Питання застосування змін до кпк україни в розрізі зворотної дії процесуального закону в часі

10 жовтня 2017 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі – Закон).

Підпунктом 23 пункту 7 § 1 розділу 4 вказаного законодавчого акту внесено зміни до ст. 303 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) щодо можливості оскарження повідомлення про підозру в кримінальному провадженні.

Зокрема зазначено, що під час досудового розслідування можуть бути оскаржені повідомлення слідчого, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом – підозрюваним, його захисником чи законним представником.

Водночас, у п. 4 § 2 розділу 4 Закону зазначено, що підпункти 11-27, 45 пункту 7 § 1 цього розділу вводяться в дію через три місяці після набрання чинності цим Законом, не мають зворотної дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін

Проте, незважаючи на вказівку, що положення п.п.11-27, 45 пункту 7 § 1 розділу 4, в тому числі й щодо оскарження повідомлення про підозру, не мають зворотньої дії у часі, неможливість їх застосування у кримінальних провадженнях, які тривали на момент набрання чинності зазначеними положеннями викликає сумніви.

Так, частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Водночас, зміни до КПК України не встановлюють відповідальність осіб, а лише визначають порядок кримінального провадження, отже зворотної дії у часі вказані зміни не мають. Зазначену позицію у своєму рішенні від 17 грудня 2015 року висловлював Верховний суд України (справа  № 5-205кс 15 (15)

Однак, слід також зазначити, що зворотна дія у часі передбачає можливість вчинення процесуальних дій та прийняття рішень за зміненими правилами, які є більш сприятливими для людини.

Тому з висновком Верховного суду щодо того, що на відміну від кримінального матеріального закону, новий кримінальний процесуальний закон не має зворотної дії навіть у тих випадках, коли його правила є більш сприятливі для учасників кримінального провадження, а тому повернення процесу (процесуальних дій) неможливе, логічно погодитись, оскільки, наприклад, нелогічно обирати новий запобіжний захід, якщо б змінилися підстави чи порядок його застосування.

Попре те, повернемось до змісту п.

4 § 2 розділу 4 Закону де, зокрема, зазначено: «не мають зворотної дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін». Отже даний пункт містить дві правові категорії «не мають зворотної дії у часі», а також «застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені…»

Щодо зворотної дії у часі питання проаналізоване, однак питання застосування відповідних норм залишається відкритим.

Так, ч. 5 КПК України передбачено, що процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Отже, у випадку оскарження повідомлення про підозру, мова йде не про зворотну дію у часі, про що можна було б говорити, якби Закон встановлював нові вимоги до повідомлення про підозру, а про застосування нового закону, який не змінює старі правила і діє на момент проведення відповідної процесуальної дії – оскарження повідомлення про підозру.

При цьому, фактично Законом встановлено правову колізію, коли одночасно діють дві взаємовиключні норми, адже п. 4 § 2 розділу 4 Закону суперечить ч. 5 КПК України, яка в даному випадку є спеціальною, оскільки безпосередньо визначає правила дії процесуального закону в часі.

Окрім того, така правові колізія є порушенням принципу Верховенства права, невід’ємною складовою якого є принцип правової визначеності та передбачуваності законодавства.

Раніше я вже звертав увага, що вимога «передбачуваності», була сформульована Європейським судом з прав людини (див.рішення у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства» (Malone v. United Kingdom), від 2 серпня 1984 року, п.

67, рішення у справі «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, п.

56, ЄСПЛ 2000-ІІ) і полягає в наступному: норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі – у разі потреби, за допомогою відповідної консультації – регулювати свою поведінку.

Отже існування двох взаємовиключних норм не тільки є нелогічним, а й незаконним, оскільки порушує визначальний правовий принцип, тому, з огляду на загальні засади кримінального процесу, у випадку вирішення питання щодо можливості оскарження повідомлення про підозру у кримінальних провадженнях, які існували на момент набрання чинності п.п.11-27, 45 пункту 7 § 1 розділу 4 Закону, слід керуватися саме ст. 5 КПК України, яка розширює права особи.

ИЗМЕНЕНИЯ В УПК ВСТУПИЛИ В СИЛУ… НАДОЛГО?!

Источник: https://resonance.ua/oskarzhennya-pidozri-u-provadzhennyakh-ro/

Дія кримінального закону у часі. Зворотна дія крим. закону. – iGroup Team Site

Чинність закону про
кримінальну відповідальність у часі припускає усвідомлення положень про: а)
набрання чинності законом про кримінальну відповідальність; б) припинення
чинності законом про кримінальну відповідальність; в) зворотну дію закону про
кримінальну відповідальність.

