Вссу: укладення шлюбу без участі нареченого є порушенням вимог законодавства та тягне за собою його недійсність

  • ВССУ: Укладення шлюбу без участі нареченого є порушенням вимог законодавства та тягне за собою його недійсність
  • Відповідно до статей 92, 93 Сімейного кодексу України особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям може бути укладено шлюбний договір, яким регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки, а також можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.
  • Статтею 103 СК України передбачено, що шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.
  • ВССУ переглядав рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі за позовом особи про визнання шлюбного договору недійсним. 

Позивач вказував, що правочин було вчинено під впливом обману та помилки, оскільки він вважав при укладенні договору, що передає право на майно у користь своєї доньки з метою припинення права на аліменти. Даний правочин було вчинено сторонами без дозволу органу опіки та піклування. Крім того, зазначав, що шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у зв’язку з недоведеністю позивачем вказаних ним обставин, з чим погодився апеляційний суд.

ВССУ залишив рішення попередніх інстанцій без змін та зазначив, що договір, в тому числі шлюбний договір, передусім є категорією цивільного права, а тому відповідно до ст.

8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

Сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо: існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає із змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

У частинах 4, 5 ст. 93 СК України визначені обмеження щодо змісту шлюбного договору: договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

ВССУ зазначив, що категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище», вжита у ч. 4 ст. 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України.

Норма ст. 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.

Суд вказав, що, виходячи зі змісту ст. ст. 9, 103 СК України, ст. ст. 203, 215 ЦК України, підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог:

  1. 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
  2. 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Враховуючи наведене, ВССУ не знайшов підстав для скасування судових рішень, оскільки судами правильно визначено характер спірних правовідносин, норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно досліджено наявні у справі докази та надано їм належну оцінку (ухвала від 29.03.2017 у справі № 447/66/15-ц).

Источник: https://www.ukrainepravo.com/law-practice/practice_court/vssu-vkazav-na-pidstavi-nediysnosti-shlyubnogo-dogovoru/

§ 4. Недійсність шлюбу

§ 4. Недійсність шлюбу

СК містить вичерпний перелік обставин, які слугують під: ставами для визнання шлюбу недійсним. Аналіз їх дозволяє дійти висновку, що недійсним визнається шлюб, зареєстрований в державному органі РАЦС за відсутності хоча б однієї з позитивних умов його укладення, або, навпаки, за наявності хоча б однієї з негативних умов укладення.

Таким чином, недійсність шлюбу пов'язується з порушенням умов укладення шлюбу. Причому одні правники вважають, що визнання шлюбу недійсним — це санкція за порушення сімейного законодавства, яке допускають особи, що укладають шлюб (або одна з осіб), саме при укладенні шлюбу1, інші ж — що це вид сімейно-правової відповідальності.

  • Вважаємо, що визнання шлюбу недійсним становить сімейно-правову санкцію, що належить до засобів захисту, оскільки, на відміну від відповідальності, вона не містить додаткових обтяжень особистого та майнового характеру.
  • Якщо ж при укладанні шлюбу один із подружжя діяв недобросовісно, то це тягне застосування до нього сімейно-правової відповідальності, а саме покладання обов'язку із утримання добросо: вісного подружжя та застосування в інтересах останнього до майна, набутого до визнання шлюбу недійсним, правового режиму спільного майна подружжя.
  • Отже, недійсність шлюбу – це форма відмови держави від визнання укладеного шлюбу як юридично значущого акту, виражена в рішенні суду, винесеному в порядку цивільного судочинства у зв 'язку з порушенням встановлених законом умов укладання шлюбу, що є за своєю суттю заходом захисту.
  • До підстав визнання шлюбу недійсним належать: порушення умов укладення шлюбу, передбачених статтями 22, 24—26 СК; наявність при укладенні шлюбу обставин, що перешкоджають його реєстрації; реєстрація фіктивного шлюбу.
  • Причому, залежно від того, які вимоги закону були порушені при укладенні шлюбу, останні поділяються на: абсолютно недійсні; шлюби, які визнаються недійсними за рішенням суду; шлюби, які можуть бути визнані недійсними судом.
  • Абсолютно недійсними вважаються шлюби, які укладені всупереч встановленим законом перешкодам до їх укладення, а саме, шлюб:

–  зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі (ч. 1 ст. 39 СК), тобто укладенням такого шлюбу порушено основний принцип сімейного права — одношлюбність. У цьому випадку недійсним визнається останній шлюб, оскільки на момент його укладення особа вже перебувала в іншому зареєстрованому шлюбі;

— зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою (ч. 2ст. 39 СК), тобто порушено такий основний принцип сімейного права, як відсутність кровного споріднення;

– зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною (ч. 3 ст. 39 СК). Між тим, якщо один із подружжя внаслідок психічного розладу буде визнаний судом недієздатним після укла: дення шлюбу, то шлюб не вважається недійсним, оскільки на момент його укладення обидва з подружжя були здорові й дієздатні. Він може бути розірваним за заявою дієздатного подружжя в органах РАЦС.

