Про особливості спадкування земельної ділянки за законом та заповітом

Спадкування — це перехід майнових прав та обов’язків померлого громадянина (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Право спадкування тісно пов’язане з правом власності, оскільки спадкування є одним із найпоширеніших засобів набуття права власності і служить охороні цього права.

Фактично спадкування — це правонаступництво, за яким відбувається перехід прав та обов’язків від особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), визначених або самим спадкоємцем за життя (заповіт ), або які стали такими за законом.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин. До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Якщо до спадкової маси (спадщини) входить земельна ділянка, яка належала спадкодавцю на праві власності або користування, то відповідно до статті 1225 Цивільного кодексу України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом. Слід зауважити, що Цивільним кодексом встановлено коло осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині (ст. 1241).

Зокрема, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них уразі спадкування за законом (обов’язкова частка).

Спадкування за заповітом

Заповітом є особисте розпорядження дієздатної фізичної особи (заповідача) на випадок своєї смерті щодо всієї спадщини або її частини. Таке розпорядження здійснюється особисто заповідачем у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення.

Заповіт підписується особисто заповідачем та посвідчується нотаріусом або іншою уповноваженою на це посадовою особою, які мають на це право відповідно до закону, у тому числі і посадовою особою місцевої ради.

Заповідач на власний розсуд може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також юридичну особу, територіальну громаду, державу Україну та інших осіб публічного права.

До того ж заповідач може позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом без зазначення причин. У такому випадку ця особа не визнається спадкоємцем.

Однак, заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, навіть, якщо у заповіті вони не будуть зазначені. При цьому, коло осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, встановлюється не на час складання заповіту, а на час відкриття спадщини, тобто на день смерті заповідача.

До складу спадщини заповідач може включити права та обов’язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов’язки, які можуть йому належати у майбутньому. Наприклад, на момент складення заповіту у власності громадянина перебуває житловий будинок, а земельна ділянка для обслуговування цього будинку ним ще не оформлена.

Державний акт на право власності на земельну ділянку цей громадянин отримав за життя, але через три роки після складання заповіту. Однак, якщо у заповіті було зазначено, що заповідається майно, яке належить на праві власності та належатиме заповідачу на день смерті, то така земельна ділянка також нотаріусом буде включена до спадщини особи (осіб), зазначеної у заповіті.

Також, якщо у заповіті визначено для спадкоємців лише права, то до цих спадкоємців переходить та частина обов’язків спадкодавця, що є пропорційною до одержаних ними прав. Спадкодавець має право встановити у заповіті сервітут щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб.

Крім того, заповідач у будь-який час має право скасувати заповіт, внести до нього зміни або скласти новий Якщо заповідачем було складено декілька заповітів, то чинним визнається останній заповіт. Однак, скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому Цивільним кодексом для посвідчення заповіту і підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі.

Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Спадкування за законом

Спадкування за законом має місце за відсутності заповіту. При спадкуванні за законом майно переходить до спадкоємців згідно зі встановленою законом черговістю.

Кожна наступна черга спадкоємців набуває право на спадщину за відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, їх відмови від прийняття спадщини.

Спадкоємцями за законом можуть бути кревні родичі, члени сім’ї, усиновлені та особи, які перебували не менше п’яти років на утриманні спадкодавця.

За Цивільним кодексом існує п’ять черг спадкоємців:
– до першої черги входять діти спадкодавця, його батьки та той з подружжя, який живий на час відкриття спадщини;
– до другої черги входять рідні брати і сестри спадкодавця, його бабусі і дідусі;
– до третьої — рідні дядьки і тітки;
– до четвертої — особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менше п’яти років до часу відкриття спадщини;

– до п’ятої — інші родичі спадкодавця до шостого ступеня спорідненості, а також утриманців, які не були членами сім’ї спадкодавця.

Якщо майно успадковується за законом двома і більше спадкоємцями, їх частки у спадщині є рівними. При цьому, якщо успадковується нерухоме майно, за письмовою угодою між спадкоємцями, посвідченою нотаріусом, розмір частки у спадщині може бути змінено.

Спадкування земельної ділянки

Слід нагадати, що земельна ділянка може успадковуватися лише тоді, коли у її власника є правовстановлюючий документ, що посвідчує його право власності на таку земельну ділянку.