Чинність
закону про кримінальну відповідальність у часі
— це можливість застосування кримінального закону
залежно від часу вчинення злочину. Згідно з ч. 2 ст. 4 КК злочинність і
караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який
діяв на час вчинення цього діяння.

Порядок набрання чинності закону про кримінальну
відповідальність визначений у ст. 94 Конституції України. Відповідно до цієї
статті, закон підписує Голова Верховної Ради і невідкладно направляє його
Президентові України.

Президент України протягом п'ятнадцяти днів після
отримання закону підписує та офіційно оприлюднює його.

У цей же термін Президент
України може скористатися правом вето і повернути закон з умотивованими і
сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

Якщо при повторному розгляді закон буде прийнятий
Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного
складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити
протягом десяти днів.

Офіційним оприлюдненням закону про кримінальну
відповідальність є опублікування його у газетах «Голос України» та «Урядовий
кур'єр», а також у журналах «Відомості Верховної Ради України» та «Офіційний
вісник України». Днем оприлюднення закону про кримінальну відповідальність є
дата першого опублікування його у будь-якому з названих видань.

Закон про кримінальну відповідальність набирає
чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не
передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (ч. 1 ст. 4
КК).

  • Припинення чинності
    закону про кримінальну відповідальність означає, що його норми не можуть застосовуватися
    до зафіксованих у ньому діянь. Підставами припинення чинності законом про
    кримінальну відповідальність є:
  • а) скасування закону
    про кримінальну відповідальність.
  • б) заміна закону про
    кримінальну відповідальність іншим законом.
  • в) закінчення строку
    дії, на який закон був виданий.
  • Поширення дії нового
    закону на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання ним чинності, називається зворотною дією закону про
    кримінальну відповідальність у часі.
  • Більш м'яким
    вважається закон, в якому встановлюється більш м'який вид покарання, ніж у
    законі, що діяв під час вчинення злочину;
  • -мінімальна межа
    покарання нижча, ніж така ж межа покарання у законі, що діяв раніше;
  • -максимальна межа
    одного і того ж виду покарання є більш низькою у новому законі;

-одночасно знижена
нижча межа і підвищена вища межа. В цьому випадку закон має зворотну дію у часі
лише у тій частині, яка пом'якшує відповідальність (див. ч. З ст. 5 КК);

  1. -виключено
    додаткове покарання, яке було передбачене у попередньому законі;
  2. -збережене додаткове покарання,
    однак це покарання в новому законі, на відміну від того, що діяв раніше,
    передбачене факультативно поряд із менш суворим додатковим покаранням;
  3. -виключений більш
    суворий вид покарання, передбачений в альтернативній санкції, або в таку
    санкцію включений менш суворий вид покарання;
  4. -замість одного
    основного покарання, яке було у законі, що діяв раніше, передбачено
    альтернативно ще хоча б одне більш м'яке основне покарання.
  5. Закон про кримінальну
    відповідальність не має зворотної сили, коли визначає злочинність діяння або
    встановлює більш суворе покарання чи іншим чином погіршує правове становище
    особи.

Источник: https://www.sites.google.com/site/igroupteamsite/krp/dia-kriminalnogo-zakonu-u-casi-zvorotna-dia-krim-zakonu

3. Дія кримінально-процесуального закону в часі, просторі щодо осіб

  • Чинність
    кримінально-процесуального закону в
    про­сторі, часі та щодо осіб в КПК
    регулюється, в основному, статтею 3.
  • Чинність
    кримінально-процесуального закону в
    просторі означає, що порушення,
    розслідування і розгляд судом кримінальних
    справ на території України здійснюються
    за нормами КПК незалежно від місця
    вчинення злочину.
  • Провадження в
    кримінальних справах про злочини,
    вчинені на повітряному, морському чи
    річковому судні, яке перебуває поза
    межами України під прапором або з
    розпізнавальними знаками України,
    здійснюється за кримінально-процесуальним
    законодавством України, якщо інше не
    передбачено міжнародними договорами,
  • При виконанні на
    території України доручень судів і
    слідчих органів Іноземних держав, з
    якими укладено до­говори про надання
    правової допомоги в цивільних, сімей­них
    і кримінальних справах, застосовується
    процесуаль­не законодавство України,
    Однак слід зазначити, що на прохання
    установи, від якої надійшло доручення,
    може застосовуватись процесуальне
    законодавство відповідної іноземної
    держави, якщо воно не суперечить
    законодав­ству України.
See also:  Донбасс: основные положения закона о реинтеграции

