Ксу визнав неконституційним положення закону, за яким звернення недієздатних осіб до органів державної влади та місцевого самоврядування не розглядаються

КСУ визнав неконституційним положення Закону, за яким звернення недієздатних осіб до органів державної влади та місцевого самоврядування не розглядаються

КСУ прийняв рішення щодо закону про “партійне рабство” / фото УНІАН

  • Конституційний суд України визнав неконституційним положення закону України про «Про вибори народних депутатів України» щодо виключення кандидатів у народні депутати з виборчого списку партії у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі після встановлення результатів виборів.
  • Як повідомили у прес-службі Конституційного суду, відповідне рішення було ухвалено КСУ 21 грудня.
  • У КСУ нагадали, що 49 народних депутатів України звернулися з поданням щодо відповідності Основному закону України положень частини дев’ятої статті 61, частини третьої статті 105 закону „Про вибори народних депутатів України“ від 17 листопада 2011 року № 4061–VI зі змінами (далі – закон № 4061), пункту 3 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ закону „Про внесення змін до закону „Про вибори народних депутатів України“ щодо виключення кандидатів у народні депутати України з виборчого списку партії у багатомандатному окрузі“ від 16 лютого 2016 року № 1006–VIII (далі – закон № 1006).
  • Читайте такожВенеціанська комісія оприлюднила висновок щодо закону про “партійну диктатуру”: не відповідає європейським стандартам
  • «Конституційний суд дійшов висновку, що можливість виключення партією кандидатів у народні депутати з виборчого списку від партії після встановлення результатів виборів народних депутатів України за рішенням її з’їзду (зборів, конференції), передбачена частиною дев’ятою статті 61, частиною третьою статті 105 закону № 4061, суперечить принципам народовладдя; правової визначеності та правомірних очікувань як складовим принципу верховенства права; свободи політичної діяльності; вільних виборів та вільного волевиявлення виборців; вільного депутатського мандата (частина друга статті 5, частина перша статті 8, частина четверта статті 15, стаття 71, статті 79–81, 84 Конституції)», – зазначили у прес-службі.
  • У КСУ наголошують, що зазначені положення закону № 4061 порушують право громадян України вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (частина перша статті 38 Конституції), уможливлюють заперечення партією політичної волі виборців, втіленої у результатах голосування на виборах народних депутатів України, та суперечать засадам конституційного ладу України.
  • Також у рішенні констатується, що пункт 3 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ закону № 1006 порушує формально-юридичну визначеність правовідносин за участю суб’єктів виборчого процесу на позачергових виборах народних депутатів 26 жовтня 2014 року та суперечить частині першій статті 8, частині першій статті 58 Конституції.

Отже, КСУ визнав неконституційними зазначені положення закону про «Про вибори народних депутатів України», які оскаржили 49 народних депутатів. Ці положення втрачають чинність з дня ухвалення судом даного рішення.

Як повідомляв УНІАН, Верховна Рада 16 лютого 2016 року ухвалила зміни до закону про вибори народних депутатів (щодо виключення кандидатів у народні депутати з виборчого списку у багатомандатному окрузі). Президент Петро Порошенко підписав цей закон 25 лютого.

Відповідний закон (№3700) запроваджує можливість виключення кандидатів у народні депутати з виборчих списків уже після оголошення результатів голосування на підставі рішення з’їзду партії.

Читайте останні новини України та світу на каналі УНІАН в Telegram

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Запитання та відповіді / Порядок звернення громадян до органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій

21 квітня 2008 – 16:03

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії службових осіб, державних і громадських органів регулює в першу чергу Закон України «Про звернення громадян». Особи, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території, мають таке ж право на подання звернення, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами. Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності.

Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Отже: Пропозиція (зауваження) – звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, службових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. (Додаток 1.) Заява (клопотання) – звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, службових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності (Додаток 2.). Скарга – звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, службових осіб (Додаток 3.) До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: – порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); – створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;

– незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Самі звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або службовим особам, до повноважень яких належить розв'язання порушених у цих зверненнях проблем. Звернення може бути подано як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне). В інтересах неповнолітніх і недієздатних осіб звернення подається їх законними представниками.

Звернення подається у порядку підлеглості вищому органу або службовій особі, що, однак, не позбавляє громадянина права звернутися до суду.

Звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним службовою особою на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства або організацією, яка здійснює правозахисну діяльність.

До звернення додаються наявні у громадянина рішення або копії рішень, які приймалися за його зверненням раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду цього питання, які після її розгляду повертаються громадянину.

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.

Необхідно зазначити, що письмове звернення без вказівки місця проживання, не підписане автором (авторами), без зазначення дати, а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає. Таке звернення повертається заявникові з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження.

Винятки складають хіба що заяви про вчинені або підготовлені злочини, які можуть використовуватися правоохоронними органами при здійсненні оперативно-розшукової діяльності.

Крім того, не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також звернення осіб, визнаних судом недієздатними. Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, службові особи зобов'язані розглянути звернення та повідомити громадянина про результати розгляду. 

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або службовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи службовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. Не дозволяється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або службовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються. У разі, якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи службовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Законом суворо забороняється переслідування громадян і членів їх сімей за подання звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, службових осіб за критику у зверненні їх діяльності та рішень.

Ніхто не може бути примушений до подання власного чи підписання колективного звернення або участі в акціях на підтримку звернень інших осіб чи організацій.

Також не допускається розголошення одержаних із звернень відомостей про особисте життя громадян без їх згоди, відомостей, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом, іншої інформації, якщо це ущемляє права і законні інтереси громадян. Не допускається з'ясування даних про особу громадянина, які не стосуються звернення.

На прохання громадянина, висловлене в усній формі або зазначене в тексті звернення, не підлягає розголошенню його прізвище, місце проживання та роботи.  Причому, ця заборона не поширюється на випадки повідомлення інформації, що міститься у зверненні, особам, які мають відношення до вирішення справи.

See also:  Роботодавцю варто пам’ятати, що порушення трудового законодавства тягне за собою накладання чи малих фінансових санкцій

Одержані об'єднаннями громадян звернення із зауваженнями і пропозиціями щодо їх діяльності розглядаються цими об'єднаннями та їх органами відповідно до статутів об'єднань, а заяви і скарги на ущемлення чи порушення ними прав громадян – згідно із Законом «Про звернення громадян». В той же час дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінально-процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством і законодавством про захист економічної конкуренції.

  • Скарги на рішення загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств, акціонерних товариств, юридичних осіб, створених на основі колективної власності, а також на рішення вищих державних органів вирішуються в судовому порядку.
  • Звернення Героїв Радянського Союзу, Героїв України, Героїв Соціалістичної Праці,  інвалідів Великої Вітчизняної війни, жінок, яким присвоєно почесне звання України „Мати-героїня” беруться під особистий контроль керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а при проведенні особистого прийому приймаються першочергово.
  • Відповідь за результатами розгляду звернень в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у зверненнях питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. 
  • Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у звернені, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон «Про звернення громадян» і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Скарга на рішення, що оскаржувалось, може бути подана до органу або службовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням. Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну, не розглядаються. Пропущений з поважної причини термін може бути поновлений органом чи службовою особою, що розглядає скаргу.

  1. Рішення вищого державного органу, який розглядав скаргу, в разі незгоди з ним громадянина може бути оскаржено до суду в термін, передбачений главою19 Цивільного кодексу України.
  2. Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, службових осіб, має право: – особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; – знайомитися з матеріалами перевірки; – подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; – бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; – користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; – одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; – висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;
  3. – вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
  4. Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші службові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: – об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; – на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; – скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, – передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; – забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; – письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; – вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; – у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; – не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
  5. – особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на службову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу.

В той же час, керівники та інші службові особи органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян зобов'язані проводити особистий прийом громадян.

Прийом проводиться регулярно у встановлені дні та години, у зручний для громадян час, за місцем їх роботи і проживання. Графіки прийому доводяться до відома громадян.

Порядок прийому громадян в органах державної влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, об'єднаннях громадян визначається їх керівниками. Усі звернення громадян на особистому прийомі реєструються.

Якщо вирішити порушені в усному зверненні питання безпосередньо на особистому прийомі неможливо, воно розглядається у тому ж порядку, що й письмове звернення. Про результати розгляду громадянину повідомляється письмово або усно, за бажанням громадянина.

Законодавством передбачені суворі строки розгляду звернень. Так, вони розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, – невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи службової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.

