Шанси зберегти приватну судову експертизу високі, попри зміни в законодавстві

Шанси зберегти приватну судову експертизу високі, попри зміни в законодавстві Шанси зберегти приватну судову експертизу високі, попри зміни в законодавстві

Ігор Тетеря, адвокат

Із 15 грудня 2017 р. набули чинності нові редакції процесуальних кодексів (ЦПК, ГПК, КАСУ), які по своїй суті є повністю новими нормативними актами. Із набуттям ними чинності змінилася й система судів загальної юрисдикції — із чотирьохланкової у триланкову.

Замість вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України створено єдиний судовий орган касаційної ін­станції – Верховний Суд, який розпочав свою діяльність також із 15 грудня 2017 року.

Основною функцією Верховного Суду України було забезпечення єдності судової практики шляхом забезпечення однакового застосування норм права су­дами різних спеціалізацій.

Так, у перебачених законом випадках Верховний Суд України викладав у своїх постановах висновки про те, як саме повинна засто­совуватися та чи інша норма права, що була неоднаково застосована.

Висновок щодо застосування норм права, викладе­ний у постанові Верховного Суду Украї­ни, був обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують ту чи іншу норму права та відносно обов’язковим для врахування (з можли­вістю відступити від зазначеної у виснов­ку правової позиції) судами загальної юрисдикції.

Що ж сталося з обов’язковістю вис­новків Верховного Суду України після набрання чинності новими процесуаль­ними кодексами? Як відомо, до проце­суальних правовідносин застосовується той закон, який є чинним на момент вчинення окремої процесуальної дії, роз­гляду і вирішення справи.

Чинний на сьогодні ЦПК України (візьмемо його для прикладу) передба­чає, що при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд вра­ховує висновки щодо застосування від­повідних норм права, викладені в поста­новах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України). У ч. 2 ст.

416 ЦПК України, що має назву «Постанова суду касаційної інстанції» зазначено, що в постанові па­лати, об’єднаної палати, Великої палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовувати­ся норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об’єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об’єднаної палати, Велкої палати.

Тобто йдеться про врахування суда­ми висновків щодо застосування відпо­відних норм права, викладених у поста­новах новоствореного Верховного Суду. Про врахування судами висновків, зроб­лених Верховним Судом України, який діяв до 15.12.2017 р., – ні слова.

У розділі XIII «Перехідні положення» ЦПК України, жодної норми, в якій би прямо було зазначено про обов’язковість чи про врахування судами висновків, зроблених Верховним Судом України, також немає. Таким чином, формально вони перестали бути такими, що врахо­вуються судами загальної юрисдикції. Чому формально?

У розділі XIII «Перехідні положення» ЦПК України все-таки згадується про висновки Верховного Суду України.

Шанси зберегти приватну судову експертизу високі, попри зміни в законодавстві

Таким чином, фактично висновки Верховного Суду України повинні врахо­вуватися судами так само, як і висновки Верховного Суду, оскільки, якщо суд у своєму рішенні застосує норму іншим чином ніж передбачено висновком ВСУ і справа дійде до суду касаційної інстан­ції, то Верховний Суд, виходячи з поло­ження підпункту 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, в разі, якщо вважає за необхідне відсту­пити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах ВСУ, зобов’язаний буде передати справу на розгляд Великої палати Верховного Суду, або, в іншому випадку, — скасува­ти дане рішення, як таке, в якому непра­вильно застосовано норму матеріального або процесуального права.

Аналогічний порядок дій передбачено і стосовно висновків щодо застосуван­ня відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду (ст. 403 ЦПК України).

Джерело: Юридичний вісник України

Шанси зберегти приватну судову експертизу високі, попри зміни в законодавстві Шанси зберегти приватну судову експертизу високі, попри зміни в законодавстві

Олександр МАРУСЯК,експерт Центру політико-правових реформ

У кінці травня на початку червня у ВРУ знову заговорили про імперативний мандат. Як зазначив голова Верховної Ради Дмитро Разумков, над цим у Раді «посилено думають».

За загальним правилом повноваження народних депутатів України починаються після складення ними присяги на вірність Україні й припиняються в день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання, обраної на чергових чи позачергових виборах.

