Вссу: місце проживання дитини встановлене судом може бути лише одне, а періодичне проживання дитини то з матір’ю, то з батьком не передбачене законодавством

ВССУ: Місце проживання дитини встановлене судом може бути лише одне, а періодичне проживання дитини то з матір’ю, то з батьком не передбачене законодавствомСудові справи щодо визначення місця проживання дитини складають значний відсоток від усіх сімейних справ.

У ході розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає дитині можливість висловлювати свої думки і приділяє їм належну увагу. Розглядаючи справи щодо місця проживання дитини, суди враховують рівність прав матері та батька і беруть до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

Суди у справі встановили, що у період з 2007 року до березня 2016 року дитина за спільною згодою батьків проживала з матір’ю. З березня 2016 року дитина почала проживати з батьком, оскільки мати залишила постійне місце проживання та виїхала до іншого міста.

Спір щодо місця проживання малолітньої дитини виник у сторін після того, як мати виявила бажання забрати дитину на постійне місце проживання з собою. Добровільної спільної згоди щодо визначення місця проживання дитини за місцем проживання матері сторони не досягли.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій, рішеннями яких визначено проживання малолітньої дитини з батьком за місцем його постійного проживання, оскільки зібрані у справі докази з урахуванням думки дитини і висновку органу опіки та піклування вказують на те, що проживання дитини з батьком найкраще забезпечить інтереси цієї дитини.

При ухваленні постанови Велика Палата Верховного Суду застосувала вимоги статті 141
Сімейного кодексу України  (надаліСК) про рівність прав матері та батька, частин першої та другої статті 161 цього кодексу щодо вирішення спору судом, з ким із них буде проживати малолітня дитина, та врахування при цьому ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особистої прихильності дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

Визначено, що під забороною розлучення дитини з матір’ю в контексті Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року слід розуміти не обов’язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
Довідома. Міністерством юстиції України надано роз’яснення щодо ратифікації Україною Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (лист від 19.05.15 № Ш-16216/10.2).

У постанові зазначено, що з досягненням віку 10 років у дитини з’являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу – матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди.

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14
грудня 2016 року у справі №6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК і принципу 6 Декларації прав дитини про обов’язковість брати до уваги принцип 6 цієї Декларації стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю.
Судді Великої Палати Верховного Суду вважають, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини з огляду на вимоги статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, і не є частиною національного законодавства України. А законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

  • При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв’язки, місце навчання, психологічний стан тощо.
  • Читайте:
  • Місце проживання дитини встановлене судом може бути лише одне, а періодичне проживання дитини то з матір’ю, то з батьком не передбачене законодавством (ВССУ від 28 травня 2016 року – справа № 759/6044/15-ц)

Источник: http://wolgaukr.blogspot.com/2020/05/blog-post_3.html

Особливості визначення місця проживання дитини у судовому порядку – Bachynskyy

ВССУ: Місце проживання дитини встановлене судом може бути лише одне, а періодичне проживання дитини то з матір’ю, то з батьком не передбачене законодавством

Якщо ж ви все ж таки обрали нелегкий шлях вирішення питання щодо місця проживання дитини через суд, ви маєте знати певні особливості його реалізації і бути готовим до усіх етапів судової тяганини.

Подання позовної заяви

При складані позовної заяви про визначення місця проживання дитини важливо правильно сформувати свої вимоги. Слід враховувати, що сімейне законодавство під місцем проживання дитини визначає не конкретну адресу з вказівкою населеного пункту, вулиці, будинку, а саме особу, з якою має проживати дитина.

Такою особою може бути один із батьків, баба, дід або інші родичі дитини.
При цьому, справи про визначення місця проживання дитини розглядаються за обов’язковою участю органу опіки і піклування. Тому, не забудьте залучити орган опіки і піклування у якості третьої особи із вказівкою на це у позовній заяві.

