Набрання законної сили ухвалою суду в цивільній та господар. справі

Набрання законної сили ухвалою суду в цивільній  та господар. справі

  • УХВАЛА
  • ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
  • про скасування ухвали про залишення без розгляду позовної заяви
  • » 200 р.
  • Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду _ області в складі:

головуючого судді – Тарасенко П.Д.,

суддів – Фільова Р.Д., Іванової Л.Н.,

при секретарі – Сєдих В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Мінченка Василя Івановича на ухвалу______________ районного суду м._________ від «___ »_______ 200______ р. по цивільній справі за позовною заявою Мінченка Василя Івановича до Дорошенка Юрія Володимировича про визнання договору купівлі-про-дажу квартири недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 200___ р. Мінченко В.І. звернувся до суду зі вказаною позовною заявою.

Ухвалою___________ районного суду м._________ від «____ »___________ 200___ р. вказана позовна заява залишена без розгляду.

В апеляційній скарзі Мінченко В.І. просить ухвалу суду скасувати і направити справу до районного суду для розгляду позовної заяви по суті.

При цьому він вказує на те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки його в судове засідання на ________ 200 __ р. не викликали, судових повісток він не отримував.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, пе­ревіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її задовольнити.

Залишаючи позовну заяву Мінченка В.І. без розгляду, районний суд виходив з того, що позивач та його представник «_____ » ___________ 200 __ р. не з'явилися до суду без поважних причин.

Судова колегія вважає, що ухвала суду не відповідає вимогам ЦПК України, у зв'язку з чим підлягає скасуванню з направленням справи до районного суду для розгляду справи по суті.

Матеріали справи свідчать про те, що справа знаходиться в провадженні суду більше шести місяців.

У судове засідання чотири рази не з'являвся відповідач і лише повторно не з'явився позивач, який не повідомлявся належним чином про час і місце судового засідання.

При цьому санкція до нього у вигляді залишення позову без розгляду судом була застосована невідкладно. Однак за всі випадки неявки відпо­відача він ні разу судом до процесуальної відповідальності (ухвалення заочного рішен­ня тощо) не притягався.

Зазначене свідчить про те, що суд не врахував положення ст. б Конвенції про захист прав і основних свобод людини щодо того, що кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

У даному випадку судом першої інстанції така справедливість судових процедур щодо позивача була порушена.

Крім того, позивач та його представник, який згідно зі ст. 26 ЦПК України є особою, яка бере участь у справі, і обов'язково повинен повідомлятися про час та місце судового засідання, не повідомлялися про призначене після відкладання судового розгляду справи на «____ »__________ 200__ р., в якому було ухвалене рішення у справі, чим порушені вимоги ст. ст. 76, 158 ЦПК України.

Також в ухвалі суду не зазначено, чи повідомлявся позивач та його представник про час та місце судового засідання, так як лише в такому випадку, згідно з поло­женнями ст. ст. 169, 207 ЦПК України, позов можливо залишити без розгляду, тобто за змістом ухвала суду не відповідає вимогам ст. 210 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 304, 307, п. З ст. 312, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Мінченка Василя Івановича задовольнити.

Ухвалу__________ районного суду м.___________ від «____ »___________ 200__ р. скасувати, справу направити до районного суду для розгляду справи по суті.

  1. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
  2. Головуючий суддя     ________________
  3. Судді колегії                ____________

Источник: https://ukr-pravo.at.ua/index/0-663

Момент набрання законної сили ухвалою суду в цивільному процесі

  Законна сила рішення суду – це особлива властивість рішення як акта правосуддя, яка полягає у тому, що після набрання ним законної сили воно стає обов'язковим для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб і громадян. Це об’єктивний момент в часі, з якого рішення суду стає обов’язковим до виконання на всій території України, а  у випадках,   встановлених   міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою  України,  –  і за  її  межами (ст. 14 ч.1 ЦПК).

Ухвала суду є однією з форм судового рішення. Відповідно до ст.208 ЦПК судові рішення викладаються у формах ухвал, рішень, постанов.

 Питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених ЦПК, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал. При цьому в чинному ЦПК не врегульований момент набрання законної сили саме ухвалою суду. Ст.223 ЦПК регулює набрання законної сили саме рішенням суду. В той же час застосування законодавцем в одних і тих саме статтях кодексу терміну «судове рішення» та «рішення суду» дає підстави вважати, що ці поняття є ідентичними. Таким чином, враховуючи, що чинним кодексом не врегульований момент набрання законної сили ухвалою суду, можна зробити висновок, що на судові рішення, викладені у формі ухвал, розповсюджуються положення ст.223 ЦПК (Набрання рішенням суду законної сили). Це стосується тих ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду по справі (перелік таких ухвал зазначено в ст. 293 ЦПК). Відповідно до ст.209 ч.6 ЦПК ухвали, постановлені в судовому засіданні, оголошуються негайно після їх постановлення.

При цьому слід розрізняти два види ухвал, що можуть бути винесені судом першої інстанції: 1) ухвали, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, та 2) ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду. Вичерпний перелік ухвал, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, міститься в ст. 293 ч.1 ЦПК.

Відповідно і строк набрання законної сили ухвалою залежить від того, чи належить вона до першого чи другого виду. Ухвали, що оскаржуються окремо від рішення суду, набирають законної сили відповідно до ст.

223 ЦПК (тобто після закінчення строку для подання апеляційної скарги), а ухвали, які не можуть бути оскаржені окремо від рішення, набирають чинності негайно після їх проголошення.

В Цивільному процесуальному кодексі момент набрання рішенням законної сили пов’язується зі спливом строку на апеляційне оскарження. Так, згідно із ст. 223 ч.

