Розголошення інформації про пацієнта без його згоди чи згоди його законного представника

Розголошення інформації про пацієнта  без його згоди чи згоди його законного представникаВячеслав Пушин (УГСПЛ)

За незаконне розголошення лікарської таємниці передбачена кримінальна відповідальність за ст.145 КК України, а за розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби – кримінальна відповідальність за ст.132 КК України.

Згідно законодавства, пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, про факт звернення за медичною допомогою, про діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні.

Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта ст.39-1 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров’я» №2801-XII від 19.11.

1992 р.

Крім того, згідно змісту ст.

286 ЦК України, фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні; фізична особа зобов’язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків або з інших джерел.

Отже, обов’язком лікаря є необхідність дотримання лікарської таємниці, предметом якої є відомості про стан здоров’я пацієнта, про його хвороби і діагноз, огляд і результати, методи лікування, про інтимну і сімейну сторони життя, інші відомості, отримані при медичному обстеженні. Розповсюдження таких відомостей можливе лише за умови отримання згоди пацієнта.

Разом з тим, законодавчо встановлені випадки, що надають лікареві право розголошувати інформацію про пацієнта без його згоди чи згоди його законного представника, зокрема, у випадках визначених ЗУ «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» №1972-XII від 12.12.1991 р.

Так, розкриття медичним працівником відомостей про позитивний ВІЛ-статус особи партнеру (партнерам) інфікованого (-ної) дозволяється, якщо людина, яка живе з ВІЛ, звернеться до медичного працівника з відповідним письмово підтвердженим проханням; людина, яка живе з ВІЛ, померла, втратила свідомість або існує ймовірність того, що вона не опритомніє та не відновить свою здатність надавати усвідомлену інформовану згоду (ч.5 ст.13).

У інших випадках, передача медичним працівником зазначених вище відомостей можлива виключно за наявності усвідомленої інформованої згоди людини, яка живе з ВІЛ, на їх передачу, наданої в письмовому вигляді, і лише для цілей, пов’язаних з лікуванням хворіб, зумовлених ВІЛ, та у разі, якщо поінформованість лікаря щодо ВІЛ-статусу пацієнта має істотне значення для його лікування.

Що стосується відповідальності за кримінальне правопорушення, передбачене ст.

132 КК України, то розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та його результатів, що стали їм відомі у зв’язку з виконанням службових або професійних обов’язків, – карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

  • ______
  • Отже, облік, реєстрація ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД громадян та медичний нагляд за ними повинні здійснюватися з дотриманням принципів конфіденційності та поваги до особистих прав і свобод людини, визначених законами та міжнародними договорами України.
  • Відомості про результати медичного огляду, наявність чи відсутність ВІЛ-інфекції в особи, яка пройшла медичний огляд, є конфіденційними та становлять лікарську таємницю.

Передача таких відомостей дозволяється тільки особі, якої вони стосуються, а у випадках, передбачених законом, також законним представникам цієї особи, закладам охорони здоров’я, органам прокуратури, слідства, дізнання та суду.

Порядок оформлення та збереження відповідної медичної документації встановлюється Міністерством охорони здоров’я України.

Облік ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД осіб ведеться обласними (міськими) санітарно-епідеміологічними станціями і обласними (міськими) центрами профілактики СНІДу.

Таким чином, розголошення відомостей означає, що особа, яка зобов’язана зберігати відповідну інформацію в таємниці, незаконно ознайомлює з нею сторонніх осіб або своєю поведінкою створює умови, які надають стороннім особам можливість ознайомитися з відповідними відомостями.

Способи розголошення відомостей можуть бути різними, а на кваліфікацію вчиненого за ст.132 КК України злочину, ці способи не впливають: повідомлення у розмовах, надання сторонній особі документів, що містять відповідні відомості, або недбале зберігання чи втрата таких документів тощо.

Слід додати, що розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби особою, не зазначеною в диспозиції ст.

132 КК України (службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником) – суддею, працівником правоохоронного органу тощо, за наявності підстав тягне відповідальність за незаконне розголошення лікарської таємниці (ст.145 КК України) або за вчинення злочину у сфері службової діяльності.

Підслідність досудове розслідування кримінальних правопорушень за ст.132 КК України належить до органів Національної поліції.

Якщо ви вважаєте, що відносно вас було вчинено кримінальне правопорушення за ст.132 КК України, ви маєте звернутися з відповідною заявою до органів Національної поліції.