Докази, які необхідно буде представити суду

  • Висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з одним із батьків. Такий висновок є обов’язковим і виступає досить вагомим фактором при прийнятті судом рішення. Проте, при отриманні такого висновку зверніть увагу на те, щоб у ньому була наявна мотивувальна частина, тобто був встановлений безпосередній причинно-наслідковий зв’язок між викладом обставин та рекомендацією про доцільність/недоцільність визначення місця поживання дитини з одним із батьків. Якщо така мотивувальна частина відсутня, проти висновку можна легко заперечити з підстав його необґрунтованості.
  • Покази свідків. Свідки мають підтверджувати ваше відповідальне ставлення до своїх батьківських обов’язків.
  • Характеристики. Слід взяти характеристики з місця проживання, з роботи, з місця навчання дитини, з гуртків, з лікарні. У таких документах має бути зазначено, що ви піклуєтесь про дитину, відвідуєте з нею місце навчання, батьківські збори, приймаєте участь у її житті, а також турбуєтесь про стан її здоров’я. При цьому, судом враховуються професії батьків. Пріоритетним є професії, що пов’язані з дітьми: викладачі, лікарі, психологи. Тому, якщо ви є представником зазначених професій, не зайвим буде взяти довідку з місця роботи.
  • Медичні довідки, висновки лікарів, результати аналізів, історії хвороби та рекомендації лікарів. Судом обов’язково враховується стан здоров’я як батьків, так і дитини. Наприклад, якщо ви має важку хворобу, яка може передатися дитині, а інший з батьків надасть докази про це, то, вірогідніше, що дитину з вами не залишать. Також, у випадку, якщо дитина має якусь хворобу, а ви з будь-яких причин, не маєте можливості забезпечити їй належне лікування, то, скоріш за все, дитину передадуть іншому з батьків.
  • Довідки про доходи, документи, які підтверджують відсутність заборгованості по виплаті аліментів та подібні довідки, що підтверджують ваше матеріальне становище і становище іншого з батьків. Матеріальний стан батьків дає змогу забезпечувати повноцінний розвиток дитини, тому матеріальні можливості батьків враховуються судом першочергово.
  • Акти обстеження житлово-побутових умов, документи, що підтверджують право власності на житло. Обстеження умов проживання дитини здійснюється органами опіки та піклування за місцем проживання окремо обох з батьків. Проте суд, окрім таких актів, може взяти до уваги, ще те, чи належить вам на праві власності житло, у якому буде проживати дитина. А тому, якщо ви маєте на праві власності квартиру або будинок, у вас буде явна перевага перед іншим з батьків, який, наприклад, її орендує.
  • Думка дитини. Дитина віком від 10 до 14 років має право висловити власну думку про ставлення до кожного з батьків і вказати, з ким із них вона бажає проживати. Така думка заслуховується безпосередньо у суді. З 14 років дитина може самостійно обирати з ким із батьків їй проживати.
  • Документи, що підтверджують право власності на авто та права його водіння. Вважається, що наявність автомобіля надає більші можливості для розвитку дитини. Тому, якщо ви маєте авто, додайте відповідні документи на нього, це стане для вас перевагою.
  • Інші документи, що підтверджують більш сприятливі обставини проживання дитини саме з вами і несприятливі умови проживання з другим із батьків.
See also:  Неподъемная отчетность: новый закон взвинтит цены на услуги аудиторов

Виконання судових рішень про визначення місця проживання дитини

У випадку фактичного проживання дитини з тим із батьків, не на користь якого буде винесено рішення, і небажання відповідача добровільно виконувати рішення суду, ви можете зіткнутися з проблемою неможливості примусового виконання рішення суду.

Зазвичай такі труднощі виникають навіть на стадії відкриття виконавчого провадження, так як за своєю суттю рішення суду у подібних справах не містять ніяких конкретних зобов’язань. Крім того, державний виконавець не має повноважень застосовувати фізичну силу до дитини. А щодо дій відповідача може виключно складати протоколи і покладати сплату штрафів.

Питання визначення місця проживання дитини може бути значно ускладнено у випадках, якщо одна зі сторін фактично проживає або виїхала з дитиною за кордон.
Пам’ятайте!

