Всу: порушенням недоторканості житла особи вважається будь-яке незаконне проникнення будь-кого навіть, якщо особа не має на це житло юридичних документів, але фактично проживає

ВСУ: Порушенням недоторканості житла особи вважається будь-яке незаконне проникнення будь-кого навіть, якщо особа не має на це житло юридичних документів, але фактично проживає

Статтею 30 Конституції України як невід’ємне право кожної людини та громадянина закріплено право на недоторканість житла. Згідно з Конституцією України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Для забезпечення непорушності зазначеного права держава створює дієвий механізм охорони приватного та особистого життя особи, одним із основних аспектів якого власне і є недоторканість її житла. Реалізацію цього права держава забезпечує рядом гарантій, серед яких важливе значення мають і правові, зокрема, кримінально-правові.

Так, статтею 162 Кримінального кодексу України передбачена кримінальна відповідальність за порушення недоторканості житла.

Відповідно до диспозиції вказаної статті законодавець криміналізував діяння, що полягають у незаконному проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконному проведенні в них огляду чи обшуку, а також незаконному виселенню чи інших діях, що порушують недоторканність житла громадян.

Безперечно закріплення відповідної кримінально-правової заборони свавільного проникнення до житла чи іншого володіння особи, з огляду на проголошення України демократичною, соціальною та правовою державою, основний зміст і спрямованість діяльності якої визначають права і свободи людини та їх гарантії, є позитивним кроком до, в першу чергу, убезпечення кожного від незаконної діяльності органів, що здійснюють досудове розслідування, яка проявляється в порушенні особистого простору особи, права на недоторканість житла внаслідок проведення несанкціонованих (проведених без ухвали слідчого судді) огляду та обшуку.

Проте попри позитивні моменти криміналізації відповідних діянь, на практиці правозастосування час від часу виникали певні проблеми стосовно сфери регулювання відповідної правової норми, а саме: чи поширюється відповідна кримінально-правова заборона порушення недоторканості житла та іншого володіння особи, окрім фізичних і на юридичні особи, що є власниками та/або володільцями різноманітного роду приміщень, які використовуються ними для задоволення господарських, виробничих тощо потреб.

Як видно зі змісту статті 162 Кримінального Кодексу України, законодавцем встановлена кримінально-правова охорона як житла, так і іншого володіння особи від передбачених диспозицією статті дій. Проте зазначена стаття не встановлює змісту відповідних понять у кримінально-правовому значенні.

Для тлумачення категорій «житло» та «інше володіння особи» довгий час правозастосовна практика спиралась на поняттєвий апарат цивільного законодавства (стосовно поняття «житло») та характеристику з точки зору доктрини права (щодо змісту поняття «інше володіння особи»).

Відповідно до статті 379 Цивільного кодексу України під житлом фізичної особи слід розуміти житловий будинок, квартиру, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. У подальших нормах Цивільного кодексу України (ст. 380, 382) законодавець певною мірою розкриває зміст зазначених понять.

Для потреб правозастосовної практики в межах кримінального процесу Верховним Судом України дано власне тлумачення поняття житла. Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від 06.11.

2009 року №10 під житлом потрібно розуміти приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо).

Також до житла прирівнюються ті його частини, в яких може зберігатися майно (балкон, веранда, комора тощо), за винятком господарських приміщень, не пов’язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай тощо).

Як бачимо, вказане тлумачення не надто відрізняється від легальної дефініції, адже головна ознака (приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей) присутня в обох визначеннях, а відрізняється тільки можливий перелік таких приміщень.

Окрім цього слід звернути увагу на специфічне поширення Верховним Судом України змісту поняття житло на його окремі частини, в яких може зберігатись майно. Така позиція суду може бути пояснена передусім особливим характером суспільних відносин та цінностей, за посягання на які Розділом VI Кримінального кодексу України (з метою однакового та правильного застосування судами норм якого і розроблена відповідна постанова) встановлена кримінальна відповідальність.

Стосовно поняття «інше володіння особи», то довгий час було відсутнє його законодавче визначення.

Наукову дискусію та розбіжні погляди доктрини та практики кримінального права щодо іншого володіння особи як предмету посягання згідно з конструкцією ст. 162 Кримінального кодексу України, на думку автора, можна (і потрібно) припинити з урахуванням прийняття у 2012 році нового Кримінального процесуального кодексу України, який у ч. 2 ст.

233 надав законодавче визначення зазначеного поняття. Так, під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи.

