Всу: документи видані контрагентом засудженим за фіктивне підприємництво не підтверджують реальність господарських операцій платника податку навіть, якщо мають всі передбачені законом реквізити

ВСУ: Документи видані контрагентом засудженим за фіктивне підприємництво не підтверджують реальність господарських операцій платника податку навіть, якщо мають всі передбачені законом реквізити

Адвокат Морозов (судебная защита)

Оскарження рішень
контролюючого (фіскального) органу щодо не визнання права платника податків на
формування у податковому  обліку витрат та податкового кредиту з ПДВ за
господарськими операціями проведеними з контрагентом(и) що мають ознаки
фіктивності.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, який міститься у його
постанові від 19.04.2016 (у справі за позовом товариства з обмеженою
відповідальністю «ТМ «Гранд Галерея» до Державної податкової інспекції у
Печерському районі Головного управління ДФС у м.

Києві про визнання
протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення), статус фіктивного, нелегального
підприємства несумісний з легальною підприємницькою
діяльністю. Господарські операції таких
підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження
документами бухгалтерського обліку.

При розгляді конкретної справи суди такі
доводи органу влади мають перевіряти та оцінювати.

Приклад втілення вищевказаної постанови: Постанова Вищого адміністративного
суду України  від 10″ серпня 2016 р.

у справі № К/800/12851/16
передбачає наступні твердження контролюючого органу: «Перевіркою не визнано право платника на
формування у податковому  обліку витрат та податкового кредиту з ПДВ за
операціями з придбання у названих постачальників будівельних матеріалів та
підрядних робіт з огляду на фіктивний характер цих операцій, що стало підставою
для прийняття Інспекцією відповідних ППР…на обґрунтування цього висновку Інспекція
послалася на наявність ознак технічних суб'єктів господарювання у
перелічених контрагентів, які не перебувають за місцезнаходженням, не
мають майна, трудових та виробничих ресурсів, об'єктивно
необхідні для виконання договірних зобов'язань перед позивачем; також Інспекція
послалася на нелегальний статус спірних контрагентів в силу їх
реєстрації на підставних осіб (як це установлено у рамках кримінальних
проваджень, порушених за статтею 205 Кримінального кодексу України)

Докази необґрунтованого виникнення у платника податкової вигоди повинні
розцінюватися у сукупності та взаємозв'язку, причому оцінці підлягає також і
діяльність усіх учасників господарських операцій.

 Статус фіктивного,
нелегального підприємства (зокрема, в силу його реєстрації на підставну особу)
несумісний з легальною підприємницькою діяльністю.

 Господарські
операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального
підтвердження документами бухгалтерського обліку».

  • Таким чином, для оскарження спірних ППР платнику податку в суді необхідно
    спростувати декілька факторів, зокрема критерій фіктивності контрагента, на
    якому хочу зупинитися більш детально.
  • Стаття 205 Кримінального кодексу України передбачає, що  фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання
    суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття
    незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.
  • Доказами фіктивності конкретного підприємства можуть визнаватися, зокрема:
    реєстрація підприємства на підставну особу, за підробленими, втраченими,
    позиченими або викраденими документами, документами померлих осіб, за вигаданою
    юридичною адресою; внесення в установчі документи неправдивих даних про
    засновників і керівників підприємства або про інші обставини; залучення до протиправної
    діяльності у формі призначення на посаду керівника реально існуючого
    громадянина із специфічним соціальним статусом (малозабезпечені, психічно хворі
    тощо); відсутність ознак діяльності фірми, зазначеної в установчих документах;
    короткий термін існування підприємства; відсутність руху коштів підприємства на
    його банківських рахунках або, навпаки, занадто великий обсяг фінансових
    операцій на банківських рахунках підприємства, яке лише нещодавно
    зареєструвалось.

Источник: https://advokat-morozov.blogspot.com/2016/08/blog-post_29.html

«Познай контрагента» або фіктивне підприємництво в Україні – Я – Бухгалтер

ВСУ: Документи видані контрагентом засудженим за фіктивне підприємництво не підтверджують реальність господарських операцій платника податку навіть, якщо мають всі передбачені законом реквізити

Нещодавно, а саме 22.11.2016 року по справі № 826/11397/14 (№ в ЄДРСРУ 63283712)   Верховний суд України підтвердив свою ж правову позицію щодо недійсності господарських операцій платника податку під час здійснення господарської діяльності з контрагентом, який має ознаки фіктивності.

