Президент зеленський підписав закон про відтермінування запровадження інституту кримінального проступку

Cеред науковців України давно ведуться дискусії про необхідність реформи кримінальної юстиції та її можливі напрямки. У 2001 році було прийнято новий Кримінальний кодекс, але до цього часу не змінено основ кримінального процесу та не побудовано нової системи органів кримінальної юстиції.

А розробка і прийняття нового кримінального закону здійснювалася без належного врахування положень іншої складової системи «карального права» України – права адміністративних правопорушень.

Члени Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (дорадчого органу при Президентові України) із самого початку її існування (2005 року) заявили про пріоритетність побудови демократичної системи кримінальної юстиції.

Ця діяльність повинна, на їх думку, засновуватися на принципі системності і включати в себе комплексну і взаємопов’язану зміну трьох складових: кримінальне право > кримінальний процес > інституційна побудова органів досудового слідства та інших органів, які забезпечують правопорядок.

Однією із важливих змін у сфері кримінального права, яка передбачена у розробленому Національною комісією проекті Концепції державної політики у сфері кримінальної юстиції, є запровадження інституту кримінального проступку.

Заплановано, що кримінальний проступок і злочин в майбутньому стануть різновидами кримінального правопорушення. Створення кримінальних проступків має стати важливим етапом в гуманізації кримінального права.

Адже кримінальними проступками стануть не лише деякі адміністративні проступки, а й нинішні найменш тяжкі злочини.

Одночасно про необхідність запровадження кримінальних проступків заявляють члени робочої групи Центру політико-правових реформ з реформування адміністративної відповідальності (відомі вітчизняні представники адміністративно-правової науки). Про це свідчать положення розробленого Центром проекту Концепції реформування інституту адміністративної відповідальності.

Реалізація положень зазначених проектів Концепцій в частині кримінальних проступків дозволить, на нашу думку, вирішити ті питання, на які не було дано відповіді у 2001 році. Для цього, в першу чергу, адміністративна відповідальність має бути «очищена» як за своїм змістом, так і за формою її застосування.

Необхідно зазначити кілька напрямків для такого «очищення»:

  • а) адміністративними можуть вважатися лише ті делікти, які завдають суспільної шкоди у певній сфері державного управління. На цій основі немає підстав визнавати адміністративними такі проступки як дрібну крадіжку, дрібне хуліганство, розпиття спиртних напоїв в громадському місці тощо, оскільки вони не стосуються державного управління;
  • б) адміністративні стягнення мають застосовувати лише органи публічної адміністрації або уповноважені ними на підставі закону фізичні чи юридичні особи. Суди як органи судової влади повинні здійснювати судочинство, а не виконувати функції органу виконавчої влади щодо притягнення до відповідальності за адміністративні проступки. Вони вправі лише переглядати у порядку адміністративного судочинства рішення органів публічної адміністрації про накладення адміністративних стягнень;
  • в) адміністративні стягнення не повинні мати кримінально-правових ознак. Конфіскація, виправні роботи та арешт надалі не можуть вважатися адміністративними санкціями. Європейський Суд з прав людини на підставі вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вивів поняття справи про кримінальне обвинувачення, якому має відповідати українське законодавство. Такими будуть справи, в яких йдеться про застосування окремих нинішніх адміністративних стягнень (конфіскації майна, виправних робіт, короткострокового арешту тощо);
  • г) процедура притягнення до відповідальності за адміністративні проступки не повинна мати кримінально-правових характеристик. У новій процедурі не знайдеться місця таким заходам примусу як адміністративне затримання, доставлення особи, обшук тощо.

Впровадження кримінальних проступків не є чимось новим ні під кутом зору зарубіжного досвіду, ні під кутом зору історії розвитку вітчизняного кримінального права.

Останнє ґрунтовне дослідження Миколи Хавронюка («Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації») дозволяє зробити висновок, що кримінальне законодавство переважної більшості європейських країн передбачає два та навіть три види кримінально-караних діянь (злочин-проступок-порушення). Отже, в Європі давно дійшли висновку, що у сфері кримінального права не може бути лише одного різновиду караних діянь (злочину) за їх небезпекою для суспільства, ступенем покарання та правовими наслідками для покараної особи.

Дореволюційне кримінальне право Російської імперії, яке діяло на частині території нинішньої України, розвивалося у контексті європейських традицій кримінального права.