Абсолютно недійсні шлюби вважаються недійсними з моменту їх реєстрації і не потребують судового рішення щодо цього.

Анулювання актового запису відбувається органами РАЦС на підставі заяви заінтересованої особи з наданням відповідних доказів порушення цим шлюбом однієї з указаних засад сімейного права.

Причому актовий запис про шлюб анулюється незалежно від смерті осіб, з якими було зареєстровано шлюб, а також розір: вання цього шлюбу (ч. 6 ст. 39 СК).

До шлюбів, які визнаються недійсними за рішенням суду, належать шлюби, укладені без вільної згоди жінки або чоловіка (ч. 1 ст. 40 СК), а також фіктивні шлюби (ч. 2 ст. 40 СК).

Обов'язковою умовою реєстрації шлюбу є вільно і незалежно висловлене взаємне волевиявлення осіб, що одружуються, яке підтверджує їх намір створити сім'ю на підставі укладення шлюбу. Недотримання цієї умови тягне недійсність шлюбу.

У такій ситуації для визнання шлюбу недійсним необхідна наявність вади волі сторін при його реєстрації.

Під вадою волі в сімейному праві розуміють відсутність добровільної згоди на одруження, реєстрація шлюбу під примусом, під впливом обману, омани внаслідок неможливості через свій стан у момент укладення шлюбу усві: домлювати свої дії та керувати ними.

Укладення шлюбу під примусом має місце, коли згода на ук: ладення була виражена однією з сторін під впливом фізичного та психічного насильства чи під загрозою його застосування. При: чому примушення до одруження може виходити від одного з майбутнього подружжя чи від третіх осіб, що діють в його чи в своїх власних інтересах.

Обман — це навмисне введення в оману особи, що одружується. Прикладом обману може слугувати не тільки повідомлення майбутньому чоловіку чи дружині свідомо хибних відомостей, а й свідоме замовчування деяких фактів, що мають істотне значення при укладенні шлюбу.

Омана — це помилкове уявлення особи, що одружується, щодо певних обставин укладення шлюбу.

Омана може сформу: ватися під впливом різних причин, можливо, навіть таких, що не залежать від майбутнього чоловіка і дружини чи дій третіх осіб.

Помилкове уявлення особи, введеної в оману, може виникати як щодо особистості іншого з подружжя, так і щодо юридичної зна: чущості укладення шлюбу.

При визначенні одним із майбутнього подружжя ступеня впливу примусу, обману чи омани на прийняття рішення про укладення шлюбу належить застосувати тільки суб'єктивний критерій, оскільки невідомо точно, як ті чи інші обставини можуть вплинути на конкретну людину в певній ситуації.

Шлюб, укладений з особою, яка в момент реєстрації шлюбу через свій стан не могла усвідомити свої дії та керувати ними, також належить визнати недійсним, оскільки за своєю суттю така особа не може висловити своєї добровільної згоди на укладення шлюбу.

Причинами даного стану можуть слугувати психічний розлад, нервове потрясіння, алкогольне чи наркотичне сп'яніння, фізична травма, тяжке захворювання.

У разі визнання шлюбу недійсним на цій підставі, крім свідчення свідків, суд розглядає документи, що підтверджують стан особи, навіть може бути призначена судово:психічна експертиза.

Фіктивні шлюби. Згідно з ч. 2 ст. 40 СК, фіктивним визнають шлюб, укладений без наміру створити сім'ю, причому це може бути притаманним як для одного з подружжя, так і для обох.

Зазвичай метою укладення фіктивного шлюбу є корисливі міркування майбутнього чоловіка або жінки. Наприклад, бажання одержати право на жиле приміщення, отримання певної користі тощо.

Однак підставою віднесення шлюбу до фіктивного є не укладення його з корисливих мотивів, а саме відсутність в одного чи обох з подружжя наміру створити сім'ю.

Шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент роз: гляду справи судом відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім'ю.

Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду. Відповідно до ст. 41 СК до таких шлюбів відносять шлюби, якщо вони були зареєстровані:

  1. між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною;
  2. між двоюрідними братом і сестрою;
  3. між тіткою, дядьком та племінником, племінницею;
  4. з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їх нащадків (ч. 3);
  5. з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не надано права на шлюб.
See also:  Зупинила поліція? а законні підстави є?

На відміну від ст. 40 СК, яка містить імперативну норму про обов'язковість визнання шлюбу недійсним у судовому порядку, ст. 41 СК встановлює лише можливість, а не обов'язковість цього. При цьому в ч.

