Законність дотримання процедури отримання висновку експерта в слідчо -судовій практиці майже завжди підлягає сумніву

Законність дотримання процедури  отримання висновку експерта в слідчо -судовій практиці   майже завжди підлягає сумніву

Нещодавно за сприяння секції Судових експертів Асоціації правників України відбувся надзвичайно цікавий семінар на тему «Інструменти оскарження судової експертизи», у якому мали змогу висловити свої позиції як експерти, так і адвокати.

У заході взяли участь Олександр Круть, директор Центру судових експерти «Альтернатива», Григорій Прохоров-Лукін, к.ю.н.

, патентний повірений, розробник методик проведення судових експертиз з питань інтелектуальної власності, та модератор зустріч Ірина Педь, Керуючий партнер Експертної групи S&D.

Тези доповідей та презентаційних матеріалів зазначених спікерів були використані під час підготовки даного матеріалу.

  • ВИСНОВОК ЕКСПЕРТА: ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ
  • Відповідно до існуючих процесуальних кодексів, висновком експерта вважається докладний опис проведених експертом досліджень, складений у порядку, визначеному законодавством, зроблені у результаті них висновки та обгрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові.
  • Завдяки останнім змінам, за словами експерта Ірини Педь, експертизи можуть як призначатися судом («нейтральні» експерти), так і бути залученими сторонами процесу («не зовсім нейтральні» експерти).
  • Однак, на переконання спікера, це зовсім не означає, що ті експерти, які залучаються сторонами обов’язково будуть упередженими і їх висновки будуть необгрунтованими, однак, як показує практика українських судів та ЄСПЛ, суди більше cхильні довіряти так званим «нейтральним» експертам і більше схильні чути зауваження на рахунок висновків експертів, які залучаються сторонами.

Так, навіть проводились психологічні дослідження, які були покликані встановити, чи дійсно ті експерти, які залучаються сторонами менш об’єктивні за тих, які є «нейтральними», і чи дійсно залучені сторонами експерти, які відповідно спілкуються з ними, в кінцевому підсумку схиляються на їх бік при проведенні дослідження. Експеримент підтвердив, що абсолютно ненавмисно, відчуття реального бажання допомогти призводить до несвідомої професійної сліпоти, коли люди внутрішньо починають бути вибірковими в оцінці доказів, тобто схильними робити більший акцент на тому, що допоможе клієнту і трошки недбало відноситись до аспектів, які можуть бути проти його позиції. Таким чином, Ірина Педь зауважила, що експерти знаходяться у стані внутрішнього конфлікта між своїми обов’язками перед суспільством і своїми обов’язками перед клієнтом, і доволі складно встановити певний баланс між цими двома чинниками.

У випадку, якщо експерти залучаються сторонами та мова йде про цивільне, господарське та адміністративне судочинство, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

У разі розгляду кримінальної справи, кожна сторона має право надати суду висновок експерта, який грунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях. Експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами за дорученням слідчого судді, наданим за клопотанням сторони.

Згідно з положеннями ЦПК, ГПК та КАС, за своєю ініціативою суд може призначити експертизу за наявності одночасно двох обов’язкових умов (необхідності наявності спеціальних знань для встановлення обставин та відсутності або сумнівності наданих сторонами висновків експертів).

У свою чергу КПК України таких обмежень не передбачає та містить посилання, що експертиза проводиться за дорученням суду, за наданим клопотанням сторони кримінального провадження або якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. За уточненням експерта Ірини Педь, в даному випадку саме суд буде вирішувати, якого експерта призначати («нейтральний» експерт). До того ж, слід зважати, що коло експертів в кримінальному процесі обмежено відповідними державними спеціалізованими установами.

  1. ПОМИЛКИ У ВИСНОВКАХ ЕКСПЕРТІВ
  2. Суди можуть у своєму судовому рішенні відхилити висновок експерта, який не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами та, який не є обов’язковим для особи або органу, яка здійснює (кримінальне) провадження, але таке відхилення повинно бути мотивоване у судовому рішенні.
  3. Спікери зауважили, що при цьому недостатньо в рішенні лише вказати на певні сумніви у достовірності чи правильності висновку екпертизи, не зазначивши при цьому обгрунтованих підстав для таких сумнівів.

Однією з підстав для відхилення висновку експерта є помилка у висновку. Що ж таке взагалі помилка у висновку експертизи?

В загальному вигляді експертну помилку можна визначити як судження експерта або його дії, що не відповідають об’єктивній реальності і такі, що не приводять до мети експертного дослідження, якщо викривлине дослідження і невірні дії експерта є результатом добросовісної помилки (тобто мається на увазі неупереджений висновок).

Для прикладу, експерт Олександр Круть поділився ситуацією з практики, коли предметом експертизи був обрахунок розміру матеріальної шкоди, завданої особі внаслідок залиття її квартири, і експерт, використовуючи для обрахунку відповідну програму, прогледіла, що система дала збій при визначенні площі квартири, що збільшило суму завданої шкоди на значну суму.

Така помилка експерта була виявлена вже в суді, однак ні суд першої, ні апеляційної, ні касаційної інстанцій не звернув увагу на аргументи сторони щодо існуючої помилки. Таку помилку вдалося виправити лише зверненням до Верховного суду України на підставі подання Вищої ради юстиції з метою перегляду справи за нововиявленими обставинами.

Вищеописану помилку можна вважати добросовісною.

  • Однак, інша ситуація виникає, коли помилки є недобросовісними (завідомо неправдивий висновок), тобто висновок експерта є таким, що проявляється в свідомому ігноруванні або замовчуванні дослідження суттєвих фактів, об`єктів експертизи, викладеному описанні цих фактів, завідомо невірній їх оцінці тощо.
  • За словами Олександра Круть, щоб розібратись в природі помилок експертів, треба в першу чергу визначити, а які ж помилки взагалі бувають.
  • Перші – це помилки процесуального характеру, які часто супроводжуються виходом експерта за межі його компетенції.

