Зміни у земельному законодавстві внаслідок дерегуляції

Зміни у земельному законодавстві внаслідок дерегуляції

На Київщині запрацювали офіси «Правового порадника», у яких фахові юристи надають громадянам безкоштовні юридичні консультації з будь-яких нагальних питань. Правники прагнуть, щоб громадяни почувалися впевнено в спілкуванні з посадовцями, знали та вміли відстояти свої законні права.

Отримати безкоштовну правову допомогу можна в юридичних приймальнях «Правового порадника». У нашому місті приймальня працює за адресою: м. Біла Церква, вул. О. Гончара 1А/42А, ІІ поверх. Також Ви можете отримати консультації за телефоном: 38-08-00

Цього тижня юристи проекту розповідають про низку змін для пересічних громадян у земельному законодавстві України у зв’язку із дерегуляцією економіки

05 квітня 2015 року набрав чинності Закон України № 191-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)». (далі – Закон № 191-VIII).

Одна з основних змін до земельного законодавства, яку передбачає цей закон, – нова редакція ст.

33 Земельного кодексу, згідно з якою земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передавати у користування юридичним особам України і використовуватись для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення ділянки. Аналогічні зміни внесені й до Закону України «Про особисте селянське господарство».

Зміни скасували обов’язок землевласників та землекористувачів земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовувати і розробляти проекти землеустрою щодо еколого-економічного обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь (довгий час це було практично неможливо у зв’язку із відсутністю методики розробки, а сама процедура була коштовною і обтяжливою справою для землекористувачів). Ця норма існувала 6 років.

Статтю 99 Земельного кодексу доповнили можливістю використання земельної ділянки для розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм) на праві земельного сервітуту.

Найбільше змін зазнав Закон України «Про оренду землі»

Суттєво зменшено перелік істотних (обов’язкових) умов договору оренди землі. Їх залишили три, а саме:

  • об’єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);
  • строк дії договору;
  • орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Виключено необхідність оформлення в якості обов’язкових додатків до договору

  • плану або схеми земельної ділянки, яка передається в оренду;
  • кадастрового плану земельної ділянки з  відображенням  обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів;
  • акту визначення   меж   земельної   ділянки   в   натурі   (на місцевості); проекту  відведення  земельної ділянки у разі його розроблення згідно  із  законом.
  • Тепер земельна ділянка вважається переданою в оренду з моменту державної реєстрації права оренди (раніше вимагалось оформлення окремого документ – акту – прийому передачі земельної ділянки).
  • При передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 7 років.
  • Зазначимо , що це положення діє лише для договорів оренди, укладених після 5 квітня 2015 року. Термін оренди, зазначений у договорах, укладених до настання цієї дати, визначається за погодженням сторін і підлягає зміні в такому ж порядку

Орендна плата відтепер може вноситись лише у грошовій або натуральній формах, без відробіткової

 У цілому зміни внесені до земельного законодавства Законом про дерегуляцію, суттєві, хоча й не віршують усіх проблем.

Зміни у земельному законодавстві внаслідок дерегуляції

Источник: http://bc-news.com.ua/ekonomika/item/1262-uvaha-zminy-u-zemelnomu-zakonodavstvi-2015

Земельне законодавство та його завдання

  • 1. Земельне законодавство включає цей Кодекс, Інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин.
  • 2. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

До ч. 1.

Термін “земельне законодавство” може вживатися у різних значеннях. У ч. 1 ст. 4 ЗКУ під поняттям “земельне законодавство” законодавець мав на увазі сукупність нормативно-правових актів, що регулюють земельні відносини.

При цьому термін “земельне законодавство”, вочевидь, вживається у широкому розумінні, охоплюючи нормативно-правові акти, що містять хоча б одну норму, спрямовану на регулювання земельних відносин (у вузькому розумінні земельне законодавство включає лише ті акти, що спеціально спрямовані на регулювання земельних відносин).

Наводимо перелік нормативно-правових актів, що складають земельне законодавство (у широкому розумінні).

Акти земельного законодавства також можна згрупувати відповідно до кола врегульованих питань.

До ч. 2. У ч. 2 коментованої статті законодавчо закріплено завдання та мету земельного законодавства.

