Рау закликала верховну раду утриматися від прийняття проекту закону “про адвокатуру та адвокатську діяльність” №9055

7,8 вересня 2018 року відбулось засідання Ради адвокатів України, участь у якому взяли: Голова Ради адвокатів Харківської області – Гайворонська Вікторія Валентинівна, представник адвокатів Харківщини в Раді адвокатів України – Величко Лариса Юріївна, Голова Кваліфікаційно – дисциплінарної комісії адвокатури Харківської області Глухачева Людмила Яківна.

7 вересня Рада адвокатів України створила робочу групу з аналізу законопроекту 9055 “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, внесеного до Верховної Ради Президентом України 6 вересня 2018 року. Розгляд цього законопроекту визначений Главою держави як невідкладний.

За оцінкою робочої групи, зміст законопроекту 9055 не відповідає міжнародним стандартам та демократичним процедурам здійснення реформ. Фактично пропонується запровадити федеративну модель для адвокатури, яка не відповідає сучасним потребам захисту прав людини і громадянина.

Позиція РАУ полягає в тому, що за своїм змістом будь-які зміни до профільного законодавства мають гарантувати подальше наближення адвокатури до європейських стандартів.

Пріоритетом у цьому процесі має бути посилення захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності.

Це питання не лише професійного інтересу — це питання захисту прав громадян і функціонування України як правової держави.

На жаль, поданий до парламенту законопроект 9055 може призвести до помилкових або очевидно шкідливих правових експериментів, створює хаос у правовому регулюванні адвокатської діяльності, багато в чому слугує задоволенню кулуарних потреб окремих осіб.

Внесений проект закону 9055 містить загрози знищення інституційної гарантії незалежності адвокатури — адвокатського самоврядування та саморегулювання професії. По суті, адвокатура відкидається у своєму розвитку на 30 років назад.

Законопроект 9055 нівелює європейські стандарти, в тому числі стандарти незалежного адвокатського самоврядування.

РАУ вважає, що прийняття законопроекту 9055 суперечитиме загальній логіці європейського курсу країни, численним міжнародним документам та власне — Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інституцій, затвердженої указом Президента №276 від 20 травня 2015 року.

Внесений до парламенту законопроект, у разі його прийняття, дасть старт некерованому, сповненому зловживань процесу масової реєстрації регіональних палат як нових юридичних осіб. Він створює підвалини для клонування таких організацій: в областях будуть створюватися по кілька псевдоадвокатських організацій. І це тільки один з багатьох ризиків, які закладені в текст законопроекту.

Непродумані положення законопроекту 9055 в частині адвокатського самоврядування можуть стати фатальною помилкою всієї реформи адвокатури. Адже без сильного, самодостатнього і стабільного самоврядування права адвокатів залишаться декларацією. Інституції, спроможної стати на захист всіх і кожного, просто не існуватиме.

Суттєвим недоліком законопроекту 9055 є численні корупційні ризики.

 Законопроект 9055 переповнений суперечностями між різними статтями, термінологічною невизначеністю, оціночними судженнями, особливо в частині регулювання доступу до професії та притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності, розподілу адвокатських внесків. Переконані, що такі речі є неприпустимими, адже антикорупційний компонент має бути обов'язковим для кожного етапу судової реформи.

Принципова позиція НААУ полягає в тому, що законопроект 9055 має пройти оцінку Венеціанської комісії. Підтримуючи необхідність прозорої та професійної реформи адвокатури, НААУ виступає проти маніпуляцій європейськими оцінками та тіньових спроб повернути адвокатуру під контроль держави.

НААУ напрацювала альтернативний законопроект, який грунтується на пропозиціях, що були подані адвокатськими спільнотами всієї України. В основу законопроекту НААУ покладено реальну проблематику діяльності адвокатури, практичні потреби адвокатів, а також досвід розбудови адвокатського самоврядування, практику ЄСПЛ, ключові міжнародні документи щодо організації інституту адвокатури.