Наприклад, випадок, коли перед експертом-грунтознавцем ставляться питання, які не відносяться до його сфери знань, зокрема: чи є корисною копалиною місцевого значення пісок (видобуток якого здійснюється на території певного району) (відноситься до геологічної експертизи) і чи придатний пісок для використання у сфері будівництва і інших сферах (відноситься до будівельно-технічної експертизи). В даному випадку експерт провів експертизу, в якому описав, який саме грунт надано йому на дослідження, однак, поміж іншим, він і відповів на поставлені йому питання, хоча відповіді на них не витікали із описової частини.

Таким чином, крім процесуальної помилки, мала місце помилка гносеологічна, тобто логічна помилка, адже висновок експерта повинен логічно витікати із тих досліджень, які він фактично провів. Такий висновок може вважатись також і завідомо неправдивим.

Окрім цього, слід зважати, що предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Зокрема, згідно з Постановою Пленуму ВСУ «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» від 23.03.

2012  № 4 неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Також часто процесуальні помилки виникають і в тих випадках, коли експерти починають самостійно збирати докази, що вони не мають права робити.

Або коли слідчий чи суддя у своїй ухвалі дають експерту вказівку взяти якісь дані з матеріалів справи, особливо це стосується автотехнічної експертизи, а у справі при цьому можуть бути різні позиції щодо певного питання, різних учасників та свідків.

Таким чином, при призначенні експертизи суддя повинен чітко вказати, які вихідні дані брати для дослідження, які зразки підписів використовувати, які саме документи досліджувати тощо.

Бувають і такі помилки, коли помилка була закладена ще на етапі постановлення задачі. Накприклад, коли слідчий, формуючи експерту завдання, неправильно склав питання таким чином, що по-іншому експерт і не міг відповісти. Такого роду помилки дуже часто зустрічаються в економічних експертизах.

Також помилки можуть бути фактичними або предметними.

Наприклад, коли експерт досліджує знаряддя, яким відкривалися двері чи взламувався сейф, однак ознак на такому знарядді недостатньо, щоб підтвердити, що саме ним була здійснена певна дія, але водночас на ньому можуть бути нашарування фарби із сейфу.

Таким чином, експерт може зробити помилковий висновок про те, що саме цим знаряддям був взламаний сейф, застосовуючи так званий принцип контактної взаємодії, який не завжди може бути вірним. В даному випадку недосконалою є і сама методика, яка застосовується експертом.

Причини помилок експертів можуть бути об’єктивними і суб’єктивними. Прикладом перших може бути відсутність науково-дослідної методики, без якої експерт ніяк не зможе зробити обгрунтовані висновки, навіть якщо є наявними всі необхідні ознаки для встановлення висновку.

Є і такі випадки, коли методика для дослідження існує, але в ній закладені такі недоліки, які унеможливлюють проведення дослідження, або ж, коли експерти помилково використовують не ту методику, яка насправді потрібна, хоча й висновки при цьому були зроблені вірні.

ОБГРУНТОВАНІСТЬ, ЯСНІСТЬ ТА ПОВНОТА ВИСНОВКУ ЕКСПЕРТА

Відповідно до положень ЦПК, ГПК та КАС експерт зобов’язаний дати обґрунтований та об’єктивний письмовий висновок на поставлені йому питання. Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

КПК ж визначає, що експерт зобов’язаний особисто провести повне дослідження і дати обґрунтований та об’єктивний письмовий висновок на поставлені йому запитання.

Пункт 2 ч. 7 Порядку рецензування висновків судових експертів та висновків експертних досліджень, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 25.05.

2015 № 775/5 закріплює, що підлягають аналізу правильність та обґрунтованість вибору схеми дослідження, методів і методик дослідження, послідовність застосування методів, відповідність сучасному стану методичного забезпечення певного виду судової експертизи.

Источник: https://www.ukrainepravo.com/scientific-thought/pravova-pozytsiya/vysnovok-eksperta-ta-instrumenty-yogo-oskarzhennya/

Експертні економічні дослідження та судова експертиза податкового обліку

З моменту виникнення судової експертизи та на всіх етапах її розвитку в ній вбачали важливий інструмент правосуддя, необхідний для правильного вирішення справи як на етапі розслідування, так і під час розгляду в суді, а експерта вважали науковим свідком.

На сьогодні, розглядаючи справи про економічні злочини, але не маючи спеціальної фінансово-економічної освіти, судді ставляться до висновків експертів-економістів з великою повагою.

Висновок судового експерта-економіста відіграє роль центрального доказу при прийнятті рішення суддею. Значимість судово-економічної експертизи у процесі розгляду справ у суді важко переоцінити.

Висновок судового експерта виділяється серед інших джерел доказів тим, що з ним важко не погодитися, оскільки незгоду потрібно обов’язково мотивувати та аргументувати.

Судово-експертна діяльність — особливий вид діяльності, пов’язаний з організацією та проведенням судових експертиз, експертних досліджень (надання висновків поза межами судочинства), спрямованих на забезпечення судово-слідчих органів, юридичних та фізичних осіб незалежними, кваліфікованими та об’єктивними висновками (див. схему).

Законність дотримання процедури  отримання висновку експерта в слідчо -судовій практиці   майже завжди підлягає сумніву

  • Організаційно-правові основи забезпечення правосуддя незалежною, кваліфікованою та об’єктивною судовою експертизою встановлено Законом про судову експертизу.
  • Судова економічна експертиза — це процесуальна дія, спрямована на отримання доказів шляхом проведення судовим експертом на основі його спеціальних знань з бухгалтерського обліку, оподаткування та фінансів дослідження об’єктів (первинних документів, облікових регістрів і звітності), які містять інформацію про фактичні дані та обставини справи, що перебуває у провадженні.
  • На сьогодні економічні дослідження виконуються за такими судово-експертними напрямами:
  • дослідження документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності;
  • дослідження документів про економічну діяльність підприємств і організацій;
  • дослідження документів фінансово-кредитних операцій.

Судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об’єктивності та повноти дослідження.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто тоді, коли висновок експерта не може замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є суперечливими, їх оцінку в разі потреби може бути здійснено судом з призначенням судової економічної експертизи.

Неприпустимим є порушення перед експертом правових питань, вирішення яких віднесено законом до компетенції суду (зокрема, щодо вини особи тощо).

