Шкода, завдана незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст.. 1174 цк україни – державою україна (справа № 583/1229/15-ц, 31.05.17)

1. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Коментар:

На відміну від статті 1173 ЦК, стаття, що коментується, підлягає застосуванню у випадках, коли є відомою конкретна посадова або службова особа органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю якої завдано шкоди фізичній або юридичній особі.

Суб'єктом завдання шкоди відповідно до коментованої статті є не будь-який працівник органу державної влади, органу влади АР Крим та органу місцевого самоврядування, а тільки їх посадова або службова особа. Легальне визначення посадової особи надається ст.

2 Закону України “Про державну службу”, відповідно до якої посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій. Посадовою особою за Законом України “Про службу в органах місцевого самоврядування” (ст. 2) є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Поняття “службова особа” міститься у Примітці 1 до ст. 364 Кримінального кодексу України.

Отже службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.

Обов'язковою умовою застосування коментованої статті є завдання посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування шкоди при здійсненні нею своїх повноважень. Якщо посадова або службова особа вчинила самоуправство, тобто здійснила дії за межами наданих їй повноважень, норма зазначеної статті застосуванню не підлягає.

Суб'єктом відповідальності за шкоду, завдану посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, є держава, Автономна республіка Крим або орган місцевого самоврядування. Відшкодування шкоди здійснюється за рахунок державного бюджету, бюджету Автономної республіки Крим та відповідних місцевих бюджетів.

Відшкодування шкоди здійснюється незалежно від вини посадової або службової особи.

Держава Україна, Автономна республіка Крим, орган місцевого самоврядування має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (див. коментар до ст. 1191 ЦК України).

Источник: https://legalexpert.in.ua/komkodeks/kuap/1541-1174.html

Участь Казначейства у справах про відшкодування шкоди, завданої державними органами | ЮРЛІГА

Питання визначення відповідача у справах про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, завжди викликало певні труднощі. Позиція судів щодо можливих варіацій співвідповідачів у цих справах багато разів змінювалась: Держава Україна та державний орган, що завдав шкоди; Держава України та орган Казначейства; державний орган та орган Казначейства.

Проте, якщо в разі зазначення відповідачем у справі Держави Україна господарські суди сьогодні дотримуються більш менш однозначної позиції, що позовна заява в такому випадку підлягає поверненню, то питання щодо необхідності залучення Казначейства до участі у справах про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, й досі є неоднозначним.

Позиція господарських судів з цього приводу – різна. В одних випадках суди залучають органи Державної казначейської служби до участі у цих справах в якості відповідачів, в інших – третіми особами без самостійних вимог на стороні відповідача. Проте, чи є підстави для залучення органів Казначейства до участі в подібних справах?

Привід для обговорення…

Стаття 1173 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Господарські суди продовжують залучати органи Державної казначейської служби співвідповідачами або третіми особами до участі у справах про відшкодування шкоди, завданої державним органом (ухвала Господарського суду м.

Києва від 16 березня 2016 року у справі № 910/2341/16, ухвала Господарського суду Одеської області від 26 липня 2016 року у справі № 916/1641/16, ухвала Господарського суду Львівської області від 29 серпня 2016 року у справі № 914/1277/16 тощо).

Залучаючи органи Казначейства до участі у цих справах, суди зазначають, що така необхідність зумовлена їх компетенцією, до якої належить казначейське обслуговування бюджетних коштів.

При цьому, суди посилаються на норми Бюджетного кодексу України, Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників.

Чи повинні органи Казначейства бути відповідачами у справі?

Відповідно до процесуальних кодексів України, відповідачем є особа, до якої (якій) пред'явлено позов (вимогу).

Оскільки позивач звертається до суду за захистом свого порушеного чи оспорюваного або такого, що не визнається, права чи охоронюваного законом інтересу, то відповідачем, відповідно, є особа, яка порушила таке право чи інтерес, або не визнає його чи оспорює.

Кодекси не передбачають можливості залучення до участі у справі в якості відповідачів осіб без пред'явлення до них будь-яких позовних вимог. Якщо ти відповідач – значить до тебе має бути пред'явлена позовна вимога.