Окрім цього, відповідним нормативно-правовим актом було також закріплено поняття житла для цілей кримінального процесу.

Під житлом особи відповідно до Кримінального процесуального кодексу України слід розуміти будь-яке приміщення, яке знаходиться у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення.

Переконаний, що саме відповідні дефініції і трактування понять житла та іншого володіння особи повинні бути використані як органами досудового розслідування в ході кримінального провадження, так і судами при правозастосуванні.

Необхідність трактування відповідних понять саме у їх розумінні згідно з чинним КПК України, випливає, по-перше, із повторного (дубльованого) нормативного закріплення зазначених понять у кримінально-процесуальному законодавстві, попри наявність у цивільному законодавстві дефініцій зазначених понять, по-друге, особливим зв’язком кримінальних та кримінально-процесуальних норм, які за своєю суттю та соціальним призначенням мають на меті захист людини, суспільства і держави від передбачених законом кримінально-караних діянь. Також необхідність застосування саме закріплених ст. 233 КПК України тлумачень вказаних понять випливає із конструкцій відповідних норм матеріального та процесуального законодавства, відповідно до яких ст. 233 КПК України (а також ст. 13, 234, 237 КПК України) встановлюють певний порядок законного проникнення до житла чи іншого володіння особи, за порушення якого ст. 162 КК України передбачає кримінальну відповідальність.

Слід відзначити, що навіть законодавче визначення зазначених понять не усунуло проблеми визнання предметом вказаного злочинного посягання приміщень, що на праві власності чи іншому правовому титулі належать юридичним особам.

Часто правозастосувачі стоять на позиції неможливості поширення норм ст. 162 КК України на приміщення, що належать юридичним особам.

Проте таке звужувальне тлумачення диспозиції статті 162 КК України не відповідає духу закону та закріпленим у Конституції України гарантіям права власності юридичних осіб.

Якщо ми говоримо, що при порушенні недоторканості житла фізичної особи має місце посягання на певний особистий простір такої особи, на приватне життя тощо, то говорячи про незаконне проникнення до приміщень, які підпадають під категорію іншого володіння особи, такого сказати вже не можна.

На думку автора, приміщення службового, господарського, виробничого призначення, що входять відповідно до ст. 233 КПК України до змісту поняття інше володіння особи, ніякого відношення до особистого та приватного життя особи не мають.

Зокрема, під приміщеннями господарського призначення слід розуміти приміщення, які використовуються особою в ході підприємницької діяльності. Те ж саме, з певною долею умовності, можна сказати і про приміщення виробничого характеру. Службові приміщення, передусім, пов’язані із реалізацією особою трудової функції, її трудовою діяльністю.

З огляду на це виникає раціональне питання: чому правозастосовна практика стоїть на засадах кримінально-правової охорони таких приміщень фізичних осіб та ігнорує порушення недоторканості аналогічних приміщень юридичних осіб.

З огляду на це слід звернути увагу, окрім ст. 30 Конституції України, і на інші положення Основного закону. Так, відповідно до ч. 4 ст. 13 держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом.

Вважаємо, що задекларований відповідним положенням Конституції України рівний та однаковий державний захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання знаходить своє вираження зокрема і в положеннях ст. 162 КК України.

Обмеження правового захисту юридичних осіб, приміщення яких зазнали незаконного проникнення, є певним відступом від проголошеної рівності усіх суб’єктів права власності.

На практиці звужувальний підхід до тлумачення понять житло та інше володіння лише на користь фізичних осіб аргументують, зокрема, змістом диспозиції ст.

162 КК України, яка встановлює кримінальну відповідальність за незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян.

Останній вияв об’єктивної сторони, описаної в зазначеній статті закону, є певним чином узагальнюючим та вказує на те, що відповідною статтею закріплена кримінально-правова охорона саме недоторканості житла фізичної особи, і таке її формулювання виключає поширення норми на приміщення юридичних осіб.

Із наведеною позицією навряд чи можна погодитись хоча б з огляду на законодавчу неточність передбаченого ст. 162 КК формулювання.

Використання у досліджуваній статті поняття «громадяни» у разі її буквального тлумачення призводитиме до штучного обмеження іноземців та осіб без громадянства у закріпленому Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами, які регламентують статус таких осіб, права на недоторканість їхнього житла чи іншого володіння. Проте на практиці, попри навіть невдале формулювання статті 162 КК України, не виникає питань стосовно кримінально-правової охорони непорушності житла осіб, які не є громадянами України, але проживають на її території. З огляду на це, викликає подив однобічне трактування кримінального закону науковцем, який також поширює вказану норму на осіб без громадянства та іноземців, проте невиправдано виводить юридичних осіб із кола правового захисту цієї норми.