  • Нагадаю, що у постанові Верховного Суду України від 1 грудня 2015 року по справі № 826/15034/14 (№ в ЄДРСРУ 54688725) міститься правовий висновок про те, що  статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю .
  • ВАЖЛИВО:  Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку, оскільки подані суб’єктом господарювання первинні документи бухгалтерського та податкового обліку (податкові накладні, акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) тощо) не є достатніми доказами фактичного виконання операцій; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими податковим органом фактами щодо фіктивної діяльності контрагента позивача свідчить про безтоварність господарських операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства, є правильним.
  • Аналогічні твердження  містяться у рішеннях Верховного суду України від 12 січня 2016 року, 19 квітня 2016 та від  26 квітня 2016 року.

Підтверджуючи вищевикладену позицію суд виходив з того, що вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положенням пункту 44.

1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

  1. Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(далі – Закон № 996-ХIV).
  2. Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
  3. ВАЖЛИВО:  Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов’язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтвердження її реального (фактичного) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.

1 статті 14 ПК визначено, що господарська діяльність – це діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

  • Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція – це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.
  • Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
  • Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.  (Справа ВСУ № 804/4663/15 від 27.01.2016 р.).

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Отже, договір свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

  1. Аналогічне положення міститься у рішенні  Верховного суду України від 19 квітня 2016 року у справі № 21-4985а15.
  2. ВАЖЛИВО:  Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов’язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.
  3. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов’язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.

3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.

1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).

  • Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
  • ВАЖЛИВО:  Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов’язаний суб’єкт владних повноважень.
  • Треба також  наголосити на позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі  «Федорченко та Лозенко проти України» , відповідно до якої, суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».
See also:  Субсидии урежут, получателей проверят трижды, а незаконно полученную помощь придется вернуть: власть готовит новый законопроект

Разом з тим, відповідно до принципу змагальності, суб’єкт господарювання має спростувати доводи суб’єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує, а отже при розгляді конкретної справи суди такі доводи органу влади мають перевіряти та оцінювати.  (Рішення ВСУ, справа № 2а-4201/11/2670 від 26.04.2016 р.).

ВИСНОВКИ:  Таким чином, для спростування фіктивності своєї та/або діяльності контрагента платник податку, в суді, повинен довести (або нагадати) про наступні фактори, а саме про:

  • Господарську операцію, що підтверджується первино – бухгалтерськими документами;
  • Реальну зміна майнового стану платника податків;
  • Причино – наслідковий зв’язок між господарською операцією та зміною майнового стану.
  • «Презумпцію невинуватості» та «Презумпцію добросовісності платника податків» (Верховний суд України, справа № 810/6201/14 від 22.03.2016 р.);

Источник: https://ibuh.info/poznai-kontragenta-abo-fiktyvne-pidpryemnyctvo-v-ukraini

ВСУ: Документи видані контрагентом засудженим за фіктивне підприємни

(ВСУ від 22 листопада 2016 р. у справі № 21-2430а16)

Фабула судового акту: Справа про підтвердження реальності господарських операцій належними доказами – первинними документами, в якій удача переходила від платника податку до фіскального органу неоднократно.

Так, спочатку суд першої інстанції відмовив платнику податків у задоволенні позову про скасування податкового повідомлення рішенням, яким був донарахований ПДВ, далі суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, задовільнив позов і, насамкінець, ВСУ «поламав усе» і відмовив у задоволенні позову.  

Об’єктом дослідження у справі були так звані «маркетингові договори», які були і залишаються розповсюдженим інструментом заниження зобов’язань з ПДВ. Згідно таких однотипних договорів контрагент був зобов’язаний надати маркетингові послуги, а платник податку – позивач їх оплатити.  

Формально у позивача були усі певинні документи від контагента, які повинні бути при здійсненні такої господарської операції як отримання та оплати маркетингової послуги. Ці документи були пред'явлені ним під час перевірки і в суд разом із позовом. Проте суди оцінили їх по – різному. 

Суд дослідивши первинні документи встановив, що вони «не конкретизують перелік послуг, які замовляються та надаються, крім того, з їх умов не вбачається місце їх надання, у зв’язку з чим з наявних у матеріалах справи актів здачі-приймання робіт (наданих послуг) з додатками суд не може встановити відповідність отриманих послуг замовленим.»