1 ЦПК рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо її не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.  

Строк апеляційного оскарження ухвали суду регулюється ст.294 ч.2 ЦПК, відповідно до якої апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення.

Тобто сплив строку на апеляційне оскарження (5 днів з моменту проголошення ухвали) надає судовому рішенню такої об’єктивної властивості як законна сила, яка обов’язкова для всіх без виключення осіб на території України (незалежно від їхнього процесуального статусу чи участі у справі).

 Відповідно момент набрання рішенням законної сили ніяким чином не пов’язаний з моментом внесення судового рішення до Єдиного державного реєстру судових рішень.

В свою чергу, ч.2 ст.294 ЦПК зазначає, що у разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Дана норма вже встановлює суб’єктивне право сторони процесу чи зацікавленої особи на оскарження такої ухвали і відповідно пов’язує час отримання ухвали з можливістю поновлення апеляційним судом строків на апеляційне оскарження для конкретної сторони процесу і, відповідно, відкриттям апеляційного провадження (ст.297 ЦПК).

Таким чином, виходячи з системного аналізу ст.

208, 209, 223, 294 та 297 Цивільного процесуального кодексу України, можна зробити висновок, що ухвала суду, як окрема форма судового рішення, набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, тобто через 5 днів з моменту її проголошення (для ухвал, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду).

Неотримання стороною по справі ухвали та/чи подання апеляційної скарги після закінчення строку на апеляційне оскарження не відкладає момент набрання ухвалою законної сили, а є лише підставою для поновлення строку апеляційного оскарження та відкриття апеляційного провадження апеляційним судом.

Источник: https://blog.liga.net/user/msheverdin/article/27864

Щодо набрання законної сили ухвалою суду в цивільній справі – Юридична Газета

Момент набрання судовим рішенням законної сили – важливе питання, з яким, передусім пов’язується настання певних правових наслідків для сторін у справі. Втім, якщо щодо рішення суду не виникає сумнівів, з якої саме дати воно набирає законної сили з огляду на відповідні положення ЦПК України, то щодо ухвали суду такої однозначності зазначений процесуальний закон не встановлює.

Маєте Телеграм? Два кліки – і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Частина 1 ст. 208 ЦПК України передбачає, що і рішення і ухвала суду є видами судових рішень.

Водночас, незважаючи на те, що обидва процесуальні документи фактично є лише формами судового акта, який приймає суд за наслідкам вирішення певного питання, процесуальний закон визначає порядок набрання законної сили лише рішенням суду, залишаючи неврегульованим питання набрання законної сили ухвалою.

Так, відповідно до ст. 223 ЦПК України рішення суду набирає законної сили, після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Ймовірно, відсутність такого положення у ЦПК України щодо ухвали суду обумовлена тим, що це судове рішення, як правило, є проміжним актом суду, що регулює процедурні аспекти судового розгляду, пов’язані із рухом справи. Водночас така його природа жодним чином не виключає необхідність врегулювати питання набрання цим судовим актом законної сили.

Більше того, в окремих випадках розгляд справи закінчується саме постановленням ухвали, а не ухваленням рішення.

Наприклад, вирішення спору у справі на взаємних поступках сторін відбувається шляхом постановлення судом ухвали про визнання укладеної сторонами мирової угоди, яка є кінцевим процесуальним судовим документом у справі, оскільки одночасно із визнанням мирової угоди суд цією ухвалою закриває провадження.

Крім того, питання, пов’язані із роз’ясненням рішення суду та внесенням виправлень у рішення, також вирішуються ухвалою суду, яка по-суті з моменту набрання нею законної сили (а такий момент, як вже зазначалося, законодавчо не визначений) стає частиною зазначеного рішення.

Окремі важливі питання примусового виконання рішення суду на етапі виконавчого провадження так само вирішуються шляхом постановлення відповідної ухвали судом, який ухвалив рішення, щодо якого здійснюється виконавче провадження (наприклад, відстрочка і розстрочка, зміна чи встановлення способу і порядку виконання рішення, заміна сторони виконавчого провадження, виправлення помилки у виконавчому листі або визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поворот виконання рішення тощо).

За таких обставин відсутність у ЦПК положень, які б чітко визначали, яким чином та коли ухвала суду набирає законної сили, суттєво ускладнює фактичне виконання цього судового рішення (за винятком ситуації, коли сам суд зазначив у тексті ухвалі, що це судове рішення набрало законної сили).

See also:  Сыроид: законопроект об импичменте – это косметическое средство, а не лекарственный препарат. сначала нужно внести изменения в конституцию

Як правило, зазначене має місце тоді, коли ухвалою суду задоволено клопотання про забезпечення позову,  і ця ухвала є виконавчим документом (оскільки згідно зі ст.

18 Закону України «Про виконавче провадження» дата набрання законної сили рішенням є одним із обов’язкових елементів виконавчого документа, а відповідно до ч. 3 ст.

210 ЦПК України, якщо ухвала суду має силу виконавчого документа, така ухвала оформлюється з урахуванням вимог зазначеного Закону). Проте навіть у такій ситуації незрозуміло, яким чином суд визначає момент, з якого відповідна ухвала набирає законної сили.

Варто зазначити, що вказана непевність щодо набрання законної сили ухвалою суду може бути лише у цивільному процесі. В адміністративному та господарському процесах питання набрання законної сили ухвалою суду більш-менш врегульоване.

Так, згідно з ч. 1 ст. 254 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Більше того, ч. 4 зазначеної статті передбачає, що якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Дещо інший підхід застосовується у господарському процесі.