  • Не можна встановити перемінне проживання дитини. Не дивлячись на досвід європейських країн, у яких допускається встановлення режиму почергового проживання дитини з матір’ю і батьком, вітчизняна судова практика йде іншим шляхом і підтверджує неможливість встановлення проживання дитини частково з матір’ю, частково з батьком. У нашій державі дитина може мати лише одне місце проживання з одним із батьків.
  • «Викрадення» своєї дитини не є злочином. З точки зору Кримінального кодексу України викраденням дитини вважається лише викрадення чужої малолітньої дитини. Якщо інший з батьків «викраде» вашу дитину, ви не зможете притягти його до кримінальної відповідальності. У такому випадку ви маєте право лише подати до суду позов про повернення дитини у місце її проживання і вимагати відшкодування матеріальної і моральної шкоди.
  • Таким чином, справи про визначення місця проживання дитини є високоемоційними і юридично складними, а тому потребують своєчасного залучення досвідченого сімейного юриста, який зможе правильно проаналізувати ситуацію і розробити правильну стратегію представлення ваших інтересів у суді.
     
  • Бєлікова Анастасія
    помічник адвоката – партнера практики
    судового представництва
    АО «Бачинський та партнери»
    Наталії Жеманової
  • ]]>

Источник: https://legalaid.ua/ua/article/osoblyvosti-vyznachennya-mistsya-prozhyvannya-dytyny-u-sudovomu-poryadku/

Залишаємо найцінніше. Докази у справі про визначення місця проживання дитини. Юридична газета. Антон Куц

  • ВССУ: Місце проживання дитини встановлене судом може бути лише одне, а періодичне проживання дитини то з матір’ю, то з батьком не передбачене законодавством
  • Антон Куц,
  • адвокат, керівник практики вирішення конфліктів та спорів Juscutum

Нестабільна ситуація в країні призводить до агресії у суспільстві. Зростає кількість справ про розлучення, поділ майна подружжя та визначення місця проживання дитини. Часом трапляється так, що саме діти стають об’єктом поділу. В очах клієнтів такі справи овіяні міфами голлівудських блокбастерів. Розберемо міфи та життєві реалії доказів у таких справах.

Доходи клієнта
Необхідно переконати суд, що клієнт має можливість самостійно утримувати дитину. Суд не винесе рішення на користь особи, у якої немає постійного доходу. Добре, якщо дохід перевищує суму видатків одного з подружжя та дитини.

Доказами можуть бути довідки про доходи клієнта та його родичів, підтвердження отримання дивідендів та доходів від здачі майна в оренду, отримання спадщини тощо. Якщо доходи іншого з подружжя менші за доходи клієнта, це можна використати в суді.

Хоча, на відміну від кінофільмів, джерело доходів не може стати виключною підставою для прийняття судом рішення на користь одного з подружжя.

Місце проживання
Необхідно повідомити суд про адресу квартири, в якій клієнт бажає проживати з дитиною. Для цього необхідно подати правовстановлюючі документи на квартиру чи договір оренди. Непогано, коли строк оренди житла у договорі є не меншим, ніж один рік. Перевага надається власній квартирі.

Найбільший проритет надається квартирі, що знаходиться у власності дитини. Квартира повинна мати необхідні умови для проживання дитини. Хороший варіант, коли кожен член родини має відокремлену кімнату. Базові побутові умови: ліжко, шафа, місце для навчання, ванна/душ, кухня, задовільні санітарно-епідеміологічні умови.

Обов’язково повинні бути іграшки відповідні до віку дитини.

Також необхідно подати довідку про прописаних у квартирі осіб. Не буде зайвим надати фото квартири, щоб суддя міг самостійно переконатися у наявності необхідних умов.

Важливим є місце перебування дитини на момент розгляду справи. Підтвердити, що дитина проживає разом з одним із батьків можна шляхом надання фотографій та свідчень сусідів.

Якщо дитина проживає за цією адресою протягом певного часу, можна стверджувати, що у дитини з’явилися стійкі зв’язки: постійні друзі, знайомі місця відпочинку, місця навчання та відвідування гуртків.

