Всу: стягнення боргу в іноземній валюті проводиться за курсом нбу, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом

ВСУ: Стягнення боргу в іноземній валюті проводиться за курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок щодо єдиного підходу у вирішенні спорів про належне виконання зобов’язання, визначеного в іноземній валюті.

Так, особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у ст. 53 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ч.

3 вказаної статті у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті державний виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого перерахування стягувачу.

У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті державний виконавець за правилами, встановленими частинами 1 і 2 цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби.

За змістом статей 192 та 524 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Грошове зобов’язання може бути виражене у гривні або сторони в договорі можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Суд встановлює, чи визначено зобов’язання в іноземній валюті, чи у гривні з визначенням грошового еквівалента в іноземній валюті. У разі визначення зобов’язання в іноземній валюті суд не вправі змінювати грошовий еквівалент зобов’язання і в резолютивній частині рішення має зазначити розмір і вид іноземної валюти, що підлягає стягненню.

Гривневий еквівалент іноземної валюти, що підлягає стягненню, визначається за офіційним курсом НБУ на момент виконання грошового зобов’язання, яким є дата зарахування коштів на рахунок стягувача або видачі йому готівки.

У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням.

З повним текстом постанови Великої Палати у справі № 761/12665/14-ц від 4 липня 2018 року (провадження № 14-134цс18) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75296546, а також для ознайомлення доступна окрема думка суддів Великої Палати за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75345788.

Источник: https://www.ukrainepravo.com/law-practice/practice_court/vs-vyslovyvsya-shchodo-vyrishennya-sporiv-pro-styagnennya-borgu-v-inozemniy-valyuti-/

Стягнення заборгованості: розрахунок боргу в еквіваленті до долару США

ВСУ: Стягнення боргу в іноземній валюті проводиться за курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом

Адвокат Морозов (судебная защита)

Стягнення заборгованості
за договором позики в національній валюті в перерахунку на еквівалент щодо
іноземної та її індексація.

01.03.2017 р. Верховний
суд України розглядаючи справу № 6-284цс17 в черговий раз
досліджував питання щодо стягнення заборгованості за договором позики вираженої
в іноземній валюті в перерахунку на національну.

  • Предметом суперечностей
    була правова позиція Верховного Суду України висвітлена у грудні 2016 року.
  • Так, 21 грудня 2016 року
    у справі за № 6-1672цс16 Верховний суд України
    зробив правовий висновок щодо стягнення суми заборгованості в іноземній валюті, яка визначається за офіційним курсом
    національної валюти на день ухвалення судового рішення
     (або на день подачі позову
    згідно з позовними вимогами).
  • Вирішуючи питання про
    усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм
    матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
    виходила з наступного.

Згідно зі
статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є
законним платіжним засобом на території України.

Іноземна
валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених
законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524
ЦК України, Законом України від
16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету
Міністрів України від
19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного
контролю», Законом України від
23 вересня 1994 року № 185/94-ВР
«Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

ВАЖЛИВО: Згідно зі
статтею 524 ЦК України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці
України – гривні.  Сторони
можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

  1. Відповідно
    до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане
    у гривнях.
  2. Отже, гривня
    як національна валюта вважається єдиним
    законним платіжним засобом на території України.
  3. Разом з тим
    частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в
    грошовому зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
  4. У такому
    разі сума, що підлягає сплаті за зобов’язанням, визначається в гривнях за
    офіційним курсом НБУ, встановленим
    для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором
    або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

В свою
чергу, відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання
сторонами.

Положеннями
статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України встановлено, що зобов'язання
має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього
Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та
вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно
ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння
зміна умов договору не допускається.

Згідно зі
статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його
виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк
(термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має
настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За змістом
пункту 30.1 статті 30 Закону України “Про платіжні системи та переказ
коштів в Україні” моментом
виконання грошового зобов’язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора
або видачі їх йому готівкою.

