Всу: для виселення особи, яка проживала у житловому приміщенні на підставі договору оренди, слід подавати позов обґрунтовуючи положеннями цивільного, а не житлового законодавства

ВСУ: Для виселення особи, яка проживала у житловому приміщенні на підставі договору оренди, слід подавати позов обґрунтовуючи положеннями цивільного, а не житлового законодавства

Коли особі, яку виселяють із житла, не варто розраховувати на інше приміщення для проживання

ВСУ: Для виселення особи, яка проживала у житловому приміщенні на підставі договору оренди, слід подавати позов обґрунтовуючи положеннями цивільного, а не житлового законодавства

Тетяна ОДРИНСЬКА, суддя судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області; Ольга КИРИЧЕНКО, помічник судді Апеляційного суду Полтавської області

Закон передбачає випадки, за яких особа може бути виселена з житлового приміщення. Та, приймаючи таке рішення, суди мають звертати увагу на низку нюансів. Наприклад, на нетотожність словосполучень «самоправно зайняла» та «самоправно займає».

На погляд Старого світу

В Апеляційному суді Полтавської області підготували узагальнення практики розгляду цивільних справ у спорах щодо виселення осіб із займаного жилого приміщення (ст.109 Житлового кодексу Української РСР, ч.2 ст.405 Цивільного кодексу). Дослідження стосується 2016—2017 рр.

В умовах сьогодення, зазначили автори узагальнення, у суспільстві виходить на перший план розуміння права на житло як одного з природних і невід’ємних прав людини. Так, права людини, що невідривно пов’язані з житловими, встановлені та захищаються низкою актів, що діють в Україні. Зокрема, це ст.47 Конституції та ст.379 ЦК.

Конституційне право на житло містить заборону примусового позбавлення житла інакше як на підставі закону й за рішенням суду.

Однак людина може користуватися тільки тим житлом, право користування яким у неї виникло з правочину або на підставі закону. Таке право виникає у власника житла (гл.28 ЦК), членів його сім’ї (ст.405 ЦК, ст.

156 ЖК), орендаря (наймача) житла (ст.810 ЦК, ст.61 ЖК), членів його сім’ї (ст.816 ЦК, стст.64, 160 ЖК).

Проте досить часто в осіб, котрі користуються житлом, виникають спори щодо права на це. З огляду на те що ніхто не хоче втрачати можливості користування житлом, у переважній більшості випадків подібні спори передаються на розгляд до суду.

  • Найпоширенішими є спори між власником житла та іншими особами, які з тих чи інших причин проживають у приміщенні. Це спори між власником та:
  • колишнім власником;
  • членами сім’ї власника;
  • колишніми членами сім’ї власника;
  • членами сім’ї колишнього власника.

У §1 ст.8 Конвенції про захист прав людини і основних свобод відображене право на повагу до житла. Воно охоплює право займати житло, не бути виселеним чи позбавленим житла.

Источник: https://zib.com.ua/ua/print/132683-koli_osobi_yaku_viselyayut_ne_varto_rozrahovuvati_na_zhitlo.html

Нюанси виселення осіб із займаного ними орендованого приміщення

ВСУ: Для виселення особи, яка проживала у житловому приміщенні на підставі договору оренди, слід подавати позов обґрунтовуючи положеннями цивільного, а не житлового законодавства

Питання виселення юрособи з орендованого приміщення, на яке було звернено стягнення, але термін оренди ще не закінчився, потрібно розглядати в двох площинах. З одного боку, норми глави 58 ЦК та Закону «Про оренду державного та комунального майна» (якщо орендується комунальне або держмайно) передбачають продовження договірних відносин на умовах, зазначених у договорі оренди, навіть у випадку, якщо на орендоване майно було звернено стягнення. Фактично до нового власника приміщення переходять всі права та обов'язки за договором оренди, укладеним з попереднім власником.

Однак, з іншого боку, на практиці договір оренди можна розірвати у судовому порядку і виселити юрособу примусово (у разі, якщо юрособа відмовиться залишити приміщення добровільно). Підставою для розірвання договору оренди може бути навіть необхідність проведення комплексного капітального ремонту будівлі, в якій розташовано орендоване приміщення.

Якщо ж приміщення знаходиться у державній або комунальній власності і підприємство має намір розірвати договір оренди, то підставою може послужити і значне збільшення ціни на орендовані площі (ні для кого не секрет, що ціна на оренду державних і комунальних об'єктів нижче ринкової орендної вартості).

Далі на підставі судового рішення про розірвання договору кредитор подає позов про виселення орендаря з орендованого приміщення, так як договірні зобов'язання більше кредитора і орендаря не пов'язують. У разі якщо орендар відмовиться покинути приміщення, починається процедура його примусового виселення відповідно до Закону «Про виконавче провадження».