Хоча ГПК України так само як і ЦПК України, не містить окремої норми, яка б регулювала порядок набрання законної сили ухвалою господарського суду, Вищий господарський суд України у п. 12 постанови Пленуму від 23.

03.2012 №6 «Про судове рішення» зазначив, що ухвали господарських судів набирають законної сили в день їх винесення, якщо інше не передбачено законом.

Отже, незважаючи на відсутність єдиного підходу до правового регулювання питання набрання законної сили ухвалою суду (що, безумовно, є суттєвим недоліком процесуального законодавства України), норми КАС України та положення постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» все-таки дають змогу визначити момент набрання законної сили цим судовим рішенням в адміністративних та господарських справах, на відміну від ЦПК України, який це питання взагалі не регулює.

Очевидно, що зазначені різні підходи щодо визначення порядку набрання законної сили ухвалою суду мають бути уніфіковані, а до процесуальних кодексів слід внести відповідні зміни і доповнення.

Логічним є врегулювати це питання так, щоб ухвали суду, якими закінчується розгляд справи чи вирішується питання по суті заявлених до суду вимог (наприклад, ухвали про визнання мирової угоди, закриття провадження у справі, відстрочка і розстрочка, зміна чи встановлення способу і порядку виконання рішення, заміна сторони виконавчого провадження, виправлення помилки у виконавчому листі тощо) набирали законної сили в порядку, передбаченому для рішення суду, тобто після спливу строку для апеляційного оскарження такої ухвали чи після закінчення апеляційного перегляду, а процедурні ухвали суду (наприклад, ухвали про відкладення розгляду справи, витребування доказів, залучення третіх осіб і т.д.) – в день їх постановлення судом.

Источник: https://yur-gazeta.com/publications/practice/civilne-pravo/shchodo-nabrannya-zakonnoyi-sili-uhvaloyu-sudu-v-civilniy-spravi.html

Законна сила ухвал суду першої інстанції

Навчальні посібники
Цивільний процес Росії Розділ: Економіка

Законна сила ухвал суду першої інстанції має деякі особливості. Окремо від рішення в законну силу вступають визначення, які перегороджують рух справи, і визначення, прямо названі в законі, як об'єкти приватного оскарження. Інші ухвали набирають законної сили разом з рішенням.

Негайно набирають законної сили ухвали суду про задоволення заяв про перегляд рішення, ухвали і постанови за нововиявленими обставинами (ст. 337 ЦПК).

Наслідки набрання ухвалою законної сили відрізняються від наслідків вступу до законну силу рішення.

Підготовчі визначення, за загальним правилом, не мають властивість винятковості, час як прикінцеві визначення володіють цією властивістю. Абсолютна більшість визначень суду першої інстанції мають властивість обов'язковості, а ті визначення, які оскаржуються окремо від рішення, – ще і властивістю неспростовності.

Визначення суду першої інстанції не володіють властивістю преюдиціальності, так як містяться у визначенні висновки не є остаточними, і суд вправі їх коригувати в процесі без попередньої відміни визначення (К.К. Комісарів, М.І. Масленнікова).

  • Вступаючи у законну силу, ухвали суду першої інстанції набувають властивість виконуваності, але в ряді випадків виконуються негайно (наприклад, визначення про забезпечення позову, про розгляд справи при закритих дверях).
  • До змісту книги: Цивільний процес Росії
  • Дивіться також:
  •   Правові процедури і судові процеси.
Відповідно до статті 117 Конституції РФ, в Росії в даний час визнані чотири судочинства (судових процесів): цивільний

  Співвідношення процесуальних норм земельного права з …

Земельне право Росії … По-друге, цивільний процес – це засіб здійснення правосуддя. Він має місце в діяльності органів суду …bibliograph.com.ua/zemelnoe-pravo-1/50 .htm

  Цивільний відповідач. Цивільним відповідачем у кримінальному …

Кримінальний процес Росії >> Цивільний … відповідач як самостійного учасника кримінального процесу діє лише в тих bibliograph.com.ua/ugolovnoe-pravo-6/50 .htm

  Цивільний позивач. Цивільний позивач зобов'язаний за наявності …

Кримінальний процес Росії >> Цивільний … позов підлягає розгляду в кримінальній справі лише в тому випадку, якщо шкоди: 1) заподіяна злочином; …bibliograph.com.ua/ugolovnoe-pravo-6/49 .htm

  Освіта системи арбітражних судів як органів …

… відображає процес становлення в Росії незалежної судової влади. … лише особливості арбітражного процесу порівняно з цивільним. …bibliograph.com.ua/arbitrazhnyi-process-1/1 .htm

  Головним ознакою, що відрізняє кримінально-процесуальне від …

Крім того, необхідно глибоке знання цивільно-процесуального права … на тих же засадах, що і цивільний процес, генетично сприйнявши з нього … «Арбітражний процесуальний кодекс Російської bibliograph.com.ua/arbitrazhnyi-process-1/13 .htm

  Цивільний позов в стадії судового розгляду …

Кримінальний процес Росії >> Цивільний … позов може бути заявлений як в стадії призначення судового засідання, так і в ході судового …bibliograph.com.ua/ugolovnoe-pravo-6/102 .htm

  Цивільний позов в стадії попереднього розслідування …

Кримінальний процес Росії >> … Ці особи має право заявити цивільний позов як в письмовій, так і в усній формі, про що складається …bibliograph.com.ua/ugolovnoe-pravo-6/101 .htm

  Кримінальний процес Росії

КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕС РОСІЇ. Навчальний посібник. Рецензенти: Д-р юриди. наук, професор В.І. Комісарів … Цивільний позов у стадії попереднього розслідування …bibliograph.com.ua/ugolovnoe-pravo-6/index.htm

  Кримінально-процесуальне право та інші галузі права …

Кримінальний процес Росії >> Кримінальний … процес служить цілям боротьби з злочинністю, цивільний процес – вирішення спорів, що виникають …bibliograph.com.ua/ugolovnoe-pravo-6/5 .htm

  Розгляд цивільних справ у загальних судах. Цивільний процес.

