Кримінальна відповідальність керівника підприємства за законодавством україни

Кримінальна відповідальність керівника підприємства за законодавством УкраїниКримінальна відповідальність юридичних осіб в Україні є дуже актуальним і дискусійним питанням. Як показує практика, велика кількість злочинів здійснюється для або з використанням юридичних осіб (ЮО).

Суб’єкт злочину – це один з чотирьох елементів складу злочину, без якого неможливе його здійснення.

Згідно з Кримінальним кодексом України, суб’єктом злочину може бути тільки фізична особа. А чи можна притягнути в Україні ЮО до кримінальної відповідальності за злочин?

У світовій практиці склалися три моделі регулювання інституту кримінальної відповідальності юридичних осіб.

Кримінальна відповідальність юридичних осіб: 3 моделі

I модель

В першій моделі юридична особа розглядається разом з фізичною особою в якості самостійного суб’єкта злочину. Ця модель є найбільш поширеною, зустрічається як в країнах загального права, так і в країнах романо-германської правової сім’ї (Франція, Бельгія).

II модель

Друга модель визнає фізичну особу єдино можливим суб’єктом злочину. У разі ж участі юридичної особи в злочині, що здійснюється фізичною особою в її інтересах, юридична особа разом з фізичною піддається кримінально-правовим обмеженням, але не покаранню (Росія).

III модель

Третя модель грунтується на ідеї административної відповідальності юридичних осіб за причетність до злочину. У теорії кримінального права вона дістала назву “квазікримінальна відповідальность юридичних осіб”. Ця модель характерна для країн, що займають помірну позицію відносно заходів дії на юридичних осіб (Німеччина, Італія).

23 травня 2013 року Верховна Рада України прийняла Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб”, який вступив в силу з 1 вересня 2014 року.

Кримінальна відповідальність керівника підприємства за законодавством України

  • Даним актом внесено певні зміни до багатьох кодексів та законів України, але головною сенсацією даного закону стало введення кримінальної відповідальності юридичних осіб.
  • Нововведення до Кримінального кодексу України встановлюють вичерпний перелік статей, за яких настає кримінальна відповідальність юридичних осіб, а також заходи кримінально-правового характеру, які застосовуються в якості санкцій.
  • Отже, ЮО за новим законодавством несе кримінальну відповідальність за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених:
  • ст. 209 Кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за легалізацію (відмивання) доходу, отриманого в результаті вчинення злочину);
  • ст. 258-258-5 Кримінального кодексу України, встановлює відповідальність за тероризм;
  • ст. 306 Кримінального кодексу України, передбачає відповідальність за використання коштів, здобутих від протиправного обігу наркотиків);
  • ст. 368-369-2 Кримінального кодексу України , встановлює відповідальність за корупційні злочини.

Заходи кримінально-правового характеру можуть бути застосовані судом до всіх підприємств, установ або організацій, крім державних та муніципальних.

Серед таких заходів, які можуть бути застосовані до юридичних осіб, законодавець виділяє:

  1. Штраф, в розмірі від 5 до 75 тис. неоподаткованих мінімумів доходів громадян;
  2. Конфіскація майна;
  3. Ліквідація, яка застосовується судом у разі вчинення відповідними особами будь-якого злочину, передбаченого ст.258-258-5 Кримінального кодексу України.

У зв’язку з тим, що інститут кримінальної відповідальності юридичних осіб є абсолютно новим для науки і галузі кримінального права України, то виникає багато суперечливих і справедливих питань та аргументів «за» і «проти» введення такого інституту у вітчизняну систему права.

Кримінальна відповідальність керівника підприємства за законодавством УкраїниАргументи “проти”:

1) Відсутність “вини” юридичної особи, звідси і суб’єктивної сторони складу злочину

Головним недоліком введення кримінальної відповідальності юридичних осіб є те, що визнання юридичної особи суб’єктом злочину не відповідає традиційній кримінально-правовій доктрині винної відповідальності, яка полягає в цілеспрямовано усвідомленому суб’єктивному (психічному) відношенні суб’єкта до його діяння і його наслідку, тобто наявності провини, яка може бути тільки у фізичної особи, а у юридичній вона відсутня.

В кримінальному праві тільки за наявності вини скоєне набуває реальну суспільну небезпечність. Вина також є невід’ємною частиною складу злочину. Але, оскільки юридична особа не має психіки, деякі учені стверджують, що вона взагалі не може нести яку-небудь публічно-правову відповідальність.

Разом з тим, прибічники кримінальної відповідальності ЮО кажуть, що діяльність ЮО, людей, які перебувають у складі ЮО, носить впорядкований системний характер, тому і воля юридичної особи характеризується чіткою і однозначною формою вираження.

Якщо подивитись об’єктивно на дане питання, то, так, дійсно ЮО не має сама по собі власної психіки, але це не стало перепоною для законодавця запровадити право ЮО на відшкодування моральної шкоди.

В багатьох рішеннях Європейського суду з прав людини, а саме: “Компанія Комінгерсол С. А. проти Португалії” від 6 квітня 2000 р. та у “Совтрансавто Холдинг” проти України” від 2 жовтня 2003 р.

зазаначено, що незручність і невизначеність, учасників, працівників, директорів компанії, тривожність.

неприємності, які відчувають члени компанії, обумовлюють наявність моральної шкоди саме у юридичній особі.

2) Тільки фізична особа є суб’єктом кримінальної відповідальності

Ще одним аргументом противників відповідальності ЮО є закріплення в Кримінальному кодексі України положення, що тільки ФО може бути суб’єктом кримінальної відповідальності.

