Ухвали нового гпк та їх законна сила

Ухвали
суду
першої
інстанції

це
акти,
якими
справа
по
суті
не
вирішується,
але
якими
оформляються
процесуальні
правомочності
суду
в
ході
розгляду
цивільної
справи.

Ухвали
суду
першої
інстанції
мають
на
меті
забезпечити
своєчасне
і
правильне
вирішення
цивільних
справ.
При
розгляді
і
вирішенні
цивільної
справи
судом
постановляється
значна
кількість
ухвал.
Незважаючи
на
це,
питання,
з
яких
постановляються
ухвали,
можна
згрупувати
залежно
від
їх
юридичної
спрямованості.

Так,
до
ухвал,
пов'язаних
із
рухом
справи
в
суді
першої
інстанції,
належать
ухвали,
що
стосуються
відкриття
провадження
у
справі
та
провадження
у
справі
до судового
розгляду.

Це,
зокрема,
ухвали
про
залишення
позовної
заяви
без
руху
або
повернення
заяви
(ст.
121
ЦПК);
об'єднання
і
роз'єднання
позовів
(ст.
126
ЦПК);
ухвали
про
судові
доручення
щодо
збирання
доказів
(ч.
2
ст.
132
ЦПК);
ухвали
про
призначення
експертизи
(ч.

1
ст.
144
ЦПК);
ухвали
про
призначення
справи
до
розгляду
(ст.
156
ЦПК);
ухвали
про
прийняття
чи
відхилення
заперечень
осіб,
які
беруть
участь
у
справі,
свідків,
експертів,
спеціалістів,
перекладачів,
щодо
дій
головуючого
в
судовому
засіданні
(ч.
З
ст.
160
ЦПК).

Клопотання
і
заяви
осіб,
які
беруть
участь
у
справі,
здебільшого
стосуються
їх
процесуальних
прав.
Так,
особи,
які
беруть
участь
у
справі,
можуть
заявляти
клопотання
про
відвід
судді
(суддів)
(ст.
24
ЦПК);
позивач

клопотання
про заміну
неналежного
відповідача
(ст.

33
ЦПК);
особи,
які
беруть
участь
у
справі,

клопотання
про
залучення
до
участі
в
справі
третіх
осіб,
які
не
заявляють
самостійних
вимог
щодо
предмета
спору
(ч.
2
ст.
35
ЦПК);
заявляти
клопотання
про
забезпечення доказів
(ч.
1
ст.
133
ЦПК);
заявляти
клопотання
про
витребування
доказів
(ч.
1
ст.

137
ЦПК);
позивач
може
заявляти
клопотання
про
відмову
від
позову,
відповідач

про
визнання
позову,
а
сторони

про
укладання
мирової
угоди
(ч.
З
ст.
130,
ч.
1
ст.
174, ч.
2 ст.
175 ЦПК).

Із
загального
кола
питань
ч.
2
ст.
208
ЦПК
виокремлює
ті,
в
яких
йдеться
про
відкладення
розгляду
справи. Питання
про відкладення
розгляду
справи
суд
вирішує
у
разі
неявки
в
судове
засідання
особи,
яка
бере
участь
у
справі
(ст.

169
ЦПК),
неявки
в
судове
засідання
свідка,
експерта,
спеціаліста,
перекладача
(ст.
170
ЦПК),
за
неможливості
розгляду
справи
у
зв'язку
з
необхідністю
заміни
відведеного
судді
або
залучення
до
участі
у
справі
інших
осіб (ч.
1
ст.

191
ЦПК).

Оголошення
перерви у
судовому засіданні
пов'язане
з
обставинами
розгляду
справи,
що
їх
викликали
(ч.
З
ст.
159
ЦПК).

Так,
у
разі
неможливості
продовження
розгляду
справи
у
зв'язку
з
необхідністю
подання
нових
доказів
суд
оголошує
перерву
на
час,
необхідний
для
цього
(ч.
2
ст.

191
ЦПК);
якщо
вчинення
необхідних
процесуальних
дій
у
цьому
судовому
засіданні
виявилося
неможливим,
суд
постановляє
ухвалу
про
відкладення
розгляду
справи
чи
оголошує
перерву
(ч.
4
ст.
195
ЦПК).

Ухвали
про
зупинення
провадження
у
справі
постановляються
у
випадках,
передбачених
ст.ст.
201,
202
ЦПК.

Зупинення
провадження
у
справі
означає
тимчасове
припинення
процесуальних
дій
у
зв'язку
з
обставинами,
що
перешкоджають
подальшому
розгляду
до
усунення
цих
обставин.

Про
зупинення,
відновлення
провадження
у
справі
суд
постановляє
ухвалу
(ч.
2
ст.
201, ч.
З ст.
202, ч.
1
ст.
204
ЦПК).

Розгляд
цивільної
справи
зазвичай
завершується
ухваленням
судового
рішення.
Проте
інколи
внаслідок
виявлення
певних
обставин
можливе
завершення
провадження
у
справі
без
ухвалення
судового
рішення
(ст.
205,
ч.
1
ст.

207
ЦПК).
Висновок
про
те,
що
провадження
у
справі
підлягає
закриттю,
міститься
в
ухвалі
(ч.
1
ст.
206
ЦПК).
Провадження
у
справі,
якщо
заяву
залишено
без
розгляду,
також
закривається
постановленням
ухвали
суду
(ч.
1 ст.

207
ЦПК).

