Велика палата вс своїм рішенням змінила пряму норму закону про нотаріат

Велика Палата ВС своїм рішенням змінила пряму норму Закону про нотаріат

В соответствии с п. 1 ст. 162 Гражданского кодекса Российской Федерации (далее — ГК РФ) нотариальное удостоверение сделки означает проверку законности сделки, в том числе наличия у каждой из сторон права на ее совершение, и осуществляется нотариусом или должностным лицом, имеющим право совершать такое нотариальное действие, в порядке, установленном законодательством Российской Федерации о нотариате.

В первую очередь, нотариальная форма сделки является обязательной в тех случаях, когда закон содержит прямое предписание о необходимости удостоверения сделки у нотариуса.

Велика Палата ВС своїм рішенням змінила пряму норму Закону про нотаріат

Так, законодательством Российской Федерации обязательная нотариальная форма предусмотрена в отношении следующих видов сделок.

1) Договор ренты (ст. 584 ГК РФ).

2) Сделки по отчуждению или договоры ипотеки долей в праве общей собственности на недвижимое имущество, за исключением:

  • сделок при отчуждении или ипотеке всеми участниками долевой собственности своих долей по одной сделке;
  • сделок, связанных с имуществом, составляющим паевой инвестиционный фонд или приобретаемым для включения в состав паевого инвестиционного фонда;
  • сделок по отчуждению земельных долей;
  • сделок по отчуждению и приобретению долей в праве общей собственности на недвижимое имущество при заключении договора, предусматривающего переход права собственности на жилое помещение в соответствии с Законом Российской Федерации от 15 апреля 1993 года № 4802-1 «О статусе столицы Российской Федерации» (кроме случая смерти собственника жилого помещения, когда договор, предусматривающий переход права собственности на жилое помещение, заключается в нотариальной форме в интересах наследников указанного лица доверительным управляющим наследственным имуществом, назначенным нотариусом);
  • договоров об ипотеке долей в праве общей собственности на недвижимое имущество, заключаемых с кредитными организациями (ст. 42 Федерального закона от 13 июля 2015 г. № 218-ФЗ «О государственной регистрации недвижимости»).

3) Сделки, связанные с распоряжением недвижимым имуществом на условиях опеки, а также сделки по отчуждению недвижимого имущества, принадлежащего несовершеннолетнему гражданину или гражданину, признанному ограниченно дееспособным (ст. 54 Федерального закона от 13 июля 2015 г. № 218-ФЗ «О государственной регистрации недвижимости»).

4) Договор залога доли или части доли в уставном капитале общества (ст. 22 Федерального закона от 8 февраля 1998 г. № 14-ФЗ «Об обществах с ограниченной ответственностью»).

5) Договор залога в обеспечение исполнения обязательств по договору, который должен быть нотариально удостоверен (ст. 339 ГК РФ).

6) Доверенность на совершение сделок, требующих нотариальной формы, на подачу заявлений о государственной регистрации прав или сделок, а также на распоряжение зарегистрированными в государственных реестрах правами (ст. 185.1 ГК РФ).

7) Доверенность, выдаваемая в порядке передоверия (ст. 187 ГК РФ).

8) Договор эскроу, за исключением случаев депонирования безналичных денежных средств и (или) бездокументарных ценных бумаг (ст. 926.1 ГК РФ).

9) Уступка требования и перевод долга, основанные на сделке, совершенной в нотариальной форме (389 ГК РФ, 391 ГК РФ).

10) Завещание (ст. 1124 ГК РФ).

11) Наследственный договор (ст. 1140.1 ГК РФ).

12) Брачный договор (ст. 41 Семейного кодекса Российской Федерации).

13) Соглашение об уплате алиментов (ст. 100 Семейного кодекса Российской Федерации).

14) Сделки, направленные на отчуждение доли или части доли в уставном капитале общества (ст. 21 Федерального закона от 8 февраля 1998 г. № 14-ФЗ «Об обществах с ограниченной ответственностью»).

15) Договор инвестиционного товарищества (ст. 8 Федерального закона от 28 ноября 2011 г. № 335-ФЗ «Об инвестиционном товариществе»).

16) Соглашение об управлении хозяйственным партнерством (ст. 6 Федерального закона от 3 декабря 2011 г. № 380-ФЗ «О хозяйственных партнерствах»).