Зрозуміло, що ЮО по своєї суті є фікцією і існує лише на папері, але суть ЮО і полягає в тому, що юридичні особи не існують самі для себе. Приватні ЮО формально існують для отримання вигоди фізичними особами, які і задовольняють таким чином власні інтереси.

Тому бачимо, що права, обов’язки, компетенція, вигода юридичної особи по суті є суб’єктивними правами, обов’язками, компетенцією, вигодами фізичних осіб. При цьому ясно, що будь-яка протиправна поведінка, яка вчиняється ЮО, фактично вчиняється фізичними особами і юридична особа підлягає відповідальності за дії таких фізичних осіб.

А законодавчі положення, що суб’ єктом злочину може бути лише фізична особа не є певними незмінюваними скрижалями, текст яких заборонено доповнювати і змінювати. Такі законодавчі положення відображають те, що є (сферу сущого), а не те, що повинно бути (сферу належного).

Кримінальна відповідальність керівника підприємства за законодавством УкраїниАргументи “за”:

  1. В наш час велика кількість злочинів вчиняється через компанії, а тому єдиним ефективним способом боротьби з такими правопорушеннями буде накладення прямих санкцій на такі юридичні особи;
  2. Несення відповідальності лише певною фізичною особою-учасником ЮО за діяння, яке вчинила вся компанія, несправедливо, адже така компанія може і далі вчиняти протиправні дії, переводячи стрілки відповідальності і підставляючи власних працівників.
  3. Цивільна і адміністративна відповідальність не дає такого ефекту, важелів та інструментів, які б впливали на виправлення осіб, який дає кримінальна відповідальність;
  4. На компанії можна накладати штраф, який набагато більший і виходить за межі можливого штрафу, який передбачений для фізичних осіб;
  5. В міжнародному співробітництві частіше за все саме в межах кримінального права здійснюється розслідування і допомога між різними державами щодо протиправної діяльності міжнародних компаній;
  6. Сам факт засудження до кримінальної відповідальності суттєво б’є по репутації компанії, що може стримати зростання злочинності серед інших юридичних осіб;
  7. Дозволить ефективно боротись з дестабілізацією економіки, включаючи зростанням інфляції, переміщення капіталу в тіньовий сектор економіки, корупцією (корпоративною корупцією як її різновидом), екологічною злочинністю, фінансуванням тероризму і організованої злочинності, з фіктивними одноденними фірмами.

Підсумовуючи вищезазначене, хочеться наголосити, що хоча законопрект і має певні недоліки, які можуть призвести до необгрунтованого впливу на економічну активність в країні, спровокувати розширення випадків прояву корупції, проте, як свідчить світова практика, кримінальна відповідальність юридичних осіб є ефективним методом боротьби з кримінальними правопорушеннями.

Читайте також: «Кримінальний проступок: аналіз нового закону та міжнародної практики!»

А як вважаєте ви, шановний читачу, допоможе кримінальна відповідальність юридичних осіб зменшити рівень корупції та злочинності взагалі? Як це вплине на розвиток економіки України?

Кримінальна відповідальність юридичних осіб і її особливості на відео:

Юрій Усманов2019-03-03T15:06:05+02:00

Источник: https://www.pravoconsult.com.ua/novatsiya-navishho-kriminalna-vidpovidalnist-yuridichnih-osib-v-ukrayini/

Кримінальна відповідальність керівника підприємства за законодавством України

Здійснення господарської діяльності в Україні є не лише ризикованим з економічної точки зору, а й покладає велику відповідальність на керівника підприємства, у тому числі й кримінальну. Керівник підприємства є не лише особою, що здійснює представництво підприємства перед іншими юридичними особами, а і суб’єктом, який несе відповідальність за неправомірні дії.

Дана стаття присвячена кримінальній відповідальності саме керівника підприємства, яка визначена на сьогодні у законодавстві України.

Керівник (директор) будь-якого підприємства виконує наступні функції: представляє підприємство перед іншими особами (держава, юридичні та фізичні особи); укладає від імені підприємства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії; може письмово доручати виконання своїх обов'язків іншій особі. Повноваження керівника підтверджуються наказом та Випискою або Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Законодавство України не містить визначення керівника чи директора, у Законі України «Про господарські товариства» згадується така посада як директор.

У КК України під поняттям «керівник» (директор) підприємства» розуміється службова особа, яка постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснює функції представника, а також постійно чи тимчасово обіймає на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконує такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважною службовою особою підприємства, установи, організації (ч. 3 ст. 18 КК України).

Більш конкретне визначення міститься у розділі ХІV-I КК України «Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб» де у примітці до ст.

96-3 визначено, що під уповноваженими особами юридичної особи слід розуміти службових осіб юридичної особи, а також інших осіб, які відповідно до закону, установчих документів юридичної особи чи договору мають право діяти від імені юридичної особи.

У кримінальному праві керівник підприємства розуміється як спеціальний суб’єкт злочину, а тому й тлумачиться за допомогою поняття «службова особа». Кримінальна відповідальність керівника підприємства передбачена різними складами злочинів, які можна розподілити на групи: злочини у господарській сфері; злочини у сільськогосподарській сфері, злочини у сфері службової діяльності.

Докладніше дивись за посиланням:

Источник: https://uteka.ua/ua/publication/news-14-delovye-novosti-36-ugolovnaya-otvetstvennost-rukovoditelya-predpriyatiya-po-zakonodatelstvu-ukrainy

Відповідальність керівника підприємства

Керівник підприємства будь-якої форми власності несе відповідальність відповідно до чинного законодавства України, згідно з яким передбачено три види відповідальності, а саме: адміністративна, кримінальна та матеріальна (цивільно-правова).

