У вс дійшли згоди бодай у тому, що ст.33 закону потребує доопрацювання

Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

  • Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
  • Коментар статті Конституції:
  • Право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України Конституція гарантує як громадянам України, так і всім іншим особам, що на законних підставах перебувають на її території.

Щодо деяких обмежень у здійсненні цього права, то за діючим законодавством вони встановлені Законом України “Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994 р. та постановою Кабінету Міністрів України “Про Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її тери-торію” від 29 грудня 1995 р.

Порядок пересування на території України іноземців, національні паспорти яких зареєстровані в Міністерстві закордонних справ чи його представництвах, визначається цим міністерством. Іноземні кореспонденти і журналісти, акредитовані при прес-центрі Міністерства закордонних справ, та члени їхніх сімей пересуваються на території України у порядку, встановленому ним же.

Перебування іноземців у місцевостях з контрольованим порядком в'їзду дозволяється на підставі: віз для перебування в Україні (із зазначенням конкретної місцевості), що видаються дипломатичними представництвами і консульськими установами України за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України; дозволу органів внутрішніх справ, що видається іноземцям, які прибули в Україну на запрошення організацій, що їх приймають, на підставі письмових звернень цих організацій, погоджених у встановленому порядку, а тих, що прибули по лінії постійних іноземних представництв чи у приватних справах або постійно проживають в Україні, на підставі їх особистої письмової заяви. На прохання організацій, що приймають іноземців, цим особам може бути видано дозвіл на багаторазові в'їзди до цих місцевостей.

Зрозуміло, що такі обмеження в пересуванні та виборі місця проживання зумовлені необхідністю забезпечення безпеки України, охорони громадського порядку, охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.

Конституція передбачає можливість окремих обмежень свободи пересування і вибору місця проживання для громадян України та іноземців в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Але ці обмеження мають бути тимчасовими і діяти тільки під час такого стану (ст. 64).

Це можуть бути не тільки воєнні обставини, а і такі, як спалах епідемій чи епізоотій в окремих місцевостях, загроза з боку стихійних природних явищ (повінь, землетрус) тощо.

Кожна особа, яка знаходиться на території України, вправі добровільно залишити своє місце перебування або взагалі залишити територію України. Це стосується і біженців, яким згідно із законодавством України надано притулок. Причому державним органам України забороняється висилати або примусово повертати біженців до держави, де існували умови. на підставі яких вони набули статусу біженця.

Законом України “Про правовий статус іноземців” передбачені випадки, коли особам може бути заборонено виїзд з території України. Це можуть бути випадки, коли відносно іноземців ведеться дізнання, попереднє слідство або розглядається судом кримінальна справа й інші випадки.

Виїзд громадян України з її території регулюється Законом “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України” від 21 січня 1994 р. Цей закон відповідає вимогам чинної Конституції, за якими громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну. Державні органи зобов'язані надавати допомогу своїм громадянам у поверненні їх в Україну.

Источник: https://juristoff.com/resyrsi/kz/konstitutsiya-ukrajini/rozdil-2-prava-svobodi-ta-obov-yazki-lyudini-i-gromadyanina/10986-stattya-33-konstituciya-ukrajini-2013-statti-konstituciji-ukrajini

Як підтвердити повноваження керівника ТОВ/ТДВ на вчинення правочину?

Відповідно до ч. 2 ст. 44 Закону про ТОВ/ТДВ рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50% вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників. Розберемо по кроках цю норму.

Крок 1. Кого це стосується?

Якщо звернутись до приписів ч. 1, 2, 4 ст. 202 ЦКУ правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 626 ЦКУ договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Відтак, коли йдеться про «вчинення правочину» (саме щодо цього встановлена вимога Закону про ТОВ/ТДВ, але подбати про це варто ще на стадії укладення договору), який вимагає згоди загальних загальних зборів, то відповідне підтвердження повноважень підписантів має бути від обох сторін договору – якщо вони є ТОВ або ТДВ!

Отже, йдеться про вимогу для обох сторін договору (контрагентів), якщо правочин (договір) укладається ТОВ/ТДВ між собою, а також з боку ТОВ/ТДВ, якщо правочин (договір) укладається з іншими юрособами (ПП, інших юросіб приватного та публчіного права), підприємцями чи фізособами.

Крок 2. Яких договорів це стосується?

Відповідно до ч. 1, 2 ст.

509 ЦКУ зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

У ч. 2 ст. 44 Закону про ТОВ/ТДВ йдеться про вчинення правочину «якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину». Відтак, на перший погляд, цю норму слід розуміти доволі вузько — ТОВ/ТДВ підтверджує свої повноваження на укладення відповідного правочину, коли є власником майна, щодо якого укладається правочин, або виконавцем послуг/робіт.

Однак, все не так просто. Адже, термін «майно», визначений ЦКУ, вказує особливим об'єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. (ч. 1 ст. 190 ЦКУ) Термін «річ» охоплює, в т.ч., й грошові кошти.

