Як прийняти спадщину за законом та заповітом?

Як прийняти спадщину за законом та заповітом?Нещодавно на Юрист-блозі ми торкнулися теми спадкування, а саме порядку оформлення спадщини. А зовсім давно ми писали про спадкування за законом. І, напевно, питання спадкування не було б вислвітено повністю якби ми не написали матеріал про отримання спадщини за заповітом (спадкування за заповітом).

Що таке заповіт і хто його може скласти

Заповітом є особисте розпорядження особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт має особа з повною цивільною дієздатністю. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

За загальним правилом повну цивільну дієздатність має особа, яка досягла вісімнадцяти років. Крім того, набути повну цивільну дієздатність можливо у випадку реєстрації шлюбу, укладенням трудового договору після досягнення шістнадцятирічного віку, запису особи матір’ю чи батьком дитини. У звязку з цим, повна цивільна дієздатність фізичної особи може підтверджуватись:

  • паспортом заповідача в тому числі з відміткою про шлюб у паспорт;
  • свідоцтвом про шлюб;
  • записом про те, що дана особа є матір’ю або батьком дитини, у свідоцтві про народження дитини;
  • рішенням органів опіки та піклування про надання повної цивільної дієздатності;
  • рішенням суду про надання повної цивільної дієздатності, тощо.

Однією з центральних практичних проблем посвідчення заповітів є відсутність у нотаріуса можливості встановити обсяг цивільної дієздатності повнолітньої фізичної особи.

Проблема викликана відсутністю уніфікованого реєстру судових рішень про визнання осіб недієздатними та обмежено дієздатними.

Тому навіть нотаріальне посвідчення заповіту аж ніяк не гарантує неможливості визнання його в подальшому недійсним внаслідок укладення його особою з недостатнім обсягом цивільної дієздатності.

Право на заповіт здійснюється особисто, а отже спадщина за заповітом через представника не може бути заповідана.

Хто може бути спадкоємцями для отримання спадщини за заповітом?

Заповідач сам може визначити кому він заповість своє майно, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних чи родинних відносин.

Крім того, він може заповісти своє майно підприємству, установі, організації, територіальній громаді, іноземній державі або будь-яким іншим учасникам цивільних відносин.

У своєму заповіті він може зазначити, що одна частина спадкового майна перейде, наприклад, до фізичної особи, а інша – до держави чи юридичної особи.

Як прийняти спадщину за законом та заповітом?

Обовязкова частина у спадщині

Обов’язкову частку у спадщині мають малолітні (до 14 років), неповнолітні (до 18 років), повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки.

Зокрема, Конституційний суд України у своєму рішенні від 11 лютого 2014 року у справі № 1-1/2014 роз’яснив, що таке право, крім того, мають повнолітні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності.

Вищевказані особи мають право на половину частки, яка б належала кожному з них у разі спадкування за законом, незалежно від змісту заповіту. Розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Що можна передати у спадщину за заповітом?

Заповідач є вільним у визначенні обсягу спадщини за заповітом. Він може охопити заповітом усе спадкове майно або його частину, має право заповісти спадщину у вигляді арифметичних спадкових часток (1/2, 2/3 тощо), так і конкретне майно (право власності на жилий будинок, автомобіль, права вимоги до боржника за конкретним договором тощо).

У разі охоплення заповітом лише частини спадщини, незаповідане майно перейде до спадкоємців за законом відповідно до правил черговості, а за їх відсутності – за заявою територіальної громади буде визнане відумерлим на підставі ст. 1277 ЦК. До спадкоємців за заповітом спадщина, не охоплена заповітом, перейти не може, навіть якщо інших спадкоємців (спадкоємців за законом) немає.

Який порядок складення заповіту?

Законодавство встановлює чіткі вимоги до форми та змісту заповіту:

  • заповіт має бути складеним письмово;
  • заповіт має бути посвідченй нотаріально або особами, уповноваженими на те законом;
  • у заповіті має бути зазначено місце та час його складення;
  • заповіт повинен бути підписаний особисто заповідачем.

У деяких випадках на практиці для надання додаткової легітимності заповіту у випадку його підписання іншою особою замість заповідача нотаріус також запрошує не менш ніж двох свідків, які беруть участь у посвідченні.

Слід мати на увазі, що за законодавством присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов’язковою у таких випадках:

  • при посвідченні заповіту іншою посадовою, службовою особою, перелік яких наведений у ст. 1252 ЦК;
  • якщо заповідач не може через фізичні вади сам прочитати заповіт (абзац третій ч. 2 ст. 1248 ЦК).

