Перемога у майже трирічній боротьбі щодо скасування незаконного арешту банківського рахунку (постанова київського апеляційного господарського суду у справі № 21/698, судді дикунська с. я., алданова о. о., скрипка і. м.)

Перемога у майже трирічній боротьбі  щодо скасування незаконного  арешту банківського рахунку (постанова Київського апеляційного господарського суду у справі № 21/698, судді Дикунська С. Я., Алданова О. О., Скрипка І. М.)
«Суд утворюється, реорганізовується і
ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України
Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя
»частина друга статті 125. Конституції
України

   
   Не указом-унітазом,
а ЗАКОНОМ!!! З А К О Н О М!!!

   27 лютого 2019
року через канцелярію Верховного суду зареєстровано адміністративний позов щодо
визнання нечинними указів президента кучми і порошенка про утворення
апеляційних і адміністративних судів.

Перемога у майже трирічній боротьбі  щодо скасування незаконного  арешту банківського рахунку (постанова Київського апеляційного господарського суду у справі № 21/698, судді Дикунська С. Я., Алданова О. О., Скрипка І. М.)

  •    Публікуємо зміст
    заяви:
  • До Касаційного
    адміністративного суду
  • у складі
    Верховного суду

вул.
Московська, 8, корп. 5, м. Київ, 01029
,

  1. Скаржники –  Законні представники
    неповнолітнього :
  2.                             Представники скаржників
    за довіреністю:
  3. Відповідачі :   Президенти України

                         
1
. Кучма Леонід
Данилович
(19.07.1994-23.01.2005)

                         
2
. Порошенко
Петро Олексійович
( з 07.06.2014 р.)   

                                           адреса  Адміністрації  Президента України:

                                                           
вул. Банкова, 11 01220, м. Київ

Заявники/позивачі звільнені
від сплати
судового збору
згідно п.7 ст.5

      Закону України від 08.07. 2011
р.
№ 3674-VI “Про
судовий збір”

АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПОЗОВ

про встановлення
законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили указів
Президента України від
16.11.2004 р. № 1417/2004,
 від 29.12.2017 р. № 455/2017, від 29.12.2017 р.
№ 452/2017

       Згідно законодавства України,
а саме, згідно ст. 1 чинного Закону України 
«Про громадянство України» від 18.01.2001  № 2235-III, ми,
є законними представниками дитини до досягнення особою віку 18 років.

       Керуючись Сімейним кодексом України,
згідно якого «якщо дитина не може самостійно здійснювати свої права, ці права
здійснюють батьки» (ст. 14), в інтересах неповнолітньої дитини, на підставі частини
першої і другої статті 55.

Конституції України, звертаємось до Верховного суду
як найвищої інстанції в системі судоустрою України (згідно положень статті 17
Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), за відновленням грубо
порушених конституційних прав і свобод, адже вважаємо такими, що не мають
законної сили (легітимності) рішення, ухвалені 
в адміністративному провадженні
№ 804/3539/17, які, на нашу думку, були прийняті з грубим порушенням не
тільки процесуального, а й матеріального права, а саме судами, створеними в незаконний
спосіб:

  •         – Дніпропетровським окружним
    адміністративним судом (код ЄДРПОУ: 34824364),
  •         – Дніпропетровським апеляційним
    адміністративним судом (код ЄДРПОУ: 34513210) і
  •         – Третім апеляційним адміністративним
    судом (код ЄДРПОУ: 42268164).

        Відповідно до ч. 1 ст. 56 Кодексу
адміністративного судочинства України права, свободи та інтереси малолітніх та
неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна
процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді
їх законні представники – батьки.

        Ми,
позивачі, на виконання п.11 ч.5 ст. 160 КАС України підтверджуємо, що нами не
подано іншого позову до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих
самих підстав.

       Згідно ст. 5 КАС України кожна
особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного
суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних
повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним
нормативно-правового акта чи окремих його положень (п.1 ч.1 ст.5 КАС України).

     Захист
порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може
здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і
забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина,
інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку
суб’єктів владних повноважень (ч.2 ст. 5 КАС України).

     До
суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом
надано таке право (ч. 3 ст. 5 КАС України).

     Ніхто
не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному
цим Кодексом порядку (ч. 5 ст. 5 КАС України ).