Щодо майна юридичної особи, то відповідно до ч. 1, 2 ст. 115 ЦКУ господарське товариство є власником:

  • 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;
  • 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;
  • 3) одержаних доходів;
  • 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.
  • Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Тож, напрошується висновок, що вимога ч. 2 ст. 44 Закону про ТОВ/ТДВ стосується всіх договорів, які укладає юридична особа — тобто, ТОВ/ТДВ. Йдеться як про договори купівлі-продажу/поставки, надання послуг, виконання робіт, так і про інші види зобов’язань (договорів), зокрема, щодо позик (фін допомоги) тощо.

І тут немає різниці, якою стороною договору виступає ТОВ/ТДВ – власником майна, виконавцем робіт/послуг чи контрагентом, який оплачує кошти за укладеними договорами. Така сторона договору, а точніше, її керівник, має довести свої повноваження щодо вчинення цього правочину, та, в ідеалі, щодо укладання договору, за яким буде його вчинено.

Як буде тлумачитись ця норма, покаже практика, і скоріш за все, судова.

Крок 3. Чи надавати контрагенту і в якому вигляді інформацію щодо чистих активів ТОВ/ТДВ?

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 21 Закону України «Про інформацію» інформацією  з обмеженим доступом є конфіденційна,  таємна та службова інформація.

Конфіденційною є інформація про  фізичну  особу,  а  також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень.  Конфіденційна інформація може поширюватися  за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов,  а також в  інших випадках, визначених законом.

До речі, дані податкової звітності (податкова інформація) також відносяться до інформації з обмеженим доступом. Адже відповідно до п. 17.1.9 ПКУ платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю.

Отже, навіть якщо ТОВ/ТДВ є платником податку на прибуток і подавав до ДФС свою фінзвітність, довідку чи інший документ від податківців з інформацією з такої фінзвітності його контрагенти від ДФС за власним запитом не отримають.

Оприлюднювати дані своєї фінзвітності зобов’язані далеко не всі юрособи, хоча з 2018 року їх перелік було розширено. Докладно про це ми писали тут.

Не говорить про обов’язок надання контрагенту інформації про чисті активи або копію фін звітності і сам Закон про ТОВ/ТДВ. Він говорить лише про те, хто має право прийняття рішення щодо вчинення правочину за певних обставин. І все!

Відтак, якщо дані фінзвітності  не підлягають обов’язковому оприлюдненню, надавати інформацію, яка наведена у балансі чи у фінзвітності, у т.ч. копії таких документів, ТОВ/ТДВ, звісно може, але лише якщо погодилося на це згідно із умовами договору. Адже у переважній більшості випадків, юрособи відносять таку інформацію до конфіденційної.

Домовленістю встановлюватиметься  сторонами договору і форма, у якій буде надано таку інформацію. Скоріш за все,  контрагентам доведеться обмежитись лише витягом з таких документів, або довідкою, листом, складеними на підставі даних такої фінзвітності.

І якщо з наданої інформації стане зрозумілим, що для виконання правочину потрібна згода загальних зборів – то надаватиметься й протокол (рішення єдиного власника) або витяг із протоколу загальних зборів (рішення єдиного власника) про те, що керівнику (виконавчому органу) надається право укладати правочини на суму, що перевищує певну суму, виражену у гривнях (із вказівкою на те, що така гранична сума відповідає 50 % чистих активів товариства на кінець попереднього кварталу).

Крок 4. На яку дату рахувати вартість чистих активів ТОВ/ТДВ?

У приписах ч. 2 ст. 44 Закону про ТОВ/ТДВ йдеться про вартість «чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу».

See also:  Закон про фінмоніторінг: розкриття кінцевих бенефіціарних власників - protocol

Тому автор вважає, що  для порівняння вартості майна (робіт, послуг), що є предметом договору, з показником чистих активів товариства на кінець попереднього кварталу можуть братись:

  • або дані квартального Балансу (якщо ТОВ/ТДВ складає фінзвітність щоквартально),
  • або дані бухобліку на кінець такого кварталу (зокрема, дані оборотно-сальдової відомості товариства).

Закон про ТОВ/ТДВ не привязується до даних саме балансу і не вимагає позачергового його складання з метою підтвердження повноважень керівника товариства.

На підставі яких саме даних порахувати вартість чистих активів,  вирішує керівник (виконавчий орган), який є відповідальний за збитки (ч. 5 ст.

44 Закону про ТОВ/ТДВ) за вчиненим правочином, якщо розрахунок вартості чистих активів виявиться неточним чи невірним.

Зверніть увагу:  повноваження на укладення правочину підтверджуються розрахунком чистих активів на кінець попереднього кварталу, а не на дату укладення договору! Розрахунок вартості чистих активів проводиться один раз і буде діяти протягом наступного кварталу та поширюватиметься на всі правочини, які більші за 50% вартості чистих активів на кінець попереднього кварталу.

Крок 5. Чи вплине недотримання вимог ч. 2 ст. 44 Закону про ТОВ/ТДВ на дійсність укладених правочинів?

Такі порушення не тягнуть за собою недійсність правочину, якщо звісно одна зі сторін не буде заперечувати проти нього через неналежність повноважень підписанта. В такому разі — спір буде вирішуватись в суді (ч. 3 ст. 215 ЦКУ).