Крім того, будь-який заповіт може бути посвідчений при свідках за бажанням заповідача (ч. 1 ст. 1253 ЦК).

Зміна та скасування заповіту

Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт чи скласти новий. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто.

Право на скасування та внесення змін до заповіту зберігається за заповідачем у будь-який час, за умови збереження у заповідача повної цивільної дієздатності.

Источник: https://jurist-blog.com.ua/zapovit.html

Як оформити спадщину: роз’яснює юрист

Як прийняти спадщину за законом та заповітом, куди і які заяви та документи подавати, в які терміни? Докладні роз’яснення щодо процедури оформлення спадщини підготувала Богдана Яворницька – юристка  Кам’янeць-Подільського офісу Мережі правового розвитку при громадській організації «Асоціація юристів м. Кам’янець-Подільського».

Згідно зі статтею 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкодавець – це фізична особа, права та обов’язки якої після смерті переходять до інших осіб.

Спадкоємці – це особи, що набувають право на спадщину (особи, які є живими на момент відкриття спадщини, особи, що були зачаті за життя спадкодавця і народилися після відкриття спадщини, а також юридичні особи та держава). Право спадкування тісно пов’язане з правом власності, оскільки спадкування є одним із засобів набуття права власності.

До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Проте існують виключення при спадкоємстві. Відповідно до ст.

1219 Цивільного кодексу України не можна успадкувати права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; (це не стосується таких виплат, налічених спадкодавцеві, але не отриманих їм за життя, – вони передаються членам його сім’ї, а у разі відсутності таких – включаються в спадок); права та обов’язки особи як кредитора або боржника.

  • Куди подавати заяву про прийняття спадщини
  • Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах – уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
  • Право на спадщину відкривається за останнім місцем проживання спадкодавця (населений пункт) або ж, якщо воно невідоме, за місцезнаходженням нерухомого майна (його основної частини).
  • Якщо за останнім місцем проживання особи діють декілька нотаріусів, то правом вибору фактично наділений той зі спадкоємців, хто першим звернеться з заявою.
  • Особі, яка бажає звернутися першою до нотаріуса необхідно мати при собі наступні документи:
  • Свідоцтво про смерть спадкодавця;
  • Документ, що підтверджує останнє місце проживання померлої особи (довідка житлово-експлуатаційної організації, довідка правління житлово-будівельного кооперативу про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця; запис у будинковій книзі про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, довідка адресного бюро, довідка райвійськкомату про те, що спадкодавець до призову на військову службу проживав за відповідною адресою).

Подання заяви про прийняття/відмову в прийнятті спадщини

Особи, які хочуть прийняти спадщину, повинні звернутися з відповідною заявою до нотаріуса за місцем відкриття спадщини. Обов’язок звернення не поширюється:

  • на осіб-спадкоємців, які постійно проживали разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини (на момент смерті). Такі особи приймають спадщину автоматично, якщо тільки не подали заяву про відмову від спадщини. Доказ спільного проживання – відмітка в паспорті про місце проживання, довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем;
  • на малолітніх, неповнолітніх, недієздатних осіб та осіб, дієздатність яких обмежено. Вони також вважаються такими, що прийняли спадщину автоматично, якщо від неї не відмовились.

Строки подачі документів для прийняття спадщини

Строк прийняття спадщини становить 6 місяців із дня відкриття. Якщо протягом цього терміну спадкоємець не прийме спадщину, він втрачає право на її прийняття.

Якщо спадкоємець проживав (був зареєстрований) зі спадкодавцем за однією адресою, вважається, що він автоматично прийняв спадщину, якщо не подав заяву про відмову від спадщини.

Втім, якщо до складу спадщини входить нерухоме майно все одно доведеться подати заяву для переоформлення документів. В іншому разі спадкоємець не зможе надалі ним розпоряджатися.

Варто зауважити, що в такому випадку заяву можна подати навіть після закінчення 6-місячного терміну.