17) Сделки, направленные на отчуждение доли в складочном капитале хозяйственного партнерства, в том числе предусматривающие обязательство совершить сделку, направленную на отчуждение доли в складочном капитале хозяйственного партнерства при возникновении определенных обстоятельств или исполнении другой стороной встречного обязательства (ст. 12 Федерального закона от 3 декабря 2011 г. № 380-ФЗ «О хозяйственных партнерствах»). 

Помимо прямого указания в законе, условие об обязательном нотариальном удостоверении сделки может быть предусмотрено соглашением сторон, хотя бы по закону для сделок данного вида эта форма не требовалась.

В таких случаях контрагенты зачастую добровольно выбирают нотариальную форму сделки, опасаясь последующего оспаривания факта совершения сделки или возникновения споров о ее содержании и предвидя, что риски подобного рода выше, чем размер нотариального тарифа и временные затраты, связанные с обращением к нотариусу.

Если нотариальное удостоверение сделки в соответствии с законом или соглашением сторон является обязательным, несоблюдение нотариальной формы сделки влечет ее ничтожность.

определенные действия (или бездействие), в результате которых изменяется собственник имущества. С переходом права собственности у нового собственника возникают законные основания для владения, распоряжения и использования имущества. Как правило, основанием для перехода права собственности является совершение сделки. нотариально заверенное в соответствии с действующим законодательством письменное распоряжение собственника имущества о том, в чью собственность должно быть передано имущество (часть имущества) после его смерти. письменное полномочие, предоставляемое одним лицом другому лицу, на совершение сделки с третьим лицомсоглашение двух или нескольких лиц об установлении, изменении или прекращении гражданских прав и обязанностей.это соглашение лиц, вступающих в брак, или соглашение супругов, определяющее имущественные права и обязанности супругов в браке и (или) в случае его расторжения. Брачный договор заключается в письменной форме и подлежит нотариальному удостоверению. земельные участки, участки недр и все, что прочно связано с землей, то есть объекты, перемещение которых невозможно без несоразмерного ущерба их назначению, в том числе здания, сооружения, объекты незавершенного строительства, а также части зданий, предназначенные для размещения транспортных средств (машино-места). К недвижимым вещам относятся также подлежащие государственной регистрации воздушные и морские суда, суда внутреннего плавания. проверка законности сделки, в том числе наличия у каждой из сторон права на ее совершение. Осуществляется нотариусом или должностным лицом, имеющим право совершать такое нотариальное действие, в порядке, определенном Основами законодательства Российской Федерации о нотариате и гражданским законодательством. правовая ситуация, в силу которой одно лицо (должник) обязано совершить в пользу другого лица (кредитора) определенное действие (например, передать имущество, выполнить работу, оказать услугу, внести вклад в совместную деятельность, уплатить деньги и т.п.), либо воздержаться от определенного действия, а кредитор имеет право требовать от должника исполнения его обязанности.юридически значимое действие, совершаемое нотариусом или уполномоченным должностным лицом в соответствии с Основами законодательства РФ о нотариате. как разделить имущество. кадровый офицер, получил сертификат на себя, жену и ребенка. по 1/3. затем родился еще ребенок, уже не в доле. Мы развелись. Какие варианты раздела имущества? К моей службе, за что получил сертификат жена не имеет никакого……

Источник: https://notariat.ru/sovet/pages/tag/12-sdelki-trebuiushchie-obiazatelnogo-notarialnogo-udostovereniia

Велика Палата ВС своїм рішенням змінила пряму норму Закону про нотаріат

Велика Палата ВС своїм рішенням змінила пряму норму Закону про нотаріат

23.08.2019 19:16

ПЕТРО ЛЕВИНСЬКИЙ

Нотаріус вчиняє виконавчий напис щодо безспірної заборгованості або іншої відповідальності підприємства-боржника перед підприємством-стягувачем за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше одного року. Цю пряму норму ст. 88 Закону «Про нотаріат» Велика Палата Верховного Суду примудрилася витлумачити таким чином, що рік перетворився на три.

Завод в іпотеці

Наприкінці 2011 року ТОВ «Укркава» отримало від Ощадбанку мультивалютну відновлювальну кредитну лінію. На забезпечення виконання своїх зобов`язань за кредитним договором підприємство передало в іпотеку фінансовій установі будівлі та споруди заводу.