    На
підставі 
п. 10 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція
адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах,
зокрема:  спорах
щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування,
обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб.

     Позивачі  звертались за захистом прав в інтересах  неповнолітнього сина, відповідно до Закону України
від 18.01.2001 р. № 2235-III «Про громадянство України», а саме,
згідно ст.

26 зазначеного Закону щодо оскарження рішень з питання
громадянства  у встановленому законом
порядку до суду, та згідно ст.

27 щодо оскарження у судовому та
адміністративному порядку  дій/бездіяльності
посадових і службових осіб, які порушують порядок та строки розгляду справ про
громадянство і виконання рішень з питань громадянства до Дніпропетровського адміністративного
суду – з адміністративним позовом (адміністративна справа № 804/3539/17) до  Чечелівського районного відділу в місті
Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській
області та Головного управління Державної міграційної служби в
Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити
дії.

     Постановою Дніпропетровського окружного
адміністративного суду
від 06
листопада 2017 р.
наші позовні вимоги по справі 
804/3539/17 
задоволено повністю.

     Відповідач, не
погодившись з вищезазначеним рішенням суду, подав апеляційну скаргу на рішення
суду першої інстанції.

     Згідно Ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду (в
якій зазначено, що Ухвала оскарженню не підлягає) від 07 лютого 2018 р. у складі колегії суддів: головуючого судді –
Баранник Н.П., суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.

, за результатами ознайомлення
з матеріалами адміністративної справи та апеляційною скаргою  Головного
управління Державної міграційної служби в
Дніпропетровській  області  на постанову Дніпропетровського
окружного адміністративного суду від 06 листопада 2017 р.

у справі №
804/3539/17 за адміністративним позовом  в інтересах неповнолітнього
сина до  Чечелівського районного відділу в місті Дніпрі Головного
управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, Головного
управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській
області  про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, було
відкрито апеляційне провадження.

     Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2018 р.

Источник: https://bagnetnacii.blogspot.com/2019/02/125.html

Тема 13. Виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду. – Полина рак гор

1. Виконавче провадження – завершальна стадія судового господарського процесу. Виконання судових рішень – це самостійний, особливий інститут процесуального права. Згідно зі ст.

115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду є обов язковими на всій території України і виконуються в порядку, передбаченому розділом XIV Господарського процесуального кодексу України та Законом України «Про виконавче провадження».

Виконання судових рішень як самостійне і важливе процесуальне провадження з реалізації прав сторін (підтверджених відповідним рішенням, має свої етапи: порушення виконавчого провадження; добровільне та примусове виконання; поворот виконання; припинення виконавчого провадження.

Учасниками процесуальних правовідносин у виконавчому провадженні є: суд, судді, державний виконавець; сторони у справі (стягував і боржник)та їх представники; інші особи, що беруть участь у справі; особи, у яких знаходиться майно або грошові суми боржника; особи, які сприяють виконанню рішень: поняті, охоронці майна, експерти, перекладачі, представники органів внутрішніх справ тощо. Стягувачем у виконавчому провадженні є сторона, на користь якої провадиться стягнення. Як правило, стягувачем є позивач, але ним може стати і відповідач, зокрема, якщо в позові позивачу відмовлено і з нього стягуються судові витрати на користь відповідача. Стягувачем може бути і третя особа із самостійними вимогами на предмет спору, якщо її вимоги судом задоволені. Боржник – це особа, яка зобов язана виконати на користь стягувача дії, підтверджені рішенням суду. У виконавчому провадженні сторони можуть діяти особисто або через представників.

Набрання рішенням, ухвалою, постановою законної сили означає, що наявність чи відсутність прав і фактів, які лежать в їх основі, встановлено судом остаточно, і ці встановлені судом права підлягають безперечному виконанню за вимогою уповноважених осіб. Рішення, ухвала, постанова господарського суду , що набрали законної сили, набувають таких правових наслідків, як неспростовність, виключність, преюдиційність , здійсненність і обов язковість для всіх підприємств, організацій, установ, посадових осіб і громадян. 

