Захист прав на нерухомість українців в криму. як здійснити захист та продаж? поміж двох законодавств

Анексований Крим увійшов до п'ятірки регіонів сусідньої Росії з найдорожчими однокімнатними квартирами за версією російського порталу нерухомості ЦИАН. Перші позиції зайняли Москва, Краснодарський край, Санкт-Петербург і Підмосков'я, а замикає п'ятірку кримська квартира з видом на море за 23,8 мільйона рублів площею 78 квадратних метрів.

Ціни на житло на анексованому півострові після 2014 року стабільно ростуть, а в сусідній Росії ухвалили низку житлових програм, щоб полегшити своїм громадянам придбання кримської нерухомості. Тим часом материкова Україна з 2014 року закрила свої реєстри у Криму й не визнає документи, видані російськими державними органами, зокрема й ті, що підтверджують права власності на квартири.

Директорка севастопольського агентства нерухомості «Мультидом» Наталія Массальська зазначає, що на місцеві квартири зберігається високий попит.

В середньому вартість квадратного метра квартир сьогодні складає 85-90 тисяч рублів

‒ В середньому вартість квадратного метра квартир сьогодні складає 85-90 тисяч рублів. Наші аналітики кожного місяця вивчають ціни, і ми помічаємо, що на відсоток-півтора вони підвищуються за місяць. Думаю, це пов'язано з попитом.

Працюють бюджетні програми, іпотеки багатодітним, материнські капітали, різні сертифікати житла, які дозволяють доповнити бюджетними грошима свої та придбати нерухомість. Раз є попит, то є й ціна. У нас кожна третя угода відбувається із допомогою іпотечного кредиту.

Беруть як місцеві жителі ‒ севастопольці, кримчани, так і ті, хто переїхав сюди жити на постійне місце проживання та роботу. Також купують громадяни Росії, які постійно проживають за межами Криму.

Вони дозволяють собі там працювати, тут платити іпотеку, щоб у майбутньому, через два-три роки переїхати.

За статистикою агентства Наталії Массальської, 58% клієнтів складають севастопольці та кримчани, які переїжджають з невеликих кримських міст до Севастополя.

‒ Далі трохи більше ніж 30% ‒ люди, які переїжджають з материкової Росії тут жити, працювати, а 6% ‒ українці, які вирішують купувати тут нерухомість про запас, на всяк випадок, або переїжджають. Тут багато українців.

Останні декілька років вони стали приїжджати сюди, щоб продати нерухомість: вони розуміють, що користуватися нею складно, незручно, треба переходити кордон (адміністративний кордон між Кримом і Херсонською областю ‒ КР). До речі, деякі просять зареєструвати угоду на материковій Україні ‒ юридичні особи, їх можна зрозуміти.

Вони ще українські юрособи, їм треба зняти з балансу свій об'єкт, який вони продають. Їдуть в Україну здійснити операцію. А у тих, хто купує, таких турбот немає.

Регіональна керівниця російської юридичної служби «Єдиний центр захисту» Айман Нурікенова пояснює, як зараз відбуваються угоди із нерухомістю в анексованому Криму.

‒ Угоди з об'єктами, правовстановлювальні документи на які були оформлені ще при українській владі, можливі. При цьому всі ці документи прийняті в Російській Федерації та визнані чинними.

Відмінність буде лише в тривалості реєстрації угод на підставі українських документів. Тобто необхідно переоформити ці документи на російський зразок, на продавця, а після вже з продавця на покупця на підставі купівлі-продажу йде вже реєстрація в Росреєстрі…

А якщо говорити про те, що об'єкт, наприклад, це житлове приміщення, і призначення у нього житлове, але стоїть він на земельній ділянці, призначеній під комерційну нерухомість, то призначення земельної ділянки необхідно змінити.

Правовстановлювальні документи на ділянку мають бути приведені у відповідність до російського законодавства.

Айман Нурікенова наводить два можливі правові сценарії в разі повернення Криму під контроль України.

‒ Перший не найгірший: російський громадянин стає власником закордонної нерухомості з відповідними податками й необхідністю іншого декларування. Другий варіант значно гірший: громадянин залишається без нерухомості, тому що вона може бути відчужена на користь нової держави.

Юрист українського «Регіонального центру прав людини» Сергій Заєць вказує на те, що кримчан і навіть росіян, які переїхали на півострів, нерідко позбавляє власності російська влада.