За відсутності
інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом,
зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним
належним чином (стаття 599 ЦК України).

Отже,
положення чинного законодавства не містять заборони на визначення грошового
еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті, а  також на здійснення
перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти
України по відношенню до іноземної валюти.

Дана
правова  позиція висвітлена в постановах Верховного Суду України від 4
липня 2011 року в справі № 3-62гс11,  від
26 грудня 2011 року  в справі № 3-141гс11 та від
07.10.2014 у справі №
910/763/13, а також у постановах Вищого господарського суду України від 03
серпня 2016 року у справі № 924/1968/15 та від 09
березня 2016 року справа №
910/9976/15.

ВАЖЛИВО:Якщо ж у
договорі передбачено інший порядок, суду слід з’ясувати сутність такого
визначення (Правовий
висновок Верховного суду України

Источник: https://advokat-morozov.blogspot.com/2017/03/blog-post_8.html

Про грошові еквіваленти у контексті зобов’язань. Юридична практика

ВСУ: Стягнення боргу в іноземній валюті проводиться за курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом

  • На даний час існує неоднакова правозастосовча практика щодо визначення гривневого еквіваленту грошових зобов’язань у іноземній валюті.
  • В цій постанові ВСУ визначив, що сума, що підлягає сплаті за зобов’язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
  • За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов’язання, виражене у грошовій одиниці України – гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.
  • Загальні положення виконання грошового зобов’язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
  • Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.
  • Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
  • У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов’язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Дана правова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду України від 4 липня 2011 року в справі № 3-62гс11 , від 26 грудня 2011 року в справі №3-141гс11 та від 7 жовтня 2014 року в справі №3-133гс14 та підтверджена нещодавньою судовою практикою Верховного суду України від 08.02.2017 року у справі № 6-1905цс16.

Верховний Суд у постанові по справі № 6-284цс17 від 1 березня 2017 року висловив позицію, що у випадку порушення грошового зобов’язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч.2, ст.

625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Окрім цього, стягнення суми боргу, відповідно до умов договору та положень ст.

533 ЦК України, проводиться за курсом долара США станом на 9 липня 2015 року – на день ухвалення судового рішення, як зазначено у позовних вимогах.

Боржник повинен брати до уваги офіційний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти на день зарахування коштів на рахунок кредитора. Такий висновок зробив ВС в постанові №638/1841/14-ц. Проте, іноді неможливість одностайного тлумачення пункту договору може призвести до зовсім інших наслідків.

See also:  Новеллы законодательства об ооо и одо

Проте, остання новела змусила багатьох правників більш уважно ставитися до кожного слова у договорі. Так, виносячи рішення по справі № 753/11000/14-ц, 18.04.18, ВС/КЦС зазначив: якщо встановлені правила, не дозволяють визначити зміст умови договору, слід застосовувати тлумачення contra proferentem, а саме, – слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав.

Вирішальне значення в цій справі мали відповідні формулювання договору купівлі-продажу квартири, у пунктах 4, 5 якого передбачалось, що продаж квартири здійснено за 22 277,00 грн, що на момент здійснення операції складає 11 763 умовні одиниці за курсом Національного банку України на день укладання договору, які покупець зобов’язувався виплатити продавцю протягом п’ятнадцяти років з моменту укладання договору, тобто до 14 лютого 2012 року.

При цьому договір не містить посилань на його обов’язок оплати вартості квартири відповідно до курсу іноземної валюти на день платежу.

Залишивши без змін рішення апеляційного суду, Верховний Суд у складі Об’єднаної Палати ВС зазначив, що аналіз змісту вказаного договору свідчить, що правила, встановленні статтею 213 ЦК України, не дозволяють визначити зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку.

Верховний Суд сформував правову позицію, відповідно до якої, у разі, якщо з’ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов’язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.