Іноді суди виносять рішення про проживання дитини з одним із батьків без встановлення конкретної адреси. Але така позиція вельми ризикована.

Позитивна характеристика клієнта
Необхідно підтвердити, що клієнт має змогу виховувати дітей за станом здоров’я та моральними якостями.

Довідками з медичних закладів необхідно підтвердити, що клієнт не має серйозних хронічних захворювань, не є алкоголіком чи наркоманом.

Іншими документами, що позитивно характеризують особу, можуть бути: характеристика з місця роботи, нагороди та інші заохочення, довідка про відсутність судимості, довідка від дільничного, характеристика від сусідів. Можна також вказати, що клієнт має родичів та піклується про них.

Записи з соцмереж також можуть застосовуватися для характеристики як клієнта, так і опонента.

Дитина

При визначенні з ким буде проживати дитина, суд бере до уваги її вік, стан здоров’я, ставлення до кожного з батьків. Отже, необхідно подавати всі документи, що стосуються дитини. При цьому необхідно вказати та підтвердити, яким чином клієнт зможе допомогти дитині чи/або покращити її здоров’я.

Ставлення дитини  до  кожного з подружжя та до інших членів родини визначається шляхом проведення бесіди з представником органу опіки та піклування. Також поспілкуватися з дитиною з цих питань може психолог. Результати його дослідження подаються до суду у вигляді висновку спеціаліста, але треба підтвердити кваліфікацію психолога: надати диплом, довідку з місця роботи, звання чи нагороди.

Якщо інша сторона не допускає клієнта чи психолога до дитини, це потрібно засвідчити та подати до суду.

Діти віком від 10 до 14 років мають право висловити власну думку про ставлення до кожного з батьків і вказати, з ким із батьків вони бажають проживати. Діти від 14 років мають право самостійно визначати місце свого проживання. Отже, позови батьків таких дітей про місце проживання вже не мають  сенсу  та не повинні прийматись судами до розгляду.

Орган опіки та піклування У судовому процесі беруть участь представники органу опіки та піклування за місцем перебування дитини. Також необхідно залучити орган опіки та піклування з   району/міста, де клієнт бажає  проживати з дитиною.

Від зазначеного органу необхідно отримати акт огляду квартири. Надати можливість поспілкуватися з дитиною та іншими родичами, надати висновок психолога.

На підставі зазначеної інформації представник органу опіки та піклування повинен скласти відповідний висновок.

У цьому документі необхідно перевіряти на наявність усіх реквізитів, передбачених законом. Висновок має бути оформлений на бланку державної адміністрації та підписаний головою (заступником голови) й скріплений печаткою.

Місце навчання та гуртки

Необхідно отримати довідку із закладу, де навчається дитина, а також довідку, де буде зазначено, хто з батьків оплачує навчання та бере участь у розвитку дитини, хто з батьків/родичів  забирає  дитину з навчального закладу, допомагає дитині у виконанні навчальних завдань, бере участь у батьківських зборах та заходах, що організовуються  в  навчальному закладі.

Необхідно встановити, яка з квартир, запропонованих кожним з подружжя, знаходиться ближче до місця навчання та яким чином дитина буде туди добиратися та по- вертатися додому. Такі ж маніпуляції необхідно провести щодо кож- ного гуртка, який відвідує  дитина.

See also:  Велика палата вс своїм рішенням змінила пряму норму закону про нотаріат

Покази свідків
У таких категоріях справ у якості свідків необхідно залучати родичів, які можуть повідомити загальну характеристику щодо кожного з батьків, а також проінформувати суд, як ставиться кожен з подружжя до дитини, хто проводить більше часу з дитиною, витрачає кошти на її потреби. Вони також можуть повідомити, з ким із батьків, на їх думку, хоче проживати дитина. Таку ж інформацію можна отримати від сусідів чи осіб, з якими перебуває дитина, працівників навчальних закладів тощо.

