Новий закон про трансплантацію, чи дійсно багато змін?

Новий закон про трансплантацію, чи дійсно багато змін?

З 1 січня в Україні набув чинності новий закон про трансплантацію органів в Україні. Очікувалося, що цей документ виведе на значно новий рівень вітчизняну трансплантологію та в рази примножить кількість врятованих життів завдяки донорським пересадкам органів. Та, на жаль, існуючі українські реалії вказують на зовсім протилежне.

Бюрократична тяганина, недофінансування, невмілий розподіл виділених державних грошей та чиновницька інертність призвели до того, що новий закон не так допомагає хворим, скільки порушує головний принцип медичної етики «Не нашкодь».

В медичному середовищі скептично поставилися до нововведень ще під час обговорення закону та його прийняття у 2018-му. Що тоді, що тепер продовжує звучати думка, що новий закон про трансплантацію потрібно не відкладати в часі, а скасувати взагалі.

Більшість вітчизняних лікарів-трасплантологів стверджували, що новий закон не вирішує жодну з головних проблем трансплантології, а в основному висуває для неї нові «квести» і що краще було б просто поліпшити за деякими пунктами старий закон від 1999 року. У підтвердження своєї думки вони перераховують досить багато вагомих причин, чому українська трансплантологія не розвивається, а за новим законом так і взагалі гальмується.

Правоту медиків підтвердив той факт, що з 1 січня 2019 року операції з трансплантації органів в Україні більше не проводяться. Бо на заваді цому став саме новий закон, прийнятий ще в червні 2018. Незважаючи на те, що його вважають прогресивним і тим, що приймався суто з благих спонукань, він повністю зв`язав руки вітчизняним трансплантологам.

Чому так відбувається, чи довго Україна ще залишиться за бортом світової трансплантології та чому новий законодавчий акт не взмозі масштабно змінити ситуацію з мізерною кількістю операцій з пересадки органів? Експерти проекту «Правова Консультація» дають відповідь на це в новій статті далі.

Новий закон про трансплантацію, чи дійсно багато змін?

Закон про трансплантацію: по-новому не виходить, по-старому – вже ніяк

24 червня минулого року набув чинності закон Закон України “Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині”, який почав діяти з 1 січня 2019 року, що означало б по ідеї, що з Нового року українська трансплантологія заживе за новими правилами. Які ж новації закону про трансплантацію органів?

1. «Презумпція незгоди»

Законодавці довго розмірковували над тим, яку модель згоди вибрати. У світі на сьогоднішній день існують дві моделі – «презумпція згоди» та «презумпція незгоди». У першому випадку кожна людина апріорі є потенційним донором, і своє небажання заповідати органи в разі смерті вона запевняє документально за життя.

У разі «презумпції незгоди» у людини не можна відбирати органи, якщо вона за життя не погоджувалася становитися донором. Також дозволяється забір органів, якщо близькі родичі померлого дали письмову згоду на таку дію.

2. Купівля та продаж донорських матеріалів

Новий закон забороняє покупку та продаж людських органів (анатомічних матеріалів).

3. Трансплантація є безкоштовною

Згідно з новим законом, трансплантація органів в Україні є безкоштовною. На це мають використовуватися гроші з держбюджету, а також з інших джерел, що не забороняються українськими законами. Однак платною залишається трансплантація кісткового мозку.

4. Хто не зможе бути донором?

За новим законом, донорами органів не можуть бути ті, хто загинув в АТО, ув`язнені, діти-сироти, особи з певними захворюваннями, іноземні громадяни, а також померлі, особистість яких не встановлено.

5. Листи очікування та транспланто-координатори

Новий закон зобов’язує виконавчу владу створити єдину державну інформаційну систему з даними потенційних донорів і реципієнтів (пацієнтів, які потребують трансплантації), а також лікарів і медичних установ, де проводиться трансплантація органів. Крім того, в Україні має запрацювати мережа т.з. «трансплант-координаторів», що є найважливішою ланкою в трансплантології.

Новий закон про трансплантацію, чи дійсно багато змін?

Хто такі «трансплант-координатори» та який в них має бути сенс?

Існування трансплантології без мережі трансплант-координаторів просто неможливо. У такого фахівця є маса найважливіших функцій, серед яких:

  • Визначення потенційного донора;
  • Оперативне отримання даних про згоду (або незгоду) потенційного донора на посмертне донорство завдяки єдиній інформсистемі);
  • Отримання від людини згоди на донорство після смерті;
  • Здійснення оперативного інформаційного обміну між різними ланками системи трансплантології;
  • Організація забору, переміщення та збереження вилучених анатомічних матеріалів;
  • Взаємодія з різними органами влади.

Як ви вже зрозуміли, трансплант-координатор – спеціальність, якій потрібно вчитися. В Україні таких фахівців дуже мало, а тому країні необхідно в дуже короткі строки створити мережу професіоналів, які могли б виконувати зазначені вище функції, які до того ж вимагає новий закон про застосування трансплантації.

Ще одним з важливих аспектів трансплантології є комунікація з родичами померлого. Як показує європейська практика, якщо з родичами не вести бесіду, то згоду на вилучення органів дає не більше 50% людей. Якщо ж з близькими померлого поговорить фахівець, то цей показник зростає до 90%!

