Суд: визнання електронних торгів такими, що відбулись та визнання переможцем торгів – такі вимоги не задовольняються судом оскільки не є передбаченими законом способами

СУД: Визнання електронних торгів такими, що відбулись та визнання переможцем торгів - такі вимоги НЕ задовольняються судом оскільки НЕ є передбаченими законом способами СУД: Визнання електронних торгів такими, що відбулись та визнання переможцем торгів - такі вимоги НЕ задовольняються судом оскільки НЕ є передбаченими законом способами

Євген МОРОЗОВ,адвокат

Дванадцятого вересня цього року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/13670/18 (ЄДРСРУ № 84214802) досліджував питання щодо наслідків визнання електронних торгів недійсними.

Суб’єктивне право на захист — це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно й тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією зі сторін у зобов’язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно зі статтею 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в його продажу, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця — учасника прилюдних торгів, та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином. Наведене узгоджується з нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема, на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Тимчасовим положенням.

За приписами ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Так, у силу вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно з ч. 3 ст.

215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Зазначена правова позиція була висловлена в постанові від 22.02.2017 р. Верховного Суду України у справі № 6-2677цс16 та погоджена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 24 липня 2019 року по справі № 804/9872/15, адміністративне провадження № К/9901/11045/18 (ЄДРСРУ № 83220479).

Источник: https://lexinform.com.ua/sudova-praktyka/naslidky-vyznannya-elektronnyh-torgiv-nedijsnymy/

СУД: "Визнання електронних торгів такими, що відбулись" та "визнання переможцем торгів" – такі вимоги НЕ задовольняються судом оскільки НЕ є передбаченими законом способами захисту прав (Справа № 910/3785/16)

СУД: Визнання електронних торгів такими, що відбулись та визнання переможцем торгів - такі вимоги НЕ задовольняються судом оскільки НЕ є передбаченими законом способамиФабула судового акту: Резюме цього рішення гранично коротке: «у господарських справах суди не задовольняють вимоги про встановлення фактів, які мають юридичне значення». І вимоги, щодо такого ноу-хау як електронні торги арештованим майном не є виключенням з цього правила.  

При цьому суд приймає позов до розгляду та з’ясовує фактичні обставини справи, а після цього робить висновок про відповідність позовної вимоги матеріально – правовим способам захисту права та/або порушеного інтересу позивача. Якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом та не веде до захисту чи відновлення його порушеного права, суд відмовляє у заявленій вимозі, як безпідставній.  

  • Аналізуйте судовий акт: Електронні торги із реалізації нерухомого майна не повинні проводитись, якщо звіт про оцінку цього майна, який дійсний 6 місяців, втратив чинність (ВСУ від 6 квітня 2016 р. у справі № 3-242гс16)
  • Банк БЕЗ торгів може визнати право власності “ЗА СОБОЮ” на предмет іпотеки та таким чином припинити права боржника на це майно (ВСУ від 28 вересня 2016р. у справі № 6-1243цс16)
  • Стягнення предмету іпотеки допускається без судового рішення, і навіть в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя, проте не на підставі постанови держвиконавця (ВСУ у справі № 6-1680цс16 від 28 вересня 2016р.)
  • Можна отримати і рішення про стягнення заборгованості за кредитом, і  рішення про стягнення предмету іпотеки, і це не свідчить про подвійність стягнення з боржника (ВССУ у справі № 6-11043св14)
  • Проценти та штрафні санкції на заборгованість по кредиту нараховуються боржнику або поручителю і після ухвалення рішення про задоволення вимог кредитора до його фактичного виконання (ВСУ від 25 травня 2016р. у справі № 6-157цс16)
  • Мораторій на стягнення іпотечного майна НЕ позбавляє банк права виселяти мешканців іпотечної нерухомості без надання іншого житлового приміщення та письмового попередження ( ВСУ у справі № 6-2947цс15 від 3 лютого 2016р.)

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1           (044) 230-06-58

  1. ПОСТАНОВА
  2. ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
  3. “09” листопада 2016 р.                                                                                                                                                     Справа№ 910/3785/16
  4. Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Мальченко  А.О.

суддів:            Жук  Г.А.

          Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Яценко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_2

на рішення           Господарського суду міста Києва від 04.04.2016

у справі № 910/3785/16 (суддя Сташків Р.Б.)

  • за позовом           Приватного підприємства «Констракт-Реалті»,
  • до Державного підприємства «СЕТАМ»,
  • третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2,
  • про визнання торгів такими, що відбулися, визнання переможцем торгів та зобов'язання вчинити дії,
  • за участю представників:

від позивача: Ястремський О.Я. – представник (довіреність від 01.03.2016 №б/н);

від відповідача: не з'явився;

Источник: http://legal.co.ua/posts/2341763

Позовні вимоги про визнання електронних торгів такими, що відбулись та визнання переможцем торгів не відповідають встановленим способам захисту та не можуть бути задоволені судом

СУД: Визнання електронних торгів такими, що відбулись та визнання переможцем торгів - такі вимоги НЕ задовольняються судом оскільки НЕ є передбаченими законом способами

Приватне підприємство звернулось до господарського суду за захистом порушених прав внаслідок програмного збою під час проведення електронних торгів.