А на сьогодні такими документами є: – державний акт на право власності на земельну ділянку; – угода про перехід права власності на земельну ділянку з долученим до неї державним актом на право власності на земельну ділянку з відповідними відмітками нотаріуса та територіального органу земельних ресурсів про перехід такого права; – свідоцтво про право на спадщину з долученим до нього державним актом на право власності на земельну ділянку спадкодавця з відповідними відмітками нотаріуса та територіального органу земельних ресурсів про перехід такого права до спадкоємців. За наявності цих документів земельна ділянка входить до спадкової маси. Спадкоємці отримують свідоцтво про право на спадщину, де зазначається майно, що успадковується повністю (один спадкоємець) або ж частка такого майна (декілька спадкоємців). Якщо одна земельна ділянка успадковується одним спадкоємцем, нотаріус одразу робить відмітку на державному акті про перехід права власності на успадковану земельну ділянку до спадкоємця і віддає його разом із свідоцтвом про право на спадщину.

Спадкування частки у праві спільної власності на земельну ділянку Якщо майно належало кільком особам на праві спільної власності, то після смерті однієї з них спадщина відкривається тільки на належну цій особі частку.

Відповідно до статті 1226 Цивільного кодексу України частка у праві спільної сумісної власності, у тому числі і на земельну ділянку, спадкується на загальних підставах.

Суб’єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Також слід зазначити, що за статтею 89 Земельного кодексу України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.

Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки.

Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

Особливості спадкування земельної ділянки кількома спадкоємцями У випадку спадкування однієї земельної ділянки декількома спадкоємцями, нотаріус має видати свідоцтво про право на спадщину кожному спадкоємцеві.

Оскільки право-встановлюючим документом на землю в цьому випадку має бути свідоцтво про право на спадщину з долученим до нього державним актом спадкодавця з відповідними відмітками нотаріуса та територіального органу земельних ресурсів про перехід права власності на успадковувану земельну ділянку, а при спадкуванні маємо декілька свідоцтв про право на спадщину та один державний акт, який долучити до кожного свідоцтва неможливо, нотаріус вилучає цей державний акт на право власності на земельну ділянку та залишає його у справах.

Натомість кожному спадкоємцю видає свідоцтво про право на спадщину, де зазначає у тому числі частку у праві власності на земельну ділянку з долученою до нього нотаріально посвідченою копією державного акта на право власності на земельну ділянку спадкодавця (без відмітки). Потім спадкоємці спільно звертаються до землевпорядної організації, яка має ліцензію на проведення робіт із землеустрою, щодо виготовлення державного акта на право спільної часткової власності на земельну ділянку.

Такий державний акт видають або уповноваженій особі, або ж кожному із співвласників. За бажанням співвласника або співвласників частка або частки можуть бути виділені окремо в натурі як окремі земельні ділянки та виготовлені і видані окремі державні акти на право власності на земельну ділянку, яка утворилася при виділенні такої частки.

Слід звернути увагу на те, що не завжди свою частку у праві власності на земельну ділянку можна виділити в натурі в окрему земельну ділянку та отримати окремий державний акт на право власності на земельну ділянку.

See also:  Що змінюється у діяльності товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю у зв’язку з появою нового закону?

Зокрема, якщо успадковується декількома спадкоємцями земельна ділянка та житловий будинок з господарськими спорудами, які на ній розміщені, виділити свою частку у праві власності на земельну ділянку в натурі не можливо, оскільки земельна ділянка за своїм цільовим призначенням передбачена саме для розміщення та обслуговування житлового будинку (цілого), а не його частини.

Основною ж вимогою Земельного кодексу України та всього земельного законодавства є вимога щодо використання земельної ділянки, наданої особі у власність або користування, саме за визначеним цільовим призначенням.

На сьогодні серед нотаріусів також існує практика передачі державного акта на право власності на земельну ділянку Із проставленням відмітки про перехід права власності до декількох спадкоємців одному з них.

Однак, спочатку всі спадкоємці мають скласти угоду про те, що вони добровільно уповноважують одного із спадкоємців на збереження цього державного акта, і за першою вимогою будь-кого з інших спадкоємців уповноважена особа має надати йому цей державний акт.

Источник: http://ivano-frankivska.land.gov.ua/info/osoblyvosti-spadkuvannia-zemelnykh-dilianok/

Особливості порядку спадкування за законом – Освіта.UA

  • Друкувати
  • Запитати
  • Надіслати другу
  • Підписатись на новини

Кожний громадянин має право за життя розпорядитися своїм майном на випадок смерті.