2. Наказ господарського суду. Відповідно до ст. 116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили. Накази про стягнення державного мита надсилаються до місцевих органів державної податкової служби. Накази видаються стягувачеві або надсилаються йому рекомендованим чи цінним листом. У разі повного або часткового задоволення первісного і зустрічного позовів накази про стягнення грошових сум видаються окремо по кожному позову. Якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів, або проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях, видаються накази із зазначенням тієї частини судового рішення, яка підлягає виконанню за даним наказом. Наказ видається на виконання не тільки рішення, а й ухвали чи постанови господарського суду, наприклад, при винесенні ухвали про залишення позову без розгляду та повернення державного мита з бюджету (ч. 2 ст. 81 ГПК України) або постанови апеляційної інстанції щодо розподілу між сторонами судових витрат у разі скасування чи зміни рішення (п. 10 ч. 2 ст. 105 ГПК України). Статтею 117 ГПК України визначено порядок оформлення наказу господарського суду. Зокрема, у п. 1 цієї статті вказано, що наказ має відповідати до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження». Господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні вбо видачі, чи визнати наказ там, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом. Господарський суд розглядає заяву в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і виносить ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви господарський суд має право своєю ухвалою зупинити стягнення за наказом, а також витребувати наказ. Господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі, якщо його було видано помилково або якщо обов язок боржника відсутній повністю чи частково у зв язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким наказом уже відбулося повністю або частково, господарський суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом. Ухвала господарського суду за результатами розгляду заяви надсилається стягувачеві і боржнику у п ятиденний строк з дня її винесення. Ухвала може бути оскаржена у порядку, встановленому ГПК України. Законодавством установлена виконавча давність. Згідно ст. 118 ГПК України, виданий стягувачеві наказ може бути пред явлений до виконання не пізніше трьох років з дня прийняття рішення, ухвали, постанови або закінчення строку, встановленого у разі відстрочки виконання судового рішення або після винесення ухвали про поновлення пропущеного строку для пред явлення наказу до виконання. У цей строк не зараховується час, на який виконання судового рішення було зупинено. У разі пропуску строку для пред явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено. Заява про відновлення пропущеного строку подається до господарського суду, який прийняв судове рішення. Заява розглядається у засіданні господарського суду, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач і боржник. Неявка боржника і стягувача у судове засідання не є перешкодою для розгляду заяви. За результатами розгляду заяви виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві і боржнику. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому ГПК України порядку. Визнаючи наказ господарського суду одним із основних процесуальних документів, законодавець передбачає у ст. 120 ГПК України порядок його відновлення у разі втрати. У такому випадку господарський суд може видати дублікат наказу, якщо стягував або державний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред явлення наказу до виконання. Про видачу дублікату наказу виноситься ухвала.

До заяви про видачу дублікату наказу мають бути додані: довідка установи банку, державного виконавця чи органу зв язку про втрату наказу; при втраті наказу стягувачем – довідка стягувача , підписана керівником чи заступником керівника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації, що наказ втрачено і до виконання не пред явлено. 

3. Відповідальність за ухилення від виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду. Одним із важливих чинників виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду є їх обов язковість для підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також для посадових осіб. З метою запобігання виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду чинне законодавство передбачає відповідальність за ухилення від виконання підприємством, установою чи організацією, яким ці документи або наказ пред явлені до виконання. Згідно з п. 5 ст. 83 ГПК України господарський суд має право стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених судом на сторону. Про стягнення штрафу виноситься ухвала. Встановлена відповідальність стосується підприємств, установ, організацій, які є сторонами у справі у випадку, якщо вони не виконують вимоги господарського суду, встановлені ним у процесі підготовки розгляду справи відповідно до ст. 65 ГПК України, або в процесі розгляду справи відповідно до ст.ст. 38, 66 ГПК України. Відповідальність може покладатися на сторону в справі за ухилення від виконання рішення, ухвали, постанови лише винесених за результатами розгляду справи. Під ухиленням від виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду на практиці виступають такі дії чи бездіяльність, які свідчать про свідоме небажання виконати рішення, постановлені судом у межах його повноважень. Доказами ухилення у вигляді дій можуть бути, зокрема, лист установи банку чи податкової інспекції про відмову від виконання наказу господарського суду, виконання його рішення, письмова відмова підприємства, установи чи організації від виконання покладеного на нього господарським судом обов язку (наприклад, подання документів). Доказами ухилення від виконання у вигляді бездіяльності можуть бути залишення без виконання наказів чи рішень господарського суду, якими підприємство, установа, організація зобов язуються здійснити певні дії. Відсутність відповіді підприємства, установи чи організації, до яких звернені вимоги, про їх виконання не є доказом їх ухилення від виконання цих вимог. Передбачена п. 5 ст. 83 ГПК України відповідальність може бути застосована лише у випадку точного встановлення факту невиконання визначених господарським судом вимог, який підтверджується відповідним чином.