Втім, владнати ситуацію із відсутністю згоди з боку засновників на вчинення правочину можна і постфактум. Головне, мати бажання зробити все правильно!

Відповідно до ч. 1, 2 ст.

46 Закону про ТОВ/ТДВ значний правочин, правочин із заінтересованістю, вчинений з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки товариства лише у разі подальшого схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення.

Подальше схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки товариства з моменту вчинення цього правочину.

Відтак, навіть у випадку порушення вимог ч. 2 ст. 44 Закону про ТОВ/ТДВ можна отримати згоду  на вчинення значного правочину й після його вчинення – шляхом його схвалення. В такому разі, правочин вважається вчиненим за згодою загальних зборів, отриманою «заднім числом»,  з моменту його вчинення.

Новостворені ТОВ, або як бути, якщо чистих активів ще немає?

Найбільш актуальним питанням щодо дотримання вимог ч. 2 ст. 44 Закону про ТОВ/ТДВ є для новостворених товариств. Адже, вартість їх чистих активів на початку діяльності нульова.

Одним з варіантів, що пропонується таким ТОВ/ТДВ на сьогодні — це надати загальними зборами згоду на всі правочини, які вчинятимуться керівником (виконавчим органом) за певний період, наприклад, до закінчення першого календарного року, за результатами якого вже можна буде визначити вартість чистих активів для укладення значних правочинів з початку першого кварталу наступного року.

Альтернативою є збирати загальні збори щодо кожного правочину. Що, звісно, призведе до зайвих витрат часу і коштів. 

Наостанок відзначимо, що новий Закон про ТОВ/ТДВ містить багато складні і нових норм, та нечіткі формулювання, застосування яких на практиці вимагатиме не лише певних {ризикових!} рішень з боку самих засновників, керівників (виконавчих органів) ТОВ/ТДВ, а й відповідних роз’яснень з боку державних органів.

Тому, наведене в цій статті – це думка автора, який покладався на власний досвід, знання та здоровий глузд. А як тільки зявляться перші офіційні роз’яснення від Мін'юсту або ВС щодо озвучених в цій статті питань, ми їх обов’язково вам повідомимо та проаналізуємо. Тож, слідкуйте за нашими новинами!

***

Читайте також:

Источник: https://news.dtkt.ua/law/other/50450

Значні правочини ТОВ: укладаємо за новим законом

Господарські договори: практичні поради та зразки документів

У 2018 році набув чинності Закон № 2275, який суттєво змінив правове регулювання для товариств з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) і товариств із додатковою відповідальністю (далі – ТДВ).

Змін чимало, і одна з найбільш важливих торкнулася порядку укладання договорів цими товариствами. Ідеться про значні правочини.

У консультації ми розглянемо, які ж правочини є тепер значними для ТОВ і ТДВ та які вимоги законодавства потрібно виконати, щоб правильно укласти такі правочини.

Згідно з визначенням, наведеним у ст. 44 Закону № 2275, значними є:

  • правочини, за якими вартість майна, робіт або послуг, що є предметом договору, перевищує 50 % вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу. Такі правочини можуть укладатися виключно за згодою загальних зборів учасників (ч. 2 ст. 44);
  • інші правочини, які є значними для товариства залежно від їх суми або інших критеріїв. Для цього виду правочинів правила їх віднесення до значних, а також правила отримання згоди на їх укладання встановлюються статутом товариства (ч. 1 ст. 44). Тобто, якщо в учасників товариства є бажання обмежити повноваження керівника підприємства на укладання договорів, наприклад, певною сумою або певним видом, вони можуть це зробити, включивши відповідне положення до статуту.

Другий вид значних правочинів є факультативним. Це значить, що він застосовується, тільки якщо на це є бажання учасників товариства, яке вони закріплюють у статуті. А якщо такого бажання немає, можна до статуту нічого із цього приводу не вносити.

А от що стосується першого виду правочинів, то для них правило про значущість прямо передбачене законом, причому імперативною нормою. Тому змінити дане правило статутом не можна. Далі в консультації ми будемо розглядати саме цей вид значних правочинів.

Закон № 2275, яким унесено зміни щодо значних правочинів, набув чинності з 17.06.18 р. Саме із цієї дати всі ТОВ і ТДВ повинні виконувати вимоги ст. 44 Закону № 2275.

На практиці деякі суб'єкти господарювання вважають, що застосовувати нові правила вони зобов'язані тільки після внесення змін до свого статуту (з метою приведення його у відповідність із нормами Закону № 2275).

Однак це не так. Питання виникає через норми п. 3 гл. VIII Закону № 2275.

Ними передбачене таке: протягом року із дня набуття чинності цього закону положення статуту ТОВ, які не відповідають Закону № 2275, є дійсними в частині, що відповідає законодавству станом на день набуття чинності цього Закону.

І сказано, що цей пункт не застосовується після внесення змін до статуту. Інакше кажучи, старі положення законодавства застосовуються, поки до статуту ТОВ не внесено зміни, але не більше одного року.