Таке розпорядження, зроблене у встановленій законом формі, називається заповітом. Право заповідати майно – один з істотних елементів цивільної правоздатності громадян (ст.10 ЦК України).

При спадкуванні за заповітом майно померлого переходить до осіб, вказаних у заповіті.

Коли ж громадянин не залишив заповіту або заповіт виявився недійсним, або спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину, або не закликаються до спадкування, або громадянин розпорядився лише частиною свого майна, настає спадкування за законом (в останньому випадку спадкування за законом буде мати місце щодо майна, відносно якого немає розпоряджень у заповіті).

Спадкування за законом має місце в усіх випадках, коли і оскільки воно не змінено заповітом (ст.524 ЦК України).

При спадкуванні за законом майно померлого переходить до осіб, зазначених у законі. Законом встановлюється також і порядок переходу майна померлого до цих осіб.

Коло спадкоємців за законом. Коло спадкоємців за законом визначене статтями 529-531 ЦК України. Згідно з цими статтями спадкоємцями за законом є діти (в тому числі усиновлені), онуки, правнуки, дружина, батьки (усиновителі), брати, сестри, дід і баба померлого, а також непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті.

Спадкоємці за законом поділяються на дві черги.

До складу спадкоємців першої черги входять такі особи:

1. Діти. Після смерті матері діти у всіх випадках визнаються спадкоємцями за законом. Після смерті батька діти не завжди закликаються до спадкування.

Після смерті батька діти визнаються спадкоємцями за законом, якщо між батьком і дитиною є правовий зв'язок, зокрема:

  • коли діти народилися від батьків, що перебували в зареєстрованому шлюбі;
  • якщо походження дітей від даних батьків, які не перебували у зареєстрованому шлюбі, встановлено на підставі спільної заяви батька та матері дитини в державні органи запису актів громадського стану;
  • коли походження дитини від даного батька встановлено в судовому порядку;
  • якщо діти народилися до 8 липня 1944 p. від батьків, що не перебували у зареєстрованому шлюбі, проте даний громадянин був записаний їх батьком у книгах запису актів громадянського стану.
  • Згідно з статтею 529 ЦК України до числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
  • Діти, зачаті або народжені в шлюбі, визнаному недійсним, мають такі самі спадкові права, що й діти, народжені в дійсному шлюбі.
  • Спадкоємцями за законом нарівні з дітьми померлого визнаються усиновлені.

Пасинки чи падчерки не є спадкоємцями після вітчима та мачухи, крім випадків, коли мало місце їх усиновлення або факт утримання. Однак у цьому разі вони одержать спадщину не як пасинки та падчерки, а відповідно як усиновлені чи утриманці.

2. Дружина померлого. Як дружина спадкувати може лише особа, яка перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим на момент відкриття спадщини.

Проте жінка визнається спадкоємцем після смерті чоловіка, а чоловік є спадкоємцем після смерті жінки незалежно від того, чи проживали вони разом, чи подавали вони одне одному матеріальну допомогу, а також незалежно від характеру особистих стосунків між ними: важливо, щоб у момент відкриття спадщини вони перебували в зареєстрованому шлюбі.

Коли ж на момент відкриття спадщини шлюб було у встановленому законом порядку розірвано, то колишня дружина не має права на спадщину.

3. Батьки померлого. Мати завжди є спадкоємцем після смерті своїх дітей. Батько ж є спадкоємцем після смерті своїх дітей за тих самих умов, за яких і діти визнаються спадкоємцями після смерті свого батька, тобто коли між ними існує правовий зв'язок.

Спадкоємцями є також усиновителі померлого. Вітчим та мачуха не є спадкоємцями після смерті пасинка або падчерки, крім випадків, коли мало місце їх усиновлення чи факт утримання. Однак у цих випадках вони будуть спадкувати вже як усиновителі або утриманці.

4. Онуки та правнуки померлого. Онуки та правнуки спадкодавця належать до першої черги спадкоємців, але вони мають право одержати спадщину лише за умови, коли їх мати чи батько (відповідно дід або баба), які мали право на спадщину, померли ще до її відкриття.

До складу спадкоємців другої черги входять такі особи:

1. Брати та сестри померлого. Спадкоємцями визнаються як повнорідні, так і неповнорідні брати та сестри (такі, що мають спільних матір та батька, і такі, що мають спільну матір і різних батьків або спільного батька й різних матерів). Зведені брати та сестри померлого спадкоємцями не визнаються.