Як аргумент обмеження кола осіб, що підлягають правовому захисту згідно зі статтею 162 КК України, вказують на назву Розділу V, в межах якого розміщена зазначена норма, а саме: «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина».

See also:  Вссу: лазівка для адвоката наркомана або практика застосування ст. 309 кк україни – «незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту»

Таким чином простежується відсилка до родового об’єкту злочинів, передбачених цим розділом, – права і свободи людини.

Проте необхідно відзначити, що в межах зазначеного розділу виділяються склади кримінальних правопорушень, потерпілими від яких можуть і бути юридичні особи (зокрема статті 176 та 177 Кримінального кодексу України), тому вказаний аргумент також не може претендувати на абсолютну неоспорюваність.

З огляду на це, переконаний, що стаття 162 Кримінального кодексу України як предмет злочинного посягання охоплює також приміщення юридичних осіб.

Такої думки дотримується і Пленум Верховного Суду України в постанові від 28.03.

2008 року № 2 «Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства». Відповідно до абз.

2 п 11 зазначеної постанови: «згідно з вимогами ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 р. № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» судам необхідно враховувати, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини поняття «житло» у п. 1 ст.

8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 р.) охоплює не лише житло фізичних осіб. Воно може поширюватися на офісні приміщення, які належать фізичним особам, а також офіси юридичних осіб, їх філій та інші приміщення».

Аналіз судової практики ЄСПЛ щодо порушення ст. 8 Конвенції, дає можливість говорити про доволі широке тлумачення поняття «житло», яке на думку ЄСПЛ включає не лише домівку, але й інші об’єкти, які відповідно до законодавства України входять до обсягу поняття «інше володіння особи». Зокрема, до житла ЄСПЛ відносить:

  • – власне житлові приміщення, в яких проживає заявник (справа Бук проти Німеччини);
  • – переважно місце, де особа мешкає, навіть якщо воно облаштоване нею під житло з порушенням норм національного законодавства (справа Баклі проти Сполученого Королівства);
  • – приміщення особи, в якому вона здійснює професійну діяльність, наприклад, офіс адвоката, нотаріуса тощо (справа Пантелеєнко проти України);
  • – житло фізичної особи, яке водночас є офісом очолюваної нею компанії (справа Чеппел проти Сполученого Королівства);
  • – офіційний офіс компаній, їх філій або службових приміщень (фактично приміщення, що належать юридичним особам) (справа «Кола Ест» та інші проти Франції; справа Ромен і Шміт проти Люксембургу).

Таким чином, ЄСПЛ у своїй практиці поширює зміст закріпленого у ст. 8 Конвенції поняття «житло особи» на приміщення юридичних осіб.

Проте тут слід вказати, що на відміну від положень Конвенції, Конституція України закріпила не лише недоторканість житла, але й іншого володіння особи, а тому з огляду на юридичну доцільність при аналізі поняття житло та інше володіння особи слід відштовхуватись від закріплених КПК України їх легальних дефініцій, включаючи приміщення юридичних осіб до змісту поняття саме «інше володіння особи».

Окрім цього, запропонований підхід стосовно визнання приміщень юридичних осіб предметом посягання кримінального правопорушення, передбаченого ст. 162 КК України, узгоджується з кримінально-процесуальним законодавством та надає змогу юридичній особі бути потерпілим в межах вказаного кримінального провадження.

З огляду на законодавчу конструкцію ст. 162 КК України, юридична особа може бути визнана потерпілою, виходячи із норм чинного КПК України, лише у разі завдання їй внаслідок такого кримінального правопорушення майнової шкоди.

Така шкода може, наприклад, у пошкодженні та знищенні майна такої юридичної особи (виламування дверей, вибивання вікон тощо), що за розміром не буде відповідати великим розмірам, передбаченим статтею 194 КК України.

Тобто визнання приміщень юридичних осіб предметом відповідного злочинного посягання за певних умов дозволить юридичній особі брати участь в досудовому розслідуванні, активно впливати на його хід з метою захисту своїх порушених прав власника або володільця приміщення.

Окрім цього, поширення норми ст.