Однак на практиці трапляються випадки, коли народний депутат достроково перестає бути депутатом, і такі підстави передбачені частиною другою статті 81 Конституції України: смерть народного депутата; складення повноважень за його особистою заявою; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім; припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України. Крім того, неусунення протягом двадцяти днів народним депутатом обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності та невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу його зі складу такої фракції.

Остання підстава для дострокового припинення повноважень народного депутата України з’явилася в Конституції внаслідок політичної реформи 2004 року, після чого у вітчизняну парламентську практику увійшов термін про так званий «імперативний мандат» народного депутата, невластивий для європейської парламентської демократії, де вважається, що депутат (член парламенту) є представником усього народу, а не окремої політичної партії, яка його висунула, чи виборчого округу, в межах якого його обрали, а отже, при здійсненні своїх
повноважень він має керуватися загальнонаціональними інтересами, виходячи із власних переконань та політичної позиції.

Позбавлення народного депутата можливості вільного виходу зі складу депутатської фракції чи вільного входження (невходження) до складу такої фракції суттєво підриває його незалежність та унеможливлює відстоювання ним власної політичної позиції.

Зміни в законодавстві про судово-експертну діяльність як запорука ефективної роботи судових експертів

Шанси зберегти приватну судову експертизу високі, попри зміни в законодавстві

Окрім судової реформи, до якої  останнім часом прикута уся  увага громадськості та правників, зараз в Україні ведеться робота й з низки інших напрямів: запровадження професії приватних виконавців, реформування адвокатури та юридичної освіти, пенсійна, медична реформа тощо.

Інститут судово-експертної діяльності діє в Україні на підставі Закону від 1994 року із змінами, які були внесені в 2004 року.

Сфера, де  ледь не кожного року з’являються нові напрями (наприклад, військова експертиза, якої ще не було 3 роки тому), не реформувалась майже 15 років.

Як наслідок, очевидною є стурбованість судових експертів щодо ігнорування законодавцем їхніх проблем, з якими вони змушені стикатись у практичній діяльності.

З березня цього року у Верховній Раді знаходиться законопроект №6264 “Про судово-експертну діяльність в Україні” (автор Лапін І.О.). Варто зауважити, що він не є новим, адже  схожий текст уже вносився до Парламенту й раніше, окрім цього проект містить низку положень, запозичених із законодавства іноземних держав (зокрема, з числа пострадянських республік).

Як зазначає сам автор законопроекту, до основних змін, які є зараз “на часі”, можна віднести: максимальне зрівняння повноважень “державних” та “приватних” експертів, удосконалення процедури підвищення кваліфікації та атестації експертів, а також створення самоврядної організації судових експертів.

Зважаючи на численну кількість напрямів, де  працюють судові експерти, та суперечності, які виникають між «державними» і «приватними» експертами, уже протягом більше шести місяців цей законопроект низку разів обговорювався та доопрацьовувався у професійних колах. Так, як зазначає автор законопроекту І.

Лапін, уже на початку лютого 2018 року планується внести до Верховної ради нову редакцію законопроекту із врахованими пропозиціями самих представників ціє їпрофесії.

До цього часу, незважаючи на святкові дні, судові експерти планують працювати та знаходити консенсус між собою і підготуватии «ідеальний» закон, якого, насправді, не буває. 

Отож, розглянемо основні новели цього законопроекту і проблеми, які виникають у діяльності судових експертів.

Так, запропонований проект містить 7 розділів і складається із 47 статей, що вдвічі більше, ніж у нині чинному законі. Вводиться новий розділ ( розділ 3), в якому йдеться про самоврядування судових експертів.

Основною відмінністю проекту є те, що змінюється “фокусмен”: увага із судово-експертної установи переходить на окремого експерта. Із цим пов’язані й інші особливості, які містяться у запропонованих змінах.

Переходячи до аналізу окремих положень законопроекту, можна звернути увагу на ст. 5, в якій мова йде про принципи судово-експертної діяльності.

Так, під час однієї із зустрічей, присвячених реформуванню законодавства про судових експертів, було повідомлено, що наразі існує вже доопрацьований законопроект, який суттєво відрізняється від опублікованого на сайті Парламенту. Зокрема, у ст.

5, про яку йшлось вище, уже внесено зміни, запозичені з досвіду країн СНД, якими на перше місце виділено принцип науковості, що є найсуттєвішим в експертній діяльності.

До того ж, важко заперечити наявність так званої “державної монополії” в судово-експертній діяльності.