2. Дід та баба померлого. Як зазначено в статті 530 ЦК України, спадкоємцями є дід і баба як з боку матері, так і з боку батька.

Особливе місце серед спадкоємців за законом займають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Вони не входять ні в першу, ні в другу чергу спадкоємців за законом.

За наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з спадкоємцями тієї черги, що закликається до спадкоємства.

Отже, вони приєднуються до спадкоємців або першої, або другої черги залежно від того, яка черга спадкоємців фактично успадковує майно.

Таким чином, спадкоємцями за законом визначаються не тільки найближчі родичі померлого. Спадкоємцями за законом можуть бути і сторонні особи за умови їх непрацездатності та знаходження на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Непрацездатність особи встановлюється залежно від віку і стану здоров'я.

За чинним законодавством непрацездатними вважаються особи у віці до 16 років (а ті, що вчаться, до 18 років), жінки, які досягли 55-річного, та чоловіки, які досягли 60-річного віку, а також інваліди І, II та III груп.

Аналіз судової практики свідчить, що непрацездатні особи можуть бути зараховані до зазначеної категорії спадкоємців лише за наявності таких умов:

  • непрацездатна особа повинна знаходитися на утриманні померлого не менше одного року безпосередньо перед його смертю;
  • допомога, яку надавав померлий цій непрацездатній особі, повинна бути основним джерелом для її існування (хоча не обов'язково, щоб вона була єдиним джерелом існування);
  • допомога повинна надаватися систематично.

Порядок закликання до спадкування. Не всі спадкоємці за законом одночасно закликаються до прийняття спадщини.

Цивільний кодекс України передбачає черговість закликання до спадкування зазначених черг спадкоємців.

Коли є спадкоємці першої черги: діти, дружина, батьки померлого, а також онуки та правнуки (при вже зазначених умовах) – право на одержання спадщини виникає лише у цих осіб. Спадкоємці другої черги до спадкування в цьому випадку не закликаються.

Коли відсутні спадкоємці першої черги або коли вони не прийняли спадщини, а також якщо всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, до спадкування будуть закликані спадкоємці другої черги – брати, сестри, дід та баба померлого (ст.

530 ЦК України).

Особливий порядок закликання до спадкування встановлений щодо утриманців. Непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті, за наявності спадкоємців першої черги разом з ними закликаються до спадкування.

При відсутності спадкоємців першої черги або в разі неприйняття ними спадщини, а також коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, зазначені непрацездатні особи закликаються до спадкування нарівні зі спадкоємцями другої черги.

Встановлюючи такий порядок закликання до спадкування утриманців, законодавець виключає можливість випадків, коли б стороння особа могла усунути від спадкування близьких родичів померлого – братів, сестер, діда та бабу.

Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом або жоден із спадкоємців не прийняв спадщини, чи всі спадкоємці позбавлені спадщини за заповітом, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави (ст.524 ЦК України).

Отже, держава – це також спадкоємець за законом. Однак право на одержання спадщини у держави виникає при відсутності будь-яких інших спадкоємців або за наявності інших умов, зазначених у статті 524 ЦК України.

По праву представлення успадковують лише онуки, правнуки спадкоємця та прямі низхідні нащадки усиновлених.

See also:  Новий закон про жкг: чи вдасться вирішити проблему боргів за комуналку?

Діти ж інших спадкоємців за законом (наприклад, діти братів та сестер) у разі смерті останніх до відкриття спадщини, до спадкування по праву представлення не закликаються.

Розподіл майна померлого між спадкоємцями при спадкуванні за законом. При спадкуванні за законом спадкове майно ділиться на рівні частини між особами, які закликані до спадкування у порядку черговості. Наприклад, після смерті Н. залишилася дружина, двоє дітей та брат померлого.

Право на одержання спадщини у цьому випадку мають дружина і двоє дітей, оскільки вони є спадкоємцями першої черги. Спадкове майно буде розділене між ними на рівні частини, тобто кожний з них має право на одержання 1/3 частини спадщини.

Брат не буде закликаний до спадкування, оскільки він є спадкоємцем другої черги.

Коли хтось із спадкоємців не прийме спадщини, тоді його частка переходить до інших спадкоємців, закликаних до спадкування.

Проте, перш ніж визначити конкретно частку кожного із спадкоємців, слід встановити, яке майно належало померлому, зокрема, треба визначити частку дружини (що лишився в живих) у майні, яке було спільно придбане подружжям під час сумісного життя, і виключити цю частку з складу спадкового майна.

