Застосування закону україни “про захист прав споживачів” у сфері споживчого кредитування. несправедливість умов кредитного договору.

  • Заявник стверджував, що суди поширюють дію Закону лише на процес укладення договору споживчого кредиту, а органи виконавчої влади – також і на стадії виконання.
  • Зокрема, його цікавила офіційна інтерпретація положень:
  • – пункту 23 статті 1 Закону, згідно з яким споживчим кредитом вважаються кошти, надані кредитодавцем, у тому числі і банком, на придбання продукції;
  • – абзацу другого частини четвертої статті 11 Закону, згідно з яким споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцю будь-які збори, відсотки, комісії, інші вартісні елементи кредиту, не зазначені в договорі;
  • – пункту 2 частини сьомої статті 11 Закону, згідно з яким право відкликання згоди на укладення кредитного договору без пояснення причин протягом 14 календарних днів з моменту його укладення не поширюється на споживчі кредити на придбання житла;
  • – частини восьмої статті 18 Закону, згідно з якою нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь останніх;
  • – частини третьої статті 22 Закону, згідно з якою споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

КСУ не прокоментував норми статей 18 і 22 Закону, пославшись на відсутність доказів того, що вони по-різному застосовуються на практиці. Що ж стосується інших положень, то відносно них був винесений наступний “вердикт” – дія цих норм поширюється на всі відносини між кредитодавцем і позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають під час укладення договору, так і під час його виконання.

Дуже цікава і показова мотивація суду.

Він підкреслює, що держава зобов'язана забезпечити баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, інтересами банків і правами споживачів кредитів.

Споживачам, як відзначає КСУ, об'єктивно не вистачає знань для правильного вибору товару (в даному випадку – кредиту) і для укладення договору про придбання такого товару (кредиту).

Саме тому мета держави–забезпечити особливий захист інтересів більш слабкого – споживача кредиту, а також фактична, а не формальна рівність сторін у цивільно-правових відносинах. Все це – основа для обмеження свободи договору та встановлення особливостей договірних відносин у сфері споживчого кредитування і на етапі укладання, і на етапі виконання договорів.

Опубліковано на сайті: 16.11.2011

Простобанк Консалтинг

Застосування Закону України “Про захист прав споживачів” у сфері споживчого кредитування. Несправедливість умов кредитного договору.

Юридичні послуги із захисту прав споживачів при обміні і поверненні товарів, поради юристів, корисні статті про гарантійний термін товару, гарантійні зобов'язання продавця. Тут ви знайдете список товарів, які не підлягають обміну та поверненню.

Застосування Закону України “Про захист прав споживачів” у сфері споживчого кредитування. Несправедливість умов кредитного договору.

Источник: https://ua.prostopravo.com.ua/prava_spozhivachiv/novini/normi_zakonu_pro_zahist_spozhivachiv_poshiryuyutsya_v_tomu_chisli_na_vikonannya_kreditnih_dogovoriv_konstitutsiyniy_sud

Визнання кредитного договору недійсним: бути чи не бути

До недавнього, часу позиція ВССУ з приводу визнання договору споживчого кредиту недійсним була досить чіткою. Суди зазвичай задовольняли позови боржників, які могли зітхнути з полегшенням.Однак, така ситуація мала місце до недавнього часу.

Так, 5 квітня 2017 року, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, прийняла кардинально протилежне рішення, ніж ті, які передували до цього.

Касаційний суд зазначив, що частиною 1 ст. 229 ЦК України встановлено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення, має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речей, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка  щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

За положеннями підпункту д) абз. 1 ч. 2, абз. 2 ч. 2; підпунктів 1), 2), 5), 6) абз. 3 ч. 4; підпункту 2) ч. 5, ст.

11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на момент укладення оспорюваного кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту, кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо).

До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону, про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими споживач зобов’язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача.

Статтями 15, 23 Закону України «Про захист прав споживачів» не передбачено такої підстави для визнання кредитного договору недійсним, як надання/ненадання суб’єктом господарювання інформації споживачеві послуг про орієнтовну сукупну вартість кредиту, вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, тощо. У таких випадках споживач може наділятися правом на розірвання договору, правом на відшкодування завданих йому збитків, і на суб’єкта господарювання можуть накладатися штрафні санкції (ч. 7 ст. 15, ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів»).

За таких обставин, посилання ОСОБА_6 на те, що кредитний договір слід визнати недійсним через порушення її права з боку відповідача на інформацію щодо сукупної вартості кредиту та її складових, є безпідставним.

Разом з тим, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Наслідком недотримання вимог ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні договору споживчого кредиту, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, є зміна або визнання такого положення недійсним, що передбачено ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

На вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним і в цілому у випадку, якщо у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору (п. 2 ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

В даному випадку позивачем не заявлялися позовні вимоги про визнання недійсними чи зміну окремих пунктів кредитного договору, які вона вважає несправедливими.

Крім того, заявлені позовні вимоги не обґрунтовувалися тим, що окремі пункти кредитного договору, які ОСОБА_6 вважає несправедливими, зумовлюють зміну інших положень договору.

Таке питання не було предметом доведення при розгляді справи в рамках заявленого позову та судами не досліджувалося.