За три роки у підприємства виникли проблеми із виконанням кредитного договору: утворилася заборгованість як за траншами, так і за нарахованими відсотками. Про це банк сповістив боржника листом у лютому 2015 року. Згодом умови договору були переглянуті, зокрема, змінився діючий ліміт кредитування.

Але вже у травні 2016 року банк був змушений надсилати вимогу про усунення порушення зобов`язань за кредитним договором. Також «Укркава» отримала вимогу достроково повернути кредит. На цей час заборгованість становила суму у 3,7 млн.

доларів США та 52,9 млн. грн., а також  проценти та штрафні санкції, донараховані на дату погашення заборгованості.

Наступного місяця банк звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та застави.

  • У липні 2017 року банк направив чергового листа ТОВ «Укркава» з вимогою про усунення порушення зобов`язань та попередив, що в разі невиконання цієї вимоги буде змушений звернути стягнення на предмет іпотеки.
  • У листопаді 2017 року за зверненням фінансової установи нотаріус на підставі закону «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій вчинив виконавчий напис, відповідно до якого з метою погашення частини заборгованості ТОВ «Укркава» перед банком звернув стягнення на предмет іпотеки (будівлі та споруди заводу).
  • Пропущений строк

Тоді ТОВ «Укркава» звернулося із позовом до банку провизнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування позовних вимог боржник, зокрема, послався на те, що виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості товариства перед Банком за кредитним договором, було вчинено з порушенням строку, встановленого статтею 88 Закону «Про нотаріат» та підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мін’юсту від 22.02.2012 № 296/5. 

Источник: https://zib.com.ua/ua/138979-velika_palata_vs_svoim_rishennyam_zminila_pryamu_normu_zakon.html

Велика Палата Верховного Суду: перший досвід функціонування – Юридична Газета

Наслідком здійснення судової реформи стало формування наприкінці 2017 р.

нового Верховного Суду (ВС), у складі якого функціонують чотири касаційні суди – адміністративний, господарський, кримінальний та цивільний.

Окреме місце у структурі Верховного Суду займає Велика Палата, як постійно діючий колегіальний орган, правовий статус та повноваження якої визначені ст. 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Маєте Телеграм? Два кліки – і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Велика Палата формується шляхом обрання на 3 роки суддів на засадах рівного представництва від кожного касаційного суду у складі ВС.

Голова Верховного Суду входить до складу Великої Палати за посадою.

При цьому суддя ВС, обраний до Великої Палати, а також Голова Верховного Суду, не здійснюють правосуддя у відповідному касаційному суді. Організує та забезпечує роботу Великої Палати її Секретар.

See also:  Карантин: новые законы украины (кредиты, штрафы, коммуналка) - коротко о главном адвокат москаленко а.в.

Повноваження Великої Палати окреслені в ч. 2 ст. 45 профільного закону.

Особливості перегляду судових рішень

Передусім, у визначених законом випадках, Велика Палата здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. Зазначене повноваження є основним, доволі широким за своїм змістом, а його наповнення вміщено як до актів галузевого процесуального законодавства, так і окремих спеціальних законів.

Також зазначимо, що ч. 7 ст. 266 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017 р.) визначено, що на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати. Така скарга розглядається за правилами касаційного провадження.

Підстави подання таких скарг закріплені ст. 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», згідно з якою право на таке оскарження до суду має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення, та скаржник, якщо рішення Вищої ради правосуддя ухвалене за його скаргою.

Таке рішення ВРП може бути оскаржене та скасоване Великою Палатою Верховного Суду виключно з таких підстав:

1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання Вищої ради правосуддя – якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених п.п. 2-5 ч. 10 ст. 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Самостійні підстави для передачі справ з метою касаційного перегляду судових рішень Великою Палатою, що є засобом забезпечення однакового застосування судами норм права, містить галузеве процесуальне законодавство – нові, чинні з 15.12.2017 р.

, редакції Господарського та Цивільного процесуального кодексів України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також Кримінального процесуального кодексу України (з урахуванням відповідних змін).

На сьогодні названі кодекси містять уніфіковані правові приписи щодо підстав та порядку передачі касаційними судами у складі ВС справ на розгляд його Великої Палати, викладені у ст.ст. 302-303 ГПК України, ст.ст. 403-404 ЦПК України, ст.ст. 246-247 КАС України та ст.ст. 4341,4342 КПК України.