Адміністративна відповідальність регулюється нормами КУпАП та застосовується за вчинення адміністративного правопорушення, зокрема ст.

163-4 КУпАП якою передбачено «неутримання або неперерахування до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб при виплаті фізичній особі доходів, перерахування податку на доходи фізичних осіб за рахунок коштів підприємств, установ і організацій (крім випадків, коли таке перерахування дозволено законодавством), неповідомлення або несвоєчасне повідомлення державним податковим інспекціям за встановленою формою відомостей про доходи громадян» – попередження або накладання штрафу в розмірі від двох до 3 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (34 – 51 грн.) на посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також на громадян – суб’єктів підприємницької діяльності, за ті ж самі дії вчинені повторно протягом року – від трьох до п’яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян (51-85 грн.). Відповідно до ст. 163-1 КУпАП «відсутність податкового обліку, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку, у тому числі неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України» – накладання штрафу від п’яти до десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян (85 – 170 грн.). Ті ж самі дії вчинені повторно тягнуть за собою накладання штрафу в розмірі від десяти до п’ятнадцяти неоподаткованих мінімумів громадян (170 – 255 грн.). При виявлені правопорушень територіальними органами ДПІ в України відповідними посадовими особами складається протокол, після правопорушення розглядається в суді.

Також, адміністративна відповідальність накладається на посадових осіб за несвоєчасне подання різних видів звітів, зокрема до Пенсійного фонду.

See also:  Соціальні відпуски: законодавство та практика

«За порушення встановленого порядку щомісячного нарахування страхових внесків, а також подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей у звітах щодо єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» – накладання на посадових осіб штрафу у розмірі від двадцяти до тридцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян (340 – 510 грн.). Повторне неподання або несвоєчасне подання таких звітів протягом року встановлено штраф у розмірі від тридцяти до сорока неоподаткованих мінімумів доходів громадян (510 – 680 грн.). Протоколи про вчинення такого правопорушення скаляються територіальним Пенсійним фондом та розглядаються районним або міським судом.

Також, ст.

186-3 КУпАП передбачена відповідальність «за неподання органам державної статистики даних для проведення державних статистичних спостережень або подання їх недостовірними, не в повному обсязі, не за формою, передбаченою звітно-статистичною документацією, чи із запізненням; незабезпечення належного стану первинного обліку; порушення порядку ведення Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України» – накладання штрафу на посадових осіб та громадян – суб’єктів підприємницької діяльності від десяти до п’ятнадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян (170 – 255 грн.). Такі ж самі дії вчинені повторно тягнуть за собою штраф у розмірі від п’ятнадцяти до двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян (255 – 340 грн.).

«Порушення порядку використання конфіденційної інформації, приховування або перекручення даних державних статистичних спостережень, а також використання їх в засобах масової інформації, для поширення в інформаційних мережах, на паперових, магнітних та інших носіях, в наукових працях тощо без посилання на їх джерело» – накладання штрафу на посадових осіб та громадян – суб’єктів підприємницької діяльності від десяти до двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян (170 – 340 грн.).

Матеріальна відповідальність регулюється КзПП та полягає в обов’язку посадової особи відшкодувати збитки спричинені нею. Відповідно до ст.

134 КзПП «повну матеріальну відповідальність несе керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством». Повна матеріальна відповідальність полягає в відшкодуванні в повному обсязі збитків, заподіяних підприємству, установі, організації.

Кримінальна відповідальність може застосовуватись за ухилення від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів, службове підроблення та службову недбалість.

Так, згідно ст. 212 КК України «умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), що входять в систему оподаткування, введених у

встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, яка зобов’язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах» карається штрафом від однієї до двох тисяч (1 700 – 2 400 грн.) неоподаткованих мінімумів доходів громадян або позбавлення права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю на строк до трьох років. Дана стаття передбачає більш суворе покарання за вчинення такого злочину групою осіб або якщо такий злочин вчинено повторно тією ж самою особою. Проте, кримінальна відповідальність не застосовується, якщо особа до притягнення її до кримінальної відповідальності сплатила відповідні податки та збори до державного бюджету України, а також відшкодувала шкоду завдану державі їх несвоєчасною сплатою (штрафні санкції тощо).

Статтею 366 КК України передбачено кримінальну відповідність за «складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів» та карається штрафом до 250 (4 259 грн.) неоподаткованих мінімумів доходів громадян бо обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Якщо такі дії спричинили тяжкі наслідки – караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від двохсот п’ятдесяти до семисот п’ятдесяти ( 4350 – 12 750 грн.) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Кримінальна відповідальність карається відповідно до ст.

367 КК України, якою передбачено «…невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб» карається штрафом від двохсот п’ятдесяти до п’ятисот (4 250 – 8 500 грн.

) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Якщо такі дії призвели до тяжких наслідків даною статтею передбачено більш тяжке покарання.

Слід звернути увагу, що при вирішені питання про притягнення особи до відповідальності за ст. 212 та 366 КК України слід врахувати форму вини, тобто чи мав місце умисел, чи усвідомлювала особа свої дії та розуміла і бажала настання негативних наслідків. Якщо такого немає, особа притягається до кримінальної відповідальності за ст. 367 КК України, тобто за службову недбалість.