За таких обставин, підстави для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним в повному обсязі через невідповідність його умов вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», невідповідність умов договору положенням Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України 10 травня 2007 року за N 168, в даному випадку відсутні.

Позовна заява не містить посилань на те, що ОСОБА_6 помилялася щодо природи спірного кредитного договору, мотивів його укладення, можливої помилки щодо її прав та обов’язків, тощо, а тому висновки судів про безпідставність позовних вимог, заявлених на підставі ч. 1 ст. 229 ЦК України є обґрунтовані.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, крім іншого, посилається на те, що при розгляді справи судами не надано правової оцінки зміні в односторонньому порядку банком процентної ставки за користування кредитом, те, що суди дійшли помилкових висновків про пропуск нею строку позовної давності на звернення до суду із вказаним позовом, з урахуванням того, що відповідачем ставилося питання про застосування наслідків спливу строку позовної давності до даних правовідносин.

Такі посилання ОСОБА_6 є безпідставними, оскільки, обґрунтовуючи підстави позову про визнання недійсним кредитного договору, остання не посилалася на зміну відповідачем процентної ставки за користування кредитом.

Ці обставини не були предметом дослідження судами при розгляді справи та на них не ґрунтуються висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність заявлених позовних вимог.

Оскаржувані в касаційному порядку судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові не ґрунтуються на положеннях ч. 4 ст.

267 ЦК України щодо наслідків спливу строку позовної давності, а ґрунтуються на тому, що позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими по суті спору, тобто спір судами вирішено по суті. Наслідком цього, суд касаційної інстанції ухвалив відхилити скаргу боржника.

В результаті маємо кардинально нову позицію ВССУ щодо застосування ст. 15 Закону «Про захист прав споживачів» та постанови правління Національного банку України від 10.05.

2007 № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» в частині визначення порядку інформування клієнта банком про усі умови надання споживчого кредиту».

Тому, в даній ситуації слід очікувати висновку Верховного суду України, який остаточно розставить все на свої місця.

Источник: https://www.mak-mel.com/bankivske-ta-finansove-pravo/viznannya-kreditnogo-dogovoru-nedijjsnim-buti-chi-ne-buti/

Вигідний кредит: як закон права споживачів буде захищати

Закон набирає чинності з дня його опублікування та вводиться в дію через три місяці. Орієнтовно це відбудеться в першому кварталі 2020 року.

Контролювати, як фінустанови дотримуються прав споживачів, будуть три регулятори — Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) і Нацкомфінпослуг.

Під дію закону підпадають:

  • банки
  • кредитні спілки;
  • ломбарди;
  • лізингові компанії;
  • довірчі товариства;
  • страхові компанії;
  • інвестиційні фонди;
  • установи накопичувального пенсійного забезпечення;
  • компанії та інші юридичні особи, що надають фінансові послуги.

Важлива деталь: дія закону поширюється на всі фінустанови, які надають фінансові послуги на базі ліцензії або контролюються одним з регуляторів. А ось на квазіфінансові структури, такі як форекс-брокери, «сірі» ломбарди і стихійні фінкомпанії поскаржитись, як і раніше, буде нікому.

Як порушують права

Нереальні ставки

  • За словами адвоката, керуючого партнера міжнародної юридичної фірми «Ярослав Гришин і партнери» Ярослава Гришина, найбільш часте порушення прав споживачів — недобросовісна реклама фінансових послуг та приховані платежі за кредитом.
  • Фінустанови часто показують тільки ставку за кредитом, але «забувають» розповісти про комісії за його оформлення, розрахунково-касові операції, про плату за дострокове погашення позики тощо.
  • НБУ знайшов випадок, коли різниця між задекларованою і фактичною вартістю кредиту досягала 170%.
  • Через те, що фінустанови публікують неправдиву рекламу і часто приховують реальні відсоткові ставки за кредитом, позичальники не можуть розрахувати свої сили — їх заборгованість зростає, і борг стає непідйомним.

«Споживача вводять в оману рекламою про «безвідсотковий кредит», а потім він не може розрахуватися з кредитором.

До нього застосовують колекторські методи. В результаті, через штрафи і пені, доводиться платити в кілька разів більше грошей, ніж сума позики», — пояснює адвокат «Скляренко, Сидоренко і партнери» Тимур Михайлов.

See also:  Нерозмитнене авто в законі?

Читайте також: Терор колекторів: як себе захистити

Часто позичальнику не дають можливості ознайомитися з кредитним договором до того, як він його підпише.

Окремо можна виділити випадки, коли кредитори змінюють істотні умови договору, і не повідомляють про це споживачів.

Наприклад, інформація про підвищення відсоткової ставки може просто з'явитися на сайті фінустанови, без попередження клієнта. Позичальник же дізнається про заборгованість тільки через позовну заяву.

Часто причиною проблем стає недбалість самих клієнтів. «Споживачі фінансових послуг іноді самі не читають або вибірково читають умови договору. А потім вони нарікають, що фінансова установа ввела їх в оману», — зазначає адвокат юридичної фірми «Ілляшев та партнери» Олександр Камша.

