Понад 5 тисяч справ про незаконний обіг зброї передані в суди з початку року

МАСОВІ УБИВСТВА ЗААРЕШТОВАНИХ У ТЮРМАХ

Стрімкий наступ улітку 1941 року викликав паніку майже в усіх органах влади СРСР, які зазвичай першими тікали з міст, боячись народної помсти навіть дужче, ніж нацистів. Однак НКВД, головний каральний орган більшовицької держави, не переставало і в умовах хаотичного відступу виконувати свої страшні функції.

Коли радянські війська відходили з міст Західної України, вони часто залишали майно, устаткування, навіть документи партійців. Але завжди встигали вбити всіх в’язнів, які тоді на своє нещастя були в тюрмах.

Без будь-якого вироку й розбору ліквідаційні команди страчували всіх, навіть підозрюваних та випадково затриманих, часто після страшних тортур.

Найвідомішим епізодом виявися розстріл у Львові, де в трьох в’язницях, згідно зі свідченнями начальника тюремного відділу НКВД по Львівській області лейтенанта Лермана, було розстріляно 924 особи. Додамо: так само комуністи намагалися чинити і в Білорусі та країнах Балтії, але там значну частину в’язнів урятував іще стрімкіший наступ Вермахту.

Понад 5 тисяч справ про незаконний обіг зброї передані в суди з початку року

Жертви НКВД у Львові, червень 1941

Загалом у Західній Україні за кілька днів червня вбили понад 5 тис. осіб у кільканадцяти тюрмах. Але були й узагалі епізоди поза межами добра і зла.

Як не згадати страшної Заліщицької трагедії на Тернопільщині, коли НКВД спалило два ешелони із в’язнями (14 вагонів, у кожному 50–70 людей), а потім скинуло їх у воду, адже відступаючи радянські війська зруйнували залізничний міст через Дністер.

Понад 5 тисяч справ про незаконний обіг зброї передані в суди з початку року

Розстрільна команда НКВД

ПРИХОВУВАННЯ НЕБЕЗПЕКИ ДЛЯ ЄВРЕЙСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ В ПЕРШІ МІСЯЦІ ВІЙНИ

Радянська влада намагалася боротися з панікою під час німецького бліцкригу лише двома відомими їй способами: розстрілами та замовчуванням.

Одним із найбільших злочинів комуністів виявилося повне приховування від євреїв фактів геноциду проти них із боку німців у перших-таки містах Західної України, захоплених Третім Рейхом.

Більшість єврейського населення була абсолютно не в курсі ставлення нацистів до нього. Так само не йшлося ні про яку централізовану евакуацію людей, що були у смертельній небезпеці.

Понад 5 тисяч справ про незаконний обіг зброї передані в суди з початку року

Донині не виявлено жодного документа, жодного свідчення того, що радянський уряд хоча б шукав шляхи порятунку тих своїх громадян, яких в умовах окупації чекало не важке, безрадісне, голодне, але все-таки життя, а жорстока й неминуча смерть.

Понад те, в перші, вирішальні для долі єврейського населення західних областей, дні на так званому старому кордоні (радянсько-польському 1939 року) все ще діяли застави, які затримували кожного, в кого не було спеціального дозволу на виїзд. Радянська пропаганда до середини серпня взагалі нічого не казала про масові розстріли єврейського населення.

А коли почала визнавати такі акції, то подавала їх виключно під тим соусом, що, мовляв, відбуваються страти комсомольського та комуністичного активу.

Понад 5 тисяч справ про незаконний обіг зброї передані в суди з початку року

фото зроблені під час масових розстрілів у київському урочищі Бабин Яр

Найяскравішим із жахливих свідчень цього злочину більшовиків став абсолютно добровільний прихід 27 вересня 1941 року до Бабиного Яру на розстріл майже всього єврейського населення Києва, яке, не очікуючи нічого поганого, саме з’явилося на перший виклик окупантів. Із приблизно 1,5 млн євреїв, що залишилися на окупованій німцями території України, не вижив майже ніхто.

ПІДРИВ ГРЕБЛІ ДНІПРОГЕСУ В ЗАПОРІЖЖІ

Із перших місяців війни радянське керівництво під час відступу намагалося застосовувати тактику «випаленої землі», тобто знищувати всю інфраструктуру без будь-якої турботи про майбутню долю населення, що не могло евакуюватися.

Одним із найжорстокіших проявів цієї тактики стало замінування греблі Дніпровської гідроелектростанції в Запоріжжі.

18 серпня 1941 року близько 20:00 після прориву німецьких військ у цьому районі її висадили в повітря працівники НКВД.

Понад 5 тисяч справ про незаконний обіг зброї передані в суди з початку року

Унаслідок вибуху 20 т толу виникла пробоїна завдовжки близько 150 м, крізь яку ринула вниз багатометрова хвиля води, спричиняючи руйнування й загибель людей, що перебували в береговій зоні.

В районі її удару опинилися не так німецькі війська, як радянські солдати, що саме намагалися переправитися на лівий берег Дніпра, а також цивільні мешканці острова Хортиця й найближчої території. Німецьке командування стверджувало, що втратило тоді 1,5 тис. своїх бійців.