Аморальна поведінка іншого з подружжя
Звісно, що суд не зможе залишити дитину з особою, що веде аморальний спосіб життя, зловживає спиртними напоями чи, наприклад, має судимість. Отже, необхідно зібрати інформацію про іншого з подружжя.

Треба звернути увагу на те, чи він проживає з іншими особами, має адміністративні стягнення, чи є негативна інформація про нього у ЗМІ та інше. Підтвердити в суді зазначену інформацію можна шляхом допиту свідків, наданням фотографій та відповідних довідок.

Нова родина
Один або обидва з батьків можуть мати офіційну чи   неофіційну «нову» родину. Необхідно довести, що для дитини буде неприйнятно жити з «новим» татом, «новою» мамою чи «новою» сестрою/братом.

Якщо необхідно представляти клієнта з «новою» родиною, необхідно доводити суду можливість проживання такою родиною та вказувати на сприятливі стосунки між особами.

Розірвання ж таких зв’язків може призвести до зміни життєвих ритмів дитини та негативно вплинути  на неї.

Ще раз про гроші
Ще до ініціювання суду необхідно готувати докази. Важливим є збереження чеків та інших документів, що підтверджують витрати на дитину. В тому числі, але не виключно, оплата комунальних витрат, придбання одягу, оплата навчання та гуртків, відпочинок, подарунки на свята, сплата аліментів (добровільна чи за рішенням суду).

Необхідно зазначити, що виплата аліментів (добровільна чи за рішенням суду) не повинна впливати на позов про визначення міс- ця проживання дитини. Більшість помилково вважає, що якщо особа сплачує такі кошти, вона вже безповоротно відмовилася від права проживати   з   дитиною.  Навпаки, якщо дитина проживає з особою, що сплачує аліменти, це є підставою для перегляду рішення про їх сплату.

Володіння зброєю

Цікавим для дискусії є питання, чи бажано подавати до суду дозвіл на зберігання та носіння зброї в якості доказу адекватності клієнта. З одного боку, відповідно до законодавства, зброєю можуть володіти лише адекватні люди, які знаходяться на спеціальному обліку та проходять відповідні перевірки.

Також людина зі зброєю має більше можливостей захистити дитину. З іншого боку, зброя є джерелом підвищеної небезпеки. Тим паче мова йде про дітей віком до 14 років.

У  разі,  якщо  буде  прийнято рішення  використовувати  такий доказ, необхідно підсилити його шляхом надання фото сейфу, де зберігається зброя, та підтвердження її недоступності для дітей.

Професії батьків

Необхідно звернути увагу на міс- ця  роботи  батьків  та  їх  освіту. У пріоритеті знаходяться професії, що пов’язані з дітьми: викладачі, лікарі, психологи. З іншого боку, є професії, які ускладнюють належне виконання батьківських обов’язків. Це небезпечні професії або ті, що передбачають вахтовий режим чи постійні відрядження/тури.
іншою стороною, це треба фіксувати та надавати до суду.

За необхідності це можна використовувати, надаючи довідки та вказуючи на зв’язок професії або освіти з можливістю проживання та  піклування  про дитину.

Авто
Вважається, що наявність автомобіля разом з наявністю прав на його водіння забезпечує більше свободи та можливості для розвитку дитини. Необхідно зазначити про це в позові та надати підтверджувальні  документи.

Декілька дітей

Якщо колишня родина має декілька дітей і батьки бажають через суд встановити місце їх проживання, суд повинен встановити, чи можливо розділити дітей та визначити їх місце проживання у кожного з батьків. У цьому випадку береться до уваги думка представника органу опіки та піклування, психолога, родичів та особиста думка тих з дітей, що мають вік 10-14  років.

Не заважайте

Клієнту та іншим зацікавленим особам необхідно утриматися від дій, що можуть бути розцінені іншою стороною і судом як дії, що заважають   спілкуванню   іншого з подружжя з дитиною чи обмежують його батьківські права. До таких дій може належати заборона бачитися  з  дитиною,  відмова  у видачі дозволу на виїзд  дитини за кордон чи відмова передавати листи  та  подарунки тощо.