Чинність
кримінально-процесуального закону в
часі полягає в тому, що слідчі органи,
прокурор, суддя і суд застосовують
процесуальні норми, що діють на момент
провадження в справі. Це означає, що
коли під час розслі­дування чи розгляду
справи в суді кримінально-процесу­альний
закон змінюється, доповнюється чи
замінюється новим, то після набрання
останнім чинності застосовуються нові
процесуальні норми, незалежно від того,
коли було
вчинено
злочин і коли порушено справу. Отже,
криміналь­но-процесуальний закон
певною мірою має зворотну силу. Однак,
якщо новий закон скасовує або обмежує
те чи інше процесуальне право учасника
процесу в справах, які вже перебувають
у провадженні слідчих органів чи суду,
це право зберігається за ним до закінчення
провадження в даній справі.

  1. Новий
    кримінально-процесуальний закон набирає
    чин­ності через 10 днів після його
    опублікування у «Відомос­тях Верховної
    Ради України» або в газеті «Голос
    України», якщо інший строк не вказано
    в самому законі або в поста­нові
    Верховної Ради про порядок введення
    його в дію.
  2. Дія
    кримінально-процесуального закону щодо
    осіб оз­начає, що при провадженні у
    кримінальній справі на те­риторії
    України норми КПК України застосовуються
    у справах про злочини:
  3. 1) громадян України;
  4. 2) осіб без
    громадянства;
  5. 3) іноземців, за
    винятком осіб, які користуються пра­вом
    дипломатичної недоторканності.

Коло
осіб, які користуються правом дипломатичної
не­доторканності, визначено Віденською
Конвенцією про дипломатичні зносини
від 18 квітня 1961 р.10.
Цю Кон­венцію було ратифіковано Указом
Президії Верховної Ради УРСР від 21
березня 1964 р.11.

Крім цієї Конвенції перелік осіб, які
мають право на дипломатичний імуні­тет,
окреслено в Положенні про дипломатичні
представ­ництва та консульські
установи іноземних держав в Ук­раїні,
затвердженому Указом Президента України
від 10 червня 1993 р.

Дипломатична
недоторканність означає недоторканність
особи, архівів, документів, офіційного
листування, дип­ломатичної пошти,
службового і жилого приміщення, іму­нітет
від кримінальної юрисдикції України
(якщо немає явно вираженої на це згоди
акредитуючої держави) і дачу показань
свідків без згоди особи, яка користується
пра­вом дипломатичного імунітету.
Про таку згоду робиться запит через
Міністерство закордонних справ України.

Особами без
громадянства вважаються особи, які
про­живають на території України і
не є її громадянами, вод­ночас вони
не мають доказів своєї належності до
грома­дянства будь-якої іноземної
держави (ст. 11 Закону про громадянство
України).

У кримінальному
судочинстві застосовується той
про­цесуальний закон, який є чинним
у період провадження в кримінальній
справі, а також закон тієї держави, в
якій проваджу­ються попереднє слідство
та судовий розгляд (здійснюється
кримінальний процес), незалежно від
місця вчинення злочину.

Згідно зі ст. З КПК
України провадження в кримінальних
спра­вах на території України
здійснюється за правилами КПК України
незалежно від місця вчинення злочину.

При провадженні
в кримінальній справі застосовується
кримінально-процесуальний закон, який
діє відповідно під час дізнання,
попереднього слідства або судового
процесу.

Криміналь­не судочинство
може здійснюватися в межах установлених
зако­ном термінів давності притягнення
до кримінальної відповідаль­ності
строки давності не застосовуються до
військових злочинів і злочинів проти
миру і людства.

  • Норми КПК України
    застосовуються при провадженні в справах
    про злочини іноземних громадян, за
    винятком осіб, які користують­ся
    правом дипломатичної недоторканності,
    а також у справах про злочини осіб без
    громадянства.
  • Розслідування і
    процесуальне провадження щодо злочинів,
    скоєних на морських, повітряних чи
    річкових суднах, які перебу­вають за
    межами України, але під прапором України,
    здійснюється з застосуванням
    кримінально-процесуального законодавства
    України, окрім випадків вчинення екіпажем
    чи пасажирами судна в територіальних
    водах іншої держави злочинів проти
    такої держа­ви чи інтересів, захищених
    її законами, коли можливе застосування
    відповідно до міжнародних угод юрисдикції
    правоохоронних органів держави, де
    знаходиться судно.
  • Кримінальне
    судочинство здійснюється відповідно
    до принципу
    рівності
    громадян перед законов
    і
    судом.

Іноземці
та особи без громадянства
,
що перебувають на території України,
користуються тими ж правами і свободами,
а також несуть ті ж самі обов'язки, що і
громадяни України, якщо інше не визначено
в окремих законах. Відповідно до ст.

