Задоволення вимог банку за договором споживчого кредитування повинно відбуватись з врахуванням приписів закону «про захист прав споживачів», що встановлює певні обмеження для його дострокового повернення (справа № 331/8467/14-ц, 15.02.17)

Кожен з нас постійно купляє продукти харчування, одяг, речі в магазині або на ринку, замовляє виконання робіт (ремонт взуття, автомобіля або ремонт в квартирі), отримує різноманітні послуги (освітні або туристичні). Всі ми, з раннього дитинства, є споживачами, а захист прав споживача є прерогативою соціальної правової держави.

12 травня 1991 року Верховною Радою Української РСР прийнято Закон “Про захист прав споживачів” (надалі – Закон), котрий регулює відносини між споживачами та продавцями (виробниками, виконавцями), встановлює права споживача та передбачає механізм захисту прав споживача в Україні.

Ідея соціальної правової держави, котра захищає права споживача, віднайшла своє втілення в положеннях ст. 42 Конституції України, котра передбачає, що держава захищає споживача, здійснює всебічний контроль за безпечністю та якістю продукції, робіт, послуг в Україні.

Здійснивши аналіз законодавчих актів про захист прав споживача можна дійти висновку, що споживач має набагато більше переваг, порівняно з продавцями, надавачами послуг, виконавцями робіт, реалізувати котрі він може безпосередньо звернувшись до продавця товару, до органів виконавчої влади або суду.

Так наприклад, у випадку придбання товару, речей неналежної якості та наявності оригіналів документів, що підтверджують факт придбання товару, повернення товару та отримання грошових коштів сплачених за товар закінчується успіхом для споживача. Обмін непродовольчого товару належної якості, котрий не задовольняє споживача за розміром або кольором на аналогічний товар або ж повернення грошових коштів сплачених за товар у більшості випадків також закінчується успіхом для споживача.

Найбільш проблемним моментом для споживача є сфера надання послуг (освітні послуги, туристичні послуги) та виконання робіт. Хоча держава й декларує захист прав споживача, це не вирішує всіх проблем, що виникають в суспільстві.

Всі ми полюбляємо подорожувати, тобто отримуємо туристичні послуги, навчаємося в навчальних закладах, тобто отримуємо освітні послуги тощо. Зазначені послуги ми отримуємо на підставі договорів укладених з навчальними закладами, туристичними агентствами, операторами, фірмами тощо.

Такі договори готується кваліфікованими юристами, а головне – в інтересах роботодавців.

Споживачі, як правило, не вчитуються в умови договору, що стосуються повернення сплачених грошових коштів, сплати пені, штрафу, форс-мажорних обставин, не цікавляться наявністю ліцензії та/або акредитації закладу на здійснення певних видів діяльності.

Трапляються й такі випадки, коли надавачі послуг, виконавці робіт замовчують або приховують певну інформацію, або видають не існуюче за дійсне. В такому випадку листи на адресу організації з проханням повернути сплачені грошові кошти закінчуються відмовками. Єдиним правильним рішенням, у такому випадку, буде як можна скоріше звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Захист прав споживачів у суді

Акти цивільного законодавства передбачають, що кожна особа немайнові або майнові права якої порушено має право на звернення до суду для їх захисту. Споживач може захистити порушенні права та інтереси шляхом визнання договору недійсним, відшкодування майнової та немайнової (матеріальної) шкоди тощо.

Захищаючи права споживача законодавець передбачив імперативну норму, що забороняє продавцю, виконавцю, виробнику включати у договори умови, які є несправедливими. Відповідно до положень ст. 18 Закону “Про захист прав споживачів”, умова договору є несправедливою, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Закон наводить наступний перелік умов договору, які є несправедливими для споживача, а саме:

  • звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника);
  • виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);
  • встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;
  • надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору;
  • встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором;
  • надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;
  • надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);
  • надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;
  • установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру;
  • установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;
  • надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;
  • надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;
  • визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору;
  • надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору;
  • обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей;
  • встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх;
  • надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.