Багато хто помилково вважає, що серед українців поки ще не сформувався «донорський менталітет», а тому в нашій країні лише незначна кількість людей дадуть згоду на вилучення органів їх близьких людей. Однак, як показує практика в Запоріжжі (єдиному місті в Україні, де робиться трупна трансплантація), рівень згоди на посмертне донорство від близьких родичів померлого становить 85-90%.

Буде цікаво:  «Как открыть аптеку: стоимость и руководство в 5 шагов!»

Отож у цьому сенсі українці нічим не відрізняються від німців чи бельгійців. На щастя, кваліфікованих хірургів в Україні вистачає і в цьому сенсі у нас не буде ніяких проблем.

Створення реєстрів трансплантації в Україні займе щонайменше рік

На те, щоб створити в Україні реєстр трансплантації, потрібно затратити ніяк не менше, ніж рік. Про це повідомила виконуюча обов`язки глави Міністерства охорони здоров`я Уляна Супрун. Єдиний реєстр – це інформаційна система з дев`яти окремих реєстрів, яку тільки но необхідно створити.

Супрун зазначила, що на створення всього, на навчання та на логістику, на організацію логістики МОЗ надали менше шести місяців. Але це є неможливим, бо інші країни робили таке по п`ять років. В кінці року новий закон намагалися відстрочити, але Рада за таке не проголосувала, тому що у неї не було часу.

У МОЗ вже є один з дев`яти реєстрів, який купили у Литви. Крім того, вже є програми навчання трансплант-коордінаторов, але в кожній лікарні вони повинні ще навчитися, як все організовувати.

За трансплантацію – кримінальна відповідальність!

Отже, з 1 січня 2019 року дію старого закону (від 1999 року) було припинено. А це означає, що лікарі вже не мають права оперувати за старими правилами, бо в дію вступив новий закон про трансплантацію.

Однак реальність є такою, що це повністю паралізувало трансплантацію в нашій країні. А все тому, що дії, передбачені новим законом, не були виконані. Зокрема, мова йде про створення Єдиного державного реєстру донорів і реципієнтів. Уряд мав створити його до 1 жовтня 2018 року, однак віз і понині є там, де він є. В цьому напрямку на сьогодні не зроблено нічого.

Згідно передбаченим вимогам, Міністерство охорони здоров`я повинно було розробити 29 підзаконних актів для затвердження урядом, однак для введення закону в дію не затверджене поки жодного.

Новий закон в поєднанні з бездіяльністю уряду просто не дозволяє хірургам робити свою роботу.

Будь-яка операція з трансплантації після 1 січня 2019 року за законом – це кримінально карана справа, оскільки відбуватися вона буде не за передбаченими новим законом правилами.

Новий закон про трансплантацію, чи дійсно багато змін?

Чи лише закон про трансплантацію винен в усьому?

Наївно вважати, що одразу з прийняттям нових законів в Україні з`явиться розвинена система трансплантології. Чомусь наші чиновники впевнені в тому, що саме закони заважають українським лікарям пересаджувати органи від померлих людей тим, хто цього гостро потребує.

Але ж для того, щоб в Україні стало розвивати трансплантологію, необхідно для початку розібратися з яких ланок складається ця система.

Чи допоможе новий закон про трансплантацію, якщо в нашій країні немає можливості діагностики смерті мозку? Якщо в країнах Європи і (навіть) в Туреччині всі реанімаційні відділення оснащені необхідним обладнанням для фіксації смерті мозку (йдеться про газові аналізатори), то в Україні лише 1,5-2% реанімаційних відділень мають таку можливість.

Але ж вибирати органи у донора без діагностики смерті мозку не можна. А це значить, що ми можемо хоч кожен день приймати все нові й нові закони, але без сучасних реанімаційних відділень справу з мертвої точки аж ніяк не зрушити.

Друга велика проблема, яку має вітчизняна трансплантація органів – розподіл повноважень і обов`язків. В Україні з цим повна плутанина.

У цивілізованих країнах, де трансплантологія на високому рівні, діють наступні правила:

  • Діагностикою смерті мозку займається лікар-анестезіолог.
  • Хірург-трансплантолог займається лише операцією і ніякими іншими питаннями, пов’язаними з трансплантацією.
  • В обов`язки транспланто-координатора входить визначення потенційних донорів, отримання згоди на посмертне донорство та інші важливі організаційні питання.

В Україні такого чіткого розподілу функцій між окремими ланками в трансплантології немає. Більшу частину обов`язків на себе беруть лікарі-трансплантологи. В той саме час, як в розвинених країнах хірургам законом заборонено займатися питаннями, які не стосуються безпосередньо операції з пересадки.

Який вихід з ситуації?

На жаль, навіть при наявності нотаріально завіреної згоди на трансплантацію, людина навряд чи зможе чимось допомогти медицині. У рядової районної лікарні, якій довелося б у разі смерті пацієнта видаляти органи, просто немає необхідного обладнання та кваліфікованого персоналу, здатного підготувати донорський матеріал для транспортування і подальшої пересадки.