Особа набуває прав та несе обов’язки судового експерта після оголошення (вручення) їй ухвали (постанови) про призначення експертизи та попередження про кримінальну відповідальність. Тільки за цих умов висновок експерта набуває доказової сили.

Не можуть розглядатись як висновок судового експерта й бути підставою для відмови у призначенні експертизи акти ревізії, калькуляції, інші висновки спеціалістів, навіть якщо їх надано на запит суду, адвоката, сторони у справі.

See also:  Всу: для виселення особи, яка проживала у житловому приміщенні на підставі договору оренди, слід подавати позов обґрунтовуючи положеннями цивільного, а не житлового законодавства

За необхідності з’ясування зазначених у таких документах обставин судом призначається експертиза.

Судово-експертна діяльність в Україні здійснюється державними спеціалізованими установи та приватними судовими експертами.

Державними спеціалізованими установами є Науково дослідний інститут судових експертиз Мін’юсту України (далі — НДІ), судово-медичні та судово-психіатричні установи Мінохорониздоров’я України, експертні служби МВС України, Міноборони України, СБУ та Державної прикордонної служби України. Виключно державними спеціалізованими установами здійснюються криміналістичні, судово-медичні та судово-психіатричні експертизи.

Ключовою фігурою в судово-експертній діяльності є судовий експерт, який є суб’єктом процесуальних правовідносин і якому в порядку, встановленому законодавством України, доручено проведення судової експертизи.

Посада судового експерта-економіста за своєю природою є винятковою, оскільки має певні особливості.

З одного боку, робота експерта полягає у проведенні із застосуванням своїх спеціальних знань з бухгалтерського обліку, оподаткування та фінансів науково обґрунтованого дослідження для встановлення фактів, що мають дока-зове значення під час розслідування та розгляду справ у судах, а з другого боку, судовий експерт набуває статусу процесуальної особи під час надання висновку і таким чином у своїй професійній діяльності поєднує статус фахівця у галузі обліку, науковця та процесуальної особи. Крім того, згідно зі статтями 384 та 385 Кримінального кодексу судові експерти можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за неналежне виконання своїх обов’язків.

Судовий експерт є самостійним учасником процесу, втручання в проведення експертизи та будь-який вплив на нього забороняється. Він надає висновок, ґрунтуючись на результатах проведених досліджень. При цьому експерт є самостійним у виборі методів, засобів і способів дослідження. Перешкоджання законній діяльності судового експерта є неприпустимими й тягне за собою відповідальність.

Куди ж краще звернутися у разі необхідності проведення судової експертизи (експертного дослідження): до державної установи (НДІ) чи до приватного судового експерта?

Одразу зауважимо, що гарантії незалежності приватного судового експерта та правильність його висновку, права, обов’язки та відповідальність, принципи та методи (методики) проведення ті самі, що й у працівників державних НДІ.

Підготовка та атестація відбуваються за однаковою процедурою. Суд або слідчий оцінює висновок експерта-економіста за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, а не за підсвідомим переконанням.

Висновок судового експерта державної установи чи приватного судового експерта-економіста не має заздалегідь встановленої сили для суду або слідчого.

Слід мати на увазі, що авторитет, широка популярність, гарна репутація судового експерта самі по собі не є підставою для визнання його висновку кращим, вичерпним та остаточним.

Доказове значення висновку експерта визначається його обґрунтованістю, повнотою та переконливістю, тобто об’єктивними якостями, встановлення яких має здійснюватися незалежно від посадового становища експерта, його авторитету і впливу в науці.

Не варто також вважати, що висновки державних НДІ завжди є повнішими та обґрунтованішими, ніж висновки приватних судових експертів-економістів.

Державне регулювання судово-експертної діяльності здійснюється Мін’юстом України, на яке покладено обов’язок ведення Державного реєстру атестованих судових експертів, до якого включаються атестовані судові експерти. Доручити проведення експертизи (дослідження) можна лише тим експертам, яких внесено до цього Реєстру.

  1. Судовий експерт окрім проведення судово-економічних експертиз має право на договірних засадах проводити експертні економічні дослідження, що становлять інтерес для юридичних та фізичних осіб (на стадії досудового розгляду).
  2. Експертне дослідження — процес пізнавальної діяльності судового експерта з метою встановлення на підставі спеціальних знань з обліку, оподаткування та фінансів фактичних даних та обставин поза межами судового провадження, результати якого викладаються у висновку експертного дослідження.
  3. Експертні економічні дослідження виконуються за дорученням правоохоронних органів, посадових осіб ДФС України, Державної виконавчої служби, на замовлення адвокатів, захисників та осіб, які самостійно захищають свої інтереси, їх представників, нотаріусів, банківських установ, страхових компаній, а також інших юридичних та фізичних осіб.
  4. Результати експертних досліджень зазначаються у письмових висновках.

Підставою для проведення судової економічної експертизи є процесуальний документ (постанова, ухвала) або письмове звернення потерпілого чи сторони захисту кримінального провадження, у якому обов’язково наводяться реквізити, перелік запитань, поставлених експерту, а також об’єкти, що підлягають дослідженню. А підставою для проведення експертного економічного дослідження є письмова заява (лист) замовника (юридичної або фізичної особи) з обов’язковим зазначенням його реквізитів, з переліком питань, які підлягають вирішенню, а також об’єктів, що надаються.

Судовими експертами виконуються первинні, додаткові, повторні, комісійні та комплексні експертизи.

Визначення способу проведення експертизи (вибір певних методик, методів дослідження) належить винятково до компетенції експерта. Судовий експерт, проводячи експертизу або експертне економічне дослідження, залежно від обставин конкретної справи використовує такі методи та способи дослідження документів бухгалтерського, податкового обліку та звітності:

  • метод документальної перевірки (формальна, нормативна, арифметична, хронологічна перевірка);
  • метод зіставлення;
  • метод моделювання документальних даних.

Строк проведення експертизи встановлюється залежно від складності дослідження з урахуванням експертного навантаження фахівця у межах, які наведено у табл.