Якщо говорити про відшкодування шкоди, завданої юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, то відповідачем, зрозуміло, має бути відповідний орган державної влади, який завдав шкоду.

Функціями Казначейства, водночас, є забезпечення казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснення Казначейством безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (Положення, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 р. № 215; статті 25, 43 Бюджетного кодексу України).

Також однією з функцій Державної казначейської служби є виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган – безспірне списання коштів з рахунків державного органу (боржників) на виконання рішення суду, боржником за яким є орган державної влади, а в разі відсутності у державного органу відповідних призначень – за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»).

У справах про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних органів, позивачами, як правило, пред'являється одна позовна вимога – до органу, який завдав шкоду. До Казначейства – не пред'являється жодних вимог.

Відтак, фактично Казначейство залучається господарськими судами у справи щодо відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, тільки для «гарантії» подальшого виконання відповідного рішення, оскільки жодних самостійних вимог до цього органу позивачі не пред'являють.

До того ж, орган Казначейства навіть не має жодного титулу щодо коштів, якими він розпоряджається, тобто кошти, що підлягають стягненню за рішенням суду, перебувають на рахунку іншої юридичної особи, а орган Казначейства має доступ до рахунку та повноваження щодо списання коштів.

  • З огляду на це, будь-які підстави для залучення Казначейства до участі у справах про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями, рішеннями чи бездіяльністю органів державної влади – відсутні.
  • Чи повинні органи Казначейства бути третіми особами у справі?
  • Що стосується залучення Казначейства до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, то необхідно зазначити таке.
  • Господарський процесуальний кодекс України (частина перша статті 27) встановлює, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.
  • Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
  • Таким чином, до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, може бути залучена лише та особа, на чиї права та/чи обов'язки щодо однієї із сторін може вплинути рішення суду зі спору.
See also:  Суд арестовал счета 24 украинских it-компаний. причина — незаконный доход и отмывание денег

ГПК України не передбачає залучення третіх осіб до участі у справі для надання цими особами суду додаткових пояснень, інформації чи доказів у справі, тощо. Метою залучення третіх осіб до участі у справі є обстоювання ними власних прав та інтересів, на які може вплинути рішення суду.

  1. У разі позитивного вирішення справи – задоволення позову про відшкодування шкоди, завданї позивачу незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади (відповідача) та стягнення судом з відповідача грошових коштів на користь позивача – Казначейство, відповідно до покладених на нього Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» завдань, зобов'язане списати кошти з рахунку державного органу (боржника).
  2. Рішення суду про стягнення коштів з державного органу не впливає на права чи обов'язки Державної казначейської служби щодо позивача чи відповідача, на стороні якого, суди, як правило, залучають Казначейство до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог, а виконання Казначейством рішення суду та безспірне списання коштів з рахунку державного органу (боржника) законодавством не ставиться в залежність від участі (неучасті) Казначейства у справі.
  3. Відтак, оскільки рішення суду у справі про стягнення з державного органу на користь позивача коштів на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, не пливає на права чи обов'язки Державної казначейської служби по відношенню до позивача чи відповідача, то підстави для залучення цього органу до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, відсутні.
  4. Враховуючи те, що у справах у спорах про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, позивачі не пред'являють жодних самостійних вимог до Державної казначейської служби, а рішення суду у справі про стягнення коштів на відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями (бездіяльністю) державного органу, не впливає на права чи обов'язки Державної казначейської служби щодо жодної із сторін у справі, то, з процесуальної точки зору, немає підстав для залучення Державної казначейської служби України до участі у цих справах в якості відповідачів чи третіх осіб.
  5. Олександра Бортман,
  6. юрист ЮФ «Василь Кісіль і Партнери»

Все решения судов Вы можете легко найти в Системе анализа судебных решений VERDICTUM, созданной для аналитической работы с многомиллионным массивом судебных решений. Если Вы еще не пользуетесь системой, закажите тестовый доступ или приобретите VERDICTUM.