Також такі дії, подані іншим з подружжя під правильним кутом, можуть викликати відразу у дитини. Якщо ж такі дії здійснюються іншою стороною, це треба фіксу- вати та надавати до суду.

Повторне звернення
Зацікавлена особа чи один з батьків може звернутися до  суду  з позовом про визначення місця проживання дитини, не зважаючи на рішення суду, що вже існує.

У позовній заяві необхідно довести істотну зміну обставин, у порів- нянні з ситуацією, що існувала при попередньому розгляді справи.

Суд може визнати істотними зміни у стані здоров’я батьків і дітей, став- ленні батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особистої прихильності  дитини  до кожного з них, істотні зміни у сімейному стані батьків та у місці їх проживання тощо.

Отже, необхідно долучити докази, що підтверджують такі зміни та обґрунтувати їхню істотність. Хоча відсутність правового врегулювання цього питання призводить до суперечливого  підходу до його вирішення у судовій практиці.

Діти – не «зброя»
Якою б запеклою не була боротьба, ні в якому разі не використовуйте дітей як «зброю». Це неприпустимо. Усі процесуальні дії повинні проводитися без дітей, а коли їх участь необхідна – мінімізувати час їх залучення.

Були випадки, коли завзяті батьки ініціюють процесуальні дії, наприклад, входження до приміщення спеціально на день народження дитини та спеціально залучають  її до  участі у цій дії.

Дитина опиняється в незрозумілому для неї хаосі за участю виконавця, поліції, адвокатів  та інших учасників цього дійства. Так само неприйнятними є вмовляння дитини залишитися з одним із батьків з використанням погроз чи наклепу на іншого з батьків або «купівля» подарунками.

Навіть, якщо дитина не виявляє стурбованості під час вказаних подій, в майбутньому це може негативно вплинути на її психічне здоров’я та мати інші тяжкі наслідки.

Висновки
Кожен судовий процес є індивідуальним. Кожен суддя приймає докази за власним переконанням. Для  досягнення бажаного результату необхідно надати весь необхідний об’єм доказів.

У разі неприйняття чи неврахування деяких доказів питання про їх долучення можна ставити в суді апеляційної інстанції. Хоча кращим доказом є договір, укладений між батьками, про визначення місця проживання дитини та встановлення порядку піклування про неї обома батьками.

Такий спосіб вирішення спору найбільш сприятливий,  особливо  для дитини.

ПДФ-статті

Источник: https://juscutum.com/zalishaiemo-naycinnishe-dokazi-u-spravi/

Місце проживання дитини

Стаття 160. Право батьків на визначення місця проживання дитини

  1.  Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

  2.  Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

  3. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

  • Стаття 161. Спір між матір’ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини
  1.  Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

  1. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.
  1.  Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

  2.  Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

  • Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.
  • Стаття 162. Правові наслідки протиправної поведінки одного з батьків або іншої особи при визначенні місця проживання малолітньої дитини
  1.  Якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

  1. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров’я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.
  1.  Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов’язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.

  • Стаття 163. Право батьків на відібрання малолітньої дитини від інших осіб
  1.  Батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними.

  2.  Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь- якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.

  3.  Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.

See also:  Закон про тов: нові можливості для підприємств чи рейдерів?

Сімейний кодекс України

Інтереси виховання дітей більш повно здійснюються при їх спільному проживанні з батьками. У тих випадках, коли батьки внаслідок розірвання шлюбу або з інших причин не проживають спільно, виникає питання: з ким із них повинна проживати дитина?

Згідно зі ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається зі згоди батьків, а по досягненні дитиною 10 років — зі спільної згоди батьків та самої дитини. По досягненні дитиною 14 років, коли батьки проживають окремо, місце проживання визначається дитиною.

Коли батьки розірвали шлюб або, не розриваючи шлюбу, за якимись причинами проживають окремо, питання визначення місця проживання дитини при відсутності домовленості між батьками (усної або письмової) вирішується органом опіки та піклування або судом.

