Ухвалення закону про українську державну мову: що треба знати про зміну статусу російської в україні

Ухвалення закону про українську державну мову: що треба знати про зміну статусу російської в Україні

Верховна Рада 25 квітня ухвалила закон про українську мову, за яким українська мова оголошується єдиною державною мовою країни. Як повідомляється на сайті парламенту, дія закону не поширюватиметься на особисту та релігійну сфери. Документ має на увазі, що всі громадяни України повинні знати державну мову, а влада при цьому зобов`язується надати для цього всі можливості.

Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» почали розглядати в другому читанні ще в кінці лютого, за цей час було розглянуто більше двох тисяч поправок. У першому читанні документ був прийнятий ще восени 2018 року.

На засіданні Ради були присутні патріарх Православної церкви України Філарет та колишній президент країни Віктор Ющенко.

На момент прийняття Президент України Петро Порошенко пообіцяв підписати закон до завершення своїх повноважень.

У ВР зазначають, що до 2012 року в Україні діяв закон, який дозволяв двомовність в регіонах, де чисельність національних меншин перевищувала 10%. Чи дійсно так та які новації несе новий закон про українську мову? Розбираємось!

Новий закон про українську мову (2019): як приймали?

Починаючи ще з січня у ВРУ було зареєстровано ряд ініціатив, в яких пропонувалися радикальні міри стосовно захисту української мови.

Визначалося, що основною їх метою є «створення належних умов для забезпечення та захисту мовних прав і потреб українців».

Йшли вони за номерами №5556, №5669, №5670 та мали багато суперечливих пунктів, чим і викликали дуже неоднозначну реакцію як з боку депутатів, так і з боку суспільства.

Йшлося в них про кримінальну відповідальність за публічне приниження української мови, а також за використання російської мови замість державної. Пропонувалося навіть заснування інституту т.к. «мовних інспекторів» – окремого карального органу, який мав би контролювати все населення.

Крім того, законопроектами передбачалося домінування української мови в усіх сферах суспільного життя – органах влади, судах, кримінальному провадженні, магазинах, школах, лікарнях та інших державних закладах. Перевести українською пропонувалося мінімум половину книг, що видаються в Україні, а також переважну більшість газет, журналів, інтернет-сайтів і навіть існуючі соцмережі.

Читайте також: «Чому двомовність в Україні, як і в Канаді, не є проблемою?»

Щоб остаточно вирішити мовне питання в Україні вищеозначені ініціативи пропонували ввести відповідальність за «створення перешкод і обмежень у користуванні українською мовою, навмисне спотворення української мови в офіційних документах і текстах та застосування української мови з порушенням стандартів». Чиновники при цьому отримали би право вимірювати рівень володіння мовою у держслужбовців та у тих, хто планує отримати українське громадянство.

Головними запропонованими змінами було посилене використання української мови, а також відбулося посилення контролю та вимог до її використання. У сімейному ж колі дозволялося говорити на зручній для кожного мові, але офіційно – лише українською. Вся реклама та мовлення теж мали вестися суто українською.

Перші особи держави, керівники державних органів, нардепи, держслужбовці, офіцери, дипломати, педагоги, медики, працівники комунальних служб та інші повинні були б володіти мовою досконало.

Засідання та зустрічі в органах влади, місцевого самоврядування, на державних і комунальних підприємствах та інших держорганізаціях мали б проводитися лише українською.

А якщо організатор зустрічі вважав би за потрібне проводити засідання іншою мовою, то треба було б забезпечити їх переклад українською. А ось правоохоронці мали б спілкуватися з людиною тією мовою, що була би зрозумілою їм обом.

У відповідь на такі ініціативи було запропоновано альтернативний проект закону №5670-д, у якому було суміщено й «оптимізовано» всі спірні питання.

До речі, практично саме цей документ ще на стадії підготовки став одним з ключових елементів передвиборчої кампанії Петра Порошенка, який спирався на «трумвірат» з мови, армії і томосу.

Після того, як виборча гонка закінчилася, частина політологів і журналістів припустили, що скандальний законопроект можуть тихенько спустити «на гальмах».

Але Верховна Рада документ підтримала, при чому з величезним «запасом» за голосами, додавши до нього лише деякі суто косметичні зміни.

Ухвалення закону про українську державну мову: що треба знати про зміну статусу російської в Україні

Закон про українську мову: основні новації

Отже, після тривалих обговорень, дебатів і скандалів український парламент таки ухвалив 25 квітня закон «Про забезпечення функціонування української мови, як державної». Лише за кілька днів він стрімко здобув популярність в пресі й експертному співтоваристві, як «закон про тотальну українізацію».

1. Відтепер українська стала обов`язковою для вищої, середньої, дошкільної та позашкільної освіти. При отриманні освіти в молодших класах можливі окремі тимчасові послаблення для національних меншин, що говорять на «мовах Європейського Союзу». Так українські депутати «підсолодили пігулку» угорцям, полякам і румунам.

Левова частка населення країни буде позбавлена ​​можливості навчати своїх дітей рідною мовою. Принципове виключення новий мова закон зробив тільки для кримських татар – але це просто «паперовий» реверанс, адже місць компактного проживання кримськотатарського народу, де дозволяється використання рідної мови публічно, на території України де-факто практично не залишилося.

2. До 2030 року випускне тестування у школах має проводитися виключно українською. Це означає, що через 10 років ті представники нацменшин, які не освоїли української до рівня рідної, не зможуть навіть отримати шкільного атестату.

3. Будь-які культурно-масові заходи на території України відтепер можна буде проводити тільки українською мовою. Цікавим є питання, як бути щодо офіційних народних гулянь чи ярмарок.

4. Новий закон торкнувся і драматургії. Національні театральні виступи відтепер повинні супроводжуватися «субтитрами» українською мовою, але технічно це навіть уявити собі дуже складно. Це як –  спеціально призначені люди під час вистави будуть бігати з боку в бік перед сценою з перекладом на картонках?