19
Закону України “Про правовий статус
іноземців” законодавством України
інозем­цям гарантується недоторканність
особи, житла, невтручання в осо­бисте
життя, таємниця листування, телефонних
розмов і телеграф­них повідомлень, повага їхньої, гідності нарівні з
громадянами України. У силу ст. 29 даного
закону іноземці, що вчинили злочини,
відповідають на загальних підставах. Як виняток із змагального правила,
законодавство стосовно деяких категорій
громадян передбачається імунітет від
кримінальної відповідальності і
.встановлюється статус недоторканності.

Імунітетом
від Кримінальної відповідальності
наділені:

Дипломатичні
агенти. Особистість дипломатичного
агента недо­торканна. Він не підлягає
арешту або затриманню. Статус
недотор­канності поширюється на
приватну резиденцію і помешкання
представництв, дипломатичних служб. Дипломатичний агент не зобов'язаний
давати показань як свідок.

Особистій
багаж його звільняється від огляду,
якщо немає основ припускати, що він не
містить предметів, ввезення і вивезення
яких заборонено. Помешкання, архіви і
документи дипломатичних представництв
недоторкані. Державні службовці держави
перебування не можуть заходити до цих
помешкань інакше як за згодою глави
представництва.

Члени сім'ї дипломатичного
агента, що живуть разом із ним, користуються
привілеями й імунітетами дипломатичних
агентів.

Співробітники
адміністративно-технічного персоналу
представництв і члени їхніх сімей, якщо
вони не є громадянами держави пе­ребування,
мають привілеї та імунітети, аналогічні
дипломатичним агентам. (Див.

Віденська
конвенція про дипломатичні .зносини
від 18 квітня 1961 року— ст. 22, 24 29 — 37;
Положення про дипломатичні представництва
і консульські установи іноземних держав
в Україні.

— Затверджено Указом Президента
України 10 червня 1993 року).

Обмеженим
імунітетом

користуються співробітники консульсь­ких установ. (Консульські установи виконують, і різноманітні функції, але
основна з них — це розвиток торгових і
культурних взаємовідносин держав).
Консульські посадові Особи не підлягають
арешту або затриманню інакше як на
підставі рішень суду й у ви­падку
вчинення тяжких злочинів.

Консульські
помешкання, архіви, документи й офіційна
кореспонденція недоторканні. Проте
самі робітники консульської установи
можуть викликатись і допитуватись як
свідки. Водночас працівники консульських
установ не зобов'язані давати показання
з питань, пов'язаних із виконанням їх
функцій. (Див.: Віденська конвенція про
консульські зноси­ни.

– Відень, 24
квітня1963 року).

  1. Статус недоторканності
    можуть мати й окремі категорії державних
    службовців України.
  2. Недоторканністю
    володіють, у першу чергу, Президент
    України і кандидати на цю посаду в період
    виборів, Голова Верховної Ради України
    і Прем'єр-міністр України.
  3. Судді недоторканні
    і не можуть бути притягнуті до кримінальної
    відповідальності та взяті під варту
    без згоди Верховної Ради України.
  4. Уповноважений з
    прав людини Верховної Ради України
    корис­тується статусом недоторканності
    на весь період свої повноважень.
  5. Стосовно народних
    депутатів народ проголосував на
    референ­думі за відміну наданого їм
    статусу недоторканності.

Згідно зі ст. 9
Конституції України чинні міжнародні
договори, згода на обов'язковість яких
надана Верховною Радою України, є
частиною національного законодавства
України. Суд не може за­стосувати
закон, який регулює правовідносини, що
розглядаються, інакше як міжнародний
договір. Водночас міжнародні договори
за­стосовуються, якщо вони не суперечать
Конституції України.

Норми Конституції
України є нормами прямої дії і нормами
най­вищої юридичної сили. Не підлягають
застосуванню закони, які су­перечать
положенню Конституції України.

У разі невизначеності
в питанні про те, чи відповідає Консти­туції
України застосований закон або закон,
який підлягає застосу­ванню п конкретній
справі, суд за клопотанням учасників
процесу або за власною ініціативою
зупиняє розгляд справи і звертається
з мотивованою ухвалою (постановою) до
Верховного Суду України, який відповідно
до ст. 150 Конституції може порушувати
перед Конституційним Судом України
питання про відповідність Консти­туції
законів та інших нормативно-правових
актів. Таке рішення може прийняти суд
першої, касаційної чи наглядової
інстанції в будь-якій стадії розгляду
справи.