  1. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no Individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under The dominant sinfluence of the party)
  2. Підготовлено за матеріалами правових інтернет-ресурсів та правових видань.
  3. Читайте також:Мешканець Первомайська “забув” сплатити за оренду землі майже 110 тис. гривень

валюта Первомайськ юрист

489 всього переглядів, 2 сьогодні

Источник: https://vsesvit-news.info/pro-groshovi-ekvivalenty-u-konteksti-zobov-yazan-yurydychna-praktyka/

Валюта розрахунку – гривня, але за валютним курсом. Як це встановити в договорі?

Коментар до Постанови Верховного суду у складі Об’єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 р., справи №753/11000/14-ц

За загальним правилом, у разі визначення ціни договору з привязкою до валюти, ч. 2 ст. 533 ЦКУ вказує на те, що сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом НБУ, встановленим на день платежу, якщо інший порядок не встановлено договором. 

Чи обов'язково визначати такий “інший порядок”? Як це бачать фізособи та госпсуб'єкти при укладенні договорів позики, поставки, купівлі-продажу тощо?

В ідеалі, умови розрахунків за договорами з прив'язкою до валюти мали б виглядати так: 

Приклад 1. Загальна ціна за цим Договором розраховується в євро і складає 1 000 (одну тисячу) євро, що відповідає 12 500 (дванадцять тисяч п’ятсот) грн за офіційним курсом НБУ, встановленим на дату підписання Договору (скажімо, на 14.05.2014 р). Оплата проводиться в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим на дату здійснення платежу.

Ризики: чим більше покупець чи замовник відтягує строк оплати, тим більше він ризикує сплатити суму, яка у кілька разів може перевищувати суму домовленостей за договором.

Приклад 2. Загальна ціна Договору встановлюється в сумі 31 000 (тридцять одна тисяча) грн, у т. ч.

ПДВ – 5 166,67 грн, що дорівнює 1 170,25 (одну тисячу сто сімдесят) доларів США 25 центів за офіційним курсом НБУ на дату підписання цього договору (скажімо, на 29.05.2018 р).

  Ціна Договору підлягає зміні у випадку зміни курсу долара США, встановленого НБУ на дату оплати, за відношенням до курсу долара США, встановленого НБУ на дату укладення цього Договору, про що сторони укладають відповідний додаток. 

  • Ризики: якщо договір не планується виконувати протягом кількох місяців чи років, то такий порядок визначення ціни є цілком прийнятним для обох сторін, які шляхом укладення оркремого додатку мать можливість знову ж таки домовитись про ціну та збільшити її на незначну суму або іншим шляхом відшкодувати втрати від значного підвищення курсу валюти.
  • На показаних вище прикладах сторони при укладенні договору або визначають оплату за ним у гривнях з прив’язкою до курсу валюти зобов'язання на дату платежу (як правило, це курс НБУ), або, з метою уникнення значних інфляційних втрат, визначають власний курс розрахунку чи обов’язок переглянути ціну, якщо зростання курсу валюти на дату платежу (у порівнянні з курсом валюти на день підписання договору) перевищить певну межу.
  • Але часто сторони покладаються на закон та прописують такі положення такими загальними словами, що встановити, який ж порядок вони обговорювали при укладенні договору, неможливо навіть в суді.

Приклад 3. Умовами договору позики, а саме п. 2, передбачена відповідність повернення повної суми позики на день остаточного розрахунку в сумі, еквівалентній 180 000 дол. США за середнім курсом продажу комерційними банками м. Києва на день передачі грошей. (Постанова ВСУ у справі № 6-284цс17 від 1 березня 2017р.)

Ризики: суд визнав таку умову як інший порядок порядок розрахунків за ст. 533 ЦКУ, визначений сторонами.

Проте, словосполучення “на день передачі грошей” розтлумачив як суму заборгованості у валюті на день ухвалення судового рішення.

  Відтак, якщо замість “на день передачі грошей” було зазначено “на день надання позики” чи “на день повернення позики”, то сума могла би бути іншою (а, можливо, й значно меншою).