162 КК України на приміщення юридичних осіб дозволить уникнути правових колізій, які виникатимуть у разі перебування певного приміщення, що на праві приватної власності належить фізичній особі, на правах оренди у користуванні та володінні юридичної особи і навпаки.

Не вдаючись у детальний аналіз кримінально-процесуального права, слід все ж вказати, що потерпілим від вказаного кримінального правопорушення слід вважати саме особу, у володінні якої на момент вчинення злочину перебувало вказане приміщення.

З огляду на проведений аналіз та з метою уникнення можливості різнобічного трактування правозастосовними органами положень ст. 162 КК України було чимало спроб внести зміни до вказаної статті.

  1. Не вдаючись у критичний аналіз запропонованих змін до кримінального законодавства України, слід відзначити, що чинна редакція норми статті 162 Кримінального кодексу України все ж потребує значного удосконалення в контексті:
  2. – зазначення в частині першій статті «незаконне проникнення до житла фізичної особи чи до іншого володіння фізичної або юридичної особи» без посилання на громадянство фізичної особи;
  3. – формулювання примітки статті у вигляді відсилки на кримінально-процесуальні норми, якими закріплені визначення відповідних понять (з метою приведення кримінального та кримінально-процесуального законодавства у відповідність між собою);
  4. – формулювання назви статті у вигляді «порушення недоторканості житла та іншого володіння особи».
  5. Мифтахутдинов Владислав

Источник: http://jurblog.com.ua/2017/05/kriminalno-pravoviy-zahist-primischen-yuridichnih-osib-vid-nezakonnogo-proniknennya/

Непорушність права приватної власності: вторгнення до приміщення – законно?

У світлі останніх подій непоодинокими стали випадки доступу громадян до приватної власності чиновників високого рангу та людей із великим достатком, які були прибічниками минулої влади.

Взагалі, протягом існування Євромайдану обидві сторони конфлікту відступили від правового поля, чому передували певні події на вул. Грушевського, Майдані Незалежності та у державі в цілому. Не дивлячись на це, основним прагненням Євромайдану було та залишається – жити в державі європейського рівня.

Проте чомусь ми стали забувати про те, що в європейських державах існує верховенство права, в тому числі й непорушність права приватної власності.

ВСУ: Порушенням недоторканості житла особи вважається будь-яке незаконне проникнення будь-кого навіть, якщо особа не має на це житло юридичних документів, але фактично проживає

Таким чином, Конституція прямо нам вказує про те, що без рішення суду майно не може бути конфісковано.

Відповідно до ст. 13 Кримінального процесуального кодексу України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 233 КПК передбачено, що ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді.

На практиці ми бачимо ситуацію, коли особи безперешкодно за відсутності володільців приміщень, офісів, будинків входять на територію, проводять огляд майна, фіксуючи це все на відео.

При цьому будь-якого правового підґрунтя для таких дій не має, навпроти вони містять у собі ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 162 Кримінального кодексу України, а саме – незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, блокування до них доступу.

  • У світлі революційної необхідності таких дій та прагнення досягнення все ж таки поставлених цілей, вважаю за доцільне при необхідності вчинення таких дій користуватись першочергово правовими механізмами, які, по-перше, допоможуть зробити такі дії законними, по-друге, допоможуть зберегти предмет злочинного посягання у цілісності або ж зберегти сліди злочину, по-третє, це буде дійсно законно та не матиме негативних наслідків у вигляді порушення положень кримінального законодавства.
  • Згідно зі статтею 234 КПК обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб; обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді.
  • Функція проведення досудового розслідування та вчинення процесуальних дій, у тому числі й обшуку, відповідно до положень КПК, покладено на слідчого або відповідний підрозділ органів внутрішніх справ за дорученням слідчого.
  • На практиці надати законність обшуку можливо за таких обставин.

У разі наявності інформації щодо вчинення певною особою кримінального правопорушення, як приклад, у сфері службової діяльності або у сфері господарської діяльності, в порядку ст. 214 КПК необхідно подати до органу досудового розслідування із заявою про вчинення кримінального правопорушення та вказати факти та відомості, які на думку заявника вказують про вчинення злочину.

Після внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань даної заяви невідкладно необхідно звернутись до слідчого із клопотанням про проведення обшуку та, за необхідності, накладення арешту на майно. Слідчий в подальшому в порядку ст. 171 та ст. 234 КПК з арештом майна та обшуком відповідно.

Вважаю, що, враховуючи політичну ситуацію в країні та настрій суспільства, як слідчі з прокурорами, так і судді зможуть прийняте законне рішення в найкоротший термін.