2 цієї статті прямо вказується, що вирішення питання дійсності чи недійсності певного шлюбу залежить від того, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення.

Наприклад, якщо шлюб було укладено між усиновлювачем та всиновленим — при скасуванні всиновлення цей шлюб визнається дійсним.

Шлюб не може бути визнаний недійсним у разі вагітності дружини або народження дитини у шлюбі між: усиновлювачем та усиновленою ним дитиною, між двоюрідними братом і сестрою, між тіткою, дядьком та племінником, племінницею, з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб, або якщо той, хто не досяг шлюбного віку, досяг його або йому було надано право на шлюб.

Коло осіб, що мають право пред'являти до суду позов про визнання шлюбу недійсним: жінка чи чоловік, інші особи, права яких порушені в зв'язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права й інтереси дитини, особи, визнаної недієздатною, чи особи, дієздатність якої обмежена (ст. 42 СК).

Розірвання шлюбу, смерть дружини або чоловіка не є перешкодою для визнання шлюбу недійсним (ч. 1 ст. 43 СК). Але якщо шлюб розірвано за рішенням суду, позов про визнання його недійсним може бути пред'явлено лише після скасування рішення суду про розірвання шлюбу (ч. 2 ст. 43 СК).

Позивач не обмежений часовими рамками для подачі заяви про визнання шлюбу недійсним. За загальним правилом, на вимоги, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується. Отже, дійсність шлюбу може бути оскаржена позивачем у будь-який час після його укладення. Шлюб визнають недійсним із дня його укладення.

Правові наслідки недійсності шлюбу. Загальний правовий наслідок визнання шлюбу недійсним полягає в тому, що шлюб вважається таким, що ніколи не існував, а особи, що його уклали, вважаються такими, що раніше не перебували в шлюбі. У подружжя не виникає жодних особистих та майнових прав, що ви: пливають із шлюбу (ст. 45 СК).

Так, не виникає права мати спільне прізвище, права на аліменти, права на частину спільного майна тощо. Зокрема, якщо особа одержувала аліменти від того, з ким була в недійсному шлюбі, сума сплачених аліментів вважається такою, що одержана без достатніх підстав, і підлягає поверненню відповідно до ЦК, але не більш як за останні три роки (ч.

3); особа, яка поселилася у житлове приміщення не набула права на проживання у ньому і може бути виселена (ч. 4); особа, яка змінила прізвище у зв'язку з реєстрацією недійсного шлюбу, вважається такою, що іменується ним без достатньої правової підстави (ч. 5).

До майна, придбаного спільно особами, шлюб яких визнано недійсним, застосовуються не норми сімейного законодавства про спільну сумісну власність, а норми ЦК про часткову власність.

Але негативні наслідки застосовуються лише до особи, яка знала про перешкоди до реєстрації шлюбу і приховала їх від другої сторони і (або) від державного органу РАЦС (ч. 6 ст. 45 СК).

Визнання шлюбу недійсним тягне за собою недійсність шлюбного договору, якщо він був укладений такими особами. Як вірно зазначається в літературі, такий договір стає недійсним із моменту його укладення автоматично1. Це пояснюється правовою природою шлюбного договору, який не може існувати без шлюбу.

Винятки із загального правила про правові наслідки недійсності шлюбу передбачені ст. 46 СК та стосуються добросовісного чоловіка чи дружини.

Добросовісним чоловіком або дружиною є та особа, що не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу (про недієздатність або про недосягнення іншим шлюбного віку тощо).

Добросовісність чоловіка чи дружини встановлюється в судовому порядку.

Відповідно до ст. 46 СК добросовісна особа (чоловік чи жінка) має право: на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя; на проживання в жилому приміщенні, в яке вона поселилася в зв'язку з недійсним шлюбом; на аліменти відповідно до закону (статті 75, 84, 86 та 88 СК); на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу.

Визнання шлюбу недійсним не впливає на права дітей, наро: джених у такому шлюбі (ст. 47 СК). Отже, батьком дитини ви: знається чоловік матері, а діти, народжені в такому шлюбі, пере: бувають у встановленій спорідненості з обома батьками.

Источник: http://uristinfo.net/semejnoe-pravo/138-viborisova-ivzhilinkova-simejne-pravo-ukrayini/3605--4-nedijsnist-shljubu.html

Стаття 38. Підстави недійсності шлюбу

1. Підставою недійсності шлюбу є порушення вимог, встановлених статтями 22, 24 – 26 цього Кодексу.

Коментар:

1. Поняття “недійсний шлюб” є антонімом поняттю “правозгідний шлюб”, тобто є протилежними за змістом. Статтею 37 СК України встановлено презумпцію правозгідності шлюбу.