Тривалий час в Україні основна кількість проведення судових експертиз припадала саме на державні судово-експертні установи Мінюсту, МВС та МОЗ.

See also:  Подходы к определению убытков за незаконное использование тм

Однак останнє десятиліття розвивається професійна діяльність експертів, що не є працівниками державних експертних установ. Як наслідок, створились приватні компанії, які об’єднали в собі експертів та фахівців з відповідних галузей знань.

Однак згідно з чинним законодавством левова частка судових експертиз може проводитись виключно “державними експертами”, що не відповідає вимогам часу і водночас збільшує навантаження на ці установи.

Як наслідок, запропоновано внести відповідні зміни і, зокрема, до  ст.

23 законопроекту, де закріпити поділ судових експертів на державних і приватних, обмеживши останніх у проведенні лиш деяких судових експертиз, що стосуються дослідження об’єктів, стосовно яких державою встановлені обмеження  обігу і використання.

Окрім цього, серед пропозицій самих експертів є необхідність включення положень про відповідальність осіб за втручання у діяльність судового експерта (по аналогії із суддями та іншими посадовими особами), оскільки наразі така відповідальність не передбачається.

Варто також звернути увагу на проблеми атестації судових експертів.

Наразі не існує єдиної установи, яка здійснювала б кваліфікаційне оцінювання та атестацію таких осіб, а тому необхідне запровадження єдиних стандартів в цій сфері.

Зараз же маємо ситуацію, коли експертів державної установи атестують працівники цієї ж державної установи, що може мати наслідком упередженість та необ’єктивність таких оцінювань. 

Із цією проблемою пов’язане створення самоврядування судових експертів, по аналогії із адвокатами чи нотаріусами. Так, планується створення Національної асоціації судових експертів України, до якої будуть входити Ревізійна комісія та Рада судових експертів України.

Окрім цього планується проведення З’їзду судових експертів України, на якому будуть брати участь представники дев’яти рад судових експертів окремого виду судових експертиз. Зі складу Асоціації та З’їзду будуть обиратись члени Експертно-кваліфікаційної комісії судових експертів.

Окрім цього до її складу планується залучення науковців та вчених.

Наразі невирішеною залишається проблема доцільності створення окремої дисциплінарної комісії та визначення її повноважень.

Зокрема, це пояснюється тим, що дисциплінарна комісія може розглядати лише справи про порушення професійної етики, в той час як питаннями достовірності експертного висновку може займатись лише органи досудового розслідування та суди.

Отже, невідомо чи доцільно для розгляду лише одного питання створювати окремий орган, чи це питання можна віднести до компетенції Експертно-кваліфікаційної комісії судових експертів.

Також цим законопроектом планується внести зміни до чинних процесуальних кодексів, що стосуватимуться проведення комплексних судових експертиз.

Так, згідно з діючим законодавством такі експертизи проводяться комісією експертів з різних галузей знань чи різних напрямів, однак, наприклад, комплексні експертизи в сфері інтелектуальної власності можуть проводитись одним експертом, якщо він має кваліфікації в декількох галузях. Як наслідок, необхідно внести відповідні зміни до процесуального законодавства.

Загалом, запропоновані зміни є дійсно прогресивними та враховують потреби часу. Як наслідок, на даний час важливо у законодавчій площині врахувати зміни, які відбулися в роботі судових експертів за останні роки,і з огляду на це забезпечити розвиток судово-експертної діяльності на майбутнє.

Наталія Зозуля, Українське право

Як держава встановлює монополію на проведення судових експертиз

14:57, 15 июля 2019

Фахівці звертають увагу на проблемні питання, що виникають під час атестації судових експертів.

Зміни, внесені в законодавство України щодо судових експертиз, давно критикуються фахівцями. Експерти вважають, що вирішення проблем, які виникли внаслідок таких змін, потребує комплексного підходу.

Експерти стверджують, що вкрай застарілий профільний Закон України «Про судову експертизу» суперечить іншим нормативним актам.

Найпростіший приклад: у процесуальних кодексах замість термінів «судовий експерт», «судова експертиза» з’явилися «експертиза», «експерт», «висновок експерта». Але у відповідність між собою кодекси та Закон не приведені, а у деяких випадках суперечать Конституції.