5. Жорсткого удару новий закон про українську мову завдає по книгодрукуванню та пресі. Тиражі на інших мовах не можуть бути більше тиражу українською. Однак відтепер всі російськомовні видання формально будуть зобов`язані «додруковувати» ще один тираж українською мовою.

6. Українською повинні бути переведені також ті сайти, що знаходяться в українському сегменті інтернету.

Англійська та російська мови будуть дозволені в якості допоміжних, а ось в автоматичному завантаженні повинна буде стояти саме українська версія кожного з веб-ресурсів.

В той же час кажуть, що це може призвести до катастрофи, тому що, згідно з дослідженнями IT-компаній, близько 60-65% всіх українських мережевих ресурсів існують сьогодні виключно в російськомовному вигляді.

7. Квоту на українську мову на телебаченні та в радіомовленні поки буде збережено на рівні 75%.

8. Виключно україномовної стає тепер вся сфера обслуговування – від перукарень, автомийок, гастрономів і кафе до кожного з існуючих інтернет-магазинів.

Крім того, в законі є вказівки на те, що українську мову повинні використовувати у своїй роботі підприємства всіх форм власності. Іншою мовою можна буде спілкуватися лише з іноземцями та з особами без громадянства.

Державною мовою має заговорити також медичне обслуговування. Інші мови можуть як виняток використовуватися при спілкуванні в разі згоди обох сторін, однак документи все одно мають заповнюватися тільки українською мовою.

9. Новий закон про українську мову (2019) передбачує 2 нових контрольних органи: Національна комісія зі стандартів української мови та секретаріат Уповноваженого із захисту державної мови. Перший буде визначати «необхідний рівень» володіння українською мовою в тій чи іншій сфері, а другий – карати «іншомовних».

10. Медики, педагоги, вчені, адвокати, нотаріуси та силовики повинні будуть при влаштуванні на роботу показувати шкільний атестат або вузівський диплом із «п`ятіркою» з української мови. А держслужбовці – додатково складати спеціальний платний іспит.

Ухвалення закону про українську державну мову: що треба знати про зміну статусу російської в Україні

Залежно від ситуації, штрафи за використання російської мови складатимуть від 3400 до 11900 гривень. Однак процедура накладання штрафу настільки довготривала, що реальних покарань може і не бути. Перед виписуванням штрафу Уповноважений мусить зробити зауваження, попередження тощо. І між цими діями передбачені кількамісячні паузи на “усунення недоліків”.

Виписати штраф можуть тільки суб’єктам господарської діяльності у сфері обслуговування у разі порушення ними норм застосування мови: надання інформації про послуги і товари українською, наявність українських версій сайту, персональне обслуговування українською на вимогу клієнта тощо.

Яку реакцію викликав мовний закон?

Офіційний представник МЗС РФ Марія Захарова на брифінгу для журналістів із зрозумілих причин одна з перших прокоментувала ухвалення Верховною Радою закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» практично відразу ж після його прийняття. Вона зазначила, що його концепція з текстом є дуже суперечливими та неоднозначно сприймаються навіть в Україні, свідченням чого є більше двох тисяч поправок, що були розглянуті депутатами.

Певні місцеві аналітики вважають, що цей закон втілює собою найгірші тези та меми російської пропаганди зразка 2014-го.

Втім, як запевняють окремі експерти, «тотальна українізація» прямо з «наступного дня» в Україні навряд чи настане. По-перше, відразу кілька депутатських груп опротестували прийняття «мовного закону» в парламенті.

А цей протест повинна розглянути спеціальна комісія Ради зі спорів, так що до 14 травня цей документ набрати чинності ніяк не зможе. Швидше за все, не зможе він вступити в силу також і після цієї дати – бо кілька політичних сил на Україні мають намір опротестувати закон ще і в Конституційному суді.

Продовжуємо слідкувати за перебігом подій, тому слідкуйте за нашими оновленнями.

Про основні положення нового закону про українську мову дивіться також на відео нижче:

Правова Консультація2019-05-02T11:04:51+03:00

В україні почав діяти закон про державну мову

Ухвалення закону про українську державну мову: що треба знати про зміну статусу російської в Україні

  • Сьогодні, 16 липня, набув чинності закон “Про забезпечення функціонування української мови як державної”.
  • Закон визначає, що єдиною державною мовою в Україні є українська і його використання обов'язково в органах державної влади.
  • Документ зобов'язує посадових осіб володіти державною мовою і користуватися при виконанні службових обов'язків.
  • Також застосування української мови є обов'язковим в освіті, медицині, у сфері обслуговування споживачів, під час публічних заходів, у рекламі на телебаченні та інших публічних сферах.
  • Дія закону не поширюється на приватне спілкування і здійснення релігійних обрядів.
  • Закон передбачає також створення Національної комісії зі стандартів державної мови, організацію безкоштовних курсів української мови для дорослих та запровадження посади уповноваженого із захисту державної мови.

Публічне приниження чи зневажання української мови буде підставою для притягнення до юридичної відповідальності. Закон не передбачає кримінальної відповідальності за його порушення. Проте порушень прав громадян на отримання послуг українською мовою в держустановах і визначених законом публічних сферах каратимуться штрафами. Максимальна сума штрафу становитиме 11 900 грн. Ці норми почнуть діяти через три роки.

Установам сфери обслуговування за порушення “мовного закону” загрожуватиме до 6800 гривень штрафу. При цьому норми, що стосуються штрафів, набувають чинності через 18 місяців після набуття чинності “мовним законом”, тобто з 16 січня 2021 року

У липні 2021 року наберуть чинності вимоги до рівня володіння мовою для отримання громадянства України, які визначить Нацкомісія по стандартам державної мови, і, відповідно, норма про іспит. Також на два роки відстрочили видачу сертифікатів про рівень володіння державною мовою топ-чиновникам, депутатам і т. п.

Передбачається, що з 1 січня 2030 року ЗНО та вступні іспити будуть здаватися українською мовою.

Через 30 місяців після набуття чинності “мовним законом” друковані ЗМІ зобов'язані виходити українською мовою (через 60 місяців для місцевих ЗМІ). Друк на інших мовах допускається при одночасному випуску тиражу українською мовою в один день.