  • РАУ закликала Верховну Раду утриматися від прийняття проекту закону “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” №9055
  • РАУ закликала Верховну Раду утриматися від прийняття проекту закону “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” №9055
  • РАУ закликала Верховну Раду утриматися від прийняття проекту закону “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” №9055
  • РАУ закликала Верховну Раду утриматися від прийняття проекту закону “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” №9055

Адвокатський запит: спочатку перевіряємо, а потім відповідаємо. Місце

Кравченко Тетяна, аналітик “Видавничого будинку “Фактор”, адвокат РАУ закликала Верховну Раду утриматися від прийняття проекту закону “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” №9055 Місцеве самоврядування Серпень, 2018/№ 8 https://i.factor.ua/ukr/journals/ms/2018/august/issue-8/article-38650.html ОМС доволі часто стикаються із тим, що називають адвокатським запитом. Адвокатом може запрошуватись різна інформація: щодо зареєстрованих осіб у будинках, квартирах, щодо реєстрації земельних ділянок, будинків за даними погосподарських книг, щодо вчинених нотаріальних дій посадовими особами ОМС, про факти звернення до ОМС тощо. ОМС, у свою чергу, зобов’язані надати адвокату запитувану інформацію або копії документів, але тільки за умови відповідності запиту діючому законодавству. Як проаналізувати запит на відповідність — розберемо у цій статті.

Нагадаємо, що адвокатський запит — це письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об’єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту.

З огляду на вимоги до форми та змісту адвокатського запиту, які встановлені ст. 24 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»1, та загальних норм щодо оформлення документів з діловодства, адвокатський запит повинен відповідати наступним критеріям.

Запит складається у письмовій формі. Оформлений може бути як на спеціальному бланку, так і на звичайному аркуші паперу; написаний як від руки, так і виконаний шляхом електронних печатних засобів.

Запит повинен містити:

1 вихідні реквізити (реєстраційний номер в журналі реєстрації адвокатських запитів/журналі обліку вихідної кореспонденції, за умови його ведення адвокатом/адвокатським бюро; дату реєстрація запиту/його підписання)
2 прізвище, ім’я, по батькові керівника органу (підприємства, установи, організації), якому адресовано адвокатський запит
3 прізвище, ім’я, по батькові адвоката, його поштову адресу
4 вказівку на інформацію чи копії документів, які запитуються адвокатом
5 вказівку на спосіб передання такої інформації, копій документів
6 перелік документів, які додаються до адвокатського запиту
7 підпис адвоката

Увага! Зазначення у преамбулі запиту найменування документа «Адвокатський запит» та посилання на норми чинного законодавства, відповідно до яких направляється запит, не є обов’язковими, але, як правило, використовуються адвокатами.

Зазначення у запиті відомостей щодо прізвища, ім’я та по батькові особи, в чиїх інтересах діє адвокат, обґрунтування необхідності отримання інформації або копій документів законом не вимагається, що безперечно пов’язано із обов’язком щодо збереження адвокатської таємниці. Але такі відомості підлягають обов’язковому зазначенню в ордері як додатку.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 5076 до адвокатського запиту повинні бути додані посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

З огляду на це, відповідальна особа ОМС повинна пересвідчитись, що особа, яка направила запит, має право на здійснення адвокатської діяльності.

Для цього необхідно перевірити, чи відповідає додана до запиту копія свідоцтва про право на здійснення адвокатської діяльності встановленому законом зразку.

Зразок свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю затверджений рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2013 р. № 272 і переглянути його можливо у вільному доступі на сайті Національної асоціації адвокатів України.

Потрібно мати на увазі, що дійсними є свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, видані адвокатам раніше Кваліфікаційно-дисциплінарними комісіями адвокатури відповідного регіону.

Увага! Підтвердженням правомочностей адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта є ордер.

Тому далі перевіряємо, чи відповідає додана до запиту копія ордеру встановленому законом зразку.

Відповідно до пп. 3, 5, 15 Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2012 № 362, ордер має єдину типову форму, яка затверджується Радою адвокатів України.