  • Так, змінами до КПК України та Закону України «Про судову експертизу» передбачено, що виключно слідчий суддя може доручити проведення експертизи за клопотанням сторін; визначити наявність підстав для проведення експертизи, коло питань; самостійно обрати експерта для сторін судового процесу.
  • Ті норми, що діяли раніше, дозволяли стороні захисту (обвинувачення) самостійно залучати експертів для проведення експертиз.
  • У результаті адвокати та їхні клієнти позбавлені права на вільне, за професійними якостями, обрання експертів для проведення, наприклад, біологічних, почеркознавчих, лінгвістичних експертиз, потреба у яких виникає і за відсутності власне криміналістичних завдань.
  • 7 червня 2019 року до Конституційного суду України надійшло конституційне подання 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України деяких положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Цим законом були внесені зміни до статей 242, 243, 244 Кримінального процесуального кодексу України та частини першої статті 7 Закону України «Про судову експертизу». Зазначеними змінами передбачено, що експертиза проводиться виключно за дорученням слідчого судді чи суду, а судово-експертну діяльність у кримінальному провадженні здійснюють державні спеціалізовані установи.

Депутати вважають, що таким чином були звужені права сторін у кримінальному провадженні на вибір експерта та на захист і встановлена державна монополія на проведення експертиз.

Про те, що нові правила проведення судових та позасудових експертиз не відповідають Конституції, фахівці говорять вже давно.

«Фактично ми можемо мати ситуацію, коли суд затверджуватиме експертизи без реальної змагальності. Не може бути такої ситуації, що обвинувачення і захист йшли до суду і просили дозвіл на залучення експерта, — зазначала член Асоціації правників України Оксана Дитинко.

 — Крім цього, ми всі розуміємо, що експерти, які працюють у державних установах, не є повністю незалежними. Ці установи підпорядковані Мін’юсту.

І очевидно, якщо в цю установу по одній справі буде два рішення суду про проведення експертизи для обвинувачення та сторони захисту, то ми всі чудово розуміємо, який буде результат. Тобто не буде реальної, конкурентної експертизи».

«Монополія, яка наразі відбувається із проведенням експертиз, затягує сам процес проведення судових експертиз.

Наприклад, у НАБУ зазначають, що інколи доводиться чекати досить великий термін проведення експертизи, необхідної для подальшого досудового розслідування справи (коли, наприклад, існують обмежені строки досудового розслідування), що безпосередньо впливає на якість і можливість доведення справи до суду, — розповідала проектний менеджер Катерина Риженко. — Крім цього, наявні норми законодавства щодо експертиз суперечать спеціальному закону щодо НАБУ, адже прямо у законі про НАБУ зазначено, що детективи НАБУ мають право залучати спеціалістів та експертів на свій розсуд (у т.ч. іноземних), коли на сьогоднішній день ми маємо ситуацію, коли суд призначає на свій розсуд того чи іншого експерта».

Недопущення приватних експертів до процесу вже сьогодні призводить до того, що часто висновків доводиться чекати більше року. Адже державні установи перевантажені запитами.

Що не так з підвищенням кваліфікації експертів?

Крім встановлення державної монополії на проведення експертиз, експерти дорікають Мін’юсту і незрозумілим порядком підвищення кваліфікації та монополією на атестацію експертів.

На думку експертного середовища, Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів, затверджене Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.

2015 № 301/5 (далі — Положення), містить неприйнятні вимоги щодо професійної підготовки судових експертів, які не є працівниками державних спеціалізованих установ, наслідком яких є створення перешкод їх професійної діяльності.

  1. Справа у тому, що у цій частині Положення суперечить Закону «Про судову експертизу».
  2. Так, згідно закону, фахівці, які не є працівниками державних спеціалізованих установ і мають на меті здійснювати експертну діяльність, проходять навчання з відповідної експертної спеціальності в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України з урахуванням обмежень, передбачених законом. 
  3. Для фахівців, які не є працівниками державних спеціалізованих установ і вже отримали кваліфікацію судового експерта, (крім тих, які мають науковий ступінь), передбачено вимогу один раз на три роки пройти стажування в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України.
  4. Тобто закон вимагає проходження експертом виключно стажування.
  5. Визначення стажування наведено у статті 18 Закону України «Про освіту».
  6. Стажування — це набуття особою практичного досвіду виконання завдань та обов’язків у певній професійній діяльності або галузі знань.
  7. Проте Положення регулює порядок підвищення кваліфікації експерта по-іншому, ніж це передбачено Законом, зокрема:
  • у Положенні міститься не передбачена ч. 1 статті 21 Закону вимога проходити підготовку з теоретичних, організаційних і процесуальних питань судової експертизи;
  • Положенням покладена відповідальність за організацію такого навчання на Інститут права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України, тобто на установу, яка не є спеціалізованою державною установою у розумінні статті 7 Закону.