Проте варто врахувати, що юрособа-орендар може вимагати компенсувати йому понесені ним витрати у зв'язку з розірванням договору оренди.

При зміні власника приміщення укладені раніше договори оренди можна розірвати у судовому порядку і виселити юрособу примусово

Зовсім інакше йдуть справи з приміщеннями, орендованими на держпідприємствах. Справа в тому, що Законом «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» був введений мораторій на реалізацію майна підприємств-боржників. Зокрема, Законом передбачено заборону на продаж об'єктів нерухомості та основних засобів підприємства.

Це означає, що у разі якщо на майно держпідприємств було звернено стягнення за рішенням суду і банк став фактичним власником приміщення – реалізувати це майно банк не зможе.

Тому банку нічого не залишається, як виконувати зобов'язання за договором оренди, укладеним попереднім власником, оскільки доцільності виселяти орендаря, що приносить хоч якийсь дохід, немає.

Найбільш складним питанням на сьогоднішній день є виселення осіб, що проживають у гуртожитках, у разі, якщо предметом застави за кредитним договором виступало гуртожиток.

На практиці банки неохоче приймають в якості застави дані об'єкти, так як у випадку неповернення боржником кредиту у банків виникає головний біль з виселенням осіб, що проживають в гуртожитку. Однак банки, укладаючи кредитний договір, прекрасно усвідомлюють всі ризики, пов'язані з таким заставним майном.

У разі якщо все ж було звернено стягнення на таке майно, і банк має намір продати об'єкт, то починається тривала процедура виселення орендарів.

Позови про виселення з приміщення гуртожитку до кожному мешканцеві подаються окремо

Однією з підстав для подання до суду позову про виселення осіб з гуртожитку є порушення порядку надання тимчасового житла у гуртожитку. Єдиною підставою для проживання у гуртожитку особи є ордер на житлове приміщення (ст. 129 ЖК України).

Однак справедливості заради треба сказати, що в практиці були випадки, коли суд визнавав право на проживання за обличчям на підставі одного лише рішення адміністрації підприємства про надання жилого приміщення в гуртожитку (про правомірність такого рішення суду можна сперечатися довго).

Згідно з нормами ЖК України та Примірного положення про гуртожитки надання житлових приміщень у гуртожитку допускається тільки для певного кола осіб (осіб, які перебувають з підприємством у трудових відносинах). У разі якщо особа не перебуває з підприємством у трудових відносинах, підстав займати приміщення у гуртожитку у нього немає.

У разі якщо особа проживає на законних підставах і має на руках ордер, то варто також перевірити і інша підстава – чи проживає особа в гуртожитку фактично не менше п'яти років безперервно.

Відсутність фактичного проживання за місцем реєстрації у вищевказаний термін буде підставою для зняття особи з реєстрації та подальшого виселення на підставі рішення суду. У разі якщо особа проживає на законних підставах, то виселити з приміщення можна тільки в разі надання особі іншого тимчасового житла.

При цьому позов про виселення з приміщення подається по кожній особі, якому надали житлове приміщення.

ВИСНОВОК:

Незважаючи на те що норми законодавства забороняють в односторонньому порядку розривати договір оренди у разі зміни власника об'єкта оренди, на практиці розірвати договір оренди все ж можна. Однак при цьому слід пам'ятати про те, що юрособа може зажадати відшкодувати йому витрати, пов'язані з розірванням такого договору.

Андрій Барабаш,

адвокат, партнер ЮК «Підгайний Барабаш Шарапа»

Источник: https://juristoff.com/analytics/pravoprimenenie/10791-nyuansi-viselennya-osib-iz-zajmanogo-nimi-orendovanogo-primishhennya

Визнання особи такою, що втратила право користування житлом

Говорячи про позбавлення особи права користування житловим приміщенням, слід відрізняти норми, які регулюють даний процес, у випадках, коли справа стосується державного чи комунального житлового фонду (врегульовано Житловим кодексом), та коли це стосується приватного житла (регулюється цивільним законодавством).
Щодо першого випадку, то Житловим кодексом передбачено можливість збереження житла за відсутніми наймачами або членами їх сімей строком у шість місяців. Більше цього встановленого часу житло може зберігатись за даними особами тільки при наявності конкретних підстав, що визначені у Статті 71 Житлового кодексу. За кожною підставою закріплений окремий термін. Наприклад, якщо означену особу було затримано або засуджено до ув’язнення, вона зберігає право власності на житло протягом усього терміну її затримання чи ув’язнення, якщо в приміщенні, яке їй належить, продовжують жити члени її родини.