  • Подання громадянином звернення, яке містить наклеп і образи, дискредитацію органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та їхніх службових осіб, керівників та інших службових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі та інших дій, тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством.
  • Витрати, зроблені органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією незалежно від форм власності, об'єднанням громадян, засобами масової інформації у зв'язку з перевіркою звернень, які містять завідомо неправдиві відомості, можуть бути стягнуті з громадянина за рішенням суду.
  • Відділ організаційного забезпечення, документування, контролю та розгляду звернень громадян Головного управління юстиції
  • у Запорізькій області
  • Додаток 1
  • ЗРАЗОК
Начальнику Головного управління юстиції у Запорізькій області Горлову В.Г. Петренко Ольги Іванівни(повна адреса)

Пропозиція

У зв'язку з тим, що я мешкаю у сільській місцевості, я не маю можливості звернутися безпосередньо з заявою до начальника Ленінського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління, пропоную збільшити кількість виїзних прийомів громадян у сільській місцевості.

20.11.07 (підпис) Петренко О.І.

Додаток 2

ЗРАЗОК

Начальнику Головного управління юстиції у Запорізькій області Горлову В.Г. Петренко Ольги Іванівни(повна адреса)

Заява

Об обращениях граждан

  • Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 13 травня 1999 року N 653-XIV, від 20 листопада 2003 року N 1294-IV, від 20 січня 2005 року N 2384-IV,від 14 квітня 2009 року N 1254-VI, від 17 листопада 2011 року N 4054-VI, від 23 лютого 2012 року N 4452-VI, від 6 листопада 2012 року N 5477-VI, від 16 травня 2013 року N 245-VII,від 13 травня 2014 року N 1261-VII,від 14 жовтня 2014 року N 1697-VII,від 2 липня 2015 року N 577-VIII,від 26 листопада 2015 року N 834-VIII,від 26 листопада 2015 року N 835-VIII,від 2 червня 2016 року N 1404-VIII,від 22 травня 2018 року N 2443-VIII,від 25 квітня 2019 року N 2704-VIII,від 17 жовтня 2019 року N 198-IX
  • Окремі положення цього Закону визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) (згідно з Рішенням Конституційного Суду України
  •  від 11 жовтня 2018 року N 8-р/2018)

Цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності,  для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

See also:  Про незаконність платіжок транспортування газу!

Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. 

Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності.

(частина друга статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 14.04.2009 р. N 1254-VI)

  1. Особи, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території, мають таке ж право на подання звернення, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.
  2. Законодавство України про звернення громадян включає цей Закон та інші акти законодавства, що видаються відповідно до Конституції України та цього Закону.
  3. Звернення вкладників до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо виплати Фондом відшкодування в межах гарантованої суми розглядаються в порядку, встановленому законодавством про систему гарантування вкладів фізичних осіб.

(статтю 2 доповнено частиною другою згідно із Законом України від 23.02.2012 р. N 4452-VI)

Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) – звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) – звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання – письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

  • Скарга – звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб. 
  • До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:
  • порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);
  • створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;
  • незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
  • Звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Глава 7. Участь у процесі органів державної влади, органів місцевого самоврядування та осіб, яким надано законом право захищати права і свободи інших осіб

Страница 1 из 2

§ 1. Мета, підстави і процесуальні форми участі

Органи державної влади, орган місцевого самоврядування, профспілки, підприємства, установи, організації та окремі громадяни можуть у випадках, передбачених законом, звернутися до суду із заявою на захист прав та охоронюваних інтересів інших осіб.

Органи державної влади та орган місцевого самоврядування в передбачених законом випадках можуть бути залучені судом до участі в процесі або вступити в процес за своєю ініціативою для дачі висновку в справі з метою здійснення покладених на них обов'язків і для захисту прав громадян та інтересів держави (ст. 121 ЦПК).

Участь у таких випадках органів державної влади і місцевого самоврядування є однією з форм здійснення ними компетенції в галузі виконавчо-розпорядчої і правоохоронної діяльності.

Профспілки, які беруть участь у справі, в цій процесуальній формі виконують свою соціальну роль як об'єднання трудящих по захисту трудових, інших соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок, працівників.