Ми зараз спостерігаємо досить багато випадків, коли російська влада в Криму намагається «віджати» майно кримчан

‒ Ризики досить великі. Ми зараз спостерігаємо досить багато випадків, коли російська влада в Криму намагається «віджати» майно кримчан. Нерідко єдиним способом захисту в цьому випадку виявляється звернення до Європейського суду з прав людини. Україна заснувала спеціальний механізм, вірніше видозмінила наявний, для оформлення майна, яке придбане в Криму.

У зв'язку із цим ті, хто ризикує купувати майно в Криму, не дотримуючись вимог законодавства України, можуть не отримати захисту з боку ЄСПЛ ‒ просто тому що у них не з'являється право власності.

Відповідно, ті, хто оформляє угоди тільки за російським законодавством, мають деякий захист тільки тому, що Крим контролює Росія, і тому, що російська влада не намагається ці права оскаржити.

Захист прав на нерухомість українців в криму. Як здійснити захист та продаж? Поміж двох законодавств

Сергій Заєць

Водночас Сергій Заєць не бачить ризиків для українців, які продають свою нерухомість в анексованому Криму.

‒ Життя триває, щось робити треба, люди намагаються отримати гроші за своє майно на окупованій території. Основні ризики несуть покупці. Це ризики аж до санкцій з боку Сполучених Штатів Америки та міжнародних органів, під які раптово може потрапити людина, яка веде економічну діяльність у Криму.

Кримський політолог Євгенія Горюнова переконана, що купівлю кримської нерухомості роблять доступною насамперед для росіян.

Кримчани до кримської нерухомості практично ніякого відношення не мають, вона для них абсолютно недоступна

‒ Зараз у Сімферополі будується дуже велика кількість багатоповерхових будинків, і всі ці квартири активно розкуповуються не кримчанами. Це росіяни, не тільки з Москви та Санкт-Петербурга ‒ туди активно їдуть з Сибіру та інших регіонів, де вже запущені програми іпотеки.

Окрім того, на півострові дуже багато російських силовиків, які купують тут квартири. Вони, може, і не збираються тут жити, але теж мають програми пільгового кредитування і ними дуже активно користуються.

Тому за останні роки, звичайно, і ціни на нерухомість виросли, і кількість росіян, які купили квартири в Криму, збільшилася. Необов'язково вони переїжджають ‒ деякі просто купують житло на березі моря і здають в оренду, або ж приїжджають влітку відпочити.

Так що кримчани до кримської нерухомості практично ніякого відношення не мають, вона для них абсолютно недоступна.

Захист прав на нерухомість українців в криму. Як здійснити захист та продаж? Поміж двох законодавств

Євгенія Горюнова

Євгенія Горюнова наводить офіційну російську статистику, згідно з якою за п'ять років до Криму переїхали не менше 250 тисяч осіб.

При деокупації вся ваша нерухомість стане не вашою

‒ Це без урахування силовиків, тих, хто приїхав у відрядження, ‒ тих, хто не змінював реєстрацію. Це офіційно тільки ті, хто зареєструвався в Криму, прибувши з інших регіонів. А 250 тисяч ‒ це приблизно 12% від кримського населення. Приблизно 360 тисяч кримчан при цьому або померли, або виїхали ‒ 140-150 тисяч залишили півострів.

Тобто так відбувається заміна населення. До Криму активно приїжджають росіяни, скуповують кримську нерухомість ‒ у них є для цього всі можливості ‒ і стають повноцінними кримчанами. Природно, Україна не визнає ці угоди, вони не будуть визнані з точки зору міжнародного права й таке інше.

Тому тут є такий хороший важіль впливу: при деокупації вся ваша нерухомість стане не вашою.

(Текст підготував Владислав Ленцев)

Источник: https://ua.krymr.com/a/krymska-neruhomist-chi-ye-rizyk/30201550.html

Захист прав продавців і виробників – Информационный бухгалтерский портал

На сьогодні торгівля та побутове обслуговування в нашому житті посідають одне з найважливіших місць. Не проходить і дня, щоб ми не вступили з продавцями чи виробниками в контакт, оскільки завдяки торгівлі та побутовому обслуговуванню ми купуємо все найнеобхідніше для нашого життя, зокрема продукти харчування, одяг, побутову техніку тощо.

Я, як і решта громадян, щодня купую товари чи отримую послуги та є таким же споживачем, права якого охороняються законом. Проте в цій статті я хочу стати на захист виробника та продавця, виходячи з розуміння ситуації «зсередини» та маючи певний досвід судового захисту інтересів саме виробників та продавців.

Закон України «Про захист прав споживачів» має бути невід'ємною частиною наших знань при продажі чи придбанні товарів, робіт або послуг, оскільки саме він регулює права та обов'язки покупців і продавців.

