро, сорок, сто;
  • •    складні утворені поєднанням двох коренів: п'ятдесят, шістдесят, вісімдесят, дев'яносто, двісті;

•    складені утворені з двох і більше простих і складних числівнників: сорок три, двадцять вісім, сто п'ятдесят три, сімсот шістдесят чотири тисячі, три четверті.Складні числівники пишемо разом: п'ятдесят, вісімсот, чотириста.Складені числівники пишемо окремо: двадцять чотири, двісті дев'яносто три, дві п'яті, три цілі і вісім сотих.

Прочитайте. Визначте числівники, що позначають цілі числа, дробові й збірні.1. Ми ішли через поле двоє. (В. Симоненко). 2. Сідай швидко на коня: ще сто миль махнем до дня! (С. Руданський). 3. Хто з нас перший ґедзя кинув? І я з запалом, та й ти огонь-петрович! Тобі слово, ти — десятеро. (Панас Мирний). 4. Всі зайці вовків бояться, йде один, а бачать — двадцять. (7. Січовик). 5. Лісорубів тих у лісі налічив я двадцять вісім. (М. Познанська). 6. Хоч запаси води на Землі величезні, на прісну воду припадає лише два й одна друга відсотка. (П. Кравчук). 7. На частку України припадає п'ять і сім десятих відсотка площі Європи. (Ф. Заставний).♦    Визначте числівники прості, складні та складені.♦    Визначте фразеологізм, поясніть його значення.♦    Визначте числівники у фразеологізмах: два чоботи — пара; сім п'ятниць на тиждень; тридцять срібняків; в сто очей дивитися. Розкрийте значення фразеологізмів.Опишіть графічну роботу Я. Гніздовського, репродукція якої розміщена на попередній сторінці, уживаючи числівники різних розрядів.

Утворіть і запишіть словосполучення, вибравши з дужок потрібне слово.Зразок. Двоє вікон.Двоє (друзів, книжок); троє (будинків, пташенят); четверо (очей, днів); п'ятеро (сестер, братів); шестеро (машин, коліс); семеро (возів, саней).♦    Вибір іменників обґрунтуйте.

 Прочитайте словосполучення. У яких із них кількісні числівники можна замінити на відповідні збірні? Поясніть, чому така заміна неможлива у всіх випадках.Шість друзів; дві школи; дві руки; три зошити; чотири фломастери; дванадцять дискет; десять однокласників; сорок учасників; п'ятдесят спортсменів; сімнадцять років; п'ятнадцять танцюристів; двадцять п'ять яблук.

Відгадайте загадки. Перепишіть їх, на місці крапок уставляючи числівники, де можливо, збірні.Носять мене чотири ноги, показують двоє очей, двоє вух в мене слуха, а я всіх везу. (Кінь).1. Стоїть дуб, на ньому …

(гілка), на кожній гілці по    (гніздо),в кожному гнізді по …. (пташеня). 2. Сам чорен, та не ворон, є … (ріг), а не бик, … (нога), та без копит. 3. У … (мати) по …. (син).

Іменники при дробових числівниках завжди вживаються у родовому відмінку однини: три четверті кілограма, трьом четвертим кілограма.

Передані цифрами числа запишіть словами.2/3 кілометра, 0,14 гектара, 0,58 центнера, 0,25 тонни.♦    Визначте відмінки іменників при дробових числівниках.♦    Позначте в словах орфограму «м'який знак».

М'який знак пишемо після літери т лише в кінці числівників п'ять-дев'ятнадцять, а також двадцять і тридцять.

У середині складних числівників [п'ятнадцять, п'ятдесят, шістсот, дев'ятсот) м'який знак не пишемо.

Перепишіть прислів'я, на місці крапок уставте, де потрібно, м'який знак.

1. П'ят., разів засумнівайся, а тоді до діла збирайся. 2. У ведмедя десят.. пісень, і всі — про мед. 3. Розумна голова прогодує краще, ніж п'ят..десят.. лінивих рук.

Перепишіть, числа передайте словами. Визначте числів-| ники на позначення цілих чисел і дробових. Укажіть числівники прості та складені.Найбільша ріка України — Дніпро. Довжина Славути — 2 285 км. Інші великі річки України такі: Південний Буг, Дністер, Дунай.

Довжина Південного Бугу — 792 км, Дністра — 1 362 км, Дунаю — 2 850 км, з яких у межах України — 164 км. Середній річний стік Дніпра становить 53,5 км, річний стік Дністра — 8,7 км, Південного Бугу — 3,4 км.З підручника географії.♦    Позначте в словах орфограми «велика літера» та «м'який знак».

♦    Поясніть закінчення іменників другої відміни у формі родового відмінка.

♦    Визначте речення, ускладнене однорідними членами, поясніть розділові знаки в ньому.