Як діяти, якщо пропущено строк для прийняття спадщини

Вийти із ситуації можна двома шляхами:

  1. Отримати письмову згоду інших спадкоємців і подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу.
  2. Подати позов до суду. Необхідно буде пояснити, чому ви пропустили термін. Якщо суд визнає такі причини поважними, то продовжить строки.
  1. Відповідно до частини З статті 1272 Цивільного кодексу України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
  2. Отже, поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій, які має оцінити суд з урахуванням доводів та заперечень учасників справи та врахувавши її фактичних обставин.
  3. До можливих поважних причин можна віднести наступні:
  • тривалу хворобу, що обмежує можливість пересування;
  • довгострокове відрядження;
  • знаходження в місцях позбавлення волі;
  • незнання про те, що родич помер (наприклад, вам не повідомили про це інші родичі);
  • необізнаності спадкоємця про наявність заповіту (повідомлення про смерть спадкодавця не публікувались у регіональній пресі).
See also:  Незаконне розпорядження органу влади земельною ділянкою унеможливлює законне набуття права приватної власності на отриману земельну ділянку, навіть при юридичному оформленні цього права (справа № 617/682/15-ц, 06.03.17)

Чинне законодавство не містить виключеного переліку таких поважних причин фактично ставлячи поняття оцінки такої поважності на розсуд суду.

Проте постійне проживання за кордоном не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Оскільки цe нe пов’язано з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій, які має оцінити суд з урахуванням доводів та заперечень учасників справи та врахувавши її фактичних обставин.

У разі ненадання належних та допустимих доказів того, що з відповідного проміжку часу спадкоємцю не було відомо про смерть спадкодавця, а також доказів того, що проживання за межами України в указаний період було пов’язано з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій щодо прийняття спадщини у встановлений законом строк.

Водночас пропуск спадкоємцем строку для прийняття спадщини без поважних причин не свідчить про наявність у такого спадкоємця порушеного, невизнаного або оспорюваного права, яке підлягає захисту в судовому порядку.

Незнання про те, що подати заяву потрібно було в 6-місячний термін, поважною причиною не вважається. Якщо суд продовжить термін для подачі заяви, ви подаєте заяву разом з копією рішення суду нотаріусу. Далі в загальному порядку відбувається оформлення спадщини.

Прийняття спадщини за законом

Згідно з Цивільним кодексом, існує черговість спадкування, пов’язана зі ступенем споріднення, за якою претендентами на майно можуть бути спадкоємці кількох черг. Особливість черговості полягає в тому, що поки існує хоча б один спадкоємець попередньої черги, спадкоємцям наступної черги можна ні на що не розраховувати.

Всього існує п’ять черг спадкоємців за законом.

  • Перша черга включає: батьків, другого з подружжя (йдеться тільки про офіційно зареєстрований шлюб) і дітей. Що стосується дітей, то не має значення, від якого вони шлюбу. Головне, щоб у їхніх свідоцтвах про народження спадкодавець був записаний як батько.
  • У другу чергу успадковують рідні брати/сестри, дід/баба спадкодавця.
  • У третю чергу входять рідні тітка й дядько.
  • У четверту чергу право успадкування мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менше п’яти років до відкриття спадщини.
  • Нарешті, п’ята черга – це всі інші спадкоємці: племінники, троюрідні онуки та інші близькі особи. У цю ж чергу входять особи, які перебували на утриманні спадкодавця і не були членами його сім’ї.

Особами на утриманні вважаються неповнолітні та непрацездатні (пенсіонери та інваліди), які отримували від спадкодавця матеріальну допомогу не менш як п’ять років, і це було єдиним засобом їх існування.

Пріоритет належить найближчим людям померлого – дружині, дітям, батькам. Їм оформлення спадщини здійснити найпростіше. Однак закон захищає інтереси й інших категорій родичів – тіток, дядьків, прабабусь, прадідусів, племінників, двоюрідних братів та сестер.

Також при укладенні договорів дарування та при оформленні спадщини спадкоємцями першого та другого ступеня споріднення (батьки, чоловік або дружина, діти, у тому числі усиновлені) вартість майна оподатковується за нульовою ставкою, тому документи про оціночну вартість майна не повинні вимагатися нотаріусом.

Прийняття спадщини за заповітом

Зазвичай оформлення спадщини за заповітом проводиться у нотаріуса за місцем проживання спадкодавця. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт, а також у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Окрім цього, спадкодавець може заповісти своє майно не тільки родичам, а й конкретним організаціям або державі.

Право на обов’язкову частку у спадщині відповідно до ст. 1241 Цивільного кодексу України

Перелік таких осіб, визначений вищевказаною статтею Цивільного кодексу України, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

До цього переліку входять лише особи, які належать до першої черги спадкоємців за законом і є малолітніми, неповнолітніми, повнолітніми непрацездатними дітьми спадкодавця (в тому числі усиновленими), непрацездатною вдовою (вдівцем), непрацездатними батьками (усиновителями) та дітьми, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені після відкриття спадщини.

Малолітніми є особи, що не досягли 14-ти років, неповнолітніми є особи, що не досягли 18-ти років. Непрацездатними вважаються жінки, які досягли 55 років та чоловіки – 60 років; інваліди І, ІІ, ІІІ груп, незалежно від того, чи призначена їм пенсія.