See also:  Гражданское партнерство vs законный брак

Фахівці охорони здоров’я розробили план щодо поліпшення ситуації з трансплантацією в Україні:

  1. Необхідно забезпечити провідні клініки обладнанням, за допомогою якого могла б проводитися трансплантація.
  2. Всі відділення інтенсивної терапії повинні бути забезпечені газовими аналізаторами крові, Доплера і іншим діагностичним обладнанням, яке допоможе вчасно констатувати смерть мозку потенційного донора.
  3. Потрібно створити єдиний реєстр пацієнтів, які потребують пересадки органів, зв’язати Трансплантаційні центри з базами забору донорських органів.
  4. Навчити анестезіологів-реаніматологів готувати органи для трансплантації, адже саме вони мають стати новими транспланто-координаторами.
  5. Впровадити доступну і зрозумілу схему закріплення згоди громадян стати донорами органів. Наприклад, в Німеччині картка донора приходить разом зі страховим полісом.

Чи вийде у Верховної Ради та МОЗ швидко здійснити цей план? Питання риторичне. Але надія все ж таки є, що найближчим часом новий закон про трансплантацію органів в Україні нарешті запрацює. Питання лише, коли і чи не буде запізно.

Про новий закон про трансплантацію органів дивіться також на відео:

Правова Консультація2019-02-18T12:25:15+02:00

Источник: https://www.pravoconsult.com.ua/novij-zakon-pro-transplantatsiyu-organiv-5-nejmovirnih-zmin-v-sistemi/

Трансплантація в Україні: бути чи не бути? Медичні та юридичні аспекти | Медичний часопис

Резюме. Як повідомляло наше видання, розвиток трансплантації в Україні може бути поставлений під загрозу, а проведення у правовому полі взагалі стане неможливим з 1 січня 2019 р.

Чому це так, і які є шляхи виходу зі складної ситуації — обговорювали учасники конференції «Трансплантологія в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення», яка відбулася у Києві 13 листопада 2018 р.

у сесійній залі Київської міської державної адміністрації за підтримки Громадської організації (ГО) «Соціальна справедливість», Національного руху «За трансплантацію», Українського медичного клубу.

Новий закон про трансплантацію, чи дійсно багато змін?Модератором заходу виступив Іван Сорока, президент Українського медичного клубу, відповідальний секретар Світової федерації українських лікарських товариств, голова медико-фармацевтичного комітету Громадської ради Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України, який закликав учасників ділитися своїми думками, відверто говорити про наболіле і врешті-решт сформувати спільну експертну думку, яка може принести користь українському суспільству.

Медичні аспекти

Новий закон про трансплантацію, чи дійсно багато змін?Розпочалася Конференція з виступу Юрія Андреєва, голови ГО «Національний рух «За трансплантацію», який акцентував увагу на тому, що трансплантологія в Україні — це надзвичайно велика робота, і зайві маніпуляції на цій темі гальмують її розвиток. Не секрет, що саме трансплантація є останнім шансом на порятунок пацієнта. Тому у всьому світі ця галузь медицини розвивається семимильними кроками, а в Україні — пасемо задніх. На думку спікера, прийняття Закону України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людини» (далі — новий закон про трансплантацію), є прогресивним кроком, але головне для пацієнтів, щоб цей закон дійсно запрацював. ГО «Націо­нальний рух «За трансплантацію» працює вже більше року, її створення зумовлене надзвичайно великою кількістю звернень пацієнтів, які потребують трансплантації. Таких людей в Україні тисячі, і лише декілька сотень може виїхати на закордонне лікування за державний кошт. Але звичайній українській родині дуже важко зібрати велику суму грошей, необхідних для порятунку життя (табл. 1).

Таблиця 1. Потреба у трансплантації та її вартість за інформацією ГО «Національний рух «За трансплантацію»

ОрганПотреба, кількість людейВартість за кордоном, тис. дол. США
Нирки 2000 70
Печінка 1500 125
Серце 1000 100
Комплекс серце–легені 150
Кістковий мозок 2500 100

Зазначено, що сьогодні європейські країни далеко попереду нашої держави, включаючи Республіку Білорусь. Раніше білоруські лікарі їхали вчитися трансплантології до України, а сьогодні вони проводять трансплантацію органів своїм громадянам абсолютно безплатно і ще мають змогу брати на такі операції громадян інших країн, у тому числі українців, за оплату.

Тож існує необхідність розвивати цю галузь медицини в Україні, щоб не відправляти своїх громадян на високовартісне лікування за кордоном, а могли лікувати їх у себе на батьківщині. За словами Ю. Андреєва, в нас є для цього всі необхідні ресурси.

Трансплантація має декілька етапів, основними з яких є забір органів, їх транспортування і власне пересадка. Це надзвичайно складний процес, в якому одночасно буває задіяно понад 50 людей. І це унеможливлює будь-які маніпуляції в цій галузі.

Источник: https://www.umj.com.ua/article/133529/transplantatsiya-v-ukrayini-buti-chi-ne-buti-medichni-ta-yuridichni-aspekti

Зміна закону про трансплантацію та презумпція згоди: за чи проти

Останнім часом в Україні ведуться дискусії навколо нової версії закону «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині». На розгляд було подано два законопроекти, основний та альтернативний. За основу в першому читанні було прийнято альтернативний проект. Далі більш детально — про його ризики та переваги.

Новий закон про трансплантацію, чи дійсно багато змін?