Також, у відповідності до ст.

15 ЗУ «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» №1972-XII від 12.12.1991 р.

, люди, які живуть з ВІЛ, мають також право на відшкодування шкоди,  пов’язаної з обмеженням  їхніх  прав унаслідок  розголошення  чи розкриття інформації про їх позитивний ВІЛ-статус.

Додатково:

ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров’я» №2801-XII від 19.11.1992 р.;

ЗУ «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» №1972-XII від 12.12.1991 р.;

ЗУ «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» №2861-VI від 23.12.2010 р.;

Источник: https://helsinki.org.ua/articles/roz-yasnennya-schodo-naslidkiv-nezakonnoho-rozholoshennya-likarskoji-tajemnytsi-lzhv/

Лікар має право розголошувати деяку інформацію про пацієнта

Розголошення інформації про пацієнта  без його згоди чи згоди його законного представника з відкритих джерел

Усі медичні і немедичні дані про пацієнта є медичною таємницею. Проте, існують чітко визначені законом ситуації, коли медики не лише можуть, а мають надавати інформацію про пацієнта. Про це повідомляє прес-служба Міністерства охорони здоров’я (МОЗ).

Медичні працівники не мають права розголошувати будь-які
відомості про пацієнта, крім передбачених законодавчими актами випадків.
Зокрема, забороняється
надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи
лікування пацієнта.

Проте є винятки. Найчастіше підставою для надання медичної
інформації є  запит, оформлений в
установленому законом порядку.

  • Найбільш поширені випадки, у яких лікар має надавати
    інформацію про стан здоров’я пацієнта (правомірно порушувати медичну таємницю)
    є наступні:
  • – Інформацію про стан здоров’я неповнолітніх дітей медик має
    повідомляти батькам (усиновлювачам), опікунам, піклувальникам;
  • – Якщо пацієнт надає згоду на поширення такої інформації;
  • – Наречені мають право бути взаємно обізнані про стан
    здоров’я.
  • Допускається передача відомостей про стан психічного
    здоров’я людини та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без
    згоди її законного представника для:
  • 1) організації надання особі, яка страждає на тяжкий
    психічний розлад, психіатричної допомоги;
  • 2) провадження досудового розслідування, складання досудової
    доповіді щодо обвинувачених або судового розгляду за письмовим запитом
    слідчого, прокурора, суду та представника уповноваженого органу з питань
    пробації.
  • Інформація про результати тестування на ВІЛ, про наявність
    або відсутність в людини ВІЛ-інфекції дозволяється лише:
  • – особі, стосовно якої було проведено тестування, батькам чи
    іншим законним представникам такої особи;
  • – іншим медичним працівникам та закладам охорони здоров’я –
    винятково у зв’язку з лікуванням цієї особи;
  • – іншим третім особам – лише за рішенням суду в установлених
    законом випадках.
  • Відомості про лікування людини в наркологічному закладі
    можна надавати лише правоохоронним органам у разі притягнення цієї людини до
    кримінальної або адміністративної відповідальності.
  • Раніше «Журналіст» повідомляв про те, що МОЗ пропонує частіше призначати таблетки замість уколів.
See also:  Законно ездить на автогазе стало почти в 10 раз дороже: что произошло

Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today

Источник: https://journalist.today/uk/likar-maie-pravo-rozholoshuvaty-deiaku-informatsiiu-pro-patsiienta/

В каких случаях врач имеет право разглашать медтайну о пациенте

29 мая 2019, 14:11

Розголошення інформації про пацієнта  без його згоди чи згоди його законного представника Наречені, батьки неповнолітніх та зі згоди самої людини. У всіх цих випадках лікар має право розголошувати інформацію про стан здоров'я свого пацієнта. І це чітко прописано в українському законодавстві. Окрім цього медик повинен повідомляти в правоохоронні органи про вчинене насильство в сім'ї. Також є ряд пунктів коли лікар не може замовчувати інформацію про людину, яка отримує меддопомогу.

  • Допускається передача відомостей про стан психічного здоров’я людини та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника для: 
  • 1) організації надання особі, яка страждає на тяжкий психічний розлад, психіатричної допомоги; 
  • 2) провадження досудового розслідування, складання досудової доповіді щодо обвинувачених або судового розгляду за письмовим запитом слідчого, прокурора, суду та представника уповноваженого органу з питань пробації.