Викликає сумнів коректність закріплення “регулювання земельних відносин” як завдання земельного законодавства, оскільки саме по собі врегулювання відносин не вирішує ніяких завдань. На жаль, такий зміст ч. 2 ст. 4 ЗКУ справді відбиває реально існуючу та стійку тенденцію у земельному законодавстві – прийняття нормативно-правових актів заради самих себе.

Законодавче закріплення мети земельного законодавства (“забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель”) має певне практичне значення, оскільки може спрямовувати тлумачення актів земельного законодавства.

Через вади законодавчої техніки, поспішність прийняття багатьох нормативно-правових актів їх текст, “буква закону” не завжди відповідають справжній волі законодавця або іншого правотворчого органу. Метою тлумачення є з'ясування дійсної волі законодавця55.

Отже, крім буквального тлумачення, можуть бути застосовані розширене або звужене тлумачення правової норми. При застосуванні останніх двох видів тлумачення це обов'язково має виправдовуватися “духом закону” – принципами права, метою прийняття закону.

Між тим, звичайно, мета закону визначається не лише положеннями коментованої частини.

Земельне законодавство базується на таких принципах:

  • а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу І основного засобу виробництва;
  • б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;
  • в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;
  • г) забезпечення раціонального використання та охорони земель;
  • ґ) забезпечення гарантій прав на землю;
  • д) пріоритету вимог екологічної безпеки.
  • Загальна характеристика.

Термін “принцип законодавства” у правовій літературі є не дуже вживаним. Набагато частіше вживається більш коректний, на наш погляд, термін “принцип права” – основоположна норма, або норма найбільш загального, основоположного характеру, основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значимістю, вищою імперативністю.

Принципи права є свого роду стрижнем, на якому будуються система права і система законодавства. Вони також відіграють важливу роль у тлумаченні правових норм.

Виділяють загальні (конституційні), міжгалузеві та галузеві принципи”. У коментованій статті зроблена спроба закріпити галузеві принципи земельного права (за термінологією статті – “принципи земельного законодавства”).

Принципи земельного права можуть формуватися зі змісту правових норм, на основі судових рішень, досягнень правової доктрини. Саме по собі проголошення певних гасел ще не робить їх принципами права (законодавства). З іншого боку, можуть існувати і визнаватися й інші принципи земельного права, не згадані у коментованій статті, ЗКУ та законодавстві в цілому.

До пункту “а”.

“Поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва” по суті своїй є побажанням до побудови земельного законодавства.

Дійсно, законодавець повинен враховувати (і часто враховує) особливості землі як об'єкта права, зокрема, те, що вона є і засобом виробництва, і територіальним базисом, і природним ресурсом.

Проте даний “принцип” дуже важко, якщо взагалі можливо, використати у правозастосовчій, а не правотворчій діяльності.

До пункту “б”.

Нажаль, проголошений у п.”б” ст. 5 принцип “забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави” насправді на сьогодні не належить до основоположних засад земельного законодавства.

Правовий статус суб'єктів права власності різниться, часто абсолютно невиправдано, з точки зору підстав і порядку набуття права власності, режиму його реалізації (див. ст.ст. 80-89 кодексу та коментар до них).

Кричущою дискримінацією суб'єктів права приватної власності є мораторій на відчуження окремих різновидів земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які в сукупності складають величезні масиви (див. п.15 розд. X “Перехідні положення” ЗКУ та коментар до нього).

See also:  Почему законы о клевете не будут работать в украинском интернете

До пункту “в”.

Закріплений у п.”в” ст. 5 принцип “невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом” з необхідністю випливає із більш загального принципу, передбаченого ч. 2 ст.

19 Конституції України, за яким ” [о]ргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”.

З огляду на це, встановлення коментованого принципу у ЗКУ, на наш погляд, є недоцільним і нічого не додає до регулювання земельних відносин.

До пункту “г”.

Проголошений п.”г” принцип “забезпечення раціонального використання та охорони земель” є визнаним і, справді, основоположним принципом земельно-правового регулювання.