Втрата права користування житловим приміщенням

Моментом, з якого особа вважається відсутньою, є залишення нею житла. Втрата права користування житловим приміщенням особою через те, що вона була відсутня і не жила в означеному приміщенні довше зазначеного терміну, визначається судом. Постанова Пленуму Верховного Суду України визначає, що доказами залишення житла вважаються відомості, що свідчать про постійне проживання людини в іншому місці.
Такими відомостями можуть слугувати:

  • Лист, в якому сповіщено про те, що означена людина проживає в іншому місці;
  • Розписка;
  • Переадресація поштової кореспонденції;
  • Створення сім’ї, разом із якою особа проживає в іншому приміщенні;
  • Переїзд в інші місто чи будь-який населений пункт;
  • Вивезення свого майна, тощо.

В будь-якому із перерахованих випадків суд повинен з’ясувати, наскільки поважними є причини відсутності означеної особи понад передбачені строки, і якщо визнає їх достатньо поважними, то строки можуть бути продовжені.

Конкретний перелік причин, які можна вважати поважними, не встановлений, тому в кожному окремому випадку, що розглядається, суддя повинен розглянути усі обставини та винести окреме рішення.

Щодо ситуацій, які стосуються приватного житлового фонду, у статті 405 Цивільного Кодексу України говориться, що право користування житлом може бути втрачено в такому випадку, коли власник житла або член його родини не проживали й були відсутні у приміщенні, про яке йдеться, щонайменше один рік без причин, які можна вважати поважними.
Згідно статті 319 ЦК власник майна може обходитись з ним будь-яким чином, який не суперечить діючому законодавству. Відтак, заселення членів родини власника у його будинок чи квартиру, призводить до виникнення у означених осіб законного права на користування чужим майном. Воно носить назву сервітутного.
Якщо ж у подальшому між власником й іншими особами, які мають сервітутне право щодо його житла, виникає спір, необхідно враховувати вимоги статей 405 та 406 ЦК. Вважається, що такий спір відноситься до речово-правових.

Вимога про позбавлення особи права користування житлом часто призводить до виписки людини з квартири (будинку). В такому випадку складається позовна заява про втрату права користування житловим приміщенням.

Виписка з квартири
Виписка з квартири чи будинку проводиться в день, коли відбулося звернення до уповноваженого органу. Підставою для звернення може бути заява або судове рішення, згідно із яким особу позбавлено права власності на житло або права користуватися ним. Також підставою для звернення можуть бути обставини, коли особу визнано померлою чи безвісно відсутньою. Дані відомості повинні вноситись в Єдиний демографічний реєстр і у паспорт.
Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням в судовому порядку, є підставою для того, щоб означена особа була виписана з квартири (будинку). Враховуючи це, органи ДМС не можуть відмовити зняти когось з реєстрації через те, що суд не зобов’язав міграційну службу вчинити цю дію. Міграційна служба не наділена повноваженнями ставити під сумнів законність або обґрунтованість рішення суду.
Нерідко у подібних справах як третю сторону залучають відділи Державної міграційної служби України, які зобов’язують виписати людину з квартири (будинку). Однак, така вимога не є вірною.

See also:  Изменения в есв. что предложит кму своим законопроектом?

Існує відповідний Наказ МВС, який визначає порядок виписки людини з квартири (житлового будинку). Згаданий наказ також встановлює зразки потрібних для цього документів. Згідно цього наказу усі повноваження щодо виписки надано територіальним органам ДМС на місцях.

Даним порядком також затверджено зразок заяви про зняття особи з реєстрації місця проживання, яку подають до органів ДМС.

Як врегулювати право користування житловим приміщенням

Якщо у вас виникають питання з приводу встановлення порядку користування квартирою або втрати права користування житлом, вам слід звернутися до адвокатів по нерухомості.
Консультації й допомогу з усіх житлових питань, пропонує Адвокатське об’єднання «Бачинський та партнери». Ми допоможемо вам визначити, чи маєте право ви або інша особа, користуватися житловим приміщенням, чи є підстави відсутності когось із вас у квартирі (будинку) понад передбачені строки достатньо поважними. Також ми допоможемо вірно скласти позовну заяву про виселення та зняття з реєстрації і у випадках приховання правочину.
Об’єднання також надає інші консультації та послуги щодо операцій із нерухомістю. Ми можемо запропонувати вам повний юридичний супровід будь-яких угод, пов’язаних із нерухомістю.

Звертайтеся в Адвокатське об’єднання «Бачинський та партнери» – наші спеціалісти проконсультують вас і нададуть кваліфіковану юридичну допомогу.

З питання написання позовних заяв про позбавлення осіб права користування житловим приміщенням та виписки особи з квартири чи будинку, звертайтесь:
096 00 20 100
032 247 35 44
ua.legalaid@gmail.com чи за іншими контактами, вказаними на сайті.