Так, поряд з Кримінальним уложенням також існувало Уложення про покарання, які накладаються мировими суддями від 1885 року.

Саме Уложення про покарання передбачало відповідальність за проступки проти власності, особистої безпеки, честі, народного здоров’я тощо.

Про нагальну необхідність запровадження кримінальних проступків в Україні свідчать й інші чинники:

  1. Гуманізація кримінального права шляхом перетворення окремих нетяжких злочинів на кримінальні проступки. Критерієм для перетворення окремих злочинів на кримінальні проступки необхідно визнати тяжкість покарання, що найкраще відображає ступінь суспільної небезпеки певного діяння. Кримінальними проступками можуть бути ті злочини, за які дібчим нині Кримінальним кодексом не передбачено покарання у виді позбавлення волі.
  2. Гарантування судового захисту прав особи у справах про кримінальне обвинувачення (щодо конфіскації майна, виправних робіт, короткострокового арешту тощо) на підставі вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Жоден інший державний орган, окрім суду, не може приймати рішення про застосування до особи зазначених покарань.
  3. Реалізація вимог Конституції України про можливість конфіскації майна лише на підставі рішення суду.
  4. Реалізація положень Концепції удосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів щодо існування в майбутньому лише цивільних, адміністративних і кримінальних судів. В цьому випадку, тільки кримінальні суди застосовуватимуть покарання, які зараз є адміністративними стягненнями (конфіскація майна, арешт).
  5. Позбавлення адміністративних судів невластивих для них повноважень (розгляд адміністративних позовів Антимонопольного комітету, податкових органів, митних органів по накладення штрафів і застосування конфіскації майна тощо) та надання кримінальним судам цих повноважень щодо накладення стягнень у вигляді конфіскації майна.
  6. Запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб, що є прямою вимогою численних актів міжнародного права, в тому числі Конвенцій Ради Європи та актів Європейського Союзу. Юридичні особи повинні нести кримінальну відповідальність за кримінальні проступки.

Необхідно зазначити, що в запровадження в правову систему України інституту кримінального проступку є опоненти. Вони зауважують, що ця ідея суперечить цілому ряду положень Конституції України (наприклад, статтям 29, 30, 31, 34, 39, 60, 62, 92 тощо). Там йдеться лише про поняття «злочину» і немає місця «кримінальному проступку».

See also:  Зброя, кара і закон

Найсильнішим аргументом, який вони висувають, є вимоги пункту 22 частини першої статті 92 Основного Закону щодо переліку видів юридичної відповідальності та презумпції невинуватості осіб, закріпленої у статті 62 Конституції.

У статті 92 йдеться про те, що «виключно законами України визначаються … засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них».

На наш погляд, ці конституційні положення встановлюють вимоги до виду (юридичної сили) нормативного акта, який повинен визначати чотири види відповідальності: цивільну, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну, – це повинен бути закон.

Тож законодавець може визначати законом й інші види деліктів, правопорушень, зокрема й встановлювати відповідальність за вчинення кримінальних проступків. Підтвердженням цього висновку може бути теза, що в національній правовій системі існує конституційна (політико-правова) відповідальність, що не охоплена положеннями статті 92 Конституції України.

В інших, зазначених вище статтях Конституції України йдеться про гарантії прав і свобод людини і громадянина в окремих ситуаціях, пов’язаних зі злочинами.

На наш погляд, жодного порушення прав осіб та відповідних вимог Конституції не буде, якщо положення закону поширять дію гарантії щодо свободи та особистої недоторканності, недоторканності житла, таємниці листування та презумпції невинуватості на справи про кримінальні проступки.

Інші зауваження можуть бути пов’язані з можливою «криміналізацією» суспільства внаслідок перетворення окремих нинішніх адміністративних правопорушень у кримінальні проступки. Подібне перетворення буде «криміналізацією» лише за формою чи назвою, але не за змістом.

Адже відповідальність за кримінальні проступки не тягнутиме за собою позбавлення волі. Засудження особи за вчинення кримінального проступку також не матиме наслідком її судимість та не впливатиме на реалізацію в майбутньому цією особою своїх прав (на проходження державної служби тощо).