Зміст даного принципу ЗКУ не розкриває. Натомість, поняття “раціональне використання земель” наведено у ГОСТ 26640-85, де воно розглядається як ” [з} абезпечення всіма землекористувачами в процесі виробництва максимального ефекту у здійсненні цілей землекористування з урахуванням охорони земель та оптимальної взаємодії з природними факторами.”

Загальний характер даного визначення породив широку гаму відповідних доктринальних підходів.

Так, раціональним розуміється “таке використання [земель], у ході якого забезпечується одержання сталих високих урожаїв сільськогосподарських культур, запобігання необґрунтованому вилученню земель із сфери сільськогосподарського виробництва для потреб інших галузей народного господарства, збереження та підвищення родючості Ґрунтів, охорона навколишнього середовища”.

H. І. Титова зазначає, що “під раціональністю землекористування розуміють … наукову обгрунтованість і найбільшу доцільність використання … земель з одночасним додержанням екологічних правил їх охорони” таким визначенням важко не погодитися.

Між тим, застосування принципу “раціонального використання” у кожній конкретній ситуації є досить складною справою: як зазначає А. Д.

Юрченко, зміст терміну “раціональне використання земель” різниться залежно від того, про які землі йдеться: суходільні, перезволожені, кислі, засолені землі; термін “раціональний” має економічний та екологічний зміст, що конфліктують між собою.

Економічно раціональна оранка є нераціональною з екологічної точки зору (тим більше це справедливо по відношенню до забудови), а екологічно раціональне використання земель шляхом їх виведення з обробітку (перелоги) може розглядатися як безгосподарність.

I. О. Іконицька вважає, що поняття “раціональне використання включає в себе і досягнення максимального ефекту в цілях землекористування, і охорону землі як природного оберту у процесі користування нею”.

М. І.

Краснов розглядав раціональне використання землі у сільському господарстві як систему землеробства, що являє собою науково обґрунтований комплекс взаємопов'язаних технологічних (агротехнічних), меліоративних та організаційних заходів з використання землі, відновлення та підвищення родючості ґрунтів, що включає організацію земельних територій (землеустрій) та сівозмін, системи обробки ґрунтів та удобрювання, водну та хімічну меліорацію тощо.

На думку М. М. Бринчука, раціональне природокористування – це досягнення необхідного економічного, естетичного, рекреаційного або іншого ефекту при здійсненні природокористування з одночасним дотриманням вимог охорони як використовуваних природних об'єктів, так і навколишнього природного середовища в цілому.

За “радянських” часів раціональне використання земель розглядалося як максимальне залучення земель до сільськогосподарського виробництва (Д. І. Гнаткович).

Зараз хибність такого підходу очевидна, адже надмірна (найвища у світі!) розораність земель в Україні складає серйозну екологічну проблему.

Сьогодні у землевпорядній науці поняття “раціональне використання” земель розглядається як таке, що охоплює “досягнення максимального ефекту землекористування та охорону землі – природного резерву”.

Слід приєднатись до позиції А. Д. Юрченка, який вважає, що зміст терміну “раціональне використання земель” має відрізнятися залежно від контексту. Термін “раціональний” мас економічний та екологічний зміст, що конфліктують між собою.

Економічно раціональна оранка є нераціональною з екологічної точки зору (тим більше це справедливо по відношенню до забудови), а екологічно раціональне використання земель шляхом їх виведення з обробітку (перелоги) може розглядатися як безгосподарність.

Окремо слід зазначити, що ми не поділяємо введення деякими авторами до змісту терміну “раціональне використання земель” ознаки їх використання виключно за призначенням.

Існуюче призначення може бути далеко не раціональним; до того ж, в дуже і дуже багатьох випадках раціональним є використання земельної ділянки не за одним, а за багатьма призначеннями, чому т.зв.

“принцип цільового використання земель” як мінімум не сприяє.

Поряд із терміном “раціональне використання земель” вживається також поняття “ефективне використання земель”. Зокрема, п.5 Методики експертної грошової оцінки земельних ділянок, затв. ПКМ від 11.10.