Фіскальним органом у справу додано протокол допиту службової особи контрагента, яка заявила, що жодних первинних документів, у тому числі і пов’язаних з маркетинговими договорами позивача вона не підписувала.

Пізніше, не на стадії розгляду позову у суді першій інстанції, у справу був доданий вирок суду про визнання винною службової особи контрагента у вчиненні злочину, передбаченого ст.

205 КК України – «фіктивне підприємництво».

У підсумку суд прийшов до висновку, що «первинні документи, такі як копії актів здачі-приймання робіт (наданих послуг) з додатками, рахунків-фактур, податкових накладних, платіжних доручень, податкової звітності) не є достатніми доказами фактичного виконання операцій; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими ДПІ фактами ознак фіктивної діяльності контрагента позивача свідчить про безтоварність господарських операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства.»  

Источник: https://buhgalter911.com/uk/news/news-1024559.html

Практические советы – споры с налоговой (добропорядочность контрагента и реальность проводимых хозяйственных операций) | Моє Право

В нашей практической деятельности большую часть дел занимает представительство интересов предприятий в спорах с контролирующими и налоговыми органами.

При осуществлении данного представительства, в частности в суде, немаловажную роль играет судебная практика, а именно: решения Верховного Суда Украины, поскольку, в соответствии с ч. 6 ст.

13 Закона Украины «О судоустройстве и статусе судей» выводы по применению норм права, изложенные в постановлениях Верховного Суда, учитываются другими судами при применении таких норм права.

Суд вправе отступить от правовой позиции, изложенной Верховным Судом, только с одновременным наведением соответствующих мотивов.

Т.е. при рассмотрении любого спора с налоговой административные суды всех инстанций, при принятии решений, учитывают действующую практику Верховного Суда Украины по применению тех или иных норм и соответственно выводы.

И поэтому судебные тяжбы с проверяющими органами, в частности ГФС Украины, с учетом меняющейся практики Верховного Суда Украины, напоминают игру по перетягиванию канатов.

Одним из основных спорных моментов при судебных разбирательствах с органами ГФС Украины является доказывание добропорядочности контрагента и реальности проводимых хозяйственных операций.

До недавнего времени административные суды при рассмотрении налоговых споров и наличии приговора суда по ст. 205 (фиктивное предпринимательство) УК Украины в отношении контрагента применяли Постановление Верховного Суда Украины от 01.12.

2015 по делу №826/15034/14, в котором суд делал вывод, что статус фиктивного, нелегального предприятия несовместим с легальной предпринимательской деятельностью, а хозяйственные операции таких предприятий не могут быть легализованы даже при формальном подтверждении документами бухгалтерского учета.

Аналізуйте судовий акт: Документи видані контрагентом засудженим за фіктивне підприємництво не підтверджують реальність господарських операцій платника податку навіть, якщо мають всі передбачені законом реквізити (ВСУ від 22 листопада 2016р. у справі № 21-2430а16)

Подобная формулировка лишала предприятия в возможности защиты своих прав, при наличии фиктивного контрагента в прямой цепочке операций, какие бы документы о проведении операций не предоставлялись – суд их не учитывал, поскольку вывод Верховного Суда Украины понятен – если фиктивный контрагент, то документы за его участия не могут быть признаны как первичный документ.

Но, недавно Верховный Суд Украины кардинально поменял свою точку зрения и перешел на сторону предпринимателей, определив в своем Постановлении от 11.04.2017 г.

в деле № 826/18925/14, в котором суд пришел к выводу, что приговор суда, который содержится в материалах дела (о фиктивности контрагента), не содержит сведений об отсутствии хозяйственных операций между истцом и контрагентом, а потому такое решение суда не может быть признано надлежащим доказательством в подтверждение нарушения Обществом требований налогового законодательства.

Поскольку в большинстве случаев приговоры по ст.

205 УК Украины не содержат в себе описание операций фиктивного субъекта с его контрагентами, то, исходя из указанной практики, административные суды, при рассмотрении дел в спорах с налоговой, должны учитывать это заключение и при проверке правильности отражения хозяйственных операций с фиктивным контрагентом в первую очередь исследовать правильность оформления первичной документации и ее отражения в налоговом учете.