Зазначені правові норми закріплюють такі три підстави для передачі касаційним судом у складі Верховного Суду справи на розгляд його Великої Палати.

Перша з них сформульована таким чином: суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об’єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об’єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні ВС у складі колегії суддів (палати, об’єднаної палати) іншого касаційного суду або ж у рішенні Великої Палати.

Звернімо увагу на те, що в даному випадку йдеться лише про намір колегії суддів касаційного суду відступити від висловленого раніше висновку щодо застосування норми права. При цьому такий висновок має бути вже сформульованим судом у подібних (проте не аналогічних) правовідносинах.

І, нарешті, цей висновок має бути викладеним в раніше ухваленому рішенні або ж іншого (ніж касаційний суд, колегія суддів якого висловила відповідний намір) касаційного суду (судів) у складі Верховного Суду або у рішенні його Великої Палати.

При цьому у разі виявлення такого наміру щодо відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є обов’язком відповідного касаційного суду.

  • Друга підстава для передачі справи на розгляд звучить так: суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
  • Як вбачається, висвітлювана підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати включає два складники:
  • а) наявність виключної правової проблеми, що потребує вирішення;

б) вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Лише за наявності цих умов справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Проблеми та шляхи вирішення

Зазначимо, що включені до нового процесуального законодавства категорії «виключна правова проблема», «забезпечення розвитку права» та «формування єдиної правозастосовчої практики» не мають нормативного визначення, фактично є оціночними поняттями, а звідси – потребують відповідного тлумачення.

Останнє може бути здійснено як на науковому рівні, так і через деякий час з урахуванням практики розгляду справ, що містять виключну правову проблему, Великою Палатою.

Підкреслимо, що наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право (та, відповідно, не покладає на нього обов’язку) передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

На відміну від вже окреслених підстав передачі справ на розгляд Великої Палати, що передбачають ініціативу касаційного суду, справа підлягає передачі також у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб’єктної (у господарському та цивільному судочинстві) або ж предметної (в адміністративному судочинстві) юрисдикції. Зауважимо, що у Кримінальному процесуальному кодексі України така підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутня.

Існуючий досвід функціонування Великої Палати дозволяє стверджувати, що учасники справи нерідко зловживають своїм правом касаційного оскарження судового рішення саме з підстав порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції.

Непоодинокими є випадки, коли під час розгляду справи в судах першої чи апеляційної інстанції учасники зовсім не зазначали про порушення судами юрисдикційності того чи іншого спору, а така вимога була заявлена лише у касаційній скарзі.

Більше того, інколи касаційна скарга одночасно містить взаємовиключні твердження про порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції судами попередніх інстанцій під час розгляду справи й вимогу про залишення відповідних судових рішень без змін.

При цьому новітнє процесуальне законодавство не дозволяє ані касаційному суду у складі ВС, ані Великій Палаті Верховного Суду запобігти такому зловживанню щодо «неправильної» юрисдикційності спорів, оскільки перший зобов’язаний передати справу на розгляд Великої Палати, а друга – прийняти справу до розгляду, виходячи лише з зазначення учасником справи такої підстави касаційного оскарження судового рішення, як порушення судами правил юрисдикції.

Напрямки діяльності

Наступний блок процесуальних повноважень Великої Палати Верховного Суду обумовлений тим, що вона діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих ВС, як судом першої інстанції. Такий напрямок функціонування цього постійно діючого колегіального органу Верховного Суду проявляється виключно у сфері адміністративного судочинства.

Так, за змістом ч. 2 та 5 ст. 266 КАС України, Велика Палата Верховного Суду є судом апеляційної інстанції у адміністративних справах, розглянутих Касаційним адміністративним судом у складі ВС, як судом першої інстанції, щодо:

  1. 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України;
  2. 2) законності дій чи бездіяльності ВРУ, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів;
  3. 3) законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Також в апеляційному порядку Велика Палата переглядає рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зразковій справі (ч. 11 ст. 290 КАС України).

Окрім наведеного, до повноважень Великої Палати ВС законодавством віднесено здійснення аналізу судової статистики, вивчення й узагальнення судової практики, а також інші повноваження, які можуть бути як позапроцесуальними (здійснення відповідної науково-просвітницької діяльності, надання методичної допомоги судам, поширення інформації щодо практики застосування тих чи інших норм права тощо), так і процесуальними.