Між тим останнім часом набувають поширення судові процеси щодо розгляду справ про захист прав споживача.

Права споживача дійсно захищені та регулюються багатьма нормами законів, зокрема Законом України «Про захист прав споживачів» та Цивільним кодексом України. Існують організації щодо захисту прав споживачів, натомість права продавця та виробника практично не захищені. Отже, закон надає споживачеві значно більше способів захисту свого права.

Споживачі (фізичні особи), подаючи позов до суду про захист їхнього права, не обізнані повною мірою з нормами чинного законодавстваУкраїни і в першу чергу керуються власними амбіціями та впевненістю у правильності своїх дій.

Вони вважають, що, придбавши будь-який товар, мають право на захист своїх прав у суді, незважаючи на умови, за яких був придбаний цей товар.

Деяка категорія споживачів взагалі користується корисливими мотивами з метою стягнення коштів із продавця чи виробника, не враховуючи ту обставину, що при купівлі товару на них також покладені певні обов'язки, а саме дотримання умов користування придбаним товаром, зазначених, як правило, у гарантійних умовах чи сервісній книжці.

Великий вплив на споживачів має й телебачення, а саме іноземні фільми чи телепередачі, у яких споживачі, «висушивши кота в духовці» чи опікшись начинкою пиріжка з МакДональдзу, стягують кошти з продавця, тому що інструкція не містила застережень щодо таких дій. Але в Україні зовсім інше законодавство, і тому потрібно розуміти, що реальне життя суттєво відрізняється від фільму з щасливим кінцем.

See also:  Законом прямо передбачено заборону відчуження земельних ділянок, включених до переліку земель державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги (справа № к/800/29292/16, 13.07.17)

Захист прав на нерухомість українців в криму. Як здійснити захист та продаж? Поміж двох законодавств

  • Так, згідно зі статтею 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення особистих потреб мають право на захист своїх прав державою.
  • Отже, споживач (пересічна фізична особа без юридичної освіти), читаючи норми зазначеної статті, впевнений у тому, що, придбавши товар, він має право в будь-якій ситуації звернутися до суду за захистом свого права як споживача.
  • Єдиним захистом продавця та виробника від недобросовісних покупців є детально складена інструкція, яка має містити всю необхідну інформацію для споживача та в обов'язковому порядку визначені права та обов'язки як продавця, так і споживача, порядок розрахунку за придбаний товар, наслідки нанесення шкоди покупцем діловій репутації продавця чи виробника.
  • Усім нам відомо, що при придбанні товарів відносини між продавцем та покупцем регулюються договором купівлі-продажу.
  • При купівлі товару покупцеві видається розрахунковий документ, сервісна книжка з характеристикою, умовами користування товаром, яких необхідно дотримуватися для його правильної роботи та збереження строку дії гарантії.
  • Проте більшість покупців, прийшовши додому з новопридбаною річчю, не мають за правило прочитати інструкцію щодо користування, зберігання товару, вони відразу ж намагаються «методом спроби» зрозуміти, як все-таки він працює та які ж функції має.

І це є першим кроком до порушення покупцем зобов'язань, які на нього покладені продавцем чи безпосередньо виробником товару. Недотримання їх тягне за собою передчасне переривання строку дії гарантії.

Недотримання умов користування та зберігання товару, передбачених інструкцією до нього, тягне за собою передчасне переривання строку дії гарантії

Статтею 675 Цивільного кодексу України передбачено, що договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк).

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про захист прав споживачів» виробник (виконавець) забезпечує належну роботу (застосування, використання) продукції, в тому числі комплектуючих виробів, протягом гарантійного строку, встановленого нормативно-правовими актами, нормативними документами чи договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі зобов'язані:

  1. – перед початком використання товару уважно ознайомитися з правилами експлуатації, викладеними в наданій виробником (продавцем, виконавцем) документації на товар;
  2. – користуватися товаром згідно з його цільовим призначенням та дотримуватися умов (вимог, норм, правил), встановлених виробником товару (виконавцем) в експлуатаційній документації.
  3. Отже, після придбання товару покупець передусім зобов'язаний уважно ознайомитися з документацією, отриманою при купівлі товару, і лише потім вивчати його функції та властивості.

Але, на жаль, таких осіб – сумлінних виконувачів обов'язків – досить мало.

І коли придбаний товар зламається чи пошкодиться, вони відразу ж біжать до продавця зі словами «Ви продали мені товар неналежної якості, поверніть сплачені мною кошти!».