Наприклад, коли під час сумісного життя подружжя придбало будинок, то після смерті одного з них треба визначити, яка частка в праві власності на будинок належала померлому, і тільки в цій частині і відкривається спадщина. Це стосується й іншого майна.

Правило згідно з яким спадкове майно при спадкуванні за законом ділиться на рівні частини між особами, закликаними до спадкування, не застосовується лише в двох випадках.

Перший випадок стосується розподілу майна між онуками та правнуками. Онуки та правнуки можуть не одержати частку, рівну часткам інших спадкоємців.

Як уже зазначалося, онуки та правнуки закликаються до спадкування з іншими спадкоємцями першої черги лише тоді, коли на момент відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, який мав би одержати спадщину.

При цьому згідно з статтею 529 ЦК України вони успадковують порівну в тій частці, що належала б при спадкуванні за законом їхньому померлому родителю.

Наприклад, якщо після смерті громадянина Н. залишились дочка і троє дітей померлого раніше сина, то ці троє онуків поділять між собою частку їх померлого батька (тобто половину спадкового майна) і таким чином кожний з них одержить по І/ 6 частині спадкового майна, дочка ж одержить половину спадщини. Діти ж дочки взагалі до спадкування закликані не будуть.

Другий випадок стосується предметів домашньої обстановки та вжитку.

Законодавством України встановлені особливі правила щодо спадкування предметів домашньої обстановки та вжитку. Відповідно до статті 533 ЦК України предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку переходять до спадкоємців за законом, які проживали спільно з спадкодавцем не менше одного року до його смерті незалежно від черги цих спадкоємців і належної їм спадкової частини.

Так, громадянин Н. проживав зі своїм братом. Діти Н. – дочка та син – проживали окремо від свого батька. Після смерті Н.

всі предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку перейдуть до його брата, незважаючи на те що брат є спадкоємцем другої черги, а діти – спадкоємці першої черги.

Решта майна (яка не належить до предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) буде поділена в рівних частках між дочкою і сином спадкодавця, оскільки вони як спадкоємці першої черги закликаються до спадкування.

Норма статті 533 ЦК України спрямована на захист інтересів членів сім'ї, які проживали разом із спадкодавцем.

Зрозуміло, що короткий строк проживання спільно зі спадкодавцем (наприклад, протягом кількох тижнів чи місяців) не може створювати будь-яких переваг для такого спадкоємця щодо спадкування предметів домашньої обстановки і вжитку.

Треба визнати цілком обгрунтованим і доцільним встановлення у законодавстві річного строку, який (як мінімум) повинен прожити спадкоємець спільно зі спадкодавцем для того, щоб одержати переваги в спадкуванні зазначених предметів.

  1. Для визнання спадкоємця таким, який проживав спільно зі спадкодавцем, достатньо встановити факти їхнього сумісного проживання в одній кімнаті чи в одній квартирі (строком не менше одного року) та спільного користування предметами домашньої обстановки і вжитку.
  2. До предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку належать речі, що призначені служити задоволенню звичайних, повсякденних потреб громадян, тобто це меблі, посуд тощо.
  3. До предметів домашньої обстановки і вжитку не належать житлові будинки, дачі, автомашини, човни, предмети, що були необхідні спадкодавцю для здійснення його професійної діяльності (рояль, гітара), вироби з дорогоцінних металів, твори мистецтва, що мають художню чи історичну цінність, валютні цінності, вклади в банку, гроші, одяг та взуття померлого.
  4. При наявності сумнівів питання щодо того, чи можна віднести ту чи іншу річ до предметів домашньої обстановки і вжитку, вирішує суд.
  5. Коли серед спадкоємців за законом відсутні такі, які б проживали спільно зі спадкодавцем, все майно, в тому числі і предмети домашньої обстановки і вжитку, ділиться на рівні частки між усіма спадкоємцями, закликаними до спадкування в порядку черговості.

06.09.2010

Источник: https://osvita.ua/vnz/reports/law/9291/

Особливості правового регулювання спадкування земельної ділянки

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

РЕФЕРАТ

  • з дисципліни “Земельне та аграрне право” та тему:
  • “ОСОБЛИВОСТІ СПАДКУВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК”
  • Київ – 2012
  • План:
  1. Особливості правового регулювання спадкування земельної ділянки………………..3
  2. Земельна ділянка разом із будівлею ……………………………………………………..