ВСУ: Для виселення особи, яка проживала у житловому приміщенні на підставі договору оренди, слід подавати позов обґрунтовуючи положеннями цивільного, а не житлового законодавства

Источник: https://legalaid.ua/ua/article/vyznannya-osoby-takoyu-shcho-vtratyla-pravo-korystuvannya-zhylym-prymishchennyam-ta-vypyska-z-kvartyry/

Позбавлення права на житло. Юридична практика

ВСУ: Для виселення особи, яка проживала у житловому приміщенні на підставі договору оренди, слід подавати позов обґрунтовуючи положеннями цивільного, а не житлового законодавства

Здійснення людиною свого природного права на життя пов’язано з багатьма факторами, серед яких одне із чільних місць посідає наявність у неї житла.

Втрата людиною житла створює реальну загрозу для її фізичного та соціального буття. Саме тому Конституція України у ст. 30 проголошує недоторканність житла. Стабільність цих відносин забезпечується різноманітними цивільно-правовими засобами, зокрема чітким законодавчим закріпленням підстав примусового припинення права на житло.

  • Відповідно до статті 405 ЦК України, член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
  • Отже, цивільним законодавством встановлюється дві окремі умови, за наявності хоча б однієї з яких, особа має право на користування житлом поряд з власником. Такими умовами є:
  • – наявність сімейних зв’язків з власником житла;
  • – проживання в житловому приміщенні, в якому особа зареєстрована протягом одного року.
  • У рішенні ВСУ №825/1335/13-а від 01 березня 2016 року, судді дійшли висновку, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши разом з тим одну із таких вимог:
  • 1) позбавлення права власності на житлове приміщення;
  • 2) позбавлення права користування житловим приміщенням;
  • 3) про виселення;
  • 3) визнання особи безвісно відсутньою;
  • 4) оголошення фізичної особи померлою.
  • Тобто, Верховний суд чітко сказав, що звернутися з будь-яким іншим позовом, окрім тих, що визначені статтею 7 “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання” – не можна, оскільки це є підставою для відмови у задоволені позовних вимог.

Право користування житлом може бути припинено судом на підставі ст. 406 ЦК України – «припинення сервітуту», при цьому користувач виселяється (ВСУ від 15 травня 2017р. у справі № 6-2931цс16).

Тимчасова ж відсутність особи за місцем проживання у зв’язку з працевлаштуванням в іншому місті сама по собі не свідчить про постійну її відсутність, як підставу втрати права на житло (ВС/КЦС, справа № 644/10619/15-ц, 24.09.18)

Так, рішенням районного суду позов  мешканців неприватизованої квартири, що знаходиться в комунальній власності, задоволено – визнано іншого зареєстрованого в квартирі мешканця таким, що втратив право користування квартирою.

Ухвалюючи таке рішення суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не проживає в спірній квартирі з жовтня 2013 року, тобто більше шести місяців без поважних причин, квартира не потрібна йому для проживання, оскільки він офіційно працює у м.

Києві, за час не проживання у квартирі не звертався в житлові органи із заявами про збереження за ним право користування житлом, крім того, позивач не надав доказів поважності причин тривалого не проживання у спірній квартирі.

Втім, зазначене рішення було скасоване апеляційним судом, який також частково задовольнив і зустрічний позов  відповідача, вселивши останнього до житлового приміщення і зобов’язавши позивачів не чинити перешкод  у користуванні квартирою.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду вважав саме це судове рішення законним і обґрунтованим з наступних підстав.

У справах про визнання наймача або члена його сім’ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УРСР), необхідно з’ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Наймачеві або членові його сім’ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо).

Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов’язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв’язку з вибуттям наймача та членів його сім’ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК УРСР).

Встановивши, що відсутність відповідача викликана поважними причинами, пов’язаними з конфліктною ситуацією, що виникла між сторонами, працевлаштуванням у м.

Києві та необхідністю догляду за похилими батьками, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про визнання його таким, що втратив право користування квартирою.

Належних доказів на підтвердження факту не проживання відповідача у спірній квартирі без поважних причин матеріали справи не містять.

За матеріалами правових ресурсів

Читайте також:Свої борги за комуналку первомайці тепер можуть …відпрацювати?

житло консультація Первомайськ юристи

714 всього переглядів, 1 сьогодні

Источник: https://vsesvit-news.info/pozbavlennya-prava-na-zhytlo-yurydychna-praktyka/

Для виселення особи, яка проживала у житловому приміщенні на підставі договору оренди, слід подавати позов обґрунтовуючи положеннями цивільного, а не житлового законодавства – Приватний нотаріус Олексій Володимирович Кравченко

24 сiчня 2018

Фабула судового акту:  Приклад застосування
ВСУ казуїстики, щоб надати особі, яка проживає без правової підстави у житловому
приміщенні додатковий час та не виселяти її прямо зараз. 