Жертви серед червоноармійців та цивільного населення оцінюються від 20 тис. до 80–120 тис. осіб. Точних даних і досі немає.

«ЧОРНОПІДЖАЧНИКИ»

Восени 1943 року, коли після перемоги в Курській битві радянські війська зайшли на територію України, ставлення більшовицького керівництва до місцевого населення, що два роки прожило в окупації, було, м’яко кажучи, недовірливим. Мовляв, усі вони, особливо чоловіки, – це потенційні зрадники та колабораціоністи.

Тому, за логікою кремлівських керманичів, ці люди мали «змити кров’ю» свій «злочин». Коли радянські війська заходили в черговий звільнений від нацистів український населений пункт, за ними слідом туди прибував польовий військкомат. Він проводив повну мобілізацію усіх чоловіків, які могли тримати зброю в руках.

Понад 5 тисяч справ про незаконний обіг зброї передані в суди з початку року

Після цього їх майже відразу кидали в атаку на німецькі позиції, не встигаючи видати військового одягу: так, власне, і з’явилася назва «чорнопіджачники», або ж «чорносвитники». Зброї їм також часто не давали: здобудете в бою! Селяни своїми трупами вистеляли шлях регулярним військам.

Особливо моторошним виявився штурм Києва в жовтні 1943 року, коли радянська влада кинула десятки тисяч «чорнопіджачників» на Букринський плацдарм нижче української столиці для відволікання основних німецьких сил, а регулярні підрозділи переправлялися тим часом, використовуючи Лютізький плацдарм вище міста. На шестикілометровому клаптику землі загинуло понад 250 тис.

солдатів, із яких значну частину становили щойно мобілізовані селяни в домотканих свитках.

ДЕПОРТАЦІЇ МИРНОГО НАСЕЛЕННЯ

Цілі народи були визнані в Кремлі «зрадниками», яких потрібно щонайменше переселити з місць їхнього проживання для дальшої асиміляції та знищення протестного потенціалу.

Почалося з 1941 року й примусового виселення за Волгу приазовських німців. Але по-справжньому маховик депортацій запрацював наприкінці війни, коли кремлівське керівництво звинуватило в колабораціонізмі чимало етносів.

Найвідомішим прикладом такої практики стали кримські татари.

Понад 5 тисяч справ про незаконний обіг зброї передані в суди з початку року

З очищеного від німців Криму радянська влада навесні-влітку 1944 року вивезла майже в повному складі корінне населення, зокрема 180 тис. кримських татар – до Середньої Азії.

Згодом, у другій хвилі депортації, були виселені кримські вірмени, болгари та греки. Титульна нація – українці – зазнала кількох хвиль переселення, перших двох – іще до війни. А протягом 1945–1947 років понад 80 тис.

людей із Західної України було депортовано на Донбас та в Сибір через звинувачення в націоналізмі та «пособництві УПА».

Понад 5 тисяч справ про незаконний обіг зброї передані в суди з початку року

Іще близько 500 тис. були вивезені із західноукраїнських земель, які згідно з рішенням Сталіна передали Польщі.

Поліція з початку року виявила понад 1700 випадків незаконного поводження зі зброєю – Прямий

Понад 5 тисяч справ про незаконний обіг зброї передані в суди з початку року

Національна поліція України за перший квартал 2018 року виявила 1763 факти незаконного поводження зі зброєю та вчинення злочинів з її використанням.

Про це повідомив перший заступник голови Національної поліції В’ячеслав Аброськін, передає прес-служба МВС.

За його словами, упродовж перших трьох місяців цього року задокументовано 1763 факти незаконного поводження зі зброєю та вчинення злочинів з її використанням. При цьому 1328 фактів вже розслідувані, а у 1275 кримінальних правопорушеннях – затримані фігуранти.

В’ячеслав Аброськін повідомив, що з незаконного обігу за три місяці 2018 року поліцейські вилучили 553 одиниці зброї і боєприпасів. Зокрема, вилучено 16 автоматів, 18 карабінів, гвинтівок та рушниць, 215 пістолетів, 25 обрізів та 58 одиниць саморобної зброї. Крім того, вилучено 200 гранат, 14 гранатометів, 7 вибухових пристроїв та 32,5 тисяч набоїв.

“Ми жорстко контролюємо роботу структурних підрозділів за напрямком протидії незаконному обігу зброї та боєприпасів на території держави, а також хід розслідування та направлення до суду таких кримінальних проваджень”, – наголосив В’ячеслав Аброськін.

Понад 5 тисяч справ про незаконний обіг зброї передані в суди з початку року

Він зазначив, що вже розпочався практичний етап загальнодержавної операції “Зброя та вибухівка”.

“Сьогодні зранку силами апарату Національної поліції України почалися профілактичні заходи по відпрацюванню Дніпропетровської області. Мета одна – забезпечення безпеки життя наших громадян, вилучення із незаконного обороту зброї, вибухових пристроїв та наркотичних засобів”, – наголосив Аброськін.