See also:  Дуже просто про революційний земельний закон - protocol

Притягнення сторони до зазначеної відповідальності не звільняє сторону від обов язку виконати дії, покладені господарським судом на сторону.

Якщо сторона і після притягнення до відповідальності продовжує ухилятися від виконання законних вимог господарського суду, то він має право знову вирішити питання про застосування відповідальності.

У кожному випадку стягнення штрафу господарський суд виносить відповідну ухвалу, яка може встановлювати конкретний строк виконання покладеного на сторону обов язку. 

4. Відстрочка або розстрочка виконання судового рішення. Зупинення виконання судового рішення. Поворот виконання рішення, постанови. Статтею 121 ГПК України передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора або його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання. При відстрочці або розстрочці виконання рішення, ухвали, постанови господарський суд на загальних підставах може вжити заходів до забезпечення позову. Про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку. В необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю. Мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу. Відповідно до ст. 121-1 ГПК України, суд касаційної інстанції за заявою сторони чи поданням прокурора або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації. Про зупинення виконання судового рішення виноситься ухвала.

Після закінчення перегляду оскарженого судового рішення господарський суд може поновити виконання судового рішення, про що виноситься ухвала.

Источник: https://www.sites.google.com/site/polinarakgor/yurydychna-osvita/gospodarske-pravo/gospodarske-prcesualne-pravo/tezi-lekcij-z-navcalnoie-disciplini-gospodarske-procesualne-pravo-/vikonanna-risen-uhval-postanov-gospodarskogo-sudu

Щодо накладення арешту на рахунки спеціального призначення (для отримання пенсії)

Постанова КЦС ВС від 03 жовтня 2019 року справа № 642/6675/18

Відповідно до положень частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом.

Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Частинами першою-третьою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт.

Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

  • Відповідно до пункту 1 частини четвертої статі 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
  • Відповідно до статті 68 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.
  • Про звернення стягнення на заробітну плату виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі — підприємцю, які виплачують боржнику заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

Згідно з частиною першою статті 69 Закону України «Про виконавче провадження» підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи — підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо такий строк не встановлено, — до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи — підприємці щомісяця надсилають виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України.

See also:  Легализация теневых доходов - главное о новом законопроекте

Відповідно до частини другої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» з пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру на утримання членів сім`ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств, установ і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у зв`язку із смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках.

Відповідно до частини другої статті 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру: на утримання членів сім`ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у зв`язку зі смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках. З усіх інших видів стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії.

Статтею 46 Конституцією України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Конституційний Суд України у своєму рішенні № 25рп/2009 від 7 жовтня 2009 року зазначив, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел та забезпечується статтями 7, 22, 46, 58, 68 Конституції України.

А саме, кожний громадянин має право на соціальний захист, що включає право на пенсійне забезпечення і всі застраховані особи є рівноправними щодо отримання пенсійних виплат. Конституційні права і свободи громадянина України гарантуються і не можуть бути скасовані.

  1. Норми статті 41 Конституції України встановлюють принцип непорушності права приватної власності.
  2. Таким чином колегія суддів доходить висновку, що доводи касаційної скарги про те, що законодавством не заборонено державному виконавцю накладати арешт на рахунок боржника на який надходять пенсійні виплати є безпідставними, так як чинним законодавством передбачений окремий порядок здійснення таких відрахувань, а тому суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що арешт пенсійних коштів особи, після вирахування з неї сум аліментів за судовим рішенням, позбавляє її джерел до існування та порушує її право на соціальний захист.
  3. Крім того Верховний Суд звертає увагу на ту обставину, що відповідно до пункту 1 частини четвертої статі 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Источник: https://www.uk-legal.od.ua/shhodo-nakladennya-areshtu-na-rakhunki-spe/

Арешт рахунків по яких йдуть виплати на заробітну плату — Адвокатське бюро "Герасько и партнери"

Чи може Державна виконавча служба арештовувати рахунки, по яких йдуть виплати на заробітну плату, соціальному страхуванню? 