Зазначений перелік несправедливих умов договору не є вичерпним. В кінцевому результаті, споживач вправі просити суд визнати положення договору або договір в цілому недійсним.

Також можуть бути визнані недійсними правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики. Перелік нечесної підприємницької практики наведений в ст. 19 Закону “Про захист прав споживачів”. Наведений в Законі перелік не є вичерпним.

Відповідно до положень ст. 110 ЦПК України, споживач має право пред'явити позов до продавця (виконавця, виробника) за місцем свого проживання чи перебування.

При зверненні з позовною заявою до суду споживачі звільняються від сплати судового збору, підстава ст. 5 Закону України “Про судовий збір”.

Це основні моменти на котрі слід звернути увагу, готуючи позовну заяву про захист прав споживача до суду.

Захист прав споживача при наданні освітніх послуг

Задоволення вимог банку за договором споживчого кредитування повинно відбуватись з врахуванням приписів Закону «Про захист прав споживачів», що встановлює певні обмеження для його дострокового повернення (Справа № 331/8467/14-ц, 15.02.17)Кожен з нас має право на освіту. Батьки прагнуть щоб їхня дитина отримала якісну освіту, оскільки якісна освіта – запорука отримання кращої роботи та високого заробітку. Та іноді трапляється так, що із-за необачності, безграмотності або з інших причин ми не можемо повністю все збагнути та проконтролювати. Трапляються випадки коли батьки підписали з навчальним закладом договір про навчання, а згодом виявляється, що навчальний заклад не має сертифікату про акредитацію за певною спеціальністю. Як наслідок, навчальний заклад не має законних підстав видати випускникам дипломи державного зразка.

Як приклад, можна навести зразок позовної заяви про визнання недійсним положення договору та стягнення матеріальної шкоди.

Незважаючи на те, що позовна заява підготовлена з акцентом на захист прав споживача при отриманні освітніх послуг, вона містить ключові положення Закону “Про захист прав споживачів”, Цивільного кодексу України, котрі з легкістю можна адаптувати під будь-яку ситуацію. До позовної заяви також можна додати вимогу про відшкодування моральної шкоди.

І на останок, готуючи доказову базу при подачі позовної заяви про захист прав споживача до суду, радимо Вам:

  1. Зберігати всі оригінали договорів, заяв, квитанцій, листів.
  2. Особисте спілкування та спілкування телефон з представниками продавця, виконавця замінити на поштове листування.
  3. Листи, заяви, скарги направляти виключно цінним листом. У такому випадку, відповідач буде позбавлений можливості заперечувати факт отримання від Вас зазначених документів.
See also:  Минфин рассказал, как будут работать новые законы про рро

Реєстрація бізнесу

Зміни ТОВ

Зміни ФОП

Ліквідація

Інші послуги

Тендери

Послуги ЄДР

Представництво

Источник: http://lawfulness.kiev.ua/statti/16-zakhist-prav-spozhivachiv-v-ukrajini-problemi-ta-sudovij-zakhist

Тепер не обдурите. 5 речей, які потрібно знати про новий закон про споживче кредитування

10 червня набрав чинності Закон “Про споживче кредитування”, покликаний захистити права і законні інтереси українських кредиторів. Прийняття цього закону країна чекала 25 років.

Всі ці роки споживче кредитування регулювалося приватними положеннями Закону “Про захист прав споживачів”, прописаними дуже нечітко.

Через це Національному банку доводилося постійно грати “в догонялки” з комерційними банками, які винаходили різноманітні способи приховувати приховані платежі в стандартні кредитні умови.

Тепер же, як запевняють автори закону, споживачі можуть розраховувати на повноцінний захист від ризиків порушення їхніх прав при укладанні договорів споживчого кредитування з фінансовими установами.

Справа в тому, що цей закон прийнятий в рамках гармонізації української законодавчої бази з європейською, як того вимагає Угода про асоціацію з ЄС. По суті, її положення повторюють відповідну директиву Єврокомісії.

А в ЄС права споживачів при отриманні кредиту захищені досить надійно.