  • Юрист
  • Українська юридична компанія «Юстиція»
  • Лариса Копилова

Источник: http://justicia.com.ua/ua/40-vidpovidalnist-kerivnuka-pidpryemstva

Кримінальна відповідальність юридичних осіб

Раніше юридична особа як суб’єкт цивільного права підпадала під чинність винятково норм цивільної та господарсько-правової відповідальності. А якщо юридична особа порушує не тільки господарсько-правове зобов’язання, а й встановлені норми кримінального законодавства? Чи може вона бути притягнутою до кримінальної відповідальності?

  • Законодавчі засади
  • В Україні традиційно вважається, що юридичні особи не можуть нести кримінальну відповідальність через складність юридичної конструкції як «юридичної фікції», неможливість встановити вину такої особи у скоєнні кримінального правопорушення.
  • Проте внаслідок швидких та суттєвих змін у законодавстві суб’єкти господарювання мають так само швидко пристосовуватися до нововведень, до того ж так, аби не зазнати значних фінансових втрат або навіть запобігти втраті бізнесу.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб» від 23.05.2013 р. № 314-VII запроваджує можливість застосовувати до юридичних осіб заходи кримінально-правового характеру (далі — Закон № 314).

Цей Закон набрав чинності 27 квітня 2014 року.

Він спрямований на забезпечення виконання рекомендації Групи держав проти корупції, Спеціального комітету експертів Ради Європи з питань оцінки заходів боротьби з відмиванням коштів (MONEYVAL), а також на вирішення питань щодо реалізації низки міжнародних договорів України в частині встановлення кримінальної відповідальності юридичних осіб.

  1. Відтепер у разі вчинення від імені та в інтересах юридичної особи її уповноваженою особою злочину самостійно або у співучасті, до юридичної особи у випадках, визначених у Кримінальному кодексі України (ККУ), застосовуються заходи кримінально-правового характеру.
  2. У змінах до ККУ визначено конкретний перелік злочинів, за вчинення яких до уповноваженої особи юридичної особи можуть бути застосовані заходи кримінально-правового характеру, підстави для звільнення юридичної особи від їх застосування, види таких заходів та загальні правила їх застосування. Зокрема, до таких злочинів належать:
  3. — легалізація (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом (ст. 209 ККУ);
  4. — терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму (ст. 258—2585 ККУ);
  5. — використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорів, отруйних чи сильнодіючих речовин або отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів (ст. 306 ККУ);
  6. — корупційні правопорушення (ст. 3683—3692 ККУ):
  7. підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми;
  8. підкуп особи, яка надає публічні послуги;
  9. пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі;
  10. зловживання впливом.
  11. Кримінальні правопорушення визнаються вчиненими в інтересах юридичної особи, якщо вони спрямовані на отримання нею неправомірної вигоди або створення умов для отримання такої вигоди, а так само на ухилення від передбаченої законом відповідальності.
  12. Зауважимо, що суб’єктами кримінальної відповідальності за вчинення визначених законом кримінальних правопорушень, поряд з юридичними особами, виступають і фізичні особи — керівники, засновники, учасники або інші уповноважені особи юридичної особи, що діють від її імені або в її інтересах.
  13. Відповідальність

З положень ККУ випливає, що до юридичної особи застосовуються заходи кримінально-правового характеру, якщо шляхом досудового розслідування буде встановлено фізичну особу — уповноважену особу, яка діє від імені або (та) в інтересах юридичної особи.

Внаслідок цього на законодавчому рівні закріплено поняття «уповноважена особа юридичної особи». Відповідно до примітки 1 ст.

963 ККУ, під уповноваженими особами юридичної особи слід розуміти службових осіб юридичної особи, а також інших осіб, які відповідно до закону, установчих документів юридичної особи чи договору мають право діяти від імені юридичної особи.

На відміну від фізичних осіб, до яких застосовують кримінальні покарання, до юридичних осіб застосовують «заходи кримінально-правового характеру» за діяння, вчинені іншою особою (фізичною). При цьому доводити вину юридичної особи не треба, та й саме поняття «вина» важко відносити до юридичної особи.

  • Заходи кримінально-правового характеру суд може застосовувати до всіх підприємств, установ або організацій (тобто юридичних осіб), крім державних та муніципальних. Серед таких заходів законодавець виділяє:
  • штраф у розмірі від 5 000 до 75 000 нмдг Сноска 1;
  • конфіскацію майна;

ліквідацію (за злочини, передбачені в ст. 109, 110, 113, 146, 147, 160, 260, 262, 258—2585, 436, 4361, 437, 438, 442, 444, 447 ККУ).

Відповідно до ст. 967 ККУ, суд може застосувати до юридичної особи штраф як грошову суму, що сплачується юридичною особою на підставі судового рішення, виходячи з двократного розміру незаконно одержаної неправомірної вигоди.

Проте, згідно з частиною 2 ст.

967 ККУ, в разі коли неправомірну вигоду не було одержано або її розмір неможливо обчислити, суд, залежно від ступеня тяжкості злочину, вчиненого уповноваженою особою юридичної особи, застосовує штраф у таких розмірах Сноска 2:

  1. 1) за злочин невеликої тяжкості — від 5 000 до 10 000 нмдг;
  2. 2) за злочин середньої тяжкості — від 10 000 до 20 000 нмдг;
  3. 3) за тяжкий злочин — від 20 000 до 50 000 нмдг;
  4. 4) за особливо тяжкий злочин — від 50 000 до 75 000 нмдг.

Наприклад, у разі підкупу службової особи юридичної особи приватного права, вчиненого за попередньою змовою групою осіб (частина 2 ст. 3683 ККУ), що за ст.