Через 18 місяців після набуття “мовним законом” чинності підприємства, установи та організації усіх форм власності, підприємці та інші суб'єкти у сфері обслуговування зобов'язані перейти на державну мову. Інформація державною мовою може дублюватися на інших мовах. На прохання клієнта його обслуговування може здійснюватися також іншою мовою, прийнятною для сторін.

See also:  Справа насірова: чи платитимуть компенсацію та чи законно звільнили чиновника

“Мовний закон” вносить зміни в закон про телебачення і радіомовлення. Зміна квот набуває чинності через п'ять років після набуття чинності документом.

  1. Відповідно до закону, тижневий обсяг мовлення загальнонаціональних або регіональних ЗМІ українською мовою має становити не менше 90% загальної тривалості передач і/або фільмів у кожному проміжку часу між 07:00 і 18:00 і між 18:00 і 22:00 (було не менше 75%).
  2. Крім того, місцеві ЗМІ в загальному тижневому обсязі повинні забезпечувати мовлення українською мовою не менше 80% в кожному проміжку часу між 07:00 і 18:00 і між 18:00 і 22:00 (було не менше 60%).
  3. Нагадаємо, формальним приводом для скликання Росією Радбезу ООН стало набрання чинності законом про державну мову.
  4. 16 травня закон про забезпечення функціонування української мови як державної № 2704-VIII опублікували в офіційному парламентському виданні “Голос України”.
  5. Президент України Петро Порошенко у середу, 15 травня, підписав закон про функціонування української мови як державної.

Закон закріплює за українською мовою статус єдиної державної. Умисне її спотворення в офіційних документах з порушенням вимог правопису, а також створення перешкод і обмежень у застосуванні української мови тягнуть за собою відповідальність. Дія закону не поширюється на сферу приватного спілкування та релігійні обряди.

  • Читайте також: РОСІЙСЬКІ ЦАРІ, РАДЯНСЬКА НОМЕНКЛАТУРА ТА ДЕПУТАТИ-РЕГІОНАЛИ: ХТО І ЯК НИЩИВ УКРАЇНСЬКУ МОВУ.
  • Нагадаємо, Європейська Комісія планує вивчити й дати свою оцінку ухваленому Верховною Радою України закону про функціонування української мови як державної.
  • Раніше народний депутат від “Блоку Петра Порошенка” Олександр Співаковський заявив, що закон про державну мову завершує конструкцію державності і соборності України, а українська мова у нашій країні буде не роз’єднувати, а об’єднувати людей.
  • За словами глави фракції “БПП” Артура Герасимова, закон про функціонування української мови як державної захищає одночасно і українську мову, і мови національних меншин.
  • Глава міністерства закордонних справ Угорщини Петер Сійярто назвав неприйнятним ухвалений в Україні закон про державну мову.
  • Читайте також: Поставив під сумнів мовний закон: чи зможе Зеленський “відреагувати відповідно до конституційних повноважень президента”.
  • Також слідкуйте за “Прямим” 

Закон про мову – шість речей, які треба знати кожному | Народна Правда

Верховна Рада після двох місяців розгляду ухвалила законопроект “Про забезпечення функціонування української мови як державної”. НАРОДНА ПРАВДА нагадує, чому виникла потреба ухвалити закон про мову та відповідає на головні й найпоширеніші запитання про документ.

1. Передісторія закону про мову

  • Понад рік тому, 28 лютого 2018-го, Конституційний Суд визнав неконституційним закон “Про засади державної мовної політики”, за яким ще від часу голосування в 2012-му закріпилася назва “закону Ківалова-Колесніченка”.
  • Репортаж із парламенту в день ухвалення “закону Ківалова-Колесніченка”

Незважаючи на протести й опір тодішньої опозиції, його автори – двоє депутатів від Партії регіонів, Сергій Ківалов і Вадим Колесніченко – сім років тому таки добилися ухвалення скандального документа. Після того, як кількадесят кнопкодавів у залі натиснули 234 кнопки “за”, в Києві кілька тижнів тривали протести, які охрестили “мовним майданом”.

Тиждень протестів “мовного майдану”

Фактично, цей закон суттєво розширював використання російської мови у всіх сферах життя. Зокрема, вводив поняття “регіональної мови”, яка отримувала розширені повноваження там, де її носіїв було більше 10%. Окрім російської, місцеві органи влади визнавали регіональними мовами, наприклад, угорську чи румунську.

Наприкінці лютого 2014 року, після втечі Віктора Януковича, Верховна Рада ухвалила рішення скасувати “закон Ківалова-Колесніченка”. Але ту постанову не підписав тодішній голова ВР Олександр Турчинов, тож вона так і не набула чинності.

Після цього депутати звернулися до Конституційного Суду з проханням визнати закон неконституційним, що й сталося взимку минулого року. З того часу в питанні мови утворився своєрідний вакуум, і громадськість наполягала на ухваленні закону, який би визначив порядок функціонування української мови як єдиної державної.

2. Битва за мову

Законопроект “Про забезпечення функціонування української мови як державної” (повний текст можна прочитати тут) ухвалили в першому читанні в жовтні минулого року. Перед другим читанням до нього внесли понад дві тисячі поправок, щоправда, переважно для затягування процесу. Після понад двох місяців розгляду в залі документ зрештою ухвалили.

Як відбувалося ухвалення закону про українську мову

Далі його має підписати голова парламенту, а потім закон надходить на підпис президенту. Проте Андрій Парубій поки що не може підписати мовний закон. Члени фракції “Опозиційний блок”, які послідовно підтримують розширення прав російської мови, зареєстрували вже дві постанови про скасування ухваленого закону про мову.

3. Що і коли змінює закон?

Доопрацьований в комітеті та ухвалений парламентом документ закріплює наступне: єдина державна мова в Україні – українська. Вона обов’язкова для органів державної влади і публічних сфер у всій країні. Виконання закону контролюватиме уповноважений із захисту мови.