А якщо продавець відмовляється повернути споживачеві кошти, вказуючи на невиконання покупцем своїх обов'язків, споживач, впевнений у своїх діях, звертається до суду за захистом свого права.

І вже безпосередньо в судовому засіданні починається з'ясовування всіх обставин: що призвело до поломки товару, чи якісний товар продав продавець, чи дотримався покупець зобов'язань щодо використання та догляду за товаром, чи не пропустив покупець строків пред'явлення вимоги про повернення коштів у зв'язку з недоліками проданого товару тощо. І подібних питань може бути безліч.

У таких ситуаціях виникає питання, як має діяти суддя: керуватися своїми внутрішніми переконаннями чи, можливо, залучити експертів для вирішення поставленої проблеми? І як у такій ситуації має вчинити продавець: повернути отримані кошти чи доводити свою невинуватість? Звичайно, доводити свою невинуватість, адже в гарантійних умовах є чітко встановлені правила, яких слід дотримуватися споживачам.

Лише в судовому засіданні, під час судового розгляду таких спорів, може бути встановлена і доведена та обставина, що споживачем були порушені умови використання товару, а отже, продавець безпідставно звинувачений у неналежній якості проданого товару.

Таким чином, споживачі, котрі не дотримуються зобов'язань, покладених на них гарантійними умовами, безпідставно бажають стягнути з продавців сплачені кошти. Продавці ж, у свою чергу, змушені витрачати кошти на правову допомогу, зібрання доказів для доведення своєї правомірної позиції та збереження напрацьованої роками репутації.

Звичайно, трапляються ситуації, коли продавцеві зручніше виплатити споживачеві кошти, які він вимагає, ніж витрачати гроші та час на вирішення спору в судовому порядку. Однак всі ми розуміємо, що після задоволення вимоги одного споживача почнеться ефект «доміно» – за ним відразу ж з'являться й інші.

Хочу також зазначити, що згідно із ст. 668 ЦК ризик випадкового знищення або пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо ж покупець самостійно займався перевезенням придбаного товару і випадкового пошкодив його, він не має права звернутися до продавця з вимогою відшкодувати кошти за пошкоджений товар.

  • Продавцям слід пам'ятати і про положення статті 681 ЦК, згідно з якою до вимог у зв'язку з недоліками проданого товару застосовується позовна давність в один рік, яка обчислюється від дня виявлення недоліків.
  • Підприємства та їх представники не повинні заплющувати очі на такі ситуації, а йти до суду та доводити свою правомірну позицію.
  • Слід пам'ятати, якщо підкорюватися безпідставним та корисливим бажанням покупців-споживачів, репутацію компанії буде вщент зруйновано.
  • ВИСНОВОК:

Отже, підсумовуючи, хочу наголосити на тому, що єдиним способом захисту прав продавців та виробників є взаємозрозумілі, конкретні та чітко регламентовані правила та детально складена інструкція, яка має містити всі необхідні застереження щодо користування товаром. У такому випадку споживачі не зможуть безпідставно звинуватити продавця, що їм не була надана повна інформація про товар.

У свою чергу, споживачі повинні усвідомлювати, що вони також мають певні зобов'язання, які є невід'ємною частиною умов договору, повною мірою розуміти важливість ситуації та пам'ятати ту обставину, що, безпідставно подаючи позов до суду, вони наносять шкоду репутації підприємств-продавців. І перш ніж подавати позов до суду, повинні прочитати та проаналізувати чинне законодавство і звернути ретельну увагу на умови купівлі товарів.

Источник: https://buhgalter24.at.ua/news/zashhita_prav_prodavcov_i_proizvoditelej/2013-05-08-494

До питання про захист прав споживачів за договорами купівлі-продажу майнових прав на об

Забезпечення захисту прав споживачів, реалізація їх прав у частині безпеки товарів, інформації, вибору, відшкодування збитків, здійснення контролю за якістю та безпекою продукції (робіт, послуг) задекларовані як основні пріоритетні завдання держави у сфері споживчої політики.

Втім, незважаючи на нормативне закріплення механізмів захисту прав споживачів, досить розповсюджені випадки, коли споживач залишається один на один у своїй боротьбі з недобросовісними постачальниками товарів і послуг.