Але в будь-якому випадку, споживачам фінпослуг сьогодні гостро не вистачає повної, зрозумілої та достовірної інформації про умови фінансування. Клієнти підписують договір, не розуміючи, скільки доведеться заплатити за користування кредитом, і особливо — чим загрожує порушення терміну оплати.

«Компанії пропонують кредити під 2% на добу, що реально становить 730% річних і призводить до заборгованостей. Отримав 9 тис. грн, а через півроку сума боргу становить понад 60 тис. грн», — ділиться адвокат, керуючий партнер юридичної фірми «Можаєв і партнери» Михайло Можаєв.

За його словами, це грубе порушення статті 21 Закону України «Про споживче кредитування». Навіть якщо клієнт не виконав договірних зобов'язань про повернення кредиту, пеня не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ і бути більшою, ніж 15% від суми простроченого платежу. Тим більше, пеня за порушення зобов'язань не може перевищувати половини суми, отриманої в борг.

Читайте також: НБУ прогнозує зниження облікової ставки до 8% до кінця 2021 року

«Були випадки, коли розмір реальної ставки за споживчими кредитами (без урахування додаткових послуг третіх осіб) досягав 75% — при номінальній ставці 10%. А з урахуванням послуг третіх осіб вона становила 155%», — розповідає партнер Практики корпоративного права об'єднання «Juscutum» Руслан Редька.

Вигідні кредити з низькими ставками. Порівняти і обрати

Треті зайві

Ще одна проблема на ринку кредитування — нав'язування послуг третіх осіб та додаткова плата за них. Керівник юридичного відділу Проекту USAID «Трансформація фінансового сектору» Тетяна Грищенко розповідає про порушення, пов'язані зі страхуванням клієнтів фінустанов.

Фінустанови часто-густо нав'язують позичальникам різноманітні страховки: страхування життя, від нещасного випадку, здоров'я на випадок хвороби або страхування фінансових ризиків.

Закон «Про споживче кредитування» дозволяє банкам пропонувати разом з кредитом страхові послуги. Але фінустанови зобов'язані давати позичальникам на вибір як мінімум трьох страховиків. Вони це правило дуже часто ігнорують.

«В паспорті споживчого кредиту, який повинен надаватися до укладення договору для порівняння різних кредитних пропозицій, зазначається, що послуги страховика відсутні.

Однак під час консультації у відділенні людині кажуть, що вона повинна сплатити, наприклад, 460 грн страхового платежу. При позиці 5 тис.

грн на 12 місяців – це досить вагома сума, про яку повинні були б повідомити в паспорті», — говорить Тетяна Грищенко.

Що зміниться

Слово закону

Прийнятий закон зобов'язує фінустанови розкривати дані про реальну вартість їх продуктів. Інформація про витрати за споживчим кредитом повинна складатися із загальної суми всіх платежів, податків та додаткових зборів за послуги третіх осіб: нотаріуса, оцінювача, страховика тощо. Все це тепер можна буде знайти в паспорті споживчого кредиту.

Читайте також: Президент рекомендував НБУ вплинути на розмір ставок в банках

«На вимогу клієнта фінустанови повинні надавати інформацію про показники своєї діяльності, про державну реєстрацію. Це дозволить споживачу перевірити надійність фінустанови і законність її діяльності», — відзначає керуючий партнер юридичної компанії «Касьяненко і партнери» Дмитро Касьяненко.

Клієнт має право відмовитися від договору протягом певного строку — і це кредитор зобов'язаний прописати безпосередньо в документі. Текст договору повинен бути читабельним — не менше 14 шрифту.

«За несвоєчасне надання або відсутність інформації про умови отримання фінансової послуги передбачена адміністративна відповідальність у вигляді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 – 1700 грн)», — розповідає Олександр Камша.

Чіткі правила, яким буде відповідати реклама фінпродуктів, зроблять інформацію про них прозорою та доступною.

Ще один важливий нюанс: компанії, у яких немає ліцензії або свідоцтва про реєстрацію фінансової установи Нацкомфінпослуг, не зможуть рекламувати фінансові продукти.

Кредитна ставка

Закон встановлює єдиний формат розрахунку загальної вартості кредиту і реальної річної відсоткової ставки, які тепер повинні відображатися в договорі. Кожна фінустанова має право визначати свою формулу розрахунку вартості кредиту, але всі цифри та умови позики повинні бути чітко прописані.

За словами Олександра Камши, закон зобов'язує кредитора повідомити споживача у письмовій або електронній формі про загальну суму зборів, платежів та інших витрат, які має сплатити клієнт. Тобто ключовою зміною є повноцінне інформування позичальника, щоб останній міг оцінити свої фінансові можливості.

«Отримуючи кредит, споживач буде знати, що незалежно від фінансової установи, озвучена йому вартість є кінцевою. Вона включає витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, відсотки за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі на додаткові послуги», — зазначає Руслан Редька.

Серед додаткових витрат виділяють платежі за послуги кредитного посередника, страхові і податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів та інших осіб.

Кому скаржитися

Скаржитися на банки можна буде у НБУ. Керівник управління захисту прав споживачів фінансових послуг НБУ Ольга Лобайчук розповіла, що за 2018 рік в Національний банк надійшло тринадцять тисяч скарг — їх надходить по півтори-дві сотні на день. Найчастіше споживачі незадоволені нав'язуванням послуг і їх непрозорою вартістю.