Подготовлено специально для Платформы ЛІГА:ЗАКОН Связаться с редактором

Источник: https://jurliga.ligazakon.net/analitycs/162725_uchast-kaznacheystva-u-spravakh-pro-vdshkoduvannya-shkodi-zavdano-derzhavnimi-organami

Відповідальність за завдану шкоду за цивільним законодавством (стр. 5 из 18)

  • Проте найсуттєвішою особливістю цього деліктного зобов’язання є те, що проходить відмежування особи, яка ефективно завдала шкоду, та особи, яка має нести деліктну відповідальність.
  • Так, безпосереднім заподіювачем шкоди за ст. 1172 ЦК УКРАЇНИ вважається:
  • 1. працівник (службовець);
  • 2. підрядник;

3.

учасник (член) підприємницького товариства чи кооперативу.

  1. Однак відповідальність за шкоду, завдану внаслідок виконання відповідних обов’язків, законодавець покладає відповідно на:
  2. 1) юридичну або фізичну особу, при цьому законодавець має насамперед на увазі фізичну особу – підприємця наділену правом найму працівників за трудовим договором (контрактом), з якою він перебуває у трудових (службових) відносинах;
  3. 2) замовника за цивільно-правовим договором підряду;
  4. 3) підприємницькі товариства, кооперативи, учасником (членом) яких він є.

Внаслідок такої диференціації виникає питання: у чому полягає вина осіб, на яких накладається тягар відповідальності за завдану шкоду? Слід вважати, що оскільки всі дії працівників (службовців) та інших осіб, коли вони вчиняються для виконання певних трудових (службових) та інших обов’язків, юридично прирівнюються до дій юридичної, фізичної особи та інших зобов’язаних суб’єктів, то й у разі завдання шкоди вони діють від імені та в інтересах зазначених роботодавців, замовників та підприємницьких товариств і кооперативів Тому і вина безпосередньо заподіювача шкоди, який перебуває у відповідних відносинах з юридичною, фізичною чи іншою уповноваженою особою, яка передбачена відповідачем, має визнаватися вагою останніх.

Так, наприклад, коли працівник діє від імені юридичної особи, його дії створюють юридичні наслідки для юридичної особи, яка є роботодавцем, оскільки він перебуває з нею у трудових відносинах і виконує покладені на нього трудові обов’язки.

А це означає, що його вина за завдану шкоду має розглядатись як вина зазначеної юридичної особи. Однак у літературі висловлюється також і інші думки. Так наприклад, М.М. Агарков – вважав, що вина юридичної особи полягає в неуважності у виборі працівника [26].

А інші взагалі не пов’язують вину юридичної особи виною окремого працівника.

Іншим важливим аспектом, який слід враховувати при втрачанні винності юридичних, фізичних т інших осіб, є те, що їх вина в цьому делікті презношується, і тому тягар доказування відсутності вини у завданій шкоді покладається саме на зазначених зобов’язаних суб’єктів.

Відшкодувавши завдану працівником (службовцем) чи іншою особою шкоду, фізична и юридична особа, а також інші суб’єкти відповідальності за ст. 172 ЦК УКРАЇНИ мають право зворотної вимоги (регресу) до безпосереднього заподіювача, з вини якого була завдана шкода, у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інші розмір не передбачений законом.

Перейдемо до розгляду відповідальності за шкоду заподіяну органами державної влади, правоохоронними та удовими органами.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями органів дізнання, визначається Цивільним кодексом України статті 1173 – 1175 та спеціальним законом.

Відповідно до Закону України від 1 грудня 1994 р. “Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” шкода, заподіяна особі, відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини осіб названих державних органів.

У статті 1 Закону наводиться перелік незаконних дій:

─ незаконне засудження, незаконне притягнення як обвинуваченого, незаконне взяття і тримання під вартою, незаконне проведення в ході розслідування . ст. 502-505 [47].