Неповнолітні особи, які набули повної цивільної дієздатності (у разі реєстрації шлюбу особи, яка не досягла повноліття, або у тому разі, якщо особа, яка досягла шістнадцяти років, працює за трудовим договором, а також неповнолітня особа, яка записана матір’ю або батьком дитини) також мають право на обов’язкову частку, якщо на час відкриття спадщини не досягли вісімнадцяти років, оскільки вони продовжують належати до категорії неповнолітніх.

Продовження особою трудової діяльності після досягнення загального пенсійного віку не позбавляє права на обов’язкову частку у спадщині. Однак, вихід на пенсію на пільгових підставах права на обов’язкову частку у спадщині не дає.

Обов’язкова частка у спадщині визначається в розмірі половини від тієї частки, яка належала б кожному зі спадкоємців, що мають право на неї, при спадкуванні за законом, незалежно від змісту заповіту.

Право на обов’язкову частку в спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців на її отримання, а також місця проживання спадкоємця. Але, якщо інші спадкоємці заперечують проти видачі свідоцтва про право на спадщину на обов’язкову частку, то вони вправі звернутися з відповідним позовом до суду.

У встановлених законом випадках суд, з урахуванням відносин між спадкоємцями, що мають право на обов’язкову частку (а також за інших обставин, що мають істотне значення), може зменшити її розмір.

Це може бути, наприклад, коли здійснення права на обов’язкову частку у спадщині перешкоджає можливості передати спадкоємцеві за заповітом майно, яким спадкоємець, що має право на обов’язкову частку, за життя спадкодавця не користувався, а спадкоємець за заповітом використовував його для проживання (будинок чи інше житлове приміщення).

Можуть бути враховані відносини між спадкоємцями і спадкодавцем, які існували за життя останнього, а також інші обставини, які мають істотне значення (наприклад, майновий стан спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині).

  • Для визначення розміру обов’язкової частки у спадщині важливим є визначення кола осіб, які б могли спадкувати за законом у разі відсутності заповіту, та визначення складу майна, з якого складається спадщина.
  • Визначається дійсна вартість спадкового майна як заповідана, так і не заповідана, з урахуванням усіх спадкоємців за законом, які були б закликані до спадкування (у тому числі спадкоємців за правом представлення на частку їх рідних, які б мали бути спадкоємцями за законом, але померли до часу відкриття спадщини).
  • Для встановлення всієї спадкової маси в повному обсязі спадкоємець, який має право на обов’язкову частку, вправі звернутись до нотаріуса із заявою про вжиття заходів до охорони спадкового майна.
  • До обов’язкової частки зараховується все, що особа, яка має право на таку частку, отримує зі спадщини за будь-якою підставою: вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість встановленого на її користь заповідального відказу, банківський вклад, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

Спадкоємці інших черг, а також онуки і правнуки спадкодавця, батьки яких померли до відкриття спадщини, не мають права на обов’язкову частку при спадкуванні за заповітом.

Наприклад, якщо громадянин складе заповіт на користь будь-якої особи, а на момент відкриття спадщини буде встановлено, що у спадкодавця є непрацездатний брат, то все майно успадкує спадкоємець за заповітом, оскільки брат права на обов’язкову частку не має.

  1. Позбавлення права на обов’язкову частку в спадщині закон не передбачає.
  2. Спадкоємець може відмовитись від отримання свідоцтва про право на спадщину на обов’язкову частку, подавши до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву.
  3. Якщо спадкоємець, який має право на обов’язкову частку у спадщині, не прийме спадкове майно у встановлений законом строк чи відмовиться від спадщини, майно успадковується спадкоємцями за заповітом.

Обов’язкова частка визначається шляхом визнання права за спадкоємцем на ідеальну частку спадщини чи виділенням йому при розділі визначених речей із спадкової маси. Якщо заповідається не все майно, обов’язкова частка виділяється, в першу чергу, за рахунок не заповіданої частини, а при її недостатності – за рахунок заповіданої.

Якщо спадкоємцю, який має право на обов’язкову частку, в майні спадкодавця припадає частка, рівна обов’язковій або більша, то правила статті 1241 Цивільного кодексу України не застосовуються.

P.S.Офіси Мережі правового розвитку створені та працюють за підтримки  програмної ініціативи «Права людини та правосуддя» Міжнародного Фонду «Відродження».

Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою Міжнародного фонду «Відродження».