Більше того, новий закон повинен підняти довіру українців до банківської системи. Незважаючи на те що споживчі кредити дуже популярні в Україні, за рік їх видають більш ніж на 100 млрд грн, багато хто побоюється позичати гроші в банках, боячись, що банк може зробити їх вічними боржниками.

Можна знайти сотні історій, коли люди купували в кредит побутову техніку й телефони, купившись на рекламу “кредиту 0%”. Потім виявлялося, що з урахуванням страхових платежів, банківських комісій і пені за незначне прострочення реальна процентна ставка по кредиту досягала 80-100% річних.

Повна інформація про кредит

Одна з ключових норм нового закону – вимога до фінустанов надавати клієнту всю інформацію про кредит до підписання договору. Ніяких додаткових і прихованих платежів в договорі бути не повинно. Фінустанова зобов’язана повідомити клієнту сукупну вартість позики з урахуванням процентної ставки за ним, а також вартість всіх послуг, пов’язаних з отриманням кредиту.

Фінустановам забороняється вимагати будь-яку додаткову плату, пов’язану з достроковим погашенням кредиту, як це практикується зараз.

Вся ця інформація буде прописана в так званому Паспорті споживчого кредиту.

“Паспорт повинен показати людині всі основні і додаткові платежі, щоб він, в залежності від суми та цілей кредиту, міг визначитися зі здатністю погасити кредит.

Вивчивши паспорт, споживач зможе прийняти зважене рішення про укладення договору”, – говорить генеральний директор Об’єднання Фінансових Установ ( AFI) Вікторія Волковська.

Але навіть якщо споживач уклав договір, як пояснює юрист практики банківського та фінансового права юридичної фірми N&D Катерина Бредуляк, протягом 14 днів з дати укладання договору клієнт має право в будь-який момент відмовитися від нього без пояснення причин. При цьому у клієнта фінустанови не виникає ніяких зобов’язань щось платити через відмову від договору.

Ніякого дрібного шрифту

Закон вводить додаткові вимоги до фінустанови щодо реклами його продуктів.

Як зазначає юрист юридичної компанії “Алексєєв, Боярчуков і партнери” Юлія Лец, нерідкі випадки, коли фінансова установа обіцяє видати кредит без документального підтвердження кредитоспроможності (горезвісні: “для кредиту потрібен тільки паспорт і код”) або обіцяє безвідсотковий кредит. Відтепер такого роду “заманухи” офіційно заборонені.

Також заборонено ускладнювати прочитання споживачем інформації, будь то на рекламі або в договорі. Не можна друкувати частину інформації дрібним шрифтом або зливати її з кольором фону. Цими “методами” фінансові структури користуються давно. Відтепер держава отримає можливість контролювати подібні виверти.

Законом також передбачено чітке розмежування видів процентної ставки, яка може бути фіксованою або змінною. Перша взагалі не підлягає зміні, а друга буде змінюватися прозоро.

“Якщо договором про споживчий кредит передбачена змінна процентна ставка, кредитор зобов’язаний письмово повідомити споживачу, поручителю та іншим зобов’язаним за договором особам про зміну такої ставки не пізніше, ніж за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка”, – йдеться в документі.

Спочатку – погашення “тіла кредиту”

Закон змінює черговість погашення вимог за договором про споживчий кредит. В першу чергу будуть виплачуватися прострочені відсотки за користування кредитом, у другу – сплачуватися прострочена до повернення сума кредиту, потім – відсотки за користування кредитом, після цього – сума кредиту та, нарешті, – неустойка та інші платежі.

Раніше, за словами Юлії Лец, черговість була порушена: основна сума боргу, тобто “тіло кредиту”, виплачувалася в останню чергу. Це призводило до того, що кошти позичальника йшли на погашення вже нарахованих штрафних санкцій, а сама заборгованість не зменшувалася. По суті, кредит перетворювався на “лічильник” для клієнта.

Обмеження пені

Новий закон перш за все захищає права споживачів. Інтереси кредитодавців враховують буквально кілька його положень

За новим законом пеня за кредитом і відсотками не може перевищувати подвійну облікову ставку Нацбанку (на сьогодні 12,5% річних), але не більше ніж 15% суми простроченого платежу. За словами Катерини Бредуляк, автори документа цим положенням зрівняли умови кредитування фізичних осіб з діючими нормами для юридичних осіб.