У свою чергу, в рамках кримінального провадження такі дії допоможуть зібрати законну доказову базу для притягнення особи, винної у вчиненні кримінального правопорушення до обґрунтованої підозри та винесення відповідного вироку.

Источник: https://juristoff.com/sovety-yuristov/pravo-sobstvennosti/15207-neporushnist-prava-privatnoji-vlasnosti-vtorgnennya-do-primishchennya-zakonno

Стаття 162. Порушення недоторканності житла

  • 1. Незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян, –
  • караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.
  • 2. Ті самі дії, вчинені службовою особою або із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування, –
  • караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
  • Коментар:
See also:  Закон принят. за неуплату алиментов будут лишать водительского удостоверения

1. Об'єктом злочину є право людини на недоторканність житла та іншого володіння.

2. Його предметом може бути житло або інше володіння особи.

У контексті цієї статті житлом фізичної особи слід визнавати житловий будинок, квартиру, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Інше, крім житла, володіння особи – це земельні ділянки, гаражі, погреби, інші будівлі господарського, у т. ч.

виробничого призначення, відокремлені від житлових будівель, будь-які інші об'єкти, щодо яких особа здійснює право володіння (наприклад, транспортний засіб).

3. Потерпілим від цього злочину може бути тільки фізична особа – громадянин України, особа без громадянства або іноземець.

Порушення встановленого законом порядку проникнення до приміщення, яке належить на праві власності юридичній особі, не утворює склад злочину, передбачений ст. 162.

Такі дії за наявності для того підстав можуть розцінюватись як самоправство, перевищення влади чи службових повноважень або інший злочин.

  1. 4. З об'єктивної сторони порушення недоторканності житла може бути вчинене у формі:
  2. 1) незаконного проникнення до житла чи іншого володіння особи;
  3. 2) незаконного проведення в них огляду чи обшуку;
  4. 3) незаконного виселення;
  5. 4) інших дій, що порушують недоторканність житла громадян.

У всіх випадках злочин характеризується незаконним способом вчинення. Тобто, за певних підстав і умов проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку, виселення особи тощо є правомірними. Кримінально караного характеру вони набувають саме у зв'язку з незаконністю їх здійснення.

Під незаконним проникненням до житла чи іншого володіння особи слід розуміти будь-яке вторгнення у житло (інше володіння), здійснене всупереч волі законного володільця, за відсутності визначених законом підстав чи в порушення встановленого законом порядку.

Незаконний огляд – це проведення такої слідчої дії, як огляд житлового приміщення чи іншого володіння особи з недотриманням вимог щодо підстав його проведення або з порушенням процесуального порядку його проведення (проведення з іншою метою, ніж це передбачено кримінально-процесуальним законодавством, без понятих, без складання протоколу тощо). Відповідно до кримінально-процесуального законодавства, огляд житла чи іншого володіння особи проводиться лише за вмотивованою постановою судді, яка виноситься з додержанням встановленого законом порядку. У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, а також за письмовою згодою володільця огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді.

Для проведення у невідкладних випадках огляду місця події в житлі чи іншому володінні особи, який здійснюється за її заявою або повідомленням про вчинений щодо неї злочин, а так само у разі відсутності цієї особи або неможливості отримати від неї згоду на проведення невідкладного огляду місця події, рішення суду не потребується.

Обшук вважається незаконним, якщо він здійснений: 1) приватною особою; службовою особою, у т. ч.

з правоохоронних органів, яка не має права його проводити; 2) службовою особою, яка відповідно до закону наділена правом проведення обшуку (слідчим, працівником органу дізнання), але: а) за відсутності підстав для проведення обшуку (коли не порушено кримінальну справу або за відсутності достатніх даних про те, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини у справі або забезпечення цивільного позову, заховані в певному приміщенні або місці чи у будь-якої особи, а також про те, що в певному приміщенні або місці переховується злочинець); б) з порушенням процесуального порядку його проведення (без вмотивованої постанови судді, без участі понятих, без складання протоколу, без роз'яснення обшукуваним, понятим і відповідним представникам їхніх прав тощо). Відповідно до кримінально-процесуального законодавства, обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за вмотивованою постановою судді. У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, обшук житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді. При цьому в протоколі зазначаються причини, що обумовили проведення обшуку без постанови судді.