Приклад 4. Як у коментованому нами судовому рішенні, сторони встановили таке. Договір купівлі-продажу квартири ПрАТ “Ф” уклав з покупцем (фізособою) 14.02.1997 р. Відповідно до п.

4, 5 Договору купівлі-продажу передбачено, що продаж квартири здійснено за 22 277,00 грн, що на момент здійснення операції складає 11 763 умовні одиниці за курсом НБУ на день укладання договору, які покупець зобов'язувався виплатити продавцю протягом п'ятнадцяти років з моменту укладання договору, тобто до 14 лютого 2012 року. 

Ризики: покупець (власник квартири) сплатив цю суму кількома платежами: протягом періоду вересня 1995 року до вересня 2011 року сплачена сума складає у валюті загально — 3 195 доларів США (з урахуванням курсу долара на день здійснення платежів). У результаті, продавець недорахувався більш як 8 тис. доларів США (за його розрахунками).

Звісно, такі ризики достойні звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості з покупця.

Однак, наведені вище приклади самостійного та на власний розсуд визначення ціни договорів з прив'язкою до валюти призвели до необхідності Верховним судом поставити крапку в цій історії та змусити сторони, які укладають договори з визначенням ціни у валюті, замислитись над правильним та чітким формулюванням порядку розрахунків. Але це за умови, що сторони дійсно бажають досягти таких домовленостей, а не сподіватися на суд.

  1. Позиція судів та їх тлумачення умов Прикладу 4
  2. Так, розглядаючи спір за коментованим рішенням, суди по-різному розуміли викладений порядок розрахунків, наведений у Прикладі 4.
  3. Суди при тлумаченні порядку розрахунків розійшлись у своїх позиціях. 

Варіант 1. Так, з однієї сторони, наведені положення п. 4,5 Договору купівлі-продажу слід розуміти як те, що сторони не домовились про жоден порядок розрахунків — лише визначили грошовий еквівалент зобов'язання у валюті. У такому разі, слід застосувати загальні приписи ч. 2 ст.

533 ЦКУ, згідно з якими якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Рішення: вартість квартири має визначатись за курсом валюти на день платежу, що фактично вказує на наявність заборгованості.

Варіант 2. З іншої сторони — якщо сторони не домовились про порядок розрахунків у гривні з прив’язкою до курсу валюти, то розрахунки мають  бути здійснені за курсом на день укладення договору.

Тобто, сторони вказали, що вартість квартири складає 22 277,00 грн, що на момент здійснення операції складає 11 763 умовних одиниць за курсом НБУ на день укладання договору.

Фактично йдеться про фіксацію ціни в договорі на день його укладення без жодної прив'язки до курси валюти при здійсненні подальших розрахунків протягом 15 років. 

До речі, на користь саме цієї позиції свідчить й те, що сторони не визначили ані графіку платежів, ані дати платежів, відсутній й порядок здійснення розрахунку із коригуванням розміру періодичного платежу відповідно до курсу НБУ до іноземної валюти (про це зазначено у Рішенні Апеляційного суду м. Києва від 21.11.2017 р.).

Рішення: покупець у повному обсязі розрахувався за квартиру в сумі 22 27700 грн. І той факт, що загальна вартість квартири в результаті таких розрахунків складає лише суму у розмірі 3 195 доларів США (з урахуванням курсу долара на день здійснення платежів), вирішальної ролі для суду не відіграє.

  • Позиція Верховного суду — тлумачення проти продавця
  • Справа виявилась не простою, і в результаті — була передана на розгляд Об’єднаної Палати Касаційного цивільного суду ВС (тобто, йдеться про рішення відійти від попередніх висновків Верховного суду у подібних справах).
  • Останній зазначив, що наявними є принципово різний підхід до вирішення справ, що випливають з одних і тих правовідносин, у яких один і той ж предмет спору, і які врегульовані одними і тими ж нормами матеріального права, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці розгляду подібних спорів Верховним Судом. 
  • Відтак, навів своє особливе тлумачення умовам договору за Прикладом 4.
See also:  Комендантский час и чрезвычайное положение: могут ли ввести и насколько это законно

На думку ВС, аналіз змісту договору купівлі-продажу свідчить, що правила встановлені ст. 213 ЦКУ не дозволяють визначити зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку.

Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку, тому потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06.12.2007 р.).

Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem – слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав).

Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови.

При цьому це правило застосовується не лише в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.

Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які “не були індивідуально узгоджені” (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір “під переважним впливом однієї зі сторін” (under the diminant sinfluence of the party).

Тому, при з'ясуванні порядку проведення розрахунків за договором купівлі-продажу, Об’єднана Палата зробила висновок, що п. 4, 5 Договору купівлі-продажу передбачають визначення суми, що підлягає сплаті, з урахуванням умовних одиниць за курсом НБУ, саме на день укладання договору купівлі-продажу.

Порада: якщо ціна договору прив’язана до іноземної валюти, то, незалежно від того, в договорі варто вказувати або на порядок розрахунків, визначений законом (ст. 533 ЦКУ), або приділити цьому окремий розділ (де докладно узгодити власний порядок розрахунку суми платежу). Інакше, цю суму порахує суд і вона може стати несподіваною, навіть для обох сторін договору.

Источник: https://news.dtkt.ua/uk/law/contractual-relationship/48523

Стягуємо інфляційні за валютними грошовими зобов’язаннями. Податки &

Позиція сторін

Постачальник вважав правомірним стягнення інфляційних одночасно з курсовими різницями, оскільки це не суперечить законодавству і підтверджується судовою практикою.

Покупець, природно, заперечував проти позову. Зокрема, він указував, що оскільки сума платежу була перерахована в гривні на момент фактичної оплати товару, а донині вартість товару залишалася визначеною в іноземній валюті, стягнення інфляційних на суму основної заборгованості є неможливим.

Рішення справи судом

І суд першої, і апеляційної інстанцій, і ВГСУ стали на сторону покупця. Суди дійшли висновку, що норми ч. 2 ст. 625 ЦКУ стосовно сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються тільки на випадки прострочення грошового зобов’язання, визначеного в гривні.

Водночас ВГСУ відзначив, що в разі порушення грошового зобов’язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривні з визначенням еквівалента в іноземній валюті, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦКУ інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції компенсовані еквівалентом іноземної валюти.

Тобто курсова різниця, яка була отримана постачальником від покупця, що прострочив, покрила інфляційні втрати.

Думка редакції

В Україні з приводу використання грошової одиниці діє загальне правило, яке ми виводимо зі ст. 99 Конституцій України. А саме: грошовою одиницею в Україні є гривня. Вона ж є законним платіжним засобом на території нашої держави.

Проте, як це зазвичай буває, з кожного правила бувають винятки. Зокрема, їх установлює ч. 1 і 2 ст. 192 ЦКУ — іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і порядку, установлених законом.

Про який закон тут ідеться?

Наприклад, відповідно до ч. 4 ст. 524 ЦКУ сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. А ч. 2 ст.

533 ЦКУ уточнює, що сума, яка підлягає сплаті за зобов’язанням, визначається в гривні за офіційним курсом, установленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, грошове зобов’язання за договором може бути виражене як у гривні, так і прив’язуватися до курсу іноземної валюти.

Звичайно, зазвичай контрагенти віддають перевагу другому варіанту. І нічого тут не попишеш, адже ситуація з національною валютою в більшості випадків не радує.

Судячи з обговорюваного нами рішення, ті, хто за допомогою формул прописав у договорі прив’язку ціни до іноземної валюти, усе-таки в більш виграшному становищі. Є можливість стягнути не лише стандартні суму основного боргу, пеню тощо, але й курсову різницю.

Але з ВГСУ в частині інфляційних варто все ж погодитися.

Стягнути інфляційні за грошовими зобов’язаннями, які передбачають прив’язку до іноземної валюти, неможливо

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦКУ боржник, що прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми (якщо інший відсоток не встановлений договором або законом).