Особа проживала у житловому приміщенні як член сім’ї на
підставі договору оренди, який був укладений її чоловіком як орендарем з власником. Строк
договору оренди закінчився, особа добровільно не виселилась. Власник приміщення подав
позов про виселення на підставі ч. 3, ст. 116 ЖК
України.

Суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій
задовольнили позов, визнали особу, такою яка самоправно зайняла жиле приміщення та
виселили її без надання іншого жилого приміщення. При цьому суди підтвердили, що особі
ніколи не видавався ордер на зайняття спірного жилого приміщення та ніколи не відкривали
на її ім’я особовий рахунок зі сплати житлово-комунальних послуг.

ВСУ скасував всі рішення і справі і направив справу на
новий розгляд до суду першої інстанції. ВСУ вказав на різницю між поняттями «самоправно зайняла» та «самоправно займає».

Тобто у цій справі особа не могла
самоправно зайняти жиле приміщення оскільки була членом сім’ї орендаря, і право на
користування житловим приміщенням в неї було.

Оскільки оренда закінчилась, то виселити
таку особа можна шляхом подання позову обґрунтованого нормами цивільного законодавства,
зокрема такого яке регулює відносини оренди, а не житлового. 

Аналізуйте судовий акт:  Право
користування житлом може бути припинено судом на підставі ст. 406 ЦК України –
«припинення сервітуту», при цьому користувач виселяється (ВСУ від 15 травня 2017р. у
справі № 6-2931цс16)

See also:  Контрольовані іноземні компанії - що каже закон

Без надання іншого жилого приміщення не може бути виселено з службового жилого приміщення
одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними (ВССУ, справа №
495/4400/15-ц, 26.04.17)

Власник житла усуває перешкоди в користуванні цим житлом зареєстрованою особою шляхом
подання позову про визнання цієї особи такою, що втратила право на користування житлом та
зняття з реєстрації (ВСУ від 16 листопада 2016 р., № 6-709цс16)

Припинення сімейних відносин з власником успадкованого ним будинку не позбавляє
колишнього з подружжя права користування приміщенням, яке останній отримав за життя та
згодою спадкодавця – колишнього власника будинку (№ 308/3040/15-ц, 21.06.17)

Источник: http://kravchenko-notary.com.ua/media/news/dlja-viselennja-osobi-jaka-prozhivala-u-zhitlovomu-na-pidstavi-orendi-slid-podavati-pozov-1243/

ВС/КЦС: Якщо квартира набута на законних підставах, покупець має право виселити усіх зареєстрованих у ній осіб, в тому числі і членів сім’ї продавця, без надання іншого житлового приміщення (ВС/КЦС, № 638/13030/13-ц, від 25 липня 2018р.)

Новини

Останні події, новини зі світу юриспруденції, інформаційні статті

Фабула судового акту: Позитивна практика нового ВС при розгляді судами позову власника про усунення перешкод у користування житловим приміщенням та виселення.

Так позивач набув право власності на квартиру на підставі договору купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець та інші зареєстровані у квартирі особи родини продавця повинні були знятися із реєстраційного обліку протягом місяця. Цього не відбулося .

Зазвичай договір купівлі-продажу квартири укладається сторонами вже після того як з квартири «виписані» всі проживаючи особи.

Мабуть тут була застосована схема відповідно до якої реальний власник квартири формально продає квартиру своїй довіреній особі і, таким чином,  висиляє через суд з квартири  членів своєї сім’ї чи інших зареєстрованих осіб з якими проживати не бажає.

Після фізичного видворення з квартири цих осіб, третя особа повертає квартиру власнику на підставі договору дарування чи іншого цивільно-правого договору.

Так чи інакше незважаючи на всі спроби відповідачів визнати у цій справі договір купівлі-продажу квартири недійсним та подальші оскарження, ВС залишився на стороні позивача.

Суд касаційної інстанції вказав, що ст. ст. 64, 156 ЖК УРСР не застосовуються в даному випадку і право на проживання членів сім’ї колишнього власника у квартирі припиняється з моменту її продажу.    Не допомагає тут і стаття 405 ЦК України.

Водночас, відповідно до ст.

391 ЦК України новий власник квартири через суд має право усувати усі перешкоди у користуванні своїм майном, зокрема висиляти з квартири повнолітніх осіб без надання іншого житлового приміщення.

Відповідно до ст. 328 ЦК України таке право власника виникає тоді, коли він набув право власності на підставах, що не заборонені законом, тобто на підставі договору купівлі-продажу.