Згідно з попереднім текстом закону, спроби запровадити в Україні офіційну багатомовність всупереч Конституції та встановленій нею процедурі “провокують мовний розкол країни, міжетнічне протистояння та ворожнечу”, а також “спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу”.

Читайте також: Зеленський цікаво відреагував на закон про мову і розбурхав українців

Закон набуде чинності за два місяці після публікації. Виняток – статті, які стосуються відповідальності за порушення закону про мову. Їхню дію відклали на три роки. До того часу держава створить освітні центри й курси, де кожен охочий зможе вдосконалити знання української мови або ж вивчити її з нуля.

4. Хто повинен знати українську?

Президент, прем’єр-міністр, урядовці, прокурори, офіцери контрактної служби, педагоги, медики мають вільно володіти українською. Що цікаво, до депутатів такої вимоги немає.

Дія закону не поширюється на приватне спілкування й релігію, наприклад, обряди. Але кожен громадянин зобов’язаний володіти державною мовою.

Охочі отримати український паспорт, за винятком осіб, які служать в армії, складатимуть окремий іспит з української мови. Ще один виняток – люди, надання громадянства яким становить державний інтерес.

Ймовірно, може йтися про такі ситуації, як із колишніми чиновниками-експатами (наприклад, екс-міністри Айварас Абромавічус, Наталія Яресько, Олександр Квіташвілі отримали громадянство майже одночасно з призначенням на урядові посади і навряд чи встигли би скласти іспит).

5. Кого торкнуться зміни і якими вони будуть?

Освіта. Українська – мова освіти і науки. Нацменшини мають право здобувати дошкільну і початкову освіту рідною мовою у державних та комунальних навчальних закладах. Також до ухваленого закону про мову включили норму про перехідний період мовної статті закону про освіту до 2023 року. Вона передбачає отримання освіти у середній та старшій школі тільки державною мовою.

Культура. Театральні й культурні заходи повинні відбуватися українською мовою. Інші мови можуть використовуватися тільки за художньої необхідності.

Фільми іноземними мовами треба показувати із озвученням або дубляжем українською мовою. Проблем із виконанням цієї норми бути не повинно, адже практика існує вже давно.

Непродубльовані уривки мають бути з українськими субтитрами.

Медіа. Газети й журнали повинні будуть мати україномовну версію. Аби не виникало спокуси формально підійти до виконання цієї норми, закон передбачає, що всі мовні версії мають бути однакові за обсягом і змістом. В онлайн-медіа головна сторінка повинна бути українською мовою.

Книги. Видавництва зобов’яжуть щороку видавати не менше половини найменувань книжок українською. Схожа норма стосуватиметься книгарень. Там мають продавати принаймні половину назв українською мовою.

Програмне забезпечення. Закон про мову зобов’язує інтернет-бізнес і розробників програм перекладати програми й сайти українською мовою.

Сфера послуг. Якщо в закладі клієнт просить спілкуватися з ним українською мовою, це прохання мають виконати. Крім того, українську мають використовувати у підписах та маркуванні товарів і послуг. Мова реклами – теж українська, винятки будуть виписані у законі про національні меншини.

6. За що і як каратимуть?

Відповідальність за невиконання закону передбачена не тільки перед спеціальним уповноваженим. Буде також загальна адміністративна відповідальність, але вона почне діяти аж за три роки.

Підстава для юридичної відповідальності – публічне приниження чи зневажання української мови. Якщо порушення відбувається вперше, можна отримати лише попередження. Але є і серйозніші санкції.

За порушення норм застосування української мови у діловодстві чи правоохоронцями можна отримати штраф від 3,5 до майже 7 тисяч гривень. Порушення в культурній, освітній і рекламній сферах можуть коштувати від 3,5 до 5 тисяч гривень. Порушення в друкованих ЗМІ – від майже 7 до 8,5 тисяч гривень. Повторне порушення закону протягом року може обійтися у суму від 8,5 до 12 тисяч гривень.

Марина Євтушок

Хочете читати новини в іншому форматі?Підписуйтесь на телеграм-канал НАРОДНА ПРАВДА

Підписатись можна ТУТ

Ухвалення закону про українську державну мову: що треба знати

Верховна Рада прийняла закон, який має забезпечити функціонування української мови як державної. 

За прийняття Закону “Про забезпечення функціонування української мови як державної” проголосували 278 народних депутатів. Проти проголосували 38 депутатів, 25 не голосували, 7 утримались від голосування.

У висновках головного комітету з питань культури і духовності відзначається, що цей документ про мову – доопрацьований членами комітету і містить альтернативні положення трьох інших “мовних” ініціатив, зареєстрованих раніше, а саме – №5556, №5669, №5670. Більшість авторів цих проектів стали співавторами спільного доопрацьованого документу.

Як запевняють громадські організації, текст саме цього законопроекту розроблений громадськістю та експертами, підтриманий міністерствами гуманітарного блоку, вченими радами Київського та Львівського національних університетів, Києво-Могилянської академії, широким колом громадських організацій, культурних діячів, учених.

Що змінює цей закон? Мовну політику та умови її реалізації.

Хто говоритиме українською? Всі громадяни України та ті, хто хоче стати громадянином України.

Серед посадовців українською вільно мають розмовляти, наприклад, президент, голова парламенту та його заступники, прем’єр-міністр та віце-прем’єри, голови міністерств та усіх державних установ, депутати, держслужбовці, посадові особи органів місцевої влади, судді та адвокати, викладачі та медпрацівники.

Де говоритимуть українською? У публічному просторі, державному та комунальних секторах, у сфері обслуговування, у підписах та маркуванні товарів та послуг. Це, зокрема, стосується і медичної допомоги, і обслуговування на транспорті, і у публічних закладах.

Комп’ютерні програми повинні будуть мати інтерфейс державною мовою та/або англійською мовою або мовами Євросоюзу.  У театральних виставах та при дубляжі кінофільмів також використовуватимуть українську.  На телебаченні, в інтернеті та друкованих ЗМІ. Скрізь.

Передбачається, що держава гарантує право на отримання освіти державною мовою.