Ось розголошення інформація про результати тестування на ВІЛ, дозволяється лише: людині, яка проходила тест, її батькам , або ж законним представникам. В інших випадках, або задля лікування, або ж за рішенням суду.

А дані про лікування людини в наркологічному закладі правоохоронним органам лікар має право надавати лише, якщо людину притягують до кримінальної або адміністративної відповідальності. Також медичну інформацію можуть надати  під час судових розглядів.

Коли для захисту своїх клієнтів, юрист може затребувати необхідну інформацію, яка становить об’єкт медичної таємниці та не підлягає розголошенню. Щодо фатального випадку з пацієнтом, то тут є кілька варіантів отримання даних. 

У разі смерті пацієнта члени його сім’ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті, ознайомлюватись з висновками щодо причин смерті.

Крім того, при підготовці відповіді на запити, в тому числі адвокатські, у законодавчо встановлених випадках допускається розголошення медичної таємниці.

Таким випадком може бути те, що надання інформації слугуватиме інтересам рідних, близьких, спадкоємців померлого, наприклад, для відшкодування шкоди, заподіяної смертю особи. 

Всі пункти, коли медична інформація може бути розголошена передбачені українським законодавством. 

Источник: http://izvestia.kharkov.ua/tv-proekty/hi/3485/1290409.html

Стаття 145. Незаконне розголошення лікарської таємниці

  • Умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв'язку з виконанням професійних чи службових обов'язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки, –
  • карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.
  • Коментар:

1. Об'єктом злочину є порядок збереження лікарської таємниці, який забезпечує належний стан здоров'я громадян.

2. Його предметом є лікарська таємниця – певним чином задокументована інформація про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина.

Відповідно до ст. 286 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні; забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

  1. Лікарською таємницею є, зокрема, відомості про:
  2. а) факти звернення за психіатричною допомогою та лікування у психіатричному закладі чи перебування в психоневрологічних закладах для соціального захисту або спеціального навчання, а також інші відомості про стан психічного здоров'я особи, її приватне життя;
  3. б) зараження особи інфекційною хворобою, що передається статевим шляхом, проведені медичні огляди та обстеження з цього приводу, дані інтимного характеру, отримані у зв'язку з виконанням професійних обов'язків посадовими особами та медичними працівниками закладів охорони здоров'я;

в) результати медичного обстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (вони повідомляються лише цим особам. При цьому приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з подружжя, їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним).

Лікарську таємницю (інформацію про пацієнта) слід відрізняти від медичної таємниці (інформації для пацієнта).

Остання передбачає відомості про стан здоров'я людини, історію її хвороби, про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, які лікар зобов'язаний надати на вимогу пацієнта, членів його сім'ї або законних представників, за винятком випадків, коли така повна інформація може завдати шкоди здоров'ю пацієнта.

Незаконне розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження ВІЛ чи іншої невиліковної інфекційної хвороби та його результатів тягне відповідальність тільки за ст. 132. Розголошення лікарської таємниці, якщо вона водночас є таємницею слідства, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених статтями 145 і 387.

3. Об'єктивна сторона злочину характеризується діянням у виді розголошення лікарської таємниці, тяжкими наслідками, а також причиновим зв'язком між діянням і наслідками. Поняття розголошення означає усну чи письмову розповідь стороннім особам про зміст документів, що містять лікарську таємницю, у т. ч. через засоби масової інформації, та інше віддання гласності певних відомостей.

  • Способами розголошення можуть бути також: публічна демонстрація особи, яка страждає на психічний розлад, фотографування її чи кінозйомка, відеозапис, звукозапис без згоди цієї особи або без згоди її законного представника та лікаря-психіатра, який надає психіатричну допомогу, з наступним розповсюдженням фотознімків, кіно-, відео- чи звукових стрічок тощо.
  • Відповідно до законодавства України не вважається розголошенням лікарської таємниці:
  • 1) передача відомостей про стан психічного здоров'я особи та про надання їй психіатричної допомоги за усвідомленою згодою цієї особи або її законного представника іншим особам в інтересах самої особи, яка страждає на психічний розлад, для: а) проведення обстеження та лікування; б) захисту її прав і законних інтересів; в) здійснення наукових досліджень, публікацій в науковій літературі, використання у навчальному процесі;
  • 2) передача відомостей про стан психічного здоров'я особи та про надання їй психіатричної допомоги без згоди цієї особи або без згоди її законного представника для: а) організації надання особі, яка страждає на тяжкий психічний розлад, психіатричної допомоги; б) провадження дізнання, досудового слідства або судового розгляду за письмовим запитом особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора та суду;
  • 3) вписування у листку непрацездатності, що видається особі, яка страждає на психічний розлад, діагнозу психічного розладу за згодою цієї особи.
See also:  Види відповідальності за порушення трудового законодавства та оплати праці