Однак норма ч. 2 ст. 44 Закону № 2275 ніяк не прив'язана до змісту статуту. Це імперативна норма закону, яку не можна змінити статутом. Значить, дану вимогу потрібно застосовувати з моменту набуття чинності Закону № 2275, тобто з 17.06.18 р.

Правила укладання значних правочинів оперують таким поняттям, як «чисті активи». Щоб визначити, чи є правочин значним для товариства, потрібно знати вартість чистих активів цього товариства станом на кінець попереднього кварталу.

Однак у Законі № 2275 немає визначення цього поняття. Знайти таке визначення можна в П(С)БО 19. Так, згідно з п. 4 цього стандарту чисті активи підприємства – це його активи за вирахуванням зобов'язань. А дані слід брати з фінансової звітності: це підсумок першого розділу пасиву балансу станом на кінець попереднього кварталу.

Як уже було зазначено вище, Закон № 2275 поширюється на ТОВ і ТДВ (ст. 1 цього Закону). Він визначає правовий статус цих товариств, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов'язки їх учасників. Саме ТОВ і ТДВ для укладання значних правочинів повинні отримувати згоду загальних зборів учасників.

Чи поширюється вимога про значні правочини на приватні підприємства?

Ні, не поширюється. Як було зазначено вище, Закон № 2275 поширюється тільки на ТОВ і ТДВ. А приватні підприємства – це самостійна організаційно-правова форма юрособи. У своїй діяльності вони керуються ст. 113 ГК. Тому вони під дію Закону № 2275 не підпадають.

Чи можна не застосовувати вимоги про значний правочин, якщо розбити суму правочину на декілька правочинів й укласти не один, а декілька договорів?

Ні, так робити не можна. У ч. 4 ст. 44 Закону № 2275 цей момент чітко регламентовано: якщо замість декількох правочинів товариство могло вчинити один значний правочин, то кожен із цих правочинів уважається значним.

Таким чином, обійти вимогу закону за допомогою «дроблення» правочину не вдасться.

Вартість чистих активів ТОВ станом на кінець попереднього кварталу – від’ємна величина. Чи означає це, що кожний договір, який укладається, директор повинен узгоджувати зі зборами учасників?

Так, дійсно, директору доведеться узгоджувати із загальними зборами учасників кожний договір, що укладається, навіть на дуже незначну суму. Ніяких винятків у ст. 44 Закону № 2275 немає: навіть якщо договір укладено на незначну суму, але потрапляє під критерій значних правочинів, то встановлене законом правило повинне виконуватися.

Рішення загальних зборів учасників товариства про надання згоди на укладання правочинів повинне бути оформлене протоколом.

Порядок проведення загальних зборів ТОВ установлено ст. 29–37 Закону № 2275. На загальних зборах ведеться протокол, який фіксує хід зборів та прийняті рішення.

Цей протокол повинен бути підписаний головою загальних зборів або іншою вповноваженою зборами особою (ч. 4 ст. 33 Закону № 2275).

Також протокол може бути підписаний кожним учасником ТОВ, який голосував (але тільки за бажанням учасників).

Затвердженої форми протоколу немає, він складається в довільній формі. У цьому випадку в протоколі необхідно відобразити:

  • дату проведення зборів;
  • місце проведення;
  • перелік учасників ТОВ, присутніх на зборах;
  • порядок денний;
  • результати голосування за кожним питанням порядку денного;
  • чітко сформульовані рішення, прийняті зборами. У нашому випадку суть рішення – надати згоду на укладання конкретного договору (варто вказати предмет договору, найменування контрагента та суму договору).

Чи можна одним рішенням зборів учасників надати згоду відразу на декілька правочинів чи потрібно за кожним договором, що укладається, скликати окремі збори?

У Законі № 2275 із цього приводу нічого не сказано. На нашу думку, не обов'язково скликати збори за кожним договором окремо. Якщо значних правочинів буде укладатися декілька, то можна отримати дозвіл на їх укладення в ході одних зборів. Та й законодавство не забороняє так учиняти. Адже на практиці до порядку денного загальних зборів найчастіше включають відразу декілька різних питань.

See also:  Рада ухвалила антипіратський закон

ТОВ було створене одним учасником, він же є його директором. Чи повинен в цьому випадку директор оформляти власну згоду на укладання значних правочинів?

Особливості проведення загальних зборів у випадку, якщо в ТОВ лише один учасник, прописано в ст. 37 Закону № 2275. Учасник приймає рішення, віднесені законом до компетенції загальних зборів учасників, одноосібно, оформивши його в письмовій формі.

Звичайно, не зовсім логічно узгоджувати укладання договору із самим собою. Але при формальному підході до вимог закону виходить, що оформити таке письмове рішення все-таки варто. Адже для такого випадку закон винятків теж не робить. Рішення учасника ТОВ може мати такий вигляд (див. зразок 1):

Таблиця для друку доступна на сторінці: https://uteka.ua/ua/tables/47359-2

ЗРАЗОК Учасник ТОВ «Тайфун», який є його єдиним власником, Караваєв Борис Семенович прийняв рішення надати директору ТОВ «Тайфун» згоду на укладення таких договорів, що є значними для ТОВ: 1. Договір на виконання робіт із приватним підприємством «Айстра» на загальну суму 300 000 грн. 2. Договір постачання обладнання з ТОВ «Каракум» на загальну суму 150 000 грн.