Два варіанти законопроекту

Законопроект №2386а (Мусій-Яриніч-Кириченко) передбачає презумпцію згоди. Тобто стандартно людина після смерті може стати донором (якщо це не суперечить законодавству). Якщо ж вона бажає уникнути цього, їй потрібно подати до найближчого медичного закладу письмову заяву про заборону донорства.

У законопроекті №2386а-1 (Богомолець-Корчинська-Продан) закладена презумпція незгоди: людина може стати донором тільки за наявності її прижиттєвої письмової згоди або за наявності згоди родичів померлого.

У пояснювальних записках до проектів вказувалися причини необхідності зміни діючого закону про трансплантацію: діючий закон застарілий (приймався 1999 року, в останнє редагувався у 2014), потребує оновлення згідно зі значним розвитком медицини та сьогоднішньою ситуацією в країні.

Пізніше депутати проголосували за прийняття законопроекту №2386а-1 у першому читанні. Після доопрацювання його буде поставлено на голосування у другому читанні.

Згода чи незгода?

1. Презумпція незгоди.

Як вказано у поясненні до альтернативного законопроекту (автор О.

Богомолець), він базується на принципі презумпції незгоди, поширеному у деяких європейських країнах, а також у США та Канаді, і покликаний захищати права як реципієнта, так і донора.

За цим принципом автоматично не будуть забирати органи після смерті в людей, які за життя не написали відповідну заяву, а їхні родичі виступили проти донорства.

Плюси. Плюси презумпції незгоди у тому, що вона, зменшуючи кількість проведення операцій з видалення органів, зменшує також ризики проведення несанкціонованого видалення та ризики порушити волю померлого.

Мінуси. Критики зауважують, що така модель буде створювати перепони пошуку донорських органів для пацієнтів в Україні.

2. Презумпція згоди.

Презумпція згоди діє у таких країнах, як Іспанія, Португалія, Бельгія, Австрія, Росія, Казахстан та Білорусь. У ці країни виїжджає дехто з українців, щоб зробити операцію з пересадки органу.

Плюси. За словами творця законопроекту Олега Мусія, дуже невеликий процент людей дійсно турбується про те, аби заздалегідь вирішити долю своїх органів. Тому презумпція згоди дасть більше можливостей отримати органи від трупних донорів задля проведення операцій в Україні.

Мінуси. Ольга Богомолець виступає проти презумпції згоди, яка, за її словами, може розв’язати руки чорним трансплантологам. Вона мотивує це тим, що в Україні зараз немає умов для безпечного здійснення такої реформи, і наполягає на тому, що принцип згоди чи незгоди не впливає на кількість операцій.

Ризики операцій за кордоном

Одначе, як показує практика, не маючи змоги знайти донора на батьківщині, хворі часто обирають операції в інших країнах. Проблема в тому, що там також існують черги, і перевага надається не іноземцям. До того ж потрібно виділити велику суму на операцію.

Тому деякі пацієнти звертаються до неперевірених установ інших країн, де їм пропонують задешево зробити пересадку сумнівного органу. Результат таких операцій не завжди успішний.

Скажімо, нещодавно стало відомо про смерть одразу декількох пацієнтів, яким зробили пересадку органів у Пакистані.

Звичайно, кількість операцій не має бути самоціллю. Скажімо, відомо, що у Китаї роблять біля 10 тисяч трансплантацій на рік. Однак правозахисні організації вважають, що ця цифра не могла б бути такою високою, якби не існувало примусового видалення органів проти волі донора.

За свідченням лікаря Енвера Тохті, у 1995 році йому було наказано видалити органи у людини з вогнепальним пораненням, яка на момент операції ще могла бути живою.

Від таких злочинних дій страждають в’язні сумління, до яких належать послідовники Фалуньгун (духовно-оздоровча практика, у основі якої лежить принцип Істина-Доброта-Терпіння), а також представники етнічних меншин (уйгури) та невизнаних комуністичною владою церков.

Правозахисники усього світу борються за розкриття та вирішення цього питання; нещодавно організація «Лікарі проти примусового видаляння органів» подала петицію, що стала другою найбільшою за всю історію існування ООН (зібрала 2,7 млн підписів).

Що робити?

1. Створювати запобіжники, що будуть зупиняти зловживання.

Задля того аби не існувало проблем із трансплантацією, потрібно вжити запобіжних заходів:

  • створити при трансплантологічних закладах спеціальні інституції (громадські наглядові ради), які будуть контролювати кожен випадок донорства;
  • посилити кримінальну відповідальність за несанкціоноване видалення органів;
  • забезпечити присутність судмедексперта, який буде відповідати за те, чи правильно встановлено смерть мозку.

2. Мати на увазі досвід інших країн.

У 2015 році у Києві відбулося засідання круглого столу «Сучасний стан та шляхи удосконалення трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людини в Україні».

На ньому відомий правозахисник Девід Мейтас закликав законодавців із відповідальністю поставитися до міжнародних проблем трансплантації, зокрема до насильницького видалення органів у Китаї, і ввести у закон відповідні норми, які посилять захист у цій сфері.

Він наголосив, що закон повинен чітко заперечувати можливість наживатись на продажу органів, окреслювати відповідальність за порушення та встановлювати етичні стандарти для тих, хто дотичний до сфери трансплантації.

3. Постійно і докладно інформувати населення про стан речей.