Понад 5 тисяч справ про незаконний обіг зброї передані в суди з початку рокуПонад 5 тисяч справ про незаконний обіг зброї передані в суди з початку рокуПонад 5 тисяч справ про незаконний обіг зброї передані в суди з початку рокуПонад 5 тисяч справ про незаконний обіг зброї передані в суди з початку року

Також слідкуйте за “Прямим”

5 запитань про зброю в Україні

Близько 500 людей вийшли 6 жовтня на акцію за вільне володіння вогнепальною зброєю в Києві. «Марш за правo на самoзахист» пройшов від парку Шевченка повз головне управління СБУ до Майдану Незалежності. Організували ходу партія «Традиція і порядок» а також організація «Демократична Сокира». 

«Українці мають право захищати власне життя, близьких та своє майно!» — йдеться на сторінці організаторів акції у Facebook.

Хто і як сьогодні може отримати зброю в Україні, та якою є нині ситуація з її обігом — у матеріалі Громадського. 

Скільки зареєстрованої зброї?

Станом на січень 2018 року в Україні офіційно зареєстровано близько 800 тисяч одиниць вогнепальної зброї. Ідеться про мисливські гладкоствольні рушниці й мисливські нарізні гвинтівки. Володіють нею 663 тисячі українців. Такі дані надали в Національній поліції, передають «Українські новини».

Як впливає на обіг зброї ситуація в країні?

Заразом від початку війни на Донбасі кількість вироків суду за статтею про незаконне поводження зі зброєю в Києві зросла більш ніж на 50%. Про це свідчать дані Єдиного реєстру судових рішень.

Найбільше ж засуджених за порушення статті 263 Кримінального кодексу у Волинській області: якщо від 2010 до 2014-го тут винесли 97 таких вироків, то від початку бойових дій на Донбасі їх уже понад дві сотні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Контрабанда зброї в Європу: за що судять француза Муто на Волині (СПЕЦРЕПОРТАЖ)

Стаття 263 Кримінального кодексу за незаконне зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передачу чи збут вогнепальної зброї передбачає позбавлення волі на термін від одного до п'яти років. Громадяни, які добровільно здають незаконно придбану вогнепальну зброю, звільняються від відповідальності.

See also:  Кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні закону (справа № 6-2071цс16, 06.09.17)

За минулий рік поліція вилучила 2,5 тисячі одиниць вогнепальної зброї. Майже половина — це пістолети, 78 гранатометів, а також автомати, обрізи та гвинтівки. Також правоохоронці вилучили 240 тисяч набоїв, понад дві тисячі гранат та 72 вибухові пристрої. У 2017 році поліція задокументувала майже вісім тисяч фактів незаконного поводження зі зброєю.

Хто і як може отримати зброю?

Юристи, які виступають за лібералізацію володіння вогнепалом, часто звертають увагу, що законного або законодавчо врегульованого володіння зброєю в Україні не передбачено.

Річ у тім, що більшість питань поводження зі зброєю регулюється наказом МВС. Документ на 88 друкованих сторінок затверджений ще 1998 року.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Тилові стрільці: Кому і за що силові міністри роздають нагородну зброю

  • Пневматичну чи газову зброю може придбати кожен громадянин з 18 років.
  • Вогнепальну мисливську гладкоствольну зброю — з 21 року.
  • Мисливську нарізну — з 25. Для цього потрібно пройти процедуру перевірки, отримати дозвіл від поліції, а використовувати мисливські рушниці й гвинтівки можна тільки на полюванні.
  • Короткоствольну травматичну зброю, що стріляє гумовими або іншими несмертельними кулями, можуть придбати, наприклад,  працівники судів, охоронні структурижурналісти.

Кількість зброї, яку може мати громадянин України, необмежена, однак власник зброї повинен «забезпечити її безумовну схоронність».

  • Короткоствольною вогнепальною зброєю володіти може досить обмежене коло осіб — переважно військові та правоохоронці. Цивільні громадяни не мають права купувати бойові пістолети, автомати, кулемети чи штурмові гвинтівки. Водночас можуть отримати їх як нагороду від Адміністрації президента, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України чи Міністерства оборони.

Міністерство оборони неодноразово відмовлялося розкривати кількість виданої нагородної зброї у відповідь на журналістські запити. АП, МВС та СБУ на запит DW повідомляли, що роздали за 2014-2016 роки понад 2,3 тисячі одиниць нагородної зброї. Скільки з них цивільним — невідомо.

  • Які зміни до законодавства пропонуються?
  • Законопроект «Про цивільну зброю і боєприпаси» зареєстрований групою з 34 депутатів у Верховній Раді ще в грудні 2014 року, однак і досі його не розглянули.
  • Проект пропонує, зокрема, надати право володіти не лише гладкоствольною, а й «короткоствольною нарізною вогнепальною зброєю та короткоствольною зброєю, призначеною для стрільби боєприпасами, спорядженими еластичними елементами менш смертельної дії» всім дієздатним, психічно здоровим, несудимим громадянам України.  
  • Для цього потрібно буде отримати спеціальний дозвіл, який видаватиметься з 18 років для гладкоствольної зброї та з 21 року — для нарізної.
  • Повністю заборонити до цивільного обігу законопроект пропонує, серед іншого, автоматичну вогнепальну та перероблену чи саморобну вогнепальну зброю.