Глазова О., Кузнецов Ю., Рідна мова, 6 клас

  1. Надіслано читачами із інтернет-сайтів
  2. Вся українська мова онлайн, конспекти з української мови, календарно-тематичний план згідно шкільної програми, вивчай українську мову безкоштовно

Зміст уроку
конспект уроку і опорний каркас презентація уроку акселеративні методи та інтерактивні технології
закриті вправи (тільки для використання вчителями)
оцінювання Практика
задачі та вправи,самоперевірка практикуми, лабораторні, кейси
рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
домашнє завдання Ілюстрації
ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
реферати
фішки для допитливих
шпаргалки
гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати Доповнення
зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
підручники основні і допоміжні тематичні свята, девізи статті національні особливості
словник термінів інше Тільки для вчителів
ідеальні уроки календарний план на рік методичні рекомендації програми
обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь – Образовательный форум.

Источник: https://edufuture.biz/index.php?title=%D0%A2%D0%B5%D0%BC%D0%B0_56._%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96,_%D1%81%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%BD%D1%96_%D1%82%D0%B0_%D1%81%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%96_%D1%87%D0%B8%D1%81%D0%BB%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B8

Чи є джерелами права постанови Пленуму Верховного Суду України?

Після проголошення незалежності України Пленум Верховного Суду України як найвищого органу правосуддя держави став діяти активніше і плідніше. В останні роки Пленум Верховного Суду прийняв кілька найважливіших постанов-

леніі, що мають важливе значення для розгляду трудових спорів: «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 9 листопада 1992 року № 9, «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 № 14, «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року № 9, «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13.

Ці постанови Пленуму відрізняються конкретністю, глибоким аналізом дозволених проблем, законністю. ' Питання про значення судової практики, в тому числі постанов Пленуму Верховного Суду України, займає важливе місце в юридичній науці, оскільки практика являє собою правозастосовний процес.

Багато положення, вироблені судовою практикою, впливають на процес створення нових норм і вдосконалення чинного законодавства, бо вони згодом сприймаються законодавцем і формулюються у вигляді норм права.

Значення судової практики полягає і в тому, що в ході юрисдикційних-ної діяльності судів перевіряється ефективність законодавства, оголюється невідповідність окремих норм зміненим потребам життя, розкриваються прогалини в законодавстві.

Тим самим судова практика сигналізує про відставання права від суспільного розвитку, оскільки норми права кілька інертніші, ніж сама судова практика.

Суди в процесі розгляду конкретних ситуацій виробляють положення, які роз'яснюють норми закону, сприяють правильному його застосуванню. І хоча суди, вирішуючи справу, не створюють нового закону, проте вони його конкретизують і саме конкретизують роз'яснення мають важливе значення для забезпечення правильного розгляду справ та однаковості. Такі роз'яснення необхідні.

Застосування права – це не просте поширення юридичних норм на ті чи інші фактичні обставини, це творчий процес. Нормам права властивий абстрактний характер, але реалізуються вони стосовно до конкретних ситуацій.

Тому в ході такої реалізації виникає необхідність конкретизувати ті чи інші змістовні норми права, виражені в абстрактній формі, і таким чином наблизити їх до конкретних ситуацій.

Судова практика виробляє, викристалізує деякі нові правоположения, які не є нормами права, але можуть враховуватися судами при розгляді однорідних справ. Такий «прецедент» не має нічого спільного з прецедентним правом, до якого право України ставиться негативно.

Отже, постанови Пленуму Верховного Суду України не є нормативними актами. Вони роз'яснюють порядок застосування закону і забезпечують єдність його застосування.

Крім того, Пленум Верховного Суду виробляє правоположения, що конкретизують, роз'яснюють умови правильного застосування закону. Слід відрізняти норми права від зазначених правоположе-ний.

Правоположенія роз'яснювального характеру взагалі не можуть застосовуватися самостійно у відриві від правової норми, а норми права можуть діяти самостійно без всяких допоміжних правоположеній.

See also:  Президент україни подав до верховної ради законопроект про відновлення покарання за незаконне збагачення топ-чиновників

Источник: https://juristoff.com/blogs/pratsya-v-ukrajini/13213-chi-ye-dzherelami-prava-postanovi-plenumu-verxovnogo-sudu-ukrajini

Що потрібно знати про договір позики. Примірна форма договору позики

Податки & бухоблік Вересень, 2008/№ 71 https://i.factor.ua/ukr/journals/nibu/2008/september/issue-71/article-51129.html

Що потрібно знати про договір позики

Необхідність такої операції, як позика, люди відчули одразу ж після того, як опанували договір міни. Досить детальне правове регулювання позика отримала ще за часів Стародавнього Риму.

І хоча з того часу багато що змінилося, природа позики залишилася тією ж. І Цивільний кодекс України називає ті самі істотні ознаки договору позики, що й закони XII таблиць.