Якщо переглянути оголошення про проведення курсів та семінарів з підвищення кваліфікації судових експертів, які вищезазначений Інститут розміщує на своєму сайті, то можна переконатися, що навчальний курс складається з таких тем, як «ведення діловодства (документообігу) в експертних установах Міністерства юстиції», «психологія ефективної взаємодії в суді (стреси та конфлікти в управлінській діяльності)», «призначення та проведення судових експертиз з урахуванням змін у процесуальному законодавстві», «правовий статус судового експерта». Такі заняття є лекційними та являють собою процес навчання.

See also:  Облава у київському клубі: глава нацполіції києва прокоментував заяви про незаконні дії поліцейських

Одночасно приписи ч. 2 статті 21 Закону України «Про судову експертизу» не містять вимог щодо обов’язкового проведення навчання у формі здобуття теоретичних знань. Згідно з Законом експерт повинен набути виключно практичний досвід виконання завдань та обов’язків з експертної спеціальності.

Експерти ж вважають, що до стажування цей матеріал не має відношення. Крім того, вони повідомляють, що насправді ніякі лекції не читаються.

Практика штучного роздування державними експертними установами програм стажування експертів шляхом включення до них лекційного навантаження, суперечить ч. 3 ст. 21 Закону «Про судову експертизу» та обумовлена виключно тим, що це єдиний спосіб обґрунтувати підвищення вартості навчання.

Окремо скаржаться не тільки на те, що підтвердження кваліфікації вимагає величезних коштів, але й на те, що такі курси не завжди проводяться вчасно, внаслідок чого експерт ризикує не вкластися у строки дії свідоцтва. Це при тому, що документи для проходження стажування подаються фахівцем не пізніше ніж за 30 днів до закінчення терміну дії свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта.

Фактично, Мін’юст вимагає від експертів проходити непередбачені Законом форми перепідготовки.

Відмовитися від таких форм перекваліфікації неможливо, оскільки для проходження атестації фахівцю, серед інших документів, необхідно надати копію відповідного свідоцтва Інститут права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України. Дійсність такого свідоцтва – 2 роки.

Сам Інститут права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України навряд чи є установою, яка має повноваження щодо організації будь-яких стажувань. Саме тому, вимоги Положення про обов’язковість підготовки судових експертів у цьому Інституті, не відповідають вимогам частинам 2 і 3 ст. 21 Закону «Про судову експертизу».

Крім того, експерти вважають, що навчання, про яке йдеться у Положенні, може здійснюватися лише на добровільній основі, оскільки у нинішньому становищі експерт не може потрапити на ті курси, які йому дійсно необхідні, а тільки на запропоновані програмою.

Безпідставне обмеження дії свідоцтва, виданого судовому експерту

Строк дії свідоцтва продовжується після підтвердження експертом кваліфікації. Якщо строк дії свідоцтва не продовжений, свідоцтво вважається недійсним.

Про передбачену Законом вимогу один раз на три роки проходити стажування говорилося вище.

Такий строк дії свідоцтва передбачений для фахівців, які не є працівниками державних спеціалізованих установ.

Строк дії свідоцтва для працівників НДУСЕ, навпаки, становить п’ять років. Уявляється, що таким чином, державні експерти та недержавні поставлені в нерівні умови.

Якщо судовий експерт має науковий ступінь за галуззю знань, що відповідає присвоєній йому експертній спеціальності, строк дії свідоцтва продовжується рішенням Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України на підставі розгляду матеріалів перевірки діяльності судового експерта, проведеної територіальними органами Міністерства юстиції України.

При цьому, виключень щодо строку дії свідоцтва для судових експертів, що мають науковий ступень, Положенням не передбачено. Взагалі, є цікавим питання, яким чином та навіщо експерт, який має ступінь доктора наук, буде підвищувати кваліфікацію.