2002 № 1531, передбачає, що “найбільш ефективне використання земельної ділянки – фізично можливе та економічно доцільне використання земельної ділянки та (або) земельних поліпшень згідно із законодавствам, у результаті якого вартість, що визначається, буде максимальною порівняно з вартістю, яка може бути визначена на підставі аналізу інших можливих варіантів її використання;”

Як видається, за такого визначення термін “ефективне використання земель” фактично є синонімом терміну “раціональне використання земель”, зважаючи, що “використання … згідно із законодавством” означає забезпечення охорони земель.

Щодо поняття та змісту охорони земель див. розділ VI “Охорона земель” ЗКУ та коментар до нього.

До пункту ” ґ “.

Згаданий у даному пункті принцип – “забезпечення гарантій прав на землю” – сформульований некоректно (допущена тавтологія), оскільки термін “гарантія” якраз і означає насамперед умови забезпечення чогось.

Крім того, на наш погляд, право (у т.ч. на землю) лише тоді є правом, коли воно підкріплено юридичними гарантіями.

Тому “забезпечення гарантій прав на землю” – вислів некоректний і як принцип земельного законодавства розглядатися не може.

Щодо терміну “гарантії прав на землю” та його змісту див. розділ V “Гарантії прав на землю” ЗКУ та коментар до нього.

До пункту “д”.

Даним пунктом встановлено принцип “пріоритету вимог екологічної безпеки”.

Термін екологічна безпека законодавчо визначається у ст. 50 ЗУ “Про охорону навколишнього природного середовища” як “…

такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров я людей”.

Таке визначення неоднозначно сприймається у правовій доктрині. Багато науковців пропонують власне визначення.

Як законодавче, так і доктринальні визначення достатньо важко застосувати до конкретної ситуації через неформалізованість, переважання оціночних критеріїв. Тому у законодавстві отримали закріплення т.з. нормативи екологічної безпеки, що виступають формальним критерієм безпечності середовища.

Нормативами екологічної безпеки традиційно вважають (1) нормативи граничнодопустимої концентрації забруднюючих речовин у навколишньому середовищі (ГДК), (2) гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого впливу на це середовище (ГДР), (3) гранично допустимий вміст забруднюючих речовин у продуктах харчування (ГДВ) (такий підхід грунтується на редакції ст. 33 ЗУ “Про охорону навколишнього природного середовища” до внесення в неї змін ЗУ від 06.04.2000). На сьогодні згадані нормативи мають характер санітарно-гігієнічних (оскільки фактично орієнтовані не на забезпечення безпеки або стабільності для природних систем, а саме на забезпечення санітарно-гігієнічної безпеки людини).

Санітарно-гігієнічні нормативи можуть закріплюватися у найрізноманітніших правових формах: від законодавчих актів та постанов уряду до нормативних документів у галузі стандартизації та будівництва, і, нарешті (і насамперед) у т.з. “санітарних нормах”. Під поняттям “санітарні норми”

Источник: https://pidruchniki.com/1056112757696/pravo/zemelne_zakonodavstvo_yogo_zavdannya

Зміни в земельному законодавстві, останні зміни в земельному законодавстві 2019 — Пропозиція

Формуючи земельний банк підприємства, будь-який власник стикається з своєрідним «земельним рейдерством». Деякі фермери беруть у оренду пай посеред поля, основну частину якого орендує інше аграрне підприємство.

See also:  Висновок щодо відтермінування дня набрання чинності закону «про державне бюро розслідувань»

У зв’язку з чим, таке підприємство мало досить великі труднощі з використанням масиву та  застосуванням на ньому сучасної широкозахватної сільськогосподарської техніки.

Це призводило до збільшення ризиків фрагментації землекористування серед компаній.

Як це було на практиці до 2018 року?

Теперішній власник земельної ділянки отримав свій шматок землі внаслідок розпаювання земель колишніх колективних сільськогосподарських підприємств.

Розпаювання застосовано було виходячи з очікування, що кожна земельна ділянка буде використовуватись самостійно його власником.

Однак, більшість власників не обробляють самостійно таких ділянок, а надають їх в оренду сільськогосподарським підприємствам.

При цьому,  власники ділянок з яких складається загальний масив діють хаотично і обирають орендарів самостійно. Навіть, якщо його земельна ділянка знаходиться всередині загального масиву.