З іншого боку, обвинувачена у вчиненні кримінального проступку особа отримає всі процедурні права і гарантії кримінального процесу і до неї не можливо буде застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

З цієї метою положення проекту Кримінального процесуального кодексу, який розробляється робочою групою Національної комісії, передбачають окремі процедури розслідування та судового розгляду справ про кримінальні проступки.

У цьому аспекті важливим і дискусійним є питання про місце кримінальних проступків у системі нормативно-правових актів.

У більшості європейських країн різновиди кримінально-караних діянь розміщуються в єдиному кодифікованому акті – кримінальному кодексі.

Але є також приклади розміщення проступків в інших систематизованих актах: Польща – Кодекс про проступки від 1971 року (Kodeks wykroczen), Німеччина – Закон про порушення громадського порядку від 1968 року (Gesetz uber Ordnungswidrigkeiten).

В сучасних українських умовах як розміщення кримінальних проступків в Кримінальному кодексі, так і їх врегулювання в окремому законодавчому акті (Законі про кримінальні проступки) має свої переваги та недоліки правотворчого, правозастосовчого та соціально-психологічного значення.

Найлогічнішим виглядає доповнення чинного Кримінального кодексу відповідними положеннями загального та особливого характеру, які стосуються кримінальних проступків.

Але цей спосіб може наразитися на суспільне несприйняття внаслідок відношення до Кримінального кодексу та до осіб, покараних згідно з положеннями цього Кодексу.

Це надмірно негативне відношення сформовано протягом всієї радянської історії і потрібно ще багато років для виправлення цієї ситуації.

Альтернативний підхід щодо окремого закону про кримінальні проступки вцілому обходить соціальну складову проблеми сприйняття кримінальних проступків. Адже положення подібного закону, в порівнянні з положеннями Кримінального кодексу, легше сприйматимуться переважною частиною суспільства, навіть не зважаючи на кримінально-правовий його характер.

Водночас, з існуванням окремого закону виникнуть не менш складні правові питання. Так, загальні положення можливого закону на 90 % повторюватимуть положення Загальної частини Кримінального кодексу, що не відповідатиме принципу мінімізації нормативного матеріалу.

Ускладниться також і правозастосовча практика, особливо щодо відмежування різних видів караних діянь.

Можливим є також виділення в окремому законодавчому акті зазначених протиправних діянь під назвою підсудні проступки, що виглядає доволі компромісним варіантом. В такому випадку цей інститут стане третім в системі карального права, поряд із злочинами та адміністративними проступками. А назва проступків свідчитиме про поширення судової юрисдикції на їх розгляд.

Не зважаючи на зазначені труднощі теоретико-правового, правозастосовчого та соціального характеру, впевнені, що запровадження інституту кримінальних проступків в українську дійсність має стати важливим кроком на шляху до побудови європейської системи кримінальної юстиції.

Опубліковано:

«Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 13-15 квітня 2007 р.: У 2-х ч. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2007. – Ч. 1. – С. 189 – 194.»

Хто провалює запровадження інституту кримінальних проступків?

Хто провалює запровадження інституту кримінальних проступків?

Григорій Мамка
112.ua

Минуло вже 7,5 років з моменту ухвалення нового КПК України, який зобов’язував ще тоді створити механізм кримінальних проступків. Нарешті, рік тому приймають Закон № 2617-VIII щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень.

У Прикінцевих та перехідних положеннях цього Закону Кабінету Міністрів поставлено завдання у тримісячний строк з дня опублікування цього Закону внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність до Закону. Так само, як і Генеральній прокуратурі України, МВС, Службі безпеки України, Державному бюро розслідувань.

Минув рік. І ось менше ніж за півтора місяці до набрання Законом чинності вищеперелічені правоохоронні органи спокійно заявляють, що вони практично не готові до запровадження інституту кримінальних проступків.

Слід нагадати, що Закон № 2617-VIII приймався для гуманізації кримінальної відповідальності шляхом перегляду міри покарань за вчинення окремих кримінальних правопорушень. Це є одним із важливих зобов'язань України перед Радою Європи.

Закон створено з метою оптимізації, спрощення роботи правоохоронної та судової систем. Адже ним передбачено, що склад кримінальних проступків  буде формуватися за рахунок злочинів невеликої тяжкості, санкції яких не передбачатимуть покарання у вигляді позбавлення волі. Перестануть вважатися злочинами 126 із 780 усіх складів кримінальних правопорушень.