Ніхто не має право до моменту анулювання актового запису про шлюб органами реєстрації актів цивільного стану або до винесення рішення судом про недійсність шлюбу оголошувати зареєстрований шлюб недійсним (незаконним).

Утім також слід мати на увазі, що правозгідність шлюбу залежить від існування утворюючих його елементів: настання шлюбного віку, його добровільність, одношлюбність, можливість перебування у шлюбі між особами, що заявили про такий намір, намір створити сім'ю, взаємна обізнаність про стан здоров'я, особиста присутність при укладенні шлюбу, юридичний стан дієздатності. Практично підстави недійсності шлюбу починають існувати або можуть бути визнані існуючими, коли утворюючі шлюб елементи визнаються або можуть бути визнанні неіснуючими. Відповідно до положень названої статті шлюб є правозгідним за виключенням випадків, коли шлюб є недійним, тобто коли його недійсність прямо передбачена у законі (ст. 39 СК України) або/та до моменту, коли шлюб не визнаний недійним за рішенням суду і рішення суду не набуло законної сили. Стаття 38 СК України визначає: а) коло підстав коли шлюб є безспірно недійсним (наприклад, порушення вимог одношлюбності – ст. 25 СК); б) коло підстав, коли шлюб, за рішенням суду, визнається недійним (наприклад, порушення вимог щодо добровільності шлюбу – ст. 24 СК); в) коло підстав, коли шлюб, за рішенням суду, може бути визнаний недійсним (наприклад, порушення вимог щодо шлюбного віку – ст. 22 СК). Коло підстав, коли шлюб є безспірно недійним, є вичерпним, водночас коло підстав, коли шлюб може бути визнаний недійним, за рішенням суду, вичерпним не є. На випадок наявності підстав, що прямо та безспірно тягнуть за собою недійсність шлюбу, законодавець передбачив спрощену процедуру анулювання актового запису про шлюб, у даних випадках коло підстав недійсності шлюбу є вичерпним. У випадку коли питання існування самої підстави недійсності шлюбу є питанням оцінки або/та недійсність шлюбу, за наявності певної підстави, є питанням доказування та оцінки (істотність порушення прав та інтересів у зв'язку із існуванням певних обставин, характер спільних взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення) визнання шлюбу недійсним може відбуватися лише у судовому порядку. У останньому випадку перелік підстав недійсності шлюбу вичерпним не є. Так, відповідно до ч. 5 ст. 30 СК приховування відомостей про стан здоров'я одним із наречених, наслідком чого може стати (стало) порушення фізичного або психічного здоров'я іншого нареченого чи їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійним. Хоча слід зазначити, що коментована стаття (ст. 38 СК) використовує поняття “підстава недійсності шлюбу”, коли існування самої підстави не ставиться під сумнів. Поняття ж “може бути підставою”, що використано у ст. 30 СК, констатує, що вставлення такої підстави недійсності шлюбу як “приховування відомостей про стан здоров'я одним із наречених, наслідком чого може стати (стало) порушення фізичного або психічного здоров'я іншого нареченого” є питанням оцінки, у тому числі із застосуванням спеціальних знань. Іншими словами підстави недійсності шлюбу, що визначені у ст. 38 СК, не потребують оцінки на предмет свого існування (хоча можуть вимагати доказування, коли, наприклад, доводяться факти недобровільності шлюбу), на відміну від “приховування стану свого здоров'я одним із наречених”, що як обставина може стати підставою недійсності шлюбу лише у спосіб оцінки.

Під поняттям “підставою недійсності шлюбу” у контексті коментованої статті слід розуміти також поняття “можливою підставою недійсності шлюбу”, “підставою можливої недійсності шлюбу”.

Недійсність шлюбу сама по собі не є підставою констатації або визнання шлюбу недійсним, а є наслідком існування передбачених у СК України підстав недійсності шлюбу або/та шляхів їх визначення, наприклад, визначення відсутності наміру створення сім'ї при укладенні шлюбу (див. коментар до ст. 40 СК).

Шлюб констатується недійсним або визнається недійсним на підставі фактів та обставин, що визначені у СК України, існування яких, у свою чергу, також може залежати від оцінки та відповідно оціночного результату, існування доказів та відповідно доказування.

2. Підстава недійсності шлюбу у коментованій статті об'єктивована у вигляді наслідку порушення вимог ст. 22 СК (шлюбний вік), ст. 24 СК (добровільність шлюбу), ст. 25 СК (одношлюбність), ст.

26 СК (перелік осіб, які не можуть перебувати між собою у шлюбі) – див. коментар до ст. ст. 22, 24, 25, 26 СК.