Цивільний процес. На процесуальному праві позначилася насамперед судова реформа, яка внесла в нього принципові зміни. У світовому суді розгляд ..

  Співвідношення процесуальних норм земельного права з …

По-друге, цивільний процес – це засіб здійснення правосуддя . Він має місце в діяльності органів суду (або арбітражу) і носить …bibliograph.com.ua/zemelnoe-pravo-1/50 .htm

Підприємницьке право

Источник: http://bibliograph.com.ua/grazhdansiy-process-1/152.htm

Терміни набрання законної сили рішенням суду

Відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого зазначеним Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

  • У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
  • Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
  • Постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні,через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
  • Ухвали суду, які не можуть бути оскаржені, набирають законної сили з моменту постановлення.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Стаття 256 Кодексу адміністративного судочинства передбачає випадки негайного виконання постанови суду. Зокрема, негайно виконуються постанови суду, прийняті в порядку скороченого провадження.

Суд розглядає заяву про направлення постанови до негайного виконання в триденний строк у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття до судового засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає судовому розгляду.

Ухвала суду за результатами розгляду заяви про направлення постанови до негайного виконання набирає законної сили з моменту проголошення, однак її може бути оскаржено у загальному порядку.

У разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб'єктів владних повноважень можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.

Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

У разі поновлення судом апеляційної інстанції строку апеляційного оскарження одночасно вирішується питання про зупинення виконання постанови або ухвали. Виконання постанови або ухвали може бути зупинено також в інших випадках, установлених Кодексом адміністративного судочинства.

Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом № 606 (ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства).

Источник: http://www.visnuk.com.ua/ua/pubs/id/994

64. Законна сила судового рішення. Порядок набрання рішенням суду законної сили. Правові наслідки набрання рішенням суду законної сили

Законна
сила рішення суду – це така його
властивість, яка робить рішення
загальнообов'язковим для виконання.
Відповідно до ст.

14 ЦПК судові рішення,
що набрали законної сили, обов'язкові
для всіх органів державної влади і
органів місцевого самоврядування,
підприємств, установ, організацій,
посадових чи службових осіб та громадян
і підлягають виконанню на всій території
України, а у випадках, встановлених
міжнародними договорами, згода на
обов'язковість яких надана Верховною
Радою України, – і за її межами. Невиконання
судового рішення є підставою для
відповідальності, встановленої законом.

Законна
сила рішення суду є його правовою дією,
яка проявляється в тому, що наявність
чи відсутність прав і фактів, що лежать
в їх основі, встановлюються остаточно,
і в тому, що встановлені рішенням суду
права підлягають беззаперечному
здійсненню на вимогу уповноважених
осіб.

Рішення
суду набирає законної сили після
закінчення строку для подання апеляційної
скарги, якщо апеляційну
скаргу не
було подано. У разі подання апеляційної
скарги рішення, якщо його не скасовано,
набирає законної сили після розгляду
справиапеляційним
судом.

  • Набрання
    рішенням суду законної сили породжує
    правові наслідки:

  • вирішується спір між сторонами;

  • рішення суду стає загальнообов'язковим;

  • рішення суду може бути виконане примусово;

  • рішення суду є незмінним та остаточним.
    Разом з тим, якщо після набрання рішенням
    суду законної сили, яким з відповідача
    присуджені періодичні платежі, зміняться
    обставини, що впливають на визначені
    розміри платежів, їх тривалість чи
    припинення, кожна сторона має право
    шляхом пред'явлення нового позову
    вимагати зміни розміру, строків платежів
    або звільнення від них;

  • не допускається заявлення в суді
    тотожного позову;

  • не допускається оспорювання в іншому
    процесі встановлених судом фактів і
    правовідносин.
  • Ухвалене
    рішення до набрання ним законної сили
    також породжує деякі правові наслідки:
    воно не може бути скасоване по суті
    судом, який його постановив; у сторін
    з'являється право на оскарження; в деяких
    випадках воно виконується до вступу в
    законну силу (негайне виконання).
See also:  Лишение свободы может быть законным, но в то же время — своевольным

Суд
не може ні скасувати, ні змінити його,
хоч би прийшов до висновку про його
неправильність. Йому надається право
тільки у визначених законом випадках
виправити деякі хиби, допущені при
складанні рішення.

65. Ухвали суду першої інстанції, їх види

Питання,
пов'язані з рухом справи в суді першої
інстанції, клопотання та заяви осіб,
які беруть участь у справі, питання про
відкладення розгляду справи, оголошення
перерви, зупинення або закриття
провадження у справі, залишення заяви
без розгляду у випадках, встановлених
ЦПК, вирішуються судом шляхом поста-новлення
ухвал (ч.2 ст.208 ЦПК).