За
формою,
в
якій
вони
дістають
вияв,
ухвали
суду
можуть
оформлятися
окремим
процесуальним
документом,
що
постановляється
в
нарадчій
кімнаті,
та
бути
“протокольними”

постановляються
не
виходячи
до
нарадчої
кімнати
(ч.
4 ст.
209 ЦПК).

Ухвали
суду,
постановлені
окремим
процесуальним
документом,
підписуються
судом
і
приєднуються
до
справи.
Ухвали,
постановлені
судом,
не
виходячи
до
нарадчої
кімнати,
відображаються
в
журналі
судового
засідання
(ч.
5
ст.
209
ЦПК).

Ухвали,
постановлені
в
судовому
засіданні,
оголошуються
негайно
після
їх
постановлення
(ч.
6
ст.
209
ЦПК).

Ухвала
суду,
що
постановляється
як
окремий
документ,
має
дати
повну
й
обґрунтовану
відповідь
на
питання,
що
вирішується,
тому
закон
вимагає (ч.
1
ст.
210
ЦПК),
щоб
кожна
подібна
ухвала
містила
4
частини:
1)
вступну;
2)

описову;
3)
мотивувальну;
4)
резолютивну.

У
вступній
частині
ухвали
зазначаються:
час
і
місце
її
постановлення;
прізвище
та
ініціали
судді
(суддів

при
колегіальному
розгляді);
прізвище
та
ініціали
секретаря
судового
засідання;
імена
(найменування)
сторін
та
інших
осіб,
які
беруть
участь
у
справі;
предмет
позовних
вимог
(п.
1
ч.
1
ст.

210
ЦПК).
Наявність
цих
даних
полегшує
виконання
вищестоящими
судами
своїх
функцій,
сприяє
правильному вирішенню
різних
процесуальних
питань,
що
виникають
при
розгляді
справи,
зокрема
пов'язаних
із
оскарженням
ухвали.
Зазначення
предмета
позовних
вимог
допомагає
суду
в
з'ясуванні
суті
спору.

У
описовій
частині
ухвали
зазначається
суть
питання,
що
вирішується
ухвалою
(п.
2
ч.
1
ст.
210
ЦПК),
тобто
має
міститися
вказівка
на
питання,
що
належить
розглянути
і
щодо
якого
постановляється
ухвала.

У
мотивувальній частині
ухвали мають
зазначатися
мотиви,
з
яких
суд
дійшов
висновків,
і
закон,
яким
керувався
суд,
постановляючи
ухвалу
(п.
З
ч.
1 ст.
210
ЦПК).

Натомість
резолютивна
частина
ухвали
має
містити
вказівку
на
висновки
суду,
строки
і
порядок
набрання
ухвалою
законної
сили
та
її
оскарження
(п.
4
ч.
1 ст.
210 ЦПК).

Та
ухвала,
яка
має
силу
виконавчого
документа
і
підлягає
виконанню
за
правилами,
встановленими
для
виконання
судових
рішень,
оформлюється
також
з
урахуванням
вимог,
встановлених
Законом
“Про
виконавче
провадження”,
зокрема
ст.ст.
З,
19.

Ухвала,
яка
постановляється
судом,
не
виходячи
до
нарадчої
кімнати,
повинна
містити
мотиви,
з
яких
суд
дійшов
висновків,
і
посилання
на
закон,
яким
суд
керувався,
постановляючи
ухвалу,
а
також
висновок
суду,
строки
і
порядок
оскарження
ухвали
(ч.
2
ст.
210
ЦПК).

З
урахуванням
норм
ст.
293
ЦПК,
слід
зазначити,
що
не
всі
ухвали
суду
підлягають
оскарженню
(наприклад,
про
відвід
судді).

Заперечення
на
ухвали,
що
не
підлягають
оскарженню
окремо
від
рішення
суду,
включаються
до
апеляційної
скарги
на
рішення
суду.

У
разі
подання
апеляційної
скарги
на
ухвалу,
що
не
підлягає
оскарженню
окремо
від
рішення
суду,
суд
першої
інстанції
повертає
її
заявнику,
про
що
постановляє
ухвалу,
яка
не
підлягає
оскарженню
(ч.
2
ст.
293
ЦПК).

Строк
та
порядок
оскарження
ухвал
суду
першої
інстанції,
що
належать
до
визначеного
ст.
293
ЦПК
переліку,
встановлено
ст.ст.
294,
295
ЦПК.

Відповідно
до
них
зазначається,
що
ухвала
може
бути
оскаржена
до
апеляційного
суду
через
цей
самий
місцевий
суд
шляхом
подання
заяви
про
апеляційне
оскарження
ухвали
протягом
5
днів
з
дня
проголошення
ухвали.

У
разі
якщо
ухвалу
було
постановлено
без
участі
особи,
яка
її
оскаржує,
апеляційна
скарга
подається
протягом
5
днів з
дня
отримання копії
ухвали.

Законнасилаухвал
суду

Щоб
визначити
порядок
набрання
ухвалою
суду
першої
інстанції
законної
сили
треба
вдаватися
до
передбаченої
ч.
7
ст.
8
ЦПК
аналогії
закону,
за
якої
до
спірних
відносин,
не
врегульованих
законом,
суд
застосовує
закон,
що
регулює
подібні
за
змістом
відносини.

У
цьому
випадку
такими
є
відносини
щодо
набрання
рішенням
суду
законної
сили,
врегульовані
ст.
223
ЦПК.