Згідно з Положенням № 36 ордер має містити наступні реквізити:

1 серію, порядковий номер ордера
2 прізвище, ім’я, по батькові або найменування особи, якій надається правова допомога
3 посилання на договір про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноважених законом на надання безоплатної правової допомоги, номер (у випадку наявності) та дату цього документа
4 назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності, відповідно до ст. 19 Закону № 5076
5 прізвище, ім’я, по батькові адвоката, який надає правову допомогу на підставі ордера, номер та дату його свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, найменування органу, який його видав (Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатів відповідного регіону, з 01.01.2013 Радою адвокатів відповідного регіону); номер посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане
6 ким ордер виданий (назву організаційної форми): адвокатом, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально (із зазначенням адреси робочого місця); адвокатським бюро, адвокатським об’єднанням (повне найменування адвокатського бюро/адвокатського об’єднання та його місцезнаходження)
7 адресу робочого місця адвоката, якщо вона відрізняється від адреси місцезнаходження адвокатського бюро/адвокатського об’єднання, яке видає ордер
8 дату видачі ордера
9 підпис адвоката, який видав ордер, у разі здійснення ним індивідуальної діяльності (у графі «Адвокат»)
10 підпис адвоката, який надає правову допомогу, якщо ордер виданий адвокатським бюро, адвокатським об’єднанням (у графі «Адвокат»)
11 підпис керівника адвокатського бюро/адвокатського об’єднання, відтиск печатки адвокатського бюро/адвокатського об’єднання у випадку, якщо ордер видається адвокатським бюро/адвокатським об’єднанням
See also:  Новый закон о валюте: что меняется для населения и бизнеса

Ордер, що видається адвокатом, який здійснює свою діяльність індивідуально, повинен бути підписаний адвокатом та посвідчений печаткою адвоката (за її наявності).

Ордер, що видається адвокатським бюро або адвокатським об’єднанням, повинен бути підписаний адвокатом, який надає правову допомогу на підставі цього ордера, та керівником адвокатського бюро, адвокатського об’єднання і скріплений печаткою юридичної особи.

При перевірці ордеру необхідно звертати увагу на наявність його копій з обох сторін — титульної та зворотної. Це необхідно для перевірки відсутності обмежень у правомочностях адвоката, які можуть бути встановлені угодою про надання правової допомоги, про що повинно бути зазначено саме на звороті ордеру.

Відмітка про посвідчення копії ордера адвоката має складатися зі слів «Згідно з оригіналом», особистого підпису адвоката (або керівника адвокатського об’єднання/адвокатського бюро, у випадку якщо ордер видається адвокатським об’єднанням/адвокатським бюро), який засвідчує копію, його ініціалів та прізвища, а також дати засвідчення копії (рішення Ради адвокатів України № 162 від 04.08.2017).

Відповідь по суті запиту

Відповідальна особа ОМС повинна перевірити, чи може бути надана адвокату інформація або копії запрошуваних документів, чи не відноситься така інформація до інформації з обмеженим доступом або чи не призведе до розголошення персональних даних.

Національна Асоціація Адвокатів УкраЇни – РАУ закликала Верховну Раду утриматися від прийняття проекту закону “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” №9055

НААУ направила до керівництва Верховної Ради, комітетів та фракцій парламенту, індивідуально до народних депутатів Резолюцію Ради адвокатів України із закликом утриматися від прийняття проекту закону №9055 “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”.

Листи за підписом Голови НААУ Лідії Ізовітової направлені до Голови Верховної Ради України, Голови Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя, Голови Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, Голови Комітету з питань бюджету, Голови Комітету з питань запобігання і протидії корупції, Голови Комітету з питань європейської інтеграції, Голів депутатських фракцій та позафракційних депутатів

 РАУ наполягає на тому, що цей документ не може стати основою для демократичної реформи інституту адвокатуру з огляду на порушення міжнародних стандартів у процесі підготовки законопроекту під егідою Ради з питань судової реформи.

НААУ була позбавлена представництва в Раді з питань судової реформи, на яку було покладено відповідальність за здійснення реформи.

Право адвокатури, яку у відносинах з органами влади представляє Національна асоціація адвокатів України, на участь у напрацюванні змін до профільного закону не було дотримано, а офіційне представництво професії було підмінено у маніпулятивний спосіб шляхом залучення окремих громадських організацій та окремих адвокатів.

Окрім того, за змістом законопроект несе ризики звуження прав адвокатів та гаранртій адвокатської діяльності. Позиція Ради адвокатів України полягає в тому, що за своїм змістом будь-які зміни до профільного законодавства мають гарантувати подальше наближення адвокатури до європейських стандартів.

Пріоритетом у цьому процесі має бути посилення захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності.

Рада адвокатів України вважає, що прийняття законопроекту 9055 суперечитиме загальній логіці європейського курсу України, численним міжнародним документам та власне — Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інституцій, затвердженої указом Президента №276 від 20 травня 2015 року.