  1. Ухвали
    суду першої інстанції мають на меті
    вирішувати окремі питання, що виникають
    у процесі розгляду справи, її виникнення,
    руху та припинення.
  2. Для
    того, щоб ухвала була актом правосуддя,
    повинні бути дотримані наступні умови:
    а) постановлення ухвали повинно бути
    передбачено законом; б) вона повинна
    бути ухвалена судом; в) по-становленню
    ухвали повинні передувати передбачені
    цивільним процесульним законом дії чи
    обставини, з наявністю яких закон
    пов'язує можливість постановлення
    відповідної ухвали; г) ухвала повинна
    бути виражена у встановленій законом
    процесуальній формі та містити передбачені
    ЦПК реквізити1.
  3. Розмаїття
    ухвал дозволяє класифікувати їх за
    різними критеріями.
  4. За
    суб'єктом 
    постановлення
    ухвали суду поділяються на ухвали
    одноособового судді та ухвали колегіального
    суду.
  5. За
    формою 
    прийняття
    і фіксації ухвали можуть постановлятися
    у вигляді окремого док-та або без
    оформлення у вигляді окремого док-та.
    Ухвала суду, що постановляється як
    окремий док-т, складається з:
  6. вступної
    частини із зазначенням: часу і місця її
    постановлений; прізвища та ініціалів
    судді (суддів — при колегіальному
    розгляді); прізвища та ініціалів секретаря
    судового засідання; імен (найменувань)
    сторін та інших осіб, які брали участь
    у справі; предмета позовних вимог;
  7. описової
    частини із зазначенням суті питання,
    що вирішується ухвалою;
  8. мотивувальної
    частини із зазначенням мотивів, з яких
    суд дійшов висновків, і закону, яким
    керувався суд, постановляючи ухвалу;
  9. резолютивної
    частини із зазначенням: висновку суду;
    строку набрання ухвалою законної сили
    та її оскарження.

Ухвала,
яка постановляється судом, не виходячи
до нарадчої кімнати, повинна містити:
мотиви, з яких суд дійшов висновків, і
закон, яким керувався суд, постановляючи
ухвалу; висновок суду; строк і порядок
набрання ухвалою законної сили та її
оскарження (ст. 210ЦПК).

За
змістом 
ухвали
поділяються на підготовчі, зупинювальні,
заключні, відновлювальні та окремі
ухвали.

Підготовчі ухвали
характеризуються тим, що вони вирішують
окремі процесуальні питання в ході
розгляду справи, оформлюють дії суду і
осіб, які беруть участь у процесі. Вони
не змінюють хід процесу. Такі, наприклад,
ухвала про забезпечення доказів, про
забезпечення позову тощо.

Безпосередньою
метою підготовчих ухвал у стадії судового
розгляду, як і при підготовці справи, є
забезпечення правильного та своєчасного
розгляду і вирішення справи.

Вони
оформлюють процесуальні дії суду та
інших суб'єктів судочинства, спрямовані
на створення необхідних умов для найбільш
швидкого ухвалення законного та
обґрунтованого рішення.

На
відміну від підготовчих зупинювальні ухвали
не сприяють розвитку процесу та винесенню
законного та обґрунтованого рішення,
а перешкоджають відкриттю справи або
припиняють її подальший рух всупереч
волевиявленню осіб, які звернулися за
судовим захистом.

Постановляються вони
в кожній стадії провадження в суді
першої інстанції за відсутності передумов
і умов, передбачених для реалізації
заінтересованою особою права на судовий
захист.

До них належать ухвали про
відмову в прийнятті заяви, про зупинення
провадження у справі, про залишення
заяви без розгляду тощо.

Мета
зупинювальних ухвал по відкритій справі
заключається у завершенні процесу без
вирішення судом питання по суті, щоб
уникнути незаконного і необґрунтованого
рішення.

Заключні ухвали
відрізняються від зупинювальних тим,
що підставою для зупинення провадження
в справі служить волевиявлення
заінтересованих осіб. До заключних
належать ухвали про зупинення провадження
в справі через відмову особи, яка
звернулася до суду, від своєї вимоги
або укладення сторонами мирової угоди.

Мета
заключних ухвал полягає в завершенні
процесу без вирішення судом питання по
суті у зв'язку з добровільним вирішенням
сторонами матеріально-правового спору.
їх постановлення передбачає, що кінцеві
цілі цивільного судочинства досягнуті
без владного підтвердження в рішенні
суду прав і обов'язків сторін.

Особливу
групу являють відновлювальні судові
ухвали по оформленню дій, спрямованих
на усунення недоліків рішення або
підвищення ефективності їх виконання.

Виносяться вони після закінчення
судового розгляду, але по цільовій
спрямованості тісно з ним пов'язані.

До
цієї групи належать: додаткове рішення,
ухвала про усунення описок і явних
арифметичних помилок у рішенні, ухвала
про роз'яснення рішення, ухвала про
відстрочку або розстрочку виконання
рішення.

Згідно
зі ст.

211 ЦПК суд, виявивши під час розгляду
справи порушення закону і встановивши
причини та умови, що сприяли вчиненню
порушення, може постановити окрему
ухвалу 
і
направити її відповідним особам чи
органам для вжиття заходів щодо усунення
цих причин та умов. Про вжиті заходи
протягом місяця з дня надходження
окремої ухвали повинно бути повідомлено
суду, який постановив окрему ухвалу.

Окрему
ухвалу може бути оскаржено особами,
інтересів яких вона стосується, у
загальному порядку, встановленому ЦПК.

Законна
сила ухвали 
суду
першої інстанції має свої особливості.
Ухвала як акт правосуддя має обов'язковість
для осіб, відносно до яких вона прийнята,
і для суду, що її постановив.

Але на
відміну від судового рішення вона не
має такої специфічної властивості, як
незмінюваність.

Суд іноді може звернутися
до вторинного вирішення процесуального
питання, що становить предмет вже
постановленої ухвали.

Крім
того, підготовчі ухвали, за загальним
правилом, не мають властивості
винятковості, тоді як заключні ухвали
мають цю властивість.