Але не потрібно забувати про суть інфляційних. ВГСУ вказує, що офіційний індекс інфляції, на який спираються при розрахунках інфляційних, розраховується Держкомстатом і визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України. Звідси висновок: індексації внаслідок знецінення підлягає лише гривня, але не іноземна валюта.

Тому норми ч. 2 ст. 625 ЦКУ, які передбачають сплату боргу з урахуванням індексу інфляції, можуть поширюватися тільки на прострочення «гривневого» грошового зобов’язання.

У нашому ж випадку, хоч і не прямо, а через формулу, установлюється той же еквівалент в іноземній валюті.

Подібна позиція ВГСУ будується на виведеннях ВСУ. Наприклад, у постанові від 01.03.2017 р. у справі № 761/1617/15-ц* суд дійшов висновку про те, що індексуватися може тільки національна валюта, але ніяк не іноземна.

Дещо про подібні компенсації. У деяких випадках ВГСУ доходить дивних висновків про те, що в інвалютних грошових зобов’язаннях не можна стягати і 3 % річних.

Источник: https://i.Factor.ua/ukr/journals/nibu/2017/july/issue-54/article-28639.html

Чи можна стягнути з боржника суму в іноземній валюті без зазначення еквіваленту в гривні: думка Верховного Суду

09:17, 24 ноября 2019

Заборони на виконання грошового зобов’язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено в договорі, чинне законодавство не містить.

Верховний Суд, вирішуючи питання стягнення грошової суми в іноземній валюті, неодноразово наголошував, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

З аналізу правових норм Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що гривня, як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України.

У разі укладення цивільно-правових угод сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти — фізичні особи, які перебувають на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тобто фактично суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. Тлумачення статей 1046 та 1049 Цивільного кодексу України дає змогу зробити висновок, що належним виконанням зобов’язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, в розмірі та в тій валюті, яка визначена договором позики, а не виключно в національній валюті України.

Нагадаємо, статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. Конституція не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

  • Отже, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
  • Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законами України «Про валюту і валютні операції» та «Про зовнішньоекономічну діяльність».
  • Прийнятий у 2019 році Закон України «Про валюту і валютні операції» встановлює винятки щодо яких при можливе використання іноземної валюти. Так, усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні, крім розрахунків за:
  • 1) операціями зі здійснення іноземних інвестицій та повернення іноземному інвестору прибутків, доходів (у тому числі дивідендів) та інших коштів, одержаних на законних підставах у результаті здійснення іноземних інвестицій;
  • 2) операціями банків з надання банківських та інших фінансових послуг на підставі банківської ліцензії;
  • 3) операціями з надання фінансових послуг, визначених пунктами 1-5 частини другої та частиною третьою статті 9 цього Закону, що надаються небанківськими фінансовими установами та операторами поштового зв’язку, які мають ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій;
  • 4) операціями з розміщення, виплати грошового доходу та погашення облігацій, казначейських зобов’язань України, номінованих в іноземній валюті, якщо це передбачено проспектом цінних паперів (умовами їх розміщення);
  • 5) операціями з купівлі-продажу державних цінних паперів, номінованих в іноземній валюті, якщо ініціатором або отримувачем за такою валютною операцією є банк;
  • 6) іншими операціями, визначеними Митним кодексом України та (або) нормативно-правовими актами Національного банку України.
  • Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у справі №723/304/16-ц суди першої та апеляційної інстанцій, помилково зазначили у своїх рішеннях висновок про стягнення з відповідача на користь позивачів боргу одночасно з визначенням у іноземній валюті та в еквіваленті у гривні.
  • Свобода здійснення валютних операцій передбачає право фізичних та юридичних осіб — резидентів укладати угоди з резидентами та (або) нерезидентами та виконувати зобов’язання, пов’язані з цими угодами, у національній валюті чи в іноземній валюті, у тому числі відкривати рахунки у фінансових установах інших країн.

Так, у справі №761/12665/14-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово.