 Експерти вважають, що мають місце:

  • безпідставне обмеження строку дії свідоцтва, що підтверджує кваліфікацію експерта, що має науковий ступінь;
  • безпідставне обумовлення продовження строку його дії рішенням ЦЕКК на підставі розгляду матеріалів перевірки діяльності судового експерта;
  • безпідставна вимога про продовження свідоцтва лише у випадку, коли науковий ступінь експерта за галуззю знань відповідає присвоєній йому експертній спеціальності .

Обмеження у будь-якій формі строку дії свідоцтва про присвоєння кваліфікації судових експертів, що мають науковий ступінь, є порушенням частини 3 ст. 21 Закону України «Про судову експертизу».

Раніше ми розповідали, як рішення КСУ щодо прав НАБУ може вплинути на судові рішення.

Форми судового провадження: позовне, спрощене, наказне – Юридична Газета

Нові редакції процесуальних кодексів містять чимало цікавих новинок. Деякі з них є зовсім новими процесуальними інститутами, інші – це вдосконалені конструкції, що діяли раніше. Також це стосується форм господарського, цивільного та адміністративного провадження, які зазнали суттєвих змін.

Маєте Телеграм? Два кліки – і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Основною формою судового провадження у всіх трьох процесах, як і раніше, залишається позовне провадження. В адміністративному процесі така форма є єдиною. Позовне провадження поділяється на загальне та спрощене, що застосовується до окремих категорій спорів, пріоритетом у розгляді яких є швидкість.

Ще одна форма – наказне провадження, запозичене господарським процесом з цивільного, де воно існує з 2004 р. В кодексі адміністративного судочинства наказна форма провадження відсутня, що цілком логічно та обґрунтовано. Характер справ за участю суб’єкта владних повноважень обов’язково передбачає наявність спору щодо законності його рішень, дій чи бездіяльності.

Крім цього, у цивільному процесі існує також окреме провадження, призначене для встановлення фактів, що мають юридичне значення, а також підтвердження наявності або відсутності неоспорюваних прав, а в господарському процесі можна виділити провадження у справах про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

Документи позовного провадження

У новій редакції процесуальних кодексів передбачений чіткий перелік процесуальних документів, що подаються учасниками справи. Ці документи поділяються на заяви по суті справи та заяви з процесуальних питань.

До заяв по суті справи належать:

  • позовна заява – подається у письмовій формі та повинна відповідати вимогам, встановленим процесуальним законом;
  • відзив – подається відповідачем у строк, встановлений судом, який не може бути меншим ніж 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі;
  • відповідь на відзив – подається позивачем з приводу доводів, викладених у відзиві, у строк, встановлений судом;
  • заперечення – подається відповідачем з приводу доводів, викладених у відповіді на відзив, у строк, встановлений судом;
  • пояснення третьої особи – подається третьою особою з викладенням аргументів на підтримку позову або заперечення проти нього; пояснення подаються у строк, встановлений судом.

До заяв з процесуальних питань належать заяви, клопотання та заперечення, в яких учасники процесу викладають свої вимоги, заперечення, аргументи та пояснення з процесуальних питань.

Вперше у новій редакції процесуальних кодексів встановлені загальні вимоги до заяв, клопотань і заперечень, які подаються у письмовій формі. Недодержання цих вимог має наслідком повернення документів без розгляду.

В адміністративному процесі заяви з процесуальних питань повертаються без розгляду також у тому випадку, якщо суд визнає їх очевидно безпідставними та необґрунтованими.

  • Загальне позовне провадження
  • Цей вид провадження призначений для розгляду всіх справ, які у зв’язку зі складністю, кількістю учасників та особливостями предмета доказування не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження.
  • Розгляд справи в порядку загального позовного провадження передбачає проходження всіх передбачених кодексом стадій судового процесу, а саме:
  • подання до відповідного суду позову, який відповідає вимогам процесуального закону;
  • вирішення питання про відкриття провадження у справі (або залишення позовної заяви без руху, повернення позову, відмова у відкритті провадження);
  • підготовче провадження, під час якого учасники подають суду заяви по суті справи, а також клопотання з процесуальних питань. У підготовчому провадженні суд проводить підготовче судове засідання, де розглядає клопотання учасників, вирішує питання залучення третіх осіб, витребування доказів, призначення експертизи, примирення сторін, колегіального розгляду справи та інші процесуальні питання. За результатами підготовчого судового засідання суд може залишити позов без розгляду, закрити провадження у справі або закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті. У випадку визнання позову відповідачем суд може у підготовчому засіданні ухвалити рішення по суті спору;
  • розгляд справи по суті, що включає такі етапи: відкриття розгляду справи по суті (встановлення явки учасників, оголошення складу суду, роз’яснення учасникам їхніх прав та обов’язків, розгляд клопотань); з’ясування обставин справи та дослідження доказів (вступне слово учасників, питання, дослідження судом доказів, додаткові пояснення учасників); судові дебати (заключне слово учасників, репліки);
  • ухвалення судом рішення по суті справи (новою редакцією цивільного і господарського процесуального кодексів передбачена можливість у певних випадках вирішувати питання про судові витрати в окремому судовому засіданні вже після ухвалення рішення по суті).