12 ККУ є злочином середньої тяжкості, до юридичної особи може бути застосоване покарання у вигляді штрафу розміром від 10 000 до 20 000 нмдг, у грошовому еквіваленті це від 170 000 до 340 000 грн.

За відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом, в особливо великому розмірі (понад 10 962 000 грн), що, згідно зі ст. 12 ККУ, є особливо тяжким злочином, штраф може сягнути розміру від 850 000 до 1 275 000 грн.

Проте не завжди фінансове становище юридичної особи дозволяє нести тягар штрафних санкцій, тому з огляду на її майновий стан суд може призначити штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до трьох років (частина 3 ст. 967 ККУ).

Щодо конфіскації майна юридичної особи, то, відповідно до ст. 968 ККУ, конфіскація майна полягає у примусовому безоплатному вилученні майна юридичної особи і застосовується судом у разі ліквідації юридичної особи. Вилучене майно переходить у власність держави.

See also:  Мон: венецианская комиссия не поддержала претензии венгрии к языковой статье украинского закона об образовании

Відмивання доходів

Як зазначалося раніше, за новим законодавством юридична особа несе кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, отриманих в результаті вчинення злочину, за тероризм (ст. 209, 258—2585 ККУ).

Аби деталізувати визначення деяких понять та термінів, Верховна Рада ухвалила новий Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 14.10.2014 р.

№ 1702-VII (далі — Закон № 1702). У ньому наведено такі поняття:

  • — вигодоодержувач — це особа, на користь або в інтересах якої проводиться фінансова операція;
  • — доходи, одержані злочинним шляхом, — це будь-яка вигода, одержана внаслідок вчинення суспільно небезпечного діяння, що передує легалізації (відмиванню) доходів, яка може складатися з рухомого чи нерухомого майна, майнових та немайнових прав, незалежно від їх вартості;
  • — спроба проведення фінансової операції — це здійснення клієнтом чи особою, яка діє від його імені або в його інтересах, дій, спрямованих на проведення фінансової операції, якщо така фінансова операція не була проведена з ініціативи клієнта.

У Законі № 1702 визначено конкретний перелік дій, які належать до легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Це будь-які дії, пов’язані із вчиненням фінансової операції чи правочину з активами (кошти, майно, майнові та немайнові права), одержаними внаслідок вчинення злочину, а також вчиненням дій, спрямованих на приховування чи маскування незаконного походження таких активів чи володіння ними, прав на такі активи, джерел їх походження, місце розташування, переміщення, зміну їх форми (перетворення), а так само набуттям, володінням або використанням активів, одержаних внаслідок вчинення злочину.

  1. Звільнення від відповідальності
  2. Якщо докласти певних зусиль, то можна мінімізувати вірогідність притягнення юридичної особи до кримінальної відповідальності. Варто взяти до уваги, що:
  3. — вина юридичної особи у вчиненні злочину встановлюється на підставі визнання вини фізичної особи, що вчинила злочин від імені чи в інтересах юридичної особи. Звісно, на практиці важко довести, що винна фізична особа діяла саме «від імені» та «в інтересах» юридичної особи, але теоретично це можливо;
  4. — протиправне діяння фізична особа має вчинити в межах своїх повноважень, інакше такі дії не можуть розглядатись як дії юридичної особи;
  5. — порушенню провадження щодо кримінальної відповідальності юридичних осіб має передувати набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо відповідних винних фізичних осіб або прийняття ухвали чи постанови про закриття кримінального провадження.
  6. Згідно із Законом № 314, юридична особа звільняється від застосування до неї заходів кримінально-правового характеру, якщо з дня вчинення її уповноваженою особою будь-якого злочину, зазначеного в законі, які передбачені чинним ККУ, і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:
  7. 1) три роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;
  8. 2) п’ять років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
  9. 3) десять років — у разі вчинення тяжкого злочину;
  10. 4) п’ятнадцять років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

У до ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (КПКУ), окрім звільнення юридичної особи від застосування заходів кримінально-правового характеру, встановлено спеціальну процедуру закриття кримінального провадження та провадження щодо неї. Кримінальне провадження закривається судом:

1) у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності;

2) якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення;

3) якщо досягнуто податкового компромісу у справах про кримінальні правопорушення, передбачені в ст. 212 ККУ — ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) , відповідно до підрозділу 92 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ.

Нагадаємо, що податковий компроміс являє собою режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств та/або ПДВ за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених у ст. 102 ПКУ Сноска 3. Отже, якщо діє такий податковий компроміс, платнику податків надаються певні преференції, а саме: сплатити лише частину завчасно незадекларованих платежів або неузгоджених податкових зобов’язань з податку на прибуток та ПДВ за ставкою 5 % протягом 90 днів (з 17 січня 2015 року по 16 квітня 2015 року включно).

  • Процедура податкового компромісу поширюється на юридичну особу у випадку Сноска 4:
  • — добровільного декларування платником податків заниження податкових зобов’язань з ПДВ та податку на прибуток;
  • — розпочатої контролюючим органом документальної перевірки або за результатами якої складено акт перевірки;
  • — отримання платником податків податкового повідомлення-рішення, за яким податкові зобов’язання з податку на прибуток підприємств та/або ПДВ не узгоджені, відповідно до норм Податкового кодексу України;
  • — триваючої процедури адміністративного чи судового оскарження щодо неузгоджених сум податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств та/або ПДВ.

При застосуванні процедури податкового компромісу платник має сплатити 5 % від суми задекларованих або визначених у податковому повідомленні-рішенні податкових зобов’язань. При цьому решта 95 % такої суми вважається погашеною, а штрафні санкції та пеня не нараховуються.