Під незаконним виселенням слід розуміти виселення із займаного житлового приміщення за відсутності підстав або з порушенням порядку, встановлених законом. Відповідно до чинного законодавства примусове виселення громадянина із житла може мати місце лише за рішенням суду у визначених законом випадках. Незаконним слід визнавати також виселення, здійснене неуповноваженою на те особою.

До інших дій, що порушують недоторканність житла громадян, може бути віднесено самовільне вселення до чужого житла, тимчасове використання житла без згоди його власника, незаконне проведення виїмки тощо. Термін “інші дії” дає підстави говорити про те, що склад розглядуваного злочину утворюють будь-які дії, що полягають у неправомірному проникненні у житло чи інше володіння громадянина.

Порушення недоторканності житла у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна, необхідності затримання злочинця, у т. ч. шляхом проведення з недотриманням установлених процесуальним законом вимог огляду чи обшуку, не утворює складу злочину, передбаченого ст. 162.

Закінченим цей злочин вважається з моменту вчинення описаних у диспозиції ч. 1 ст. 162 дій.

5. Суб'єкт злочину загальний.

6. З суб'єктивної сторони злочин характеризується лише прямим умислом. Винний усвідомлює, що порушує недоторканність житла громадян шляхом вчинення вказаних вище дій, і бажає їх вчинити.

7. Кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину є вчинення його: 1) службовою особою; 2) із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування.

Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та коментар, викладений у Загальних положеннях до розділу XVII Особливої частини КК.

Поняттям насильство у складі злочину, передбаченого ч. 2 ст. 162, охоплюється будь-яке фізичне насильство.

Заподіяння в процесі порушення недоторканності житла умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження за кваліфікуючих обставин, умисного тяжкого тілесного ушкодження або смерті потребує кваліфікації дій винного за сукупністю злочинів – за ч. 2 ст. 162 та статтями 115, 119, 121, ч. 2 ст. 122.

Порушення недоторканності житла, вчинене службовою особою, є спеціальним видом перевищення влади або службових повноважень. Кваліфікація дій виконавців і співучасників цих злочинів ще й за ст. 365 можлива лише за наявності реальної сукупності останніх.

Якщо порушення недоторканності житла вчинювалося службовою особою і при цьому воно супроводжувалось насильством, застосуванням зброї або діями, що завдають болю чи ображають особисту гідність потерпілого, вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст.

162 і частинами 2 чи 3 ст. 365.

* * * 

Конституція України (ст. 30, п. 13 розділу XV “Перехідні положення”).

Житловий кодекс України від 30 червня 1983 р. (статті 94, 97, 99, 109 – 117, 124, 132, 148, 157, 169).

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. (статті 379 – 383).

Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. (розділи 16, 17).

Закон України “Про статус народного депутата України” в редакції від 22 березня 2001 року (ст. 27).

Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 року (ст. 13).

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 12 від 25 грудня 1992 р. “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності” (п. 30).

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 9 від 1 листопада 1996 р. “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” (п. 15).

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 15 від 26 грудня 2003 р. “Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень” (п. 17).

Источник: https://legalexpert.in.ua/komkodeks/lku/1846-162.html

Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище

Стаття 185 Кримінального кодексу України
Частина 1 ст. 185 КК визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна.
З об'єктивної сторони крадіжка відноситься до злочинів з матеріальним складом.

Тому, крім діяння (таємного викрадення), обов'язковими її ознаками є позитивна матеріальна шкода, спричинена власнику викраденого майна, яка визначається його вартістю, а також причинний зв'язок між цією шкодою і таємним викраденням.

Викрадення полягає в дії (активній поведінці) і означає незаконне, безоплатне вилучення чужого майна поза волею власника.

Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому, — карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років.

Викрадення має бути безоплатним: винний не повертає викрадене, не оплачує його вартість, не відшкодовує ЇЇ будь-яким еквівалентом.

Крадіжка вважається закінченою з моменту вилучення майна і реальної можливості розпоряджатися ним як своїм власним: продати, сховати, подарувати, використати на свої потреби тощо. Якщо такої можливості не було, вчинене повинне кваліфікуватися як замах на крадіжку (див. ст. 15 КК).

З суб'єктивної сторони крадіжка передбачає тільки прямий умисел (див. ч. 2 ст. 24 КК): особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, таємно вилучає чуже майно, на яке вона не має ніякого права, передбачає спричинення матеріальної шкоди в певному розмірі і бажає спричинити таку шкоду.

Обов'язковими суб'єктивними ознаками крадіжки є корисливий мотив — спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна та корислива мета — збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб, в долі яких зацікавлений винний.