Характер дослідження Кількість об’єктів дослідження Строк проведення (календарні дні) Попереднє вивчення (робочі дні)
Просте Невелика 10 5
Середнє Середня 30 10
Складне Велика 60 15
Особливо складне Дуже велика Понад 60, але не більше ніж 90 20

Від правильності поставленого судовому експерту запитання багато в чому залежить результат вирішення справи судом.

Запитання, яке ставиться експерту, має бути чітко сформульовано, виключати неоднозначне його розуміння й тлумачення та відповідати тим об’єктам і матеріалам, які направляються на експертизу.

Судову експертизу може бути призначено судом як у порядку підготовки справи до розгляду, так і в процесі її розгляду. Учасники судового процесу мають право пропонувати суду питання, які потребують роз’яснення експертом. Ці питання можуть бути запропоновані у позовній заяві, відзиві або окремому письмовому клопотанні сторони. Проте остаточне коло питань судовому експерту визначається судом.

Досить часто судовому експерту ставляться правові запитання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторони. Недопустимим є порушення перед експертом питань, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі.

Орієнтовний перелік запитань, що можуть бути поставлені під час проведення відповідного виду експертизи, встановлено в рекомендаціях № 53/5.

Для прикладу наведемо декілька з них:

  • чи підтверджується документально та нормативно зазначене в акті податкової інспекції (наводяться реквізити акта) заниження об’єкта оподаткування (указується найменування підприємства) за період (зазначається який) і донарахування до сплати податків до бюджету (вказується яких);
  • чи відповідають визначені та задекларовані підприємством (найменування) доходи (витрати) за період (вказується період) наданим первинним документам та вимогам Податкового кодексу.

У разі коли для вирішення поставлених перед судовим експертом питань йому потрібні додаткові матеріали (документи, зразки тощо), він має право просити суд (заявити клопотання) щодо їх надання.

Законом про судову експертизу не передбачено повноважень судового експерта щодо витребування та одержання додаткових матеріалів безпосередньо від учасників судового процесу. Тому суд не може покладати на них обов’язок надавати додаткові матеріали безпосередньо експертові на його вимогу.

Проведення ревізійних дій (визначення експертами-економістами будь-яких економічних показників без попереднього проведення документальних перевірок фінансово-господарської діяльності суб’єктом контролю) не належить до завдань економічної експертизи.

Разом із документом про призначення експертизи (залучення експерта) експерту слід надати документи бухгалтерського та податкового обліку, які містять відомості, що є вихідними даними для вирішення поставлених питань. Документи має бути систематизовано в хронологічному порядку (за відповідними періодами), підшито, прошнуровано та пронумеровано.

Якщо ведення бухгалтерського обліку здійснювалось із застосуванням комп’ютерних програм (1С, SAP тощо), то експерту в роздрукованому вигляді надаються регістри бухгалтерського обліку, обов’язково засвідчені в установленому порядку.

Провівши дослідження, судовий експерт оформляє висновок експерта (висновок експертного дослідження).

Висновок експерта є письмовим документом, складеним відповідно до вимог законодавства, що містить докладний опис проведених судовим експертом досліджень, зроблені за їх результатами висновки та обґрунтовані відповіді на поставлені запитання.

У висновку експерта обов’язково зазначаються його реквізити (найменування документа, дата складання та номер, категорія експертизи (додаткова, повторна, комісійна, комплексна), вид експертизи (за галуззю знань)). Він складається з трьох частин: вступної, дослідницької, заключної (висновки).

  • Висновок експертного дослідження є письмовим документом, що складається судовим експертом на підставі заяви фізичної або юридичної особи поза межами судочинства за результатами дослідження об’єктів, наданих замовником.
  • За структурою та змістом він є аналогічним висновку експерта, проте: у вступній частині висновку зазначаються дані фізичної або юридичної особи, що звернулася до судового експерта із замовленням про проведення експертного дослідження, а також опускається запис про попередження судового експерта про кримінальну відповідальність.
  • У випадках, передбачених законодавством, судовий експерт замість висновку оформляє Повідомлення про неможливість надання висновку, яке складається з трьох частин: вступної, мотивувальної та заключної.

Не може вважатися актом судової експертизи висновок спеціаліста (у тому числі аудиторський висновок), наданий заявникові (юридичній чи фізичній особі) на підставі його заяви, якщо навіть відповідний документ має назву «Висновок судового експерта» або подібну до неї, оскільки особа набуває прав та несе обов’язки судового експерта тільки після одержання нею ухвали про призначення експертизи. Пояснення спеціаліста не є висновком експерта. За наявності у справі протилежних за змістом висновків як спеціаліста, так і судового експерта їх оцінка здійснюється з наданням переваги висновку судового експерта.

У п. 18 постанови № 8 визначено, що акти чи інші документи, в тому числі відомчі, де зазначаються обставини, встановлені із застосуванням спеціальних знань, не можуть розглядатися як висновок експерта та бути підставою для відмови в призначенні експертизи, навіть якщо вони одержані на запит суду, органу дізнання, слідчого або адвоката.

Контроль за дотриманням судовими експертами вимог нормативно-правових актів з питань судово-експертної діяльності здійснюється Мін’юстом України та його територіальними органами із залученням спеціалістів НДІ судових експертиз шляхом проведення перевірок (планових, що здійснюються не частіше одного разу на три роки, та позапланових, що проводяться на підставі доручення Мін’юсту України).

Отже, судово-економічна експертиза як один із засобів доказування сприяє всебічному, повному й об’єктивному дослідженню обставин справи, ухваленню законних та обґрунтованих судових рішень.

Источник: http://www.visnuk.com.ua/ua/pubs/id/8743

Вс визначив підстави допустимості результатів негласних слідчих дій

16:10, 16 декабря 2019

ВС з’ясував, чи можуть показання відсутнього свідка, які він давав під час минулого судового розгляду, визнаватись допустимими.

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду 12 грудня  розглянув справу №750/5745/15-к та встановив, чи можуть показання відсутнього свідка, які він давав під час минулого судового розгляду, визнаватись допустимими.

Обставини справи

3 лютого 2015 року на перехресті вулиць Комсомольської та Примакова в м.