З
урахуванням
змісту
норм
цієї
статті
у
резолютивній
частині
ухвал
суду
першої
інстанції,
які
підлягають
оскарженню,
має
зазначатися,
що
ухвала
набирає законної сили після закінчення строку на подання заяви про

апеляційне
оскарження,
якщо
таку
заяву
не
було
подано.
Якщо
було
подано
заяву
про
апеляційне
оскарження,
але
апеляційна
скарга
не
була
подана
в
установлений
строк,
ухвала
набирає
законної
сили
після
закінчення
цього
строку.
У
разі
подання
апеляційної
скарги
ухвала,
якщо
її
не
скасовано,
набирає
законної
сили
після
розгляду
справи
апеляційним
судом.

Важливо,
що
питання
щодо
законної
сили
судових
ухвал,
з
огляду
на
їх
різноманітність,
може
розглядатися
щодо
кожної
з
них.
Так,
неспростовність
стосується
судових
ухвал,
оскарження
яких
допускається
ч.
1
ст.
293
ЦПК.
Якщо
ці
ухвали
не
були
оскаржені
в
строк
(ч.
2
ст.
294
ЦПК),
вони
не
можуть
спростовуватися
апеляційною
скаргою.

Виключність
притаманна
ухвалам,
що
набрали
законної
сили,
щодо
закриття
провадження
у
справі.
Проте
наявність
ухвали
про
закриття
провадження
у
справі
в
зв'язку
з
прийняттям
відмови
позивача
від
позову
не
позбавляє
відповідача
у
цій
справі
права
на
звернення
до
суду
за
вирішенням
цього
спору
(ч.
З
ст.
206
ЦПК).

Преюдиційність
притаманна
ухвалам,
які
закривають
провадження
в
справі
внаслідок
відмови
позивача
від
позову
і
укладення
мирової
угоди,
якщо
вони
прийняті
судом
(пункти
3,
4
ч.
1 ст.
205
ЦПК).

Ознаки
виконуваності
притаманні
всім
ухвалам
суду,
вони
підлягають
виконанню
негайно,
якщо
закон
не
передбачає
особливих
строків
виконання.

Ухвала,
що
закриває
провадження
у
справі,
якщо
судом
прийнято
мирову
угоду,
підлягає
виконанню
державною
виконавчою
службою
(ст.
З
Закону
“Про
виконавче
провадження”).

Окремі
ухвали,
направлені
відповідним
особам
і
органам,
повинні
виконуватися
ними
протягом
місяця.

Источник: https://studfile.net/preview/5857424/page:69/

Статья 209. Вступление в законную силу решений суда

Новая редакция Ст. 209 ГПК РФ

1. Решения суда вступают в законную силу по истечении срока на апелляционное обжалование, если они не были обжалованы.

В случае подачи апелляционной жалобы решение суда вступает в законную силу после рассмотрения судом этой жалобы, если обжалуемое решение суда не отменено. Если определением суда апелляционной инстанции отменено или изменено решение суда первой инстанции и принято новое решение, оно вступает в законную силу немедленно.

2. После вступления в законную силу решения суда стороны, другие лица, участвующие в деле, их правопреемники не могут вновь заявлять в суде те же исковые требования, на том же основании, а также оспаривать в другом гражданском процессе установленные судом факты и правоотношения.

3. В случае, если после вступления в законную силу решения суда, на основании которого с ответчика взыскиваются периодические платежи, изменяются обстоятельства, влияющие на определение размера платежей или их продолжительность, каждая сторона путем предъявления нового иска вправе требовать изменения размера и сроков платежей.

See also:  Всу: чиновнику достаточно материться и подчёркивать без повода, что я начальник, тогда его увольнение за нарушение присяги считается законным и без служебного расследования

Комментарий к Статье 209 ГПК РФ

1. Законная сила судебного решения понимается как особое его качество, которое заключается в том, что решение становится обязательным как для участвующих в деле лиц, так и для самого суда, вынесшего решение, а также для всех граждан, организаций, должностных лиц, хотя они в деле не участвовали .
——————————–

Зейдер Б.Н. Судебное решение по гражданскому делу. М., 1966. С. 113.

Проблема законной силы судебного решения включает в себя три группы вопросов: о моменте вступления решения в законную силу, о правовых последствиях вступления решения в законную силу (или иначе – о свойствах законной силы решения) и о пределах действия законной силы решения.

Момент вступления решения в законную силу определен единообразно для решений всех судов общей юрисдикции, т.е. решение вступает в законную силу по истечении срока на апелляционное обжалование, если оно не было обжаловано.

При подаче апелляционной жалобы на решение суда оно вступает в законную силу после рассмотрения этой жалобы, если обжалуемое решение судьи не отменено. В случае, когда апелляционным определением решение суда отменено или изменено и принято новое решение, оно вступает в законную силу немедленно.

Вступление решения в законную силу влечет определенные правовые последствия, которые заключаются в том, что решение приобретает ряд новых свойств, таких, как обязательность, неопровержимость, исключительность, преюдициальность, исполнимость.

Обязательность можно признать основным свойством законной силы судебного решения (см. комментарий к ст. 13). Обязательность имеет три адресата, т.е. решение становится обязательным: во-первых, для лиц, участвующих в деле, во-вторых, для не участвующих в деле лиц в рамках спорного правоотношения, в-третьих, для самого суда, вынесшего решение (изменять решение сам суд уже не может).

Неопровержимость как свойство вступившего в законную силу судебного решения означает невозможность обжалования решения в апелляционном порядке.