  • Аналізуючи зазначені статті ЦК УКРАЇНИ, слід підкреслити, що відповідальність за шкоду, заподіяну фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійснені ними своїх повноважень, посадовими або службовими особами цих органів, а також шкода, заподіяна внаслідок прийняття зазначеними органами нормативно-правового акта, що був всуканий незаконним і скасованим, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів та їх посадових чи службових осіб.
  • Найбільш суттєвою відмінністю цього виду спеціального делікту є суб’єктивний склад заподіювачів шкоди. До них, зокрема, належать:
  • ─ органи державної лади, тобто колегіальні та одноособові органи, наділені юридично визначеними державно-владними повноваженнями та необхідними засобами для здійснення функцій і завдань держави. Йдеться про органи всіх гілок державної влади: законодавчої (Верховна Рада України), судової (Верховного суду України, Вищий господарський Суд України, місцеві та апеляційні суди тощо) та установчої (Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації тощо);
  • ─ органи влади АРК, тобто виборні та інші органи територіальній громад, які наділені повноваженнями вирішувати питання АРК місцевого значення (Верховна Рада АРК, Кабінет Міністрів АРК тощо);
  • ─ органи місцевого самоврядування, тобто виборні та інші органи територіальних громад, що наділені повноваженнями вирішувати питання місцевого значення (скільки, селищні, міські, районні в містах, районні, обласні ради народних депутатів, їх виконавчі комітети та голови тощо);

─ посадові або службові особи відповідних органів, тобто керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими ж.-п. Станами покладено здійснення організаційно-розпорядчий та консультативно-дорадчих функцій. Усі інші працівники відповідних органів несуть відповідальність н загальних підставах.

Ці суб’єкти здійснюють покладені на них функції від імені і в інтересах відповідних публічних утворень, тобто держави України, АРК чи відповідної територіальної громади. Саме через це останні і будуть нести відповідальність за шкоду, завдану неправомірними діями зазначених органів та їх посадових і службових осіб.

Матеріальна шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи, органу державної влади, органу влади АРК бо органу місцевого самоврядування, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ст. 1173 ЦК України).

Матеріальна шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України).

Матеріальна шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі внаслідок прийняття органом державної влади, АРК або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів (ст.

1175 ЦК УКРАЇНИ) заподіював шкоди та відповідач за завдану шкоду в цьому деліктному зобов’язанні не зберігається.

See also:  Назк направило вимоги голові конституційного суду станіславу шевчуку, міністру освіти і науки та голові держрибагентства усунути порушення антикорупційного законодавства

Держава Україна АРК та територіальна громада будуть нести відповідальність за шкоду, заподіяну її органами та посадовими чи службовими особами, за рахунок винного майна, у тому числі грошових коштів, які належать їм на праві власності.

Про цьому слід враховувати, що оскільки розпорядження цим майном відбувається через відповідні фінансові органи держави, АРК та територіальних громад, то саме зазначені фінансові органи будуть відповідачами за позовами, що випливають з цього делікту [48].

Особливості відшкодування шкоди заподіяної органами державної влади.

Окрім специфіки суб’єкта, певними особливостями за цим деліктом наділені також і загальні умови деліктної відповідальності.

Що стосується такої умови як протиправність діяння, то насамперед слід підкреслити, що у цьому делікті варто говорити не стільки про протиправність, скільки про незаконність рішень, дій або бездіяльності відповідних органів.

Сутність цього розмежування полягає в тому, що дані органи та їх посадові чи службові особи, на відміну від інших суб’єктів, мають здійснювати свою діяльність не на принципі заборони (дозволене все, що не заборонно законом), а на принципі дозволу (дозволено лише те, що дозволено законом чи іншими підзаконними актами).

Тому незаконними будуть не лише рішення, дії чи бездіяльність органу державної влади, органу АРК або органу місцевого самоврядування та їх посадових та службових осіб, які прямо заборонні в законі, але й ті, що вчинені без відповідних повноважень, з їх перевищенням чи зловживаннями [31].

Слід зазначити, що незаконні дії цих органів чи осіб можуть здійснюватись як у формі активних дій (дані або письмові розпорядження, накази, постанови, рішення, тощо), так і у формі бездіяльності (невиконання тих дій, які вони зобов’язані були виконати на підставі покладених на них обов’язків.

При цьому закон не передбачає переліку незаконних діянь, за які наступає відповідальність за даним деліктом. Тому до них можуть належати будь-які рішення, дії та бездіяльність, які обов’язкові для виконання та прийняті (вчинені) органом чи його посадовою (службовою) особою при реалізації компетенції органу чи виконанні посадових (службових) обов’язків.