Натомість, проект закону №9055 містить загрози знищення інституційної гарантії незалежності адвокатури — адвокатського самоврядування та саморегулювання професії.

Значним недоліком законопроекту №9055 є численні корупційні ризики.

Законопроект №9055 переповнений суперечностями між різними статтями, термінологічною невизначеністю, оціночними судженнями, особливо в частині регулювання доступу до професії та притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності, розподілу адвокатських внесків. Такі речі є неприпустимими, адже антикорупційний компонент має бути обов'язковим для кожного етапу судової реформи.

Законопроект передбачає пільговий період для спрощеного доступу в адвокатуру для суддів та слідчих, яким дозволено впродовж 4 років отримувати свідоцтво на підставі іспиту без проходження стажування.

НААУ неодноразово наполягала на тому, що процес стажування дозволяє адаптувати юристів до адвокатської практики, етичних стандартів, розуміння пріоритетності інтересів клієнта та захисту прав людини.

Проект закону №9055 містить численні зміни до Кримінального процесуального кодексу України, які звужують гарантії адвокатської діяльності. Зокрема, пропонується включити до КПК України ст.

221 про зловживання стороною захисту процесуальними правами.

До категорії зловживання суд може віднести і подання скарги на певне судове рішення, і подання клопотання (заяви) для вирішення окремого важливого для захисту питання, і заявлення відводу суду тощо.

У викладеній редакції ст. 211 КПК законопроекту №9055 прямо суперечить положенням Конституції України, профільним Рішенням Конституційного Суду України та численним рішенням Європейського Суду з прав людини.

Проект закону пропонує спростити процедуру повідомлення про підозру особі зі статусом спеціального суб”єкта, що відкриває можливості для посилення кримінального переслідування адвокатів за їхню правову позицію.

Наразі така практика підтверджується офіційною статистикою порушень прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності. При цьому запропонована редакція ст. 481 КПК передбачає, що не лише адвокатам, але всім визначеним у ч.

1 ст 481 КПК спеціальним суб”єктам підозра може бути вручена слідчим, прокурором за дорученням керівника Генеральної або обласної прокуратури. Тобто, статус спецсуб”єкта взагалі позбавлено будь-якого сенсу.

“Зважаючи на те, що напрацьований у закритий спосіб законопроект №9055 містить вказані вище, а також низку інших серйозних загроз для подальшого незалежного функціонування інституту адвокатури, підриває гарантії захисту прав громадян, несе ризики для розвитку України як правової демократичної держави, просимо Вас утриматися від підтримки законопроекту №9055 у поданій редакції та врахувати позицію адвокатури України при внесенні змін до профільного законодавства у відповідності до європейських стандартів, реальних потреб адвокатської спільноти та в інтересах посилення конституційних гарантій прав громадян”, – ідеться у резолюції РАУ.

Нагадаємо, 6 вересня 2018 року до Верховної Ради внесено проект закону “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” №9055. Законопроект визначений Президентом України як невідкладний.

Закон про адвокатуру

Зміни до Конституції України в частині правосуддя від 2016 року закріпили за адвокатурою нову роль: вона отримала унікальний для країн Європи статус “монополіста” в питанні представництва осіб у судах та захисту від кримінального обвинувачення. 

На реалізацію цих конституційних положень спрямовано проект Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”. Окрім того, він має розв'язати інші проблеми адвокатури — такі, наприклад, як надмірна централізація, з якою пов'язані численні скандали в адвокатському середовищі.

Особливість цього законопроекту в тому, що його ініціював і визначив як невідкладний президент України. У пояснювальній записці зазначено, що документ розроблявся у співпраці з експертами Ради Європи і затверджений Радою з питань судової реформи (консультативно-дорадчим органом при президентові). 

Професійна спільнота по-різному відреагувала на зареєстрований законопроект.

Так, Рада адвокатів України (вищий орган адвокатського самоврядування) виступила із заявою про невідповідність проекту Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” міжнародним стандартам і принципам правничої професії, а його розробка відбувалася без її належного представництва (“РАУ закликала Верховну Раду утриматися від прийняття проекту закону “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” №9055″, 13 вересня). Ще однією підставою для критики, на думку представників Ради адвокатів України, є істотне обмеження прав адвокатів і можливість узалежнити систему адвокатури від держави.