Спрощене позовне провадження

See also:  Донбасс: основные положения закона о реинтеграции

В порядку спрощеного позовного провадження обов’язково підлягають розгляду малозначні справи (в КАС називаються справами незначної складності), а також справи, що виникають з трудових відносин у цивільному судочинстві.

Малозначними в ЦПК та ГПК вважаються справи, в яких ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також нескладні справи, визнані судом малозначними.

Не можуть вважатися малозначними справи, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження (їх перелік встановлений у кодексах), а також справи, в яких ціна позову перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму.

В КАС України до малозначних віднесено 11 категорій справ (ч. 6 ст. 12), зокрема щодо публічної служби, надання публічної інформації, соціальних виплат, припинення та скасування державної реєстрації, припинення юридичних осіб, в’їзду і виїзду на тимчасово окуповану територію, типові та інші справи, які суд визнає нескладними.

За клопотанням позивача в порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, крім тих, які згідно з приписами кодексів заборонено розглядати у спрощеному проваджені.

Не допускається розгляд за правилами спрощеного позовного провадження у цивільному процесі сімейних, спадкових спорів, а також спорів з приводу приватизації житлового фонду та якщо ціна позову перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму (ч. 4 ст. 274 ЦПК).

У господарському процесі у спрощеному провадженні не можна розглядати справи про банкрутство, щодо монополізму та недобросовісної конкуренції, приватизації, корпоративні спори тощо (ч. 4 ст. 247 ГПК).

В адміністративному процесі таких категорій справ чотири: оскарження нормативно-правових актів, примусове відчуження земельної ділянки, про відшкодування шкоди чи стягнення грошових коштів, якщо їх сума не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму (ч. 4 ст. 257 КАС).

Особливості спрощеного позовного провадження:

  • скорочені строки подання заяв по суті справи (15 днів для відзиву, 10 днів – для пояснень на відзив, строки подання інших заяв встановлюються судом);
  • підготовче засідання не проводиться;
  • справа розглядається без повідомлення сторін за наявними матеріалами – суд досліджує докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи;
  • за клопотанням сторони справа розглядається у судовому засіданні з викликом сторін, однак суд може відмовити у цьому за наявності одночасно двох умов: предметом позову є стягнення грошової суми у розмірі, який не перевищує 100 прожиткових мінімумів, та характер правовідносин і предмет доказування не вимагають проведення судового засідання з викликом сторін.
  • в адміністративному процесі передбачений розширений перелік підстав для відмови у клопотанні про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін (ч. 6 ст. 262, ст. 263 КАС). Суд відмовляє у цьому за наявності хоча б однієї умови: характер правовідносин і предмет доказування не вимагають проведення судового засідання з викликом сторін, або якщо розглядається справа щодо соціальних виплат, відмови у наданні публічної інформації, в’їзду і виїзду на тимчасово окуповану територію, припинення або скасування державної реєстрації припинення юридичних осіб, а також стягнення сум коштів, якщо їх сума не перевищує 100 прожиткових мінімумів.

Спрощене позовне провадження є альтернативою наказного: за всіма категоріями справ наказного провадження позивач, за його бажанням, може звернутися до суду в порядку спрощеного позовного провадження.

Наказне провадження

Застосовується у випадках, якщо предметом позову є стягнення грошових сум у незначних розмірах, щодо яких спір відсутній або про такий спір невідомо заявнику (позивачу).

У господарському процесі наказне провадження може застосовуватися за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій формі, якщо сума вимог не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У цивільному процесі, крім зазначеної вище категорії справ, усі інші види вимог, за якими можна звертатися за видачею судового наказу, залишилися без змін та перекочували зі ст. 96 попередньої редакції ЦПК.