Пропонуємо для аналізу несправедливі (на нашу думку та у розумінні Закону України “Про захист прав споживачів”) положення розповсюджених на сьогодні договорів купівлі-продажу майнових прав на об'єкт нерухомості, після придбання яких покупець набуває права на одержання у власність об'єкта нерухомості після введення об'єкта будівництва в експлуатацію. За такими договорами право власності на об'єкт не переходить до покупця, адже воно ще не з'явилося у продавця. У продавця є тільки майнові права на об'єкт, який буде створено в майбутньому, а в якості підстави виникнення цих прав у продавця зазначається, як правило, декларація про початок виконання будівельних робіт, договір підряду на будівництво, документи про право власності або користування земельною ділянкою, на якій проводиться будівництво.

При укладанні такого договору покупець найбільше ризикує тим, що з незалежних чи залежних від продавця причин будівництво об'єкта не буде в повному обсязі завершено, право власності на будинок не буде зареєстровано й у покупця не буде іншого вибору, як вимагати повернення переданих за договором коштів.

Проблема полягає в тому, що переважна більшість сучасних договорів про купівлю майнових прав містить положення, згідно з яким у разі припинення (розірвання) договору з ініціативи покупця продавець повертає покупцю раніше фактично внесені кошти тільки після продажу майнових прав на об'єкт нерухомості третій особі.

Практика показує, що внести будь-які зміни, коригування, зауваження до такого договору неможливо. Продавець у цьому не зацікавлений і не залишає вибору покупцеві.

Крім того, досліджуваний вид договорів містить застереження, що цей договір є договором приєднання і його стандартна форма встановлена продавцем, а за нормами ст. 634 Цивільного кодексу України друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до статті 18 Закону України “Про захист прав споживачів” продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

  • Згідно з ч. 3 цієї ж статті несправедливими є, серед іншого, умови договору про:
  • – виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);
  • – надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору;
  • – надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату наданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);
See also:  Полон з точки зору кримінального законодавства

– встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх і т. д.

Крім того, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Вважаємо, що покупець – фізична особа за зазначеним видом договорів є споживачем і наділений відповідними правами, отже, до даних правовідносин застосовуються положення Закону України “Про захист прав споживачів”.

Це підтверджує позиція Верховного Суду України, викладена в Аналізі судової практики з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів за 2009 – 2012 рр. від 01.02.2013 р.

: договори громадян з організаціями, що залучають грошові кошти для будівництва житла, хоча й мають різні найменування (підряду, дольової участі у будівництві, спільної діяльності, купівлі-продажу з розстроченням платежу, відступлення права вимоги, інвестування у нерухомість та управління майном тощо), проте предмет договору й умови у них практично однакові: замовлення на будівництво житла для власних потреб. При розгляді таких справ потрібно керуватися тим, що правовідносини між будівельною компанією (виробник) та фізичною особою (споживач, замовник) – це угода про послугу на будівництво житла.

Згідно з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення на підставі, передбаченій п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України, за II півріччя 2013: “аналізуючи норму ст.

18 цього Закону, можна зробити висновок, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст.

509 ЦК України); по-друге, умови договору приводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачу”.

Відповідно до положень ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України “Про захист прав споживачів” нечесна підприємницька практика забороняється.

Законом закріплена можливість визнання недійсними правочинів, вчинених з використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їх коштів з метою здійснення діяльності пірамідальної схеми. Правочини, вчинені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Аналіз п. 7 ч. 3 ст.

19 зазначеного Закону дає підстави для висновку, що поняття “пірамідальна схема” у розумінні цієї норми має наступні обов'язкові ознаки: а) здійснення оплати за можливість одержання учасником компенсації; б) компенсація надається за рахунок залучення учасником інших споживачів схеми; в) відсутність продажу або споживання товару. Для кваліфікації пірамідальної схеми необхідна наявність усіх зазначених ознак.

Головна ознака відсутності пірамідальної схеми згідно з п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України “Про захист прав споживачів” – це товарність схеми, тобто якщо було передбачено надання споживачеві товару в обмін на внесені ним кошти (постанова Судової палати з цивільних справ Верховного Суду України від 11 вересня 2013 р. у справі № 6-40цс13).

Норма договору, за якою продавець повертає покупцю раніше фактично внесені кошти тільки після продажу майнових прав на об'єкт нерухомості третій особі, на нашу думку, за своїм змістом подібна до “пірамідальної схеми” як різновид нечесної підприємницької діяльності, і за наявності певних доказів можна звернутися за захистом прав покупця – споживача послуги саме на цій підставі.

Крім того, відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення на підставі, передбаченій п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за I півріччя 2012 р.