Інакше кажучи, платники (за бажанням) можуть подати до органів ДФС України за основним місцем обліку уточнюючий розрахунок податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств та/або ПДВ за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року, в яких визначено суму завищення витрат, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та/або суму завищення податкового кредиту з ПДВ та/або заяву відповідно до закону. Уточнені та перевірені операції у періодах, коли застосовано податковий компроміс, у подальшому платниками не змінюються, а контролюючим органом не перевіряються.

Інститут застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб є новим і незвичним для вітчизняного законодавства.

Тому які наслідки матимуть новели кримінального законодавства для підприємств достеменно невідомо, адже до цього часу в Україні не було прецеденту притягнення юридичної особи до кримінальної відповідальності.

Проте ці зміни можуть неабияк вдарити по гаманцях власників бізнесу та додати їм чимало клопоту.

  1. Сноска 1 Неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
  2. Сноска 2 Залежно від тяжкості злочину, від 5 000 до 75 000 нмдг (від 85 000 до 1 275 000 грн).
  3. Сноска 3 Визначення грошових зобов’язань протягом 1 095 днів з дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а якщо така декларація була подана пізніше, —за днем її фактичного подання.

Сноска 4 Методичні рекомендації щодо особливостей уточнення податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу затверджено наказом ДФС України від 17.01.2015 р. № 13.

Источник: https://www.buh24.com.ua/kriminalna-vidpovidalnist-yuridichnih-osib/

Відповідальність за порушення законодавства у сфері охорони праці

12.1. Санкції, що накладаються на роботодавців

Почнемо із Закону про охорону праці.

Юрособи, незалежно від форми власності, і фізособи, які використовують найману працю, за невиконання вимог, передбачених ч. 3 і 4 ст. 19 Закону про охорону праці, притягуються до відповідальності у вигляді штрафу (ст. 43 Закону про охорону праці).

Які вимоги висувають положення ч. 3 і 4 ст. 19 Закону про охорону праці?

Ідеться про обов’язковий мінімальний розмір витрат на ОП.

Так, підприємства, незалежно від форми власності, або фізособи, які відповідно до законодавства використовують найману працю, повинні витратити на ОП не менше 0,5 % від фонду оплати праці за попередній рік. Якщо ми говоримо про бюджетників, то суми таких витрат у них установлюються в колективному договорі з урахуванням фінансових можливостей.

При цьому витрати на ОП визначаються за правилами податкового та бухгалтерського обліку. Їх розмір установлюється за період, що дорівнює календарному року (з 1 січня по 31 грудня).

Показники фонду оплати праці «трудові» перевіряючі зможуть дізнатися із статзвітності, зокрема, з форми № 1-ПВ (квартальна) «Звіт з праці».

Показники ж понесених витрат на ОП підприємство може підтвердити первинними документами на оплату відповідних заходів або придбання засобів з ОП.

Не виконали норматив? Штраф за це порушення становить 25 % різниці між розрахунковою мінімальною сумою витрат на ОП у звітному періоді та фактичною сумою таких витрат за той самий період. Проте

максимальний розмір стягнення не може перевищувати 5 % середньомісячного фонду заробітної плати за попередній рік

Крім того, за несплату або несвоєчасну сплату штрафу передбачено нарахування пені з розрахунку 120 % річних облікової ставки НБУ*, що діяла в період такої несплати, за кожен день прострочення.

Виходить, якщо за час існування заборгованості облікова ставка НБУ зміниться, розрахунок пені необхідно буде робити частинами.

При цьому потрібно виділити кількість днів, коли діяла кожна з облікових ставок НБУ.

Зверніть увагу: Законом про охорону праці встановлено тільки мінімальну межу витрат на ОП. Її конкретний розмір за погодженням із трудовим колективом (в особі профспілки або іншого представника) необхідно закріпити в колективному договорі. Якщо ж договір не укладено — передбачити в положенні про ОП.

Не зайвим буде й застереження про те, що визначена таким чином сума спрямовується на фінансування заходів з ОП, що здійснюються протягом календарного року, згідно з Переліком № 994. За бажанням можна також конкретизувати періодичність виділення коштів для фінансування заходів з ОП (оптимальний варіант — щомісячно) або інший порядок їх виділення (наприклад, з ініціативи профспілки).

Підприємство в колдоговорі (у положенні про ОП) взяло на себе підвищені зобов’язання з фінансування ОП? Розмір штрафу в будь-якому разі повинен розраховуватися виходячи з мінімального показника, передбаченого законом, тобто 0,5 % фонду оплати праці.

Утім, ще Держгірпромнагляд стверджував, що

механізму стягнення з роботодавців зазначеного штрафу за порушення законодавства з ОП немає

Источник: https://i.Factor.ua/ukr/journals/nibu/2017/may/issue-40/article-27421.html

Відповідальність керівника у розрізі податкового законодавства

З часу прийняття Податкового кодексу України багатьох директорів і власників компаній цікавить питання відповідальності керівника у сфері податкових відносин.

Чи можливо убезпечити себе від кримінальної й адміністративної відповідальності? Хто нестиме відповідальність за дотримання податкового законодавства у разі складення та подачі податкової звітності представником компанії за довіреністю або за договором про надання послуг? Враховуючи податкову політику української влади, віднині ці питання є дуже наболілими. Найкраще у подібних випадках залучати юриста до вирішення кожної конкретної ситуації. Загалом щодо відповідальності керівника можна зазначити наступне.

З часу прийняття Податкового кодексу України багатьох директорів і власників компаній цікавить питання відповідальності керівника у сфері податкових відносин.