See also:  Полон з точки зору кримінального законодавства

Від поняття “недійсний шлюб” слід відрізняти поняття “неукладений шлюб”, тобто шлюб, який як юридичний факт не відбувався (див. коментар до ст. 48 СК).

Коментована стаття визначає та посилається лише на підстави недійсності шлюбу, хоча не визначає саме поняття “недійсність шлюбу”. Статтею 45, 46 СК визначено правові наслідки недійсності шлюбу.

Можна зробити висновок, що юридичний стан під назвою “недійсність шлюбу” з однієї сторони породжується підставами недійсності, а з другої сторони породжує правові наслідки недійсності, що, зокрема, відображаються у припиненні особистих немайнових прав та у зміні або у скасуванні існуючих майнових прав осіб, що мали правовий статус подружжя (див. коментар до ст. ст. 45, 46 СК).

Недійсність шлюбу не залежить від наявності або відсутності вини одного із подружжя, хоча поняття вини може бути застосовним у разі застосування до особи, що уклала недійний шлюб, правових наслідків його недійсності (див. коментар до ст. ст. 45, 46 СК).

Водночас відсутність вини одного або обох із осіб, при визначенні недійсності шлюбу, не означає, що підстави недійсності шлюбу мають виключно об'єктивний, незалежний від бажань, намірів, волі характер.

Так, підставою недійсності шлюбу може бути його фіктивність, визначення якої у свою чергу передбачає аналіз наміру чоловіка та/або жінки щодо створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя. Недійсність шлюбу не можна розглядати і як міру відповідальності за порушення сімейного законодавства України, при наявності вини одного або обох із подружжя.

Водночас визнання шлюбу недійним також не можна розглядати як спосіб захисту прав одного або обох із подружжя (див. коментар до ст. 18 СК), на відміну від випадку визнання розірвання шлюбу фіктивним, що може розглядатися як спосіб захисту прав одного із подружжя.

Недійсність шлюбу як наслідок існування підстав його недійсності констатує лише те, що сторони шлюбу не досягли бажаного правового результату, який породжується шлюбом (див. коментар до ст. 21 СК). Недійсний шлюб можна також розглядати як юридичний факт, який породжує йому “властиві” правові наслідки, наприклад, відповідно до ч. 2 ст.

45 СК відбувається трансформація режиму майна, що набуло подружжя під час недійного шлюбу, із режиму спільної сумісної власності у режим спільної часткової власності. Розмір часток кожного із них визначається відповідно до їхньої участі у придбанні цього майна своєю працею та коштами. Недійний шлюб можна також розглядати і як проміжок часу, який, наприклад, визначається у питанні визначення участі кожного із осіб у придбанні або створенні майна.

Источник: https://legalexpert.in.ua/komkodeks/sku/87-sku/3231-38.html

Визнання шлюбу недійсним

Перебування у зареєстрованих шлюбних відносинах передбачає наслідки, пов'язані з майновими правами, обов'язками з утримання, спадковими правами. Для захисту прав подружжя Сімейним кодексом (СК) України передбачені норми, що регламентують майнові та інші питання шлюбних відносин, у тому числі і умови їх укладання.

Санкція за порушення сімейного законодавства – визнання шлюбу недійсним в Україні. Причини, порядок і наслідки недійсності шлюбу розглянемо у нашій статті.

Причини визнання шлюбу недійсним

СК України чітко регламентовані підстави для визнання шлюбу недійсним.

Законодавством визначено такі варіанти визнання шлюбу недійсним:

  • абсолютно недійсний;
  • визнаний недійсним судом автоматично;
  • визнається судом недійсним при наданні зацікавленою особою доказів для невизнання такого сімейного союзу.

До першої категорії (абсолютно недійсних) належать шлюби між особами (ст. 39 СКУ), які:

  1. Знаходяться у близькоспорідненому зв'язку. До таких осіб належать також і єдинокровні брати, і сестри.
  2. Визнано недієздатними.
  3. Знаходяться в іншому зареєстрованому шлюбі при укладанні шлюбного союзу.

Підстави для автоматичного визнання шлюбу недійсним розглянуті у ст. 40 СКУ. Основні причини:

  • відсутність вільного і усвідомленого волевиявлення особи, яка вступає до шлюбного союзу;
  • реєстрація шлюбу без реального наміру створити сім'ю – фіктивність.

Оскаржити реєстрацію шлюбних відносин і визнати шлюб недійсним можливо через судову інстанцію за наявності підстав, викладених у ст. 41 СК:

  1. При реєстрації сімейного союзу один із подружжя приховав інформацію про захворювання, що становить небезпеку для другого з подружжя або може вплинути на здоров'я їх потомства.
  2. Шлюбний союз був укладений між двоюрідними братом і сестрою, племінниками або між іншими родичами непрямого ступеня споріднення.
  3. Один з подружжя не досяг віку, за якого можливі шлюбні відносини, або не мав право на укладення шлюбу з інших причин.
  4. Подружжя є усиновлювачами або усиновленими, і не оформили документи про анулювання усиновлення.