Важливо: ідеться не про примусову українізацію, а про те, що саме українська мова є державною. Це нагадування, що спілкуватись у державі її державною мовою – це не утиск, це – нормально. ЗМІ та сайти можуть видаватись кількома мовами. Але у першу чергу – державною мовою.

У кожному місці розповсюдження друкованих ЗМІ україномовних газет та журналів має бути не менше 50% назв друкованих ЗМІ. Можна видавати газету чи журнал у двох чи більше мовних версіях, одна з яких має бути державною мовою. Сайти за замовчуванням спочатку завантажуються українською, але можуть мати також інші версії.

При цьому українська версія має бути за обсягом не меншою за версію іншою мовою. Видавець має видавати українською не менше 50% від усіх виданих ним упродовж року книжкових видань. Якщо клієнт закладу просить спілкуватись із ним українською – це прохання має бути виконане.

Якщо клієнт простить обслуговувати його іншою мовою, яка є прийнятною для обох сторін – це прохання має бути виконане.

Все це – не поширюється на мову приватного спілкування та релігійних обрядів.

See also:  Новые правила новой эпохи. законопроект о медиа: чего не стоит бояться ни журналистам, ни пользователям facebook

Що робити нацменшинам та тим, хто не знає української? Не перейматись та вчитись. Особам, які належать до корінних народів, нацменшин, іноземцям та особам без громадянства створюють належні умови для вивчення державної мови.

Держава гарантує всім громадянам, які належать до нацменшин та корінних народів, право на навчання мовою нацменшини чи відповідного корінного народу поряд з українською.

Планується, що для них будуть створювати окремі класи (або групи) із навчанням мовою відповідної нацменшини чи корінного народу поряд з українською.

Як будуть контролювати дотримання норм документу? Пропонується штрафувати чиновників, депутатів, інших посадових осіб, якщо вони не користуються на роботі державною мовою. Але запровадження цієї відповідальності вирішили відкласти на три роки.

За невиконання вимог закону передбачено штрафи, а також є приписка про те, що спроби ввести двомовність чи багатомовність, або надати офіційний статус будь-якій іншій мові в усій країні або в окремому регіоні – все це прирівнюється до повалення конституційного ладу. За це можна отримати до 10 років ув’язнення відповідно до статті 109 Кримінального кодексу.

Крім того, в Україні створять Нацкомісію зі стандартів української мови, яка опрацьовуватиме та затверджуватиме стандарти державної мови (правопис, стандарти термінології, підручники та посібники – цим всім займатиметься комісія).

Також з’явиться посада Уповноваженого із захисту української мови, який захищатиме українську мову, усуватиме обмеження у її використанні та буде відстоювати права українців на отримання інформації та послуг в усіх сферах суспільного життя на всій території України державною мовою. Йому ж можна буде скаржитись на всі можливі порушення мовних прав.

Від ідеї введення “мовних інспекторів”, які пропонувались у першій редакції цього документу, вирішили відмовитись.

За що критикували законопроект? У висновку Головного науково-експертного управління документ не стільки критикують, скільки звертають увагу на пункти, які потребують доопрацювання.

Там, наприклад, зазначається, що у тексті документу варто точніше сформулювати деякі положення щодо вимог до володіння українською мовою.

Наприклад, це стосується формулювань: “вільне володіння державною мовою” або “на рівні, достатньому для виконання посадових і професійних обов’язків”.

У висновку також звертають увагу, що проектом не передбачено такого дієвого заходу поширення державної мови, як безкоштовні курси вивчення української мови, для осіб, які вже здобули певний освітній рівень, однак не володіють або недостатньо володіють українською мовою. Хоча їхнє запровадження було би цілком логічним продовженням тез цього ж документу. Також зазначається, що потребують правової конкретизації підстави звернення зі скаргою до Уповноваженого із захисту державної мови про порушення відповідних мовних прав.

Також Головне науково-експертне управління пропонує виключити з законопроекту слова про те, що порядок функціонування державної мови не можуть регулювати органи держвлади, органи влади АРК чи органи місцевого самоврядування.

Минулого року фракція “Блок Петра Порошенка” також заявила, що підтримуватиме цей законопроект у другому читанні, якщо з нього виключать “репресивні позиції” і підтримають права нацменшин. За словами депутатів, попри всі позитиви цього законопроекту, “використання репресивних заходів примусу до вивчення української неприпустимо для півдня і сходу України”.

Як потім пояснив автор законопроекту Микола Княжицький, всі спірні норми документу були усунуті і у БПП претензій до документу більше не мають.

Що виправляли у цьому документі? Чимало. У грудні 2018 року профільний комітет доопрацював його, розглянувши 2059 поправок, які зачіпали практично всі статті документу, з яких намагались виключити якісь твердження або замінити певні пункти.

Насправді, як виходить із тексту документу, який зараз оприлюднений на сайті парламенту, питання мови вперше з часів незалежності сприймають не як привід для роз’єднання українців, а як консолідуючий фактор розвитку України. Що не може не тішити.

Чому цей документ треба було прийняти якнайшвидше?Тому що 28 лютого виповнився рік від тоді, як Конституційний Суд України визнав неконституційним скандальний “закон Колесніченка-Ківалова”, який суттєво посилював позиції російської мови.

З того моменту утворився своєрідний мовно-правовий вакуум. Який потрібно усунути якнайшвидше. Тому що чим ближче до виборів, тим більш гарячими і менш конструктивними будуть обговорення цього документу у парламенті.

Цей законопроект уже називали “репресивним”, хоча у його тексті ніщо на це не вказує.

Сьогодні в Україні набув чинності закон про державну мову. Які штрафи передбачені за невиконання норм закону про українську мову | То є Львів

Закон про мову передбачає, що українська – єдина державна мова в Україні. Цей статус установлює обов’язковість її використання по всій країні в органах державної влади та місцевого самоврядування, а також у публічних сферах суспільного життя.

16 липня в Україні набув чинності закон про забезпечення функціонування української мови як державної, повідомляють на сайті Верховної Ради.

Закон передбачає, що українська – єдина державна мова в Україні. Цей статус установлює обов’язковість використання української мови по всій країні в органах державної влади та місцевого самоврядування, а також у публічних сферах суспільного життя.