Читайте також: НБУ буде карати фінансові установи за приховані відсотки, оманливу рекламу і нав'язування послуг

НБУ вже створив профільний підрозділ – Управління захисту прав споживачів фінпослуг. Він буде відповідати на скарги споживачів, розробляти нормативну базу, встановлювати вимоги до прозорості і достовірності інформації, наглядати за ринковою поведінкою фінустанов.

Порушників будуть знаходити за допомогою:

  • виїзних перевірок;
  • скарг споживачів;
  • моніторингу сайтів та реклами;
  • таємного шопінгу. Але цей метод буде використовуватися тільки для отримання інформації без права застосовувати заходи впливу.

Що робити, якщо платити за кредитом потрібно більше, ніж пообіцяв кредитор

  • Йти до банку або фінкомпанії за поясненнями або з вимогою достроково погасити кредит, реструктуризувати його чи взяти інший із більш сприятливими умовами. На все це позичальник має повне право.
  • Якщо кредитор ігнорує ваші звернення, варто звернутися до регулятора. Якщо мова йде про банк — заповніть повідомлення на сайті або зателефонуйте до кол-центру НБУ. Якщо порушення допустила фінкомпанія, ломбард або кредитний союз, потрібно повідомити про це в Нацкомфінпослуг.

Як будуть карати

Закон передбачає штрафи для посадових осіб юридичної особи чи підприємців, які надають фінпослуги.

Неповна або несвоєчасно надана інформація, наприклад, коштуватиме кредитору 50-100 неоподатковуваних мінімумів (НМДГ) за кожен виявлений випадок. Найсуворіша санкція – за збільшення процентної ставки в односторонньому порядку та без попередження споживача. За кожен випадок такого порушення установа повинна буде сплатити від 500 до 800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 

Ольга Лобайчук наголошує, що захист прав споживачів – це інвестиція банків в майбутнє, а не додаткове навантаження. Результатом стане посилення довіри до банківського та фінансового сектору.

Труднощі

Здавалося б, все вирішено! Однак передбачена законом єдина методика розрахунку реальної вартості позик буде діяти не для всіх споживчих кредитів.

За словами Дмитра Касьяненко, закон не регулює короткострокові кредитні договори, з терміном дії менше одного місяця. Під його дію також не підпадають позики на суму менше, ніж мінімальна заробітна плата (4173 грн).

Тобто поскаржитися на мікрофінансові організації (МФО), які дають, як правило, короткострокові кредити на невеликі суми, як і раніше, буде нікому.

«Мені не зрозумілі мотиви авторів законопроекту з цього питання. Якщо студент чи пенсіонер бере кредит 4 тис. грн, а змушений віддавати 40 тис. грн, то така ситуація не повинна залишатися без державного регулювання», — зазначає Тимур Михайлов.

Не так просто буде вирішити і проблему нав'язування послуг фінустановами.

«В українському законодавстві існують протиріччя. Відповідно до закону про банки і банківську діяльність, банкам заборонено нав'язувати додаткові послуги. Але Цивільний кодекс говорить, що якщо сторони підписали договір, то він є дійсним. Тому довести, що послугу нав'язали, може бути складно», — стверджують в НБУ.

Також закон зачіпає проблему електронних кредитних договорів. Фінустанови будуть зобов'язані надсилати їх на електронну поштову скриньку клієнта. Це автоматично буде означати, що позичальник ознайомлений і проінформований щодо умов та вартості кредитування. Незалежно від того, він прочитав лист чи ні.

Укладення кредитного договору буде завершуватися електронним підписом — з метою ідентифікації та згоди клієнта. На жаль, це не вирішує тієї проблеми, що люди погоджуються на умови електронних публічних договорів, навіть не читаючи їх змісту.

«Можуть виникати ситуації, коли сторони кредитних правовідносин, нехтуючи своїми обов'язками, будуть намагатися внести зміни в електронний документ і посилатися на необізнаність при укладенні електронного договору», — коментує Дмитро Касьяненко.

Світлана Тартасюк

Источник: https://minfin.com.ua/ua/credits/articles/vygodnyy-kredit-kak-zakon-prava-potrebiteley-budet-zaschischat/

Закон «Про захист прав споживачів» у 2020 році: право на якість | Юридичний самозахист

Стаття актуальна на 2020 рік

Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» одним з основних прав покупця є право на належну якість продукції. Стосовно захисту прав споживачів в Україні ми вже писали в статті: «Чи можна повернути товар».

У цій статті ми розглянемо покроковий порядок дій покупця в разі придбання неякісного товару у 2020 році. Отже, якщо ви стали «щасливим» власником, необхідно звернутися до продавця (виробника) з вимогою у вигляді претензії. Це потрібно робити юридично грамотно для того, щоб шанси на успішне вирішення проблеми були максимальні.