Серед останніх варто назвати такий важливий складник процесуальних повноважень Великої Палати, як перегляд нею судових рішень у зв’язку з виключними обставинами, – у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні конкретної справи судом, відповідні норми щодо чого вміщено до усіх галузевих процесуальних кодексів України (ст.ст. 320-325 ГПК України, ст.ст. 423-429 ЦПК України, ст.ст. 361-369 КАС України та ст.ст. 459-467 КПК України). Зазначені повноваження вже реалізовувалися Великою Палатою Верховного Суду у практиці розгляду заяв про перегляд судових рішень у зв’язку зі встановленням Європейським судом з прав людини порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, допущених національними судами різних юрисдикцій (адміністративної, господарської, кримінальної й цивільної) при розгляді відповідних справ.

Викладене дозволяє зазначити, що Велика Палата Верховного Суду є унікальним постійно діючим колегіальним органом ВС, який не лише покликаний забезпечити однакове застосування судами норм права, а й виступає як суд апеляційної або касаційної інстанції з перегляду судових рішень у найскладніших категоріях справ, а також здійснює перегляд рішень національних судів, постановлених з порушеннями приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Источник: https://yur-gazeta.com/publications/practice/sudova-praktika/velika-palata-verhovnogo-sudu-pershiy-dosvid-funkcionuvannya.html

Об удостоверении решений в обществах: нотариусам рассказали, как применять позиции Верховного суда

Пункт 2. Решение участников юридического лица о выборе альтернативного способа подтверждений принимаемых решений удостоверяется нотариусом.

See also:  Випадки законодавчо дозволеного медичного втручання лікаря без згоди пацієнта та/або його законних представників

ФНП дает комментарий следующего содержания: если в уставе не прописан другой порядок подтверждения, а участники выбирают альтернативный, то используется нотариальное удостоверение. Порядок установлен статьей 103.10 закона о нотариате.

Дополнительно ФНП обращает внимание на пункт 107 Постановления Пленума Верховного суда №25 от 23 июня 2015 года. Правило указывает на ничтожность решений, не удостоверенных в порядке ст. 67.1 ГК РФ нотариусом или ведущим реестр АО лицом.

Исходя из этого правила, с 25 декабря 2019 года меняется нотариальная практика. Если нотариусу принесут протокол общества, где принятое после этой даты решение не будет надлежаще утверждено, то нотариус не сможет использовать протокол как подтверждение.

Если участники для такого случая принесли предыдущее решение о выборе альтернативного подтверждения, то это решение должно быть нотариально удостоверено или таким образом, как диктует устав.

Пункт 3. Правило статьи 67.1 ГК РФ – требование нотариального удостоверения – работает и в отношении решений единственного участника юридического лица.

Комментируя эту позицию, ФНП обращается к разъяснениям, которые давались нотариусам раньше – в пункте 2.3 внутреннего пособия. Тогда поясняли, что статья 67.1 ГК РФ для единственного участника не актуальна.

Сейчас, следуя изложенным в обзоре рекомендациям, ФНП рекомендует нотариусам придерживаться иных правил. Итак, принятое после 25 декабря 2019 года решение одного участника они должны проверять на надлежащее удостоверение.

Для удостоверения решения одного участника рекомендовано засвидетельствовать подлинность подписи этого участника на указанном решении. По аналогии предложено поступать и в ситуации, когда у юридического лица единственный акционер.

Если новость полезна, ставьте лайк, делитесь в соцсетях и подписывайтесь!

Источник: https://zen.yandex.ru/media/muk/ob-udostoverenii-reshenii-v-obscestvah-notariusam-rasskazali-kak-primeniat-pozicii-verhovnogo-suda-5e27313ae6e8ef00ad1a6513

Верховною Радою України прийнято за основу проект Закону № 1220 «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» (щодо усунення законодавчих колізій та прогалин)

  • 5 лютого 2020 року Верховною Радою прийнято в першому читанні проект Закону № 1220 «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» (щодо усунення законодавчих колізій та прогалин)».
  • Законопроєктом запропоновано внести зміни до Закону України «Про нотаріат» для приведення його у відповідність з Цивільним кодексом України та реаліями практики вчинення нотаріальних дій.
  • ЗАКОН УКРАЇНИ
  • «Про
    внесення змін до Закону України «Про нотаріат» (щодо усунення законодавчих
    колізій та прогалин)»
  • Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

І.