Іншою особливістю цього делікту є те, що законодавець до окремого виду протиправного діяння відносить також і прийняття органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був висунутий незаконним і скасований.

Источник: https://mirznanii.com/a/34108-5/vdpovdalnst-za-zavdanu-shkodu-za-tsivlnim-zakonodavstvom-5/

Відповідальність за шкоду, заподіяну органами державної влади

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та мо­ральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Враховуючи, що заподіяння шкоди в даному випадку має позадоговірний характер, відносини щодо її відшкодування врегульовано нормами Цивільного кодексу, присвяченими зобов'язанням, що виникають у зв'язку з заподіянням шкоди (деліктні зобов'язання).

В ЦК УРСР цьому присвячено лише одну стат­тю 442 “Відповідальність за шкоду, заподіяну незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб”. Новий ЦК України врегу­лював питання відшкодування шкоди, завданої актами влади, у трьох статтях Глави 82.

Це стаття 1173 “Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування”, ст. 1174 “Відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування” та ст.

1175 “Від­шкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Авто­номної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності”. В теорії цивільного права норми, що містяться у вищевказаних статтях, прийнято називати правилами про спеціальний делікт — шкоду, заподіяну актами влади.

Підставами для виділення таких випадків у окремий (спеціальний) делікт є як особливості застосування до нього загальних умов позадоговірної відповідальності, так і спеціальних умов, додатково встанов­лених законом.

Певними особливостями характеризується така загальна умова відповідаль­ності, як протиправність актів влади.

Статті 1173—1175 говорять про “неза­конні” рішення, дію чи бездіяльність органу державної влади, органу влади АР Крим, органу місцевого самоврядування, їх посадових або службових осіб, а також про прийняття вищезазначеними органами “незаконного” нормативно-правового акту, який було скасовано.

Незаконними є діяння або нормативно-правові акти, які суперечать не тільки законам, а й іншим правовим актам. Такі діяння можуть мати різноманітні види та форми.

Ними можуть бути різні накази, розпорядження, вказівки або інші владні приписи (причому немає значення, зроблені вони в усній чи в письмовій формі), які підлягають обов'язковому виконанню фізичними та юридичними осо­бами, яким вони адресовані.

Поряд із діями, тобто активною поведінкою державних органів, органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, шкоду у зазначеній сфері може бути заподіяно і шляхом протиправної бездіяль­ності. Тому в цій сфері владно-адміністративних відносин вимагається активність і і прийняття необхідних заходів, передбачених законами або іншими правовими ' актами, з метою уникнення виникнення шкоди.

Якогось переліку незаконних діянь органів державної влади, органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування, які можуть породжувати деліктні зобов'язання, передбачені статтями 1173—1175 ЦК України, ст. 442 ЦК УРСР, законодавство України не містить.

Отже, ними можуть бути будь-які діяння, акти управління та нормативні акти за умови, що вони прийняті при здійсненні вищезазначеними органами, їх посадовими або службовими особами своїх пов­новажень.

Якщо шкода заподіюється не в сфері адміністративно-владних відносин, а в сфері господарської або технічної діяльності (наприклад, у резуль­таті ДТП шкода заподіюється громадянину автомобілем голови обласної держав­ної адміністрації), вона підлягає відшкодуванню не на підставі статей 1173— 1175 ЦК України, ст. 442 ЦК УРСР, а на загальних підставах (у вказаному випадку на підставі ст. 1187 ЦК України; ст. 450 ЦК УРСР).

В українському деліктному праві, як і в праві більшості країн континен­тальної Європи, застосовується система генерального делікту, відповідно до якої будь-яке заподіяння шкоди визнається протиправним і тягне за собою обов'язок заподіювача відшкодувати таку шкоду, якщо він не доведе свою уповноваженість на її заподіяння.

В сфері відносин, що розглядається, діє протилежне правило, а саме, що будь-який акт влади визнається законним, в тому числі й той, яким заподіяно шкоду.