Розслідування проступків повинні будуть здійснювати як окремі підрозділи дізнання, так і уповноважені на те посадові особи правоохоронних органів. Вводиться спрощена процедуру для проступків у формі дізнання.

See also:  Перемога у майже трирічній боротьбі щодо скасування незаконного арешту банківського рахунку (постанова київського апеляційного господарського суду у справі № 21/698, судді дикунська с. я., алданова о. о., скрипка і. м.)

Процедура дізнання передбачає ширший перелік слідчих (розшукових) дій, які можуть вчинятися до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, порівняно із процедурою досудового слідства.

Ще до внесення даних до ЄРДР дізнавач зможе:

  • відбирати пояснення;
  • направляти на медичні огляди;
  • отримувати висновки спеціалістів;
  • знімати показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису;
  • вилучати знаряддя і засоби вчинення кримінального проступку, речі і документи, які є безпосереднім предметом кримінального проступку або які виявлені під час затримання особи, особистого огляду або огляду речей.

На відміну від процедури досудового слідства, яка навіть для злочинів невеликої тяжкості могла тривати до року, тривалість дізнання за кримінальними проступками не перевищуватиме одного місяця.

Окрім скорочення строків досудового розслідування кримінальних проступків, новий КПК передбачає більш стислі терміни призначення судового розгляду. Справу має бути заслухано у п’ятиденний строк після отримання слідчим суддею обвинувального акту.

А у випадку затримання підозрюваного у вчиненні кримінального проступку суд призначає розгляд справи невідкладно.

Готування до кримінального проступку не буде тягнути за собою кримінальну відповідальність, а особи, засуджені за вчинення кримінального проступку, після відбуття покарання визнаються такими, які не мають судимості.

Отже, Закон встановлює механізм швидкого розслідування кримінальних правопорушень невеликої тяжкості та зменшує навантаження на слідчі органи досудового розслідування, оскільки їх повноваження при досудовому розслідуванні кримінальних проступків зможуть здійснювати співробітники інших підрозділів, зокрема, органів Національної поліції, безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства.

Але що маємо наразі – раптом зареєстрований кілька тижнів тому від парламентської монобільшості законопроект № 2155, в якому пропонується відтермінувати вступ в дію Закону № 2617-VIII на один рік. Це переконливо засвідчує про повну безпорадність та неготовність влади взяти на себе відповідальність за впровадження інституту кримінальних проступків.

При цьому ВІДВЕРТО в законопроекті наводяться непереконливі аргументи стосовно того, що не всі органи кримінальної юстиції, у компетенцію яких згідно з чинним кримінальним процесуальним законодавством (ст.

216 КПК України) входить здійснення досудового розслідування щодо діянь, які належать до категорії кримінальних проступків, готові до здійснення цієї діяльності (не створені відповідні підрозділи, не підготовлені виконавці та ін.).

Чому так сталося? Звичайно можна апелювати – змінилась влада, відбулись президентські та парламентські вибори.

Але новообраний президент склав присягу – 20 травня, новосформована Рада – 29 серпня, новий уряд сформовано – 29 серпня.

Але ж від керівництва МВС та ДБР до середньої ланки фахівців правоохоронних органів, які згідно з законом відповідальні за розробку нормативки – персоналії не змінилися!

Тож що це: кричуща безвідповідальність, хаос у правоохоронній вертикалі влади чи свідомий саботаж? 

Наразі 8 листопада відбулися комітетські слухання Комітету з питань правоохоронної діяльності, де були запрошені представники правоохоронних органів, експерти та науковці. Засідання фактично виконало функцію  “прелюдії” для рішення про відтермінування інституту кримінальних проступків.

А тепер уявіть, голосами монобільшості в Раді ухвалюється в цілому законопроект № 2155 та знову відтерміновується введення в дію інституту кримінальних проступків.

Тож що буде заважати законодавцям через подальшу бездіяльність правоохоронних органів ще на рік відтермінувати механізм кримінальних проступків? Так можна і поховати цей надважливий інститут.