Арсен Аваков та його оточення мають натомість іншу ініціативу, яка б не надавала настільки широкого права на володіння короткоствольним вонгнепалом. Так, голова парламентського комітету з питань національної безпеки і оборони Сергій Пашинський пропонував надати таке право лише громадянам, які служили в Нацполіції або СБУ.

 Якої думки про володіння зброєю українці?

Петиція щодо легалізації вогнепальної зброї однією з перших з'явилася на відповідному сервісі на сайті президента у 2015 році, досить швидко набравши необхідні для розгляду 25 тисяч голосів. Президент передоручив це питання Верховній Раді та Конституційній комісії, утім, заявив, що не підтримує подібні ідеї.

І він, і голова МВС Арсен Аваков неодноразово посилалися на соціологію, мовляв більшість українців проти лібералізації обігу вогнепалу.

Натомість генеральний прокурор Юрій Луценко в інтерв'ю газеті «Сегодня» заявив, що є «переконаним прихильником легалізації короткоствольної зброї для людей, які пройшли необхідну підготовку, а надто для тих, хто має власність і необхідність її захищати».

Згідно з даними опитування соціологічної групи «Рейтинг», яке проводилося торік улітку, ініціативу легалізації купівлі вогнепальної зброї підтримують 18% опитаних, не підтримують 77% і 5% — не визначилися.

Водночас на сайті громадської організації «Українська асоціація власників зброї» теж проводиться опитування, щоправда лише серед користувачів. На питання, чи придбали б вони зброю для самозахисту, понад 97% респондентів відповіли «так». До речі, саме голова Наглядової ради цієї громадської організації Георгій Учайкін є автором петиції щодо легалізації вогнепалу.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ Спецрепортаж Громадського про французького громадянина, який спробував вивезти з України партію зброї, боєприпасів і вибухівки, однак був затриманий українськими спецслужбами на кордоні.

Зброя, кара і Закон – Резонанс – о коррупции, взятках, судьях, власти

Микола Ореховський, адвокат

Першого листопада 2018 року Верховний Суд зробив крок на шляху відновлення структури правопорядку, де Кримінальний кодекс повинен охороняти Конституцію та закони, а не сам себе. Ухвалено рішення, яке може кардинально змінити практику покарання за незаконне поводження зі зброєю та мати серйозний вплив на регулювання обігу зброї у нашій країні.

Верховний суд задовольнив клопотання захисників мешканця міста Дніпра, засудженого за зберігання зброї і боєприпасів без передбаченого законом дозволу (стаття 263 Кримінального кодексу) та передав справу на розгляд Великої палати, оскільки визнав, що існує виключна правова проблема через відсутність закону, який визначає дозвільний порядок обігу зброї.

Що цікаво, передачу справи на  розгляд Великої палати підтримав прокурор з Генеральної прокуратури, який визнав, що через відсутність закону суди ухвалюють виправдувальні вироки.

В ухваленому рішенні Верховний суд зазначив, що вирішення вказаної проблеми Великою палатою необхідне для розвитку права в Україні та підтвердження принципу – nulla poena sine lege, за яким ніхто не може бути покараний за порушення чогось, що не заборонене законом, і який у демократичних державах закладений в основу принципу верховенства права.

У цьому випадку чи може бути особа притягнута до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст.

263 Кримінального кодексу України, без наявності закону, який передбачає видачу дозволів на носіння, зберігання, придбання, передачу чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв?

Мотивуючи передачу справи Великій палаті Верховний суд зазначив, що стаття 263 Кримінального кодексу є бланкетною нормою, яка відсилає до закону, що повинен визначати дозвільний порядок цивільного обігу вогнепальної зброї та боєприпасів. Саме визначений законом порядок є об’єктом злочину, за порушення якого карає стаття 263 Кримінального кодексу.

Також, Верховним судом зазначено, що пункт 7 статті 92 Конституції встановлює, що правовий режим власності визначається виключно законом. Зазначене може свідчити лише про те, що правила цивільного обігу певних речей без альтернативи можуть встановлюватися лише актами вищої юридичної сили, якими є закони.

Натомість, нині правила обліку, виготовлення, придбання, зберігання перевезення та використання зброї визначає інструкція, затверджена наказом МВС N 622, яка не є законом.

Таким чином, передача цієї справа Великій палаті поставила під сумнів позицію, яка була викладена іншою колегією суддів Верховного суду 31 травня 2018 року у справі № 127/27182/15-к і фактично узаконювала можливість покарання за незаконне поводження зі зброєю за відсутності відповідного закону. Тоді Верховний суд зробив висновок, що під терміном “Закон” у статті 263 Кримінального кодексу розуміються також підзаконні нормативні акти.