Натомість Асоціація правників України (найбільша громадська організація юристів) привітала подання законопроекту і закликала народних депутатів якнайшвидше ухвалити його за основу (“Відкрите звернення АПУ щодо законопроекту про адвокатуру”, 11 вересня). Ці протилежні позиції ґрунтуються на аналізі передусім нової моделі органів адвокатського самоврядування, запропонованої президентським законопроектом. 

За дискусією навколо реформи адвокатури малопомітними залишилися зміни до Кримінального процесуального кодексу, передбачені в цьому проекті закону. У разі їх ухвалення в запропоновану варіанті є ризик завдати істотної шкоди суспільним інтересам у кримінальному правосудді. 

  • У результаті ми можемо отримати викривлену систему, де сторона захисту стане настільки привілейованою, що держава й органи правопорядку не зможуть ефективно виконувати свої функції у сфері кримінальної юстиції. 
  • Звісно, очільник держави є гарантом додержання прав і свобод людини і громадянина (стаття 102 Конституції), але це не означає, що він може ініціювати рішення, які роблять державні органи неефективними. 
  • Розглянемо детальніше ризики, які випливають з новацій цього законопроекту.
  • Ініціювання обшуків
See also:  Сколько стоит растаможка авто по новому закону. калькулятор

Законопроект надає стороні захисту право ініціювати перед слідчим суддею питання про проведення обшуку. Обшук вважається і завжди вважався слідчою дією, яка найбільше обмежує права особи, оскільки передбачає обмеження конституційної гарантії недоторканності житла та іншого володіння.

Саме тому ініціювання обшуку належить до виключних повноважень органів розслідування, у яких працюють слідчі. Розширення кола осіб, уповноважених на такі слідчі дії, включенням до нього сторони захисту в українських умовах неодмінно призведе до збільшення кількості безпідставних обшуків.

 

Неважко уявити ситуацію, коли впливові підозрювані й обвинувачені в корупційних справах почнуть отримувати судові дозволи на проведення обшуків в Антикорупційному бюро або Антикорупційній прокуратурі. Таким чином між сторонами захисту та обвинувачення може відбуватися своєрідне змагання з обшуків. 

Зазначу, що з 2012 року сторона захисту отримала право тимчасового доступу до речей і документів, які перебувають у володінні третіх осіб, і тимчасово їх вилучати на підставі рішення суду.

Такий захід забезпечення провадження (доступ до речей) лояльніший, ніж обшук, оскільки передбачає не тотальне обстеження всього житла чи іншого володіння з брутальним втручанням у життя і побут осіб, яких обшукують, та членів їхніх сімей, а доступ до конкретно визначеної речі або документа. За шість років дії нового КПК, де закріплено це положення, тимчасовий доступ і вилучення не набули широкого застосування стороною захисту, хоча й передбачалося, що стануть незамінним інструментом адвокатів, які не відбиваються традиційно під нападів обвинувачення, а здійснюють активний захист клієнтів, самостійно збираючи докази. 

Виникає запитання: навіщо адвокатам надавати настільки обмежувальне повноваження — ініціювати обшук, якщо вони не хочуть вдаватися навіть до менш “агресивного” заходу — тимчасового доступу до речей? У пояснювальній записці до законопроекту про це не сказано. 

Проведення допиту

Схожа ситуація і з пропозицією надати адвокатам право допитувати осіб. Окрім побоювання, що право на здійснення дій, які передбачають обмеження особистої свободи інших приватних осіб, тобто на допит, отримають приватні особи (якими є адвокати), занепокоєння викликають і можливі ризики щодо способів допитування.

У разі проведення допиту слідчими або прокурорами держава відповідає за те, щоб до допитуваного свідка або потерпілого не були застосовані незаконні фізичні або психологічні методи, а сам допит тривав не більше ніж вісім годин на день (з перервою кожні дві години).

Хто може гарантувати дотримання цих умов, якщо право допитувати матимуть адвокати за допомоги своїх помічників? Питання, на яке автори законопроекту відповіді не мають. 

Окрім того, надання такого права адвокатам позбавлене юридичного значення: наразі доказове значення має лише те, що особа повідомить безпосередньо під час розгляду справи в суді. Протоколи допиту в слідчого, інші письмові документи з показаннями осіб не мають значення для суду.

Суд може ґрунтувати свої висновки при ухваленні вироку лише на підставі безпосереднього заслуховування свідка або потерпілого під час судового засідання.