Ухвали
суду першої інстанції не мають властивості
преюдиціальності, тому що висновки, що
містяться в ухвалі, не є остаточними, і
суд вправі їх коригувати в процесі без
попереднього скасування ухвали.

Досить
специфічна і неспростовність ухвал,
оскільки не всі вони можуть бути
самостійним об'єктом апеляційної
перевірки. Заперечення проти більшості
ухвал включаються лише до скарги на
рішення в справі. Отже, самостійної
властивості неспростовності в таких
ухвалах немає. Це буде неспростовність
самого рішення у справі.

Набираючи
законної сили, ухвали суду здобувають
властивості виконливості, але в ряді
випадків виконуються негайно (наприклад,
ухвала про забезпечення позову).

Источник: https://studfile.net/preview/5169960/page:23/

Законна сила судових рішень у цивільних справах

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, охарактеризовано використані методи наукового пізнання, визначено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, їх апробацію, а також відомості про публікації за темою дисертації.

Розділ 1. «Поняття та межі законної сили рішення суду» складається з трьох підрозділів, у яких розкривається юридична природа, структура та умови законної сили рішення суду, її об’єктивні та суб’єктивні межі.

У підрозділі 1.1. «Становлення поняття «законна сила рішення суду» у теорії цивільного процесуального права та цивільному процесуальному законодавстві» проаналізовано витоки поняття «законна сила рішення суду».

Проаналізовано принцип res iudicata, що був основним у цивільному процесі Стародавнього Риму і означав неможливість вирішення справи за позовом, за яким вже ухвалено рішення суду.

Приділено увагу історії правового регулювання законної сили рішень суду за законодавством України, в тому числі відповідно до Литовських Статутів 1529, 1566 та 1588 років, Статуту цивільного судочинства Російської імперії 1864 року, Австрійського цивільного уложення 1898 року, Цивільних процесуальних кодексів України 1929, 1963 та 2004 років.

Досліджено також сучасне правове регулювання законної сили судового рішення за цивільним процесуальним законодавством Російської Федерації, Республіки Білорусь, Естонської республіки, Латвійської республіки, Республіки Молдова, Грузинської республіки, Французької республіки, Федеративної Республіки Німеччина, у зв’язку із чим визначено умови та правові наслідки, із якими пов’язується набрання рішенням суду законної сили.

У підрозділі 1.2. «Сутність та зміст законної сили рішення суду» на підставі аналізу цивільного процесуального законодавства України та досягнень процесуальної науки з’ясовано сутність законної сили рішення суду у цивільній справі.

Проаналізовано такі висловлені в процесуальній науці підходи до її розуміння: як формальної істини; як остаточності; як правової дії або обов’язковості; як особливої якості рішення суду – акта правосуддя; як єдності правової дії та остаточності; як сукупності властивостей, якими забезпечується його стійкість та функціонування рішення суду.

На цій основі дисертантом сформульовано визначення законної сили, яке поєднує розуміння законної сили як особливої якості рішення суду як акту правосуддя та як єдності правової дії рішення суду (динамічний елемент законної сили) та її остаточності (статичний елемент).

Також визначено співвідношення незмінності, неспростовності, виключності та статичного елементу законної сили. Зазначені властивості судового рішення забезпечують статичний елемент законної сили, однак вони не входять до її змісту. У зміст динамічного елемента законної сили входить обов’язковість рішення суду як акту правосуддя.

Автор вказує, що обов’язковість виявляється у змінах в правах та обов’язках, пов’язаних із спірним правовідношенням, осіб, які брали участь у справі. Обов’язковість рішення суду як акту правосуддя, що виявляється у змінах в процесуальних правах та обов’язках таких осіб, не входить в динамічний елемент законної сили рішення суду.

У підрозділі 1.3. «Об’єктивні та суб’єктивні межі законної сили рішення суду» дисертантом обґрунтовано, що при визначенні об’єктивних меж законної сили рішення суду має значення встановлення окремих елементів позову, щодо якого ухвалено рішення суду.

Автор зазначає, що рішення суду поширюється лише на осіб, які мають статус сторін або третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору. Рішення суду не є загальнообов’язковим, зважаючи на те, що воно є правозастосовчим актом.

  • Поширення рішення суду на осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, є винятковим і викликане тим, що:
  • 1) на час ухвалення рішення суду було невідомо про пов’язаність таких осіб із особами, які брали участь у справі, спільними правами та обов’язками у правовідношенні, щодо якого здійснюється судовий розгляд, або
  • 2) права та обов’язки таких осіб виникли не у зв’язку із ухваленням рішення суду, а через зміну у правах та обов’язках інших осіб або визнання юридичного факту.

Розділ 2. «Умови та правові наслідки набрання рішенням суду законної сили» присвяченийдослідженню окремих умов та правових наслідків набрання рішенням суду законної сили у цивільній справі та складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Умови законної сили рішення суду» проаналізовано перелік умов законної сили рішення суду, тобто обставин, із якими пов’язується визнання рішення суду таким, що набрало законної сили.

Обґрунтовано, що такими обставинами є відповідь суду на заявлені вимоги заявника про задоволення вимоги або відмову у такому задоволенні, що закріплена в резолютивній частині рішення суду, неможливість для суду переглянути ухвалене ним рішення суду, неможливість перегляду рішення суду в апеляційному порядку, неможливість повторного подання вимоги, тотожної за сторонами, предметом, змістом та підставою або оскарження встановлених фактів та обставин.