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Источник: https://ldn.org.ua/consultations/yak-oformyty-spadschynu/

Загальне поняття про спадщину. Спадкування за заповітом, за законом. Прийняття спадщини – Освіта.UA

  • Друкувати
  • Запитати
  • Надіслати другу
  • Підписатись на новини

Отже, спадкування – перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Звідси випливає, що спадкове право – це сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу прав та обов'язків померлого до інших осіб. Слід наголосити, що спадщина відкривається після смерті фізичних осіб і лише вони можуть бути спадкодавцями.

See also:  Новый закон о жку: особенности документа и задолженность украинцев за коммуналку

Юридичні особи не помирають, а ліквідовуються; отже, вони можуть бути тільки спадкоємцями. Не буває спадкування і між живими.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, існування яких не припиняється його смертю.

Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права, право на відшкодування шкоди у зв'язку з каліцтвом. До спадщини входять і борги спадкодавця.

Однак спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає за борги спадкодавця лише в межах дійсної вартості успадкованого ним майна.

Особливий порядок встановлений для спадкування предметів домашньої обстановки та вжитку. Ці предмети переходять за законом до спадкоємців, які проживали спільно зі спадкодавцем до його смерті не менше від одного року незалежно від їх черги і спадкової частки.

Велике значення для спадкування мають час відкриття та місце відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а місцем відкриття спадщини є останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме – місцезнаходження майна або його основної частини.

Спадкоємцями можуть бути особи, які були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті за його життя і народжені після його смерті. Проте не мають права стати спадкоємцями особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця або кого-небудь із спадкоємців або зробили замах на їх життя.

Крім цього, за законом не мають права стати спадкоємцями батьки після дітей, стосовно яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, що злісно ухилялися від виконання покладених на них законом обов'язків щодо утримання спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку.

Спадкування за заповітом

Спадкування відбувається на двох головних підставах: за заповітом та за законом. Звичайно, що законним буде і такий варіант спадкування: частина майна заповідається спадкодавцем, а частина – переходить у спадщину за законом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок її смерті.

Кожен може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам (як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом), а також державі або окремим юридичним особам. Причому заповідач може в заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Зазначимо, що неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менш як дві третини частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов'язкова частка). На випадок смерті зазначеного в заповіті спадкоємця або відмови його від заповіту заповідач може назначити іншого спадкоємця, тобто у цьому випадку відбувається підпризначення спадкоємця.

Заповіт – це одностороння угода, за якою права та обов'язки для Інших осіб виникають за волею заповідача. Тому до заповіту встановлюються такі самі умови дійсності, як до будь-якої угоди. Звідси стає зрозумілим, що заповіт може бути складений лише дієздатною особою.

Більш того, якщо буде встановлено, що заповідач склав заповіт внаслідок насильства чи погрози, чи був змушений його скласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, він може бути визнаний недійсним. Заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт.

При цьому заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт цілком або в частині, в якій він йому суперечить.

Оскільки заповіт виконується після смерті заповідача, то з'ясувати його зміст просто ні в кого. Тому до форми заповіту законом встановлюються жорсткі вимоги.

Він завжди повинен бути укладений у письмовій формі із зазначенням місця й часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і посвідчений нотаріусом або посадовою особою, посвідчення якої прирівнюється до нотаріального, зокрема головним лікарем лікарні, де перебуває на лікуванні фізична особа.

За заповітом можуть переходити не лише права, заповідач має право пов'язати перехід прав і з виконанням певних обов'язків. Зокрема, заповідач вправі покласти на спадкоємця за заповітом виконання будь-якого зобов'язання (заповідальний відказ) на користь однієї або кількох осіб (відказоодержувачів), які набувають права вимагати його виконання.

Виконання заповіту покладається на призначених у ньому спадкоємців. Однак заповідач може доручити виконання заповіту особі, зазначеній у заповіті (за її згодою), яка не є спадкоємцем (виконавцеві заповіту).

Виконавець заповіту має право вчиняти всі дії, необхідні для виконання заповіту, зокрема розшукувати спадкоємців, управляти спадковим майном, виявляти боржників і кредиторів спадкоємця та ін.

Виконавець заповіту не одержує винагороди за свої дії щодо виконання заповіту, але має право на відшкодування за рахунок спадщини понесених ним необхідних витрат.

Спадкування за законом

Досить часто спадкодавці не складають заповітів. Яким же чином слід поступати у цьому випадку? Тут діє дуже просте правило: спадкоємство відбувається за законом, оскільки воно не змінено заповітом.