ВС підкреслив, що для такого виду спорів не потрібна зі сторони позивача обов’язкова вимога про виселення, яку повинні отримати проживаючи у квартирі особи.

Окрім цього відповідачами не було надано суду документів, які б підтверджували певний особливий зв’язок між позивачем та колишнім власником квартири, і які б могли довести фіктивність договору купівлі-продажу.

 В матеріалах справа міститься дійсним договір купівлі-продажу  на підставі якого продавець передав, а покупець повністю оплатив квартиру.

Аналізуйте судовий акт: Хоча придбана у шлюбі квартира була записана лише на чоловіка, він не зміг виселити прописану у ній колишню дружину, яка при цьому у цій квартирі і НЕ проживала (ВС/КЦС від 28 лютого 2018р. у справі № 647/1683/15-ц)

Власник житла усуває перешкоди в користуванні цим житлом зареєстрованою особою шляхом подання позову про визнання цієї особи такою, що втратила право на користування житлом та зняття з реєстрації (ВСУ від 16 листопада 2016 р., № 6-709цс16)

Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє членів сім’ї такого власника права користування займаним приміщенням (справа № 598/1718/16-ц, 09.11.17)

Источник: https://barristers.org.ua/news/vs-ktss-yakshho-kvartyra-nabuta-na-zakonnyh-pidstavah-pokupets-maye-pravo-vyselyty-usih-zareyestrovanyh-u-nij-osib-v-tomu-chysli-chleniv-sim-yi-prodavtsya-bez-nadannya-inshogo-zhytlovogo-prymishhenn/

Позовна заява про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням

  • Власники житлових приміщень, будинків чи квартир, нерідко ставлять собі питання, що робити коли член сім’ї виїжджає за кордон чи переїжджає до іншого населеного пункту на постійне місце проживання, однак продовжує бути зареєстрований за старою адресою реєстрації місця проживання і тим самим самоусувається від участі у витратах по утриманню будинку чи квартири, в якій він зареєстрований.
  • Шляхи вирішення цієї проблеми можна знайти в Цивільному кодексі України та Житловому кодексі УРСР, Законі України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
  • Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі:
  • • заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації;• судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою;• свідоцтва про смерть;• паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку;• інших документів, які свідчать про припинення:• підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства;• підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту;
  • • підстав на право користування житловим приміщенням.
  • Таким чином, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено, як в добровільному порядку так і в примусовому, тобто, в судовому порядку, на підставі рішення суду про:
  • • позбавлення права власності на житлове приміщення;• позбавлення права користування житловим приміщенням;• виселення;
  • • визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Згідно статті 405 Цивільного кодексу України, члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Перелік осіб, які є членами сім’ї власника житла визначено в статті 64 Житлового кодексу УРСР, зокрема, до членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно статті 156 Житлового кодексу УРСР, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території та проведенню ремонту. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Таким чином, коли члена сім’ї без поважних причин понад один рік не проживає в житловому приміщені та не бере участь у витратах по утриманню будинку (квартири), а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення в такому випадку власник житла має право звернутися до суду з позовною заявою про визнання члена своєї сім’ї таким, що втратив право користуватися житловим приміщенням.

Такий позов до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.Варто звернути увагу, що норма про визнання особи такою, що втратила право користування житлом може бути реалізована за наявності двох обов’язкових складових, які повинні бути доведені під час судового розгляду.

По-перше, це термін не проживання в житловому приміщенні понад один рік.

По-друге, це те, що особа не проживає за адресою своєї реєстрації саме без поважних причин. В разі їх поважності, наприклад, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї, суд може продовжити пропущений строк і відмовити в задоволенні позовних вимог.

Доказами про не проживання члена сім’ї можуть бути будь-які фактичні дані, зокрема:

• пояснення свідків, котрі підтвердять в суді факт не проживання особи в житловому приміщенні.

• акти про відсутність члена сім’ї протягом одного року за місцем проживання (для багатоквартирних будинків – складаються працівниками ЖЕКу чи ОСББ, для приватного сектору в містах – квартальними комітетами).

• довідки відділення поштового зв’язку про те, що особа не отримувала поштові відправлення, які надходили на її ім’я чи особисте листування із якого вбачається, що особа дійсно змінила місце проживання.

  1. • інші докази зокрема: утворення сім’ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо.
  2. Крім цього, за подання позовної заяви про визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням до суду необхідно сплатити судовий збір у визначеному Законом України «Про судовий збір» розмірі :

• за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою – 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна позовна заява подається до суду (для прикладу, з 1 січня 2018 року ставка судового збору в цій категорії справ становить 704 грн. 80 коп.).