    7

  3. Спадкування земельних ділянок нерезидентами…………………………………………8
  4. Висновок…………………………………………………………………………………….10
  5. Список використаної літератури………………………………………………… ……..11
  1. Особливості правового регулювання спадкування земельної ділянки.

Земля завжди мала особливу цінність, що й відрізняє її від 
інших об'єктів цивільних правовідносин. Через свої природні властивості 
земля забезпечує можливість життєдіяльності усієї людської спільноти. Головна цінність землі як ресурсу полягає в тому, що вона є: основним національним багатством (ст.

14 Конституції України), виступає як засіб виробництва (посівні площі, сади, пасовища, ліси та ін.), є об'єктом правочинів із нерухомістю; основою життя і діяльності народів, що мешкають на відповідній території, та в інших якостях.

Така багатоаспектність значення землі зумовлює концентрацію навколо неї різноманітного роду інтересів – держави, суб'єктів господарської і підприємницької діяльності та, в першу чергу, фізичних осіб – землевласників і землекористувачів.

Це особливе ставлення до землі спонукає до необхідності визначити не лише статус землі як об’єкта цивільних прав взагалі, а ще й як частини спадкової маси зокрема, згідно з принциповими та істотними особливостями, що належать виключно до земельних і спадкових відносин. Тому спадкові правовідносини щодо земельної власності займають важливе місце в системі майнових відносин цивільного права.

Стрімкий розвиток ринкових відносин, що сприяють докорінним перетворенням в  системі власності, зумовлює необхідність приведення чинної нормативної бази у відповідність з  реаліями сьогодення та належного функціонування правового механізму щодо обов’язкового забезпечення, в першу чергу, переходу права власності на землю від спадкодавців до їхніх спадкоємців. Зміст права власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. У такому випадку спадкоємець успадковує землю в повному обсязі, відповідно до закону (заповіту) без будь-яких обмежень. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд (ч. 3 ст. 373 ЦКУ, ч. 2, 3 ст. 79 ЗКУ).

Вітчизняне чинне законодавство, що регулює правовідносини спадкування землі в Україні не встановлює спеціального порядку набуття права власності на земельну ділянку у порядку спадкування.

Відповідно до частини першої статті 1225 Цивільного кодексу України (надалі – «ЦКУ») право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням її цільового призначення.

Це означає, з однієї сторони, поширення на цей вид майна загальних засад і правил, що регулюють умови і порядок спадкування, а з іншої – відсутність спеціальних дозволів органів державної влади та місцевого самоврядування на одержання земельних ділянок у спадщину.

На спадкоємців, як і на будь-яких інших набувачів земельної ділянки, покладається обов’язок щодо збереження цільового призначення успадкованої земельної ділянки, що зазначається у правовстановлювальному документі власника-спадкодавця – у Державному акті про право власності на землю.

Тобто, яке цільове призначення землі було зазначено у Державному акті на землю, таке й переходить до спадкоємців. В ст. 19 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року наведено вичерпний перелік із дев’яти категорій земель залежно від їх основного цільового призначення.

Правовий режим кожної з категорій визначається окремими правовими приписами, які зосереджені в самостійних главах розділу ІІ ЗКУ. Порушення спадкоємцями вимоги щодо збереження цільового призначення земельної ділянки згідно пункту в) ч. 1 ст.

21 ЗК України може тягнути за собою відмову в державній реєстрації права на спадщину на ділянку або визнання проведеної реєстрації недійсною. Водночас, ставши повноправним власником успадкованої земельної ділянки, землевласник (громадянин або юридична особа) вправі скористатися передбаченим у ч. 3 ст.

20 ЗКУ правом ініціювати зміну цільового призначення належної йому земельної ділянки (Порядок зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб затверджений постановою КМУ від 11 квітня 2002 р. № 502). Слід зазначити, що проведення цієї процедури також має певні особливості й обмеження.

Загальний аналіз Земельного кодексу України свідчить про те, що останній не містить деталізованих положень стосовно спадкування землі. Нормою ч. 1, 2 ст.

131 лише передбачено, що укладення цивільно-правових угод, які є підставою для набуття права власності на землю (в тому числі – спадкування), здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог Земельного кодексу України. Ст.

80 ЗК України закріплено право громадян мати у приватній власності земельні ділянки. Норма пункту г) ч. 1 статті 81 ЗК України однією з підстав набуття права приватної власності на землю називає перехід її у спадщину.