 Внести зміни до Закону України «Про нотаріат» (Відомості Верховної
Ради України (ВВР), 1993, N 39, ст.383):

  1. 1.
    У  статті 4:
  2. 1)
    пункт 1 частини 1 статті 4 викласти в такій редакції: «витребувати від фізичних та юридичних осіб
    відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій, проведення
    державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також для
    виконання інших наданих законом повноважень;»
  3. 2)
    в пункті 3 частини 1 статті 4 після слів «складати проекти» слова «угод і заяв»
    замінити на «документів».
  4. 2.
    У статті 38:
  5. 1)
    В пункті 1 частини 1 після слова «посвідчують» слово «угоди» замінити на слово
    «правочини»;
  6. 2)
    В пункті 1 частини 1 після слів «крім іпотечних договорів» слово «угод»
    замінити на слово «договорів».
  7. 3.
    У статті 41:

1)
Частину 2 викласти в такій редакції: «Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні
державної нотаріальної контори, в державному нотаріальному архіві, приміщенні,
яке є робочим місцем приватного нотаріуса, приміщенні органів місцевого
самоврядування, у приміщенні дипломатичного представництва або консульської
установи. В окремих випадках, коли особа не може з’явитися в зазначене
приміщення, а також коли того вимагають особливості вчинюваної нотаріальної
дії, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями.»

4.
Статтю 48 викласти в такій редакції:

«При
посвідченні правочинів, засвідченні вірності копій документів і виписок з них,
справжності підпису на документах, вірності перекладу документів з однієї мови
на іншу, при видачі дубліката документа, накладенні заборони відчуження
нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), а також при посвідченні
часу пред’явлення документа на відповідних документах вчиняються посвідчувальні
написи.

На
підтвердження права на спадщину, права власності, підтвердження повноважень
виконавця заповіту, посвідчення фактів, що фізична особа є живою, про
перебування її у певному місці, про прийняття на зберігання документів, про
передачу заяви видаються відповідні свідоцтва.».

5. Статтю 54 викласти в такій редакції:

«Стаття 54. Правочини, що підлягають нотаріальному
посвідченню.Нотаріуси та посадові
особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії,
посвідчують правочини, які згідно із законом підлягають обов’язковому
нотаріальному посвідченню. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який
правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Нотаріуси або посадові особи, які вчиняють
нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваного ними правочину
вимогам закону і дійсним намірам сторін.».

  • 6. В статті 55:
  • 1) Назву статті викласти в такій редакції «Посвідчення
    правочинів про відчуження та заставу майна»;
  • 2) Слово «угода» в усіх відмінках замінити на слово
    «правочин» у відповідних відмінках.
  • 7. В статті 58:
  • 1) Слово «доручення» в усіх відмінках замінити на
    «довіреність в усіх відмінках»;
  • 2) Слова «видане» та «видано» у всіх відмінках
    замінити на «видана» у відповідних відмінках.
  • 8.В статті 59:
  • 1) слово «угода» замінити на слово «правочин» у
    відповідних відмінках.
  • 2) слова «в нотаріальному порядку» замінити на
    слово «нотаріально».
  • 3) слова «Ради народних депутатів» замінити на
    слово «ради».
  • 9. В статті 75:
  • 1) частину 1 після слів «які вчиняють нотаріальні
    дії» через кому доповнити словами «посадові особи консульських установ
    України,».

2) Частину 2 викласти в наступній редакції: «Вірність
копії документа, виданого фізичною особою, засвідчується у тих випадках, коли
справжність підпису фізичної особи на оригіналі цього документа засвідчена
нотаріусом, посадовою особою органу місцевого самоврядування, посадовою особою
консульської установи України, начальником установи виконання покарань чи
підприємством, установою, організацією за місцем роботи, навчання, проживання
чи лікування фізичної особи.».

10. Статтю 76 після слів «органу місцевого
самоврядування» доповнити словами «посадовою особою консульської установи України».