Рішення суду про недійсність шлюбу під час його оскарження залежить від можливості позивачем довести факт порушення його прав, інтересів на судовому засіданні. При визнанні судом шлюбу недійсним враховується тривалість шлюбних відносин, характер взаємин, наявність дітей у союзі.

Позасудовий порядок визнання шлюбу недійсним

У разі укладення абсолютно недійсного шлюбу для його розірвання не потрібно буде звертатися до суду з позовною заявою. Достатньо подати заяву до держоргану РАЦС із проханням визнати шлюб недійсним, після чого буде зроблений відповідний запис у реєстраційній книзі.

До заяви необхідно додати копії:

  • паспорту;
  • свідоцтва про шлюб, який визнається недійсним;
  • рішення органу правосуддя про визнання особи недієздатною (за необхідності підтвердження даного факту);
  • документів, що підтверджують близьку кровну спорідненість подружжя (за необхідності);
  • виписки, довідки та інші документи, що підтверджують знаходження чоловіка в іншому зареєстрованому союзі.

Держорган РАЦС анулює актовий запис незалежно від того, чи розірваний шлюб, а також у разі смерті одного з подружжя. Якщо до внесення запису про анулювання недійсного шлюбу попередній зареєстрований шлюб розірвано, другий союз не потрібно буде визнавати недійсним.

Визнання шлюбу недійсним у судовому порядку

Для визнання союзу недійсним у судовому порядку необхідно звернутися з позовом до суду. Ст. 42 СКУ визначено такі категорії осіб, які можуть звернутися:

  1. Чоловік або дружина, що знаходяться у такому шлюбі.
  2. Батьки подружжя, сімейний союз яких може бути визнаний недійсним.
  3. Опікун, піклувальник неповнолітнього або обмежено дієздатної особи.
  4. Прокуратура.
  5. Орган опіки та піклування.

Доказова база для визнання судом шлюбу недійсним через відсутність вільного волевиявлення особи – підтвердження, що особа в момент реєстрації шлюбу не могла повністю усвідомлювати значення того, що відбувається в силу:

  • тяжкого психічного розладу, викликаного суб'єктивними, об'єктивними причинами;
  • знаходження в залежному, пригнобленому становищі, під тиском третіх осіб;
  • психічного або фізичного насильства;
  • алкогольного чи наркотичного сп'яніння.

Друга причина автоматичного визнання сімейного союзу недійсним – фіктивність відносин. Для підтвердження даного факту необхідно довести відсутність дійсних намірів створити сім'ю.

При розгляді справ суд враховує:

  1. Факт спільного проживання подружжя.
  2. Тривалість, характер відносин.
  3. Ведення спільного господарства.
  4. Придбання загального майна.
  5. Наявність спільних дітей.
  6. Спільний відпочинок й інші обставини.

За умови неможливості підтвердження фіктивності шлюбу сімейний союз не може бути визнаний недійсним.

При визнанні шлюбу недійсним у суді, у першу чергу, беруться до уваги інтереси подружжя, характер їх взаємин. У другу чергу, враховуються інші фактори – не досягнення шлюбного віку, приховування захворювання чи шлюбного союзу між не близькими родичами, усиновлювачами та усиновленими.

Наслідки визнання шлюбу недійсним

Основні наслідки визнання недійсності шлюбу в Україні – застосування санкцій відносно особи, яка свідомо і навмисне здійснювала незаконні дії. Правовими наслідками визнання сімейного союзу недійсним є (ст. 45 СК України):

  • анулювання всіх прав, обов'язків, що виникають у процесі шлюбу (з моменту його укладення);
  • статус майна, набутого подружжям, регулюється цивільним законодавством, а не сімейним, і належить чоловіку і дружині на праві часткової спільної власності (при розподілі такого майна враховується частка, внесена для його придбання кожним з подружжя);
  • сума аліментів, яка виплачувалася одному з подружжя, має бути повернута – особа не мала правових підстав для їх отримання;
  • особа має звільнити житлове приміщення, де проживала до визнання сімейного союзу недійсним;
  • зміна прізвища, здійснена у недійсному шлюбі, вважається зміненою без достатніх правових підстав.

Винятки, коли одружені мають право на розподіл спільно нажитого майна порівну, отримання аліментних виплат – якщо один із подружжя діяв добропорядно, не знав про вступ до недійсного шлюбу, з інших причин. У такому випадку наслідки визнання шлюбу недійсним будуть аналогічними розірванню законного офіційного шлюбу.