Спадкоємцями за законом є діти (в тому числі й усиновлені), дружина, батьки (усиновителі) померлого; онуки і правнуки; брати і сестри; дід і бабуся як з боку батька, так і з боку матері. Однак всі ці спадкоємці спадкують права та обов'язки померлого в порядку черги (див. “Мовою документів”).

До числа спадкоємців за законом належать також непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менш як один рік до його смерті. Вони успадковують нарівні зі спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства.

Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден із спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого переходить до держави.

Перехід майна до держави відбувається також у випадках, якщо хтось із спадкоємців відмовився від спадщини на користь держави.

Зазначимо, що й у разі, якщо через відсутність спадкоємців за законом заповідана тільки частина майна спадкодавця, то решта майна переходить до держави.

Прийняття спадщини

Для того щоб спадкоємець став власником належного йому майна, він має прийняти спадщину. При цьому законом передбачено, що не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

Вважається, що спадкоємець прийняв спадщину:

  • якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;
  • якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Спадкоємець зобов'язаний вчинити ці дії протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини.

Якщо строк, що залишився, менше від 3 місяців, він продовжується до трьох місяців. Строк, встановлений для прийняття спадщини, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними.

Спадщина може бути прийнята після закінчення строку і без звернення до суду за наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.

Інколи трапляються випадки, коли спадкоємець помирає після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти. У цьому разі право на прийняття належної йому частки спадщини переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

08.09.2010

Источник: https://osvita.ua/vnz/reports/law/9471/

Спадкування за заповітом | Комментарии нотариуса

Подробности Опубликовано 31.03.2015 14:03

Що таке спадкування за заповітом?

Коли громадянин залишив заповіт, то після його смерті майно переходить до особи чи до осіб, вказаних у заповіті, тобто настає спадкування за заповітом. Спадкування за заповітом матиме місце за умов, що заповіт буде дійсним, що спадкоємці не будуть усунені від спадщини і що спадкоємці за заповітом висловлять згоду прийняти спадщину.

Кожна дієздатна особа може за життя визначити долю належного їй майна на випадок смерті. Таке розпорядження, зроблене у встановленій законом формі, і називається заповітом.

  • Закон надає фізичній особі право призначити спадкоємців шляхом складання заповіту та розподілити спадкове майно, майнові права та обов’язки на свій погляд.
  • Значення заповіту полягає в тому, щоб визначити порядок переходу всього майна або його частини, майнових прав та обов’язків до певних осіб, який буде існувати після смерті заповідача.
  • Заповіт може бути складений будь-якою особою?

Заповідачем може бути повністю дієздатна особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).

Повну цивільну дієздатність особа може також набути в разі реєстрації шлюбу до досягнення повноліття, особа, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, неповнолітня особа, яка записана батьком або матір’ю дитини, особа, яка досягла шістнадцяти років і отримала право на зайняття підприємницькою діяльністю.

  1. Особливістю заповіту є його суто особистий характер, що проявляється в неможливості складати заповіт через представника.
  2. Не тільки через представника, а й через будь-яку іншу особу (іншого з подружжя, члена сім’ї, родича) вчинення заповіту неможливе.
  3. Які вимоги пред'являються до заповіту?

Відповідно до статті 1247 Цивільного кодексу України заповіт має бути укладений у письмовій формі і нотаріально посвідчений. Порушення зазначеної форми (укладання заповіту в простій письмовій формі або в усній формі) тягне за собою недійсність заповіту .

Якщо у  населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного,  може  бути  посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Заповіт складається у двох примірниках. Один з них зберігається у нотаріальній конторі, другий видається заповідачеві.

У заповіті обов'язково зазначається місце та час його укладення

Заповіт має бути підписаний самим спадкодавцем у присутності нотаріуса чи іншої особи, яка має право відповідно до Цивільного кодексу України посвідчувати цей документ. Якщо громадянин за станом здоров'я не має змоги з'явитися до нотаріальної контори, він має право запросити нотаріуса додому.

Якщо заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у його присутності заповіт має право підписати інша особа.

Вона підписує заповіт у присутності нотаріуса або іншої службової особи, яка має право посвідчувати цей документ. При цьому слід зазначити причини, з яких заповідач не міг підписати заповіт власноручно.

See also:  Если законопроект об антикоррупционном суде так и не примут, до осени траншей мвф можно не ждать – экономист новак

Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його складено.

При складанні та посвідченні заповіту нотаріус перевіряє, чи є заповідач тією особою, від імені якої складено заповіт, перевіряє правомірність заповітних розпоряджень та дієздатність заповідача.

Зміст заповіту повинен бути складений так, щоб розпорядження спадкодавця не викликало непорозумінь чи спорів після відкриття спадщини.