  • Автор консультации: Адвокатське об'єднання “ПРАКТИКА”
  • Аналізуйте судовий акт: Суд повинен досліджувати і враховувати документи платника податків при оскарженні повідомлення – рішення навіть, якщо ці документи НЕ подавались при проведенні перевірки та із запереченнями (ВАСУ у справі К/800/40037/15)
  • Суд може прийняти до розгляду документи (докази), які не були подані платником податків під час перевірки на підтвердження показників податкової звітності (ВАСУ від 8 квітня 2015р., судді Костенко, Бухтіярова, Приходько)
  • Добросовісний платник податків НЕ повинен контролювати чи дотримується контрагент податкового законодавства – це справа контролюючих органів (ВАСУ від 06 вересня 2016 р. у справі 826/23325/15)
  • Не оскаржуються дії фіскалів щодо платників податків на кшталт «внесення до інформсистеми даних…», або «збирання податкової інформації…» (ВАСУ від 17 серпня 2016р. у справі К/800/67453/14)
  • Формальні помилки в первинних документах не мають бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій (Постанова ВАСУ у справі № К/800/1217/13 від 11 лютого 2015р., судді Лосєв, Бившева, Шипуліна)
  • Нереальність господарських відносин та безтоварність операцій між контрагентами не може ґрунтуватись на припущеннях, а повинна підтверджуватись первинними документами (Одеський окружний адміністративний суд, №815/528/16, суддя Стефанов)
  • Источник
See also:  Рада приняла закон для полноценного запуска в украине bankid и mobileid

Источник: https://moe-pravo.com.ua/news/prakticheskie-sovety-spory-s-nalogovoi-dobroporiadochnost-kontragenta-i-realnost-provodimyh-hoziaistvennyh-operacii/

Верховний і Європейський суди про реальність операцій | БухгалтеріяUA

Автор уже неодноразово звертався до теми «реальності операцій», або (як прозвали їх фахівці) «нікчем». Ці терміни були введені у вжиток при вирішенні податкових суперечок як наслідок трансформації зусиль податкових органів щодо оголошення угод нікчемними або визнання їх недійсними.

У результаті цього розгляд суперечок із податковими органами перейшов із площини визнання угод недійсними (що обіцяло фіскалам мало перспектив) у площину визнання операцій «нереальними» або «безтоварними», а слово «нікчема» було витіснено «нереальністю».

Проте для бухгалтера, як мовиться, «вугілля від сажі не біліше».

За декілька років застосування такого підходу судова практика виробила певні критерії для вирішення подібних суперечок. Проте нині функції суду касаційної інстанції передані Верховному Суду (далі — ВС).

Його висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах ВС, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень та інших судових інстанцій.

Тому рішення, які виносяться ВС у категорії адміністративних справ, де розглядаються операції платників податків на предмет їх реальності, особливо цікавлять бухгалтерів.

Крім того, слід враховувати таке. Після внесення з 01.01.2018 р. змін у ст.1 і 9 Закону про бухоблік(1) первинні документи втратили свій доказовий статус підтвердження факту здійснення операції.

Доведення реальності здійснення будь-яких господарських операцій прийняло дещо інший характер: платнику податків тепер недостатньо надати суду документи, що підтверджують відображення такої операції у своєму обліку.

Тому матеріали цієї статті будуть подані через призму викладеній законодавчій ситуації.

Категорія «реальності операцій»

Термін «реальність операцій», що міцно увійшов у вжиток, з огляду судової практики в податкових спорах був витлумачений самою судовою системою. Так, в ухвалі ВАСУ від 20.01.2015 р.

у справі № К/800/15312/13 наведено відмінність господарських операцій від угод і господарських зобов’язань: «…господарські операції, здійснені на виконання угод, є самостійним поняттям, відмінним від угод або господарських зобов’язань, а дотримання норм цивільного або господарського права не означає автоматично реальності здійснення господарської операції». Тобто це різні терміни.

А нас цікавить реальність саме операції. У своїх рішеннях ВАСУ вказував на те, що, навіть якщо сама по собі угода, яка укладається підприємством, законна, це ще не означає, що виконання щодо такої угоди теж реальне.