Узагалі-то про сучасне правове регулювання позикових відносин і йтиметься в цій статті.

Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор»

Договір позики — реальний договір

У побуті з позикою стикався, напевно, кожен. Хто не брав у сусіда «з поверненням» півкілограма цукру, коробки сірників, мотка ниток чи 100 грн.? У черговий раз звертаючись до сусіда з аналогічним проханням, мало хто замислюється, що ці відносини відповідно до

ч. 1 ст. 1046 ЦКУ є договором позики, за якою одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальнику) грошові кошти чи інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцю таку саму суму грошових коштів (суму позики) чи таку саму кількість речей такого самого роду і такої самої якості.

При цьому

речі вважаються визначеними родовими ознаками, якщо вони мають ознаки, властиві всім речам цього самого роду, і вимірюються кількістю, вагою, довжиною (ч. 2 ст. 184 ЦКУ).Ті ж півкілограма цукру та коробка сірників цілком можуть бути прикладом речей, визначених родовими ознаками. На відміну від них річ, визначена індивідуальними ознаками, наділена тільки їй властивими характеристиками, що відрізняють її серед інших однорідних речей, індивідуалізують її (ч. 1 ст. 184 ЦКУ).

Особливістю

договору позики, на яку слід звернути увагу, є те, що він вважається укладеним з моменту передання грошей чи інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 2 ст. 1046 ЦКУ).

Як бачимо, законодавець прямо зазначає, що

договір позики є реальним. Зупинимося на цій ознаці.

Будь-який договір можна віднести до однієї з груп —

консенсуальні договори чи реальні договори. Відмітна ознака перших — вони вважаються укладеними вже в момент досягнення згоди сторонами за всіма істотними умовами у формі, що вимагається законом. Наприклад, договір купівлі-продажу нерухомості вважається укладеним з моменту його державної реєстрації. При цьому саме передання об’єкта нерухомості — це вже дії з виконання договору.

Для реальних договорів недостатньо, щоб сторони домовилися про його умови. Важливо, щоб відбулося фактичне передання речі, з приводу якої укладено договір. Тільки після цього договір вважається укладеним і у сторін виникають взаємні права та обов’язки.

Необхідно сказати, що переважна більшість договорів, які названі в тексті

ЦКУ, є консенсуальными. На це навіть розраховано статті, присвячені порядку укладення договорів. Так, за загальним правилом, передбаченим у ч. 1 ст. 640 ЦКУ, договір є укладеним з моменту отримання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. І лише якщо актом цивільного законодавства спеціально передбачено, що для укладення договору необхідне також передання майна чи здійснення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна чи здійснення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦКУ). ГКУ у статтях, присвячених загальному порядку укладення договорів, навіть не згадує про можливість укладення реального договору, розкриваючи тільки порядок укладення консенсуальних договорів.

Звертаємо увагу: сторони договору позики не можуть з власної ініціативи трансформувати його з реального в консенсуальний договір. Умова про те, що договір позики вважається укладеним тільки з моменту передання речей позичальнику, є обов’язковою.

Це має важливе практичне значення, оскільки якщо сторони домовляться про всі умови договору, підпишуть його (чи навіть завірять нотаріально), але грошові кошти чи інші речі, про передання яких у позику домовилися сторони, так і не буде передано позичальникові, договір вважатиметься неукладеним.

Це означає, що жодних взаємних прав та обов’язків у сторін не виникне.

Такій домовленості сторін можна надати силу лише

попереднього договору, тобто договору про те, що основний договір позики буде укладено в майбутньому. Якщо сторони передбачать негативні наслідки для сторони, яка ухиляється від укладення основного договору (тобто або позикодавець ухиляється від передання грошей чи інших речей, визначених родовими ознаками, або позичальник ухиляється від отримання предмета договору позики), у вигляді штрафних санкцій, то такі штрафні санкції можна буде стягнути.

Необхідно також пам’ятати про особливості

укладення договору позики з нерезидентами. Згідно з п. 1 Указу Президента України від 27.06.99 р. № 734/99 «Про врегулювання порядку отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» передбачено необхідність реєстрації таких договорів Національним банком України. Її відсутність може стати підставою для застосування штрафу в сумі, еквівалентній одному відсотку розміру отриманого кредиту чи позики.

Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам затверджено

постановою Правління Нацбанку України від 17.06.2004 р. № 270.

Позика та інші договори

Позику часто плутають з такими договорами, як договір позички та кредитний договір. Тому пропонуємо порівняльну таблицю цих трьох договорів.