Якщо земельна ділянка приватизована і власник (заповідач) має відповідний документ – Державний акт на право власності на землю, то вона може бути передана в якості спадщини чи відчужена в будь-який інший спосіб за виключенням обмежень, встановлених законодавством. Успадкування землі можливе за законом і за заповітом.

Певні особливості 
спадкування земельних ділянок 
можна дослідити також в інших актах земельного законодавства. Зокрема, за ЗУ “Про фермерське господарство” фермерське господарство є цілісним майновим комплексом, який може бути успадкованим повністю чи в частинах спадкоємцями (ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 23). Згідно ч. 2 ст.

23 цього Закону якщо фермерське господарство успадковується кількома спадкоємцями, земельна ділянка господарства не підлягає поділу, якщо в його результаті утвориться хоча б одна земельна ділянка менше мінімального розміру, встановленого для даного регіону.

Цей Закон не передбачає жодної переваги щодо успадкування ділянок та іншого майна господарства спадкоємцями, які були членами господарства на час відкриття спадщини.

Земля, залишена у спадок, може належати спадкодавцеві не лише на праві власності, але й перебувати у їх постійному або тимчасовому користуванні.

У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут). Зокрема, Закон “Про оренду землі” від 2 жовтня 2003 р. у ст.

7 допускає перехід права на оренду земельної ділянки після смерті фізичної особи – орендаря до спадкоємців, якщо інше не передбачено договором оренди і якщо це не суперечить вимогам ЗКУ та цього Закону.

В такому випадку об'єктом спадкування виступають права та обов'язки померлого орендаря, а не право користування ділянкою, оскільки за ч. 1 ст. 1225 ЦК України об'єктом спадкування виступає саме право власності на земельну ділянку.

Можливий також варіант, коли земля була надана спадкодавцю в користування рішенням органу місцевого самоврядування. У цьому випадку для збереження права користування зазначеною землею спадкоємцю необхідно звертатися до сільської ради із заявою переоформити право користування цією ділянкою на нього. Щоправда, зміст прийнятого рішення у такому випадку залежить від представників місцевого самоврядування.

Цивільний кодекс України встановлює обов’язок спадкоємця, котрий прийняв 
спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за місцем прийняття спадщини для видачі на його ім’я свідоцтва про право на спадщину на таке майно, а також зареєструвати право на спадщину в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.

Однак процес оформлення спадкових прав на земельну ділянку має свої особливості.

Нині до документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, належать: 1) державний акт про право власності на земельну ділянку, 2) цивільно–правова угода щодо відчуження земельної ділянки, укладена в порядку, встановленому законом (договір купівлі – продажу, дарування, довічного утримання тощо), а також 3) свідоцтво про право на спадщину.

При цьому, у тому випадку, коли право власності на земельну ділянку посвідчується відповідною цивільно–правовою угодою чи свідоцтвом про право на спадщину, такі документи не є самостійними правовстановлювальними документами, оскільки до них в якості додатка має бути долучений ще й державний акт про право власності на земельну ділянку, що була відчужена чи успадкована.

Таким чином, у випадку, коли земельна ділянка належала спадкодавцю на підставі цивільно–правового договору або свідоцтва про право на спадщину, для оформлення спадкових прав на таку земельну ділянку спадкоємцями має бути подано нотаріусу відповідний правовстановлювальний документ з долученим до нього державним актом, оформленим на ім’я спадкодавця, про право власності на земельну ділянку, яка спадкується,.

Порядком вчинення нотаріальних дій 
нотаріусами України передбачено, що видача свідоцтва про право 
на спадщину на земельну ділянку нотаріусом проводиться на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, витягу з Державного земельного кадастру про відсутність обмежень на земельну ділянку (або довідки про відсутність обмежень), витягу з Поземельної книги, а також витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. На долученому державному акті нотаріус зазначає відчуження землі з вказуванням документа, на підставі якого відбулося відчуження, себто свідоцтва про право на спадщину (ч.6 ст. 126 ЗКУ). Тобто, про видачу свідоцтва про право на спадщину нотаріус проставляє відмітку у верхньому лівому куті державного акта на право власності на земельну ділянку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.05.2009 року № 439 «Про деякі питання посвідчення права власності на земельну ділянку». Слід зазначити, що відмітка про перехід права власності на земельну ділянку проставляється на долученому до правовстановлювального документа державному акті про право власності на земельну ділянку при кожному подальшому відчуженні (спадкуванні) землі.