Разом з тим згідно
зі ст. 22 Конституції України при прийнятті
нових законів або внесенні змін до
чинного законодавства не до­пускається
звуження змісту та обсягу існуючих прав
і свобод лю­дини. Тому якщо норми
законів звужують існуючі права і свободи
людини, вони застосуванню не підлягають.

Згідно з ч.2 ст. 57
Конституції є нечинними, а отже, не
можуть застосовуватись ті закони та
інші нормативно-правові акти, що
виз­начають права й обов'язки громадян,
які не доведені до відома населення у
встановленому законом порядку. Це
означає, що судове рішення не може
ґрунтуватись на неоприлюднених
нормативно-правових актах такого змісту.

Відповідно до
положень ст. 58 Конституції України
закони та інші нормативно-правові акти
не мають зворотної сили і дії в часі,
крім випадків, коли вони пом'якшують
або скасовують відповідальність особи.

При виконанні в
межах України окремих доручень
правоохо­ронних органів іноземних
держав, поданих відповідно до Міжна­родних
конвенцій про взаємодопомогу в сфері
кримінального су­дочинства,
застосовується кримінально-процесуальне
законодавст­во України, а в разі
клопотання запитуючої сторони може
застосу­ватись і законодавство держави
ініціатора доручення, якщо воно не
суперечить законам України та міжнародним
стандартам у галузі прав і свобод людини.

See also:  Госгеокадастр ужесточил контроль за соблюдением земельного законодательства

Источник: https://studfile.net/preview/5392848/page:3/

Congratulation from Naukova spilnota!

17.05.2015 14:17

[Section 4. Criminal law. Criminal judicial law. Criminalistics. Criminology. Criminal executive law. Court organisation. Law enforcement agencies, public prosecutor’s and public defender’s offices]

  • Author: Карпов Никифор Семенович, доктор юридичних наук, професор кафедри кримінального процесу Національної академії внутрішніх справ; Середа Григорій Порфирович, доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України
  • Про межі судового розгляду йдеться у параграфі 2 глави 28 нового КПК України, який прийнятий Верховною Радою України 13 квітня 2012 року та набирав чинності з 19 листопада 2012 року.

Згідно з ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Таким чином, КПК України, визначаючи межі судового розгляду, орієнтує суд на конкретну цілеспрямовану діяльність, а обвинуваченому гарантує, що він не буде засуджений за злочин, який йому до цього не ставився у вину, що є істотною гарантією права обвинуваченого на захист.

Процесуальним документом, що встановлює межі судового розгляду, є обвинувальний акт, який відповідно до ст. 291 КПК України складається слідчим, після чого затверджується прокурором.

Поряд з іншими обставинами цей акт повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію такого правопорушення з посиланням на статтю закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення. Згідно з п. 5 ч. 3 ст.

314 КПК України, на підставі обвинувального акта у підготовчому судовому засіданні суд приймає рішення про призначення судового розгляду.

Межі судового розгляду можуть бути змінені. Так, у ч. 2 ст. 337 КПК України зазначено, що під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення. У ч. 3 ст.

337 КПК України вказано, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Порядок прийняття прокурором рішень про зміну обвинувачення, висунення додаткового обвинувачення, відмову від підтримання державного обвинувачення визначений ст. 338–340 КПК України.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 338 КПК України, з метою зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення прокурор має право змінити обвинувачення, якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа.

Дійшовши до переконання, що обвинувачення потрібно змінити, прокурор після виконання вимог ст. 341 цього Кодексу складає обвинувальний акт, в якому формулює змінене обвинувачення та викладає обґрунтування прийнятого рішення. Копії обвинувального акта надаються обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його представнику та законним представникам.

Обвинувальний акт долучається до матеріалів кримінального провадження.

У ч. 1 ст.

339 КПК України вказано, що у разі отримання відомостей про можливе вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, щодо якого обвинувачення не висувалось і яке тісно зв’язане з первісним та їх окремий розгляд неможливий, прокурор після виконання вимог ст. 341 цього Кодексу має право звернутися до суду з мотивованим клопотанням про розгляд додаткового обвинувачення в одному провадженні з первісним обвинуваченням.

Відповідно до ч. 1 ст. 340 КПК України, якщо в результаті судового розгляду прокурор дійде переконання, що пред’явлене особі обвинувачення не підтверджується, він після виконання вимог ст.

341 цього Кодексу повинен відмовитися від підтримання державного обвинувачення і викласти мотиви відмови у своїй постанові, яка долучається до матеріалів кримінального провадження.

Копія постанови надається обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його представнику та законним представникам.