Чернігові особа _1 зупинив автомобіль під керуванням особи _3  та під час перевірки документів повідомив останньому, що номерні знаки агрегатів його автомобіля не відповідають технічному паспорту, тому на автомобіль необхідно накласти арешт та помістити на штрафний майданчик, а стосовно особи_3 розпочати кримінальне провадження.

  • Потім особа_1 доставив автомобіль до відділу комплексного дослідження транспортних засобів, де спілкувався з керівником експертного підрозділу, у  особи_3 створилося враження, що той підтвердив факт заміни номера двигуна.
  • Після цього він повідомив особі_3 , що за умови сплати йому 500 доларів США він не буде вчиняти передбачених законом дій щодо нього та його автомобіля, і вони домовились про передачу коштів.
  • Того ж дня  особа_3 звернувся до УСБУ у Чернігівській області та повідомив про вимагання у нього грошей.

Наступного дня на зустріч з особою_3 прийшов особа_2, якому особа_1 попередньо передав водійське посвідчення, технічний паспорт та ключі від автомобіля, і одержав від  особи_3 грошові кошти у сумі 10 тис. грн, після чого був затриманий працівниками правоохоронних органів.

Розгляд судами

  1. Деснянський районний суд м. Чернігова виправдав  особу_1 та  особу_2  у зв`язку з відсутністю в їх діяннях складу кримінального правопорушення.
  2. Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 16 травня 2016 року залишив вирок місцевого суду без змін.

  3. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ своєю ухвалою скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

  4. Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 18 січня 2017 року скасував вирок місцевого суду і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
  5. Деснянський районний суд м.

    Чернігова вироком від 10 листопада 2017 року виправдав  особу_1 та особу_2  за пред`явленим їм обвинуваченням у зв`язку з недоведеністю їх винуватості в інкримінованому правопорушенні.

  6. Апеляційний суд Чернігівської області залишив вирок без змін.

Прокурор у касаційний скарзі вказував на те, що судами не було враховано показань основного свідка обвинувачення особи_3 (котрого наразі допитати неможливо), які він давав в суді під час першого судового розгляду, а тому ці показання можуть вважатись отриманими в порядку, передбаченому статтею 225 КПК.

Висновок ВС

  1. Щодо оцінки допустимості показань свідка, наданих в попередньому судовому засіданні

Верховному Суду  належало  з’ясувати, чи можуть показання відсутнього свідка, які той давав під час попереднього судового розгляду, визнаватися допустимим доказом під час нового судового розгляду у тій же справі, або такі показання втрачають будь-яке доказове значення, якщо рішення за результатами попереднього розгляду було скасовано.

ВС застосував підходи, узагальнені ЄСПЛ у справі Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom.

Ця справа стосувалася використання показань, наданих поліції під час досудового розслідування свідком, який на час судового розгляду справи помер.

ЄСПЛ визнав, що за таких обставин і за умови додержання певних гарантій сторони захисту, використання таких показань не порушує вимоги частини 1 та пункту «d» частини 3 статті 6 Конвенції.

ВС зауважив, що стаття 6 Конвенції не встановлює будь-яких правил допустимості доказів, які є перш за все предметом регулювання національного закону.

Тому практика ЄСПЛ, яка визнає прийнятним використання показань, що надавалися поліції, не може бути використана судом для обґрунтування використання позасудових показань, недопустимих відповідно до другого речення частини 4 статті 95 КПК.

Але  Верховний Суд використав підходи, розроблені ЄСПЛ, для аналізу можливості використання показань, наданих під час минулого судового розгляду.

У рішенні в справі Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom ЄСПЛ вважав, що для оцінки допустимості показань відсутнього свідка потрібно виконати трискладовий текст, а саме дослідити:

  1. Чи існували поважні причини для неявки свідка та, відповідно, для прийняття показань недопитаного відсутнього свідка як доказів
  2. Чи були показання відсутнього свідка єдиною або вирішальною підставою для засудження обвинуваченого
  3. Чи існували достатні врівноважуючі фактори, у тому числі вагомі процесуальні гарантії, здатні компенсувати незручності, спричинені стороні захисту в результаті допуску доказу та забезпечити, щоб судовий розгляд у цілому був справедливим

ВС зазначив, що в цьому випадку немає сумніву, що суд першої інстанції здійснив усі необхідні та можливі заходи для забезпечення явки в судове засідання свідка особи_3, однак вони виявилися безуспішними.

Також Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що показання цього свідка були хоча й не єдиним, але важливим елементом у сукупності доказів, представлених сторонами під час судового розгляду.

Також під час нового судового розгляду не було встановлено будь-яких суттєвих обставин, які не були б відомі під час попереднього розгляду і які б вимагали повторного допиту цього свідка з огляду на такі обставини.

За згодою сторони захисту був досліджений аудіозапис допиту цього свідка, на якому зафіксовані й запитання та відповіді під час перехресного допиту, що давало суду можливість не лише сприймати зміст його показань, але й спостерігати манеру його поведінки під час допиту і робити висновки для оцінки їх достовірності.

Сторона захисту під час нового розгляду не була позбавлена можливості при дослідженні аудіозапису та/або інших доказів звертати увагу суду на ті аспекти показань, які є важливими для оцінки їх достовірності.

Враховуючи обставини, Верховний Суд дійшов таких висновків:

Суд при розгляді справи повинен забезпечити право сторін на допит особи, яка дає показання, важливі для вирішення справи, і не вправі використовувати позасудові свідчення такої особи.

Що стосується судових свідчень особи під час попередього розгляду, то навіть за умови наявності таких свідчень, сторона має право вимагати допиту такої особи під час нового судового розгляду, і в такому випадку суд має вжити всіх необхідних заходів для забезпечення такого права.

У той же час, якщо, попри всі необхідні заходи забезпечити явку такої особи виявилося неможливим, сторона на доведення своєї позиції може надати суду показання особи, які та давала під час минулого судового розгляду, і сам факт відсутності такої особи під час нового розгляду не може бути підставою для визнання таких її показань недопустимим доказом. Водночас, дослідивши ці показання, суд повинен дати їм оцінку з погляду допустимості, належності та достовірності, враховуючи, у тому числі, наскільки були забезпечені права сторони під час допиту особи в минулому розгляді. Факт неможливості допиту цієї особи під час нового судового розгляду має враховуватися судом при оцінці достовірності цього доказу у сукупності з іншими доказами у справі.