 Отже, в судовій практиці було вироблено такий підхід. Фактичне виконання (або, простіше кажучи, надання товарів/послуг) операції щодо угоди розглядається судами як самостійний предмет дослідження.

Саме господарські операції, що здійснюються в процесі здійснення господарської діяльності, відображаються в первинних документах бухгалтерського обліку та інших документах, які фіксують відповідний рух матеріальних активів і грошових коштів.

А це, зі свого боку, важливо для дотримання норм податкового законодавства.

Спадкоємність підходів ВС

Як уже було зазначено, касаційна інстанція тепер представлена ВС.

Проте, незважаючи на це, суд касаційної інстанції демонструє підходи, що багато в чому сформувалися раніше і неодноразово висловлювалися скасованим ВАСУ.

Зокрема, йдеться про основні принципи юридичної відповідальності вподатковому законодавстві, а саме про індивідуальну відповідальність і презумпцію сумлінності платника податків, якщо не доведено інше.

 Звернемося до судових рішень 2018 року. Наприклад, до постанови ВС від 15.08.2018 р. у справі № 826/15767/13-а.

Вирішуючи суперечку про відміну податкових повідомлень-рішень (ППР), винесених за результатами планової виїзної перевірки підприємства, внаслідок якої платник податків був звинувачений податковими органами в купівлі неіснуючих робіт, суд розглянув аргументи й докази, надані підприємством (позивачем), а саме такі.

Підприємство надало суду: копії видаткових і податкових накладних, інших накладних, актів здавання-приймання виконаних будівельних робіт, довідок про вартість виконаних будівельних робіт, актів здачвання-приймання робіт (наданих послуг), пояснень директора контрагента, де директор підтвердив наявність у контрагента достатньої кількості матеріально-технічної бази й трудового персоналу для здійснення виконання робіт. Водночас з боку ДПІ не було надано додаткових аргументів і доказів, що спростовують відсутність реального характеру виконання робіт. І, як зазначив ВС, суди першої та апеляційної інстанцій зробили юридично правильний висновок про недоведеність з боку ДПІ правомірності зменшення в податковому обліку позивача сум податкового кредиту внаслідок нереальності операцій. Оцінка доказів зроблена судами з урахуванням того, що на орган владних повноважень покладається процесуальний обов’язок з доведення правомірності прийняття ним рішення.

Крім того, аналізуючи норми ПКУ, ВС зазначив таке: «…норми ПК не ставлять у залежність право платника податку на формування податкового кредиту від фактичної сплати сум податків до бюджету постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу поставки, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв’язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності, сплатив ПДВ в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність операцій з придбання ним товарів (послуг) у судовому процесі контролюючим органом не спростована. Порушення платником податку — постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку — покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/або податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов’язань. Обставини, які б достовірно свідчили про наявність таких фактів, у справі не встановлені».

  • Насправді сказане ВС у наведеному вище витягу має дуже позитивну для платників податків логіку в рішенні подібних справ і полягає вона в такому.
  • По-перше, фіскальний орган повинен довести правомірність свого рішення.
  • По-друге, при недоведеності правомірності рішень органу ДФС саме дії платника податків вважаються правомірними, і він має право на податкові вигоди, передбачені податковим законодавством.
  • По-третє, якщо не доведена змова платника податків із контрагентами на предмет незаконної податкової мінімізації, такий платник податків не може відповідати за несплату податків або фіктивні дії своїх контрагентів.
  • Податкова вигода — не крамола

Звернемося до іншої постанови ВС від 08.08.2018 р. у справі № 2а-7067/11/1370 про отримання підприємством законної податкової вигоди й недоведеності протилежного фіскальними органами.

Розбираючи справу за позовом підприємства, ВС дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи і винесенні суперечливих рішень не повністю врахували всі обставини справи і не зібрали всіх доказів.

 Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із наявності у позивача документів, встановлених ПКУ, як підстави для отримання права на податковий кредит із ПДВ, тобто з виконання формальних умов отримання податкової вигоди.

Суд апеляційної інстанції оцінював наявність поданих позивачем документів бухгалтерського і податкового обліку з огляду на факт відсутності у вказаного постачальника основних засобів (складських приміщень, транспортних засобів), трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності та постачання підрядних послуг. Зокрема, судом другої інстанції був врахований факт порушеної щодо керівника контрагента кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ст.205 ККУ. Проте аргументи як першої, так і апеляційної інстанцій не задовольнили ВС, і він нагадав про підходи до рішення таких суперечок, висловлені ВСУ раніше:

«У відповідності до правової позиції ВСУ, викладеної у постанові від 20.01.2016 р.