Слід акцентувати увагу на тому, що у ст.ст. 338 – 340 КПК України йде мова про те, що прокурор, який бере участь у судовому засіданні, може прийняти рішення про зміну обвинувачення, висунення додаткового обвинувачення, відмову від підтримання державного обвинувачення тільки після виконання вимог ст. 341 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 341 КПК України, якщо в результаті судового розгляду прокурор дійде переконання, що необхідно відмовитися від підтримання державного обвинувачення, змінити його або висунути додаткове обвинувачення, він повинен погодити відповідні процесуальні документи з керівником органу прокуратури, в якому він працює.

Суд за клопотанням прокурора відкладає судове засідання та надає прокурору час для складення та погодження відповідних процесуальних документів.

У разі, якщо в судовому засіданні брав участь керівник органу прокуратури, який дійшов до одного з зазначених переконань, він повинен погодити відповідні процесуальні документи з прокурором вищого рівня.

Якщо керівник органу прокуратури, прокурор вищого рівня відмовляє у погоджені обвинувального акта із зміненим обвинуваченням, клопотання про висунення додаткового обвинувачення або постанови про відмову від підтримання державного обвинувачення, він усуває від участі в судовому розгляді прокурора, який ініціював таке питання, та самостійно бере участь у ньому як прокурор або доручає участь іншому прокуророві. У такому разі судовий розгляд продовжується в загальному порядку.

При прийнятті прокурором рішення про зміну обвинувачення в суді, висунення додаткового обвинувачення, відмову від підтримання державного обвинувачення певні обов’язки покладаються на суд.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст.

338 КПК України, якщо в обвинувальному акті зі зміненим обвинуваченням ставиться питання про застосування закону України про кримінальну відповідальність, який передбачає відповідальність за менш тяжке кримінальне правопорушення, чи про зменшення обсягу обвинувачення, головуючий зобов’язаний роз’яснити потерпілому його право підтримувати обвинувачення у раніше пред’явленому обсязі.

Суд роз’яснює обвинуваченому, що він буде захищатися в судовому засіданні від нового обвинувачення, після чого відкладає розгляд не менше ніж на сім днів для надання обвинуваченому, його захиснику можливості підготуватися до захисту проти нового обвинувачення. За клопотанням сторони захисту цей строк може бути скорочений або продовжений. Після закінчення цього строку судовий розгляд продовжується.

Обов’язки суду при висунені прокурором клопотання про додаткове обвинувачення визначені у ч. ч.2, 3 ст. 339 КПК України.

У разі задоволення такого клопотання прокурора, суд зобов’язаний відкласти судовий розгляд на строк, необхідний для підготовки до захисту від додаткового обвинувачення та виконання прокурором вимог, передбачених ст. 276–278, 290-293 цього Кодексу, але не більш ніж на чотирнадцять днів.

Строк відкладення судового розгляду може бути продовжений судом за клопотанням сторони захисту у випадку, якщо обсяг або складність нового обвинувачення вимагають більше часу для підготовки до захисту.

Після закінчення встановленого судом строку, судове провадження повинно бути розпочате з підготовчого судового засідання. Нове дослідження доказів, які вже були досліджені судом до висунення додаткового обвинувачення, здійснюється тільки у разі визнання судом такої необхідності.

Отже, суд зобов’язаний відкласти судовий розгляд для виконання прокурором вимог, передбачених ст.ст. 276–278, 290–293 КПК України.

Потрібно зазначити, що у цих статтях йде мова лише про вручення письмово повідомлення про підозру, відкриття матеріалів іншій стороні, складання обвинувального акту.

Виникає питання, чи можливо без проведення всебічного, повного та об’єктивного досудового розслідування, виконання усіх можливих слідчих дій встановити фактичні обставини додаткового обвинувачення. Вважаємо, що ні.

Тому, на наш погляд, рішення прокурора та суду має бути іншим у разі отримання відомостей про вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, щодо якого обвинувачення не висувалось і яке тісно зв’язане з первісним та їх окремий розгляд неможливий. Пропонуємо змінити редакцію ст. 339 КПК України. Якщо отримані вказані відомості, за клопотанням прокурора суд має повернути кримінальне провадження для проведення додаткового розслідування.

Обов’язки суду при відмові прокурора від підтримання державного обвинувачення визначені у ч. ч.2-6 ст. 340 КПК України. У разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді головуючий роз’яснює потерпілому його право підтримувати обвинувачення в суді.

Якщо потерпілий висловив згоду на підтримання обвинувачення в суді, головуючий надає йому час, необхідний для підготовки до судового розгляду. Потерпілий, який погодився підтримувати обвинувачення в суді, користується всіма правами сторони обвинувачення під час судового розгляду.