  1. У зв’язку із тим, що законна сила рішення суду у цивільній справі характеризує його як акт правосуддя, її необхідною умовою є саме виконання судом функції правосуддя при ухваленні такого рішення, тобто відповідь суду на заявлені вимоги особи заявника про задоволення вимоги або відмову у такому задоволенні, що закріплена в резолютивній частині рішення суду.
  2. Дисертант обґрунтовує віднесення до умов законної сили рішення суду незмінності, неспростовності та виключності тим, що ними забезпечується остаточність рішення суду, а через неї — визначеність у правах та обов’язках осіб, які брали участь у справі, та правовідносинах між ними.
  3. Зважаючи на те, що рішення суду може ухвалюватися щодо подільних позовних вимог, дисертант обґрунтовує необхідність правового закріплення можливості набрання законної сили рішенням суду не повністю, а в частині, якщо апеляційне оскарження стосується лише однієї із вимог, і відмова у задоволенні однієї із них не означатиме відмови у задоволенні іншої.
See also:  Собственность на землю. новое в законодательстве

У підрозділі 2.2.

«Правові наслідки набрання рішенням суду законної сили судового рішення» на підставі аналізу сутності законної сили судового рішення обґрунтовано, що правовим наслідком набрання рішенням суду законної сили судового рішення є визначеність у встановлених судом правах, обов’язках сторін і відповідних правовідносинах, а також здатність до реалізації владного припису, встановленого рішенням суду.

З моменту набрання рішенням суду законної сили воно стає остаточним, а обставини та правовідносини, що встановлені в рішенні суду, не можуть бути предметом перегляду по суті.

Права та обов’язки, встановлені судом у рішенні, що набрало законної сили, а також відповідні правовідносини між сторонами стають остаточно визначеними.

Ні сторони, ні сам суд не мають права змінити рішення суду, що набрало законної сили, та не можуть ігнорувати владний припис, встановлений цим рішенням.

Відзначається, що виключність як ознака судового рішення виникає не в момент його проголошення, а в момент набрання рішенням законної сили. Це приводить до можливості пред’явлення тотожного позову протягом строку, коли ухвалене рішення суду ще не набрало законної сили.

З метою недопущення ухвалення кількох рішень за тотожними позовами, автор пропонує унеможливити подання тотожного позову в період після ухвалення рішення суду до набрання ним законної сили (у випадку оскарження рішення — до прийняття апеляційної скарги до розгляду).

У дисертації зазначається, що преюдиційність є не властивістю рішення суду, що набрало законної сили, а властивістю встановлених судом в рішенні, що набрало законної сили, фактів та обставин.

Це пов’язано з тим, що прийняття обставин та фактів, встановлених рішенням суду, що набрало законної сили, без доказування, випливає не із факту наявності певного судового рішення, що набрало законної сили, а із попереднього встановлення відповідного факту або обставини цим рішенням.

Неможливість для осіб, які беруть участь у справі, оспорювати встановлені судом обставини та факти як такі, що уже доведені у процесі, за результатами якого ухвалено рішення, і які стосуються осіб, які брали участь у справі, повністю охоплюється властивістю виключності.

Обов’язок для суду враховувати встановлені судовим рішенням факти без їх доказування учасниками процесу виникає на підставі норми закону, яка визначає перелік підстав для звільнення від доказування і фактично випливає із обов’язку суду не приймати до свого розгляду тотожний позов, у тому числі й досліджувати ті факти та обставини, що були предметом розгляду суду і були ним встановлені та доведені.

У Розділі 3. «Юридичні особливості та зміст законної сили окремих видів та форм судових рішень»,що містить п’ять підрозділів,розкриті особливості законної сили судових наказів, заочних рішень, судових рішень у справах окремого провадження, судових ухвал, а також судових рішень, ухвалених судами апеляційної, касаційної інстанції, Верховним Судом України.

У підрозділі 3.1. «Законна сила судових наказів та заочних рішень» обґрунтовано, що судовим наказам та заочним рішенням притаманна законна сила у зв’язку із тим, що умови законної сили рішень суду, які ухвалюються за загальними правилами, заочних рішень та судових наказів, є однаковими, за винятком окремих особливостей.

Дисертантом визначено, що попри загальне правило про незмінність судового рішення з моменту його проголошення, судовий наказ та заочне рішення можуть бути скасовані або змінені судом, що їх видав чи ухвалив у разі подання заяви про скасування судового наказу (перегляд заочного рішення). Незмінність судовим наказом або заочним рішенням набувається лише після закінчення строку на подання заяви про їх скасування (перегляд) або після розгляду такої заяви і постановлення ухвали про залишення заяви без задоволення.

Неспростовність судового наказу та заочного рішення для заявника (позивача) та боржника (відповідача) виникає аналогічно до неспростовності рішення суду у позовному провадженні, однак право апеляційного оскарження судового наказу та заочного рішення виникає у зв’язку із постановленням ухвали про відмову у задоволенні заяви про скасування судового наказу або заяви про перегляд заочного рішення. У випадку, якщо таку заяву подано не було, судовий наказ та заочне рішення стають неспростовними з моменту закінчення строків на подання заяв про їх перегляд (скасування). При цьому, неспростовність заочного рішення виникає для позивача та відповідача у різні строки, оскільки моменти права апеляційного оскарження заочних рішень у позивача та відповідача — різні.

Дисертант визначив, що законом не виключена можливість подання тотожної вимоги у справі наказного провадження навіть у випадку наявності судового наказу, що набрав законної сили, оскільки цивільне процесуальне законодавство не передбачає у такому випадку застосування процедури відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу. У зв’язку із цим, пропонується внести відповідні зміни до ЦПК України.