Пояснюється це тим, що шкода в даному випадку заподіюється діями, регулювання яких здійснюється не цивільним, а іншими галузями права — адміністративного, кримінального, кримінально-процесуального тощо1. Отже, для відшкодування шкоди необхідно визнати акт влади незаконним.

В разі якщо шкоду заподіяно внаслідок прийняття органом влади незаконного нормативно-правового акта, вона підлягає відшкодуванню лише в тому випадку, якщо такий нормативно-правовий акт було визнано у відповідному порядку незаконним та скасовано (ст. 1175 ЦК України).

Певну специфіку має і така загальна умова відповідальності, як причинний зв'язок.

У зазначеній сфері відносин шкода частіше, ніж в інших сферах, завдається нероздільними діями кількох органів влади, їх посадових та службових осіб, що пояснюється існуючою системою побудови державної влади та управ­ління: Часто виникає ситуація, коли важко встановити, чия конкретно поведінка призвела до заподіяння шкоди.

І, нарешті, специфіка суб'єктивної умови відповідальності полягає в тому, що в новому ЦК України вперше визначено, що шкода, заподіяна органами дер­жавної влади, органами влади АР Крим, органами місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень або у сфері нормотворчої діяльності, а також шкода, заподіяна посадовими або службовими особами зазначених органів відшкодовується незалежно від вини цих органів, їх посадових або службових осіб.

Поряд з особливостями загальних умов відповідальності, делікти, що роз­глядаються, характеризуються наявністю спеціальних умов. Наприклад, відпо­відно до ст.

1174 суб'єктом заподіяння шкоди може бути не будь-який працівник органу державної влади, органу влади АР Крим та органу місцевого само­врядування, а тільки їх посадова або службова особа. Легальне визначення посадової особи надається ст.

2 Закону України “Про державну службу”, відповідно до якої посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення органі­заційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій. Поняття “службо­ва особа” міститься у примітці 1 до ст. 364 Кримінального кодексу України. Отже, службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністратив­но-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним пов­новаженням.

Відповідальність за шкоду, заподіяну актами влади, не залежить від того, хто виступає в якості потерпілого — фізична або юридична особа. Це нове поло­ження, введене ЦК України, оскільки відповідно до ст.

See also:  Новый закон о валюте: что меняется для населения и бизнеса

442 ЦК УРСР відповідаль­ність за шкоду, завдану організаціям незаконними діями в галузі адміністратив­ного управління, пов'язується із спеціальним порядком, під яким розуміється наявність спеціального закону, який би передбачав таку відповідальність. За від­сутності спеціального закону, до якого відсилає ст. 442 ЦК УРСР, суд відмовляє в позові організації.

До спеціального закону, якого вимагає ст. 442 ЦК УРСР, можна віднести Закон України “Про підприємства в Україні”, який заборонив державним, громадським та кооперативним органам втручатися у діяльність підприємств.

Важливе значення для захисту прав підприємства мають поло­ження закону, відповідно до яких збитки, завдані внаслідок виконання вказівок державних або інших органів чи службових осіб, які порушили права підприємства, а також у разі неналежного здійснення такими органами або їх службо­вими особами передбачених законом обов'язків щодо підприємств, підлягають відшкодуванню цими органами.

Відповідно до статей 1173—1175 ЦК України шкода, заподіяна органами дер­жавної влади, органами влади АР Крим, органами місцевого самоврядування, посадовими або службовими особами зазначених органів відшкодовується дер­жавою, Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування.

Це також є новелою ЦК України, оскільки відповідно до ст. 442 ЦК УРСР від­повідальність покладається безпосередньо на ту організацію, службова особа якої прийняла незаконний акт у галузі адміністративного управління.

Від імені держави, Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, як правило, виступають відповідні фінансові органи, тобто державне казначейство, фінансові управління, районні фінансові відділи тощо.

Держава Україна, Авто­номна Республіка Крим, орган місцевого самоврядування мають право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ч. 1 ст. 1191 ЦК України; ст. 452 ЦК УРСР).