Ще один важливий момент: фінустановам забороняється вимагати будь-яку додаткову плату, пов’язану з достроковим погашенням кредиту, як це практикується зараз.

Керуючий партнер ЮК “Волхв” Олександр Навальнєв помітив у новому законі і чимало негативних моментів для споживача.

Наприклад, те, що дія договору про споживчий кредит не поширюється на позики терміном до одного місяця, кредити на суму, що не перевищує мінімальну заробітну плату (при цьому багатомільйонні кредити не виключені з кола споживчого кредитування), а також кредити, які надаються ломбардами під заставу.

Крім того, за словами юриста, фінустанови, згідно з новим законом, не зобов’язані включати до переліку сукупних витрат на кредит інформацію про витрати на користь третіх осіб: нотаріусів, оцінювачів і страховиків.

Захист клієнта

Як вважають експерти, новий закон перш за все захищає права споживачів. Інтереси кредитодавців враховують буквально кілька його положень. Наприклад, закон вимагає від фінустанови оцінювати кредитоспроможність споживача. Раніше кредитодавець перевіряв платоспроможність лише за власним бажанням. Через це деякі фінустанови накопичували солідний портфель проблемних кредитів.

До певної міри захистить кредитодавців і Паспорт споживчого кредиту. З одного боку, він зобов’язує фінустанову надати клієнтам повну інформацію про кредит, а з іншого – усуває ризики оскарження ними кредитних договорів у зв’язку з неповним наданням інформації.

Дія закону не торкнеться старих договорів, укладених до набрання документом чинності. За словами Катерини Бредуляк, це дозволить фінустановам адаптувати кредитну політику і внутрішні положення під нові вимоги.

Але на цьому “захисні заходи” для кредитодавців закінчуються. А цього, на думку учасників ринку, на сьогодні дуже мало.

“Закон про споживче кредитування передбачає максимальний захист позичальника, але в ньому немає розділу про захист інтересів кредитодавця”, – підкреслює Вікторія Волковська.

Тому учасники ринку займатимуться просуванням на законодавчому рівні змін, необхідних для захисту їхніх інтересів, в першу чергу від недобросовісних позичальників.

Олена Романюк

До речі, портал Finance.ua давно аналізує пропозиції за кредитами в Україні. Щоб допомогти вам обрати кредит онлайн у нас на сайті працює спеціальний сервіс. Завдяки його можна швидко і комфортно обрати необхідний саме вам кредитний продукт:

Помічник з кредитів ????

Источник: https://news.finance.ua/ua/news/-/403939/teper-ne-obduryte-5-rechej-yaki-potribno-znaty-pro-novyj-zakon-pro-spozhyvche-kredytuvannya

Закон «Про захист прав споживачів»: чи можна повернути товар | Юридичний самозахист

Стаття актуальна на 2020 рік

Від ризику купити неякісний товар з рук не застрахований ніхто. Немає значення, чи ми купуємо харчові продукти, одяг чи побутову техніку – якщо товар виявляється простроченим або бракованим, втрачати гроші нікому не хочеться. Особливо часто виникає питання, чи можна повернути товар без чека?

Як правило, потрапивши в таку ситуацію, покупець просто відносить товар назад до магазину і подає заяву на повернення товару.

В одних випадках вам можуть піти назустріч і замінити бракований товар без зайвих розмов. Хотілось би, щоб так завжди й відбувалося.

Однак доволі часто одержати адекватну реакцію продавця не вдається і ви залишаєтесь ні з чим, звертаючись за консультацією щодо захисту прав споживачів.

Якщо ви стали «щасливим» власником бракованого товару, то ця стаття підкаже вам, як захистити свої права та повернути неякісний товар до магазину у 2020 році.

See also:  Випадки законодавчо дозволеного медичного втручання лікаря без згоди пацієнта та/або його законних представників

Що може зробити покупець у випадку купівлі неякісного товару

Захист прав споживачів при поверненні меблів, техніки, харчових продуктів та інших товарів здійснюється наступним чином.