  1. Допустимість результатів негласних слідчих дій

Прокурор у касаційній скарзі стверджував, що сторона обвинувачення не долучала документів, які стосуються проведення НСРД, оскільки законність їх проведення учасниками процесу не оспорювалась, що підтвердив і суд першої інстанції.

Суд першої інстанції зазначив, що оскільки НСРД 5 лютого 2015 року проводилася не слідчим, а оперуповноваженим, та інформації про доручення провести їх останньому матеріали справи не містять, то це ставить під сумнів допустимість цього доказу.

Судді ВС зазначили, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом (частина 1 статті 22 КПК).

Водночас ця засада передбачає, що під час судового розгляду стороні має бути надано можливість заперечити твердження та поставити під сумнів докази іншої сторони або, навпаки, довести обставини, які інша сторона ставить під сумнів.

Крім того, сторона має право розраховувати на те, що обставини, які інша сторона не ставить під сумнів, не будуть поставлені під сумнів судом без надання можливості їх підтвердити.

  1. Щодо допустимості результатів НСРД, Верховний Суд вважає, що сторона захисту має право отримати доступ до рішень та інших документів, на підставі яких проводилися НСРД, для перевірки законності їх проведення.
  2. Водночас право на доступ до доказів іншої сторони не означає обов`язку сторони, якій такий доступ надано, скористатися такою можливістю та ознайомитися з цими матеріалами, оскільки кожна сторона на свій розсуд використовує надані їй процесуальні можливості.
  3. Також Верховний Суд зазначив, що відповідно до частини 2 статті 92 КПК обов`язок доказування допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає, однак такий обов`язок виникає лише у разі, якщо допустимість доказу ставиться під сумнів.

У цій справі суд першої інстанції з`ясував, що законність проведення НСРД сторонами не оспорюється, і визнав недоцільним дослідження документів, які могли б підтвердити законність проведення цієї дії. За таких обставин суд не вправі посилатися на відсутність доказів законності проведення слідчої дії як на підставу для визнання цих доказів недопустимими.

Якщо у виключних випадках суд, попри позицію сторін, все ж таки вважає за необхідне здійснити перевірку законності проведення певної слідчої дії, він має відповідно до частини 6 статті 22 КПК створити необхідні умови для виконання стороною обвинувачення її процесуальних обов`язків і для цього щонайменше повідомити, що ця обставина ставиться судом під сумнів.

  • Крім того, під час розгляду в апеляційному суді сторона обвинувачення надала відповідні документи на підтвердження законності проведення НСРД, однак апеляційний суд не згадав про цю важливу обставину і підтвердив правильність висновку суду першої інстанції без обґрунтування, чому, незважаючи на наявність цих документів, він вважає НСРД проведеним з порушенням закону
  • Враховуючи обставини справи, Верховний Суд погодився з доводами прокурора, наведеними у касаційній скарзі, скасував ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
  • Нагадаємо, раніше «Судово-юридична газета» повідомляла про негласні слідчі розшукові дії: чи можуть процесуальні документи бути відкриті іншій стороні

Источник: https://sud.ua/ru/news/publication/156927-yaki-obstavini-potribno-dosliditi-sudu-dlya-otsinki-dopustimosti-pokazan-vidsutnogo-svidka-rishennya-vs

Як захистити права, дотримуючись законної процедури? – Юридична Газета

Органи досудового розслідуванняз метою збирання доказів досить часто вдаються не лише до проведення слідчих дій (наприклад, вилучення документів та/або речей під час проведення огляду та/або обшуку), а й до таких заходів забезпечення кримінального провадження як тимчасовий доступ до речей та документів.

Маєте Телеграм? Два кліки – і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Так, відповідно до звіту за Формою 1-1 «Звіт судів першої інстанції про розгляд матеріалів кримінального провадження», опублікованого на офіційному веб-порталі «Судова влада», у 2014 р. судами України було надано дозвіл на проведення 54 340 обшуків. Водночас, згідно з цими ж даними, у 2014 р.

було надано тимчасовий доступ до речей і документів у 217 116випадках. Тобто суди у 2014 р.у 4 рази частіше надавали дозвіл на тимчасовий доступ до речей і документів, аніж на проведення обшуку. Для розуміння поширеності таких процесуальних дій зазначимо, що за статистичними даними Генеральної прокуратури України в 2014 р.

у органів досудового розслідування в провадженні перебувало 529 139 кримінальних проваджень.

З огляду на розповсюдженість застосування такого процесуального заходу забезпечення кримінального провадження як тимчасовий доступ до речей і документів, в рамках розслідування кримінальних проваджень у сфері господарської діяльності, суб’єктам господарювання та їх посадовим особам слід звернути увагу на особливості правового регулювання порядку призначення та проведення тимчасового доступу до речей і документів. У свою чергу, розуміння природи та процесуального порядку отримання тимчасового доступу буде запорукою недопущення порушень з боку органів досудового розслідування та фундаментом захисту своїх законних прав.

Що таке тимчасовий доступ

Тимчасовий доступ до речей і документів (далі – тимчасовий доступ) – це захід забезпечення кримінального провадження, який відповідно до ст.

 159 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) полягає у наданні судом стороні кримінального провадження дозволу на доступ до речей чи документів, якими володіють фізичні чи юридичні особи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та у разі прийняття відповідного рішення слідчим суддею, судом – вилучити їх (здійснити виїмку).

Варто розуміти, що тимчасовий доступ не є аналогом виїмки, яка передбачалась КПК України 1960 р. Отримання дозволу на тимчасовий доступ означає, що, наприклад, слідчий має право ознайомитись із документами чи речами у місці їх знаходження. У той же час ухвалою суду про надання тимчасового доступу може бути передбачене право вилучити такі речі чи оригінали документів.