Бувало, що недобросовісні власники паїв перешкоджали нормальному використанню поля, неможливо було застосовувати сучасну широкозахватну сільськогосподарську техніку. Вони створювали складнощі –  штучно, бо розуміли, що це є свідомим тиском на підприємство. Основа ціль таких власників — отримання матеріальної вигоди від підприємства, яке знаходилось у вразливому становищі.

За таких умов, орендована одним підприємством загальна площа масиву не створює замкненого контуру, і містять земельні ділянки, які належать іншим підприємствам (орендарям). 

Підприємства повинні керуватись лише своїми економічними показниками і робити все, що сприятиме розвитку господарської діяльності.

Відтак, суміжні орендарі одного масиву укладали угоду, за якою умовно ділили масив на декілька частин пропорційних орендованим площам, і кожна з цих частин використовується окремим орендарем. Проте з юридичної точки зору така угода є нікчемною.

Через постійні порушення цілісності масивів земель сільськогосподарського призначення знизилась врожайність, склались досить ворожі стосунки між орендарями одного масиву. Такі орендарі змушенні були постійно вирішувати наслідки таких ситуацій, замість того, щоб розвивати та оптимізувати своє підприємство. Всі ці фактори негативно вплинули на загальний економічний стан в країні.

Останні зміни у земельному законодавстві в 2019 році

Нагадаємо, 10 липня 2018 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2498-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні»,

який набирає чинності з 1 січня 2019 року. 

На даний час, створено ефективний механізм використання масивів земель сільськогосподарського призначення з метою запобігання рейдерству та стимулювання зрошення, а також вирішення проблеми використання земель колективної власності.

Законодавець надав право підприємствам обмінюватися орендованими ділянками. При цьому, орендарям не завжди потрібна згода власника. Власники і орендарі земель в межах масиву можуть укласти договори на оренду або суборенду зі збереженням відповідних термінів.

Умови договорів суборенди, що укладаються при обміні прав користування земельними ділянками, мають бути не гірше, ніж умови договорів оренди. При цьому орендар залишається відповідальним за виконання договору оренди.

Власнику земель лише треба повідомити про таке рішення.

Власників паїв, які навмисно здійснювали тиск на підприємство та перешкоджали  нормальному використанню поля, можна буде відправити на край поля на іншу ділянку. 

Відтепер лісосмуги віднесені до земель сільськогосподарського призначення, і законом врегульовано їх передачу в оренду.  Право орендувати польові дороги надано усім орендарям масивів, але при цьому не можна обмежувати доступ інших орендарів до земельних ділянок.

Насамперед закон дозволяє землекористувачеві, який використовує значну частину земель масиву, отримати в оренду землі під польовими дорогами. Однак, він зобов'язаний встановити земельні сервітути для доступу до інших земель масиву.

Землекористувач, який використовує  75% від загальної площі масиву, зможе отримати в оренду інші землі масиву з наданням їх власникам або орендарям інших рівноцінних земельних ділянок в тому ж масиві.

Дозволений обмін земельних ділянок приватної власності, який передбачає обмінювати земельні ділянки державної і комунальної власності, розташовані у масиві земель сільськогосподарського призначення, на рівноцінні земельні ділянки приватної власності у тому ж масиві.

На період дії мораторію, обмін дозволяється лише на рівноцінну земельну ділянку. Рівноцінною визначається земельна ділянка, нормативна грошова оцінка якої є рівною або відрізняється не більше, ніж на 10%.

Динамічність сучасного світу вимагає гнучкості, оперативності та технологічності, І агросектор не виняток: сучасні інноваційні законодавчі впровадження в якості наданих інструментів допоможуть автоматизувати та оптимізувати діяльність аграрних компаній, підвищити їх конкурентоспроможність на ринку і, як наслідок, підвищити прибутковість бізнесу.

Сергій Пагер, керуючий адвокат Адвокатського бюро «Сергія Пагера»

Источник: https://propozitsiya.com/ua/shahmatka-do-yakyh-zmin-v-zemelnomu-zakonodavstvi-potribno-gotuvatysya-agrariyam-v-2019-roci

Витяг із законопроекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)»

Відповідно до статті 93 Конституції України Кабінет Міністрів подає в порядку законодавчої ініціативи для розгляду Верховною Радою проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)».