Для того щоб люди були обізнані у тому, які права вони мають як потенційні донори, потрібно проводити роз’яснювальну роботу серед населення. Тоді людина ще при житті буде задумуватись над тим, чи написати їй заяву про використання її органів для подовження життя іншої людини, чи відмовитись від цього з філософських чи інших міркувань.

Висновки

See also:  Новый закон о сплите и инициатива ввести автоматизированный арест счетов всех должников – адвокат москаленко

Вищенаведені та інші регулюючі кроки потрібно втілювати незалежно від того, яка система презумпції буде закладена в українському законодавстві.

Якщо відповідально поставитись до реформування та досягти успіху на початкових етапах, можна буде без особливих труднощів та побоювань втілити у життя будь-яку робочу схему та розвивати її далі.

Адже у різних країнах світу діють як презумпція згоди, так і незгоди; і, зрештою, не так важливо те, яку саме модель впроваджено, як те, чи дотримано принцип чесності та справедливості на всіх рівнях її запровадження.

Читайте також: Держава збирається фінансувати операції з пересадки нирок

Источник: https://www.epochtimes.com.ua/ostanni-novyny-ukrayiny/zmina-zakonu-pro-transplantaciyu-ta-prezumpciya-zgody-za-chy-proty-126232

Новий закон про трансплантацію: Україна нарешті зможе рятувати своїх пацієнтів?

Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров’я і трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людини» ухвалено. Рішення на засіданні 17 травня підтримали 255 народних депутатів України.

За словами авторів закону, в Україні щорічно гине від 40 до 60 потенційних донорів на мільйон населення, що становить близько трьох тисяч донорів, які могли б врятувати життя 10 тисячам хворим.

Чому трансплантація органів від неспорідненого донора важлива для України?

В Україні є лікарні, де можна проводити трансплантації; спеціалісти, які мають досвід; обладнання й пацієнти, яким життєво необхідні «пересадки» органів. Проте не було законного врегулювання й системи, кажуть активісти. Тепер зроблено перший крок уперед – законопроект ухвалено.

«Для того, щоб цей закон був дієвим, треба працювати далі. Щоб не було, як із попереднім законом. Він є, але не працює. За ним робилися трансплантації, але було дуже мало. Бо там не були прописані чіткі правила, механізми тощо. У новому законі вказані реєстри, яких у нас раніше взагалі не було, усе контролюється.

Тепер МОЗ має базу створити або купити, розробити реєстри, зробити списки людей, які потребують зміни органів.

Ми знаємо, що в Інституті серця 50 людей потребує пересадки серця, в Інституті Амосова – 30 людей, але єдиної бази тих, хто потребує трансплантації в Україні, немає», – каже лідер національного руху «За трансплантацію» Юрій Андреєв.

Трансплантацію від неспорідненого донора українці вимушені були робити за кордоном. Тепер ці операції можна буде зробити й удома, каже заступник голови парламентського комітету з охорони здоров’я Тетяна Донець.

«На програму «Лікування за кордоном» (тобто це гроші на ті захворювання, які не лікуються в Україні) у цьому році в бюджеті виділено близько 700 мільйонів гривень. Ми ці кошти віддаємо в інші країни.

А після цього закону багато грошей залишиться в Україні. Операції тут, удома, будуть дешевші, а отже, і кількість людей, яких ми зможемо врятувати, буде набагато більша», – коментує Тетяна Донець.

Трансплантація органів в Україні за новим законом почнеться з 2019 року, а пілотний проект запрацює вже в цьому році, каже Донець. На нього виділено 112 мільйонів гривень.

  • Що змінюється?
  • До 1 жовтня 2018 року в Україні мають створити Єдину державну інформаційну систему трансплантації, яка складатиметься з реєстрів – волевиявлення щодо посмертного донорства або списку представників, тобто родичів; анатомічних матеріалів людини, призначених для трансплантації чи виготовлення біоімплантантів, живих донорів, реципієнтів, медзакладів, які займатимуться трансплантацією, та перелік трансплант-координаторів.
  • Інформація у цих реєстрах буде конфіденційна, доступ матимуть лише медзаклади, які займаються трансплантацією, трансплант-координатори та судмедексперти.
  • Хто такий трансплант-координатор?
  • Це працівник закладу охорони здоров’я, який виявляє потенційного донора, встановлює наявність у Єдиній державній інформаційній системі трансплантації інформації про презумпцію згоди або незгоди на посмертне донорство, організовує вилучення, зберігання й перевезення анатомічних матеріалів людини, взаємодіє із закладами охорони здоров’я, які займаються трансплантацією.
  • До цього часу трансплант-координаторів в Україні не було, а отже, спеціалістів потрібно буде навчати.
  • Хто може жертвувати органи за життя?

За життя жертвувати органи може повнолітня дієздатна людина.

Проте це заборонено вагітним, іноземцям та особам без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, хворим (які страждають на тяжкі психічні розлади або мають захворювання, що можуть передатися реципієнтові), людям, які утримуються в місцях позбавлення волі, а також тим, хто вже раніше надав орган або його частину на трансплантацію.

Якщо я хочу стати донором посмертно, що маю робити?