Можливих дій всього три (принаймні, відповідно до Закону «Про захист прав споживачів»). Перша й основна: звернення до продавця с вимогами.

Як ми уже казали, ви можете звернутися до продавця без будь-яких попередніх дій, просто прийшовши до магазину, та подати скаргу на неякісний товар. Однак існує можливість отримати відмову при поверненні товару покупцем через наявність ряду причин.

Наприклад, існує таке поняття як гарантійний строк на товар. Це строк, протягом якого виробник (продавець) зобов’язується безкоштовно відремонтувати або замінити продукцію. Звертатися зі своїми вимогами до продавця необхідно до того, як спливе гарантійний строк, вказаний в документах на товар.

Якщо гарантійний строк в документах на товар не вказано, то застосовуються гарантійні строки, встановлені законом: 2 роки з моменту передачі товару – для більшості товарів і 10 років – для будівельних об’єктів.

І це не єдиний критерій Закону України «Про захист прав споживачів», який необхідно знати, звертаючись із вимогами, пов’язаними з неякісним товаром!

Куди покупець може погрожувати поскаржитися на магазин

Друга дія: подання скарги до Державної служби з питань безпечності харчових продуктів і захисту прав споживачів (у минулому – Державна інспекція з питань захисту прав споживачів).

Ця дій не є обов’язковою, однак може бути достатньо ефективною, якщо ви хочете покарати недобросовісного продавця.

Наприклад, за продаж простроченого товару ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено штраф для продавця у розмірі 200% вартості партії товару, що залишилася для продажу, але не менше 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Накласти такий штраф може Державна служби з питань безпечності харчових продуктів і захисту прав споживачів (далі називатимемо її Служба).

Тому, якщо ви купили прострочений продовольчий товар, а продавець відмовляється повертати гроші, ви можете звернутися зі скаргою до територіального управління Служби, з вимогою провести перевірку продавця, накласти на нього штраф та зобов’язати його задовольнити ваші вимоги.

Скаргу можна подати як за місцем знаходження продавця, так і за місцем свого проживання. Розглянути вашу скаргу та дати відповідь в Службі повинні протягом 30 днів.

Що варто враховувати при поданні скарги на неякісний товар

У більшості випадків, Служба, як і інші державні органи, може відповісти на вашу скаргу формальною відпискою з рекомендацією звернутися до суду, а перевірку проводити не стане.

Якщо ви отримали саме таку відповідь або ж взагалі вирішили не звертатися до Служби, то остання можлива дія, яка для вас залишається – це звернення до суду з позовом, відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів».

Що робити, якщо погроза скаргою не спрацювала

Третя дія: звернення до суду з позовом.

При зверненні до суду з позовом також необхідно знати чимало нюансів. Наприклад, особливістю судових справ по захисту прав споживачів є те, що за подання позову не потрібно сплачувати судовий збір.

Крім того, на відміну від більшості інших категорій справ, з таким позовом про спричинення моральної шкоди та її компенсацію, згідно з судовою практикою, можна звернутися як за місцем знаходження продавця, так і за місцем свого проживання або місцем купівлі товару.

У позові обов’язково слід визначитися з кінцевими вимогами до продавця залежно від того, який саме недолік у неякісному товарі ви знайшли: простий або істотний.

Що слід знати про поняття «істотний недолік»

Істотний недолік означає, що:

  • неможливо чи недопустимо використовувати товар за призначенням;
  • він виник з вини виробника/продавця;
  • після його усунення з’являється знову, при цьому його або взагалі неможна усунути, або його усунення не є можливим за передбачені Законом України «Про захист прав споживачів» 14 днів, або він якісно змінює товар, у порівнянні з умовами, передбаченими договором.

Ті недоліки, які не є істотними, називають простими.

Про те, як визначити, який саме недолік має ваш неякісний товар, з якими вимогами, залежно від цього можна звернутися, які товари поверненню не підлягають, а також відповіді на багато інших питань, пов’язаних з правилами обміну непродовольчих товарів, наприклад, чи можна повернути ліки в аптеку, ви можете знайти в інших наших статтях.