Відповідно до статті 125 ЗКУ право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності та його державну реєстрацію.

Тому, щоб стати землевласником спадкоємцеві треба ще звернутися до місцевого відділу Держкомзему за місцем розташування земельної ділянки для здійснення державної реєстрації права власності на землю.

Для реєстрації права власності на ділянку подають: 1) державний акт з відміткою нотаріуса про перехід права власності на земельну ділянку; 2) свідоцтво про право на спадщину. Будь-які інші документи чиновники вимагати не мають права (ч. 6 ст. 126 ЗКУ п. 4 Порядку № 439).

Протягом 14 календарних днів відділення Держкомзему зареєструє зміну власника земельної ділянки і проставить на держакті напис про реєстрацію ділянки в Поземельній книзі. Відтепер спадкоємець стає повноцінним землевласником (ст. 125 ЗКУ).

Ділянку він отримує того ж розміру і того ж цільового призначення, якими колись володів спадкодавець. Документами, що підтверджують право власності спадкоємця на землю, будуть свідоцтво про право на спадщину і держакт з відміткою нотаріуса та відділу Держкомзему про перехід права власності на ділянку (ч. 2 ст. 126 ЗКУ).

З викладеного випливає, що свідоцтво про право на спадщину, до складу якої входить право власності на земельну ділянку, не підпорядковується тим вимогам, які ставляться до свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Зокрема, склалася нотаріальна практика, за якою при входженні до складу спадщину прав власності на кілька земельних ділянок, зазначені права можуть бути оформлені одним свідоцтвом, що не дозволяється правилами, які регламентують видачу свідоцтв про право власності на нерухоме майно.

При вирішенні 
спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).

Згідно з пунктом 17 Перехідних положень Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам таких часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Земельна ділянка разом 
із будівлею.

Відповідно до положень ст. 1225 ЦКУ 
до спадкоємців житлового будинку, інших будівель і споруд переходить право власності або право 
користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, у розмірі, який необхідний для їх обслуговування, якщо інший розмір не визначений заповітом.

Тобто, ЦК України виходить з принципу “земля слідує долі розташованій на ній будівлі”.

В силу цього принципу до спадкоємців житлового будинку, інших будівель і споруд переходить одночасно право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані, а також право власності або право користування тією частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інше не передбачено заповітом. Таким чином, спадкодавцеві в тексті заповіту надається право на свій розсуд розподілити між спадкоємцями лише ту частину земельної ділянки, яка обслуговує успадковану будівлю (споруду).

Пленум ВСУ також роз’яснив в п. 10 своєї Постанови «Про судову практику в справах про спадкування» від 30 травня 2008 р.

№ 7, що земельна ділянка переходить у власність або користування спадкоємців, якщо її було надано в установленому порядку, у межах, визначених при наданні, за умови, що спадкодавець не складав заповіту щодо розпорядження земельною ділянкою, належною йому на праві власності.

Спадкодавець може передавати за заповітом частину належної йому земельної ділянки, тоді інша частина цієї ділянки спадкується за законом.

Коли спадкодавець заповів всю земельну ділянку або її частину іншим особам, які не успадковували нерухоме майно, то спадкоємці мають право на земельну ділянку, на якій розміщено нерухоме майно й на частину ділянки, яка є необхідною для його обслуговування, незалежно від змісту заповіту. За такими правилами здійснюється й перехід права на землю при спадкуванні права на частину нерухомого майна, а якщо був установлений порядок користування ним, то з урахуванням цього порядку.

Вид і обсяг речового права на ділянку залежить від того, на якому 
праві остання належала спадкодавцеві. При цьому якщо спадкодавець мав 
лише право використання ділянки це право не може бути успадковане, адже до складу спадщини входить лише право власності на ділянку (ч. 1 ст.

1225 ЦК України), а тому справедливим буде твердження, що воно не включається до спадкової маси, а переходить до спадкоємця понад спадщину.

Отже, перехід у спадщину будівлі або споруди можливий лише із одночасним успадкуванням земельної ділянки, яка функціонально забезпечує даний об'єкт, або із одночасним переходом права користування (оренди) цієї ділянки або відповідної її частини.

Источник: https://www.stud24.ru/land-low/osoblivost-pravovogo-reguljuvannya-spadkuvannya-zemelno/511833-2205465-page1.html

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*