Як подати претензію продавцю (виробнику):

Існує 6 важливих кроків для звернення з вимогами до продавця (виробника):

  1. зібрати всі документи. Якщо укладався договір – перечитати його умови;
  2. з’ясувати тривалість гарантійного строку;
  3. визначитися, до кого висувати вимоги: до продавця або до виробника;
  4. визначитися з вимогами та викласти їх у письмовому вигляді;
  5. на місці (в магазині або в сервісному центрі) з’ясувати, хто буде розглядати вашу претензію з приводу неякісного товару;
  6. письмово заявити про свої вимоги та отримати відповідь від продавця (виробника).
See also:  Набрав чинності закон, який виводить систему держконтролю за харчовою продукцією на якісно новий рівень

Тепер розповімо про перші три пункти окремо.

Крок 1: збираємо всі документи на товар

Перевірте, чи є у вас документи на придбаний товар:

  1. товарний чи касовий чек;
  2. квитанція;
  3. технічний паспорт або інший документ, що його замінює, з позначкою про дату продажу ;
  4. інший документ, який підтверджує факт придбання товару (наприклад, талон).

Тільки за наявності цих документів можна щось вимагати від продавця в зв’язку з придбанням неякісного товару. Це прямо передбачено в статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів» (в останній редакції).

Ала перше, що необхідно зробити – знайти договір з продавцем (якщо ви його укладали) та інші документи на товар. Ознайомлюючись з ними, звертайте увагу на те, що написано дрібним шрифтом. За наявності договору обов’язково треба керуватися його положеннями.

Однак пам’ятайте, ніякі умови договору не повинні суперечити закону та обмежувати права споживача! Якщо ви бачите, що написане в договорі суперечить положенням закону, про які ви прочитаєте у цій статті (далі вони будуть перераховані), і ці умови для вас менш вигідні, ніж ті, що встановлені в законі, потрібно користуватися тими правами, які прописані саме в законі.

Чи можна повернути товар неналежної якості без чека

Якщо всіх вищезазначених документів немає, шанси на задоволення ваших вимог практично дорівнюють нулю! Але слід пам’ятати наступне.

Закон «Про захист прав споживачів» встановлює, що всі вимоги покупця можуть бути задоволені лише за наявності розрахункових документів на такий товар.

Слід зауважити, що п. 9 Постанови Пленуму ВСУ від 12.04.1996 №5 вказує на те, що втрата таких документів, неотримання їх при купівлі товару або неможливість їх відновлення не позбавляє споживача права доводити факт купівлі-продажу за допомогою свідків.

Крок 2: з’ясовуємо тривалість гарантійного строку

Друга обов’язкова дія − з’ясувати тривалість гарантійного строку. Він може бути вказаний на етикетці, упаковці товару, в технічному паспорті або в іншому документі на товар.

Якщо він є − дивимося гарантійний строк (час, протягом якого виробник (продавець) зобов’язується безкоштовно відремонтувати або замінити продукцію) (п. 5 ст. 1 Закону «Про захист прав споживачів»).­

Гарантійний строк починається з моменту передання товару покупцеві, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу (стаття 676 Цивільного кодексу України). Якщо гарантійні строки або строк придатності не встановлено, споживач має право пред’явити продавцю (виробнику) вимоги, якщо недоліки було виявлено:

  • для всіх товарів – протягом двох років;
  • стосовно об’єкта будівництва – не пізніше десяти років від дня передачі їх споживачеві (частина 5 статті 7 ЗУ «Про захист прав споживачів»).

Продавець / виробник зобов’язаний виконати всі гарантійні зобов’язання, зазначені ним у рекламі (частина 2 ст. 7 Закону «Про захист прав споживачів»). Тому можна посилатися на інформацію з буклету, якщо, наприклад, там є посилання на гарантійні зобов’язання продавця.

Що робити, якщо гарантійний строк закінчився

Якщо гарантійний строк вже закінчився, а ви тільки після цього виявили недоліки, то вимагати відремонтувати неякісний товар можна як від виробника, так і від продавця. При цьому потрібна сукупність таких умов:

  • не закінчився строк служби (повинен бути зазначений в документах), а якщо такий не встановлено – протягом десяти років;
  • товар був зіпсований ще до того, як ви його купили (заводський брак).

Що таке строк служби

Строк служби – це календарний строк використання продукції за призначенням, починаючи від введення в обіг чи після ремонту, протягом якого виробник гарантує її безпеку та несе відповідальність за істотні недоліки, що виникли з його вини (п. 25 ст. 1 Закону «Про захист прав споживачів»).

Крок 3: визначаємо, до кого будемо висувати вимоги

Третя обов’язкова дія – визначитися, до кого ви будете пред’являти свої вимоги. Можна висувати вимоги:

  1. до продавця;
  2. до виробника (для імпортних товарів – імпортера);
  3. або до сервісного центру, якщо він зазначений у документах, наприклад, в гарантійному талоні.

Якщо ваші вимоги не були задоволені, ви маєте можливість звернутися за консультацією щодо захисту прав споживачів чи подати скаргу на неякісний товар до управління захисту прав споживачів, яким є управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба). Раніше вона називалася інспекція з питань захисту прав споживачів.

Також можна самостійно звернутися до суду або доручити це адвокату. Зверніть увагу, при зверненні до суду споживачі не сплачують судовий збір.

Одночасно з розглядом справи по суті суд порушує питання про компенсацію моральної шкоди.

Де можна подати позов

Подати позов про порушення прав споживачів, а так само про компенсацію моральної шкоди можна:

  • за місцем знаходження споживача;
  • відповідача;
  • за місцем заподіяння шкоди;
  • за місцем виконання договору.