При визнанні шлюбу недійсним усі наслідки поширюються тільки на подружжя. По відношенню до дітей, народжених у таких шлюбах, діє правовий режим: вважається, що вони народилися у законному шлюбі.

Источник: https://legalcompany.com.ua/uk/vyznannya-shlyubu-nediysnym.html

Визнання шлюбних договорів недійсними: основні підстави та судова практика | ЮРЛІГА

Сімейним законодавством подружжю гарантовано право на укладення договорів між собою. Згідно з положеннями ст.

64 Сімейного кодексу (надалі – СК) України, дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Найпоширенішим видом договорів, що укладається подружжям, є шлюбний договір (надалі також – ШД), порядок укладення та виконання якого регламентований главою 10 СК.

Відповідно до статей 92, 93 СК України, особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям, може бути укладено шлюбний договір, яким регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки, а також можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.

  • Попри те, що укладення шлюбних договорів поки не стало поширеною практикою серед громадян України, національними судами щороку розглядається низка спорів щодо виконання та припинення шлюбних договорів.
  • Найпоширенішою та водночас найбільш складною категорією є спори про визнання шлюбних договорів недійсними.
  • У 2018 році Верховний Суд (надалі – ВС) переглянув дві справи за позовами про визнання шлюбних договорів недійсними та виніс за їх результатами 2 постанови: від 30 січня 2018 року у справі № 756/7489/15-ц та від 4 квітня 2018 року у справі № 752/22220/16-ц.
  • Статтею 103 СК України передбачено, що шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України (надалі- ЦК).
  • ВС, підтримавши усталену практику ВСУ, в обох вищевказаних постановах зазначив, що, виходячи зі змісту статей 9, 103 СК України, статей 203, 215 ЦК України, підставою недійсності шлюбного договору є недотримання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог:
  • 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства;
  • 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
  • 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
  • Розглянемо кожну з підстав визнання шлюбного договору недійсним та релевантну судову практику за 2018 рік:
  • 1. Щодо відповідності умов ШД нормам законодавства та моральним засадам суспільства
See also:  Рада приняла закон о строительстве платных дорог

Будь-який приватно-правовий договір, в тому числі і шлюбний, передусім, є категорією цивільного права. Відповідно до ст. 8 СК України, у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися положення ЦК України: загальні норми статей 3, 6 щодо свободи договору, а також глави 52, 53 щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни й розірвання.

Так, ч. 3 ст. 6 ЦК передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд.

ВС визнає, що для договірних відносин подружжя принцип свободи договору є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від його укладення); по-друге, можливість визначити зміст договору.

Принцип свободи договору може обмежуватися імперативними нормами закону. Для шлюбного договору такими нормами є:

1) ч. 4 ст. 93 СК України, за якою шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені СК, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище;

2) ч. 5 ст. 93 СК України, згідно з якою за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

На підставі вищевикладених норм ВС зазначає, що критерієм правозгідності (правомірності) шлюбного договору є, по-перше, відсутність суперечностей між його змістом та вимогами закону, тобто відповідність договору імперативним нормам та, по-друге, дотримання моральних засад суспільства.

У Постанові від 30 січня 2018 року ВС зазначив, що сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає із змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

ВС у вказаній постанові вчергове наголосив на невизначеності категорії “надзвичайно невигідне матеріальне становище”, вказавши, що вона має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини 3 ст. 10 ЦПК України.

Виходячи з аналізу актуальної судової практики, посилання позивачів на те, що умови договору поставили їх у надзвичайно невигідне матеріальне становище, не визнаються судами обґрунтованими та доведеними.

Суди справедливо зазначають, що сторона вільно погодилась на запропоновані умови, розуміла значення своїх дій та їхні правові наслідки, нотаріус ознайомив її з положеннями цивільного та сімейного законодавства України, а тому вона повинна виконувати укладений нею договір.

Так само невизначеним у законодавстві та в судовій практиці залишається поняття “моральні засади суспільства”. Досліджуючи обставини тієї чи іншої справи, суд має з'ясовувати відповідність умов шлюбного договору моральним засадам суспільства, керуючись своїм внутрішнім переконанням.

2. Щодо вільного волевиявлення сторін ШД

Чи не найбільш поширеною підставою для звернення до суду з позовом про визнання шлюбного договору недійсним є відсутність вільного волевиявлення однієї зі сторін. Позивачі зазначають, що укладали договори: а) під тиском, б) не розуміючи значення договору чи окремих його умов, в) не бажаючи реального настання юридичних наслідків і т.д.