  • ПРАВНИКИ РОЗКРИТИКУВАЛИ ТЛУМАЧЕННЯ ВЕРХОВНИМ СУДОМ СТАТТІ ПРО НЕЗАКОННЕ ПОВОДЖЕННЯ ЗІ ЗБРОЄЮ
  • Отже, в результаті розгляду вказаної справи Велика палата може ухвалити рішення, яким визнає незаконним застосування статті 263 Кримінального кодексу доки парламент не ухвалить відповідний закон. Фактично, може бути зупинена дія цієї статті, що додасть роботи правоохоронцям з пошуку мотивів особи зберігати чи придбавати зброю  для кваліфікації таких дій за іншими статтями КК
  • Насправді, вирішуючи питання про можливість покарання за поводження зі зброєю за відсутності закону, Велика палата повинна дати відповідь на значно важливіші питання, такі як:
  • чи  визнається та діє в Україні принцип верховенства права?
  • чи є Україна республікою, у якій джерелом влади є народ?
  • Проте, рішення найвищої судової інстанції з цього непростого питання можуть бути різними, бо позиції суддів Верховного суду з цього питання досить відрізняються. Навіть рішення про передачу цієї справи Великій палаті ухвалене двома суддями із трьох у колегії.

    Тому, спробуємо проаналізувати можливі варіанти та наслідки рішень Великої палати. Але спочатку згадаємо передісторію виникнення проблеми покарання за незаконне поводження зі зброєю.

    Як так сталося, що в демократичній країні, де тривають бойові дії обіг зброї не врегульований законом, але за незаконне поводження зі зброєю карають?

    З червня 2007 року в Україні де-юре вільний обіг зброї, бо немає жодного закону, який визначає межі чи забороняє володіти, користуватися або розпоряджатися певною зброєю. Адже, правовий режим власності визначається виключно законом.

    Загальне правило оборотоздатності речей , встановлене статтею 178 Цивільного кодексу, визначає, що все може вільно перебувати у володінні, використовуватися чи відчужуватися, за  виключенням предметів, обіг яких заборонено законом або, обіг яких обмежений законом і можливий лише за наявності дозволу, теж передбаченого законом.

    Це означає, що актами президента, уряду, міністрів, органів влади чи будь-яких чиновників не можна заборонити, наприклад, обіг мобільних телефонів з відео камерами.

    Проте, до прийняття у 1996 року Конституції України порядок оборотоздатності речей був іншим, бо відповідав притаманному тоталітарним державам принципу: дозволено тільки те, що дозволено владою. Натомість, Основним Законом України, так само як у всіх цивілізованих, демократичних країнах встановлений принцип, за яким: дозволено все, що прямо не заборонено законом.

    Але для того, щоб правильно зрозуміти глибину проблеми покарання за зброю в Україні треба розібратися, що ж таке закон.

    Сучасне розуміння поняття “закон” сформувалося у Європі після повалення абсолютної влади монархів, які вважали себе законом та становлення республік, у яких Закон є вираженням загальної волі всіх громадян, які мають право брати участь особисто або через своїх представників у його створенні.

    See also:  Перевірка держпраці: види порушень трудового законодавства

    Мабуть першим утвердженням сучасного поняття закону, яке стало орієнтиром права на подальші століття для цивілізованих країн була “Декларація прав людини і громадянина”, прийнята в 1789 році під час Великої французької революції.

    Декларація проголосила, що свобода полягає у можливості людини робити все, що не є шкідливим для інших. Здійснення прав кожної людини має лише такі межі, які забезпечують іншим членам суспільства користування такими ж самими правами. І такі межі можуть бути визначені лише Законом.

    Закон може забороняти лише ті дії, які є шкідливими для інших осіб чи суспільства. Все, що не заборонено законом, те дозволено. І ніхто не може бути примушений робити те, що законом не передбачено.

    Закон є вираженням загальної волі, всі громадяни мають право брати участь особисто або через своїх представників у його створенні.

    Ці норми складають основу верховенства права в сучасних демократичних країнах та закріплені в статтях 5, 8, 19, 23, 68 Конституції України.

    Отже, Закон від інших нормативних актів відрізняється своїм походженням від волі народу, як джерела влади.

    В Україні закони приймає законодавча влада – парламент, який називається Верховною радою і складається з народних депутатів – представників народу, яких громадяни обирають шляхом голосування на виборах.

    Але, щоб набрати чинності і бути обов’язковим для всіх закон має підписати та опублікувати ще один, обраний народом представник – президент України.

    А тепер повернемося до того, як регулювався обіг речей, зокрема, зброї до прийняття Конституції України.

    УКРАЇНЦІ МАЮТЬ НА РУКАХ МІЛЬЙОН ЛЕГАЛЬНИХ СТВОЛІВ, И ЩЕ ДЕКІЛЬКА НЕЛЕГАЛЬНИХ

    Правила оборотоздатності речей Україна успадкувала з радянського минулого разом із Цивільним кодексом УРСР. Стаючи незалежною державою з ринковою економікою, де громадянам гарантується право приватної власності, у 1991 було ухвалено Закон УРСР “Про власність”.

    Стаття 13 цього закону встановлювала: «Склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом.

    Законодавчими актами України може бути встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, а також види майна, що не може перебувати у власності громадян».

    На виконання положень цього закону була прийнята постанова Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1992 року (постанова ВРУ), якою було встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна.

    Постанова відносила зброю та боєприпаси до переліку майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України.