Право вибору належить покупцеві (частина 3 статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів»).

  1. Одним з основних прав покупця є право на належну якість продукції.
  2. Для оформлення претензії щодо неякісного товару потрібно зібрати всі документи на товар і ознайомитися з ними.
  3. Для захисту своїх прав ви можете: звернутися до продавця або виробника з претензією; звернутися зі скаргою до Державної служби з питань безпеки харчових продуктів і захисту прав споживачів; а також звернутися до суду.

Источник: https://ursambo.com/ukr/zakhyst-prav-spozhyvachiv/iak-harantuie-pravo-na-iakist-zakon-pro-zakhyst-prav-spozhyvachiv.html

Судова практика з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів (2009 — 2012 рр.) (витяг)

Податки & бухоблік Серпень, 2013/№ 65 https://i.factor.ua/ukr/journals/nibu/2013/august/issue-65/article-63766.html

Верховний Суд України

Судова практика з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів (2009 — 2012 рр.)

(витяг)

Відповідно до ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Соціально-економічні та політичні перетворення, які відбуваються в нашій країні, розвиток ринкових відносин, свобода підприємництва, конкуренція товаровиробників сприяють насиченню ринку товарами як вітчизняного, так й іноземного виробництва, збільшенню обсягу споживання і можливості більш широкого вибору товарів (робіт, послуг). Ці процеси, на жаль, супроводжуються наповненням споживчого ринку товарами та послугами неналежної якості, а також такими, що не відповідають у повній мірі потребам і вимогам споживачів.

  • Захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим (далі — АР Крим), місцеві державні адміністрації, органи й установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші державні органи, органи місцевого самоврядування.
  • Вагоме місце в системі правових засобів захисту прав споживачів посідає судовий захист порушеного права.
  • Метою цього аналізу є вивчення практики застосування судами законодавства у вирішенні справ зазначеної категорії, виявлення існуючих недоліків і спірних питань у судовій практиці та законодавстві.

Суб’єкти правовідносин у справах за позовами про захист прав споживача

Згідно з п. 22 ст. 1 Закону № 1023-XII споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.

Відповідно, якщо громадянин (покупець, замовник) у правовідносинах виступає як підприємець, або фактично використовував придбаний чи замовлений товар у підприємницькій діяльності, або як найманий працівник, то на його відносини з продавцем Закон № 1023-XII не поширюється.

При цьому Закон № 1023-XII не містить критеріїв розмежування використання товару для особистих потреб із використанням його у підприємницькій діяльності чи виконання обов’язків найманого працівника.

Непоодинокими є випадки, коли суб’єкт підприємницької діяльності придбавав товар із метою використання в майбутньому в підприємницькій діяльності, але через певні обставини фактично використовував для власних побутових потреб, або навпаки.

Тому при вирішенні питання про можливість застосування до спірних правовідносин положень Закону № 1023-XII суду необхідно з’ясувати, для яких цілей використовується придбана продукція: особистих потреб фізичної особи чи її використання пов’язане із підприємницькою діяльністю фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності.

У справі за позовом Особи 3 до приватного підприємця Т. про розірвання договору купівлі-продажу, повернення коштів і відшкодування моральної шкоди відповідач заперечував проти застосування Закону № 1023-XII і зазначав, що позивачка здійснювала купівлю мобільного телефону не як фізична особа, а як підприємець з метою подальшого використання його у господарській діяльності.

  1. Лубенський міськрайонний суд Полтавської області рішенням від 4 червня 2009 року позовні вимоги Особи 3 задовольнив частково — договір купівлі-продажу мобільного телефону розірвав, стягнув на користь Особи 3 сплачені за товар кошти, а в решті — відмовив.
  2. Суд дійшов правильного висновку, що адвокатська діяльність, якою займається позивачка, не є підприємницькою, а визнається незалежною професійною діяльністю, тому правильно застосував до спірних правовідносин положення Закону № 1023-XII.
  3. Відповідно, якщо громадянин (покупець, замовник) у правовідносинах виступає як підприємець, або фактично використовував чи мав намір використовувати придбаний товар у підприємницькій діяльності, чи як найманий працівник, то на його відносини з продавцем Закон № 1023-XII не поширюється.

Голосіївський районний суд м. Києва рішенням від 23 січня 2012 року частково задовольнив позов Особи 1 до ТОВ «Р.м.» про стягнення грошових коштів, збитків та моральної шкоди. Стягнуто з ТОВ «Р.м.

» на користь Особи 1 грошові кошти, сплачені за придбаний товар (один торговий автомат МК-011) у розмірі 12 тис. 718 грн., понесені збитки у сплаті комісії банку — 127 грн. 18 коп., пеню — 4 тис. 781 грн. 96 коп., індекс інфляції — 1 тис. 284 грн. 51 коп., 3 % річних — 393 грн.

03 коп., на відшкодування моральної шкоди — 10 тис. грн., судові витрати.

Апеляційний суд м. Києва рішенням від 11 липня 2012 року указане рішення скасував і постановив нове рішення. При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що Закон № 1023-XII до цих правовідносин не застосовується, оскільки Особа 1 придбала спірний товар для зайняття підприємницькою діяльністю та отримання прибутку, тобто не є споживачем у розумінні цього Закону.