Як виняток передбачено можливість допиту особи на досудовій стадії слідчим суддею, якщо є ризик, що особа не доживе до розгляду справи в суді. 

Проте як і з доступом до речей, сторона захисту зазвичай не активна в ініціюванні допиту на досудовій стадії. Виникає логічне запитання: для чого адвокатам додаткове право на допит, яке не дасть їм жодних переваг і якого вони досі активно не використовували в кримінальних провадженнях? 

Додаткові можливості для оскарження 

Ще одна пропонована в законопроекті новація — надання адвокатам додаткових можливостей на досудовій стадії оскаржувати допити на підставі можливого застосування насильства, погроз або іншого незаконного впливу на свідка. Мета цієї новації зрозуміла: запобігти ганебним випадкам тиску з боку правоохоронців на свідків.

Але результати розгляду таких скарг не матимуть жодного значення для кримінального провадження, а тільки забиратимуть у судді час на вирішення цього питання.

Адже навіть встановлення суддею на досудовій стадії факту порушення прав свідка одним зі слідчих на підставі скарги не обмежує іншого суддю в можливості заслухати цю особу у відкритому судовому засіданні при розгляді кримінального провадження по суті.

Крім того, таке нововведення не сприятиме й розслідуванню злочинів у межах розумних строків, оскільки відкриває можливості для блокування процедури розслідування, надаючи стороні захисту право на оскарження додаткових сотень тисяч рішень і дій органів розслідування, що ухвалюються і вчиняються протягом року. Хоча ці питання можна залишати на розсуд суду під час розгляду справ по суті, як це відбувається нині, ефект матимемо один — затягування розслідування злочинів з боку захисту. 

Доступ до державних реєстрів 

Прогресивним, на перший погляд, видається пропоноване положення про надання адвокатам доступу до Єдиного реєстру досудових розслідувань, у якому акумулюється актуальна інформація про всі кримінальні провадження, що здійснюються в державі.

Звісно, законопроект встановлює обмеження для такого доступу і передбачає, що адвокати отримуватимуть інформацію лише про провадження, в яких вони надають правничу допомогу, з одночасним забезпеченням збереження таємниці даних розслідування.

Проте ці запобіжники, на моє переконання, недостатні. 

Доречно нагадати про наслідки надання доступу і можливості здійснювати реєстрацію прав нотаріусам та іншим державним реєстраторам у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Уже сотні об'єктів нерухомості (будинки, квартири, земельні ділянки тощо) стали предметом рейдерських захоплень через злочинні дії реєстраторів. Чи існують гарантії збереження інформації про розслідування адвокатами, які матимуть доступ до цих відомостей? Не впевнений.

Адже “зливу” інформації про провадження буде достатньо, щоб державу залишити ні з чим: важливі підозрювані зникнуть, їхнє майно і кошти раптом вивітряться. 

До речі, ініціатори законопроекту також не впевнені в доброчесності всієї 35-тисячної адвокатської спільноти і саме тому підготували цілісний законопроект про реформу адвокатури. Інакше б не розпочинали нового етапу реформування професії. 

Без очищення адвокатського корпусу надавати доступ до Єдиного реєстру досудових розслідувань усім представникам адвокатської професії вкрай небезпечно. Таке право може бути надано адвокатам тільки після спливу певного строку й активних заходів із реформування системи адвокатури. 

Підслідність Державному бюро розслідувань

Ще однією “фішкою” законопроекту є віднесення до підслідності Державного бюро розслідувань (ДБР) усіх злочинів, учинених адвокатами. Якщо в такий спосіб автори прагнули паралізувати ще не повністю сформований орган розслідування, то вони цілком досягли своєї мети. 

Замість сконцентрувати увагу слідчих ДБР на розслідуванні злочинів, учинених представниками органів влади (поліцейськими, прокурорами, суддями, державними службовцями, мерами, міністрами та ін.

), його зусилля будуть розпорошені через обов'язок переслідувати за злочини адвокатів, які є не чиновниками, а представниками самоврядної вільної професії. Мета такої пропозиції авторів проекту залишається не до кінця зрозумілою.

Паралізувати роботу ДБР? Чи, можливо, контроль над адвокатами, якого хочуть досягти встановленням виключної їх підслідності Державному бюро розслідувань?