Нотаріус повинен відмовити у посвідченні заповіту, коли в ньому містяться незаконні розпорядження або коли заповідач є недієздатною особою. Нотаріус має право відмовити в посвідченні заповіту, якщо заповідач тимчасово перебуває в такому стані, що не може розуміти значення своїх дій (наприклад, заповідач перебуває у нетверезому стані).

Заповідач не повинен представляти нотаріусу документи чи будь-які інші докази належності йому майна, з приводу якого складається заповіт. Цей факт перевіряється вже після відкриття спадщини.

Особлива форма розпоряджень на випадок смерті передбачена законом щодо вкладів у банках. Вкладник може залишити розпорядження безпосередньо відповідному банку про те, кому слід видати вклад у разі його (вкладника) смерті.

  • У будь-якому разі питання про чинність заповіту може постати лише з відкриттям спадщини, але аж ніяк не при складанні та посвідченні заповіту.
  • Необхідно також зазначити, що нотаріус, інша  посадова,  службова особа,  яка посвідчує заповіт, свідки,  а також фізична особа,  яка  підписує  заповіт замість заповідача, не мають  права  до  відкриття  спадщини розголошувати  відомості щодо  факту  складення  заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.
  • На чию користь і щодо якого майна може бути складений заповіт?
  • Відповідно до Цивільного кодексу України кожний громадянин має право залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку) одній чи кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Отже, заповіт на користь далекого родича чи просто приятеля буде дійсним і тоді, коли на момент відкриття спадщини будуть живі спадкоємці за законом (наприклад, діти, дружина та ін.).

Спадкодавець має право заповідати своє майно державі, державним, кооперативним та громадським організаціям, незважаючи на те, що у нього є спадкоємці за законом.

Спадкодавець може поділити майно між спадкоємцями за законом або сторонніми особами в будь-яких частках. Наприклад, одному зі спадкоємців може залишити 9/10 спадщини, а іншому — 1/10 її.

Усе це стосується всякого майна, в тому числі і предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку.

Законодавством України не передбачено особливого режиму для хатнього майна при спадкуванні за заповітом: заповідач може розпоряджатися ним так само, як і іншим майном.

Отже, заповідач має право залишити своє хатнє майно особам, які з ним не проживали, навіть за наявності таких законних спадкоємців, які проживали спільно з ним більше року до його смерті.

  1. Таким чином, за заповідачем визнається право:
  2. ü розподіляти все своє майно між всіма спадкоємцями за законом в нерівних долях;
  3. ü заповідати частину свого майна, залишивши його другу частину по-за заповідальних розпоряджень;
  4. ü позбавити спадщини одного чи всіх своїх спадкоємців (крім неповнолітніх дітей та інших непрацездатних спадкоємців);
  5. ü заповідати все своє майно державі або окремим державним, кооперативним або суспільним організаціям;
  6. ü заповідати майно будь-яким стороннім особам;
  7. ü змінити порядок спадкування майна, що відноситься до предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку, та заповідати предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку будь-якому із своїх спадкоємців , незалежно від місця їх проживання.
  8. У чому полягає право на обов'язкову частку в спадщині?
  9. Свобода нотаріальних розпоряджень обмежується в інтересах неповнолітніх і непрацездатних дітей спадкодавця, а також його непрацездатного подружжя та батьків.
  10. Це обмеження полягає в тому, що малолітні та неповнолітні (які не досягли 18 років), повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки (після 55 років жінки і після 60 років чоловіки, так само й інваліди І, II та III груп) спадкують, незалежно від змісту заповіту,  половину частки,  яка належала б кожному з  них у  разі  спадкування  за  законом.

Цю частку, на яку за всіх обставин мають право зазначені спадкоємці, називають обов'язковою часткою у спадщині. Якщо заповідач позбавить обов'язкової частки своїх неповнолітніх чи непрацездатних спадкоємців (з числа зазначених раніше), то заповіт у цій частині буде недійсним.

  • В окремих випадках, розмір обов'язкової частки в спадщині може бути зменшений судом з урахуванням конкретних обставин справи.
  • Наведений перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
  • Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку в спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку.
  • Яким чином спадкується частина спадщини, що не охоплена заповітом?

Частина спадщини,  що не охоплена  заповітом,  спадкується спадкоємцями  за  законом  на  загальних  підставах.  До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

Які дії і у які терміни необхідно вчинити спадкоємцю за заповітом для того, щоб прийняти спадщину?