Однако в случае восстановления пропущенного по уважительным причинам срока на апелляционное обжалование и принесения соответствующей жалобы либо представления прокурора решение, хотя оно и вступило в законную силу, может быть пересмотрено судом второй инстанции (см. Определение КС РФ от 04.06.2009 N 848-О-П).

Источник: http://GPKodeksRF.ru/rzd-2/podrzd-2/gl-16/st-209-gpk-rf

7. Ухвали суду першої інстанції

Ухвалами вирішуються питання, пов'язані з рухом провадження у справі в суді першої інстанції, різні клопотання і заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, про зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду (ч. 2 ст. 208 ЦПК України).

  • Ухвалами суду першої інстанції вирішуються питання, спрямовані на виникнення, розвиток або припинення цивільних процесуальних правовідносин, на створення належних умов для всебічного, повного і об'єктивного розгляду та вирішення справи, на реалізацію і захист процесуальних прав суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин.
  • Для виявлення специфіки ухвал у юридичній літературі наводиться їх класифікація за різними підставами.
  • Залежно від вирішення вимоги, спрямованої на розвиток провадження у справі, вони поділяються на такі види:

а) ухвали, спрямовані на відкриття провадження у справі (ч. З ст. 122 ЦПК України України), а також в питаннях виправлення описки і арифметичної помилки (ст. 219 ЦПК України); ухвали про роз'яснення рішення (ст. 221 ЦПК), скасування обмеження дієздатності або поновлення громадянина у дієздатності (частини 2, 3 ст. 241 ЦПК України);

б)         ухвали, які забезпечують розвиток процесу у справі, —ними вирішуються окремі процесуальні питання, які виникають під час підготовки справи до розгляду, вирішення судомсправи і виконання судового рішення — про притягнення абовступ у справу співучасників, третіх осіб, органів державногоуправління, про залучення додаткових доказів, призначенняекспертизи, відкладення розгляду у справі тощо (статті 36,143, 222, 239 ЦПК України);

в)         ухвали, які перешкоджають виникненню цивільногопроцесу у справі (перетинальні) або подальшому його розвитку (заключні). Перетинальні — ухвали про відмову уприйнятті заяви (ст.

122 ЦПК України), зупинення провадження у справі (статті 201-204 ЦПК України), залишення заяви без руху (ст.

121 ЦПК України); заключними ухваламизакінчується провадження у справі (статті 205-206 ЦПК України),   залишення   позову   без   розгляду   (ст.   207   ЦПКУкраїни);

г)         ухвали по застосуванню санкцій за цивільні процесуальні правопорушення — заходів процесуального примусу (статті 91-94 ЦПК України), про притягнення до кримінальноївідповідальності (статті 50, 53, 55 ЦПК України);

ґ) ухвали, які сигналізують про порушення законності та істотні недоліки у роботі підприємств, установ, організацій, з метою вжиття заходів до їх усунення — окремі ухвали (ст. 211 ЦПК України).

Залежно від суб'єктів, які постановили ухвалу, їх поділяють на одноособові і колегіальні — все залежить від того, у якому складі розглядається справа. Відповідно до ч. 1 ст.

18 ЦПК України суддя одноособово по першій інстанції розглядає всі цивільні справи, підвідомчі суду. Колегіально, у складі одного судді і двох народних засідателів, розглядаються справи, передбачені нормами ЦПК України (ч. 4 ст. 234).

Отже, при розгляді справи колегіально, ухвали приймаються також колегіально. Але питання, пов'язані з рухом справи у суді, 424

діями судді щодо підготовки справи, виконанням судових рішень, вирішуються суддею одноособово, крім випадків, коли вони виникають у судовому засіданні під час розгляду справи у колегіальному складі суддів.

За процесуальною формою втілення ухвали поділяються на самостійні і журнальні.

Суд постановляє у нарадчій кімнаті самостійні ухвали, які втілюються у письмову форму окремого процесуального документа, підписуються всім складом суду і приєднуються до справи (закриття провадження у справі — ст. 209 ЦПК України).

Журнальні ухвали з окремих нескладних питань суд постановляє, не виходячи до нарадчої кімнати. Вони заносяться до журналу судового засідання (про порядок допиту свідків, експертів і дослідження інших доказів — ст. 177, ч. 5 ст. 209 ЦПК України).

За змістом ухвала, постановлена як окремий документ, повинна містити: час і місце постановлення; найменування та склад суду, прізвище секретаря судового засідання; назву осіб, які беруть участь у справі, і предмета спору; суть питання, що розв'язується; мотиви, з яких суд дійшов висновків і закон, яким він керувався, постановляючи ухвалу; висновок суду; порядок і строк оскарження ухвали (ч. 1 ст. 210 ЦПК України).

Ухвала, яка постановляється судом не у нарадчій кімнаті, за змістом повинна містити: суть питання, яке розв'язується; мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закон, яким він керувався, постановляючи ухвалу; висновок суду (ч. 2 ст. 210 ЦПК України).

Всі ухвали оголошуються одразу після їх постановлення. Питання про те, чи набирають вони законної сили, умови і порядок набрання, правові наслідки законної сили, ЦПК України окремо не врегульовані. В теорії цивільного процесу щодо цього існують різні думки1.

Аналіз норм ЦПК України свідчить, що всі ухвали набирають законної сили, але деякі з них, які підлягають самостійному оскарженню (ст. 293 ЦПК України), після закінчення п'яти днів з дня проголошення ухвали, встановлених для подання заяви про апеляційне оскарження і десяти днів після подання заяви, встановлених для подання апеляційної скарги (ч. 2 ст. 294 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги — ухвала суду першої інстанції набуває законної сили з дня її розгляду в апеляційному порядку, якщо ухвала була залишена без змін.