У випадку, передбаченому ч. 3 цієї статті, кримінальне провадження за відповідним обвинуваченням набуває статусу приватного і здійснюється за процедурою приватного обвинувачення.

Повторне неприбуття в судове засідання потерпілого, який був викликаний у встановленому цим Кодексом порядку (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом у інший спосіб), без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття після настання обставин, передбачених у ч. ч.2 і 3 цієї статті, прирівнюється до його відмови від обвинувачення і має наслідком закриття кримінального провадження за відповідним обвинуваченням.

На наш погляд, у ст. 340 КПК України слід змінити форму рішення, що приймає суд, якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, а потерпілий не бажає скористатися правом самостійно підтримувати обвинувачення в суді.

Як вже зазначалось, прокурор повинен відмовитися від підтримання державного обвинувачення, якщо в результаті судового розгляду він дійде переконання, що пред’явлене особі обвинувачення не підтверджується.

Така відмова можлива тоді, коли частина доказів, на яких ґрунтувалось обвинувачення, виявилась у судовому засіданні недостовірною, була спростована або з’явились нові докази, що вказують на невинуватість обвинуваченого.

See also:  Чи законний штраф за лисі шини?

Вважаємо, у такій ситуації суд має постановити виправдувальний вирок, а не закривати кримінальне провадження. Пропонуємо у цій частині внести зміни до ст. 340 КПК України.

Источник: http://www.spilnota.net.ua/us/article/id-1380/

ЧИННІСТЬ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНУ У ПРОСТОРІ, ЧАСІ ТА ЩОДО ОСІБ

Кримінальний процесуальний закон, як і будь-який закон, має свої правила дії в просторі, часі та за колом осіб. Вони викладені в ст.ст. 4, 5, 6 КПК України.

Кримінальний процесуальний кодекс у ст.

4 закріплює територіальну засаду визначення дії кримінального процесуального закону у просторі, відповідно до якого кримінальне провадження на території України здійснюються за  нормами КПК незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про державний кордон України», територією України є  суша, води, надра, повітряний простір, що обмежені лінією та вертикальною поверхнею, яка проходить по цій лінії, і є державним кордоном України.

Державною територією є земна поверхня, територіальні й внутрішні води та повітряний простір над ними, які перебувають під суверенітетом певної держави і на яких здійснюється державна влада.

У структурі державної території України виділяються: 1) суша, море, ріки, озера та інші водойми, надра землі в межах кордонів України, а також повітряний простір над сушею і водним простором, у тому  числі  й  над  територіальними  водами  (територіальним  морем);  2)  військові

кораблі, приписані до портів на території України, які перебувають під прапором України у відкритому морі, у територіальних водах іншої держави або портах іншої держави; 3) невійськові кораблі, які перебувають під прапором України у відкритому морі; 4) військові повітряні судна України, приписані до аеропортів на території України, які під розпізнавальним знаком України перебувають у відкритому повітряному просторі, у повітряному просторі або на аеродромі іншої держави; 5) невійськові повітряні судна України, приписані до аеропортів на території України, які під розпізнавальним знаком України перебувають поза її кордонами у відкритому повітряному просторі. Військові кораблі та військові повітряні судна на території іноземної держави користуються правом екстериторіальності, під яким розуміється повне виключення з-під юрисдикції держави об'єкта або особи (вважається, що вони не покинули територію своєї держави, національність якої мають).

На підставі Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18.04.61 р. (ст.ст. 22-23) приміщення дипломатичних і консульських установ користуються недоторканністю (консульські установи – за винятком випадків пожежі або іншого стихійного лиха), тобто на території даних установ не можуть бути примусово застосовані норми процесуального права приймаючої держави.

На іноземні судна і пасажирів, що перебувають на їхньому борті, і членів екіпажів під час перебування даних судів у територіальних водах і портах України поширюється кримінальний процесуальний закон України, за винятком випадків, передбачених міжнародними договорами України з державами прапора судна.

Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується також при здійсненні провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні (ч. 2 ст. 4 КПК України).

При виконанні на території України окремих процесуальних дій за запитом

(дорученням)  компетентних  органів  іноземних  держав  у  рамках  міжнародного

співробітництва застосовуються положення кримінального процесуального кодексу України.

На прохання компетентного органу іноземної держави під час виконання на території України таких процесуальних дій може застосовуватися процесуальне законодавство іноземної держави, якщо це передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого міжнародного договору України – за умови, що дане прохання не суперечить законодавству України.

Однак слід зазначити, що на прохання компетентного органу іноземної держави, від якої надійшло доручення, може застосовуватися процесуальне законодавство відповідної іноземної держави, якщо воно не суперечить законодавству України (ч. 1 ст.