Тяжкими наслідками розголошення вказаних відомостей можуть бути визнані самогубство чи самоскалічення потерпілого, серйозне загострення його хвороби внаслідок переживань тощо.

Настання таких наслідків розголошення лікарської таємниці, як самогубство потерпілого, заподіяння йому тяжких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень не охоплюється ст.

145 і за наявності підстав потребує додаткової кваліфікації за статтями 120, 128.

Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків.

4. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним є медичні працівники та інші особи, у т. ч. і службові, яким відповідна інформація стала відома у зв'язку з виконанням професійних чи службових обов'язків.

Для кваліфікації злочину не має значення, була така інформація довірена особі (надана за обліковим документом) чи стала відома за інших обставин (навіть і випадково, але у зв'язку з виконанням професійних чи службових обов'язків – обов'язків лікаря, адвоката, нотаріуса, вихователя, спеціаліста-психолога тощо).

Суб'єктом цього злочину не є: а) сама особа, стану здоров'я якої стосується лікарська таємниця та її законний представник; б) особи, яким у зв'язку з навчанням або виконанням громадських чи інших, крім професійних і службових, обов'язків, стала відома лікарська таємниця, незважаючи на те, що цим особам законами України (зокрема, Законом “Про психіатричну допомогу”) також прямо заборонено її розголошувати.

5. З суб'єктивної сторони цей злочин характеризується змішаною формою вини: прямим або непрямим умислом до діяння і необережністю до його наслідків.

 * * *

Конституція України (статті 31, 32).

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. (статті 285 – 286).

Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. (ст. 30).

Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. (статті 39, 40).

Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. (статті 3, 23, 31, 47, 48).

Закон України “Про психіатричну допомогу” від 22 лютого 2000 р. (ст. 6).

Закон України “Про захист населення від інфекційних хвороб” від 6 квітня 2000 р. (ст. 26).

Рішення Конституційного Суду України у справі К. Г. Устименка N 18/203-97 від 30 жовтня 1997 р.

Источник: https://legalexpert.in.ua/komkodeks/uk/81-uky/1825-145.html

Відповідальність за розголошення лікарської таємниці

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………………………………………4

Розділ 1. Правова природа лікарської таємниці в Україні

1.1.Лікарська таємниця як елемент системи професійної таємниці…….………….9

1.2.Загальна характеристика інституту лікарської таємниці як об’єкта правового регулювання………………………………………………………………………….….20

1.3.Нормативно-правове регулювання інституту збереження лікарської таємниці в Україні…………………………………………………………………………….….…..34

Розділ 2. Механізм адміністративно-правового забезпечення лікарської таємниці в Україні

2.1.Суб’єкти збереження лікарської таємниці…………………………………….….45

2.2.Правомірність розголошення лікарської таємниці………………………..….….51

2.3.Обмеження лікарської таємниці………………………………..…………….…….66

Розділ 3. Відповідальність за розголошення лікарської таємниці…..……………………………………………….………………..………..….73

Розділ 4. Способи вдосконалення адміністративно-правового забезпечення лікарської таємниці в Україні……………………………….………………………..82

Висновки………………………………………………………………………………………………………92

Список використаної літератури…………………………………………………………………….95

Вступ

 Актуальність теми. В умовах демократизації українського суспільства особливої гостроти набуває питання забезпечення та захисту прав, свобод та законних інтересів громадян. Однією зі сфер суспільного життя, де ця проблема потребує як найшвидшого вирішення є медична діяльність.

Здоров'я – це необхідна умова для активної і нормальної життєдіяльності людини. У нашій державі відзначається значне зростання захворюваності населення, а також виникнення нових, більш небезпечних хвороб.