До того ж, враховуючи позицію Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ), вилучення речей чи документів як збирання доказів під час отримання тимчасового доступу може здійснюватися у випадках, якщо:

  • особа, у володінні якої знаходяться речі або документи, не бажає добровільно передати їх стороні кримінального провадження або є підстави вважати, що вона не здійснить таку передачу добровільно після отримання відповідного запиту чи намагатиметься змінити або знищити відповідні речі або документи;
  • речі та документи містять охоронювану законом таємницю і таке вилучення необхідне для досягнення мети застосування цього заходу забезпечення.
  • В інших випадках слідчий та/або інша сторона кримінального провадження може отримати такі речі та/або документи за умови їх добровільного надання власником без застосування процедури тимчасового доступу.
  • Порушення під часпостановленняухвал про тимчасовий доступ
  • Тимчасовий доступ стороні кримінального провадження може бути надано виключно на підставі судового рішення – ухвали слідчого судді чи суду.

Так, відповідно до ст. 160 КПК України сторона кримінального провадження має право звернутися до слідчого судді під час досудового розслідування чи суду, судового провадження із клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів. До того ж слідчий повинен звернутися із зазначеним клопотанням за погодженням з прокурором.

Після отримання клопотання про тимчасовий доступ слідчий суддя здійснює судовий виклик особи, у володінні якої знаходяться речі та документи. Якщо стороною, яка звернулася з клопотанням, доведено наявність достатніх підстав вважати, що існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, клопотання розглядається слідчим суддею без виклику особи, у володінні якої вони знаходяться.

Варто зазначити, що у більшості випадків слідчі просять суд розглянути їх клопотання без участі осіб, у володінні яких перебувають певні речі або документи. В таких клопотаннях слідчих наводяться посилання на можливість знищення особами речей та документів, що не підтверджується жодними доказами з боку слідчого та не пояснюється на чому базуються його припущення.

  1. На жаль, слідчі судді формально підходять до таких припущень слідчих та безпідставно підтримують прохання слідчого або прокурора про розгляд клопотання без виклику особи, у володінні якої знаходяться речі та документи.
  2. Іншою проблемою є поширення негативної практики за якої органи досудового розслідування порушують питання про вилучення речей і документів під час звернення до слідчих суддів з відповідними клопотаннями, належним чином не обґрунтовують необхідність вилучення речей і документів, а в більшості випадків це стосується вилучення оригіналів документів, без зазначення підстав, за яких для досягнення цілей кримінального провадження неможливо обмежитись вилученням належним чином засвідчених копій таких документів.
  3. Отже, враховуючи той факт, що ухвали слідчих суддів, за результатами розгляду клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, не підлягають оскарженню в апеляційному порядку (окрім ухвал про задоволення клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, які посвідчують користування правом на здійснення підприємницької діяльності або інших, за відсутності яких особа-підприємець чи юридична особа позбавляються можливості здійснювати свою діяльність), та враховуючи поширеність порушень прав осіб, у володінні яких перебувають певні речі або документи, на участь в судовому розгляді клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів, вважаємо, що необхідно на законодавчому рівні передбачити можливість оскарження таких ухвал слідчих суддів особами, права яких були порушені, до суду апеляційної інстанції.
  4. Хто може отримувати право на тимчасовий доступ
  5. Важливим аспектом, на який часто закривають очі представники органів досудового розслідування, є те, що право на тимчасовий доступ має лише та особа (слідчий, прокурор), яка безпосередньо вказана у резолютивній частині ухвали слідчого судді (суду).

Такий висновок ґрунтується на положеннях ч. 1 ст.

 165 КПК України, яка прямо передбачає надання доступу до документів саме особі, зазначеній в ухвалі: «Особа, зазначена в ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів як власникречей або документів, зобов'язана надати тимчасовий доступ до зазначених в ухвалі речей і документів особі, зазначеній у відповідній ухвалі слідчого судді, суду».

Тобто, якщо в ухвалі слідчого судді зазначено, що тимчасовий доступ до документів та/або речей надається слідчому Шевченко Василю Васильовичу, то лише цей слідчий може правомірно претендувати на тимчасовий доступ до документів і речей.

У випадку, якщо в ухвалі вказано про надання доступу до документів слідчому Шевченко, а на виконання приходить, наприклад, слідчий Ткаченко, то останньому не може бути наданий тимчасовий доступ. У цьому разі така відмова не може розцінюватися як невиконання ухвали.

Зауважимо, що досить поширеною у нашій практиці є ситуація, за якої слідчі, отримавши право на тимчасовий доступ, доручають його фактичне виконання оперативним співробітникам, які безпосередньо не вказані в ухвалах про тимчасовий доступ. До того ж слідчі цілком впевнені в тому, що виконують правила щодо отримання тимчасового доступу відповідно до норм КПК України.

Стосовно цього зазначимо, що ВССУ у своєму Інформаційному листі №223-558/0/4-13 від 05.04.

2013 «Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження», упп. 2 п.

17, сказано, що ухвалу слідчого судді про доступ до речей і документів може виконати не тільки слідчий, зазначений безпосередньо в Ухвалі, а й інша особа за дорученням цього слідчого.

Однак, на нашу думку, така позиція ВССУ не ґрунтується на нормах КПК України.

Як вже зазначалося, за новим КПК України, тимчасовий доступ є не слідчою дією, а заходом забезпечення кримінального провадження. Виконання таких заходів забезпечення (на відміну від слідчих дій) не може бути проведено за дорученням слідчого. Так, відповідно до п.3 ч.2 ст.

40 КПК України слідчий уповноважений доручати «проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам». Тобто, слідчий може доручати проведення лише слідчих та негласних слідчих дій, а не проведення заходів забезпечення кримінального провадження.

Протилежне є порушенням принципу законності, передбаченого ст. 9 КПК України.

Отже, висновки ВССУ в зазначеному вище листі з приводу того, що ухвалу слідчого судді про доступ до речей і документів може виконати не тільки слідчий, який зазначений безпосередньо в ухвалі, а й інша особа за дорученням такого слідчого, на наш погляд, є такими, що не враховують повністю усі норми кримінального процесуального законодавства. Крім того, такий Лист ВССУ відповідно до положень ст. 1 КПК України не має статусу складової частини кримінального процесуального законодавства.