  1. За відсутності доказів протилежного, суди, як правило, відмовляють у позові та посилаються на пункт оспорюваного договору про те, що сторони підтвердили усвідомлення значення своїх дій і можуть керувати ними, розуміють природу цього договору, свої права та обов'язки за договором; при укладенні договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані ними; договір укладено на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких для сторін обставин; договір вчинено з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивним), та не приховує інший правочин.
  2. Принагідно рекомендую особам, які планують укладати шлюбний договір, обов'язково передбачати вищезазначені положення в договорі задля мінімізації можливих ризиків.
  3. 3. Щодо спрямованості ШД на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним

Статтею 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правовими наслідками та водночас метою укладення шлюбного договору є врегулювання майнових відносин подружжя, визначення їхніх майнових прав та обов'язків. Якщо ж шлюбний договір має іншу спрямованість, він може бути визнаний судом фіктивним за позовом однієї зі сторін або іншої особи, права та інтереси якої порушуються таким договором.

У судовій практиці простежуються випадки укладення шлюбних договорів, направлених на уникнення майнової відповідальності одного із подружжя.

У вересні 2018 року Приморський районний суд м. Одеси вирішив справу № 522/23757/17, в якій, з метою ухилення від виконання рішення суду про стягнення з чоловіка боргу, подружжя уклало шлюбний договір, за яким набуте під час шлюбу майно передано у приватну власність дружини.

До суду звернувся кредитор, який звернув судове рішення про стягнення з чоловіка боргу до виконання та усвідомив неможливість задоволення своїх вимог.

Суд задовольнив позовні вимоги в повному обсязі, визнав шлюбний договір частково недійсним (в частині умов про передачу майна дружині).

Під час розгляду справи було встановлено, що укладений шлюбний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним, внутрішня воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву, такий правочин укладався умисно, з метою ухилення від виконання судового рішення.

Таким чином, суд, встановивши наявність хоча б однієї з трьох перелічених вище підстав для визнання ШД недійсним, задовольняє відповідні позовні вимоги. Разом з тим, з огляду на існуючу судову практику, варто констатувати складність доведення та доказування реального існування таких підстав.

Сімейним законодавством передбачена також можливість зміни умов шлюбного договору.Частиною 3 ст.

100 СК України передбачено, що на вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.

У судовій практиці трапляються випадки звернення до суду для зміни шлюбного договору на підставі ст. 652 ЦК України (у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору).

Так, минулого року Апеляційний суд Запорізької області залишив без змін рішення суду першої інстанції у справі № 318/1889/17, який про відмовився змінити умови шлюбного договору. Позивач, посилаючись на ст. 652 ЦК України, зазначав, що у зв'язку з підвищенням мінімальної заробітної плати протягом 2007-2017 рр.

(тобто, з моменту укладення шлюбного договору і до звернення до суду), істотно змінилися обставини, якими він керувався при укладенні договору.

Спір полягав у тому, що умовами договору передбачався обов'язок позивача на випадок розлучення – сплачувати на користь дружини 20 % від всіх видів його доходів, але не більше чотирьох розмірів мінімальної заробітної плати щомісяця протягом року.

Не викликає сумнівів, що розмір мінімальної заробітної плати справді істотно змінився у порівнянні з 2007 роком, однак суди першої та апеляційної інстанції категорично зазначили, що така зміна обставин не підпадає під дію ст. 652 ЦК України. Зміна обставин визнається істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Як зазначили судді, укладаючи шлюбний договір та визначаючи розмір плати на утримання дружини у разі розірвання шлюбу у співвідношенні до мінімальної заробітної плати, позивач брав на себе певні ризики на випадок зміни мінімального розміру заробітної плати та в момент укладання договору не мав будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого мінімального розміру заробітної плати не настане. А підписуючи вказаний договір, він надавав згоду саме на такі його умови.

Підсумовуючи все вищезазначене, необхідно підкреслити складність справ, пов'язаних з оспорюванням шлюбних договорів. Для доведення існування реальних підстав для визнання шлюбного договору недійсним необхідно підготувати ґрунтовну доказову базу та бути готовим відстоювати свою позицію в судах всіх інстанцій.

На мій погляд, задля уникнення можливих ризиків судових спорів та негативних майнових наслідків, варто докласти всіх можливих зусиль для належного врегулювання договірних відносин подружжя саме на момент укладення шлюбного договору, узгоджувати кожну умову та деталь, не нехтувати допомогою кваліфікованих фахівців у галузі сімейного права.

[Відстежувати судову практику щодо шлюбних договорів можна у Verdictum. До 20 березня 2019 року можна придбати систему аналізу судових рішень Verdictum і сервіс моніторингу партнерів ContrAgent зі знижкою 30%.]

Подготовлено специально для Платформы ЛІГА:ЗАКОН Связаться с редактором

Источник: https://jurliga.ligazakon.net/analitycs/184553_viznannya-shlyubnikh-dogovorv-nedysnimi-osnovn-pdstavi-ta-sudova-praktika

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*