Українська мова виконує функції “мови міжетнічного спілкування, є гарантією захисту прав людини для кожного українського громадянина, незалежно від його етнічного походження, а також є фактором єдності та національної безпеки України”. Дія закону не поширюється на сферу приватного спілкування та релігійних обрядів.

Закон передбачає створення нового органу, підконтрольного Кабінету Міністрів, – Національної комісії зі стандартів державної мови.

Вона буде затверджувати стандарти української, зокрема правопис, установлювати вимоги щодо рівня володіння нею для набуття громадянства України та обіймання державних посад, розробляти завдання для відповідних іспитів, проводити їх і видавати сертифікати. До комісії буде входити дев’ятеро членів, строк повноважень яких триває шість років.

Водночас деякі положення закону набудуть чинності 2021 року, зокрема норма про складання іспиту на рівень володіння державною мовою під час набуття українського громадянства; обов’язкове використання української мови в кіно, театрах і музеях.

Обов’язкове використання української мови в друкованих виданнях набуде чинності для загальнонаціональних видань за два з половиною роки, а для місцевих – за п’ять років, із 16 липня 2024 року. Водночас газети та журнали можна видавати в кількох мовних версіях, одна з яких має бути українською.

Інтернет-видання зобов’язані будуть мати українську версію, яка завантажується за замовчуванням, із 16 липня 2022 року.

Підприємства та організації всіх форм власності, які працюють із клієнтами та споживачами, повинні будуть обслуговувати їх тільки державною мовою із 16 січня 2021 року. Інформацію у сфері обслуговування можна дублювати іншою мовою на прохання клієнтів.

Положення про державний контроль уповноваженим із захисту державної мови та штрафи в разі порушень набудуть чинності за шість місяців від дня призначення уповноваженого Кабінетом Міністрів. Закон передбачає також зміни в Кодекс про адміністративні правопорушення. 

Статус російської мови в Україні у нових умовах після Євромайдану – думка експерта

Здавалося б, у час війни дискусії про мову та інші роз'єднавчі питання треба відкласти, але парадоксальним чином наголошення потреби єдності країни задля протидії зовнішній аґресії актуалізувало проблему місця російської мови в цій країні. В політичному й інтелектуальному дискурсі останніх тижнів я бачу дві протилежні тенденції, що видаються мені однаково непродуктивними.

Бездумне скасування мовного закону Колесніченка, яке, незалежно від намірів ініціаторів цього кроку, багато російськомовних громадян сприйняли як ознаку ворожості чи принаймні байдужості нової української влади до їхньої мови та їх самих, викликало хвилю обурення, що спонукала політиків виправдовуватися й начебто виправлятися.

Чільні політики нової більшості, в тім числі й провідник «Свободи» Олег Тягнибок, заходилися пояснювати, що насправді вони зовсім не збиралися забороняти вживання російської мови, а просто хотіли скасувати поганий і неправильно ухвалений закон, щоб якнайшвидше ухвалити новий, який дасть змогу всім громадянам вільно вживати своїх мов. В.о. президента Олександр Турчинов вирішив навіть не чекати, поки парламент ухвалить чудовий новий закон, а заветувати скасування поганого старого, таким чином залишивши поки що чинним його, а не закон 1989 року, який скасування мало би повернути.

Створення робочої групи для створення нового закону про мови в Україні за участі Ірини Фаріон

Втім, від планів про якнайшвидше ухвалення нового закону парламентські керманичі не відмовилися, свідченням чого стало створення робочої групи з депутатів і експертів, яка має вже за місяць подати проект.

Хоча до складу комісії ввійшло по одному представникові від кожної фракції, принаймні два призначення не сприятимуть успішній роботі комісії та суспільній довірі до неї.

Мало того, що керівником призначено представника «Свободи», а не якоїсь поміркованішої фракції, та ще й квоту самої тієї партії заповнено мовною екстремісткою Іриною Фаріон, котра має серед прибічників російської мови не кращу репутацію, ніж Колесніченко – серед захисників української. Ці призначення великою мірою знецінили роботу комісії ще до її початку.

Крім того, навіть у заспокійливих деклараціях діячів парламентської більшості, що з ухваленням закону всім буде добре, можна розгледіти деякі непривабливі ознаки того, як вони це добро собі уявляють

Скажімо, Турчинов запевнив, що новий закон «дасть можливість для розвитку всіх мов» і що «жодних обмежень за мовними, національними ознаками, за тим, хто ходить до якої церкви, хто належить до якої конфесії, в Україні не буде». У цій заяві бачимо нерозуміння важливої різниці між місцем релігії та мови в політиці демократичної держави.

Заборона однієї мови – дуже замало для захисту іншої мови

Якщо релігію можна просто відділити від державної сфери в приватну, обмеживши роль держави забезпеченням рівних прав громадян, незалежно від їхнього вибору церкви (чи відмови від неї), то мову так відділити не можна, бо саме функціювання держави неминуче пов'язане з уживанням якоїсь мови чи мов. Тому й потрібен спеціальний закон про мови (або мовні норми в різних «галузевих» законах), а не просто стаття Конституції, що заборонятиме дискримінацію за мовною ознакою.

Звичайно, функціювання держави великою мірою полягає у взаємодії з громадянами, а, отже, вибір мови держави неминуче означає встановлення певних обмежень на мову громадян, тобто й на забезпечення їхніх прав. Саме тому закон про мови ніколи не може задовольнити всіх і приречений бути тим, що не задовольняє нікого чи радше всіх задовольняє не цілком: компромісом.

Стосуватися цей компроміс має не тільки фактичного вживання мов у різних ділянках, а й символічних запевнень права на таке вживання, тобто статусів мов, які водночас сприймаються як декларація леґітимності мов і гідності їх носіїв.

Зрештою, українським громадянам уже давно відомо, що закон має передусім надати мовам певних статусів, адже саме щодо статусів велися найгостріші суперечки при розгляді всіх попередніх законів.

Але політики, здається, це завдання не цілком усвідомлюють.