Суб'єктом крадіжки є фізична, осудна особа, яка досягла 14-ти років до моменту вчинення крадіжки.

Частина 3 ст. 185 КК передбачає крадіжку, поєднану з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або таку, що завдала значної шкоди потерпілому.

See also:  Законопроект №6688: «роскомнадзор» в украине или инструмент защиты от агрессора

Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, передбачає визначення, по-перше, ознак «житло», «інше приміщення», «сховище»; по-друге, ознак «проникнення». Тільки сукупність цих ознак дає можливість кваліфікувати крадіжку за ч. З ст. 185 КК.

Житло — це приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо). До житла прирівнюються і його складові частини, де може зберігатися майно (балкон, льох тощо), за винятком господарських приміщень, не пов'язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай тощо).

Приміщення — це різного роду споруди, будови, в яких постійно чи тимчасово знаходиться майно: крамниця, елеватор, база, промислове підприємство, музей тощо.

Інше сховище — поняття широке — будь-яке місце, яке призначене для постійного чи тимчасово зберігання майна і має засоби охорони від доступу сторонніх осіб (огорожа, наявність охоронця, сигналізація тощо). Це може бути контейнер, товарний вагон, охоронюваний загін та ін.

Під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище розуміється незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; обманним шляхом; з використанням підроблених документів тощо).

Обов'язковою ознакою проникнення є його незаконність, тобто відсутність у особи права перебувати у перелічених місцях, де знаходиться майно.

З суб'єктивної сторони проникнення вчиняється обов'язково з метою крадіжки. Якщо особа увійшла у приміщення не з метою крадіжки, але, перебуваючи там, вчинила крадіжку, то ознаки проникнення не буде. ;

Для проникнення не має значення, чи винний проник сам (фізично) у житло, приміщення чи використав певні знаряддя, якими, наприклад, через відкриту кватирку витяг майно.

Источник: http://42yurista.com/qa/21894/

Недоторканність житла

Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Недоторканність житла чи іншого володіння особи є однією із складових особистої недоторканності та тісно пов'язана з правом на недоторканність особистого і сімейного життя, гарантованого ст. 32 Конституції України. Саме тому ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р.

комплексно декларує ці права: «Кожен мас право на повагу до його приватного і сімейного житія, до житла і до таємниці кореспонденції». В своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово підкреслював, то за цією статтею Конвенції держава виконає свої зобов'язання не тільки якщо просто утримається від дій.

що ці права порушують, а за умови, що буде діяти за певних обставин таким чином, щоб гарантувати їх забезпечення.

Так, в рішенні по справі «Ейрі проти Ірландії» (1979 р.

) Європейський Суд ухвалив таке: «Хоч метою статті 8 є, в основному, захист окремої особи від довільного втручання з боку органів державної влади, ця стаття зобов'язує державу не лише утримуватися від такою втручання: до такого негативного зобов'язання додається також і позитивне, яке є необхідним для забезпечення дійсної поваги до приватного і сімейного житія».

Конституційне положення щодо недоторканності житла чи іншого володіння особи означає не тільки заборону входити до нього всупереч волі осіб, які в ньому проживають на легальних підставах, а й заборону розголошувати все. що в ньому діється. Недоторканними відповідно до коментованої статті є й особисті речі, документи, кореспонденція, інші особисті папери та манно, що зберігаються у житлі чи іншому володінні особи. 

Під житлом розуміють не тільки місце постійного проживання особи, а й місце її тимчасового, переважного проживання або перебування.

Житло – це приміщення, яке призначене для постійного чи тим часового проживання людей (приватний будинок, квартира, кімната в готелі, дача, садовий будинок тощо), а також ті його складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкони, веранди, комори тощо).

Крім того, слід звернути увагу на те, що Конституція України гарантує недоторканність не тільки житла, а й іншого володіння особи, тобто будь-якого приміщення, яке належить їй на законних підставах, – споруд господарчого призначення, службових або складських приміщень, гаражу тощо.

Право на недоторканність житла належить усім особам, які в ньому проживають. Тому не є його порушенням випадки, коли примусово до житла вселяється особа, яка мас на це законне право.

Конституція захищає володільця житла, а також інших осіб, які в ньому проживають, від незаконних посягань будь-яких інших осіб, зокрема представників влади, посадових, приватних осіб тощо. Проте гарантоване Конституцією право може бути обмежене за наявності передбачених законом підстав.