Оскільки деяким товариствам у зв'язку з нововведеннями Закону № 2275 скликати загальні збори учасників тепер доведеться досить часто, хочемо зазначити декілька важливих моментів, що стосуються правил проведення загальних зборів для отримання згоди на укладення значних правочинів.

За загальним правилом збори учасників передбачать присутність учасників в одному місці для обговорення питань порядку денного. Однак це тільки загальне правило, і, як у будь-якого правила, у нього є декілька винятків – Закон № 2275 передбачає такі нововведення:

  • проведення зборів у режимі відеоконференції (ч. 3 ст. 33). Ця особливість повинна бути відображена в протоколі зборів;
  • прийняття рішення шляхом проведення заочного голосування: своє волевиявлення щодо голосування учасник виражає в письмовій формі, а дійсність його підпису на документі повинна бути нотаріально засвідчена (ст. 35);
  • прийняття рішення за результатами проведення опитування (ст. 36). Таке опитування може ініціювати, наприклад, виконавчий орган ТОВ (директор). Він повинен направити кожному учаснику ТОВ запит із проектом рішення за запропонованим питанням (питаннями). У цьому запиті повинні бути зазначені адреса, на яку потрібно надати відповідь, і строк для відповіді. Запити можна розіслати із застосуваннями засобів електронних телекомунікацій, але ці моменти повинні бути застережені в статуті ТОВ.

Головне питання, яке найбільше турбує ТОВ і ТДВ у зв'язку з нововведеннями: якими будуть наслідки, якщо на укладання такого правочину не отримано згоду загальних зборів учасників?

Такий правочин може бути визнаний недійсним на підставі ст. 203 і 215 ЦК як такий, що не відповідає вимогам законодавства. Щоб цього не відбулося, необхідно отримати подальше схвалення правочину: ця можливість передбачена ст. 46 Закону № 2275.

Схвалення правочину повинне бути отримане в тому ж порядку, що й рішення про надання згоди на укладення правочину (тобто на загальних зборах учасників ТОВ).

Отже, ми з'ясували, як тепер потрібно укладати значні для ТОВ і ТДВ договори та чим може загрожувати невиконання цієї законодавчої вимоги.

У зв'язку із цим при укладанні господарських договорів виникає необхідність перевірити, чи є для вашого контрагента (зрозуміло, якщо це ТОВ або ТДВ) правочин значним.

І якщо є, то чи отримана на укладення цього договору згода загальних зборів учасників.

Ні Закон № 2275, ні інші нормативно-правові акти не прописують, які документи зобов'язані пред'явити один одному контрагенти для прояснення питання про значні правочини. Тому тут варто керуватися принципом свободи договору: як сторони договору вважатимуть за потрібне, так і буде правильним.

Як показує практика, одні контрагенти тепер просять один одного пред'явити баланс за попередній квартал, інші обходяться бухгалтерською довідкою, у якій є необхідні відомості про чисті активи товариства.

Згода між сторонами договору в цьому питанні досягається шляхом переддоговірних переговорів.

У Законі № 2275 є норма, яка, на наш погляд, захищає суб'єктів господарювання від недобросовісних контрагентів. Ідеться про ч. 3 ст. 46 Закону № 2275, згідно з якою в питаннях схвалення значного правочину застосовується правило абзацу другого ч.

 3 ст. 92 ЦК, а саме: у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юрособи не мають юридичної сили, крім випадків, коли юрособа доведе, що третя особа знала або за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

І ще один момент. Щоб убезпечити себе від недобросовісних дій контрагента, можна включити до договору відповідну умову. До речі, якщо ваше підприємство теж є ТОВ (або ТДВ), тоді ваш контрагент буде зацікавлений у тому, щоб включити таку умову до договору. Його формулювання може бути, наприклад, таким (див. зразок 2):

Таким чином, вимагати чи ні в контрагента документи, які підтверджують, що правочин для нього не є значним (баланс, бухгалтерську довідку), – це право, а не обов'язок. Ці питання сторони договору вирішують в індивідуальному порядку, ураховуючи конкретні обставини в кожному конкретному випадку укладення договору.

Висновки

Якщо вартість майна, робіт, послуг, що є предметом договору, перевищує 50 % вартості чистих активів ТОВ або ТДВ, то для таких товариств ці правочини є значними. Для укладання таких договорів необхідно отримати згоду загальних зборів учасників товариства. У противному разі договір може бути визнаний недійсним.

Источник: https://uteka.ua/ua/publication/commerce-12-rabota-s-chastnym-predprinimatelyami-6-znachitelnye-sdelki-ooo-zaklyuchaem-po-novomu-zakonu

Розділ 15 ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ – Страница 6

Страница 6 из 9

Кожна функція Верховної Ради (законодавча, контрольна, установча та інші) має свій порядок здійснення або свої особливості.