Сучасна людина, що живе в несприятливій екологічній обстановці, постійно відчуває стресові навантаження, що призводить до фізичної та розумової втоми, старіння організму, і як наслідок до різних захворювань. Тож не дивно, що з кожним роком все більше людей звертають за медичного допомогою та консультацією до фахівців в галузі медицини – лікарів.

За медичною допомогою, будь це консультація, діагностика, огляд у лікаря чи інші види медичних маніпуляцій, протягом життя звертається практично кожна людина, і переважна більшість цих осіб не є зацікавленими в розголошені факту звернення ними за медичною допомогою, інформації щодо діагнозу та подальшого лікування.

Ці дані становлять собою лікарську таємницю і охороняються чинним законодавством України, адже охорона та збереження лікарської таємниці не тільки етичний, але і правовий обов’язок суб’єктів збереження лікарської таємниці. Захист конституційних прав та свобод громадян вимагають подальшого посилення правового забезпечення лікарської таємниці.

В сучасних умовах організації лікувальної та профілактичної допомоги, а також необхідність контактів з великою кількістю медичних працівників робить проблематичним питання збереження лікарської таємниці в Україні.

Особливої уваги потребують шляхи, якими конфіденційна медична інформація про пацієнта може бути розголошення. Варто звернути увагу, що з розвитком суспільства та загальної комп’ютеризації досить частим стало розголошення лікарської таємниці через мережу Інтернет, в тому числі і через різноманітні соціальні мережі.

Також у зв’язку з тим, що заклади охорони здоров’я намагаються перейти від паперових баз даних до електронних, і ведуть картки-справи пацієнтів в електронному варіанті, то постає питання як бути з збереженням лікарської таємниці в такому випадку, як забезпечити безпеку даних і хто несе відповідальність у випадку порушення системи безпеки бази даних і доступу сторонніх до цієї інформації?

Теоретичну основу дослідження становлять наукові висновки, що містяться у працях таких відомих вчених,як С.В. Агієвець, М.В.Айвазова, Ю.Н.Аргунова, А.М.Балло, Д.В.Берг, О.Е.Бобров, Л.І.Дембо, А.Ф.

Зелінський, А.П. Закалюк, А.М.Кисельов, Н.М.Когут, Н.С.Малеїн, А.І.Марущак, Г.В.Миронова, І.Я. Сенюта, С.Г. Стеценко, Н.С.Таганцев, Г.Т.Терешкевич, М.І. Хавронюк, И.В.Шатковська, Н.В.Ельштейн, С.С.

Яценко та ін.

 Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження та роботи є визначення поняття «лікарська таємниця»,визначення кола осіб,які віднесені чинним законодавством до суб’єктів збереження лікарської таємниці в Україні,а також аналіз рівня правового регулювання лікарської таємниці в Україні. Для досягнення мети поставлено такі завдання:

  • – проаналізувати лікарську таємницю як елемент системи професійної таємниці;
  • – здійснити загальну характеристику інституту лікарської таємниці як об’єкта правового регулювання;
  • – визначити суб’єктів збереження лікарської таємниці та здійснити їх класифікацію;
  • – визначити в яких випадках відповідно до законодавства України може бути розголошена лікарська таємниця;
  • – визначити, яка відповідальність відповідно до чинного законодавства України покладається на суб’єктів збереження лікарської таємниці у випадку незаконного розголошення цієї інформації;
  • – охарактеризувати обмеження лікарської таємниці;
  • – запропонувати шляхи удосконалення адміністративно-правового забезпечення лікарської таємниці в Україні.
  •  Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що пов’язані з інститутом професійних таємниць, в тому числі і лікарської таємниці як елемента системи професійних таємниць.
  •  Предмет дослідження-лікарська таємниця та правове забезпечення лікарської таємниці в Україні.

 Методи дослідження. Методологічною основою даного дослідження є сукупність загальнонаукових і спеціальних методів пізнання. Для загальної характеристики інституту лікарської таємниці як об’єкта правового регулювання було використано діалектичний метод.

Задля визначення відмінного та спільного між лікарською таємницею та іншими видами професійних таємниць було використано формально-юридичний метод. Проблематика правомірного розголошення лікарської таємниці, а також обмеження лікарської таємниці досліджувалися за допомогою методу правового моделювання.