  1. 11. В статті 78:
  2. 1) частину 1 після слів «органу місцевого
    самоврядування» доповнити словами «посадовою особою консульської установи
    України»;
  3. 2) В частині 1 слова «не мають характеру угод»
    замінити на слова «не мають характеру правочинів»;
  4. 3) В частині 2 слова «на угоді» замінити на слова
    «на документі»;
  5. 4) Частину 4 після слів «органу місцевого
    самоврядування» доповнити словами «посадова особа консульської установи
    України, начальник установи виконання покарань,».
  6. 12. Статтю 80 викласти в наступній редакції:

«Стаття 80. Посвідчення факту, що фізична особа є
живою.

  • Нотаріус на прохання фізичної особи посвідчує факт,
    що фізична особа є живою.
  • Посвідчення факту, що малолітня дитина, недієздатна
    фізична особа є живою, провадиться за зверненням їх законних представників
    (батьків, усиновителів, опікуна).
  • Посвідчення факту, що неповнолітня дитина, фізична
    особа, цивільна дієздатність якої обмежена, є живою, здійснюється за їх
    зверненням і за згодою законних представників (батьків, усиновителів, піклувальника).

На підтвердження зазначеної обставини нотаріус
видає заінтересованим особам свідоцтво.».

  1. 13. Статтю 81 викласти в такій редакції:
  2. «Стаття 81. Посвідчення факту перебування фізичної
    особи в певному місці
  3. Нотаріус на прохання фізичної особи посвідчує факт
    перебування її в певному місці. 
  4. Посвідчення факту перебування в певному місці
    малолітньої особи, недієздатної особи, провадиться за зверненням їх законних
    представників (батьків, усиновителів, опікуна).
  5. Посвідчення факту, що неповнолітня особа, фізична
    особа, цивільна дієздатність якої обмежена, перебуває в певному місці,
    здійснюється за їх зверненням і за згодою законних представників (батьків,
    усиновителів, піклувальника).
  6. На підтвердження зазначеної обставини нотаріус
    видає заінтересованим особам свідоцтво».
  7. II. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного
за днем його опублікування.

  • 2. Кабінету
    Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:
  • забезпечити
    прийняття нормативно-правових актів, що випливають із цього Закону;
  • привести
    свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
  • забезпечити
    приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх
    нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
  • Голова Верховної Ради України

Источник: https://notarius.zt.ua/verhovnoyu-radoyu-ukrayiny-pryjnyato-za-osnovu-proekt-zakonu-1220-pro-vnesennya-zmin-do-zakonu-ukrayiny-pro-notariat-shhodo-usunennya-zakonodavchyh-kolizij-ta-progalyn/

Виконавчий напис нотаріуса: безспірність заборгованості та строк звернення

  • Безспірність заборгованості та  загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису.
  • 18 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №295/9295/16-ц, провадження № 61-28525св18 (ЄДРСРУ № 83142667) досліджував питання безспірності заборгованості та  строку для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису.
  • Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
See also:  Суд: законодавством чітко визначено порядок ліквідації символів комуністичного тоталітарного режиму, який дозволяє зробити це відповідно до прозорої процедури у встановлені строки (житомирський апеляційний адмінсуд , справа № 806/1071/16, 05.10.16)

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі – Порядок вчинення нотаріальних дій).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису – це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів.

Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.

5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі – Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису – це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна.

При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права.

Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису – надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника – це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»).

Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками – наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.

3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, – шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень – письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

(!!!) Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87,  88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного.

Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Можливість звернення стягнення на предмет іпотеки передбачена як загальним Законом України «Про нотаріат», так і спеціальним Законом України «Про іпотеку».

При цьому стаття 33 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачала, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частинами першою, другою статті 35 цього Закону визначено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.

В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

  1. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.
  2. ВИСНОВОК: Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
  3. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
  4. Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 84цс19).
  5. Окремо необхідно вказати, що строк давності для вчинення виконавчого напису нотаріуса повинен бути прямо передбачений саме законом, і не може бути змінений домовленістю сторін, тому  загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки, незалежно від суб`єктного складу сторін правовідносин, а якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку.
  6. Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, провадження № 12-278гс18 (ЄДРСРУ № 83589983) .
  7.  Адвокат Морозов

Источник: https://porady.org.ua/vikonavchiy-napis-notariusa-bezspirnist-zaborgovanosti-ta-strok-zvernennya

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*