Представлятиме законопроект у Верховній Раді Міністр економічного розвитку і торгівлі Абромавичус Айварас.

Прем’єр-міністр України
Арсеній Яценюк

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення

бізнесу (дерегуляція)» (далі — проект Закону)

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Законопроект розроблено відповідно до завдань, визначених Програмою діяльності Кабінету Міністрів України, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2014 № 695, щодо дерегуляції та приведення функцій контролюючих органів до європейських стандартів.

  • Потребують вирішення низка завдань Уряду, зокрема щодо: спрощення започаткування та ведення господарської діяльності; скорочення дозвільних і погоджувальних процедур, зменшення впливу державних органів на діяльність суб’єктів господарювання, зокрема, шляхом скасування ліцензування видів господарської діяльності, які мають/матимуть достатній рівень регулювання та контролю за їх здійсненням у разі відміни їх ліцензування; підвищення рівня захисту прав інвесторів, удосконалення механізму фінансування діяльності органів державної реєстраційної служби шляхом внесення змін до відповідних законодавчих актів.
  • 2. Мета і шляхи її досягнення
  • Метою законопроекту є дерегуляція господарської діяльності, що дасть можливість Україні підвищити позицію у рейтингу Doing Business.
  • Пропонується привести законодавство в окремих сферах у відповідність до законодавства ЄС, а саме — в агропромисловому комплексі (стимулювання раціонального використання сільськогосподарських земель та спрощення орендних відносин), при провадженні господарської діяльності з виробництва та обігу органічної сільськогосподарської продукції, а також при проведенні розвідувальних робіт та робіт з об’єктами трубопровідного транспорту, спорудження нафтових і газових свердловин.
  • Пропонується ліквідація дозвільних центрів, як окремої складової центрів надання адміністративних послуг, та надання адміністративних послуг з видачі документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності через центри надання адміністративних послуг (зі збільшенням кількості таких центрів) та посилення відповідальності адміністратора за невиконання посадових обов’язків.
  • Також, пропонується скасувати необхідність одержання дозвільних документів та повноваження органів влади щодо їх видачі шляхом внесення змін до законів України, які регулюють відносини у відповідних сферах господарської діяльності.
  • Крім того, проектом Закону пропонується передбачити:
  • покращення якості надання адміністративних послуг через запровадження альтернативної можливості подачі документів до посадових осіб органів місцевого самоврядування, адміністраторів центрів надання адміністративних послуг, а також інших осіб в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
  • скорочення термінів надання адміністративних послуг у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців;
  • скасування державної реєстрації договорів комерційної концесії;
  • скасування опублікування повідомлень про державну реєстрацію в паперовому спеціалізованому друкованому засобі масової інформації, та запровадження оприлюднення цих повідомлень на офіційному сайті веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців;
  • удосконалення інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців та інформаційними системами органів державної влади, а також документами в електронній формі;
  • забезпечення можливості надання органами реєстрації додаткових платних послуг, пов’язаних із здійсненням державної реєстрації, надання заявникам можливості отримувати адміністративні послуги у сфері державної реєстрації за додаткову плату у скорочені терміни, а також виплати державним реєстраторам винагороди за виконання функцій у відповідній сфері;
  • встановлення справедливої (диференційованої) системи оплати адміністративних послуг у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;
  • збільшення надходжень до державного бюджету за рахунок встановлення економічно обґрунтованих та соціально орієнтованих розмірів плати за адміністративні послуги, а також окремі супутні послуги;
  • вирішення існуючої проблеми кадрового забезпечення, шляхом покладання повноважень державних реєстраторів у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців на посадових осіб органів місцевого самоврядування, адміністраторів центрів надання адміністративних послуг, а також інших осіб в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
  • запровадження в Україні Єдиного державного адресного реєстру, до якого в обов’язковому порядку вноситимуться відомості про акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з питань найменування (перейменування) вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, скверів, мостів та інших споруд, розташованих на території відповідного населеного пункту, а також інших питань адміністративно-територіального устрою, з метою дотримання єдиного порядку внесення та пошуку відомостей у Державному реєстрі прав.
  • У сфері житлово-комунального господарства законопроектом передбачається спрощення процедури переобладнання та перепланування жилих приміщень:
  • скасування вимог щодо отримання громадянами дозволу виконавчого комітету рад на виконання робіт з переобладнання та перепланування;
  • визначення Мінрегіоном переліку робіт, які можуть проводитися без отримання дозвільних документів та після завершення яких об’єкт не потребує прийняття в експлуатацію.
See also:  Косметологія в законі