See also:  Закон о нвк: новые налоговые ставки для бизнеса и банки на контроле каждой проводки

Після розгляду справи і задоволення позовної заяви про визнання особи такою що втратила право користування житловим приміщенням, власнику житлового приміщення необхідно отримати рішення суду котре набрало законної сили та звернутись із заявою про зняття з реєстрації місця проживання особи до центру надання адміністративних послуг м. Суми до якої додати відповідне рішення суду.

ПОЗОВНА ЗАЯВА

Источник: https://smr.gov.ua/uk/2016-03-14-08-10-17/pravova-dopomoha/zvernennia-do-sudu/zrazky-pozovnykh-zaiav/9559-pozovna-zayava-pro-viznannya-osobi-takoyu-shcho-vtratila-pravo-koristuvannya-zhitlovim-primishchennyam.html

Порядок виселення з житла, що є предметом іпотеки

13:11, 12 ноября 2018

Житло не може бути відчужене без згоди власника, якщо воно виступає як забезпечення зобов'язань за споживчими кредитами в іноземній валюті.

  • Обставини справи
  • Позивач звернувся до суду, посилаючись на те, що на прилюдних торгах придбав квартиру, яка на праві власності належала відповідачу, проте той зі своїм малолітнім сином відмовились виселитись із зазначеного житла.
  • У зв’язку із цим позивач просив суд усунути йому перешкоди в користуванні придбаною квартирою та виселити звідти відповідача з дитиною.

Відповідач позову не визнав та пояснив, що вказана квартира є єдиним житлом його малолітнього сина.

Крім того, громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше постійне приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.

Однак спірна квартира була придбана не за рахунок кредитних коштів, а тому, на думку відповідача, його разом з дитиною не можуть виселити з квартири без надання іншого житла.

Рішення місцевого та апеляційного судів

Дарницький районний суд міста Києва рішенням від 6 квітня 2016 року позов задовольнив, усунувши перешкоди в користуванні квартирою шляхом виселення відповідача з дитиною без надання іншого житла.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції керувався тим, що порушене право власності позивача підлягає захисту шляхом вселення його у спірну квартиру. А положення ст.40 ЗУ «Про іпотеку» та ст.109 Житлового кодексу, на які посилався відповідач, не поширюються на спірні правовідносини, оскільки відносини між колишнім та новим власником житла регулюються нормами Цивільного кодексу.

Окрім того, на думку суду, згода органу опіки та піклування на виселення малолітньої дитини не потрібна, оскільки купівля-продаж нерухомого майна на прилюдних торгах проводилася виконавчою службою на підставі акта державного виконавця, який не є правочином щодо нерухомого майна.

Апеляційний суд міста Києва ухвалою від 22 вересня 2016 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Доводи, наведені в касаційній скарзі

У касаційній скарзі відповідач зазначає, що в даному випадку до спірних правовідносин має застосовуватись ст.

109 ЖК, оскільки Цивільний кодекс не містить положень, які б визначали прядок виселення громадян із житлового приміщення, що є предметом іпотеки, переданого на забезпечення кредитного договору.

Спірну квартиру він придбав у 2004 році за власні кошти, тоді як договір про надання відновлювальної кредитної лінії з банком було укладено у 2007 році.

Разом з тим, відповідач посилався на правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах від 2 вересня 2015 року у справі №6-1049цс15, від 21 жовтня 2015 року у справах №6-1484цс15 та №6-1033цс15, від 16 грудня 2015 року у справі №6-1469цс15, від 2 березня 2016 року у справі №6-3064цс15 та від 22 червня 2016 року у справі №6-197цс16.

Позиція Касаційного цивільного суду

Перша судова палата Касаційного цивільного суду передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважаючи за необхідне відступити від висновків ВСУ,  що містяться у постановах від 22 червня 2016 року у справі №6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі №6-1731цс16.

Крім того, передаючи справу на розгляд ВП ВС, колегія суддів Першої судової палати КЦС зазначила, що застосування положень ст.40 ЗУ «Про іпотеку» та ст.109 ЖК  суперечить основним принципам непорушності та недоторканності права власності.

Наявність такого правового механізму, як унеможливлення виселення громадян без надання іншого житлового приміщення, на думку суддів ВС, нівелює сутність конституційних прав і свобод титульного власника майна, оскільки призводить до того, що вони стають декларативними й такими, що позбавлені реального механізму захисту, крім того, покладають на нового власника, який не був пов'язаний з попереднім власником умовами іпотечного договору, індивідуальний надмірний тягар у вигляді обов'язку із забезпечення колишнього власника іпотечного майна постійним житловим приміщенням, яке має бути надане одночасно з виселенням.

До того ж, колегія суддів КЦС зробила висновок про те, що до спірних правовідносин застосовується ст.