  1. В роботі було використано такі методи емпіричного дослідження, як спостереження, порівняння, узагальнення, аналізу, прогнозування тощо.
  2.  Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в даній роботі:
  3. – доведено необхідність обмеження лікарської таємниці в окремих випадках та необхідність нормативно-правового регулювання даного питання;
  4. – запропоновано внести зміни до чинного законодавства України, а саме виключити п.3 статті 285 Цивільного Кодексу України, адже даний пункт порушує права особи на інформацію щодо стану свого здоров’я, фактично закріплюючи принцип «неправда заради добра»;
  5. – запропоновано внести зміни до чинного законодавства України, а саме в Основи законодавства України про охорону здоров'я, шляхом внесення  дефініції поняття «лікарська таємниця» в статтю 40 відповідного закону;
  6. – зазначено порядок збереження лікарської таємниці у разі використання новітніх технічних засобів та мережі Інтернет.
  7. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені положення, висновки та пропозиції можна використовувати:
  8. а) у правотворчості – для підготовки нормативно-правових актів спрямованих на удосконалення законодавчого забезпечення інституту лікарської таємниці;
  9. б) у правозастосуванні – для вдосконалення застосування норм чинного законодавчого забезпечення інституту лікарської таємниці в Україні.
  10.  Структура і обсяг роботи.
See also:  Новый закон о валюте: что меняется для населения и бизнеса

 Дипломна робота складається з вступу, 4 розділів, висновків; містить 96 сторінок тексту. Список використаних джерел включає 80 найменувань літератури.

Розділ 1

Правова природа лікарської таємниці в Україні

1.1.Лікарська таємниця як елемент системи професійної таємниці

  • На сьогоднішній день особливої актуальності набувають наукові дослідження, котрі пов’язані із забезпеченням і захистом прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб. Це пов’язано з низкою причин, серед яких можна виокремити наступні:
  • – демократичні орієнтири України, що проявляються у необхідності сприяти забезпеченню прав людини;
  • – взаємини в системі «людина-держава» мають відбуватися на рівних,паритетних засадах;

– наука повинна слугувати практиці,конкретним проявом чого є покращення рівня життя людей,а також удосконалення механізмів реалізації прав,свобод,законних інтересів особи [1, с.18-20].

Правова наука охоплює своїм пізнавальним і дослідницьким впливом велику кількість суспільних відносин,які виникають в безлічі сфер суспільного життя.

Практика провідних світових держав показує,що там,де суспільні відносини якісно врегульовані нормами права,де в суспільстві є розуміння права та повага до права,тобто суспільство характеризується високим рівнем правової культури,життя громадян є комфортнішим,а сама держава має більший авторитет на світовій арені(наприклад,США,Велика Британія,Німеччина,Франція).

Однією з галузей суспільного життя,яка останнім часом дедалі активніше регулюється за допомогою юридичних механізмів,є медична діяльність і сфера охорони здоров’я вцілому. Ми повинні констатувати,що за останні роки позначилася стійка тенденція до посилення інтересу з боку правової науки та практики до охорони здоров’я.

Це проявляється в наступному:

1. У вітчизняному законодавстві з’явилися нові закони,а також підзаконні акти, присвячені найактуальнішим проблемам медицини.

2. Набирає обертів медичне право як галузь правової науки, як навчальна дисципліна та як галузь права.

3. Збільшення кількості наукових досліджень у цій сфері.

  1. Керуючись тією обставиною, що медицина суспільного життя існує задля забезпечення реалізації права особи на отримання медичної допомоги, можна констатувати факт прямого віднесення правових наукових досліджень у галузі медичного права як таких, що спрямовані на забезпечення та захист прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб у сфері медичної діяльності.
  2. Серед питань, що розглядаються в рамках правового регулювання медичної діяльності та складають таке собі медичного права можна вказати такі:
  3. – надання медичної допомоги(діагностичної, невідкладної, швидкої, реабілітаційної, спеціалізованої, первинної);
  4. – надання медичної допомоги людині для забезпечення її репродуктивної функції;
  5. – питання медичного втручання;
  6. – питання трансплантації органів і тканин людини;
  7. – права пацієнтів і способи їх реалізації та захисту;
  8. – правова кваліфікація дефектів надання медичної допомоги;
  9. – обов’язкове та добровільне медичне страхування;
  10. – лікарська таємниця[]

Детальніше хочу зупинитися на останньому пункті. Питання лікарської таємниці відповідає критеріям медико-правової актуальності, оскільки має місце зацікавленість щодо розв’язання невирішених проблем у цій сфері як серед юристів, так і всередині медичної спільноти.