Зміни в системі української адвокатури вкрай потрібні. Без реформованої незалежної адвокатури не буде справедливого правосуддя. 

Але зміни до Кримінального процесуального кодексу, запропоновані президентом у новому законопроекті про адвокатуру, свідчать про те, що очільник держави прагне довести до абсолюту принципи змагальності й рівності сторін обвинувачення і захисту під час кримінальних розслідувань.

Однак пропоновані новації викликають великі сумніви в можливості виконання Українською державою, системою її органів правопорядку та посадовими особами однієї з основних функцій — забезпечення внутрішньої безпеки, ефективне запобігання злочинам і переслідування за їх вчинення.

See also:  Порошенко підписав закон про умови гастролей в україні виконавців з країни-агресора

 

Щодо Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» – Права Людини в Україні

   

Необхідність реформування інституту адвокатури в Україні, яке відбулось 05.07.2012 р.

із прийняттям Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі – Закону про адвокатуру)[1], була обумовлена рядом фактів, серед яких не останню роль відігравали також і відповідні міжнародні зобов’язані, взяті Україною, зокрема, і перед Радою Європи.

Як зазначалось у пояснювальній записці до проекту закону, – адвокатура відіграє важливу роль у житті українського суспільства, що, в свою чергу, вимагає від неї високої професійності, незалежності та ефективності щодо здійсненні своїх функції.

Прийняття, у зв’язку із цим, нового Закону про адвокатуру мало б сприяти досягненню відповідних цілей та завдань, які ставляться перед цим інститутом, та які не можна було повною мірою реалізувати у межах існуючого законодавства, адже, як стверджується, переважна більшість його положень не відповідає сучасному стану суспільних відносин і викликам, що постали перед українською адвокатурою[2].

Очевидно, що фаховий (експертний) аналіз та оцінка зазначеного закону, з точки зору його сприяння досягненню названих у пояснювальній записці цілей є дещо складним на даному етапі, адже більшість із проблем такого «законодавчого оновлення» подальшого функціонування інституту адвокатури може бути виявлено тільки в процесі безпосереднього його правозастосування. У той же час, певні аспекти, які можна назвати «проблемними», є очевидними вже на даному етапі, оскільки такі проблеми носять «спадковий» характер та виникли ще за часів дії попереднього Закону України «Про адвокатуру» від 19.12.1992 р[3].

Отже, основними зауваженнями які є наразі до нового Закону про адвокатуру, є не питання певної надмірності, неузгодженості та заплутаності передбачених органів адвокатського самоврядування (статті 45 та 46 закону), а питання забезпечення та гарантування ефективності самої адвокатури через права та відповідні гарантії для кожного адвоката.

Попередній Закон про адвокатуру, визначав види адвокатської діяльності, до яких, зокрема, відносилось посвідчення копій документів у справах, які ведуться адвокатом, та вказував також, що, окрім прямо визначених законом видів адвокатської діяльності, адвокат може здійснювати й інші види юридичної допомоги, передбачених законодавством. Таким чином, адвокатом могли здійснюватись тільки ті види діяльності, що були прямо дозволені законодавством.

У свою чергу, новий Закон про адвокатуру, а саме стаття 19, встановлює, що перелік видів адвокатської діяльності є, фактично, невичерпним, оскільки зазначено, що адвокат має право займатись також іншими видами адвокатської діяльності, не забороненої законом. Очевидно, що дана законодавча зміна обсягів адвокатської діяльності носить позитивний характер, з огляду на те, що сфери, у яких сьогодні виникають потреби в отримання кваліфікованої правової допомоги, постійно збільшуються. та забезпечувати її.

Щодо самих же професійних прав адвокатів, то жодних істотних, потрібних та очікуваних змін новий Закон про адвокатуру не забезпечив.

Так, у відповідності до положень старого закону, професійні права адвокатів, фактично, складали дев’ять груп, а саме: (і) представництво і захист інтересів клієнта; (іі) збирання відомостей про факти, які можуть бути використані як докази, зокрема, шляхом надіслання відповідних запитів; (ііі) ознайомлення з відповідними документами і матеріалами, за винятком тих, які містять охоронювану законом таємницю; (iv) отримання висновків з питань, що потребують спеціальних знань; (v) опитування громадян; (vi) застосування науково-технічних засобів відповідно до чинного законодавства; (vii) доповідь клопотань та скарг; (viii) присутність при розгляді своїх клопотань і скарг; (ix) виконання інших дій, передбачених законодавством.