  1. Існує три законні дії для захисту споживачем своїх прав при купівлі неякісного товару та повернення коштів за товар неналежної якості: звернення до продавця з заявою про повернення грошей за неякісний товар; звернення зі скаргою до Державної служби з питань безпечності харчових продуктів і захисту прав споживачів; а також звернення до суду з позовом.
  2. Перша дія – звернення до продавця – є обов’язковою. При зверненні слід враховувати строк повернення грошей за неякісний товар, гарантійні строки на товар, вказані в документах або в Законі «Про захист прав споживачів» (2 роки – для звичайних товарів, 10 років – для будівельних об’єктів) і строки повернення неякісного товару.
  3. Друга дія – звернення до Державної служби з питань безпечності харчових продуктів і захисту прав споживачів – є необов’язковою. До неї слід звертатися за наявності бажання покарати продавця, тобто для накладення на нього штрафу чи проведення його перевірки.
  4. Третя дія – звернення до суду з позовом – є обов’язковою у випадку, якщо продавець відмовився добровільно виконати ваші вимоги замінити неякісний товар чи повернути гроші за продаж бракованого товару. При зверненні до суду з позовом не треба сплачувати судовий збір, позов можна подати за місцем вашого проживання, це зручно, якщо ви звертаєтеся зі скаргою на інтернет магазин. У позові необхідно вказати свої вимоги до продавця залежно від того, які недоліки виявлені у вашому товарі: прості або істотні.

Источник: https://ursambo.com/ukr/zakhyst-prav-spozhyvachiv/chy-mozhna-povernuty-tovar.html

Парламент посилить захист прав отримувачів споживчих кредитів

16:00, 4 сентября 2019

Споживачі не до кінця розуміють умови кредитних договорів та позбавлені можливості оцінити реальну вартість споживчого кредиту: які зміни пропонуються законопроектом від «Слуги народу».

  • 29 серпня народні депутати від фракції «Слуга народу» Данило Гетманцев, Павло Фролов та Святослав Юраш зареєстрували у Верховній Раді законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав споживачів фінансових послуг» №1085.
  • Як пояснюють автори, наразі в Україні на низькому рівні ефективності знаходяться механізми захисту прав споживачів фінансових послуг; водночас споживачі не до кінця розуміють умови кредитних договорів та позбавлені можливості оцінити реальну вартість споживчого кредиту.
  • Закон «Про захист прав споживачів» приділяє недостатньо уваги сфері фінансових послуг, а центральний орган виконавчої влади, який займається питаннями захисту прав споживачів (Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба), взагалі не має повноважень, а отже, й важелів впливу на надавачів фінансових послуг. 
  • У свою чергу, законодавство, що визначає компетенцію регуляторів ринків фінансових послуг (Національного банку України, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку), не наділяє їх повноваженнями захисту прав споживачів фінансових послуг, а тому на практиці права та інтереси споживачів даної сфери фактично лишаються поза межами захисту з боку держави.

Більш того, більшість споживачів фінансових послуг взагалі не розуміють та не знають своїх законних прав через вкрай низький рівень фінансової грамотності. Такі поняття, як кредит, іпотека, страхування, змінювані процентні ставки, інвестиційні фонди, акції або облігації залишаються для значної частини населення невідомими, страшними та складними для розуміння словами.

Все це разом провокує виникнення небезпечної ситуації, коли надавачі фінансових послуг відчуватимуть сваволю та безкарність, а отже —  вдаються до недобросовісного провадження своєї діяльності.

Так, наприклад, ухвалення Верховною Радою у 2016 році Закону «Про споживче кредитування» (далі — Закон) мало на меті врегулювати відносини у сфері кредитування банками та іншими фінансовими установами фізичних осіб для придбання товарів (робіт, послуг) та для задоволення потреб, не пов’язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.