Порядок скасування судового наказу зазнав суттєвих змін.

Насамперед, збільшено строк на подання боржником заяви про скасування судового наказу з 10-ти до 15-ти днів з моменту вручення його копії, а також збільшено з 3-х до 5-ти днів строк, зі спливом якого наказ набуває чинності, якщо від боржника не надійшла заява про його скасування. Крім того, відтепер у заяві про скасування судового наказу боржнику не потрібно посилатися на докази своїх заперечень проти вимог заявника.

Порядок і наслідки розгляду заяви про скасування судового наказу змінені радикально. Раніше така заява розглядалася в судовому засіданні з викликом сторін, за результатами якого суд мав право відмовити у скасуванні наказу, скасувати наказ і роз’яснити заявнику можливість звернутися до суду в порядку позовного провадження або змінити судовий наказ.

Відтепер суд без проведення судового засідання та без виклику сторін зобов’язаний скасувати судовий наказ і роз’яснити заявнику право на звернення до суду в порядку спрощеного позовного провадження, якщо заява про скасування наказу оформлена належним чином та відсутні підстави для її повернення.

Додаткова і повторна експертиза – Стаття 150 Цивільно-процесуального кодексу

1. Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

2.

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Коментар:

Перш за все, слід сказати, що експертизу можна поділити на первинну і повторну, а також на основну і додаткову.

Перша частина статті, що коментується, говорить про додаткову експертизу.

Вона відбувається у тому випадку, коли після розгляду судом первинної експертизи залишилися які-небудь неясності, суд не отримав відповіді на всі поставлені питання (неповна експертиза).

В тому випадку, якщо в процесі судового засідання усунути ці недоліки за допомогою заслуховування експерта не є можливим — суддя за власною ініціативою, а також за клопотанням сторін може призначити додаткову експертизу.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову екс-пертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30.05.1997 р. № 8 висновок експерта вважається неповним, коли експерт дослідив не всі подані йому об'єкти чи не дав вичерпних відповідей на порушені перед експертом питання. Неясним вважається висновок, якщо він викладений нечітко і має неконкретний характер.

В ухвалі про призначення додаткової експертизи суд зобов'язаний точно вказати які обставини залишилися невиясненими, або які питання нероз- криті (не повністю розкриті) експертом.

Додаткова експертиза може бути доручена тому самому або іншому екс-перту.

Слід відрізняти додаткову експертизу від нової експертизи одного і того самого об'єкта. В тому випадку, якщо під час розгляду цивільної справи з пи-тання (об'єкта), з якого вже проводилася експертиза, виникли які-небудь питання, раніше не поставлені, — то це вже буде нова експертиза.

Друга частина статті, що коментується, говорить про можливість проведення повторної експертизи. Перш за все, слід сказати про відмінність повторної експертизи від додаткової.

Основна їх відмінність полягає в тому, що при повторній експертизі заново досліджуються точно ті самі питання, які ставилися спочатку.

У додатковій же експертизі досліджуються лише ті питання, на які відповідь неясна або не дана.

Передбачено три випадки, в яких може бути призначена повторна експертиза:

— висновок експерта визнано необгрунтованим. Це може відбутися у ви-падках недостатньої мотивованості висновку, використанні недостатнього об'єму досліджень або суперечності в самому висновку. Також приводом може стати сумнів у вибраній експертом методиці (наприклад, використання застарілого методу дослідження документа);

— висновок експерта суперечить іншим матеріалам справи. Наприклад: висновок експерта суперечить іншим висновкам експертів наявним у справі. В цьому випадку всі висновки повинні пройти повторну експертизу;

— висновок експерта викликає сумнів у його правильності. Ця підстава є достатньо суб'єктивною і дає можливість суду призначати повторну експертизу на свій розсуд і за наявності щонайменших сумнівів в її правильності. Наприклад, у судді виникли підозри, що сторона для проведення дослідження надала невірну інформацію.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову екс-пертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30.05.1997 р. № 8 в ухвалі про призначення повторної експертизи визначаються обставини, які викликають сумніви в правильності попереднього висновку експерта.

Оскільки метою повторної експертизи є перевірка висновку експерта, що дав його, — вона доручається новому експертові. При цьому новому експертові, разом з ухвалою про призначення експертизи, направляються висновки попередніх експертиз зі всіма додатковими матеріалами.

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*