Можна виокремити велику кількість обставин, що свідчать про значущість вирішення проблем лікарської таємниці саме у ракурсі правової науки. Серед них:

1. Наявність поряд з лікарською інших професійних таємниць.

2. Проблематика визначення об’єкта лікарської таємниці.

3. Понятійно-категоріальна неузгодженість, сутність якої зводиться до наявності історично обумовленого терміна «лікарська таємниця» та фактичної необхідності зберігати її не тільки лікарів та іншого медичного персоналу, а й низки немедичних працівників.

4. Встановлення випадків правомірного розголошення лікарської таємниці та перелік осіб(посад), стосовно яких повинен мати місце принцип обмеження лікарської таємниці.

Ці обставини свідчать про необхідність і своєчасність здійснення наукових пошуків, спрямованих на теоретичну та галузеву юридичну розвідку складових інституту лікарської таємниці, а також вдосконалення адміністративно-правового забезпечення лікарської таємниці в Україні.

У рамках теоретичної правової характеристики інституту лікарської таємниці значна роль відводиться пошукові способів визначення ролі, місця та сутності цього виду таємниці з-поміж інших варіантів професійних таємниць.

Задля повної характеристики лікарської таємниці як об’єкта правових відносин необхідно вирізнити властивості конфіденційної інформації, а також місця лікарської таємниці серед інших професійних таємниць. Ці два аспекти дозволять проаналізувати правову сутність поняття «лікарська таємниця».

На думку А.Кисельова, всім таємницям властиві наступні риси:по-перше, таємниця не довіряється на якийсь визначений час, а по-друге, повинна бути збережена назавжди[64,c.247].

Однак, я вважаю, що дане твердження не є істинним, адже існує маса прикладів, що ставлять під сумнів це твердження, прикладів того, коли певна таємниця має місце певний проміжок часу, після чого її правовий статус змінюється.

Для прикладу хочу навести таємницю заповіту. Коли зміст останнього може стати відомим лише у визначений термін часу.

  • Конфіденційна інформація має наступні ознаки:
  • – визначений перелік осіб, котрі можуть володіти, а також використовувати певну інформацію;
  • – конфіденційна інформація має особливий порядок зберігання та охорони;
  • – конфіденційна інформація має тісний зв’язок з правом особи на приватність.
  • – існує юридична відповідальність за несанкціоноване (протиправне) розголошення такої інформації.[]

Важливим є аналіз юридичних властивостей інформації, зокрема тієї інформації, що є об’єктом професійної таємниці. Для правового аналізу важливим видається встановити, наскільки та чи інша інформація є юридично актуальною, наскільки вона потребує забезпечення та захисту, наскільки її охорона є нормативно встановленою.

Так, В.Цимбалюк, розглядаючи юридичні властивості інформації як предмета правовідносин, відносить до них такі:

– інформація, передана від одного суб’єкта до іншого, одночасно належить двом учасникам інформаційних відносин. Це-основна відмінність інформації від речі.

Юридична властивість інформації, отже-її невідчужуваність від творця, власника й споживача.

Така властивість вимагає розроблення й застосування до інформації за її обігу особливих правових процедур, відмінних від процедур відчужування речі;

– із випущенням в обіг інформація документується й відображається на матеріальному носії.

Існують дві групи матеріальних носіїв: жорсткі-до яких інформація прив’язана жорстко(папір, лазерні диски, що не стираються та інші); віртуальні-до яких інформацію не можна прив’язати жорстко(оперативна пам’ять персонального комп’ютера).

Юридична властивість, що випливає з цієї особливості, полягає у двоєдності інформації та матеріального носія, на якому ця інформація закріплюється;

– інформація надається у певних організаційних формах-окремі дані (відомість), документ, база даних (документів), бібліотека, фонд, архів та інші. Звідси юридична властивість – можливість відносити до інформаційних як окремі вихідні документи, так і організаційні структури, що містять інформацію. Це – інформаційні системи, банки даних, інформаційні мережі, бібліотеки, архіви й т.ін..

У контексті лікарської таємниці юридичні властивості та спосіб передання інформації мають надзвичайно важливе значення, оскільки ми маємо багато прикладів того, що з розвитком науково-технічного прогресу інформація, що є об’єктом лікарської таємниці, може передаватися через технічні інформаційні системи[183].

Источник: http://5fan.ru/wievjob.php?id=20822

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*