Інші соціальні об'єднання беруть участь у цивільному процесі з метою захисту прав та інтересів окремих громадян — членів своїх колективів або їх сімей. Підставами участі в процесі зазначених суб'єктів є норми цивільного процесуального права й інших галузей права, які надають їм повноваження захищати права та інтереси інших осіб.

Зазначені суб'єкти захисту прав інших осіб можуть брати участь у цивільному процесі в двох процесуальних формах: зверненням до суду із заявою (тобто порушення процесу по справі); вступом у процес по справі для дачі висновку за власною ініціативою чи ініціативою суду.

Право на порушення процесу по справі надано органам державної влади, профспілкам, підприємствам, установам і організаціям та окремим громадянам (ст. 121 ЦПК), а право на дачу висновку — тільки органам державної влади, органам місцевого самоврядування.

Органи державної влади і місцевого самоврядування, профспілки, підприємства, установи, організації і окремі громадяни можуть бути суб'єктами захисту прав і охоронюваних інтересів інших осіб за умов: наявності закону, який дає їм повноваження здійснювати захист прав та інтересів інших осіб по конкретних справах; наявності в осіб, захист прав й інтересів яких вони можуть здійснювати, цивільної процесуальної правосуб'єктності (права бути позивачем, заявником по справі), а для дачі висновку органами державної влади і органами місцевого самоврядування замість цієї умови — наявність справи в провадженні суду; наявність у них цивільної процесуальної правосуб'єктності (права бути суб'єктом захисту прав інших осіб, набувати цивільні процесуальні права і нести обов'язки). Зазначені суб'єкти захисту прав інших осіб відповідно до ст. 98 ЦПК є особами, які беруть участь у справі, тому вони мають права і несуть обов'язки, визначені ст. 99 ЦПК, незалежно від процесуальної форми участі. Коли органи державної влади, органи місцевого самоврядування, профспілки, підприємства, установи, організації порушують процес по справі в інтересах інших осіб, вони користуються правами і несуть процесуальні обов'язки сторони, за винятком права закінчувати справу мировою угодою (ст. 122 ЦПК). У здійсненні своїх процесуальних прав вони незалежні від волі осіб, права і охоронювані законом інтереси яких вони захищають. У зв'язку з цим вони можуть відмовитися від поданої ними заяви, змінити заявлені ними вимоги, але такі дії не позбавляють особу, на захист прав і охоронюваних законом інтересів якої подана заява, вимагати від суду розгляду справи по суті (ст. 122 ЦПК). Укласти мирову угоду суб'єкти захисту прав інших осіб не можуть, оскільки не є учасниками матеріально-правового спору.

§ 2. Участь органів державної влади, органів місцевого самоврядування в цивільному процесі

Така участь з метою захисту прав й інтересів інших осіб може мати місце в цивільних справах, що пов'язані з відповідною галуззю народного господарства, управління якою ними здійснюється, і коли така участь передбачена законом. Порівняно широкі права на участь у процесі надані органам опіки і піклування, житлово-комунальним, фінансовим та ін.

Кодекс про шлюб та сім'ю України (статті 66, 129) покладає на органи опіки і піклування захист особистих і майнових прав неповнолітніх дітей та інших недієздатних осіб. При цьому (відповідно до ст. 129 КпШС) органами опіки і піклування виступають: державна адміністрація районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі комітети міських чи районних у містах, сільські, селищні ради.

А ведення справ покладається на відповідні їх відділи і управління: народної освіти — щодо осіб, які не досягли 18 років; охорони здоров'я — щодо осіб, визнаних судом недієздатними чи обмежено дієздатними; соціального захисту — щодо дієздатних осіб, які потребують піклування за станом здоров'я.

Отже, зазначені органи можуть бути суб'єктами захисту прав неповнолітніх, недієздатних осіб, що перебувають під опікою і піклуванням, у всіх підвідомчих судові справах.

По одних — мають право звернутися із заявою про порушення процесу, а якщо справа була розпочата за ініціативою інших осіб, повинні вступити в процес для дачі висновку; по інших — тільки вступити в процес для дачі висновку по справі. Органи опіки і піклування згідно з КпШС мають право пред'явити позов про визнання шлюбу недійсним (ст. 47), про позбавлення батьківських прав (ст.

71), про визнання усиновлення недійсним (ст. 121), про скасування усиновлення (ст. 125). Якщо справа була розпочата іншими особами, участь органів опіки і піклування для дачі висновку в справах, передбачених статтями 71,119 КпШС, є обов'язковою. Відповідно до ч. З ст.