З одного боку, ухвалення Закону стало позитивним зрушенням у сфері регулювання споживчого кредитування, але з іншого боку — Закон не в достатній мірі вирішив проблеми браку інформації, що надається споживачеві фінансових послуг до та під час укладання кредитних договорів, використання у договорах посилань на інші документи (публічні оферти), що містять норми, які впливають на умови кредитування. Через це споживачі не до кінця розуміють умови кредитних договорів та позбавлені можливості оцінити реальну вартість споживчого кредиту. Це — яскравий приклад поєднання низької фінансової грамотності, недобросовісної діяльності фінансових установ та законодавчих прогалин у споживчому кредитуванні.

«Так, положеннями Закону, зокрема, встановлено, що реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, а для цілей її обчислення визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.

See also:  Снести самострой можно только, если докажешь, что самострой нарушает твои законные права

При цьому Законом наведено перелік послуг та платежів, які до них включаються, а саме: проценти за користуванням кредитом, комісії та інші обов’язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

В той же час визначено, що платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов’язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом.

Варто зазначити, що на практиці додаткові послуги третіх осіб, що супроводжують укладення та обслуговування кредиту, значно збільшують загальну вартість кредиту та розмір сум, які повинен сплачувати споживач, у порівнянні з оголошеними.

Отже, прийняття споживачем рішення щодо придбання товарів (робіт/послуг) за рахунок кредитних коштів суттєво відрізняється від прийняття рішення щодо такого придбання за рахунок власних заощаджень.

Прагнення споживача придбати бажаний товар тут і зараз зазвичай превалює над аналізом та прогнозуванням витрат, пов’язаних із придбанням цього товару в кредит. 

Так, проведені серед банків дослідження щодо висвітлення реальної ставки з урахуванням загальних витрат за кредитом показали, що задекларована банком номінальна процентна ставка споживчого кредиту (який би її розмір не встановлювався — 4%, 12%, 18%, 25%) часто виявляється значно меншою від розміру реальної процентної ставки, розрахованої з включенням до загальних витрат за кредитом послуг третіх осіб, що суттєво збільшує загальні витати за кредитом. Зокрема, були виявлені випадки, коли розмір реальної ставки за споживчими кредитами без врахування додаткових послуг третіх осіб досягав 75% (при номінальній ставці  10%  реальна ставка складала 75%), у той час як її розмір із врахуванням послуг третіх осіб досягав 155%. Тобто, розмір реальної ставки за споживчими кредитами за рахунок додаткових та супутніх послуг третіх осіб може зрости удвічі. У результаті споживач не здатний реально оцінити свої фінансові можливості для виконання зобов’язань за кредитом, що призводить до збільшення рівня кредитного ризику, збитків і втрат капіталу фінансових установ, соціальної напруги в суспільстві, акцій протесту. Зважаючи, що громадяни здебільшого не в змозі самостійно, належним чином та об’єктивно оцінювати свої фінансові ризики у довгостроковій перспективі, держава й має здійснювати захист інтересів споживачів на законодавчому рівні, встановлюючи відповідні регуляторні норми.

Отже, у прийнятій редакції Закон не забезпечує  всебічного захисту прав та інтересів споживачів у сфері споживчого кредитування. Загальні витрати за споживчим кредитом повинні відображати усі витрати споживача, у тому числі пов’язані зі страхуванням, оцінкою та наданням нотаріальних послуг.

Фінансова установа, що надає послуги із споживчого кредитування, на відміну від споживача, враховуючи здійснення нею професійної діяльності з кредитування, цілком обізнана про ринкові ціни на послуги та дії, що необхідні для укладення договору про споживче кредитування.

Під час розрахунку орієнтовної вартості кредиту фінансова установа має можливість використовувати фактичні дані за аналогічними нещодавно укладеними договорами, адже продукти споживчого кредитування є стандартизованими.

Такі законодавчі прогалини лише погіршують ставлення українців до фінансової системи та ще більше знижують рівень їх довіри, який декілька років тому стрімко наблизився до мінімальних показників і лише зараз починає повільно відновлюватись.

З огляду на вищевказане, нагальна необхідність врегулювання питання захисту прав споживачів фінансових послуг є очевидною.