В дисертації наголошується, що чинним ЦПК України чітко не визначено порядок усунення неповноти судового наказу. У зв’язку із цим, дисертант пропонує встановити можливість видачі додаткового судового наказу за наявності недоліків, що свідчать по його неповноту (ст. 220 ЦПК України).

У підрозділі 3.2. «Законна сила рішень суду, ухвалених у порядку окремого провадження» проаналізовано особливості їх законної сили.

Відзначається, що рішення, ухвалені у справах про обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, а також рішення про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення померлою є незмінними з деякими винятками.

Суд скасовує такі рішення у випадку зміни обставин, що зумовили визнання особи недієздатною або обмеження її цивільної дієздатності, а також у випадку появи особи, щодо якої прийнято рішення про визнання її безвісно відсутньою або оголошення померлою.

Дисертантом приділено увагу такій передбаченій цивільним процесуальним законодавством підставі для скасування рішення у справах про усиновлення судом, що його ухвалив, як відкликання батьками дитини своєї згоди на усиновлення або відкликання заяви про усиновлення.

З цього приводу вказується, що суд скасовує ухвалене ним рішення про усиновлення у зв’язку із тим, що відповідно до сімейного законодавства до набрання законної сили таким рішенням усиновлення не вважається здійсненим. Відтак до цього моменту відсутні правовідносини між усиновлювачем та дитиною і продовжують існувати сімейні відносини між дитиною та її батьками, що дали згоду на усиновлення.

Зазначені підстави є винятковими й не впливають на визнання рішення суду про усиновлення незмінним з моменту його проголошення.

У підрозділі 3.3.

«Законна сила ухвал суду першої інстанції» обґрунтовано, що законної сили набирають ухвали суду про закриття провадження у справі, про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки за їх допомогою суд фіксує вирішення спору з ініціативи сторін, вирішення його в іншому процесі в межах цивільного судочинства, або неможливість вирішення спору в цивільному судочинстві, за наявності такої можливості в адміністративному, господарському чи в іншому судочинстві.

Законної сили набирають і ухвали суду, якими встановлюються певні факти та правовідносини між особами, які беруть участь у справі, що надалі стають підставою для зупинення провадження у справі, забезпечення позову, забезпечення доказів.

У частині визнання фактів, встановлених ухвалою суду, з моменту закінчення строків на апеляційне оскарження ухвали суду, або її перегляду судом апеляційної інстанції, виникає визначеність, а висновки, до яких дійшов суд при постановленні такої ухвали, стають остаточними.

Відповідно, такі ухвали суду набирають законної сили, однак не щодо спірного правовідношення, а щодо того факту, який було встановлено судом під час розгляду вимоги в суді. Встановлені ухвалами суду факти стають преюдиційними.

Щодо визнання фактів порушення закону, то визначеність виникає з моменту закінчення строків на оскарження окремої ухвали, а висновки, до яких дійшов суд при постановленні такої ухвали, стають остаточними.

У підрозділі 3.4. «Законна сила судових рішень апеляційних судів» досліджується виняток із незмінності рішення, ухваленого судом апеляційної інстанції: можливість його скасування після розгляду апеляційної скарги, що надійшла до апеляційного суду після закінчення апеляційного розгляду справи з підстав, передбачених ст.

 318 ЦПК України.

Зазначені підстави є винятковими і самі по собі зумовлюють лише перегляд рішення суду першої інстанції, а скасування рішення суду апеляційної інстанції здійснюється лише у випадку, якщо обставини, з’ясовані під час повторного апеляційного перегляду свідчитимуть про необґрунтованість рішення, ухваленого судом апеляційної інстанції.

Дисертантом обґрунтовано необхідність зупинення виконання рішення суду в оскарженій частині, що набрало законної сили, у випадку, якщо суд поновив строк його апеляційного оскарження, на час його перегляду судом апеляційної інстанції. Зупинення виконання рішення суду в цьому випадку пояснюється втратою таким рішенням суду законної сили. У зв’язку із цим, пропонується внести відповідні зміни до ЦПК України.

Ухвала суду апеляційної інстанції, якою змінюється ухвала суду першої інстанції або ухвала, що постановляється судом апеляційної інстанції на заміну попередньої, набирає законної сили у разі, якщо нею могла потенційно володіти оскаржувана ухвала.

У підрозділі 3.5. «Законна сила судових рішень суду касаційної інстанції та Верховного Суду України» дисертантом проаналізовано особливості законної сили рішень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Верховного Суду України.

Так, судові рішення, ухвалені судом касаційної інстанції, можуть бути ним скасовані після розгляду касаційної скарги, що надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення розгляду справи з підстав, передбачених ст. 348 ЦПК України.

Зазначені випадки скасування рішення судом касаційної інстанції є винятковими із тих же причин, що і рішення апеляційного суду.

Цивільним процесуальним кодексом України не врегульований порядок та правові наслідки набрання законної сили судовими рішеннями Верховного Суду України. У зв’язку із цим дисертант пропонує закріпити в ЦПК України виключність постанов Верховного Суду України, а також використовувати щодо них термін «набрання законної сили».

Постанови Верховного Суду України, прийняті у зв’язку із неоднаковим застосуванням норм матеріального права, є загальнообов’язковими.

Однак суб’єктивні межі їх законної сили не є чітко визначеними, відтак законна сила таких постанов поширюється на усі суди та усіх осіб, до правовідносин яких повинна бути застосована відповідна норма права, визначена у постанові Верховного Суду України.

Виняток становлять постанови Верховного Суду України, якими у задоволенні заяви особи було відмовлено. Такі постанови обов’язкові тільки для заявника у частині визнання відсутності неоднакового застосування норм матеріального права.

Источник: https://mydisser.com/ru/avtoref/view/6331.html

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*