Реалізація цих функцій або окремих дій Верховної Ради та її органів, як правило, називається процедурами, або процесом.

Відповідно розрізняють законодавчу процедуру, формування органів державної влади (установчу процедуру), процедуру парламентського контролю, бюджетну та інші спеціальні процедури.

Законодавчий процес — це врегульована Конституцією України, Регламентом Верховної Ради та іншими законами України діяльність парламенту по підготовці, розгляду і прийняттю законів та їх оприлюдненню.

Головним видом парламентських процедур є законодавча процедура (законодавчий процес). Вона являє собою передбачений Конституцією та законами України порядок здійснення законодавчої функції і реалізації законодавчих повноважень. Законодавча процедура є складною і багатогранною. Вона поділяється на види і стадії.

Основними видами законодавчого процесу (законодавчої процедури) є конституційний процес і звичайний законодавчий процес. Конституційний процес (конституційна процедура) являє собою порядок внесення змін до Конституції (відповідно до статей 154—159).

Звичайний законодавчий процес (законодавча процедура) — порядок прийняття, зміни, скасування законів або призупинення їх дії .

Законодавча процедура складається з ряду процедур (стадій). Це вияв законодавчої ініціативи, обговорення законопроекту, прийняття закону, його підписання й оприлюднення (опублікування).

Кожна з таких основних стадій у свою чергу поділяється на окремі етапи, стадії, серед яких розрізняють, зокрема щодо першої стадії: розробку проектів законів; внесення і відкликання законодавчих пропозицій, законопроектів, поправок; розгляд законодавчих пропозицій, законопроектів, поправок у комітетах, тимчасових спеціальних комісіях; щодо другої і третьої стадій законодавчого процесу (розгляд законопроектів і прийняття законів) розрізняють розгляд законопроектів у трьох читаннях тощо. Заключна стадія законодавчого процесу включає процедуру підписання законів, опублікування і введення їх у дію тощо.

Підготовка законопроекту та внесення його до Верховної Ради. Згідно з Регламентом Верховної Ради розробка проектів законів здійснюється за правом, визначеним законом, за дорученням Верховної Ради, на замовлення на договірній основі, а також в ініціативному порядку.

Верховна Рада може доручити розробку проекту закону комітету або тимчасовій спеціальній комісії Верховної Ради, а також Кабінету Міністрів. Розробка законопроекту про Державний бюджет є обов'язком Кабінету Міністрів України, передбаченим Конституцією України (п. 6 ст. 116), і здійснюється ним за правом.

В ініціативному порядку законопроекти мають право розробляти громадяни і юридичні особи.

Законодавча ініціатива — це офіційне внесення до Верхов-. ної Ради уповноваженим суб'єктом законопроекту або законодавчої пропозиції.

Законопроект та законодавча пропозиція — дві основні форми реалізації права законодавчої ініціативи. При цьому під законопроектом розуміється текст майбутнього закону з усіма його атрибутами (преамбулою, статтями, параграфами тощо), а під законодавчою пропозицією — ідея або концепція майбутнього закону.

Регламент Верховної Ради передбачає можливість застосування ще й такої форми, як поправка. Поправкою вважається пропозиція до іншої пропозиції, що доповнює, змінює чи скасовує частину основної пропозиції. Законопроекти та законодавчі пропозиції, які вносяться на ім'я Верховної Ради, реєструються в Апараті Верховної Ради.

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України згідно зі ст. 93 Конституції України мають: Президент України; народні депутати України; Кабінет Міністрів України; Національний банк України. Цей перелік суб'єктів права законодавчої ініціативи є вичерпним.

Це означає, що будь-яка інша особа або орган можуть в ініціативному порядку розробляти законопроекти або законодавчі пропозиції, але вносяться вони до Верховної Ради лише визначеними Конституцією України суб'єктами права законодавчої ініціативи.

Наявність у суб'єкта права законодавчої ініціативи означає, що Верховна Рада зобов'язана розглянути внесений ним законопроект або законодавчу пропозицію.

Конституція України суттєво обмежує коло суб'єктів права законодавчої ініціативи при перегляді Конституції та внесенні до неї змін і доповнень. Так, законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України тільки Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради.

Особа, яка має право законодавчої ініціативи або представляє орган, що має право законодавчої ініціативи, вносить на ім'я Верховної Ради законодавчі пропозиції, законопроекти, поправки (документи законодавчої ініціативи) у письмовій формі за своїм підписом.

Законодавчі пропозиції і проекти за-, конів вносяться разом із супровідною запискою, яка має містити обґрунтування необхідності їх розробки або прийняття, а також характеристику цілей, завдань і основних положень майбутніх законів, вказівку на їх місце в системі чинного законодавства, очікувані соціально-економічні та інші наслідки їх застосування. У разі внесення законодавчої пропозиції, законопроекту або поправки, реалізація яких потребує матеріальних чи інших витрат за рахунок державного або місцевих бюджетів, додаються їх фінансово-економічне обґрунтування та пропозиції щодо покриття цих витрат.