: “у разі якщо споживач сплачував кошти не за сам товар, а за можливість одержання права на купівлю товару, а суб'єкт підприємницької діяльності без залучення власних коштів формував групи клієнтів, за рахунок коштів яких здійснювалася передача права на купівлю товару одному із учасників групи, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, притягнутих до умов діяльності відповідної системи, укладений між сторонами договір не є договором про посередницьку діяльність; діяльність підприємця з реалізації такої системи є такою, що вводить споживача в оману (постанова Верховного Суду України від 23 травня 2012 у справі № 6-35цс12)”.

На підставі вищевикладеного вважаємо, що у разі укладання договору купівлі-продажу майнових прав, продавець за яким призупинив будівництво та прогнози одержати майно у власність негативні, недоцільно вимагати від продавця розірвання договору та повернення переданих коштів, оскільки в такому випадку продавець буде посилатися на закріплене в договорі право на відтермінування повернення коштів до моменту продажу прав третій особі. Зрозуміло, що жодна третя особа не буде зацікавлена придбати майнові права на проблемний об'єкт, отже, перспектив отримати кошти назад майже немає. Тому покупцю, який є споживачем згідно із Законом України “Про захист прав споживачів”, слід звертатися до суду з вимогами про визнання умов договору недійсними з огляду на їх несправедливість, а також доводити нечесну підприємницьку практику з боку продавця й на цій підставі вимагати повернення коштів.

Источник: https://uz.ligazakon.ua/ua/magazine_article/EA008419

Засоби захисту права власності. Визнання права власності – Освіта.UA

  • Напечатать
  • Спросить
  • Отправить другу
  • Подписаться на новости

Порушення права розпорядження може мати місце не тільки у разі позбавлення власника володіння належним йому майном, а й у випадках незаконного обмеження його у можливості реалізації правомочності користування або розпорядження цим майном (наприклад, при здійсненні опису майна чи накладенні арешту).

Тому закон передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст.391 ЦК).

  • Така можливість забезпечується насамперед за допомогою негаторного позову.
  • Негаторний позов – це вимога власника, який володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні правомочностей користування і розпорядження майном.
  • Умови подання негаторного позову такі:
  • річ знаходиться у власника;
  • інша особа заважає користуванню, розпорядженню тощо цією річчю;
  • для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо).
  1. Позивачем за негаторним позовом є власник або інша особа, уповноважена на це законом чи договором, що володіє річчю, але позбавлена можливості користуватися і розпоряджатися нею.
  2. Відповідачем є особа, яка своєю протиправною поведінкою створює перешкоди, що заважають нормальному здійсненню права власності.
  3. Зміст негаторного позову становлять вимоги позивача (власника або іншої особи, уповноваженої законом чи договором) про усунення порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння.

Найчастіше йдеться про правопорушення, які перешкоджають здійсненню права користування.

Наприклад, користування будинком може бути утруднене у зв'язку з тим, що власник сусіднього будинку, прокладаючи собі водопровід, прорив канаву перед виїздом не тільки зі свого двору, а й із сусіднього.

За допомогою негаторного позову власник може домогтися, щоб порушник своїми силами усунув створені ним перешкоди (засипав канаву, поновив асфальт тощо).

Трапляються також порушення у вигляді створення перешкод здійсненню розпорядження. Наприклад, хтось з членів сім'ї власника будинку, сховавши документи, які підтверджують право власності на нього, намагається перешкодити відчуженню будинку. В цьому випадку, достовірно знаючи про приховання документів, власник може вимагати припинення порушення і повернення документів.

Підставою негаторного позову є обставини, що обґрунтовують право позивача на користування і розпорядження майном, а також підтверджують, що поведінка третьої особи створює перешкоди у здійсненні цих правомочностей. Обов'язком власника не є доказування неправомірності дій відповідача. Вони припускаються такими, доки сам відповідач не доведе правомірність своєї поведінки.

Негаторний позов може бути пред'явлений лише під час існування правопорушення. З усуненням перешкод у здійсненні правомочностей користування і розпорядження речами відпадають і підстави для заявлення негаторного позову.

В зв'язку з цим негаторний позов не підпадає під дію позовної давності: доки порушення існує, негаторний позов може бути подано, незалежно від моменту виникнення права на нього; якщо правопорушення припинене, немає підстав для звернення з таким позовом.

Багато хто з цивілістів вважає, що нарівні з вимогами про усунення перешкод у здійсненні права власності, які вже мають місце негаторний позов може бути використано для запобігання можливому порушенню права власності, коли існує загроза такого порушення.

У зв'язку з цим слід зазначити, що римському праву був відомий спеціальний позов про заборону створення в майбутньому перешкод здійсненню права власності – прогібіторний позов.