Це дуже складна категорія судових справ: адже від правильного вирішення такої справи залежить не тільки задоволення справедливих вимог кожної із сторін, від цього залежить доля дитини. Вирішуючи такі спори, суд в першу чергу керується інтересами самої дитини.

При цьому суд враховує, хто з батьків піклується про дитину; бере до уваги прихильність дитини до кожного із батьків, а якщо в родині є ще діти — то їхню прихильність один до одного.

Береться в рахунок вік дитини, стан її здоров’я та індивідуальні якості; ставлення батьків до виконання своїх обов’язків; додержання інтересів дитини; самостійний дохід того з батьків, з ким буде проживати дитина; наявність упорядженого жилого приміщення; можливість створення умов належного виховання та розвитку; стосунки батьків; матеріальне становище кожного з них; сімейний стан тощо. Якщо суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання, на вимогу баби, діда або інших родичів дитина може бути передана комусь із них.

Оцінюються також особисті якості і спосіб життя кожного з батьків. Абсолютно ясно, що не можна, наприклад, довірити дитину батькові- алкоголікові, наркоманові або матері, що веде аморальний спосіб життя.

Якщо з’ясовується, що мати і батько рівною мірою мають необхідні якості вихователя, суд звертає увагу на інше: чи мають вони реальну можливість займатися дитиною, створити їй необхідні умови для виховання й розвитку.

Тут суд враховує рід діяльності кожного з батьків, режим їхньої роботи, наявність у родині матері (батька) осіб, здатних надати допомогу в догляді за дитиною (бабусь, дідусів, інших родичів), матеріальне становище батьків тощо.

Але кращі побутові умови, більше високий рівень матеріальної забезпеченості одного з батьків самі по собі ніколи не кладуться судом в основу рішення про визначення місця проживання дитини.

При вирішенні судом питання про визначення місця проживання дитини не приймається до уваги, хто з батьків був ініціатором розлучення або винуватцем розладу в сім’ї або її розпаді.

Бажання самої дитини проживати з тим або іншим із батьків враховується, але не має для суду вирішального значення.

Суд з’ясовує думку дитини, якщо вона по своєму віку, стану здоров’я, розвитку може її усвідомлено висловити.

Для того щоб не травмувати дитину, розмова з нею проводиться, як правило, у позасудовій обстановці, у присутності педагога й у відсутності осіб, які могли б зробити на дитину психологічний тиск.

Допомогу суду у вирішенні складних, часом досить конфліктних ситуацій про визначення місця проживання дитини здійснюють органи опіки та піклування. Вони проводять необхідні обстеження й представляють у суд свій професійний висновок по суті суперечки між батьками.

їхня участь у судовому процесі законом визнається обов’язковою. Висновок органів опіки та піклування не має для суду обов’язкового значення. Однак суд не може не надати такому висновку ніякого значення.

Якщо суд прийде до іншого висновку, він у своєму рішенні повинен обґрунтувати, чому думка органа опіки та піклування ним у цьому випадку відкидається.

Визначення місця проживання дитини з одним із батьків не відбивається на батьківських правах іншого із батьків.

Право батьків на відібрання малолітньої дитини від інших осіб закріплене ст. 163 СК України. Наявність у батьків абсолютного суб’єктивного права на визначення місця проживання дітей, які не досягли 14 років, забезпечує їм можливість вимагати повернення малолітньої дитини від будь-якої іншої особи, яка утримує її у себе не на підставі закону або рішення суду.

Разом із тим при вирішенні конкретного спору, суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам. Таким чином, суд при вирішенні спору виходить із необхідності найбільш повного забезпечення інтересів дитини, а не формального задоволення права батьків на її виховання.

  1. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов’язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.
  2. Батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними, а також право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.
  3. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і передачі її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.
  4. Юридичний порадник Сімейне право. Зміст
  5. Справи про передачу дітей на виховання від одного з батьків до іншого
  6. Зразок позовної заяви про визначення місця проживання малолітньої дитини
  7. Исковое заявление об определении места жительства ребенка

Источник: https://advokat-lviv.com.ua/rozluchennya/mistse-prozhyvannya-dytyny.html

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*