Позбавлення центральних органів влади невластивих функцій щодо:

  • погодження проектів будівництва об’єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря;
  • контролю за дотриманням законодавства про рекламу.

У сфері регулювання містобудівної діяльності передбачається децентралізація функцій держави, зокрема:

  • можливість створення органів держархбудконтролю у складі органів місцевого самоврядування та райдержадміністрацій;
  • передача на місцевий рівень повноважень з видачі дозвільних документів, здійснення держархбудконтролю та прийняття в експлуатацію об’єктів;
  • утворення системи державного нагляду за прийнятими рішеннями та можливість їх оскарження;
  • вичерпний перелік підстав для повернення декларацій про початок виконання підготовчих і будівельних робіт;
  • вичерпний перелік документів, які подаються для отримання дозволу на виконання будівельних робіт;
  • скорочення строку видачі технічних умов з 15 — 30 до 10 робочих днів;
  • забезпечення механізмів сплати коштів пайової участі до прийняття в експлуатацію об’єктів;
  • право замовника будівництва на застосування відповідно до законодавства автономних систем інженерного забезпечення;
  • повноваження місцевих держадміністрацій щодо ведення єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов;
  • повноваження органів місцевого самоврядування щодо організації роботи, пов’язаної із завершенням довгобудів;
  • контроль органів місцевого самоврядування за діяльністю забудовників, пов’язаною із залученням коштів фізичних та юридичних осіб тощо.

Законопроектом скасовується:

  • необхідність інформування замовником місцевих органів влади про отримані документи на початок будівництва та про прийняття об’єктів в експлуатацію;
  • штраф за неподання зазначеної інформації;
  • проведення обов’язкової експертизи кошторисів проектів будівництва вартістю до 300 тис. грн., що будуються за державні кошти;
  • обмеження щодо залучення до здійснення контролю фахівців лише організацій, атестованих Мінрегіоном;
  • визначення Держархбудінспекції замовником при знесенні за рішенням суду самобудів.
  1. 3. Правові аспекти
  2. Законодавчі акти у даній сфері правового регулювання:
  3. Кодекс законів про працю України;
  4. Кодекс України про адміністративні правопорушення;
  5. Господарський процесуальний кодекс України;
  6. Господарський кодекс України;
  7. Житловий кодекс Української РСР;
  8. Кримінальний кодекс України;
  9. Земельний кодекс України;
  10. Цивільний кодекс України;
  11. Митний кодекс України;
  12. Гірничий закон України;
  13. Закони України:
  14. «Про адміністративні послуги»;
  15. «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»;
  16. «Про внесення змін до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» щодо вдосконалення процедури видачі документів дозвільного характеру, оформлених центральними органами виконавчої влади»;
  17. «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності»;
  18. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»;
  19. «Про господарські товариства»;
  20. «Про цінні папери та фондовий ринок»;
  21. «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»;
  22. «Про питну воду та питне водопостачання»;
  23. «Основи законодавства України про охорону здоров’я»;
  24. «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції»;
  25. «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних»;
  26. «Про державну підтримку сільського господарства України»;
  27. «Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу»;
  28. «Про ветеринарну медицину»;
  29. «Про охорону праці»;
  30. «Про зайнятість населення»;
  31. «Про карантин рослин»;
  32. «Про племінну справу у тваринництві»;
  33. «Про оренду землі»;
  34. «Про особисте селянське господарство»;
  35. «Про землеустрій»;
  36. «Про охорону земель»;
  37. «Про оцінку земель»;
  38. «Про державну експертизу землевпорядної документації»;
  39. «Про Державний земельний кадастр»;
  40. «Про пестициди і агрохімікати»;
  41. «Про судовий збір»;
  42. «Про донорство крові та її компонентів»;
  43. «Про молоко та молочні продукти»;
  44. «Про охорону дитинства»;
  45. «Про дитяче харчування»;
  46. «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів»;
  47. «Про захист рослин»;
  48. «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них»;
  49. «Про туризм»;
  50. «Про лікарські засоби»;
  51. «Про охорону культурної спадщини»;
  52. «Про регулювання містобудівної діяльності»
  53. «Про основи містобудування»;
  54. «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності»;
  55. «Про аудиторську діяльність»;
  56. «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними»;
  57. «Про металобрухт»;
  58. «Про архітектурну діяльність»;
  59. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»;
  60. «Про відходи»;
  61. «Про внесення змін до деяких законів України щодо ліцензування імпорту лікарських засобів та визначення терміна «активний фармацевтичний інгредієнт»;
  62. «Про місцеве самоврядування в Україні»;
  63. «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії»;
  64. «Про місцеві державні адміністрації»;
  65. «Про внесення змін до деяких законів України щодо виробництва та використання моторних палив з вмістом біокомпонентів»;
  66. «Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини».
  67. 4. Фінансово-економічне обґрунтування
  68. Реалізація проекту Закону не потребує додаткових витрат з державного бюджету.
  69. 5. Позиція заінтересованих органів
  70. Проект Закону стосується компетенції Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України; Міністерства інфраструктури України; Міністерства аграрної політики та продовольства України; Міністерства екології та природних ресурсів України; Міністерства культури України; Міністерства охорони здоров’я України; Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства; Міністерства енергетики та вугільної промисловості України; Міністерства освіти і науки України; Міністерства соціальної політики України; Міністерства внутрішніх справ України; Національної комісія з цінних паперів та фондового ринку; Державної служби з контролю за наркотиками, Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва; Державної фіскальної служби України; Служби безпеки України.
  71. 6. Регіональний аспект
  72. Проект Закону стосується інтересів центральних та місцевих органів виконавчої влади, які є органами ліцензування, та опосередковано може позитивно вплинути на розвиток регіонів.
  73. 61. Запобігання дискримінації
  74. У проекті Закону відсутні положення, які містять ознаки дискримінації.
  75. Громадська антидискримінаційна експертиза не проводилась.
  76. 7. Запобігання корупції
  77. У законопроекті відсутні правила і процедури, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень.
  78. 8. Громадське обговорення
  79. Законопроект не проходив процедуру оприлюднення та отримання пропозицій.
  80. 9. Позиція соціальних партнерів
  81. Проект не стосується соціально-трудової сфери.
  82. 10. Оцінка регуляторного впливу
  83. Проект Закону є регуляторним актом і відповідає принципам державної регуляторної політики.
  84. 101. Вплив реалізації акта на ринок праці
  85. Реалізація акта позитивно вплине на ринок праці, оскільки проект спрямований на розширення свободи підприємницької діяльності, що в свою чергу створить підґрунтя для створення нових робочих місць, підвищення рівня зайнятості населення тощо.
  86. 11. Прогноз результатів
  87. Реалізація Закону забезпечить адаптацію законодавства України, що регулює здійснення адміністративних процедур (надання адміністративних послуг), пов’язаних із одержанням суб’єктами господарювання прав на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності, до законодавства Європейського Союзу, а також базового законодавства України, що регулює відносини у сфері дозвільної системи.
  88. Передбачені законопроектом скорочення функцій та оптимізація процедур адміністративного регулювання господарської діяльності сприятимуть створенню більш сприятливих умов для ведення бізнесу в Україні та підвищенню рівня захисту суб’єктів господарювання.
  89. Таким чином, буде забезпечено скорочення функцій та удосконалення процедур адміністративного регулювання економіки, запроваджено прозорі і єдині правила для всіх суб’єктів економічної діяльності та умови для підвищення рівня їх захисту.
Міністр економічного розвитку і торгівлі України
Айварас Абромавичус

Проект

від 22.12.2014 р. реєстраційний №1580

Закон України
Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)

Витяг

Верховна Рада України постановляє:

I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

Источник: https://www.apteka.ua/article/318276

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*