Що стосується негаторного позову, то він міг би бути використаний для захисту від порушень в майбутньому лише в порядку аналогії закону.

Це випливає з того, що по суті негаторний позов може бути заявлений лише під час існування порушення. Немає порушення – немає негаторного позову.

Проте слід взяти до уваги, що в українському цивільному праві питання так не ставиться, оскільки ні раніше чинне законодавство, ні ЦК 2003 р. взагалі не містять прямої вказівки на існування негаторного позову як такого.

Зокрема в п.2 ст.48 Закону “Про власність” йдеться про те, що власник (титульний володілець) може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо останні й не були пов'язані з позбавленням володіння. При цьому негаторний позов окремо не згадується.

Стаття 391 ЦК 2003 р. встановлює, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Тобто і в цьому випадку негаторний позов окремо не згадується.

See also:  Нардепы ввели в закон понятие вора в законе и определила ответственность за преступные сходки - protocol

Отже, вітчизняна концепція цивільно-правового захисту права власності традиційно визнавала два види речових позовів:

  • віндикаційний;
  • абстрактно-універсальний (для захисту від усіх порушень, крім позбавлення права володіння).

Таке рішення, очевидно, було продиктоване прагненням максимально повно захистити інтереси власника. Адже формально він може захиститися за допомогою абстрактно-універсального позову від будь-якого порушення.

Однак, як свідчить практика, таке абстрагування швидше ускладнило захист, оскільки сторони і суд іноді мали проблеми з формулюванням позовних вимог, рішень, ухвал тощо.

З іншого боку, це означало, що ніби можливе подання позову про заборону порушення права власності у майбутньому, оскільки воно є “будь-яким” порушенням інтересів власника. Хоча слід зазначити, що на практиці такі позови не зустрічаються, очевидно, також унаслідок високої міри абстрактності універсального позову.

У зв'язку з цим у ЦК 2003 р. запропоновано дещо інше рішення, -е можна вважати перехідним від традиційної (радянської та пострадянської) конструкції до нового бачення концепції захисту права власності. Зокрема ч.2 ст.

386 ЦК встановлено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Таким чином прямо вказується на можливість захисту від порушень права власності, що можуть мати місце у майбутньому, тобто подання прогібіторного позову. Отже, можна стверджувати, що захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, може здійснюватися також за допомогою прогібіторного позову.

Умови подання такого позову:

  • річ знаходиться у власника;
  • існує реальна загроза порушення іншими особами права власності у майбутньому;
  • для вчинення дій, які можуть порушити право власності у майбутньому, немає законних підстав (припису закону, договору сторін тощо).

Визнання права власності

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо воно оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності – це вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту наявності у нього права власності на спірне майно.

При цьому такий позов може бути подано окремо або у поєднанні з вимогами про повернення майна чи усунення перешкод у користуванні і розпорядженні майном.

В останньому випадку має місце поєднання позову про визнання права власності з віндикаційним, негаторним або прогібіторним позовом тощо.

Позови про визнання права власності спрямовані на захист можливості здійснення права власності шляхом підтвердження в судовому порядку факту належності власнику спірного майна на праві власності.

Умови подання позову про визнання права власності:

  • наявність права власності у позивача;
  • оспорювання права власності іншими особами;
  • наявність у власника можливості довести своє право власності. Позивачем може бути власник речі незалежно від того, володіє він нею чи ні.

Відповідач – особа, що заявляє чи не заявляє про свої права на річ, але у кожному разі оспорює право власності позивача або не визнає за останнім права власності на спірне майно.

Змістом позову є вимога власника, чиї права оспорюються, про констатацію перед особами, які оспорюють його право на річ, наявності у нього права власності на спірне майно.

Підтвердження позивачем своїх прав на майно може здійснюватися шляхом надання ним правовстановлюючих документів, свідчень, а також будь-яких інших доказів, що підтверджують належність позивачу спірного майна. Якщо майно знаходиться у володінні позивача, діє презумпція правомірності фактичного володіння.