Таким чином, у разі, якщо виконувати ухвалу про тимчасовий доступ прийшла інша особа, ніж та, що зазначена в ухвалі, такій особі має бути відмовлено у тимчасовому доступі.

Порядок виконання ухвали про тимчасовий доступ

КПК України зобов’язує особу, яка має намір отримати тимчасовий доступ, надати власникові речей чи документів копію відповідної ухвали суду та пред’явити її оригінал. При цьому на оригіналі ухвали має стояти підпис слідчого судді та «мокра» печатка суду.

Таким чином, доки власникові речей та документів не буде пред'явлено оригінал ухвали, обов'язку виконувати таке рішення суду не виникає.

Після отримання копії ухвали про надання дозволу на тимчасовий доступ слід перевірити чи не закінчився термін дії такої ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали. У разі, якщо на момент пред'явлення ухвали власникові речей і документів такий місячний термін (або менший строк, встановлений слідчим суддею) сплив – ухвала не підлягає виконанню.

Якщо слідчий або інший представник сторони провадження пред’явив ухвалу про тимчасовий доступ, яка відповідає усім описаним вище вимогам (прізвище, ім’я та по-батькові пред’явника зазначені в ухвалі), то власник речей чи документів зобов’язаний надати такому слідчому доступ до тих речей та/або документів, що перелічені в такій ухвалі.

Однак це не означає, що особа, у володінні якої перебувають певні речі або документи, зобов’язана самостійно виготовляти копії документів для слідчого чи надавати документи (їх копії) в будь-якому місці крім приміщення, де знаходяться ці речі та/або документи.

Варто зазначити, що суть надання тимчасового доступу слідчому полягає не в тому, що власник речей та/або документів зобов’язаний передати їх копії чи оригінали слідчому.

Як вже було вказано, така процесуальна дія як тимчасовий доступ полягає в тому, що слідчий (чи інший представник сторони провадження, вказаний в ухвалі) отримує можливість ознайомитись з такими документами за місцем їх знаходження.

Тобто для реалізації дозволу суду на тимчасовий доступ, слідчому необхідно з'явитися безпосередньо в офіс суб’єкта господарювання чи у приміщення, де фізична особа зберігає речі та документий самостійно дослідити (оглянути, вивчити, виготовити копії, а також вилучити, у разі, якщо це дозволено ухвалою слідчого судді) зазначені в ухвалі документи та/чи речі за місцем їх знаходження. При цьому слідчий не має права самостійно шукати ці документи, оглядати приміщення, відкривати шафи, оглядати вміст комп’ютерної техніки тощо.

Отримавши доступ до документів, слідчий матиме право ознайомлюватись з документами та речами, робити їх копії (фотокопії), робити з них виписки. При цьому КПК України не зобов’язує власника документів будь-яким чином сприяти слідчому у їх дослідженні. Тобто власникне зобов’язаний відшукувати, впорядковувати чи копіювати документи.

Крім того, власник документів не має обов’язку щодо надання слідчому копіювальної техніки, електронних пристроїв чи канцелярського приладдя для роботи з документами і для виготовлення копій.  Так, техніка власника документів може бути використана лише за його згодою.

В іншому випадку слідчий зобов’язаний самостійно виготовити копії документів, що залишаються у власниказа допомогою власної копіювальної техніки.

Закон також не зобов’язує надавати у розпорядження слідчого персоналу суб’єкта господарювання для допомоги у виготовленні копій документів.

Крім цього, КПК України не передбачає право слідчого чи іншої особи, яка отримала тимчасовий доступ, виносити такі документи чи речі за межі місця їх знаходження, якщо про таке право прямо не зазначено в ухвалі.

Водночас, необхідно пам’ятати, якщо ухвалою суду слідчому надано право не просто отримати тимчасовий доступ до речей і документів, а й право на вилучення речей та/або оригіналів документів, які зазначені в ухвалі про тимчасовий доступ. Вилучаючи такі речі та документи у власників, згідно з ч.3 ст.

165 КПК України слідчий зобов'язаний залишити власникові опис усіх тих документів і речей, які вилучаються. Окрім цього, у разі вилучення оригіналів документів, власнику, на його вимогу, мають бути залишені копії документів що вилучаються. Таке право власника передбачене ч. 4 ст.165 КПК України.

Висновок

Ухвала слідчого судді про надання тимчасового доступу до речей та документів є судовим рішенням і підлягає обов'язковому виконанню.

Отже, за невиконання такого судового рішення можуть наступити як кримінально-процесуальні «наслідки», у вигляді проведення обшуку, а також потенційно можливо говорити про ризики кримінальної відповідальності за ст. 382 Кримінального кодексу України за невиконання судового рішення.

Утой же час, варто розмежовувати невиконання судового рішення про надання тимчасового доступу до речей і документів від правомірної відмови в наданні документів, якщо з боку органу досудового розслідування не виконуються прямі вимоги КПК України щодо виконання тимчасового доступу – пред'явлення оригіналу ухвали суду та надання тимчасового доступу тому слідчому, який вказаний в ухвалі тощо.

Також необхідно розуміти, що зі сторони особи, у володінні якої перебувають певні речі або документи, буде достатньо надати слідчому (чи іншій стороні кримінального провадження) можливість ознайомиться з документами та речами у приміщенні особи, де вони звичайно зберігаються.

На вимогу власника документів, слідчим має бути залишено копії вилучених документів.

При цьому, за відсутності згоди особи, у володінні якої перебувають документи, на використання її техніки, слідчий повинен самостійно знайти можливість виготовити копії документів з використанням своєї копіювальної техніки.

На жаль, як свідчить практика, не всі представники органів досудового розслідування та бізнесу правильно розуміють суть та форму такої процесуальної дії як тимчасовий доступ, що призводить до покладення на представників бізнесу додаткових обов’язків та обтяжень, які не передбачені КПК.

Источник: https://yur-gazeta.com/publications/practice/kriminalne-pravo-ta-proces/yak-zahistiti-prava-dotrimuyuchis-zakonnoyi-proceduri.html

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*