у справі за позовом ПАТ «М» про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі і є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом».

Проте платникам податків не слід забувати про те, що інші обставини справи не можуть бути взяті судом до уваги. Так, про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами аргументи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

  • неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або об’єму матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
  • відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв’язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
  • облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов’язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібні здійснення й облік інших господарських операцій;
  • здійснення операцій із товаром, який не вироблявся або не міг бути вироблений в об’ємі, вказаному платником податків у документах обліку;
  • відсутність первинних документів обліку.
  1. Водночас ВС не забув про презумпцію сумлінності платника податків и звернув увагу на необхідність дослідження всієї сукупності обставин справи (доказів): «Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об’єктивно відтворюють господарські операції, що є об’єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов’язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом.
  2. Сам факт наявності у позивача податкових, чи-то видаткових накладних, інших документів з посиланням на поставку товарів (послуг), виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах».
  3. Якщо звернутися до інших подібних рішень ВС цієї категорії справ, то ми побачимо аналогічні підходи ВС.
See also:  Законодавчо закріплені способи звернення стягнення на предмет іпотеки

Так, в постанові від 09.08.2018 р. у справі № 826/14878/13-а за позовом ФОП до ДПІ ВС зазначає, що суду не було надано документів, які б могли підтверджувати фактичне транспортування товарів, їх відвантаження та якість. У цьому разі первинні документи не є вичерпним доказом реальності операцій, як не свідчать і про протилежне:

«Наведене свідчить про не встановлення судами під час розгляду справи всіх відомостей і документів, які за звичайної ділової практики повинні супроводжувати фактичне здійснення такого роду операцій та у сукупності з відповідними первинними документами підтверджувати їх фактичне (реальне) виконання.

Варто зазначити про відсутність в матеріалах справи власне й будь-яких доказів, які б підтверджували покладені в основу акту перевірки доводи Інспекції, які є суттєвими у взаємозв’язку з предметом доказування у спірних відносинах та підлягають безпосередньому дослідженню судом в ході розгляду спору».

Що до обставин, які можуть свідчити про необґрунтованість (незаконність) податкової вигоди, то таким прикладом може служити визнання судом операції нереальною в постанові ВС від 05.06.2018 р. у справі № К/9901/3487/18.

Суд зазначив, що позиція ДПІ щодо нереальності господарських операцій обґрунтовується відсутністю трудових ресурсів і основних фондів, економічною недоцільністю виконання зазначених робіт внаслідок віддаленого розташування контрагента (субпідрядника), порушенням хронології виконання підрядних і субпідрядних робіт.

При цьому наявність первинних документів, а тим паче наявності в них дефектів (деякі з них не містили обов’язкових реквізитів), на думку ВС, не може свідчити про те, що операції реально здійснювалися.

Наведені вище приклади говорять про тенденцію, що склалася, у вирішенні ВС подібних суперечок.

Практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ)

Звернемося до ухвали ВАСУ від 26.04.2017 р. у справі № К/800/2865/17, де дуже добре були сформульовані вже наведені вище підходи.

  • Отже, ВАСУ вказав, що аналіз податкового законодавства: «…свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
  • Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції — умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.
  • При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов’язаннях платника податків у зв’язку з його господарською діяльністю мали місце».
  • Вирішуючи справу, суд також зазначає, що: «…сам факт порушення кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагентів за фактом ухилення від сплати податків, за відсутності будь-яких доказів, які б у сукупності засвідчили ведення контрагентами фіктивної діяльності з метою сприяння в ухиленні від сплати податків позивачем та підписання первинних документів не уповноваженими особами, не може спростувати легальності наданих позивачем первинних документів.
  • Неможливість проведення звірок контрагентів не може вказувати на порушення платником податків податкової дисципліни, оскільки останній позбавлений можливості здійснювати контроль за зберіганням контрагентами первинних документів та місцем їх знаходження».

Згадує суд і закріплений у ст.61 Конституції України принцип індивідуальної юридичної відповідальності.

Крім того, суд акцентує увагу на такому. Законом України від 17.07.97 р.