  1. І відповідальних за цей провал знову не знайдуть, як і за більшість провалів “реформ” в правоохоронній системі.
  2. Григорій Мамка
  3. Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику “Думка”, ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

Президент підписав Закон про кримінальні проступки: основні зміни | Lойер

Основне нововведення, закріплене в Законі стосується звільнення від відповідальності осіб, що вчинили кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин вперше.

Закон про кримінальні проступки дозволить розслідувати нетяжкі злочини за спрощенню процедурою, що значно розвантажить слідчих.

До прийняття цього законопроекту лише слідчі здійснювали досудове розслідування за всіма заявами та повідомленнями, в яких містяться відомості про кримінальні правопорушення.

  Після введення поняття «кримінального проступку» та спрощеної процедури його розслідування слідчі зможуть сконцентруватися на розкритті тяжких та особливо тяжких злочинів, — розповів заступник міністра внутрішніх справ Вадим Троян.

За вчинення кримінального проступку передбачене покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян (51 тис. гривень) або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі. Водночас злочини поділяються залежно від строку покарання у вигляді позбавлення волі та розміру штрафу: тяжкі та особливо тяжкі.

Проте планується звільняти від кримінальної відповідальності особу, яка вперше вчинила кримінальний проступок чи необережний злочин незначної тяжкості, окрім корупційних кримінальних правопорушень. Правопорушник повинен щиро покаятися, активно сприяти розкриттю злочину і повністю відшкодувати завдані збитки або усунути завдану шкоди.

Також законопроект вносить норму про керування транспортом у стані сп’яніння в Кримінальний кодекс, зробивши її кримінальним проступком (покарання — штраф 17-34 тис. грн і заборона керувати до трьох років; а при повторному порушенні — до 51 тис. грн із забороною керувати від 2 до 3 років).

До кримінальних проступків пропонується віднести такі поширені злочини, як: некваліфіковані крадіжки, шахрайство, незаконні дії з наркотичними засобами без мети збуту, хуліганство тощо.

Проводити розслідування кримінальних проступків будуть дізнавачі (службові особи підрозділу дізнання органу Нацполіції). Розслідування кримінальних проступків буде проводитися у формі дізнання зі спрощенням процедури, включаючи скорочені строки – не більше 72 годин з моменту повідомлення особі про підозру чи затримання, або в інших випадках у строк до одного місяця.

Якщо випадок невідкладний, дізнавач до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань матиме право:

  • оглянути місце події;
  • відібрати пояснення;
  • провести медичне освідування;
  • отримати висновок спеціаліста і зняти показання технічних приладів та технічних засобів;
  • вилучити знаряддя вчинення проступку, речі і документи.

Процесуальні джерела доказів у провадженні про проступки, крім загальних, також включають пояснення осіб, результати медосвідування, висновок спеціаліста, показання приладів та технічних засобів.

See also:  Доцільність ототожнення окремих термінів трудового законодавства україни

Підозрюваного у вчиненні кримінального проступку зможуть затримати: до 72 годин — якщо особа чинить опір правоохоронцю, відмовляється припинити чинити порушення, намагається втекти; на 24 години – якщо людина нетвереза та може завдати шкоду собі або оточуючим.

Згідно з законопроектом, прокурор зобов’язаний не пізніше трьох днів після отримання повідомлення про підозру особі разом із матеріалами дізнання (а якщо затримали нетверезого підозрюваного — протягом 24 годин) або закрити кримінальне провадження, або повернути матеріали дізнавачу і подовжити строк дізнання, або звернутися до суду з обвинувальним актом, а при ознаках скоєння злочину направити провадження для проведення досудового слідства.

Суд, отримавши обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку, має протягом 5 днів або у разі затримання підозрюваного у визначені строки затримання призначити судовий розгляд.

Якщо обвинувачений не оспорює встановлені обставини порушення і згоден з розглядом обвинувального акта, суд розглядає обвинувальний акт без розгляду у судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження.

Закон набирає чинності 1 січня 2020 року.

Max Pixel

Зеленський підписав закон про кримінальну відповідальність за незаконне збагачення

Президент Володимир Зеленський у понеділок, 25 листопада, підписав закон про повернення кримінальної відповідальності за незаконне збагачення, повідомляє пресслужба гаранта. У картці проєкту закону №1031 на сайті Верховної Ради також вказано, що сьогодні його повернуто з підписом президента.