    Виняток було встановлено лише для вогнепальної гладкоствольної та нарізної мисливської зброї (мисливські карабіни, гвинтівки, комбінована зброя  з нарізними стволами), яку громадяни набувають у власність з дозволу, що надається органами внутрішніх справ.

    Порядок обліку та видачі дозволів на зазначені види зброї було визначено вже згаданою інструкцією, затвердженою наказом МВС № 622 від 21 серпня 1998 року. Цією інструкцією донині користується МВС, поліція та мисливські магазини, що продають зброю.

    У зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України 20 червня 2007 року постанова Верховної ради втратила свою правомочність разом із втратою чинності Закону УРСР “Про власність”, на підставі якого вона була прийнята. З цього часу немає жодного закону, який забороняє чи обмежує обіг зброї.

    Проте, відсутність закону не завадила правоохоронним органам та судам притягати до кримінальної відповідальності за незаконне поводження зі зброєю.

    З 2007 року постановлено понад 52 тисячі вироків, якими людей визнано винними у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 263 Кримінального кодексу. Хоча права, яке б можна було порушити не існує.

    Прикметно, що абсолютна більшість із засуджених самостійного визнавали «вину», бо, виявляється, незнання законів не лише не звільняє від відповідальності, а інколи до неї притягає.

    Вперше спроба “беззаконного” обвинувачення за поводження зі зброєю була відхилена судом у грудні 2016 року у справі зброяра-реконструктора Дениса Дубровського.

    Тоді суддя Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області Олійник В.П.

    постановив ухвалу, якою задовольнив клопотання захисників і повернув прокурору обвинувальний акт, бо у ньому не були вказані положення нормативно-правових актів, які були порушені Денисом Дубровським.

    ЯК СПРАВА ДУБРОВСЬКОГО ОГОЛИЛА ПРОБЛЕМУ ОБІГУ ЗБРОЇ

    Справа Дубровського спричинила певний правовий ефект у судовій практиці. По всій країні суди почали повертати прокурорам обвинувальні акти за статтею 263 Кримінального кодексу. Далі апеляційні суди скасовували вироки судів першої інстанції, якими людей засуджували за незаконне поводження зі зброєю, але не зазначали закону, який було порушено.

    З початку 2018 року суди почали ухвалювати виправдувальні вироки. Показово, що перший виправдувальний вирок відносно обвинуваченого в незаконному поводженні зі зброєю постановив Печерський районний суд міста Києва.

    В цьому вироку суддя Олег Білоцерківець послався на правовий висновок Верховного суду України у справі №5-49к13 від 03.03.

    2014 року про те, що не може бути покарання за порушення неіснуючого порядку, а відсутність певного законодавства унеможливлює покарання особи за його порушення.

    Особливо цікавий виправдувальний вирок ухвалив суд присяжних, який визнав обвинуваченого винним у вчиненні розбою та замаху на умисне вбивство, але виправдав за статтею 263 Кримінального кодексу, оскільки немає закону, який обвинувачені могли б порушити. В даному випадку правосуддя здійснювалося безпосередньо за участю народу.

    1. У всіх виправдувальних вироках суди застосовували принцип права, за яким нікого не можна покарати за вчинення чогось, що не заборонено законом. З ними можна ознайомитися за посиланнями:
    2. Васильківський міськрайонний суд Київської області
    3. Миронівський районний суд Київської області
    4. Київський районний суд м. Одеси
    5. Біляївський районний суд Одеської області
    6. Шевченківський районний суд м. Чернівців

    Та поки суди перших інстанцій утверджують верховенство права, Верховний суд спробував врятувати практику притягнення до кримінальної відповідальності за “незаконне” поводження зі зброєю. Як уже згадувалося, 31 травня 2018 року у справі № 127/27182/15-к Верховним судом зроблено наступний висновок: “Оскільки норма ст.

    263 КК України є субсидіарною і для розуміння незаконності поводження зі зброєю, вимагає аналізу відповідного закону.

    При цьому  поняття «закон», яке використав законодавець, має розширене тлумачення і включає в себе законодавство у цілому, в тому числі нормативні акти, що регулюють відповідні правовідносини, порушення яких утворює об'єктивну сторону складу злочину, передбаченого ст. 263 КК України”.

    Із першим реченням цього висновку неможливо не погодитися. Бо дійсно, щоб зрозуміти чи діяла особа незаконно необхідно проаналізувати закон, норми якого вона могла порушити. Адже, об’єктом правопорушення є порядок, встановлений нормами закону.

    Що стосується другого речення висновку, то Верховний суд не конкретизував, якими саме чинними нормативними актами регулюються правовідносини щодо цивільного обороту зброї, як не зазначив, що такими нормативними актами можуть вважатися:

  • Постанова Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1992 року, прийнята на підставі статей 13, 28 і 45 Закону  України “Про власність”, який втратив чинність у 2007 році.
  • Наказ МВС № 622 від 21 серпня 1998 року, яким затверджена інструкція, що встановлює порядок обліку зброї на підставі, згаданої та вже нечинної Постанови Верховної Ради.
  • Важко навіть припустити, що Верховний суд вважає за можливе встановлювати порядок цивільного обігу певних речей актами органів виконавчої влади, а не законами. Іншими словами, важко повірити, що для суддів Верховного суду інструкція МВС це закон. Та тепер вирішення цього питання стоїть перед Великою палатою.