See also:  Як прийняти спадщину за законом та заповітом?

Верховна Рада розглядає законопроекти на пленарних засіданнях. Розгляд і прийняття законопроекту (закону) включає і схвалення основних положень в основному, обговорення і схвалення постатейно та в цілому (розгляд у трьох читаннях). Кількість повторних читань законопроекту не обмежується.

При першому читанні законопроекту Верховна Рада заслуховує доповідь його ініціатора, співдоповіді ініціаторів внесення кожного альтернативного законопроекту (якщо такі є) в порядку їх надходження, співдоповідь головного парламентського комітету, заслуховує відповіді на запитання, обговорює основні положення законопроекту і його структуру (частини, розділи, глави, повноту і послідовність їх викладення), заслуховує пропозиції та зауваження щодо них, розглядає пропозиції про опублікування законопроекту для народного обговорення, розглядає проект закону про внесення змін чи доповнень до чинних законів, інші проекти рішень Верховної Ради, внесені ініціатором.

Основним у розгляді законопроекту є його друге читання. Законопроект до другого читання подається у вигляді порівняльної таблиці, яка містить: законопроект, прийнятий у першому читанні за основу; усі внесені і не відкликані в установленому порядку пропозиції, поправки із зазначенням ініціаторів їх внесення; текст запропонований головним комітетом в остаточній редакції.

Під час другого читання народні депутати на пленарному засіданні Верховної Ради проводять постатейне обговорення законопроекту та здійснюють постатейне голосування.

За результатами другого читання законопроекту Верховна Рада після скороченого обговорення може прийняти рішення про: прийняття законопроекту у другому читанні, підготовку його до третього читання; відхилення законопроекту; повернення законопроекту на доопрацювання з наступним поданням його на повторне друге читання; опублікування для народного обговорення законопроекту в редакції, прийнятій у першому або другому читанні, доопрацювання з урахуванням наслідків обговорення і повторне подання його на друге читання; повернення законопроекту на доопрацювання з наступним поданням його на третє читання.

Законопроект, підготовлений до третього читання, висновки відповідних комітетів та інші матеріали поширюються серед депутатів не пізніш як за два, а пов'язані з Конституцією — за чотири дні до його розгляду на засіданні Верховної Ради.

Під час третього читання Верховна Рада обговорює законопроект разом з іншими документами у такій послідовності: закінчення постатейного голосування щодо всіх статей законопроекту, якщо воно не було до кінця здійснено під час другого читання; прийняття постанови про схвалення внесеного Кабінетом Міністрів плану організаційних, кадрових, матеріально-технічних, фінансових, інформаційних заходів для впровадження закону в життя; прийняття законопроектів про внесення змін, доповнень до чинних законів; голосування щодо частин законопроекту; прийняття законопроекту в цілому; прийняття в цілому проекту закону або постанови про порядок введення прийнятого закону в дію. За результатами третього читання законопроекту Верховна Рада може прийняти рішення про: прийняття закону в цілому; відхилення законопроекту; повернення законопроекту на доопрацювання з наступним його поданням на повторне третє читання; відкладення голосування щодо законопроекту в цілому до прийняття інших рішень; схвалення тексту законопроекту в цілому і винесення його тексту на всеукраїнський референдум, якщо законопроект стосується питання, зазначеного в ст. 73 Конституції (про зміну території України).

Тексти закону та інших законодавчих актів, прийнятих Верховною Радою, оформляються Апаратом Верховної Ради і в п'ятиденний термін підписуються Головою Верховної Ради, після чого закон невідкладно надсилається на підпис Президентові, який підписує закон, беручи його до виконання.

Закон, переданий Президентові, має бути підписаний ним протягом 15 днів з дня отримання та офіційно оприлюднений. Він набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (ст. 94 Конституції України).

До основних парламентських процедур належить також процедура (процедури) формування органів державної влади, тобто установча процедура.

Вона охоплює собою процедури надання згоди та призначення Президентом Прем'єр-міністра, прийняття резолюції недовіри Кабінету Міністрів; призначення суддів Конституційного Суду; обрання суддів безстрокове; надання згоди на призначення Президентом на посаду Генерального прокурора, висловлення недовіри Генеральному прокуророві; призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради з прав людини; призначення на посади та звільнення з посад голови та членів Рахункової палати, Голови Національного банку і членів Ради Національного банку; призначення членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії; надання згоди щодо призначення на посади та звільнення з посад Президентом України голови Антимо-нопольного комітету, голови Фонду державного майна, голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України.

Пріоритетною установчою процедурою є надання згоди на призначення Президентом Прем'єр-міністра. Вона передбачає письмове звернення Президента до Верховної Ради про надання згоди на призначення ним Прем'єр-міністра.

Одночасно з письмовим поданням подається ряд інформаційних матеріалів: відомості про освіту, фах, належність до політичної партії, автобіографія, декларація про доходи, виписка з трудової книжки про трудову діяльність тощо.