8 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, ратифікованої Верховною Радою України 10 листопада 1994 року).

При цьому, залежно від стадії кримінального судочинства, питання про можливість застосування процесуального законодавства іншої держави вирішують Генеральний прокурор України або Верховний Суд України.

Не вважається територією України територія, на якій розташовані дипломатичні представництва інших держав в Україні, військові судна, що приписані до портів на території інших держав і плавають під їх прапорами, що перебувають у територіальних водах чи портах України, а також військові повітряні судна інших держав, приписані до аеропортів на їх території під їх розпізнавальним знаком, що перебувають у повітряному просторі чи на аеродромі України. На цих територіях правила провадження у кримінальних справах, встановлені КПК України, не діють, але можуть застосовуватись за згодою уповноважених представників відповідних держав.

Дія у часі. Конституційний Суд України в рішенні в справі про конституційне звернення Національного банку України про офіційне тлумачення ч. 1 ст.

58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно- правових актів) від 09.02.99 р.

вказав, що дію нормативно-правового акта в часі слід розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом законної сили і

припиняється  із  втратою  ним  законної  сили,  тобто  застосовується  той  закон  або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого ці події настали або мали місце.

В ч. 1. ст. 5 КПК України вказується, що процесуальна дія виконується, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями даного Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Чинність кримінального процесуального закону в часі полягає в тому, що органи досудового розслідування, прокурор, слідчий суддя і суддя (суд) застосовують процесуальні норми, що діють на момент кримінального провадження.

Це означає, що коли під час досудового розслідування чи судового провадження кримінальний процесуальний закон змінюється, доповнюється  чи  замінюється новим, то після набрання останнім чинності застосовуються нові процесуальні норми, незалежно від того, коли було вчинено кримінальне правопорушення. Однак, якщо новий закон скасовує або обмежує те чи інше процесуальне право суб'єкта кримінального провадження в справах, які вже перебувають у провадженні органів досудового розслідування, прокурора чи суду, це право зберігається за ним до закінчення кримінального провадження. Отже, кримінальний процесуальний закон певною мірою має зворотну силу.

Однак нова кримінальна процесуальна норма не може обмежувати обсяг прав і свобод особи, яка до набрання цією нормою законної сили була залучена до кримінального процесу і користувалася даними правами і свободами, оскільки згідно з ч. З ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін у чинні закони не допускається звуження змісту і обсягу існуючих прав  і свобод.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, якщо інше не вказано в законі або нормативно- правовому акті. Конституція України в ч. 2 ст.

58 передбачає зворотну дію нормативно-правового акта в часі, тобто можливість його застосування до подій і дій, що мали місце до набрання чинності тільки у випадках, коли він пом'якшує або скасовує юридичну відповідальність особи.

Частина 5 статті 94 Конституції України визначає, що будь-який закон України набирає чинності через десять днів від дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Таким чином, вихідною точкою для визначення дати набрання чинності кримінальним процесуальним законом, під яким слід розуміти Кримінальний процесуальний кодекс і всі ті зміни і доповнення, що були або можуть бути внесені до нього у майбутньому, є день його офіційного оприлюднення і опублікування.

Норми кримінального процесуального закону діють до їхнього скасування чи заміни новими нормами, а якщо норму було прийнято на певний строк – до закінчення такого строку.

Кримінальна процесуальна норма втрачає чинність із моменту: а) її скасування або зміни нормативно-правовим актом рівного або вищого за юридичною силою, б) набрання чинності новою нормою, що регламентує ті ж правовідносини, в) закінчення строку (припинення дії умови), на який дана норма була прийнята, г) від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про неконституційність законів та інших нормативно-правових актів або їхніх окремих частин (ч. 2 ст. 152 Конституції).

  • Д і я кримінального процесуального закону щодо осіб означає, що під час кримінального провадження на території України норми КПК застосовуються у справах про злочини:
  • 1) громадян України;
  • 2) осіб без громадянства;
  • 3) іноземців, за винятком осіб, які користуються правом дипломатичним імунітетом.
  • Громадянином України є особа, яка отримала громадянство України (громадянство – правовий зв'язок між фізичною особою і певною державою, що знаходить свій прояв у їхніх взаємних правах і обов'язках) у порядку, передбаченому законами України і міжнародними договорами; іноземцем – особа, яка не має громадянства України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; особою без громадянства – особа, яку жодна з держав відповідно до свого

Источник: https://studopedia.net/9_6700_chinnIst-krimInalnogo-protsesualnogo-zakonu-u-prostorI-chasI-ta-shchodo-osIb.html

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*