    Якого ж рішення можна чекати від Великої палати?

    Звісно, що прихильникам існуючого беззаконня в сфері обігу зброї мабуть підійшов би висновок, що підзаконні акти, зокрема, міліцейська інструкція 622, в основі якої немає жодного закону, що визначає порядок обігу зброї, в розумінні статті 263 Кримінального кодексу, вважаються законом.

    У такому випадку одночасно з рішенням про те, що міліцейську інструкцію слід сприймати як закон, Велика  палата Верховного суду запровадить інший Конституційний лад.

    Таке рішення буде офіційним визнанням, що в Україні верховенство права не діє і не визнається, та й взагалі Україна – не республіка.

    Бо в цивілізованих державах, які є республіками джерелом влади є народ, а це означає, що межі прав людей, в тому числі права володіти зброєю встановлюються тільки законами, а не свавільними актами чиновників.

    Перед Великою палатою стоїть вирішення складної проблеми, яка тривалий час ігнорувалася слідчими, прокурорами та суддями через неповагу до принципу верховенства права.

    Проте, вина за проблему з неврегульованим законом обігом зброї лежить на законодавчому органі, а точніше на представниках народу, які навіть за чотири роки війни не змогли ухвалити закон, який визначить порядок поводження зі зброєю.

    Звичайно з міркувань безпеки суспільства обіг зброї не повинен бути вільним, він має бути обмеженим, але межі може визначати тільки закон. Проте, ухвалення законів не відноситься до функцій судової гілки влади.

    Тому убезпечити громадян від загроз, пов’язаних з обігом зброї може виключно парламент, ухваливши відповідний закон.

    А вже забезпечити дію такого закону повинні підзаконні нормативні акти органів виконавчої влади – інструкції, положення, порядки, правила, якщо про це буде прямо зазначено в цьому законі. Та в жодному випадку інструкції не можуть підміняти закон.

    НАЛИВАЙЧЕНКО ПООБІЦЯВ «РОЗРОБИТИ І ПІДТРИМАТИ ЗАКОНОПРОЕКТ» ПРО ЗБРОЮ

    Строки звернення до суду у справах про перерахунок пенсії: ВП ВС роз’яснить правову позицію

    08:00, 9 апреля 2019

    See also:  Про хитрощі місцевої влади при завуальованому та незаконному збільшенні місцевих податків.

    КАС ВС передав справу про перерахунок пенсії до Великої Палати Верховного Суду для обґрунтування правової позиції.

    2 квітня Касаційний адміністративний суд Верховного Суду ухвалив передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу №510/1286/16-а за позовом до Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. Причиною передачі справи КАС ВС зазначив необхідність формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування строків звернення до суду у спірних правовідносинах, зокрема у спорах стосовно соціального захисту.

    Перерахунок пенсії — без обмеження строків?

    До Ренійського районного суду Одеської області звернулась позивач із адміністративним позовом до управління ПФУ у Ренійському районі Одеської області щодо визнання протиправним дії стосовно неврахування при обчислення пенсії індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань, преміїй до свят та інших виплат. Позивач вимагала зобов’язати управління ПФУ здійснити перерахунок її пенсії як державному службовцю з дати її призначення з урахуванням зазначених вище доплат за 24 календарних місяця. Судом першої інстанції судові вимоги було задоволено в повному обсязі, а судом другої  залишено це рішення без змін.

    Під час розгляду справи у Верховному Суді у колегії суддів Касаційного адміністративного суду постала необхідність формування правової позиції з ряду питань, а саме:

    • Чи можуть судами застосовуватися у спорах стосовно соціального захисту (для обмеження розміру належних особі сум соціальних виплат) шестимісячні строки звернення до суду, встановлені процесуальним законом (КАС України), якщо предметом спору є неотримання особою регулярних соціальних виплат, які державний орган не виплачував особі або виплачував у неповному розмірі?
    • Чи можуть суди застосовувати строки звернення до суду, встановлені процесуальним законом (КАС України), для фактичного встановлення строкових меж триваючого правопорушення у сфері реалізації соціальних прав та відповідно цим строком обмежувати доступ особи до суду?
    • Чи може бути факт нездійснення перевірки пенсіонером правильності нарахування конкретних сум виплат або невчасне звернення з відповідним позовом до адміністративного суду підставою для судового захисту її прав лише у межах останніх шести місяців, що передують даті звернення до суду?
    • Чи можуть суди не застосовувати відповідний процесуальний строк, а відповідно до ч. 6 ст. 7 КАС України використовувати як аналогію закону до всіх зазначених вище спорів положення ч. 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ст. 51, 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у яких міститься норма, згідно з якою нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком?
    • Основною складовою проблематики цього правового питання є те, що процесуальне законодавство у частині визначення строків звернення до суду не містить особливостей стосовно спорів у сфері соціального захисту, зокрема, тих, що стосуються регулярних виплат, які державний орган з власної вини протягом тривалого часу не виплачував особі або виплачував у неповному розмірі.
    • Системний аналіз законодавства дав підстави дійти висновку, що за загальним правилом не існує строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини державного органа.
    • ВП ВС у аналогічній справі зробила наступний висновок: «Зважаючи на те, що позивач на час призначення йому пенсії мав право на включення до складу його грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія, отримуваної ним щомісячної додаткової грошової винагороди, а управління Пенсійного фонду України протиправно відмовило у проведенні перерахунку розміру пенсії, позовні вимоги про зобов'язання відповідача перерахувати розмір пенсії позивача підлягають задоволенню без обмеження строком».
    • Судова практика з аналогічних питань
    • Якщо розглядати питання  осіб, яким пенсія була нарахована при призначені у зменшеному вигляді або вчасно не перерахована (за винятком абсолютного права), практика наразі не є однозначною та позитивною для пенсіонерів.