  • “Завданням закону є відновлення кримінальної відповідальності за незаконне збагачення, а також запровадження інституту стягнення в дохід держави необґрунтованих активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування”, – йдеться в повідомленні.
  • Закон доповнює Кримінальний кодекс України новою статтею 368-5 (“Незаконне збагачення”), згідно з якою за володіння активами, вартість яких більш ніж на 6,5 млн гривень перевищує законні доходи, чиновнику загрожує 5-10 років позбавлення волі.
  • До активів належать не лише готівка, зокрема розміщена на банківських рахунках, але і нематеріальні активи, наприклад, криптвалюта, майно, майнові права, а також роботи або послуги, надані чиновнику.
  • Справи про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави розглядатимуться у Вищому антикорупційному суді.

При цьому стягнути можна буде тільки незаконні активи, отримані після набрання відповідним законом чинності. І тільки в тому випадку, якщо різниця між їхньою вартістю й офіційними доходами власника у 500 і більше разів більше прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1921 грн на 1 січня 2019 року – ред.).

Закон також передбачає механізм громадянської конфіскації майна – альтернативу кримінальної відповідальності для недоброчесних посадовців із доходами, що перевищують законні від 1 млн гривень, але не дотягують до 6,5 млн.

Механізми відповідальності та конфіскації працюватимуть разом: за найбільші крадіжки передбачена кримінальна відповідальність, за менші – громадянська конфіскація.

Нагадаємо, Конституційний суд скасував кримінальну відповідальність за незаконне збагачення 26 лютого, під кінець каденції п'ятого президента України Петра Порошенка. Суд визнав статтю 368-2 Кримінального кодексу неконституційною і такою, що суперечить принципу презумпції невинності.

Подання до КСУ щодо конституційності статті про незаконне збагачення 12 грудня 2017 року подали 59 народних депутатів – членів фракцій “Народного фронту”, “Блоку Петра Порошенка”, “Радикальної партії Олега Ляшка”. “Опозиційного блоку” та груп “Відродження” і “Воля народу”.

Кримінальна відповідальність за незаконне збагачення була одніє з вимог Плану дій з візової лібералізації ЄС і меморандуму співпраці України з Міжнародним валютним фондом.

3 червня (і 29 серпня – повторно) президент Володимир Зеленський вніс до парламенту законопроєкт про кримінальну відповідальність за незаконне збагачення та конфіскацію незаконно придбаних активів.

 Але Рада відмовилася розглядати його, на що гарант пообіцяв внести його знову після парламентських виборів. Отримавши монобільшість у ВР, Зеленський повторно вніс законопроєкт 29 серпня.

 31 жовтня Рада проголосувала його у другому читанні та в цілому.

Президент підписав закон про відновлення кримінальної відповідальності за незаконне збагачення – 20 хвилин

Президент України Володимир Зеленський підписав Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів» № 263-ІХ, який Верховна Рада ухвалила 31 жовтня 2019 року.

Завданням закону є відновлення кримінальної відповідальності за незаконне збагачення, а також запровадження інституту стягнення в дохід держави необґрунтованих активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Зокрема, документ доповнює Кримінальний кодекс України новою статтею 368-5 «Незаконне збагачення», згідно з якою набуття вищевказаними особами активів, вартість яких більш ніж на 6,5 тис.

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян перевищує їхні законні доходи, карається позбавленням волі на строк від 5 до 10 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Під активами розуміються грошові кошти (зокрема готівкові кошти, кошти, що перебувають на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах), інше майно, майнові права, нематеріальні активи, зокрема криптовалюти, обсяг зменшення фінансових зобов’язань, а також роботи чи послуги, надані особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Також внесено зміни до Цивільного процесуального кодексу України, згідно з якими справи про визнання активів необґрунтованими та їхнє стягнення в дохід держави розглядає Вищий антикорупційний суд. Це буде гарантією неупередженого розгляду.

Стаття 290 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що позов про визнання необґрунтованими активів та їхнє стягнення в дохід держави пред’являється щодо активів, набутих після дня набрання чинності цим законом, якщо різниця між їхньою вартістю та законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у 500 і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також щодо доходів від цих активів.

Довідка. За нормами адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації злочинів або правопорушень, сума неоподатковуваного мінімуму доходів громадян встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, що дорівнює 50% розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*