2653 ЦПК до заяви у справах про усиновлення дітей, які проживають на території України, громадянами України та іноземними громадянами додається висновок органу опіки і піклування про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини. Справи про поновлення у батьківських правах (ст. 75), по спорах про дітей (статті 67, 76) також розглядаються за їх участю.

Вони повинні вимагати від опікуна або піклувальника відшкодування майнової шкоди, заподіяної несумлінним або недбалим виконанням опікунських обов'язків (ст. 152). У справах про встановлення факту батьківства і факту визнання батьківства їх участь для дачі висновку є обов'язковою.

Якщо встановлення таких юридичних фактів необхідне для здійснення прав на одержання пенсії і спадкоємства, то для участі в справі залучаються відповідно органи соціального захисту і фінансові органи для дачі висновку.

See also:  Звільнення вагітної жінки як такої, що не пройшла випробування, заборонено законодавством

Функцію органів опіки і піклування по захисту прав інших осіб й інтересів держави здійснюють органи соціального захисту в справах осіб, над якими за станом здоров'я встановлено піклування (ст. 129 КпШС). Але більш поширена їх участь у формі дачі висновку в справах окремого провадження — про встановлення юридичних фактів (перебування на утриманні, визнання батьківства та ін.

), необхідних для вирішення питання про призначення пенсії, тощо. У таких справах можлива участь пенсійних органів Міністерства оборони і Міністерства внутрішніх справ України. При здійсненні своїх функцій органи опіки і піклування приймають відповідні рішення (п. 6 Правил опіки і піклування), тому їх висновком у справі має бути рішення в письмовій формі.

Виконання житлово-комунальними органами функцій управління житловим фондом України обумовлює можливу і необхідну їх участь у цивільному процесі в справах, пов'язаних зі зміною юридичного, технічного, комунального стану споруд і будівель.

Житлово-комунальні органи заінтересовані в такому вирішенні справ судами, яке відповідало б законодавству в галузі житлового будівництва і захищало права громадян, підприємств, установ, організацій.

На можливість участі таких органів у цивільному процесі у справах, що виникають із спорів щодо житлових правовідносин, звертав увагу судів Верховний Суд України у постановах № 9 від 19 вересня 1975 р. «Про практику застосування судами України статті 105 Цивільного кодексу України»; № 9 від 18 вересня 1987 р.

«Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи»; № 2 від 12 квітня 1985 р. «Про практику застосування судами Житлового кодексу України» тощо.

Для дачі висновку про придатність жилого приміщення для проживання суди повинні залучати до участі у справі органи санітарно-епідеміологічної служби, а також місцеві житлові органи, якщо рішення у справі може вплинути на їх інтереси.

Невиконання цього обов'язку призводить до порушення прав зазначених органів і може бути підставою для скасування судового рішення, постановленого у таких справах без їхньої участі.