Для цього потрібно дати письмову згоду або визначити особу, яка може ухвалити таке рішення замість вас після смерті. Важливо! Підписавши одного разу згоду, ви можете в будь-який час змінити думку й оформити презумпцію незгоди. Кожна нова заява автоматично скасовує попереднє рішення.

  1. Якщо ви проти використання своїх органів після смерті, потрібно дати письмову незгоду.
  2. У тих випадках, коли українець не висловив свою волю за життя, тобто не підписав презумпцію згоди/незгоди, про донорство запитуватимуть родичів або особу, яка займається похованням.
  3. Якщо людина підписала презумпцію незгоди чи близькі виступили проти донорства, то ніхто не використовуватиме її анатомічні матеріали.
  4. Посмертно донорами можуть бути всі?

Забороняється бути донорами посмертно дітям-сиротам, ветеранам АТО та ООС, а також тим, особа кого не встановлена. Крім того, не можуть бути використані органи, якщо проти цього виступають правоохоронці, судмедексперт чи суд.

А як шукатимуть донора?

Завдяки системі, яку створять. Пару донор-реципієнт визначатимуть щоразу автоматично, як тільки буде вноситися нова інформація в Єдину систему трансплантації. Коли пошук обрав пару, то інформацію вже не можна оновлювати. Інша справа, якщо донор або реципієнт відмовилися.

Консиліум лікарів може не погодитися на обрану пару, якщо, наприклад, система обрала пару померлий донор і реципієнт. Тоді саме консиліум ухвалює рішення, чи можливо проводити таку операцію. Але кожне рішення та зміна фіксуються в системі й відстежуються.

  • За що можуть покарати лікарів?
  • Терміном до 5 років позбавлення волі каратимуть за вилучення у людини органів з метою трансплантації шляхом примушування або обману.
  • Незаконна торгівля органами каратиметься позбавленням волі на строк від 7 до 10 років.

Источник: https://www.radiosvoboda.org/a/29232727.html

З початку 2020 року в україні запрацює комплексна система трансплантації – верховна рада прийняла зміни до відповідного закону

Законопроект № 2457, який 20 грудня 2019 року прийняла Верховна Рада, запровадить в Україні комплексну систему трансплантації. Це дозволить зберегти багато життів українців без необхідності робити високовартісні операції за кордоном.

Прийнятий закон, що регулює питання трансплантації анатомічних матеріалів людині, не лише гармонізує національне законодавство з міжнародним і знизить зарегульованість процедур, але й автоматизує процеси завдяки поступовому запровадженню Єдиної державної інформаційної системи трансплантації органів і тканин.

З початку 2020 року в Україні розпочнуть проводити операції з трансплантації органів, які раніше відбувались за кордоном і потребували значних державних коштів.

Трансплантацією матимуть право займатись заклади, які відповідають критеріям і матимуть ліцензію на медичну практику за спеціальністю «трансплантологія», без необхідності долати бюрократичні перешкоди, щоб потрапити в переліки чи постанови для права здійснювати трансплантацію.

Розглядається можливість залучення фахівців з інших закладів охорони для діагностики смерті мозку в заклади, де відсутні відповідні фахівці чи обладнання.

«Запровадження саме системи трансплантації в Україні – це значний крок вперед для збереження життя українців. Трансплантацію як метод лікування можна було зробити і раніше, але зараз ми дерегулюємо багато питань, розблоковуємо зарегульованість проведення трансплантації в Україні, яка існувала до того, запроваджуємо автоматизацію.

В Україні для старту цієї системи та проведення операцій достатньо лікарів, які мають необхідні сертифікати на проведення відповідних операцій.

Тож вже з наступного року біля 5 тисяч людей, які на рік потребують таких операцій, зможуть поступово отримати необхідну медичну допомогу в Україні», – сказав заступник міністра охорони здоров’я України Дмитро Коваль.

Для масштабного запровадження системи трансплантації передбачена автоматизація процесів, яку буде реалізовано через використання Єдиної державної інформаційної системи трансплантації (ЄДІСТ).

Наразі завершується комплекс підготовчих процедур для запуску системи: проходить тестування, усунення недоліків, наповнення даними, створення умов для утворення та коректного функціонування реєстрів потенційних донорів кісткового мозку.

Після завершення тестування, орієнтовно з квітня 2020 року, лікарі зможуть користуватися системою в ЄДІСТ в дослідному режимі, а самі операції з трансплантації до цього будуть проводитись в звичайному режимі. Дата запуску системи для обов’язкового використання встановлюється з січня 2021 року.

“Наша мета – не одна чи п’ять операцій, а система, за якої їх можна буде робити сотнями, система, кожен крок якої буде прозорим, зрозумілим і не викликатиме сумнівів у людей.

Адже наступного року у кожного українця з’явиться можливість висловити згоду на донорство і рятувати життя – ми сподіваємося, що наше суспільство підтримає цей всесвітній підхід ,” – каже заступник міністра охорони здоров’я Дмитро Коваль.

Міністерство охорони здоров’я України очікує швидкого підписання Закону Президентом України. Більш детально читайте в попередньому матеріалі тут.

Источник: https://moz.gov.ua/article/news/verhovna-rada-prijnjala-zmini-do-zakonu-pro-transplantaciju-scho-zminjuetsja

Новий закон про референдум чи "освячення анексії Криму" – експерти дали оцінку внесеним змінам

До низки гучних рішень Парламентущодо нових призначень у “крісла” Міністрів та заяви Святослава Вакарчука про складання депутатського мандату, додалося ще одне питання.