Інші ухвали суду першої інстанції набирають законної сили з моменту їх проголошення (ч. 2 ст. 139 ЦПК України). Не всі ухвали набувають властивостей незмінності (ст. 154 ЦПК України).

Заключні ухвали з набранням законної сили набувають властивостей законної сили судового рішення.

Источник: http://www.adhdportal.com/book_3882_chapter_117_7._Ukhvali_sudu_persho_nstan.html

Глава ХХVII РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ – § 6. Ухвали суду першої інстанції

Страница 6 из 6

§ 6. Ухвали суду першої інстанції

Рішення суду, якими оформлюються і закріплюються дії судді і суду при розгляді і вирішенні цивільних справ, називаються ухвалами. Ними застосовуються норми цивільного процесуального права.

Поняття ухвал суду першої інстанції формулюється на базі одної, основної і наче б то єдиної ознаки, за якою відрізняється ухвала від рішення, а саме: ухвалами справа не вирішується по суті, а рішеннями справа вирішується по суті. З цього виходить і законодавець. У части­ні 2 ст.

208 ЦПК вказано, що питання, пов’язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь в справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупи­нення або закриття провадження в справі, залишення заяви без роз­гляду у випадках, передбачених ЦПК, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Таким чином, ухвали — це специфічні акти суду, які створюють цілісність і єдність здійснення правосуддя.

Здійснення правосуддя входить до компетенції суду, і для забез­печення належного вирішення справи необхідна постійна направле­ність руху процесу, керівництво ним. Так, справа буде предметом розгляду в суді у випадку, коли суд прийме заяву та постановить про це ухвалу про відкриття провадження у справі (ч. 5 ст. 122 ЦПК).

Стат­тя 23 ЦПК передбачає право осіб, які беруть участь в справі, заявляти відводи судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту і перекладачу. У цьому випадку суд вислуховує думки осіб, які беруть участь у справі, думки осіб, яким заявлено відвід, але заява про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу.

Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю голосів (ст. 24 ЦПК).

Розпорядчі дії сторін (визнання позову і укладення мирової угоди) також підпадають під контроль суду. Його контрольні повноваження мають владний характер і оформлюються відповідними ухвалами.

Отже, шляхом постановлення ухвал суд реалізує норми цивільного процесуального права, а тому вони, як і рішення суду, є правозастосов- чими актами, в яких виражена владна воля суду як органу судової влади. При цьому владна воля суду виявляється не відносно позовних вимог і заперечень проти них, а відносно різних питань, що виникають у процесі здійснення правосуддя по конкретній цивільній справі.

See also:  Как узаконить самострой в украине: стоимость, штрафы и причины амнистии

Для того щоб ухвала була актом правосуддя, мають бути дотрима­ні такі умови: а) постановлення ухвали повинно бути передбачено законом; б) вона повинна бути постановлена судом; в) постановленню ухвали повинні передувати передбачені цивільним процесуальним законом дії, приведення і установлення саме таких обставин, з наяв­ністю яких закон пов’язує можливість постановлення відповідної ухвали; г) ухвала повинна бути виражена у певній процесуальній фор­мі і містити передбачені ЦПК реквізити.

Названі умови знаходяться в тісній єдності, і недотримання будь-якої з них приводить до незаконності судової ухвали. Так, В. Г. і А. Г. звер­нулися до суду з позовом до З.

про звільнення від сплати періодичних платежів у зв’язку з тим, що здоров’я відповідачки відновилось, а їх матеріальне становище погіршилось.

Ухвалою Сімферопольського місь­кого суду позивачам у прийнятті позовної заяви було відмовлено.

Скасовуючи названу ухвалу, президія Кримського обласного суду вказала, що відмова у прийнятті позовної заяви може мати місце тіль­ки при наявності підстав, передбачених ст. 136 ЦПК 1963 р. У відпо­відності з вимогами цієї статті суд не може відмовляти позивачеві в прийнятті позовної заяви з тих підстав, що він не надав доказів на підтвердження своїх позовних вимог[12].

Ухвали суду першої інстанції, які набрали законної сили, набувають рис, що характеризують законну силу судових рішень як актів право­суддя.

Незважаючи на складність поняття законної сили ухвал суду першої інстанції, на теоретичне і практичне значення цього питання, воно явно недостатньо розроблено в юридичній науці і звичайно вирішується по аналогії з питаннями про законну силу судового рішення як акта право­суддя.

У ЦПК немає статті, спеціально присвяченої законній силі ухвал суду першої інстанції в тому значенні, як це питання вирішується, наприклад, про судові рішення (ст. 223 ЦПК) чи рішення і ухвали суду апеляційної інстанції (ст. 319 ЦПК) чи касаційної інстанції (ст. 349 ЦПК).

Однак у ст.

14 ЦПК зазначено, що судові рішення[13], що набрали законної сили, поряд з іншими властивостями, набувають обов’язковості, тобто стають обов’язковими для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, поса­дових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними догово­рами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою Украї­ни, — і за її межами.

Не викликає сумнівів питання про обов’язковість судових ухвал для сторін того процесу, в якому ці ухвали були постановлені. Сторо­ни — позивач і відповідач — повинні виконувати рішення суду, яке міститься в ухвалі. Це випливає із самої природи правосуддя як форми реалізації судової влади.

Те саме можна сказати і про обов’язковість постановленої судом ухвали для інших суб’єктів цивільного процесу — третіх осіб, представників сторін і третіх осіб, органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, а також заявників у справах окремого впровадження.