391 ЦК та що порушене право власника підлягає захисту шляхом виселення колишнього власника та членів його сім'ї, який, передавши майно в іпотеку, не міг не усвідомлювати того, що предмет іпотеки може бути відчужений, і у випадку невиконання чи неналежного виконання основного зобов'язання він може втратити власність.

У свою чергу позивач, який придбав спірну квартиру на прилюдних торгах, не може реалізувати свою правомочність власника, оскільки квартира фактично обтяжена правом на проживання у ній колишнього власника та члена його сім'ї.

«Отже, порушується справедливий баланс інтересів сторін у справі, оскільки новий власник несе «індивідуальний і надмірний тягар», який полягає у тому, що він не може в повній мірі використовувати свою власність через ускладнену процедуру виселення з іпотечного майна колишнього власника квартири, придбаного не за рахунок кредиту та забезпеченого іпотекою цього житла», — зазначається в ухвалі КЦС.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, ВП ВС вирішила задовольнити вимоги відповідача та скасувати рішення судів попередніх інстанцій. Разом з тим, підстав відступити від правових позицій ВСУ Велика Палата не вбачає.

«Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважала за необхідне застосувати до спірних правовідносин вимоги ст.391 ЦК, і захистити права неволодіючого власника.

Разом з тим, з усталеної практики Верховного Суду України вбачається, що у такому випадку необхідно захистити права колишнього власника, застосувавши положення ст.

109 ЖК, яка передбачає можливість виселення попереднього власника лише з наданням іншого житлового приміщення», — йдеться у постанові ВП ВС від 31 жовтня 2018 року.

Крім того, Велика Палата погодилась із висновком ВСУ стосовно того, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на житлове приміщення застосовуються як положення ЗУ «Про іпотеку», так і норма ст.109 ЖК.

«Дійсно, внаслідок відмови в задоволенні позову про виселення, неволодіючий власник несе певні обмеження.

Разом з тим, спірне житлове приміщення було придбане ним на прилюдних торгах у 2012 році, при підготовці до яких мали бути зазначені обтяження у вигляді наявності осіб, які зареєстровані і проживають у житловому приміщенні, тобто виявлені ризики, пов'язані з придбанням спірної нерухомості.

Однак до суду позивач звернувся у липні 2015 року. У вказаний проміжок часу, 3 червня 2014 року було прийнято ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», — зазначає Велика Палата.

  1. Згідно із вказаним законом, нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави та/або іпотеки не може бути примусово відчужене без згоди власника, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина за споживчими кредитами в іноземній валюті, та за умови, що: таке житло використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна.
  2. «Можна зробити висновок, що держава цілеспрямовано вносила законодавчі обмеження, направлені на захист прав громадян України, щодо виселення, які пов'язані з виконанням зобов'язань за кредитами, наданими в іноземній валюті та забезпеченими іпотекою.
  3. Вказана обставина обумовлена тим, що особа, яка отримала кредит у іноземній валюті, не має впливу на здешевлення гривні, коливання валютного курсу, проте саме держава зобов'язана забезпечувати як дотримання прав усіх суб'єктів, так і баланс прав, у тому числі і прав кредитодавця та позичальника у кредитних правовідносинах.

Разом з тим не можна не звернути уваги на порушення прав нового власника. Однак при цьому необхідно врахувати, що спірна квартира придбана при реалізації предмета іпотеки державним виконавцем.

Державний виконавець повинен був зазначити про обтяження квартири у вигляді проживання у ній її власника разом із членами сім'ї, серед яких є неповнолітня дитина», — підкреслюється у постанові ВП ВС.

Таким чином, судді дійшли висновку, що банк, при наданні згоди на реалізацію предмета іпотеки, мав виконати вимоги ч.2 ст.109 ЖК, оскільки на той час вона вже діяла у зміненій редакції, яка містила заборону виселення боржника за кредитним договором без надання іншого житлового приміщення.

  • Тобто новий власник може частково поновити свої права шляхом звернення про відшкодування шкоди до продавця, якщо той неналежним чином виконав свої зобов'язання про повне інформування можливих покупців квартири про її обтяження, чи до банку про виконання останнім обов'язку із забезпечення осіб, які підлягають виселенню, іншим житловим приміщенням та відшкодування збитків.
  • Також нагадаємо, що Велика Палата Верховного Суду визначила юрисдикцію спорів щодо усунення перешкод у здійсненні права власності на майно, заарештоване в рамках кримінального провадження.
  • Крім того, «Судово-юридична газета» повідомляла, що ВП ВС залишила в силі рішення КАС ВС у зразковій справі про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску в період проведення АТО.

Источник: https://sud.ua/ru/news/publication/128599-poryadok-primusovogo-viselennya-z-zhitla-scho-ye-predmetom-ipoteki-postanova-vp-vs

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*