Новим законом обсяг професійних прав адвокатів кількісно збільшено, проте, здебільшого, не шляхом якісних змін, а шляхом, фактично, штучного виокремлення певних прав із переліку тих, що гарантувались і раніше.

Так, у відповідності до статті 20 закону, закріплено, що адвокат має право: (і) звертатись з адвокатськими запитами; (іі) представляти та захищати права, свободи та інтереси клієнта; (ііі) ознайомлюватись з документами та матеріалами, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом; (iv) складати заяви, скарги, клопотання та інші правові документи, а також подавати їх; (v) доповідати клопотання та скарги; (vi) бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг; (vii) збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватись з ними; (viii) опитувати осіб за їх згодою; (ix) застосовувати технічні засоби, у тому числі для копіювання матеріалів справи, в якій адвокат здійснює захист, представництво або надає інші види правової допомоги, фіксувати процесуальні дії, в яких він бере участь, а також хід судового засідання в порядку, передбаченому законом; (x) посвідчувати копії документів, у справах, які веде; (xi) одержувати письмові висновки з питань, що потребують спеціальних знань; (xii) користуватись іншими правами, передбаченими цим Законом та іншими законами.

У цьому переліку прав звертає на себе увагу, зокрема, законодавче регулювання реалізації права застосовувати науково-технічні засоби.

Хоча таке право і набуло певної конкретизації, а саме, зазначено, що воно реалізується шляхом (і) копіювання матеріалів справи, а також (іі) фіксування процесуальних дій та ходу судового слідства, проте, так само як і раніше, встановлюється, що реалізація цього права здійснюється виключно у порядку, передбаченому законом. Таким чином, слід визнати, що дане право, будучи визначеним у Законі про адвокатуру, носить декларативний характер, а дійсних, незалежних та безумовних способів реалізації такого права цей Закон не гарантує. У той же час, саме гарантована можливість реалізовувати право на застосування науково-технічних засобів незалежно від волі інших суб’єктів, тобто виключно за умови наявності такої професійної потреби у самого адвоката, – була і залишається актуальною проблемою, вирішити яку мала б відповідна законодавча зміна, якої так і не сталось.

  • Слушно зауважити, що в інших законопроектах, які подавались у різний час, пропонувалось, зокрема, встановити, що адвокат має право застосовувати технічні засоби, у тому числі для копіювання матеріалів справи, а також фіксації слідчих, судових та інших процесуальних дій, та що заборонити здійснювати адвокату такі дії може дізнавач, слідчий або суддя лише з метою запобігти розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі та у разі, якщо цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист, а також з метою збереження державної таємниці.
  • На наш погляд, саме таке розуміння та закріплення цього права було та залишається доцільним, особливо зважаючи на постійно зростаючий вплив науково-технічних засобів на майже всі без виключення сторони та прояви суспільного життя.
  • Іншими правами, які зазнали певних законодавчих оновлень, проте так і не вирішили накопичених практикою проблем та неоднозначностей у застосуванні, є право адвоката збирати докази.

На відміну від старого законодавчого регулювання, новий Закон про адвокатуру надає адвокату право не тільки збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, тобто збирати інформацію, але дозволяє також, у встановленому законом порядку, запитувати, отримувати і вилучати речі, документи та їх копії, тобто збирати певні матеріальні об’єкти, що можуть бути використані як докази. Беззаперечно, що дана законодавча новела носить важливий практичний характер та є правильною. У той же час, спостерігається певна непослідовність законодавця, який, надавши адвокату право збирати з метою використання у якості доказів певні предмети та речі (тобто матеріальні об’єкти), включили в поняття адвокатської таємниці, яка підлягає охороні відповідно до статті 22 Закону про адвокатуру, тільки інформацію (зокрема, у формі документів) та інші відомості, і нічого не зазначив про відповідні предмети та речі. Очевидно також, що вказівка на те, що запитування, отримування і вилучення речей та документів може здійснюватись виключно в установленому законом порядку, тобто бланкетний характер норми, навряд чи буде сприяти уніфікованому та однозначному її розумінню та застосуванню всіма суб’єктами, інтереси яких можуть зачіпатись.

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*