Чому російськомовні громадяни не вірять Олегу Тягнибоку?

Так само неадекватною мовній ситуації та суспільним очікуванням є Тягнибокова обіцянка, що фракції більшості разом із «представниками національних меншин у парламенті» найближчим часом ухвалять «новий закон про мови, який буде задовольняти всіх. Я запевняю, що не буде придушена жодна національна меншина у всіх питаннях, в тому числі в мовних».

See also:  Всу: чиновнику достаточно материться и подчёркивать без повода, что я начальник, тогда его увольнение за нарушение присяги считается законным и без служебного расследования

Ця теза вказує на традиційне розуміння суспільства як суми етнічної більшості й національних меншин, при цьому кожна з частин переважно говорить відповідною груповою мовою.

Це розуміння загалом узгоджується з мовною ситуацією в усталених національних державах Європи, але геть не відповідає ситуації в постколоніальних і постімперських країнах, де нетитульними мовами говорить чимала частина громадян, у яких, до того ж, мова не конче збігається з етнічністю.

В Україні головна невідповідність полягає в добре відомому факті, що велика частина людей, котрі вважають себе українцями, говорять переважно російською мовою або, дивлячись з іншого боку, більша частина російськомовців уважають себе українцями. Цю особливість української ситуації, зумовлену імперською русифікацією, одні політики й інтелектуали прагнуть подолати, тобто повернути Україну до європейської «норми», а інші – зберегти, тобто залишити нас у просторі, знаному тепер як «русский мир»

Понад двадцять років дії закону 1989 року, зорієнтованого головно на першу мету, переконливо довели нереалістичність сподівань на радикальну зміну мовної практики російськомовних українців – не лише тому, що практична політика законові не дуже відповідала, а й тому, що самі російськомовці опиралися навіть обережним спробам змусити їх перейти на українську.

Тобто деякі зміни на користь уживання української мови та/чи визнання її рідною, звісно, відбулися, але ще більше зміцнилося усвідомлення себе як українців, що вже не має суто етнічного характеру, бо в ньому дедалі сильнішає громадянський складник (я українець, бо живу в Україні). Нинішня російська аґресія безперечно посприяє тому, що це усвідомлення далі зміцнюватиметься, а отже, розрив між ним та мовною практикою (а може, й мовною ідентичністю) зростатиме.

Головний виклик для мовної політики держави полягає в тому, як не відштовхнути російськомовних громадян від українства й водночас створити умови для кращого знання й ширшого вживання української мови

Інакше кажучи, як поєднати надання російській мові прийнятного для її носіїв статусу та створення умов для належного вживання української як мови україномовних громадян і мови, що символізує єдність багатомовної нації.

Як показують дискусії на Фейсбуці, багато людей цей виклик усвідомлюють і думають, як на нього відповісти.

Проте популярна останніми тижнями серед інтелектуалів відповідь – надати російській мові статусу другої державної – також видається мені неадекватною, бо вона стосується однієї частини виклику й іґнорує другу.

Ініціатори такої відповіді, як-от Євген Глібовицький, доводять, що вона знімає мовне питання з порядку денного, а це конче потрібно задля збереження незалежності.

У підвищенні статусу російської мови вони бачать і моральний жест удячності російськомовцям за виявлений український патріотизм, і прагматичну відповідь на спекуляції Москви щодо порушення прав «співвітчизників». Натомість опоненти твердять, що цей крок, навпаки, висунув би мовне питання на перший план та що жертвуючи мовою на користь незалежності, можна зрештою може втратити й ту, й іншу.

Ба більше, вони переконані, що для тих російськомовців, які підтримують незалежність, статус російської мови не дуже важливий, а Москву та її місцевих спільників його підвищення ніяк не зупинить

Не ставлячи під сумнів суто інструментальної ролі мовного арґументу в політиці Росії, я хотів би, однак, зосередитися на внутрішньоукраїнському контексті пропонованого підвищення.

Щоб оцінити, чи зніме цей крок із порядку денного українського суспільства мовне питання, треба з'ясувати, чи дасть він російськомовцям те, що для них справді важливе, й чи не забере при цьому в україномовців того, що важливе їм.

Бо моральні жести вдячності (на кшталт одноденного переходу львів'ян на російську мову та донеччан на українську) схильні робити досить небагато людей, та й то не дуже довго. Решта керується насамперед власними інтересами (особистими та груповими) й на інтереси інших готові зважати тією мірою, якою це не загрожує власним.

Звичайно, збереження єдності країни належить до ключових інтересів багатьох громадян, до того ж не лише україномовних, але далеко не для всіх воно переважає інтерес у збереженні своєї мови та змоги нею говорити. Один з учасників дискусії з приводу допису Глібовицького поставив питання руба: «Чи є сенс у незалежності без мови?»

Чого конкретно хочуть російськомовні в Україні?

Отже, чого найбільше хочуть російськомовці й чи було б його надання загрозливим для україномовців? Дослідження показують, що більшість членів першої групи переймається, крім визнання належного статусу російської мови, реальною можливістю її вживати в кількох ділянках, де це вживання ніяк не перешкоджає іншим уживати української. Учасники фокус-груп у Донецьку й Одесі найчастіше згадували прикру необхідність заповнення українською різноманітних бланків, неможливість прочитати російською інструкції до ліків та небажане для них навчання дітей у школах українською, а особливо вивчення російської літератури в українських перекладах.

Останнє з цих нарікань цілком стосується державної сфери, тому відповісти на нього державі неважко: закон має підтвердити свободу вибору мови навчання, а уряд – відмовитися від тиску на батьків і дозволити вивчення російських письменників в ориґіналах.

У двох інших випадках ідеться цілком або частково про приватну сферу, але держава, що надає ліцензію на відповідну діяльність, може поставити однією з умов забезпечення інформації для споживачів не лише державною мовою, як досі, а й іншою чи іншими, поширеними на даній території.