У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

  1. Як зазначив Верховний Суд, заборона укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України, відсутня.
  2. А отже, укладення договірних зобов’язань в іноземній валюті та їх виконання не суперечить чинному законодавству.
  3. Аналогічні правові висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду справах:
  • № 761/12665/14-ц,
  • № 373/2054/16-ц,
  • № 464/3790/16-ц.  

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що Верховний Суд розтлумачив термін «преюдиційні факти».

Крім того, ми писали, що Велика Палата винесла постанову на виконання рішення ЄСПЛ у справі довічно засудженого.

Источник: https://sud.ua/ru/news/publication/155239-styagnennya-sumi-v-inozemniy-valyuti-bez-viznachennya-grivnevogo-ekvivalentu-visnovok-vs

Стягнення заборгованості за кредитом в інвалюті: що брав, те й повертай

Судова палата у цивільних справах Верховного суду України 16 вересня 2015 р. розглядаючи справу № 6-190цс15 дійшла висновку, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

У зв’язку з наведеним вище слід дійти висновку про те, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.

  • Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, – стягнути грошову суму в іноземній валюті.
  • Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
  • Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
  • Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
  • 16 жовтня 2011 року вступив у силу Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з яким частину першу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

У справі, яка є предметом перегляду, кредитний договір укладено сторонами 23 серпня 2007 року. На час укладення цього кредитного договору Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті.

Джерело:

Источник: https://uteka.ua/ua/publication/news-14-delovye-novosti-36-styagnennya-zaborgovanosti-za-kreditom-v-invalyuti-shho-brav-te-j-povertaj

Велика Палата ВС про особливості стягнення боргу в іноземній валюті

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок щодо єдиного підходу у вирішенні спорів про належне виконання зобов'язання, визначеного в іноземній валюті.

Так, відповідно до матеріалів справи N 761/12665/14-ц позивач звернувся до Касаційного цивільного суду з касаційною скаргою, яка мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що правовідносини сторін у цивільній справі є валютними в розумінні ч. 2 статті 192, ч.

3 статті 533 ЦКУ, оскільки всі розрахунки між сторонами здійснювалися виключно в інвалюті, а відтак правових підстав для конвертування зобов'язань з інвалюти у національну валюту України немає.

З метою визначення єдиного підходу при вирішенні справ у спорах про належне виконання зобов'язання, визначеного в інвалюті, та необхідності відходу від правової позиції, зазначеної у постанові ВСУ у справі N 6-1445цс17 від 13.09.2017 р., Касаційний цивільний суд передав дану справу на розгляд Великої Палати ВС.

Так, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата вважає, що касаційна скарга має бути задоволена з огляду на таке:

– за змістом статей 192 та 524 ЦКУ гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Грошове зобов'язання може бути виражене у гривні, або сторони в договорі можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті;

– відповідно до ч. 3 статті 53 Закону “Про виконавче провадження” (N 606-XIV від 21.04.99 р.

) у разі обчислення суми боргу в інвалюті держвиконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого перерахування стягувачу.

У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті державний виконавець за правилами, встановленими частинами 1 і 2 цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби;

– суд встановлює, чи визначено зобов'язання в іноземній валюті, чи у гривні з визначенням грошового еквівалента в іноземній валюті.

У разі визначення зобов'язання в іноземній валюті суд не вправі змінювати грошовий еквівалент зобов'язання і в резолютивній частині рішення має зазначити розмір і вид іноземної валюти, що підлягає стягненню.

Гривневий еквівалент іноземної валюти, що підлягає стягненню, визначається за офіційним курсом НБУ на момент виконання грошового зобов'язання, яким є дата зарахування коштів на рахунок стягувача або видачі йому готівки.

Таким чином, у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням.

———————-

Постанова Верховного Суду N 761/12665/14-ц від 04.07.2018 р.

Той і інші огляди читайте без обмежень в програмах Дінай

Источник: http://dinai.com/ua/overview/4474

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*