See also:  Как выглядит законный запрос гфс

Цього тижня президентом Володимиром Зеленським був поданий як невідкладний проект Закону України “Про народовладдя через всеукраїнський референдум”.

Саме з цього приводу 11 червня відбулася пресконференція “Референдум від президента: чого очікувати від законопроекту”, в ході якої експерти відзначили існуючі в документі “за” і “проти”. Подробиці дізнавалися Знай.ua.   

Чи не “відіжмуть” офіційно Крим і частину Донбасу?

Як підкреслюють експерти, востаннє закон про всеукраїнський референдум змінювався ще за часів одіозного Віктора Януковича – у 2012 році в останній день роботи Верховної Ради того скликання.

Тоді були допущені не тільки порушення процедури, а ще й скасовані, відповідно, місцеві референдуми та затверджено абсурдний формат з низкою дискримінаційних положень: він дозволяв приймати чи скасовувати закони та навіть змінювати Конституцію.  

Весь цей час всеукраїнська коаліція громадських організацій боролася за скасування цього закону, чого вдалося досягти у 2018 році – попередній Конституційний Суд України визнав його неконституційним. Проте, нового закону поки ухвалено не було.

“Насправді, референдум може бути як інструментом народовладдя, так і утвердження диктатури – в історії було дуже багато випадків, коли у такий спосіб затверджувалися диктаторські режими.

Все залежить від того, як виписаний закон: який предмет референдуму він допускає, які процедури встановлені щодо ініціювання референдуму, агітації “за” чи “проти”, підрахунку голосів, контролю з боку суспільства тощо.

Я, особисто, не бачу підстав проведення референдуму в Україні у найближчий період, але якісний закон про референдум має бути прийнятий – до того, коли, дійсно, в країні назріє причина для його проведення”, – зазначає голова Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко.

Верховна Рада – фото Знай.ua

Питання, що можуть бути винесені на референдум, мають бути загально-національного характеру.

“В статті 4-й написано, що у нас допускається референдум щодо зміни територій – це викликало багато тез, що це може бути освячення анексії Криму чи відрізання непідконтрольної частини Донецької і Луганської областей.

Однак, тут референдум не є самодостатнім процесом прийняття цього рішення, а є кінцевим етапом дуже довгої процедури, яка відповідає міжнародним стандартам: має бути міжнародна угода, ратифікацію про яку має прийняти Парламент і лише після того закон про ратифікацію виноситься на схвалення всеукраїнського референдуму.

Тож це, навпаки, виступає запобіжником”, – відзначає співголова Ради Коаліції Реанімаційний Пакет Реформ Юлія Кириченко. 

У розробленому проекті громадські організації виведені на один рівень з представниками політичних партій – тепер вони можуть бути в числі “прихильників-опонентів” питання, що важливо при формуванні комісії референдуму.

Зеленський у Раді, фото Знай.uа

Хто фінансуватиме?

Щодо фінансування агітації, то прописані норми унеможливлюють надання коштів іноземними громадянами та державами – у якості контролюючих органів цього питання призначено Національну агенцію з питань запобігання корупції та Центральну виборчу комісію. Втім, за словами експертів, має бути врахована ще одна сторона фінансового питання.   

“Ми сформували окремий додаток, якого немає у Виборчому Законодавстві: намагалися нівелювати агітацію до набуття статусу ініціативної групи.

Агітація за збір підписів так само має бути максимально прозорою, щоб жодні “треті сторони” не мали можливість в тіньовий спосіб фінансувати навіть збір підписів.

Цей термін буде досить короткий і складатиме всього 60 днів”, – підкреслює голова правління Громадянської мережі ОПОРА Ольга Айвазовська.       

Референдум – ілюстративний матеріал, Спутник

Організація самого референдуму, згідно наданим змінам, має фінансуватися виключно за державні кошти. А, взявши лише кількість комісій, яка дорівнюватиме близько 30 тисячам, виходить досить кругленька сума.

“Це дуже дороге задоволення – на організацію референдуму знадобиться близько 2 млрд грн. При чому, має бути обґрунтування, що це, дійсно, народна ініціатива загально-національного значення”, – наголошує Ольга Айвазовська.  

Серед запропонованих змін є обмеження кількості питань – згідно з проектом Закону, на референдум може бути винесене лише 1 питання.

Закон встановив кворум для проведення – будь-який референдум вважається тим, що відбувся, якщо прийшло щонайменше 50 % виборців, відповідно до Державного реєстру виборців. Проте, ці аспекти вже викликають чимало критичних коментарів у соціумі.

Тож про подальший розвиток подій читайте на порталі Знай.ua.

Источник: https://my.ua/news/cluster/2020-06-11-novii-zakon-pro-referendum-chi-osviachennia-aneksiyi-krimu-eksperti-dali-otsinku-vnesenim-zminam

Прийнято новий Закон про трансплантацію – European Business Association

23/ 05/ 2018

За інформацією з офіційного порталу ВРУ був прийнятий новий Закон України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині» (далі – «Закон»). Закон набуває чинності з 1 січня 2019 року.