  • Оскільки позови про визнання права власності не пов'язані з конкретними порушеннями правомочностей власника і зумовлені триваючим порушенням з боку третіх осіб, на них, як і на негаторні позови, не поширюється позовна давність.
  • Якщо вимога про визнання права власності супроводжується позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння або про усунення порушень права власності, не пов'язаних з порушенням володіння тощо, то задоволення вимоги про визнання права власності є лише передумовою для досягнення позивачем кінцевої мети позову (наприклад, повернути майно у своє володіння).
  • Позов про визнання судом права власності на майно також може мати місце тоді, коли у позивача відсутні документи, які засвідчують його право власності, і це право оспорює відповідач.
  • Інші засоби захисту права власності. Персональні засоби захисту права власності
  • Нарівні з речово-правовими позовами існують також персональні засоби захисту права власності (тобто спрямовані на припинення його порушення з боку певних осіб).
  • До них належать:
  • позови, пов'язані з порушенням права власності при невиконанні або неналежному виконанні зобов'язань за договором;
  • позови про відшкодування шкоди, завданої псуванням або знищенням речі;
  • позови про повернення майна, безпідставно отриманого або збереженого за рахунок іншої особи.

Для цих позовів характерним є те, що вимоги особи щодо захисту права власності випливають не з права власності як такого, а ґрунтуються на відносних правовідносинах і пов'язаних із ними суб'єктивних правах.

У Законі “Про власність” вперше згадана ще одна група засобів захисту права власності – вимоги до органів державної влади і управління про захист інтересів власника від правомірного або неправомірного втручання.

Сутність цих засобів полягає у тому, що вони спрямовані на забезпечення захисту інтересів власника у разі їх порушення державою або її органами, що виступають як володільці владних повноважень (суб'єкти публічного права), а не рівноправні суб'єкти майнових відносин.

Тому тут, очевидно, має йтися е про приватно-правовий (цивільно-правовий), а про публічно-правовий захист права власності.

Залежно від характеру порушення інтересів власника державними органами засоби захисту можна поділити на дві групи:

  • захист інтересів власника при порушенні їх на законних підставах, але з перевищенням владних повноважень (наприклад, при реквізиції; вилученні земельної ділянки, на якій знаходиться майно, що належить власнику, тощо);
  • захист права власності при неправомірному втручанні. До них належать: відповідальність державних органів за втручання у здійснення власником його правомочностей (ст.56 Закону “Про власність”), відповідальність державних органів за видання актів, що порушують права власників (ст.57 Закону “Про власність”).

У ЦК другій з названих ситуацій і способам захисту на вказаний випадок спеціально присвячена ст.393, котра передбачає можливість визнання незаконним правового акта, що порушує право власності.

Відповідно до цієї норми правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Умовами подання позову в цьому разі є:

  • наявність у позивача права власності на річ;
  • видання суб'єктом публічного права правового акта, що порушує права власника (це можуть бути акти індивідуального або нормативного характеру, колегіальні чи одноособові);
  • невідповідність виданого акта закону.

Позивачем є власник, чиї права порушені правовим актом суб'єкта публічного права.

Відповідачем є орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, що видав правовий акт, який не відповідає законові і порушує права власника.

Змістом позову є вимога власника про визнання судом такого акта незаконним та його скасування.

Крім того, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища, власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди (ч.2 ст.393 ЦК).

У спеціальній літературі висловлена думка, що такі позови можна віднести до негаторних, якщо майно не вибуло з володіння власника.

Проте такий підхід видається недостатньо обґрунтованим, оскільки визначальним фактором тут є особа (суб'єкт публічного права), яка є джерелом порушення права власності. Саме до неї, незалежно від того, знаходиться річ у власника чи ні, й має подаватися позов. Тому за сутністю він є персональним.

Ще одним спеціальним випадком надання можливості захисту права власності шляхом подання персонального позову є відшкодування шкоди, завданої власникові земельної ділянки, жилого будинку, інших будівель у зв'язку із зниженням їх цінності.

Зазначені об'єкти мають певні особливості, а їх цінність залежить від збереження навколишнього середовища у нормальному стані.

Під впливом дії різних чинників земельна ділянка чи жилий будинок можуть не тільки погіршитися, а й втратити свої властивості (наприклад, будівництво біля санаторного закладу екологічно небезпечного об'єкта зводить нанівець лікувальні властивості, на використанні яких базується санаторій) та знецінитися.

В результаті власник може втратити повністю або частково можливість користування майном та розпорядження ним, що й зумовило появу спеціальної норми (ст.394 ЦК), яка спрямована на захист права власності на земельну ділянку, жилий будинок, інші будівлі.

Згідно з цією нормою власник земельної ділянки, жилого будинку, інших будівель має право на компенсацію у зв'язку із зниженням цінності цих об'єктів у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі.

Відповідачем тут може бути будь-який суб'єкт, діяльність якого призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі, що у свою чергу вплинуло на зниження цінності зазначеного майна, а відтак порушило право власності.

07.09.2010

Источник: https://ru.osvita.ua/vnz/reports/law/9486/

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*