 Відповідно до ч.2 ст.57 Закону України  «Про виконавче провадження»  арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

  • –         винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;
  • –         винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;
  • –           винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;
  • –          проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

На практиці трапляються випадки, коли такий арешт накладається на рахунки, які призначені для виплати заробітної плати, соціальних  виплат, що, як наслідок, призводить до неможливості виплати установами, організаціями відповідних виплат особам, які мають на це право. В такому випадку виникає питання про порушення прав таких осіб в зв’язку з діями Державної виконавчої служби.

По-перше,  право на отримання заробітної плати та соціальних виплат гарантуються Конституцією України (далі – КУ). Так, ст. 43 КУ  вказує, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ст.

46 КУ  громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

         Відповідно до ст.

24 Закону України  «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Кодекс законів про працю у ч.5 ст.97 зазначає, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Зважаючи на те, що як наслідок нехтуються права осіб на отримання заробітної плати, соціальних виплат, необхідно оскаржувати дії Державної виконавчої служби. Розглянемо для прикладу  деякі з таких скарг.

Так, до Господарського суду Івано – Франківської області зі скаргою на дії Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГУЮ в Івано-Франківській області звернулося комунальне підприємство “Водотеплосервіс” Калуської міської ради, просячи визнати недійсною постанову про накладення арешту на кошти боржника від 17.01.13 р. та зобов’язати  зняти арешт з рахунків: №2604746993003 у ПАТ “Банк “Київська Русь”,  м. Київ, №26039301260 та №26038302260 в Івано-Франківському обласному управлінні Ощадбанку, №26001301102534  КП “Водотеплосервіс”  у ПАБ “Банк”Форум” .

Скарга підприємства була мотивована тим, що державним виконавцем неправомірно накладено арешт на його рахунки, оскільки  ці рахунки зі спеціальним режимом використання і не можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів та на стягнення боргу на підставі виконавчих документів.

При цьому, господарський суд визнав частково недійсною постанову від 17.01.13 р.

в частині накладення арешту на кошти боржника, які містяться на двох рахунках зі спеціальним режимом використання, оскільки арешт таких рахунків (зі спеціальним використанням) порушує права та охоронювані законом інтереси боржника та суперечить чинному законодавству.

  Суд   керувався  тим, що рахунок відкритий на виконання Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням” та використовується підприємством для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам, тому він є  рахунком зі спеціальним режимом, а також  положенням про те, що страхові кошти, зараховані на окремий рахунок, не можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів, на стягнення на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до закону.

Наведемо ще один приклад. Рішенням господарського суду Житомирської області від 10.11.2011р.

було стягнуто з  Комунального підприємства “Житомиртеплокомуненерго” Житомирської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”  – 8016842,85 грн.

боргу, 145832,65 грн. 3% річних, 438067,75 грн. пені, 26380,02 грн. інфляційних,  951206,20 грн. 7% штрафу, 64379,94 грн. судового збору.

Источник: http://www.personal-advokat.com.ua/stati/27-areshtrakhunkiv.html

Правовая позиция, высказанная Верховным Судом Украины в постановлении от 21 января 2015 по делу № 6-214цс14 прерывание сроков иковой давност

  • П О С Т А Н О В А
  • ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
  • 21 січня 2015 року                                                                                           м. Київ
  • Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г.,
суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,
Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,-
  1. розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року,
  2. в с т а н о в и л а:
  3. У березні 2013 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ «КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Зазначало, що 22 грудня 2005 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 було укладено договір кредиту НОМЕР_1, за умовами якого останній отримав грошові кошти в сумі 1 953 грн 90 коп. строком на 12 місяців зі сплатою 25,08 % річних із кінцевим терміном повернення до 22 грудня 2006 року.

Посилаючись на те, що відповідач своїх зобов’язань повернути кредит не виконав, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 1 953 грн 90 коп. заборгованості за кредитом, 9 631 грн 14 коп. відсотків за користування ним, 17 821 грн 08 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов’язання та 1 970 грн 31 коп. штрафу, а всього 31 376 грн 43 коп.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 березня 2013 року в задоволенні позову ПАТ «КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2013 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «КБ «ПриватБанк» задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ  «КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом у сумі 31 376 грн 43 коп.; вирішено питання про розподіл судових витрат.

  • Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року рішення апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2013 року скасовано, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 березня 2013 року залишено в силі.
  • У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від    26 березня 2014 року ПАТ «КБ «ПриватБанк» порушує питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та прийняття нового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: частини другої статті 264 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).
  • Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ПАТ «КБ «ПриватБанк» посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2014 року.
  • ПАТ «КБ «ПриватБанк» указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування зазначених норм матеріального права щодо переривання строку позовної давності, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданому для прикладу судовому рішенні, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
  • Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ПАТ «КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
  • Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
  • За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
See also:  Норми конституції україни є нормами прямої дії, тому, виходячи з ч.3 ст. 46 конституції україни, розмір пенсії не може бути меншим, ніж прожитковий мінімум, встановлений законом (справа № к/9991/5000/11, 20.08.15)

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 22 грудня 2005 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 було укладено договір кредиту НОМЕР_1, за умовами якого банк надав позичальнику споживчий кредит у сумі 1 953 грн 90 коп.

строком на 12 місяців зі сплатою 25,08 % річних із кінцевим терміном повернення до 22 грудня 2006 року. Позичальник погодився із запропонованими банком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) (а.с. 5), подав до банку заяву позичальника.

ОСОБА_1 отримав кредитні кошти шляхом перерахування їх на розрахунковий рахунок для повного розрахунку за товар та сплати комісії банку, користувався кредитними коштами, однак жодного платежу за графіком повернення коштів не здійснив.

У зв’язку невиконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору станом на 31 січня 2013 року утворилась заборгованість у сумі 31 376 грн 43 коп., з яких: 1 953 грн 90 коп. – заборгованість за кредитом; 9 631 грн 14 коп. – заборгованість за відсотками за користування кредитом; 17 821 грн 08 коп.

– пеня за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором; а також штрафи відповідно до пункту 5.3 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн – штраф (фіксована частина) та 1 470 грн 31 коп. – штраф (процентна складова).

Згідно з підпунктом 5.5 договору терміни позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування ним, винагороди, неустойки встановлені сторонами у п’ять років.

13 жовтня 2009 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЗАТ «КБ «ПриватБанк» 7 453 грн 70 коп. заборгованості за кредитним договором.

  1. 16 листопада 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про скасування цього наказу, посилаючись на те, що ніяких договірних відносин між ним і банком не існує.
  2. Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 листопада 2009 року вищезазначений судовий наказ скасовано.
  3. Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові ПАТ «КБ «ПриватБанк», суд касаційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції дійшов правильного й обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог із підстав, передбачених частиною четвертою статті 267 ЦК України.
  4. Разом із тим у іншій справі, яка виникла з подібних правовідносин за аналогічних обставин, суд касаційної інстанції в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2014 року на підставі статті 264 ЦК України дійшов висновку про переривання перебігу позовної давності у зв’язку з видачею судового наказу про стягнення заборгованості за кредитним договором.
  5. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
  6. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
  7. Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк згідно з вказівками закону та договору.
  8. Відповідно до укладеного між сторонами договору та статей 1049, 1050 та 1054 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути кредит та сплатити проценти.
  9. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
  10. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Частинами першою, п’ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

  • Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
  • Частиною другою статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
  • Судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.
  • Ураховуючи те, що судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг строку позовної давності.
  • Отже, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
  • Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
  • п о с т а н о в и л а :
  • Заяву публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
  • Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
  • кримінальних справ від 26 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
  • Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий                                                                                                         А.Г.Ярема

  1. Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 21 січня 2015 року у справі  № 6-214цс14
  2. Частиною другою статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
  3. Судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.
  4. Ураховуючи те, що судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг строку позовної давності.

С уважением,
Руководитель проекта
Бюро помощи по кредитам в Украине

Николай Паламарчук

тел. моб.+38 050 250-04-71
тел. раб.+38 044 384-34-07
E-mail: nls-info@ukr.net

Источник: http://problemkredit.at.ua/publ/sudebnye_instancii/sudy_ukrainy/pravovaja_pozicija_vyskazannaja_verkhovnym_sudom_ukrainy_v_postanovlenii_ot_21_janvarja_2015_po_delu_6_214cs14_preryvanie_srokov_ikovoj_davnost/10-1-0-295

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*