Чи можливо убезпечити себе від кримінальної й адміністративної відповідальності? Хто нестиме відповідальність за дотримання податкового законодавства у разі складення та подачі податкової звітності представником компанії за довіреністю або за договором про надання послуг?

Враховуючи податкову політику української влади, віднині ці питання є дуже наболілими. Найкраще у подібних випадках залучати юриста до вирішення кожної конкретної ситуації. Загалом щодо відповідальності керівника можна зазначити наступне.

See also:  Учасник може звернутися до суду в інтересах тов лише в разі наявності підстав, прямо передбачених відповідними законодавчими нормами

Кримінальна відповідальність

У розрізі податкового законодавства кримінальна відповідальність можлива за ст. 212 Кримінального кодексу України: ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів).

Суб'єктами злочину, який кваліфікується як «ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів», зокрема, можуть бути (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України №15 від 08.10.2004 «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів»):

  • «1) службові особи підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, їх філій, відділень, інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи, на яких покладені обов'язки з ведення бухгалтерського обліку, подання податкових декларацій, бухгалтерських звітів, балансів, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою обов'язкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів (керівники; особи, котрі виконують їхні обов'язки; інші службові особи, яким у встановленому законом порядку надане право підпису фінансових документів);
  • 2) особи, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи;
  • 3) будь-які особи, котрі зобов'язані утримувати та/або сплачувати податки, збори, інші обов'язкові платежі, що входять у систему оподаткування і введені в установленому законом порядку, в тому числі податкові агенти – фізичні особи та службові особи податкових агентів – юридичних осіб при несплаті ними податку з доходів фізичних осіб».
  • Поняття службової особи визначене у примітці до ст. 364 Кримінального кодексу України:

«1. Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.

2. Службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують обов'язки, зазначені в пункті 1 цієї примітки».

Не є службовою особою представник юридичної особи, який діє від її імені за довіреністю, виданій від її імені її органом або особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Представництво ґрунтується або на договорі, яким звичайно є договір доручення, за яким одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені та за рахунок іншої сторони (довірителя) певні дії (ст.

1000 Цивільного кодексу України), або на адміністративному акті юридичної особи.

  1. Представник не є службовою особою юридичної особи, від імені і в інтересах якої він діє (за винятком випадків, коли представник юридичної особи є її службовою особою і за довіреністю діє від її імені), оскільки ні постійно, ні тимчасово будь-якої посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, у такій юридичній особі він не обіймає.
  2. Службова особа представника – юридичної особи може визнаватися суб'єктом злочинів у сфері службової діяльності лише у зв'язку з виконанням нею організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, якими вона наділяється у зв'язку з обійманням нею посади (постійно, тимчасово) чи за дорученням (спеціальним повноваженням) саме в цій (цієї) юридичній особі (юридичної особи).
  3. Представник може лише взяти певні зобов'язання, але поняття «зобов'язання» не тотожне поняттю «обов'язки» – ці поняття різні за змістом

Практично при визначенні правового статусу представника, беручи до уваги роз'яснення Пленуму Верховного Суду України з питання, що слід розуміти під виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, які ним даються у п. 1 постанови «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26.04.2002 р.

№5, питання може ставитися в аспекті можливості визнання (невизнання) його (представника) особою, яка виконує за спеціальним повноваженням адміністративно-господарські обов'язки – обов'язки по управлінню або розпорядженню майном юридичної особи, в інтересах і від імені якої діє представник.

До того ж (і це суттєво) представник наділяється юридичною особою повноваженнями (правами) на вчинення від її імені певних дій, виконання ж певних (будь-яких) обов'язків на представника не покладається і не може бути покладено.

Представник може лише взяти певні зобов'язання, але поняття «зобов'язання» не тотожне поняттю «обов'язки» – ці поняття різні за змістом.

Обов'язки на особу покладаються законом, рішенням компетентного органу, в тому числі рішенням суду (наприклад, при призначенні особи арбітражним керуючим), чи рішенням компетентної особи, а зобов'язання діяти певним чином особа бере самостійно за укладеним договором (умовно – покладає на себе обов'язок вчинити певні дії).

Спеціальними повноваженнями на виконання організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків на підприємстві, в установі чи організації може бути наділена не будь-яка особа, а лише особа, яка знаходиться у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією, за винятком випадків покладення таких обов'язків судом (призначення арбітражним керуючим) чи Національним банком України (призначення тимчасової адміністрації банку), коли до особи, наділеної такими обов'язками, переходять всі права та обов'язки (повноваження) керівників відповідних підприємств, установ, організацій, щодо яких здійснюється процедура банкрутства.

Представник юридичної особи не займає (не обіймає) будь-якої посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, а, отже, відсутні підстави для наявності у нього (наділення його) зазначених обов'язків.

Вчинення працівником – представника юридичної особи, яка здійснює комерційне представництво, який є службовою особою такої юридичної особи, певних діянь, пов'язаних із виконанням нею організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків у такій юридичній особі, обумовлене обійманням таким працівником постійно чи тимчасово посади, пов'язаної з виконанням таких обов'язків, може за наявності підстав кваліфікуватися як зловживання службовим становищем чи перевищення службових повноважень. Але у цьому разі мова йде про використання особою службового становища чи перевищення службових повноважень всупереч інтересам служби саме у цій юридичній особі у зв'язку із здійсненням нею господарської діяльності.

У теорії кримінального права і судовій практиці в період дії Кримінального кодексу України від 1960 року мало місце поширювальне тлумачення поняття службової особи – службовими особами пропонувалося визнавати взагалі осіб, які вчиняють дії, що тягнуть за собою правові наслідки.