    Зокрема, у справах, предметом спору яких є зобов'язання ПФУ провести перерахунок пенсії з урахуванням включення в заробітну плату додаткових нарахувань, застосовуються положення ст. 99 КАС України, яка встановлювала обмеження щодо застосування шестимісячного строку звернення до суду з адміністративним позовом.

    Проте наявна й інша правова позиція щодо застосування строків звернення до суду у спірних правовідносинах: у постанові Верховного Суду у справі №646/6250/17 зазначено, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом. Крім того, в судовому рішенні вказано, що відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

    Таким чином, проаналізувавши всі наведені вище правові норми та аспекти, можна дійти висновку, що адміністративний суд не повинен застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду як підставу відмови у задоволенні позову у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою доходу як складової конституційного права на соціальний захист, до якого належить, зокрема, й пенсія.

    Така ж неможливість обмежувати шестимісячним строком реалізацію громадянином України свого конституційного права на соціальний захист підтверджується також встановленим ст.

     256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

    У протилежному випадку обов'язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов'язання перед державою підлягав би судовому захисту протягом 3 років, а такий же обов'язок держави перед громадянином — 6 місяців.

    Саме у таких рішеннях щодо таких неоднозначних питань повною мірою знаходить своє відображення призначення Верховного Суду як «суду права», оскільки відбувається розгляд справи, що має найважливіше значення для суспільства та держави. Адже призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні — сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права.

    Питання строків актуальне також для справ, у яких виплату пенсії припинено у зв’язку з виїздом особи на постійне місце проживання за кордон.

    Таке припинення визнане рішенням Конституційного суду неконституційним ще у 2009 році (рішення №25-рп/2009), однак ні автоматичного відновлення таких виплат, ні виплат за заявами пенсіонерів не відбулося.

    Пенсійні органи просять осіб повторно подавати всі документи для створення втрачених вже пенсійних справ і, відповідно, виплати поновлюють тільки з моменту подання повторно повного пакету документів, а не з рішення Конституційного Суду.

    Окрема думка щодо передачі справи до ВП ВС

    В окремій думці щодо ухвали по справі №510/1286/16-а суддя Михайло Гриців зазначив, що рішення про направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не є тим судовим рішенням, яке належало ухвалити за наслідками перегляду рішень судів попередніх інстанції.

    Щодо застосування норм ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ст.

    51, 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, а деяких інших осіб» та незастосування норми ст. 122 КАС (ст.

    99 КАС у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальних страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, про що зазначено в ухвалі Суду від 02 квітня 2019 року, слід зазначити таке.

    Проаналізувавши норми права, можна дійти висновку про те, що за минулий час без обмеження будь-яким строком виплачуються суми пенсії, нараховані пенсіонеру, проте не отримані ним з вини органу, що призначає і виплачує пенсію.

    Отже, існують дві умови, за яких невиплачені пенсіонерові суми пенсії виплачуються без обмеження будь-яким строком: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплачені саме з вини цього пенсійного органу.

    У справі, що безпосередньо розглядається, позивач звернулася до суду з позовом у зв'язку з тим, що пенсійний орган не врахував їй при призначенні пенсії суми отриманих нею виплат, з яких сплачено страхові внески, отже, ці суми не нараховані і є спірними.

     Застосування строку звернення до адміністративного суду передує вирішенню спору по суті, тому не можна спочатку вирішити спір і у разі задоволення позову не застосовувати строки (через те, що встановлена вина пенсійного органу у невиплаті спірних сум), а у разі відмови у задоволенні позову — їх (строки) застосовувати.

    На думку судді Гриціва М. І., у цій справі у Суду були підстави ухвалити одне з кінцевих судових рішень по суті заявлених вимог та не передавати справу до Великої Палати Верховного Суду.

    1. Зазначаємо, «Судово-юридична газета» й надалі слідкуватиме за перебігом справи та за тим, яка саме позиція щодо цього питання складеться у ВП ВС.
    2. Нагадаємо, ранішеми вже розповідали про те, на які саме пенсії чекати українцям у 2019 році.
    3. Також нещодавно було висвітлено позицію ВП ВС щодо юрисдикції спорів у питанні спадкування неотриманих пенсійних виплат.

    Be the first to comment

    Leave a Reply

    Your email address will not be published.


    *