Відповідно до пунктів 3, 18 ч. 1 ст. 1 Закону № 1023-XII виконавець — це суб’єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги; продавець — суб’єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації.

  • Тобто Закон № 1023-XII регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.
  • На відносини, де виробником і продавцем товарів, виконавцем робіт і надавачем послуг є громадянин, що не є підприємцем, а також на випадки, де набувачем товарів, користувачем послуг є підприємства, установи, організації — дія цього Закону не поширюється.
  • Зазначених вимог закону суди дотримуються не завжди.
See also:  Обставини, які свідчать про факт збройної агресії росії проти україни є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, і є такими, що не підлягають доказуванню (справа № 761/9437/15-ц, 16.08.17)

Так, Гагарінський районний суд м. Севастополя розглянув цивільну справу за позовом Фізичної особи 1 до Фізичної особи 2 про розірвання договору підряду, відшкодування майнової та моральної шкоди.

Заочним рішенням від 7 квітня 2009 року суд позов задовольнив частково: розірвав договір, укладений між Фізичною особою 1 і Фізичною особою 2; стягнув із Фізичної особи 2 на користь Фізичної особи 1 пеню відповідно до Закону № 1023-XII.

Ураховуючи, що відповідач — Фізична особа 2, не будучи підприємцем, порушив умови договору підряду на ремонт квартири, застосування до спірних правовідносин положень Закону № 1023-XII є помилковим.

Суди задовольняли також вимоги споживача до особи, яка не є ні продавцем, ні виробником товару або надавачем послуг.

Верховний Суд України ухвалою від 22 вересня 2010 року частково задовольнив касаційну скаргу ТОВ «ДТС» і скасував рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 лютого 2008 року та рішення апеляційного суду м.

Києва від 24 липня 2008 року у справі за позовом Особи 1, Особи 2 до ТОВ «ДТС», суб’єкта підприємницької діяльності Особи З, сервісного центру ДТС, третя особа — Головне київське міське управління у справах захисту прав споживачів, про відшкодування шкоди.

Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновок Верховного Суду України обґрунтовано тим, що ТОВ «ДТС» не займається роздрібно-торговельною діяльністю, не є стороною у спірному договорі, жодного майна позивачам не передавало та ніяких коштів за товар не отримувало. ТОВ «ДТС» не є ні виробником товару, ні його продавцем (№ 6-20680св08).

Відповідно до статей 26, 28 Закону № 1023-XII звертатися до суду із позовами про захист прав споживачів мають право спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, його територіальні органи та органи місцевого самоврядування.

Президент України Указом від 13 квітня 2011 року № 465/2011 «Про положення про Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів» затвердив Положення про Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів, відповідно до п. 1 якого указаний орган є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів.

До прийняття цього Указу таким органом був Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики.

Громадські організації мають право представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах (ст. 20 Закону від 16 червня 1992 року № 2460-XII «Про об’єднання громадян»), а громадські організації споживачів — також захищати у суді права споживачів, які не є членами цієї організації (п. 10 ч. 1 ст. 25 Закону № 1023-XII).

Святошинський районний суд м. Києва ухвалою від 1 серпня 2008 року повернув позовну заяву Української асоціації споживачів у інтересах Особи 1 до ТОВ «Н.-У.» про відшкодування завданих збитків (внаслідок порушення умов договору в частині гарантійного обслуговування автомобіля) та відшкодування моральної шкоди, виходячи із того, що вона подана особою, яка не має відповідних повноважень.

Суд дійшов висновку, що Українська асоціація споживачів не може звертатися до суду з позовом у інтересах конкретної фізичної особи, оскільки згідно зі ст. 25 Закону № 1023-XII об’єднання споживачів мають право звертатися з позовом до суду про визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів і припинення цих дій.

Позиція місцевого суду в цій справі суперечить зазначеним положенням п. 10 ч. 1 ст. 25 Закону № 1023-XII.

Згідно з п. 9 ст. 25 Закону № 1023-XII громадські організації споживачів можуть також звертатись до суду з позовом про визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів.

Хоча практика пред’явлення позовів щодо невизначеного кола споживачів не набула широкого застосування, не можна залишити поза увагою положення п. 5 ч. 1 ст.

96 ЦПК (в редакції Закону від 7 липня 2010 року № 2453-VI), відповідно до якого вимога про повернення вартості товару неналежної якості може бути розглянута в наказному провадженні, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів.