Грошові кошти чи інші речі, визначені родовими ознаками* Річ, визначена індивідуальними ознаками
Суб’єктний склад не обмежено Суб’єктний склад не обмежено. Єдине обмеження: госптовариство не може передавати речі в безоплатне користування особі, яка є його засновником, керівником, членом органу управління чи контролю Кредитодавцем може виступати тільки банк чи інша фінустанова
* У Французькому цивільному кодексі єдиний договір позики (du pret) поділяється на два види (ст. 1874 ФЦК). Основна відмінність між ними полягає в тому, що за одним річ, що передається, використовується, але без її знищення (у термінах ЦКУ це позичка), а за другим — користування означає споживання речі (власне позика). На цьому прикладі видно головну відмінність між договорами позички та позики: якщо при позиці надаються речі з покладанням на позичальника обов’язку повернути не ті самі речі (оскільки їх використання, як правило, неможливе без позбавлення можливості фактично володіти ними — грошові кошти використовуються як засіб платежу, інші речі, визначені родовими ознаками, може бути використано у виробництві, спожито тощо), а стільки ж речей такого самого вигляду та якості, то при позичці сторона надає контрагентові річ із зобов’язанням повернути після використання саме її.
За загальним правилом, оплатний (у вигляді процентів), якщо сторонами не передбачено інше Безоплатний (якщо сторони прямо про це домовилися чи якщо це випливає із суті відносин між ними) Завжди оплатний (у вигляді процентів)
Момент укладення договору З моменту передання речі позичальникові З моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами договору в установленій формі
Письмова, якщо сума позики перевищує 170 грн., а також у всіх випадках, коли позикодавцем виступає юрособа. Як підтвердження укладення договору може бути надано розписку позичальника чи інший документ, що засвідчує передання йому позикодавцем певної грошової суми чи певної кількості речей Договір позички речі побутового призначення між фізособами може укладатися в усній формі. Договір позички, в якому бере участь юрособа — тільки в письмовій. Договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається в письмовій формі, а строком на три роки і більше — підлягає нотаріальному посвідченню. Договір позички транспортного засобу, в якому хоча б одна сторона — фізособа, укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню Письмова. Недотримання письмової форми кредитного договору спричинює його нікчемність
Можливість повернути предмет договору Безпроцентну позику може бути повернено достроково, якщо інше не встановлено договором. У договорі процентної позики сторони можуть окремо передбачити можливість дострокового повернення позики Користувач має право повернути річ, передану в користування, у будь-який час до закінчення строку договору (якщо річ вимагає особливих умов зберігання, позичкодавця про це необхідно попередити не пізніше ніж за сім днів) Не може повернути кредит достроково, якщо інше прямо не передбачено договором

Форма договору позики

Відповідно до

ч. 1 ст. 1047 ЦКУ договір позики укладається в письмовій формі, якщо сума позики перевищує 170 грн., а також у всіх випадках, коли позикодавцем виступає юрособа — незалежно від суми позики. Однак ураховуючи приписи ст. 208 ЦКУ, що вимагає, щоб договори між фізичною та юридичною особами укладалися в письмовій формі (не беручи до уваги незначних винятків), доцільним все ж таки буде укласти договір у письмовій формі і в тому випадку, коли юрособа виступає позичальником.

Зауважимо: якщо позикодавцем виступає фізична особа — підприємець, то це не означає автоматично, що договір має бути укладено в письмовій формі. Річ у тім, що

ст. 51 ЦКУ, згідно з якою до підприємницької діяльності фізичних осіб — підприємців застосовуються положення, що регулюють діяльність юросіб, у цьому випадку не може бути застосована, оскільки фізособа дає позику не в межах своєї підприємницької діяльності.

Підтвердженням укладення договору може бути розписка позичальника чи інший документ, що засвідчує передання йому позикодавцем певної грошової суми чи певної кількості речей.

Звертаємо увагу: підтвердити факт передання грошових коштів чи інших речей, визначених родовими ознаками, у позику можна лише за допомогою письмового договору чи розписки (за винятком випадку, коли йдеться про позику до 170 грн. між двома фізособами). Показань свідків у цьому випадку буде недостатньо.

Безпроцентна грошова позика

ЦКУ

, як бачимо, жодним чином не обмежує суб’єктний склад договору позики. І навіть не робить застереження про можливість встановлення таких обмежень в інших законодавчих актах.

Положення

Закону про фінпослуги також не дають підстав говорити про такі обмеження: видача безпроцентної позики не має ознак фінансової послуги, зазначених у п. 5 ст. 1 Закону , у першу чергу такої ознаки, як направленість на отримання прибутку чи збереження реальної вартості фінансових активів.

Не наполягає на тому, що безпроцентна позика може вважатися фінпослугою, і Держфінпослуг. Так, у

листі від 14.03.2008 р. № 2944/11-11 зазначено, що фізична особа може видавати позики, але тільки не систематично

Источник: https://i.Factor.ua/ukr/journals/nibu/2008/september/issue-71/article-51129.html

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*