Це потребує внесення змін до низки законодавчих актів України, з метою створення дієвої та чіткої системи захисту прав споживачів фінансових послуг, наділення відповідними повноваженнями регуляторів даного ринку, визначення правильних підходів до регулювання споживчого кредитування та встановлення відповідальності за порушення прав споживачів фінансових послуг», — вказують автори в пояснювальній записці.

  1. Які зміни пропонуються
  2. Законопроект пропонує внести зміни до низки законодавчих актів України, таких як Кодекс України про адміністративні правопорушення, Закони України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про захист прав споживачів», «Про рекламу», «Про банки і банківську діяльність», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про Національний банк України» та «Про споживче кредитування».
  3. Як відзначають автори, законопроект передбачає такі блоки змін:
  1. Встановлення повноважень державних органів щодо захисту прав споживачів фінансових послуг та визначення принципів захисту прав споживачів фінансових послуг

Проект Закону передбачає доповнення відповідних законодавчих актів нормами, які надають органам, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, чіткий перелік повноважень для реалізації завдання захисту прав споживачів фінансових послуг.

Такими органами відповідно є Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку та Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

  1. Запровадження відповідальності фінансових установ за порушення прав споживачів фінансових послуг

Законопроект надає уповноваженим органам право застосовувати до фінансових установ та інших суб’єктів господарювання, що надають фінансові послуги, заходи впливу та накладати на посадових осіб юридичної особи або фізичних осіб — підприємців, які надають фінансові послуги, адміністративні стягнення.

Також диспозиції відповідних норм Кодексу України про адміністративні правопорушення доповнені нормами, які чітко визначають певні порушення прав споживачів фінансових послуг як склад адміністративного правопорушення.

  1. Зміни до Закону України «Про споживче кредитування», якими передбачається розширити поняття загальних витрат за споживчим кредитом шляхом включення до нього усіх витрат споживача, включаючи додаткові та супутні послуги третіх осіб. У зв’язку з цим, пропонується у Додатку 1 до Закону внести зміни у розділ 4 щодо орієнтовної вартості кредиту для споживача.

Також законопроект пропонує доповнити Закон новими Додатком 2 та Додатком 3, якими встановити єдиний для всіх фінансових установ-кредитодавців формат розрахунку загальної вартості кредиту для споживача та єдину формулу розрахунку реальної річної процентної ставки, результати розрахунків яких мають бути зазначені у договорі про споживчий кредит. Відповідні зміни із посиланням на додатки також необхідно внести до статті 8 Закону.

У зв’язку із пропонованим законопроектом запровадженням на законодавчому рівні єдиного для всіх кредитодавців підходу до визначення розрахунку загальної вартості кредиту для споживача та розрахунку реальної річної процентної ставки законопроектом пропонується виключити з повноважень органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, затвердження методики розрахунку загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. Натомість пропонується надати таким органам права встановлювати у межах своєї компетенції додаткові вимоги до паспорту споживчого кредиту, що надасть можливість державним регуляторам ринків фінансових послуг посилити стандарти розкриття інформації про споживчий кредит залежно від його виду та убезпечити споживачів фінансових послуг від ризиків порушення їх прав завдяки надання їм у тих чи інших випадках більш повної інформації для прийняття рішення.

Крім того, законопроектом пропонується уточнити норми Закону щодо укладення договору про споживчий кредит у вигляді електронного документа та використання електронного підпису до та під час підписання такого договору, а також у разі внесення змін до нього.

  1. Запровадження однакових правил для банків та небанківських установ у сфері реклами фінансових послуг та надання інформації про них

Проект Закону запроваджує однакові вимоги до реклами послуг (положення Закону України «Про рекламу» щодо реклами у сфері фінансових послуг пропонується викласти у новій редакції), до договорів про надання фінансових послуг, щодо розкриття інформації банками та небанківськими фінансовими установами та однакову відповідальність за порушення прав споживачів фінансових послуг. Це дозволить споживачам краще порівнювати різні фінансові продукти, а також створить однакові конкурентні умови для самих фінансових установ.

Источник: https://sud.ua/ru/news/publication/149387-parlament-posilit-zakhist-prav-otrimuvachiv-spozhivchikh-kreditiv

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*