Судові ухвали є обов’язковими для фізичних та юридичних осіб, які не беруть участь у розгляді і вирішенні справи. Обов’язковість судової ухвали для цих суб’єктів випливає як із авторитету суду як органу держави, так і із того положення, що суд як орган реалізації судової влади здійснює примус з метою дотримання норм цивільного процесуального права.

Судові ухвали як акти по застосуванню норм цивільного процесу­ального права є обов’язковими лише в межах процесуальної право­відносини, в якій реалізується та чи інша норма цивільного процесу­ального права. Це дуже важливе положення виключає, таким чином, дію судової ухвали, постановленої по конкретній цивільній справі, відносно прав і інтересів фізичних і юридичних осіб, які не брали участі у справі.

Таким чином, законна сила ухвал суду першої інстанції як актів правосуддя виникає в принципі на підставі тих же обставин, що і за­конна сила судових рішень.

Момент набрання законної сили ухвалами судів першої інстанції чинним цивільним процесуальним законодавством не визначається. У частині 2 ст.

294 ЦПК лише зазначено, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п’ яти днів із дня її проголошення.

У разі якщо ухвалу було постановлено без участі осо­би, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п’ яти днів з дня отримання копії ухвали.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

При розгляді і вирішенні справи судом постановляється значна кількість ухвал.

За своїм змістом ухвали суду першої інстанції різноманітні. Одні ухвали розв’язують питання, пов’язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, інші — про відкладення розгляду справи, про зупинення або закриття прова­дження в справі, залишення заяви без розгляду тощо.

Ухвали підрозділяються на ухвали, які постановляються одноособово суддею, і ухвали, які постановляються судом у колегіальному складі.

Суддя одноособово постановляє ухвали тоді, коли він одноособово розглядає цивільні справи. Згідно з ч. 1 ст.

18 ЦПК розгляд цивільних справ у судах першої інстанції провадиться суддею одноособово, який є голо­вуючим і діє від імені суду.

У випадках, встановлених ЦПК, розгляд справ провадиться колегією у складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.

За змістом і впливом на розвиток процесу ухвали підрозділяються на підготовчі, такі, що перешкоджають виникненню і руху процесу, заключні й окремі.

Підготовчі — це такі ухвали, якими вирішуються питання, пов’язані з виникненням і розвитком процесу (про порушення цивільної справи, судові доручення, забезпечення доказів, витребування за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, письмових, речових доказів, звуко- і відеозаписів, призначення експертизи, притягнення до процесу нових осіб, які беруть участь у процесі, тощо). До цієї групи можуть бути віднесені і ухвали, які постановляються в процесі судового розгляду з клопотань осіб, які беруть участь у справі.

До таких, що перешкоджають виникненню і руху процесу, належать ухвали про залишення позовної заяви без руху, повернення заяви, від­мову в порушенні цивільної справи, про зупинення провадження в справі, про відмову ухвалити додаткове рішення тощо.

Заключні — це такі ухвали, якими закінчується провадження спра­ви без ухвалення судового рішення. До них належать ухвали про за­криття провадження у справі і про залишення заяви без розгляду.

Згідно із ст.

211 ЦПК суд, виявивши при розгляді цивільної справи порушення закону та встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов. Про вжиті заходи протягом місяця з дня надхо­дження окремої ухвали повинно бути повідомлено суд, який постано­вив окрему ухвалу.

Залишення відповідною службовою особою без розгляду окремої ухвали суду або невжиття заходів щодо усунення зазначених у ній по­рушень закону, а також несвоєчасна відповідь на окрему ухвалу тягнуть за собою накладення штрафу від п’ яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 1856 КпАП).

Ухвали, які постановляються судом у судовому засіданні, як пра­вило, постановляються в нарадчій кімнаті і складаються з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. Від­повідно до ст.

210 ЦПК у вступній частині ухвали зазначаються: час і місце її постановлення, прізвище та ініціали судді та секретаря судо­вого засідання, повне ім’я (найменування) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, предмет позовних вимог; в описовій — суть питання, що вирішується ухвалою; у мотивувальній — мотиви, з яких суд дійшов своїх висновків, посилання на закон, яким керувався суд, постановляючи ухвалу; у резолютивній — висновок суду, срок і по­рядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

Ухвали, які постановляються судом без виходу до нарадчої кімна­ти, заносяться до журналу судового засідання. У них потрібно зазна­чити суть питання, що вирішується ухвалою, мотиви, з яких суд дійшов своїх висновків, і посилання на закон, яким керувався суд, постанов­ляючи ухвалу, а також висновок суду.

[1] Див.: Абрамов, С. Н. Советский гражданский процесе [Текст] / С. Н. Абрамов. – М. : Госюриздат, 1952. – С. 263.

[2] Див.: Гурвич, М. А. Решение советского суда в исковом производстве [Текст] / М. А. Гурвич. – М. : ВЮЗИ, 1955. – С. 24-31.

[3] Див.: Авдюков, М. Г. Судебное решение [Текст] / М. Г. Авдюков. – М. : Юрид. лит., 1959. – С. 15-21.

[4] Див.: Гражданский процесс [Текст] / под ред. Н. А. Чечиной, Д. М. Чечота. – М. : Юрид. лит., 1968. – С. 249.