Така ж чи компромісна позиція висловлюється окремими фахівцями і після набрання чинності Кримінальним кодексом України від 2001 року.

Зокрема, службовими особами пропонується визнавати осіб, які виконують функції представників влади або постійно чи тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків за спеціальним повноваженням.

Під таким повноваженням розуміється тимчасове здійснення функцій чи виконання обов'язків особою, яка виконує їх на підставі законодавчих та інших нормативних актів, що є правовою підставою для виконання таких функцій та обов'язків.

При цьому до службових осіб, що виконують обов'язки за спеціальним повноваженням, відносять також осіб, які при здійсненні професійних обов'язків вчиняють юридично значущі дії: приватних нотаріусів (при посвідченні угод, заповітів тощо), аудиторів (при складанні аудиторського висновку та інших офіційних документів), лікарів (при оформленні листка тимчасової непрацездатності, надання висновку з приводу інвалідності хворому), педагогічних працівників (під час складання вступних державних іспитів), експертів (при складанні висновків).

Проте наведена позиція суперечить роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України щодо того, як слід розуміти виконання організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, які містяться у п. 1 його постанови «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26.04.2002 р. №5.

Згідно з п. п. 9, 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №15 від 08.10.2004 «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів»:

«Дії керівників підприємств, установ, організацій, які віддали підлеглим службовим особам наказ, вказівку, розпорядження підписати чи подати до податкових органів недостовірні (фальсифіковані) звіти, баланси, декларації, розрахунки або не сплачувати податки, збори, інші обов'язкові платежі взагалі чи сплатити їх не в повному обсязі, а також дії службових осіб, які виконали такі незаконні наказ, вказівку чи розпорядження, мають кваліфікуватися за ст. 212 КК як дії виконавців цього злочину, вчиненого за попередньою змовою групою осіб.

Дії працівників підприємств, установ, організацій, які не є службовими особами і за наказами, вказівками, розпорядженнями службових осіб, відповідальних за правильність обчислення і своєчасність сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, внесли завідомо неправдиві відомості в документи первинного обліку чи у звіти, баланси, декларації, розрахунки, мають кваліфікуватись як пособництво умисному ухиленню від сплати цих платежів за ч. 5 ст. 27 КК і за тією частиною ст. 212 КК, за якою кваліфіковано дії службової особи, що віддала незаконні наказ, вказівку, розпорядження. При цьому необхідно враховувати положення ст. 41 КК щодо юридичних наслідків виконання наказу або розпорядження.

Особи, які своїми діями сприяли платникам податків (виконавцям злочину) в ухиленні від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, несуть відповідальність як співучасники за ст. 27 КК і тією частиною ст. 212 КК, за якою кваліфіковано дії виконавця».

Крім того, слід мати на увазі, що ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) може виражатися не лише в поданні податкової звітності.

Способами такого ухилення можуть бути: неподання документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою обов'язкових платежів, заниження об'єктів оподаткування, заниження прибутку, приховування об'єктів оподаткування, укладення угод, що порушують публічний порядок тощо.

Відповідальність за такі діяння неможливо покласти на представника юридичної особи, яка не є її службовою особою, а лише за довіреністю має право підпису фінансової та податкової звітності.

Адміністративна відповідальність

Ст. ст. 1631, 1632, 1633, 1634 Кодексу про адміністративні правопорушення України передбачають адміністративну відповідальність за порушення податкового законодавства лише для керівників та інших посадових осіб підприємства, установи, організації. Відповідальності представника за довіреністю, який не є посадовою особою підприємства, цим Кодексом не передбачено.

Ст. 47 Податкового кодексу України передбачає відповідальність за складення податкової звітності, зокрема, для юридичних осіб, постійних представництв нерезидентів, які відповідно до цього Кодексу T102755 визначені платниками податків, а також їх посадових осіб. Вказана стаття не передбачає відповідальності для представника за довіреністю, який не є посадовою особою підприємства.

Глава 11 Податкового кодексу України (ст. ст. 109 – 128) передбачає фінансову відповідальність платника податків. Згідно зі ст. ст. 109 – 112 Податкового кодексу України адміністративну і кримінальну відповідальність за порушення законів з питань оподаткування можуть нести посадові особи платника податків, але не його представники за довіреністю, які не є його посадовими особами.

ВИСНОВОК:

Підсумовуючи викладене, можна зробити наступні висновки.

Перш за все, кримінальну відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) буде нести керівник юридичної особи, його заступник, головний бухгалтер, інша службова особа, на яку покладено відповідні обов'язки щодо обчислення і сплати податків, зборів (обов'язкових платежів). Наявність представника юридичної особи, який за довіреністю має право підпису від імені цієї юридичної особи податкової звітності, не звільняє вказаних службовців підприємства від кримінальної відповідальності.

По-друге, представник за довіреністю не є службовою особою підприємства, якщо він не займає на ньому відповідної посади, а тому може нести відповідальність за ст. 212 Кримінального кодексу України лише як співучасник злочину (підмовник, пособник або організатор, але не виконавець), якщо буде доведено вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб.

Насамкінець, адміністративну відповідальність можливо покласти лише на посадову особу платника податків. Представник за довіреністю, який не є посадовою особою платника податків, не нестиме адміністративної відповідальності. Поняття співучасті існує лише у кримінальному праві.

  • Наталія Мартинюк,
  • старший юрист, адвокат
  • ЮФ «Arzinger»

Источник: https://flexp.com.ua/library/article/498

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*