Цю поширеність, вимірювану певним мінімальним відсотком (скажімо, 20%) мовців у населенні території, доречно відзначити статусом цієї мови як місцевої офіційної чи, як хто хоче чинного нині терміну, реґіональної, який і ґарантуватиме право її вживання у визначених законом сферах

Хоча більшість російськомовців воліли би вищого, державного статусу, вони (принаймні їх конструктивно й патріотично налаштована частина) приймуть і той, що забезпечить їм змогу говорити, писати й читати своєю мовою, надто якщо влада й медії наголошуватимуть компромісний характер цього статусу.

При цьому російськомовцям треба буде визнати, що таку змогу матимуть і носії української та, на територіях достатньої поширеності, деяких інших мов.

І звичайно, право вибору мови повинні мати громадяни, а не чиновники, для яких вимога використання державної та місцевої офіційної мов є не дискримінацією, а умовою професійної придатності.

Проти цього, до речі, громадяни не заперечують: у проведеному два роки тому опитуванні значна більшість респондентів підтримала атестацію держслужбовців на знання державної мови й погодилася, що ті мають відповідати взаємністю на звернення українською мовою по всій країні, а на звернення російською – там, де нею говорить більшість населення.

Чи загрожуватиме цей статус російської українській, тобто свободі її вживання та перспективам розвитку?

Зовсім ні – якщо закон та його виконавці забезпечать таку саму свободу вживання української мови, знайдуть спосіб компенсувати нерівність її шансів у ринковому змаганні з російською, а також забезпечать виконання нею ролі символу національної окремішності й державної незалежності.

Дотримання цих умов заспокоїть україномовців, головними скаргами яких (висловленими, зокрема, у фокус-групах у Львові та Луцьку) є марґіналізація української мови в мас-медіях, поширене іґнорування її в парламенті, уряді й деяких інших символічно важливих ділянках та ще поширеніша практика відповіді працівників державних і недержавних закладів російською на звертання українською. Переважній більшості україномовців аж ніяк не заважає наявність російської мови поряд з українською (аби не замість неї) на бланку в паспортистки, в інструкції до ліків чи ресторанному меню, як і відповіді працівників російською тим відвідувачам, що нею звертаються (аби лиш україномовним відповідали українською).

Навіть галичани здебільшого заперечують не проти наявності в Україні російськомовних газет і телепрограм, а проти непорівнянно меншої кількості україномовних, що означає цілковиту відсутність багатьох типів медійних продуктів

Тому щоб виконати побажання україномовців, немає потреби відмовляти російськомовцям у тому, що важливе для них – як і надавати те, що неважливе для других, але дражливе для перших.

Навіть вимоги щодо певного мінімуму української мови на телебаченні та в кінотеатрах, якщо вони будуть поміркованими (тобто відповідними складові населення за рідною мовою, а отже, різними в Галичині й на Донбасі), не означають позбавлення охочих змоги споживати відповідні продукти російською (рівень забезпечення в різних реґіонах звісно, відрізнятиметься, але й потреба в ньому неоднакова).

Податкові преференції для україномовних книжок не викликатимуть протесту російськомовців, доки вони матимуть досить книжок своєю мовою, які перестануть бути значно дешевшими, але не стануть значно дорожчими

Навряд чи варто вимагати україномовного сервісу від усіх таксистів та офіціантів (хоча пропаґувати врахування мовних побажань клієнта можна й треба), а от до незнання чи іґнорування державної мови урядовцями треба ставитися не як до прикрої необхідності, а як до порушення закону.

Тому за всієї важливості призначення Тарути й Коломойського на державні посади від них треба зажадати за певний час опанувати українську (що не означає вживати публічно лише її, адже частина місцевих мешканців сприйняла б це як неповагу до російської), а міністру Авакову вимогу говорити українською треба поставити негайно.

Усе це зовсім не потребує надавати російській мові статусу державної, тобто робити її обов'язковою там, де нею майже ніхто не говорить, водночас посилюючи й так досить поширене уявлення про загрозу для повноцінного функціювання української.

Такий самий підхід треба застосувати й до інших поширених мов, тільки що території, де вони матимуть офіційний статус і ґарантоване право вживання, будуть набагато менші, ніж у російської, відповідно до чисельності носіїв.

Крім того, ґарантувати вживання цих мов можна лише після того, як буде підготовано фахівців та інфраструктуру, а це вимагає не тільки часу, а й коштів. Тож для цих мов набуття відповідних норм закону можливе лише після певного перехідного періоду, що його треба чітко й відповідально окреслити, надто з огляду на економічну кризу.

Важливо, щоб закон був не лише компромісним, а й реалістичним, придатним до виконання, бо тільки тоді виконання можна буде вимагати.

Прикметно, що в дописі Леоніда Цодікова, який дав поштовх одній із «гілок» фейсбучної дискусії, доцільність надання російській мові державного статусу обґрунтовано тим, що підстави для закидів у дискримінації російськомовного населення зникнуть, а водночас «у реальному житті не зміниться абсолютно нічого.

Жодного колапсу комунікацій не станеться. Всі розмовлятимуть одне з одним так само, як сьогодні». Інакше кажучи, Цодіков бачить одну з переваг пропонованої законодавчої норми в тому, що її можна буде іґнорувати.

Натомість я хотів би цього уникнути, бо не розумію, як можна будувати європейську демократію на іґноруванні закону.

Я не дуже вірю, що депутати й залучені експерти зможуть швидко створити компромісний, реалістичний і чітко «прописаний» закон.

Тому вважав би за краще не поспішати з його ухваленням до президентських виборів і навіть до парламентських, котрі, все ще сподіваюся, відбудуться цієї осені, а тим часом не робити ніяких різких рухів у мовній політиці, аби далі не збурювати пристрастей.

Але скасуванням закону Колесніченка депутати певною мірою загнали себе в пастку, єдиним виходом із якої багатьом видається якнайшвидше ухвалення нового закону.

Залишається сподіватися, що членам робочої групи та міжнародним експертам, які їм дораджують, удасться уникнути двох розглянутих тут тенденцій і забезпечити хоча б компроміс, бо саме він є передумовою того, щоб закон посприяв єдності, а не роз'єднанню.

Володимир Кулик

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*