Источник: https://infopedia.su/7x254b.html

Глава 85. Особливості відшкодування шкоди, завданої працівником

Одним із спеціальних
деліктів є відповідальність за
шкоду, завдану працівником юридичної
або фізичної особи
. За загальним
правилом, шкоду, що завдана працівником
підчас виконання ним своїх трудових
(службових) відшкодовує юридична чи
фізична особа, з якою цей працівник
знаходиться в трудових відносинах (ч.1
ст.1172 ЦК України).

  • Особливості даного
    делікту полягає, насамперед, в тому, що
    особа повинна вчиняти протиправне
    діяння лише за таких умов:
  • 1) коли між нею та
    відповідною юридичною чи фізичною
    особою є трудові
    (службові) правовідносини
    ,
    що визначається трудовим договором
    (контрактом), наказом про прийняття на
    службу, про перевід на тимчасову роботу
    в дану організацію, актом обрання на
    виборну посаду, а також наказами керівного
    органу, або ж рішенням суду та іншими
    юридичними актами;
  • 2) коли шкода
    завдається безпосередньо під час
    виконання трудових (службових) обов’язків
    ,
    тобто коли особа здійснює обумовлену
    трудовим договором (контрактом), іншим
    локальним чи адміністративним актом
    роботу, як правило, на території юридичної
    чи фізичної особи протягом робочого
    часу.
  • Окрім цих ознак,
    до складу протиправного діяння за даним
    деліктом можуть відноситись: а) наявності
    цивільних правовідносин підряду, за
    яких працівник діє
    за дорученням замовника
    ;
    б) наявність правовідносин участі
    (членства) у підприємницьких товариствах,
    за яких учасник здійснює
    підприємницьку чи іншу діяльність від
    імені товариства
    .
  • Проте найсуттєвішою
    особливістю даного деліктного зобов’язання
    є те, що проходить відмежування особи,
    яка фактично завдала шкоду та особи,
    яка повинна нести деліктну відповідальність.
  • Так, безпосереднім
    заподіювачем шкоди
    за ст.1172 ЦК
    України визначається:
  • а) працівник
    (службовець);
  • б) підрядник;
  • в) учасник (член)
    підприємницького товариства чи
    кооперативу.
  • Однак, відповідальність
    за шкоду
    , яка завдана внаслідок
    виконання відповідних обов’язків
    законодавець покладає відповідно на:
  • а) юридичну або
    фізичну особу, з якою він перебуває в
    трудових (службових) відносинах;
  • б) замовника за
    цивільно-правовим договором підряду;
  • в) підприємницькі
    товариства, кооперативи учасником
    (членом) яких він є.
  • Винавідповідальних осіб полягає в тому, що
    оскільки усі дії працівників (службовців)
    та інших осіб, коли вони вчиняються на
    виконання певних трудових (службових)
    та інших обов’язків, юридично прирівнюються
    до дій юридичної, фізичної особи та
    інших зобов’язаних суб’єктів, то і
    вина безпосереднього заподіювача шкоди,
    який знаходиться у відповідних відносинах
    з юридичною, фізичною чи іншою
    управомочуючою особою повинна визнаватись
    виною останніх.
  • Відшкодувавши
    завдану працівником (службовцем) чи
    іншою особою шкоду фізична чи юридична
    особа, а також інші суб’єкти відповідальності
    мають право зворотної вимоги(регресу) до безпосереднього заподіювача,
    з вини якого була завдана шкода, у розмірі
    виплаченого відшкодування, якщо інший
    розмір не передбачений законом.

Глава 86. Особливості відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами

Згідно зі ст.

56
Конституції України кожен має право на
відшкодування за рахунок держави чи
органів місцевого самоврядування
матеріальної та моральної шкоди, завданої
незаконними рішеннями, діями чи
бездіяльністю органів державної влади,
органів місцевого самоврядування, їх
посадових і службових осіб при здійсненні
ними своїх повноважень. Дана норма
знаходить свій подальший розвиток у
ст.ст.1173-1175 ЦК України.

За загальним
правилом, відповідальність за шкоду,
яка завдана
фізичній
або
юридичній
особі
незаконними
рішеннями,
дією
чи
бездіяльністю
органу
державної
влади,
органу
влади
АРК або
органу
місцевого
самоврядування
при
здійсненні
ними
своїх
повноважень
(ст.