Перед внесенням на розгляд кандидатури Прем'єр-міністра вона обговорюється у відповідних комітетах парламенту і в депутатських фракціях, групах. Під час розгляду кандидатури Прем'єр-міністра України у засіданні Верховної Ради бере участь Президент України.

Кандидат на посаду Прем'єр-міністра виступає з доповіддю про основні напрями майбутньої діяльності Кабінету Міністрів, відповідає на запитання народних депутатів. В обговоренні кандидатури можуть брати участь тільки народні депутати.

Надання згоди на призначення Президентом запропонова-, ного ним кандидата на посаду Прем'єр-міністра здійснюється на пленарному засіданні Верховної Ради таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів. Результати голосування щодо згоди на його призначення оформляються постановою Верховної Ради України.

Важливою парламентською процедурою є процедура здійснення парламентського контролю.

Верховна Рада відповідно до своїх повноважень безпосередньо або через свої органи здійснює парламентський контроль за забезпеченням конституційних прав, свобод та обов'язків громадян України, додержанням законів та інших актів, за виконанням загальнодержавних програм і бюджету, діяльністю органів, а також посадових осіб, яких вона обирає, призначає або затверджує. Вона розглядає питання про додержання Конституції та законів України з власної ініціативи чи за поданням комітетів та тимчасових комісій Верховної Ради, народних депутатів України. Парламент розглядає програму діяльності Кабінету Міністрів на період його та своїх повноважень, яка подається на розгляд Верховній Раді у місячний термін після його утворення. За результатами розгляду програми діяльності Кабінету Міністрів приймається відповідна постанова.

Верховна Рада здійснює контроль також за виконанням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони навколишнього середовища як безпосередньо, заслуховуючи доповіді Кабінету Міністрів з цих питань, так і через комітети Верховної Ради відповідно до їх компетенції. Кабінет Міністрів одночасно із звітом про виконання Державного бюджету України має подавати на розгляд Верховної Ради доповіді про хід і результати виконання затверджених нею програм.

Однією з найважливіших контрольних процедур є заслуховування звіту Кабінету Міністрів. Верховна Рада один раз на рік розглядає звіт Кабінету Міністрів про хід і результати виконання схваленої ним програми діяльності.

Щорічний звіт Кабінету Міністрів про його діяльність подається у 45-денний термін після закінчення календарного року не пізніш як за 15 днів до розгляду на засіданні Верховної Ради. Він передається комітетам Верховної Ради, а також поширюється серед депутатів.

Звіт про роботу Кабінету Міністрів на засіданні робить Прем'єр-міністр або у разі його відсутності — перший віце-прем'єр-міністр. Після заслуховування звіту Кабінету Міністрів та співдоповідей комітетів Верховної Ради відбувається його обговорення.

За підсумками обговорення звіту Верховна Рада приймає відповідну постанову. У випадках, коли діяльність Кабінету Міністрів буде визнана незадовільною, Верховна Рада може прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів у цілому, що зумовлює його відставку.

Контрольна діяльність Верховної Ради поширюється і на ряд інших державних органів і посадових осіб.

Парламент розглядає звіти Генерального прокурора, голови Національного банку, голови Фонду державного майна та інших органів і посадових осіб, які обираються, призначаються чи затверджуються Верховною Радою, крім органів судової влади та суддів.

Щорічні письмові звіти цих органів і посадових осіб подаються до Верховної Ради протягом місяця після закінчення календарного року і поширюються серед депутатів.

У разі необхідності їх розгляду на засіданні Верховної Ради відповідні питання включаються до порядку денного сесії.

Важливими формами парламентського контролю є депутатські запити як офіційні звернення на сесії Верховної Ради до органів Верховної Ради, Кабінету Міністрів, керівництва інших органів державної влади та місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

Поряд з основними процедурами діяльності Верховної Ради — законодавчою, установчою і контрольною — у парламенті України мають діяти і спеціальні процедури, тобто спеціальний порядок розгляду окремих питань.

Зокрема, за спеціальними процедурами відбувається заслуховування Верховною Радою щорічних та позачергових послань Президента; затвердження Державного бюджету України і контроль за його виконанням; розгляд зовнішньополітичних питань.

За спеціальними процедурами мають розглядатися такі питання: про внесення змін до Конституції; здійснення повноважень щодо Автономної Республіки Крим; звернення громадян про порядок дострокового припинення повноважень народного депутата; про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях, про оголошення стану війни, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації; усунення Президента з поста в порядку особливої процедури (імпічменту); про згоду на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата, затримання чи арешт судді, судді Конституційного Суду тощо.

Істотне вдосконалення загального порядку роботи Верховної Ради та порядку здійснення окремих функцій (процедур) і розгляду та вирішення окремих питань має здійснюватись у процесі прийняття найближчим часом ряду нових парламентських законів, зокрема закону про регламент Верховної Ради, оновлення законів про комітети Верховної Ради, про статус народного депутата України та ряду інших законодавчих актів, а також у процесі здійснення комплексу організаційних заходів1.

Источник: http://uristinfo.net/2010-12-18-14-34-28/9-2010-12-18-14-33-20/161-roz15.html?start=5

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*