Функцію органів місцевого самоврядування виконує суб'єкт комунальної власності і підприємницької діяльності, котрим є Бюро технічної інвентаризації асоціації «Укртехінвентаризації», на яке покладено обов'язок здійснювати перевірку реального юридичного статусу об'єктів нерухомості, обстеження їх технічного стану, державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебуває у власності юридичних та фізичних осіб. Бюро здійснює технічну паспортизацію та інвентаризацію основних фондів комунального господарства, а також будинків підприємств, установ, організацій і окремих громадян, поновлення документів на право володіння будинками і встановлення порядку користування земельними ділянками і будівлями. Верховний Суд України роз'яснив судам про необхідність залучати Бюро для дачі висновку у справах про право володіння, поділу будівель і порядку користування земельними ділянками1. Житлово-комунальні організації органів місцевого самоврядування, у підпорядкуванні і розпорядженні яких є житловий фонд, у певних випадках можуть бути залучені у справу третіми особами. В судовій практиці і теорії процесу виникають труднощі у розмежуванні їх процесуальної правосуб'єк-тності такими особами і суб'єктами захисту прав інших осіб. Відповідно до ст. 121 ЦПК підставою для участі їх у процесі буде відсутність спору по договору житлового найму з однією із сторін, а не суб'єктивного юридичного інтересу, про що зазначається в літературі2, оскільки такий може мати не лише матеріально-правовий, а й державно-правовий характер. Захист прав інших осіб та інтересів держави в цивільному процесі можуть здійснювати фінансові органи місцевої державної адміністрації у справах, які виникають із спорів про право власності, спадкування, а також у справах окремого провадження про встановлення юридичних фактів, від яких залежить здійснення громадянами таких прав. Суб'єктами захисту прав інших осіб й інтересів держави можуть бути ті органи державної влади, участь яких у цивільному процесі обумовлюється необхідністю здійснення ними своєї компетенції у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності. Так, державна податкова адміністрація може стягувати з громадян у бюджет в судовому порядку недоїмки по податках та інших обов'язкових платежах, а також суми штрафів та інших фінансових санкцій; подавати позови про стягнення в доход держави коштів, одержаних громадянами за незаконними угодами, та в інших випадках одержання коштів без установлених законом підстав (ст. 11 Закону від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову службу в Україні»). Законом від 15 грудня 1993 р. «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про захист прав споживачів» передбачено, що Державний комітет України у справах захисту прав споживачів (ліквідований, його функції передані Державному комітету стандартизації, метрології та сертифікації — Указ Президента від 15 грудня 1999 р. № 1573/99 «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади»), його органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів у центральних і місцевих органах державної і виконавчої влади та господарюючими суб'єктами-підприємствами (їх об'єднаннями), установами, організаціями — незалежно від форми власності, громадянами-підприємцями, іноземними юридичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право пред'являти до суду позови по захисту прав споживачів (ст. 5). Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, державні комітети України: по водному господарству, земельних ресурсах, лісовому господарству, з питань геології та використання надр та їх органи на місцях можуть порушувати в судах справи про відшкодування з юридичних і фізичних осіб збитків, завданих державі внаслідок порушень законодавства про надра (статті 64-67 Кодексу України про надра); про відшкодування збитків і витрат, заподіяних здоров'ю і життю людей та державі внаслідок: порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища (статті 5, 20, 67-69 Закону від 25 червня 1991 p., зі змінами від 5 травня 1993 р. «Про охорону навколишнього природного середовища»); порушення законодавства про охорону атмосферного повітря (статті 44-45 Закону від 19 жовтня 1992 р. «Про охорону атмосферного повітря»); порушення законодавства про природно-заповідний фонд (статті 64-65 Закону від 16 червня 1992 p., зі змінами від 5 травня 1993 р., «Про природно-заповідний фонд України»); порушення законодавства у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу (ст. 58 Закону від 3 березня 1993 р. «Про тваринний світ»); порушення лісового законодавства (статті 97-101 Лісового кодексу України). Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці здійснюють: Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Комітет по нагляду за охороною праці, органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України, органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України (ст. 44 Закону від 14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці»). У справах за позовами до власників про відшкодування шкоди працівникам, збитків іншим громадянам, підприємствам і державі зазначені державні органи можуть брати участь для дачі висновку по справі (статті 11, ЗО Закону, ч. 2 ст. 121 ЦПК). Для правильного вирішення справ з участю агропромислових організацій судова практика допустила розширене тлумачення щодо застосування ст. 121 ЦПК в редакції 1963-1981 pp. в частині можливої участі органів державного управління «у випадках, передбачених законом». Згідно з роз'ясненням Верховного Суду України у справах, які виникають з договору підряду на капітальне будівництво в агропромі, суд в необхідних випадках може згідно з ч. 2 ст. 121 ЦПК залучити для дачі висновку відповідні фінансові установи Промбанку, Жилсоцбанку тощо3. Роз'яснення Пленуму Верховного Суду України дають підставу стверджувати, що участь органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інших осіб в цивільному процесі з метою покладених на них обов'язків і для захисту прав громадян та інтересів держави (тобто реалізації своєї компетенції) можлива і в інших випадках, прямо не передбачених законом, але у справах, пов'язаних з об'єктом управління, що здійснюється таким органом. Органи державної влади і місцевого самоврядування для дачі висновку по справі можуть бути залучені судом для участі в процесі або вступити в процес за своєю ініціативою, їх участь у процесі для дачі висновку є обов'язковою у випадках, передбачених законом, та коли суд визнає це за необхідне (ст. 121 ЦПК).

Последняя >>

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*