№ 475/97-ВР ВРУ ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі — Конвенція), Перший протокол і протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції. Згідно з частиною 1 ст.

9 Конституції України чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надала ВРУ, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі статтею 1 Протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини в справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив таке.

Якщо держава за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи в зловживаннях, пов’язаних зі сплатою ПДВ, що нараховуються при операціях постачання, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж карає покупця товарів (послуг), що повністю виконав свої зобов’язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза контролем одержувача і щодо якого не було коштів відстеження та забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі й порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Крім того, ЄСПЛ викладає позицію аналогічну тій, яка раніше висловлювалася в постанові ВСУ від 11.02.2007 р. у справі № 21-1376во06.

ВСУ дійшов висновку, що в разі невиконання контрагентом зобов’язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність і негативні наслідки настають саме стосовно цієї особи, а не покупця.

Така обставина, на думку ВСУ, не є основою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування в разі, якщо цей платник виконав усі передбачені законом умови для отримання такого відшкодування і має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Загальний висновок такий: наведені вище приклади судової практики ВС 2018 року при вирішенні справ, що стосуються реальності господарських операцій у спорах із фіскальними органами, свідчать про спадкоємність підходів вищих судових інстанцій.

(1)Закон України від 16.07.99 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Источник: https://buh-ua.com.ua/uk/doc/53072/verhovnyj-i-evropejskij-sudy-o-realnosti-operatsij

Особливості декриміналізації статті 205 КК України («Фіктивне підприємництво») у податкових спорах

Декриміналізація статті 205 КК України («Фіктивне підприємництво»), як підстава для не врахування вироку в рамках податкового спору

12 листопада 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/17813/18, адміністративне провадження №К/9901/28348/19 (ЄДРСРУ № 85574872) досліджував питання особливостей декриміналізації статті 205 Кримінального кодексу України («Фіктивне підприємництво»), як підстави для не врахування вироку в рамках податкового спору.

Так, відповідно до «Пояснювальної записки» до проекту Закону України ” Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо зменшення тиску на бізнес» вбачається, що наявність кримінальної відповідальності за фіктивне підприємництво (стаття 205 Кримінального кодексу України) вже давно є одним із способів тиску на бізнес в Україні.  Так, окрім самого факту наявності кримінальної відповідальності за вказане діяння, контролюючі органи використовують вироки і матеріали досудового розслідування (протоколи допиту директора суб’єкта підприємницької діяльності) у якості доказової бази під час притягнення до фінансової відповідальності за порушення норм податкового законодавства. Тому обґрунтовуючи доцільність декриміналізації фіктивного підприємництва, варто акцентувати увагу на неспроможності при застосуванні статті 205 КК України досягнення мети кримінальної відповідальності та проблемі застосування статті 205 КК України, що полягає, зокрема у використанні у якості доказової бази фактів та обставин, встановлених вироком суду за статтею 205 КК України, та матеріалів досудового розслідування під час притягнення до фінансової відповідальності за порушення норм податкового законодавства.

Закріплення дій, що на сьогодні передбачені статтею 205 КК України, у якості самостійного складу злочину породжує низку негативних наслідків у правозастосуванні.

Особливості побудови складу злочину, передбаченого статтею 205 КК України, дали підстави для використання аналізованої статті в якості інструменту для зловживань під час притягнення осіб до відповідальності.

Зокрема, склалася поширена практика використання контролюючими органами матеріалів досудового розслідування та вироку суду у кримінальному провадженні за статтею 205 КК України для обґрунтування донарахування грошових зобов’язань платникам податків. Негативні тенденції у вирішенні податкових спорів були спровоковані поширеним хибним підходом судів до оцінки доказів, наданих контролюючими органами.

5 вересня набрав чинності закон «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо зменшення тиску на бізнес» від 18.09.2019 №101-IX, яким виключено ст.

205 («Фіктивне підприємництво») КК.

З огляду на зазначене вбачається, що контролюючі органи позбавлені можливості використовувати матеріали досудового розслідування за вказаною правовою кваліфікацією для донарахування податкових зобов’язань.

Источник: https://porady.org.ua/index.php/osoblivosti-dekriminalizacii-statti-205-kk-ukraini-fiktivne-pidpriemnictvo-u-podatkovikh-sporakh

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*