1173 ЦК України), посадовими або
службовими особами цих органів (ст.1174
ЦК України), а також шкода, яка завдана
в
результаті
прийняття
зазначеними органами нормативно-правового
акта,
що
був
визнаний
незаконним
і
скасований
(ст.

1175 ЦК України) відшкодовується
державою,
АРК або
органом
місцевого
самоврядування
незалежно
від
вини
цих
органів
та їх посадових чи службових осіб.

  1. Особливість даного
    делікту, насамперед, полягає у його
    суб'єктному складі з боку заподіювачів
    шкоди. До них, зокрема відносяться:
  2. 1) органи
    державної влади
    ,
    тобто колегіальні та одноособові органи,
    наділені юридично визначеними
    державно-владними повноваженнями та
    необхідними засобами для здійснення
    функцій і завдань держави (органи
    законодавчої, судової та виконавчої
    влади);
  3. 2) органи
    влади АРК
    ,
    тобто виборні та інші органи територіальних
    громад, які наділені повноваженнями
    вирішувати питання АРК місцевого
    значення;
  4. 3) органи
    місцевого самоврядування
    ,
    тобто виборні та інші органи територіальних
    громад, які наділені повноваженнями
    вирішувати питання місцевого значення;
  5. 4) посадові
    або службові особи відповідних органів
    ,
    тобто керівники та заступники керівників
    державних органів та їх апарату, інші
    державні службовці, на яких законами
    або іншими нормативно-правовими актами
    покладено здійснення організаційно-розпорядчих
    та консультативно-дорадчих функцій.

Однак і в цьому
випадку, особи, що заподіюють шкоду та
особи, що будуть нести відповідальність
за неї не співпадають, оскільки вказані
органи та їх посадові і службові особи
здійснюють покладені на них функції
від імені і в інтересах відповідних
публічних утворень, тобто держави
України
,
АРК
чи відповідної територіальної
громади
.
Саме через це вказані публічні утворення
і будуть нести відповідальність за
шкоду, що завдана неправомірними діями
зазначених органів та їх посадових і
службових осіб. Держава Україна, АРК та
територіальна громада будуть нести
відповідальність за шкоду, що завдана
їх органами та посадовими чи службовими
особами за рахунок власного майна, в
тому числі грошових коштів, які належать
їм на праві власності. Конкретними ж
відповідачами будуть відповідні
фінансові
органи

даних публічних утворень.

Окрім специфіки
суб'єкта, слід також зауважити, що певними
особливостями за даним деліктом наділено
також і протиправне
діяння
.

Специфіка
його полягає в тому, що протиправним
буде вважатись не тільки діяння, яке
суперечить вимогам закону, а й те, що
йому не відповідає, тому, що публічні
органи та їх посадові особи можуть діяти
за принципом “дозволено тільки те, що
дозволено”.

Ще однією особливістю
даного делікту є те, що законодавець до
окремого виду протиправного діяння
відносить також і прийняття
органом
державної
влади,
органом
влади
АРК або
органом
місцевого
самоврядування
нормативноправовогоакта,
щобуввизнанийнезаконним
і
скасований
(ст.1175 ЦК України).

Причинно-наслідковий
зв'язок
,
у цьому випадку носить, як правило,
складний характер, оскільки доволі
часто завдана шкода є наслідком
протиправно діяння не лише одного органу
чи посадової (службової) особи.

Найбільш специфічним
в даному випадку є можливість відшкодування
завданої шкоди незалежно
від вини

органу
державної
влади,
органу
влади
АРК або
органу
місцевого
самоврядування
та їх посадових чи службових осіб.

Це
вид певної гарантії, яка витікає з того,
що дані суб'єкти, які є представниками
відповідної публічної влади, повинні
діяти від імені та в інтересах осіб.

Окрім цього, законодавець презюмує
також і знання цими органами та їх
посадовими (службовими) особами чинного
законодавства і покладає на них обов'язок
безумовного дотримання його приписів.

Після відшкодування
завданої шкоди держава, АРК та територіальні
громади мають право регресу до посадової
чи службової особи винної у цьому
завданні шкоди.

Источник: https://studfile.net/preview/5484134/page:5/

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*