[5] Див.: Гурвич, М. А. Решение советского суда в исковом производстве [Текст] / М. А. Гурвич. – М. : ВЮЗИ, 1955. – С. 6; Ринг, М. Вопросьі гражданского процес­са в практике Верховного суда СССР [Текст] / М. Ринг. – М. : Госюриздат, 1957. – С.

217; Пушкарь, Е. Г. Исковое производство в советском гражданском процессе [Текст] / Е. Г. Пушкарь. – Львов : Вища шк., 1978. – С. 32; Проблеми науки граждан­ского процесуального права [Текст] / под ред. В. В. Комарова. – Харьков : Право, 2002. -С.

192.

[6] Див.: Гуреев, П. П. Судебное разбирательство гражданских дел [Текст] / П. П. Гу- реев. – М. : Госюриздат, 1958. – С. 168; Авдюков, М. Г. Судебное решение [Текст] / М. Г. Авдюков. – М. : Госюриздат, 1959. – С. 103; Тертьішников, В. И. Основи граж- данского судопроизводства Украиньї [Текст] / В. И. Тертьішников. – Харьков, 2006. – С. 166-167.

See also:  Як по-новому планують карати за незаконне збагачення: за і проти

628

[7] Див.: Проблеми науки гражданского процесуального права [Текст] / под ред. В. В. Комарова. – Харьков : Право, 2002. – С. 199.

[8] Див.: Авдюков, М. Г Судебное решение [Текст] / М. Г Авдюков. – М. : Госюриз- дат, 1959. – С. 137.

[9] Див.: Клейман, А. Ф. Советский гражданский процесс [Текст] / А. Ф. Клейман. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1954. – С. 249-250.

[10] Див.: Гурвич, М. А. Общеобязательность и законная сила судебного решения [Текст] / М. А. Гурвич. – М. : ВЮЗИ, 1971. – Т XVII. – С. 176.

[11] Див.: Штефан, М. Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс [Текст] / М. Й. Штефан. – К. : Вид. дім, 2005. – С. 420-421.

[12] Див.: Практика судів України в цивільних справах [Текст] // Бюл. законодавства і юрид. практики України. – 1995. – № 3. – С. 212.

[13] Згідно із ст. 208 ЦПК судові рішення викладаються у двох формах: ухвали і рі­шення.

Питання для самоконтролю

  1. Поняття судових рішень, їх види.
  2. Яким вимогам повинно відповідати судове рішення?
  3. За якими ознаками судові рішення відрізняються від актів інших органів публічної влади?
  4. Які засоби усунення недоліків рішення судом, який його ухвалив?
  5. Які є підстави для ухвалення додаткового рішення?
  6. Які є підстави для роз’яснення рішення?
  7. Які є підстави для виправлення описок та явних арифметич­них помилок у судовому рішенні?
  8. Охарактеризуйте законну силу судового рішення та його правові наслідки.
  9. Які є особливості ухвал суду першої інстанції та їх види?

Последняя >>

Источник: http://uristinfo.net/grazhdanskij-protsess/259-kurs-tsivilnogo-protsesu-vv-komarov/8346-rishennja-sudu-pershoyi-instantsiyi.html?start=5

§ 6 Законная сила судебного решения

§ 6

Законная сила судебного решения

Законную силу судебного решения необходимо понимать как особое качество принятого по делу судебного решения, которое заключается в том, что решение становится обязательным как для участвующих в деле лиц, так и для самого суда, принявшего решение, а также для всех граждан и организаций, несмотря на то, что они в рассмотрении дела не принимали участие.

Это качество судебного решения вытекает из специфики судебного решения как акта правосудия.

Момент вступления решения в законную силу определен гражданским процессуальным законодательством (ст. 209 ГПК). Решение вступает в законную силу по истечении срока на апелляционное или кассационное обжалование (десяти дней), если они не были обжалованы.

Если на решение была подана апелляционная (кассационная) жалоба или внесено апелляционное (кассационное) представление, оно вступает в законную силу с вынесением судом второй инстанции определения об оставлении жалобы (представления) без удовлетворения.

Решения, вынесенные судами по делам об оспаривании решений и действий (бездействия) органов государственной власти, органов местного самоуправления, общественных объединений, избирательных комиссий, комиссий референдума и должностных лиц, нарушающих избирательные права граждан, вступают в законную силу немедленно после их провозглашения, за исключением решений, вынесенных судами по делам об оспаривании результатов выборов или результатов референдумов.

В случае подачи апелляционной жалобы решение мирового судьи вступает в законную силу после рассмотрения районным судом этой жалобы, если обжалуемое решение не отменено. Если районным судом своим решением отменено или изменено решение мирового судьи и вынесено новое решение, оно вступает в законную силу немедленно (ч. 1 ст. 209 ГПК).

  • В случае подачи кассационной жалобы, решение, если оно не отменено, вступает в законную силу после рассмотрения дела судом кассационной инстанции.
  • После вступления в законную силу решения суда стороны, другие лица, участвующие в деле, их правопреемники не могут вновь заявлять в суде те же исковые требования, на том же основании, а также оспаривать в другом гражданском процессе установленные судом факты и правоотношения.
  • Если после вступления в законную силу решения, которым с ответчика присуждены периодические платежи, изменяются обстоятельства, влияющие на определение размера платежей или на их продолжительность, каждая сторона вправе путем предъявления нового иска требовать изменения размера и сроков платежей.
  • Вступление решения в законную силу влечет определенные правовые последствия, которые заключаются в том, что решение приобретает ряд новых свойств.

Так, основным свойством законной силы судебного решения является его обязательность, т. е. вступившее в законную силу решение суда обязательно для всех государственных органов и организаций, общественных организаций, должностных лиц и граждан.