Необхідно ще раз наголосити на тому, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право  прийняти спадщину або не прийняти її.

У випадку прийняття спадщини слід враховувати, що не допускається прийняття спадщини з умовою чи застереженням. Так, не можна прийняти лише якусь частину майна, що входить до складу спадщини, а від іншої частини відмовитися взагалі чи прийняти її під якоюсь умовою. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.

  1. У разі відмови спадкоємця від прийняття спадщини, останній має право відмовитися від спадщини взагалі або зробити це на користь інших осіб.
  2. Водночас, слід мати на увазі, що відмова від прийняття спадщини спадкоємця за заповітом не позбавляє його права на спадкування за законом.
  3. Для прийняття спадщини встановлюється загальний строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, тобто з дня смерті спадкодавця або з дня, з якого він був оголошений померлим.

Спосіб, у який особи, що бажають прийняти спадщину, можуть реалізувати своє право, буде залежати від місця їх постійного проживання. Так, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого законодавством для прийняття спадщини, він не заявив про відмову від неї.

  • У тому разі, якщо спадкоємець на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, але бажає прийняти спадщину, він має подати до нотаріальної контори відповідну заяву про її прийняття.
  • Заява про прийняття спадщини чи заява про відмову від неї, подається особисто спадкоємцем до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.
  • Якщо заява про прийняття спадщини надсилається поштою, на ній повинна бути нотаріально засвідчена справжність підпису спадкоємця.

За загальним правилом спадкоємець, який протягом шестимісячного строку, не подав заяву про прийняття спадщини, вважається таким, що не прийняв її. Разом з тим законодавством передбачені випадки, коли строк на прийняття спадщини може бути продовжений.

  1. Так, особи, які виявили бажання прийняти спадщину після спливу строку встановленого для її прийняття, матимуть на це право, якщо отримають письмову згоду всіх спадкоємців, які прийняли спадщину.
  2. Крім того, додатковий строк, достатній для прийняття спадщини, може бути визначений в судовому порядку, за умови, якщо спадкоємець не прийняв спадщину вчасно з поважних причин.
  3. Що стосується прийняття спадщини малолітніми, неповнолітніми, недієздатними особами, а також особами, цивільна дієздатність яких обмежена, то вони вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків відмови від спадщини.

При цьому слід мати на увазі, що вищезазначена категорія осіб має можливість скористатися правом на відмову від спадщини лише за певних умов. передбачених законодавством.

Так, фізична особа,  цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися  від  прийняття  спадщини  за  згодою  піклувальника і органу опіки та піклування.

Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до  вісімнадцяти років  може  відмовитися  від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування.

Батьки  (усиновлювачі),  опікун  можуть  відмовитися   від прийняття спадщини,  належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

  • Яким чином здійснюється оформлення спадкоємцем права на спадщину за заповітом?
  • Спадкоємець має право одержати свідоцтво про право на спадщину.
  • Свідоцтво про право на спадщину видається нотаріусом спадкоємцеві, який прийняв спадщину.
  • Статтею 1297 Цивільного кодексу України встановлений обов’язковий порядок для спадкоємця звернутися до нотаріуса за отриманням свідоцтва про право на спадщину, якщо у складі спадкового майна є нерухоме майно. 
  • У відповідності до Цивільного кодексу України, до нерухомого майна, нерухомості відносяться земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. 
  • Покладаючи на спадкоємців обов’язок отримати свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, законодавець тим самим забезпечує спадкоємцю право реалізовувати набуте ним право власності щодо успадкованого нерухомого майна. 
  • Видача свідоцтва про право на спадщину за загальним правилом проводиться нотаріусом після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. Процесуальний строк у шість місяців встановлюється для того, щоб нотаріус у достатній мірі зумів перевірити всі підстави для видачі спадкоємцям свідоцтва про право на спадщину:
  • – встановити факт смерті спадкодавця;
  • – час і місце відкриття спадщини;
  • – наявність спадкового майна та відсутність обтяжень його боргом;
  • – визначення кола спадкоємців (за законом та за заповітом);
  • – визначення частки спадкового майна, яка належить кожному з спадкоємців.

Враховуючи зазначене, свідоцтво про право на спадщину – це процесуальний нотаріальний акт, який посвідчує перехід прав власності на майно спадкодавця до спадкоємців. Якщо успадковане майно підлягає обов’язковій державній реєстрації, то свідоцтво про право на спадщину є для спадкоємців правовстановлюючим документом.

Приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу 

Поляруш Ольга Петрівна

Источник: https://notariys.com.ua/notary-comments/spadkuvannya-za-zapovitom.html

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*