  1. Ураховуючи, що чинне процесуальне законодавство України не містить процедури розгляду справ про встановлення факту продажу товару неналежної якості щодо невизначеного кола споживачів, застосування цієї норми й розгляд таких вимог в наказному провадженні, на нашу думку, неможливі і потребують законодавчого врегулювання.
  2. Від правовідносин, які, крім норм зобов’язального права, регулюються нормами Закону № 1023-XII, слід відрізняти правовідносини, які під дію останнього Закону не підпадають.
  3. Так, якщо юридична особа відчужує: фізичній особі належне їй на праві власності нежитлове приміщення або будь-яке інше майно, яке було у її володінні та користуванні, норми Закону № 1023-XII не поширюються, оскільки в них немає такого необхідного елемента, як суб’єкт господарювання — виробник товару або виконавець робіт та послуг.
  4. Судам слід мати на увазі, що право звернення до суду з позовом про захист прав споживача має будь-який споживач, незалежно від того, вступав він у договірні відносини із продавцем (надавачем послуг) чи ні.
  5. коментар редакції

Суб’єкти правовідносин, що охоплюються Законом № 1023

Закон № 1023 регулює відносини, у яких однією стороною є суб’єкт господарювання (виробник, продавець, виконавець), а іншою — споживач — громадянин (фізична особа). На інші випадки (коли сторонами є громадянин — громадянин або суб’єкт господарювання — суб’єкт господарювання) він не поширюється.

Виробники, продавці, виконавці. У ч. 1 Закону № 1023 виробники, продавці та виконавці визначені як суб’єкти господарювання, які здійснюють виробництво та продаж товарів, виконання робіт та надання послуг.

  • Визначення терміна «суб’єкт господарювання» власне Закон №1023 не містить, проте його можна знайти у ст. 55 ГК, де зазначено, що суб’єктами господарювання є:
  • — господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до норм ЦК, державні, комунальні та інші підприємства;
  • — громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані як підприємці.

Це означає, що дія Закону №1023 поширюється на юридичних осіб (незалежно від форми власності) та фізичних осіб — підприємців, якщо вони виробляють і продають товари, виконують роботи та надають послуги споживачам.

Причому сфера дії Закону № 1023 жодним чином не залежить ані від системи оподаткування (загальна система, фіксований податок, єдиний податок тощо), обраної цими особами, ані від місця провадження діяльності. На це звертає увагу і ВСУ.

Тобто, наприклад, приватні підприємці, які торгують на ринку та сплачують єдиний податок, зобов’язані виконувати норми Закону № 1023 і задовольняти вимоги покупців відповідно до нього.

На відносини, у яких виробником та продавцем товару або виконавцем робіт, послуг є громадянин-непідприємець, дія Закону № 1023 не поширюється.

Крім того, ВСУ звернув увагу на таке: якщо суб’єкт господарювання продає фізособі будь-яке майно, що було в його володінні та використанні, норми Закону № 1023 на такі відносини не поширюються. Аргументом судів є те, що в цих відносинах немає такого необхідного елемента, як суб’єкт господарювання — виробник товару або виконавець робіт.

Споживачі.Споживачем у розумінні Закону № 1023 може бути тільки фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника (п. 22 ст. 1 Закону № 1023).

ВСУ стосовно споживачів звертає увагу на:

1) статус споживача. Це має бути фізична особа — непідприємець. А от якщо особа (покупець, замовник) виступає як підприємець або юридична особа чи найманий працівник при виконанні своїх обов’язків, то дія Закону № 1023 на неї не поширюється.

Наприклад, придбання в магазинах «МЕТРО» здійснюються тільки від імені бізнес-клієнтів (тобто юридичних осіб або фізосіб-підприємців).

Цей факт знаходить відображення в первинних документах (кожен покупець отримує фіскальний касовий чек та податкову накладну, у яких він фігурує як суб’єкт господарювання).

А отже, норми Закону №1023не застосовуються щодо покупок, здійснених у мережі магазинів «Метро».

У разі продажу товарів юрособам та фізособам-підприємцям основні вимоги до якості товарів та її гарантії встановлюються ЦК (ст. 673, 678) та ГК (ст.

268, 269) (причому в разі конфлікту норм цих нормативних актів пріоритет слід віддавати ГК як більш спеціальному), якими, зокрема, передбачено, що товар, який продається, у загальному випадку повинен відповідати умовам договору.

Хоча судячи з висновків листа, якщо товар куплено виключно з метою споживання фізичною особою, а не для підприємницьких цілей, то норми Закону № 1023 в такому разі цілком застосовні (детальніше про це далі).

Тут слід додати, що пред’являти вимоги щодо товару, придбаного у суб’єкта підприємницької діяльності, може не лише його покупець, а й інший споживач, який використовує цей товар (наприклад, особа, якій товар було подаровано), головне, щоб він відповідав статусу споживача;

2) сам товар та напрям його використання.ВСУ визнає, що Закон № 1023 не містить критеріїв розмежування використання товару для особистих потреб та використання його в підприємницькій діяльності чи для виконання обов’язків найманого працівника. Тому він закликає суди у кожному конкретному випадку з’ясувати мету фактичного використання купленого товару (роботи, послуги).

Щодо цього виділяється придбання так званих спірних товарів — тобто тих, які можна використовувати виключно в цілях провадження підприємницької діяльності. Так, у рішенні Апеляційного суду м.

Києва у справі № 22-2690-6608 суд дійшов висновку, що куплений фізичною особою торговельний автомат призначено виключно для провадження підприємницької діяльності, тому така фізична особа не може бути споживачем у розумінні Закону № 1023 і відповідно його норми не застосовні для правовідносин, що виникли.

Крім того, ВСУ дійшов правильного висновку, що адвокатська діяльність є не підприємницькою

Источник: https://i.Factor.ua/ukr/journals/nibu/2013/august/issue-65/article-63766.html

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*