Для сторон и других лиц, участвующих в деле, свойство обязательности судебного решения означает, что они должны подчиниться судебному решению, вступившему в законную силу. Обязательность вступившего в законную силу решения для граждан, должностных лиц и организаций, которые не участвовали в деле, вытекает из авторитета суда как органа государства, осуществляющего правосудие.

Например, если гражданин признан судебным решением собственником земельного участка, никто не имеет права посягать на его собственность.

Но вступившее в законную силу судебное решение обязательно для не участвующих в деле лиц лишь в границах спорного правоотношения, так как заинтересованные лица вправе обратиться в суд за защитой прав и законных интересов, спор о которых этим решением разрешен не был.

Кроме того, вступившее в законную силу решение обязательно и для самого суда, поскольку уже с момента оглашения решения суд может вносить в него только предусмотренные законом исправления, не меняющие содержание решения (ст. 200–202 ГПК).

  1. Неопровержимость, как свойство вступившего в законную силу судебного решения, означает невозможность дальнейшего обжалования решения в апелляционном или кассационном порядке и, следовательно, невозможность его отмены или изменения в этом порядке.
  2. Однако в случае восстановления пропущенного по уважительной причине срока на обжалование и принесения жалобы (представления) решение, хотя оно и вступило в законную силу, может быть пересмотрено судом второй инстанции.
  3. Последствием вступления решения в законную силу является приобретение им также свойства исключительности, которое выражается в том, что такое решение исключает возможность вторичного рассмотрения и разрешения дела, в отношении которого было принято данное решение.

В ст. 209 ГПК прямо предусмотрено, что по вступлении решения в законную силу стороны и другие участвующие в деле лица, а также их правопреемники не могут вновь заявлять те же исковые требования, на том же основании, а также оспаривать в другом гражданском процессе установленные судом факты и правоотношения.

Особое значение для обеспечения стабильности гражданских (в широком смысле) правоотношений имеет свойство преюдициалыюсти (предрешенности) вступившего в законную силу решения.

Преюдициальность решения понимается как недопустимость для лиц, участвовавших в деле, и их правопреемников оспаривания, а для суда — исследования в другом процессе фактов и правоотношений, установленных вступившим в законную силу решением суда.

  • Свойство преюдициальности обусловлено общим правилом об обязательности вступившего в законную силу решения для всех граждан, должностных лиц и организаций, а также юрисдикционных органов.
  • При этом необходимо отметить, что в силу свойства преюдициальности факты, установленные вступившим в законную силу решением суда по одному гражданскому делу, не могут оспариваться и не доказываются вновь при разбирательстве других гражданских дел, в которых участвуют те же лица, а также при разбирательстве дел арбитражным судом по вопросам об обстоятельствах, имеющих отношение к участвующим в деле лицам.
  • Вступившее в законную силу решение суда имеет преюдициальное значение и для суда, рассматривающего уголовное дело, однако Преюдициальность решения суда по гражданскому делу касается только вопроса о том, имело ли место событие или действие, но не вопроса виновности подсудимого.
  • Вступившее в законную силу судебное решение имеет преюдициальное значение также и для административных органов, органов местного самоуправления и др.

Вступившее в законную силу судебное решение подлежит исполнению и при неисполнении в добровольном порядке исполняется принудительно (ст. 210 ГПК). Данное правило и обязательность решения лежат в основе свойства исполнимости.

Указанное свойство приобретается лишь решениями об удовлетворении исков о присуждении.

Решения об отказе в удовлетворении иска и по искам о признании не могут исполняться принудительно. Кроме того, исполнимость как свойство законной силы не действует в случаях немедленного исполнения решения (ст. 210 ГПК).

В некоторых указанных законом случаях допускается возможность принудительного исполнения до вступления решения в законную силу.

В ГПК предусмотрены два вида немедленного исполнения: обязательное (в силу закона) и факультативное (по усмотрению суда). В ст. 211 ГПК перечислены основания для обязательного немедленного исполнения.

Факультативное немедленное исполнение может быть допущено по основаниям, указанным в ст. 212 ГПК.

В случаях обязательного немедленного исполнения в решении указывается, что оно подлежит немедленному исполнению. При факультативном немедленном исполнении вопрос о допуске немедленного исполнения должен быть обсужден и обоснован судом.

Суд может по просьбе истца обратить к немедленному исполнению решение, если вследствие особых обстоятельств замедление его исполнения может привести к значительному ущербу для взыскателя или исполнение может оказаться невозможным (ч. 1 ст. 212 ГПК).

При допущении немедленного исполнения решения суд может потребовать от истца обеспечения поворота его исполнения на случай отмены решения суда. Обоснование немедленного исполнения отражается в мотивировочной части определения, которое может быть обжаловано в частном порядке (ч. 3 ст. 212 ГПК).

Кроме того, вопрос о немедленном исполнении решения суда может быть также рассмотрен одновременно с принятием решения суда.

Пределы действия законной силы судебного решения рассматриваются в следующих двух аспектах: объективные пределы и субъективные пределы.

Объективные пределы действия законной силы судебного решения очерчиваются предметом судебного разбирательства, т. е. спорным правоотношением, хотя бы иск и подвергался изменению, или спорными фактами (в особом производстве).

Субъективные пределы законной силы судебного решения определяются тем, что судебное решение действует только в отношении определенного круга лиц — в отношении лиц, участвующих в деле, и их правопреемников.

Следующая глава

Источник: https://law.wikireading.ru/15507

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*