Закон розроблений на основі законопроекту № 2386а-1 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров’я та трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині». Наразі можна ознайомитись з текстом законопроекту до другого читання 30.03.2018.

Слід наголосити, що Закон не поширюється на донорство крові та її компонентів, трансплантацію статевих залоз, репродуктивних клітин та живих ембріонів, аутотрансплантацію, імплантацію, діяльність банків пуповинної крові, вилучення анатомічних матеріалів для діагностичних та наукових досліджень та виготовлення біоімплантатів та ксеноімплантатів.

Відповідно до Закону створюється Єдина державна інформаційна система трансплантації – електронна автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для обробки інформації та здійснення автоматизованого об’єктивного і неупередженого розподілу анатомічних матеріалів людини, визначення пари донор-реципієнт.

Так, до системи вноситься інформація щодо згоди або незгоди бути донором. Пошук пари донор-реципієнт здійснюється автоматично під час кожного внесення відомостей щодо живого донора, реципієнта або анатомічних матеріалів людини.

  • Вказана система повинна містити набір мінімальних відомостей з обмеженим доступом про донорів, реципієнтів, характеристику анатомічних матеріалів, та складається з таких реєстрів:
  • 1) реєстр волевиявлення особи про надання згоди або незгоди на посмертне донорство, або призначення нею повноважного представника;
  • 2) реєстр волевиявлення особи, яка надала згоду на вилучення анатомічних матеріалів для трансплантації та/або виготовлення біоімплантатів з тіла померлої особи, яку вона представляє;
  • 3) реєстр анатомічних матеріалів людини, призначених для трансплантації та/або виготовлення біоімплантатів;
  • 4) реєстр живих донорів;
  • 5) реєстр живих донорів гемопоетичних стовбурових клітин;
  • 6) реєстр реципієнтів;
  • 7) реєстр осіб з трансплантованим анатомічним матеріалом;
  • 8) реєстр закладів охорони здоров’я, що надають медичну допомогу із застосуванням трансплантації та/або здійснюють діяльність, пов’язану з трансплантацією, та інших суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність, пов’язану з трансплантацією;

9) реєстр трансплант-координаторів. Це працівники закладу охорони здоров’я, що займаються діяльністю, спрямованою на забезпечення отримання анатомічних матеріалів людини та надання їх для подальшої трансплантації та/або виготовлення біоімплантатів.

  1. Доступ до конфіденційної інформації про фізичну особу, що міститься у цій системі трансплантації, надається трансплант-координаторам, посадовим особам КМУ та судово-медичним експертам, але до окремих реєстрів.
  2. Трансплант-координатором є працівник закладу охорони здоров’я, який по суті є посередник між основними суб’єктами трансплантації та забезпечує отримання згоди на трансплантацію, введення відповідної інформації до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації та організацію проведення трансплантації.
  3. Крім впровадження системи трансплантації, суттєво змінюються умови донорства та трансплантації у живих та померлих осіб.

В основі положень Закону лежить презумпція незгоди. Відповідно до неї кожна повнолітня дієздатна особа може дати письмову згоду (або незгоду) стати донором після своєї смерті, а також має право призначити повноважного представника, який після смерті цієї особи надасть таку згоду.

Якщо померла особа не висловила згоди або незгоди та не призначила повноважного представника, трансплант-координатор запитує згоду у другого з подружжя або у одного з близьких родичів цієї особи (діти, батьки, рідні брати та сестри), який є доступним для запитання та письмового засвідчення. У випадку їхньої відсутності – у особи, яка зобов’язалася поховати померлу.

При цьому забороняється вилучення анатомічних матеріалів у померлих осіб, які належать до категорії дітей-сиріт, недієздатних осіб, невстановлених осіб та учасників АТО.

Щодо вилучення анатомічних матеріалів у живого донора, то вилучення можливе у разі родинного або перехресного донорства, за винятком анатомічних матеріалів, здатних до регенерації.

Для цього необхідна добровільна та усвідомлена письмова згода.

Також встановлюється перелік осіб, що не можуть бути живими донорами (вагітні, іноземці та особи без громадянства, особи у місцях позбавлення волі та інші).

Важливо зазначити, що особа у будь-який час може відмовитись від наданої раніше згоди бути донором, подавши нову заяву.

Новий Закон також вносить низку змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я, зокрема, щодо визначення незворотної смерті людини та припинення активних заходів щодо підтримання життя пацієнта, Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про поховання та похоронну справу».

До Кримінального кодексу України вносяться зміни, що посилюють покарання. Вилучення у людини шляхом примушування або обману її анатомічних матеріалів з метою трансплантації буде каратись позбавленням волі на більший строк – до п’яти років. Такі дії, вчинені щодо особи в безпорадному стані або в матеріальній чи іншій залежності від винного, – на строк від п’яти до семи років.

В цілому, положення Закону спрямовані на зниження рівня смертності серед осіб, які могли б вижити за умов трансплантації органів від померлих донорів, впровадження умов і порядку трансплантації як спеціального методу лікування, зважаючи на успішний досвід його застосування у інших країнах.

Зв’язатися з автором: Зоя Заміховська, юрист ЮК “Правовий Альянс”, zamikhovska@l-a.com.ua

Источник: https://eba.com.ua/pryjnyato-novyj-zakon-pro-transplantatsiyu/

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*