До таких належать необхідність провадження оперативно – розшукових заходів та слідчих дій з метою розкриття та розслідування злочину (проникнення у житло чи інше володіння особи, проведення обшуку, огляду, виїмки), виконання судових рішень, здійснення адміністративного нагляду.

Окрему групу підстав для вчинення законного проникнення до житла чи іншого володіння особи становлять випадки надзвичайного характеру, коли це пов'язане з необхідністю врятування людей або манна, ліквідації аварій, пожеж тощо. Конвенція передбачає аналогічні підстави обмеження даного права. Відповідно до п. 2 ст.

8 Конвенції органи державної влади не можуть втручатися у його здійснення інакше ніж згідно із законом і коли не необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або демократичного добробуту країни з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Конституцією України вперше передбачено, що проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку не допускається інакше як за вмотивованим рішенням суду. Тобто обмеження права на недоторканність житла чи іншого володіння особи можливе виключно на підставі вмотивованого судового рішення. Розгляд судом матеріалів для надання дозволу на провадження зазначених дій здійснюється з додержанням таємниці досудового слідства. 

Источник: https://uman-rda.gov.ua/nedotorkannist-zhitla-14-40-21-18-04-2018/

Кримінально-правовий аналіз порушення недоторканості житла. — Студопедия

Безпосереднім об’єктом злочину передбаченого ст. 162 КК України є право людини на недоторканність житла та іншого володіння. Право людини на недоторканність житла та іншого володіння гарантовано ст.30 Конституції України. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Предметом злочину може бути житло або інше володіння особи.. Інше, крім житла, володіння особи – це земельні ділянки, гаражі, погреби, будівлі господарського, призначення, відокремлені від житлових будівель, будь-які інші об’єкти, щодо яких особа здійснює право володіння. Потерпілими від злочину може бути – громадяни України, іноземці або особи без громадянства.

  • Об’єктивна сторона злочину може полягати у формі: 1) незаконного проникнення до житла чи іншого володіння особи; 2) незаконного проведення в них огляду чи обшуку; 3) незаконного виселення; 4) інших дій, що порушують недоторканність житла громадян.
  • Під незаконним проникненням до житла чи іншого володіння особи слід розуміти будь-яке вторгнення у житло (інше володіння), здійснене всупереч волі законного володільця, за відсутності визначених законом підстав чи в порушення встановленого законом порядку.
  • Незаконним вважається обшук, здійснюваний особами, які не мають на це права або вчинений із порушенням КПК, тобто особами, що за певних умов мають на це право, але в цьому випадку не були наділені необхідними повноваженнями (відсутність постанови суду щодо проведення обшуку).

Незаконний огляд – це проведення такої слідчої дії, як огляд житлового приміщення чи іншого володіння особи з недотриманням вимог щодо підстав його проведення або з порушенням процесуального порядку його проведення (проведення з іншою метою, ніж це передбачено кримінально-процесуальним законодавством, без понятих, без складання протоколу та ін.).

На відміну від обшуку, огляд житлового приміщення за чинним законодавством може бути проведений без рішення суду і санкції прокурора. Однак згідно з п. 13 Перехідних положень Конституції України такий порядок передбачається змінити, і огляд житла також стане можливим лише за вмотивованим рішенням суду.

Незаконне виселення має місце у разі, якщо воно здійснюється без законних підстав, тобто без судового рішення, що вступило в законну силу. Оскільки, відповідно до ч. 3 ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Незаконним є також виселення, що здійснене не уповноваженими на те особами.

До інших дій, що порушують недоторканність житла громадян, може бути віднесено самовільне вселення до чужого житла, тимчасове використання житла без згоди його власника, незаконне проведення виїмки та ін.

Злочин передбачений ст. 162 КК України має формальний склад і вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з указаних у цій статті дій.

Суб’єкт злочину – загальний.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 162 КК України) є вчинення його: 1) службовою особою; 2) із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування.

Під насильством слід розуміти фізичне насильство, як небезпечне, так і безпечне для життя і здоров’я потерпілого, в тому числі й таке, що заподіяло потерпілому легкі тілесні ушкодження.

Погроза застосування насильства виражається в залякуванні потерпілого застосуванням до нього фізичного насильства.

При цьому, погроза має бути реальною, тобто сприйматися потерпілим як така, що може здійснитися.

Источник: https://studopedia.ru/15_8019_kriminalno-pravoviy-analiz-porushennya-nedotorkanosti-zhitla.html

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*