Підприємство просило суд визнати торги з примусової реалізації нежитлових приміщень такими, що відбулись, визнати себе переможцем електронних торгів, зобов’язати ДП «СЕТАМ» внести відомості до системи й засобами системи сформувати новий протокол електронних торгів.

Позивач вказував, що взяв участь у аукціоні з реалізації арештованого майна. Ним було зроблено цінову пропозицію на рівні стартової ціни лоту, яка була прийнята системою, і протягом торгів не була перебита. 

У визначений час торги не закінчились, а на веб-сайті відповідача з'явилась інформація про зупинення спірних торгів із технічних підстав. Позивач посилався на те, що після зупинення торгів його повинні були визнати переможцем, однак відповідачем було призначено нові торги.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначив, що спірні торги повинні були завершитись на третій день, проте внаслідок технічного збою торги продовжились. Оскільки відбулися зазначені технічні перешкоди, відповідач негайно зупинив ці торги та позаяк він не зміг забезпечити належним чином процедуру проведення цих електронних торгів, то призначив нові торги.

Суд першої інстанції заявлений позов задовольнив.

Апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції скасував та у позові відмовив повністю.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду, що відповідач, призначаючи нові торги, діяв з порушенням встановленого порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, проте вказану обставину не визнав підставою для задоволення заявлених позовних вимог (постанова Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2016 у справі № 910/3785/16).

Так, апеляційний суд зазначив, що заявлена позивачем вимога про визнання торгів такими, що відбулися, по суті є вимогою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Такий факт може встановлюватися господарським судом лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне.

See also:  Законодавче врегулювання інституту корпоративних договорів та безвідкличної довіреності

Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог, а тому такий спосіб захисту не відповідає способам, встановленим чинним законодавством, та, як наслідок, не призводить до поновлення порушеного права.

Вимога про визнання переможцем електронних торгів теж не підлягає захисту шляхом задоволення позову, оскільки використання механізму, зазначеного позивачем, діюче на час існування правовідносин сторін законодавство, не передбачало.

Крім того, апеляційним судом також зазначено, що місцевий господарський суд, задовольняючи вимогу про визнання за позивачем статусу переможця торгів та зобов'язавши ДП «СЕТАМ» внести відомості до системи та сформувати новий протокол електронних торгів про визнання позивача переможцем, спонукав відповідача до відображення у протоколі обставин, які в дійсності не мали місця.

Постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін Вищим господарським судом України (постанова від 08.02.2017).

Источник: https://www.ukrainepravo.com/law-practice/practice_court/pozovni-vymogy-pro-vyznannya-elektronnykh-torgiv-takymy-shcho-vidbulys%60-ta-vyznannya-peremozhtsem-to/

Визнання договорів недійсними

СУД: Визнання електронних торгів такими, що відбулись та визнання переможцем торгів - такі вимоги НЕ задовольняються судом оскільки НЕ є передбаченими законом способами

Питання про визнання договорів недійсними досить складне і має багато нюансів, на які необхідно звернути увагу. Ukrjurist.com.ua сьогодні пропонує вам оглядову статтю на дану тему, у якій розповідає про основні моменти визнання договорів недійсними.

При вирішенні питання щодо недійсності догворів необхідно звернути, перш за все, увагу на те, що згідно із ст. ст.

4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст договору не може суперечити Цивільному кодексу України, законам України, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також моральним засадам суспільства.

Зміст договору також не повинен суперечити положенням інших нормативно-правових актів, які були прийняті відповідно до Конституції України.

Що стосується дії закону у часі, то відповідність чи невідповідність договору вимогам законодавства оцінюється відповідно до норм законодавства, діючого на момент укладення договору.

Нікчемні та оспорювані договори

Недійсні договори розмежовуються у відповідності зі статтею 215 Цивільного кодексу України на нікчемні догвори та оспорювані договори. Нікчемні договори – це договори, недійсність яких встановлена законом (як-то: ч.1 ст. 219 ЦК, ч.1 ст. 225 ЦК).

Оспорювані договори – договори, недійсність яких прямо не встановлена нормами закону, але одна із сторін договору або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, що визначені нормами законодавства (ч. 2 ст. 222 ЦК, ч. 2 ст. 223 ЦК, ч. 1 ст. 225 ЦК тощо).

Виходячи з вищезазначеного, нікчемний договор є недійсним через невідповідність його нормам закону і не потребує визнання його недійсним у судовому порядку. Оспорюваний договор може бути визнаний недійсним лише шляхом винесення судового рішення.

У першому випадку суд розглядає справу за позовом – про застосування наслідків недійсності нікчемного договору, у другому випадку необхідно звернутися до суду з позовними вимогами – про визнання оспорюваного договору недійсним і застосування наслідків його недійсності.

Може бути заявлена у судовому порядку і вимога про встановлення нікчемності договору, але тільки в разі наявності відповідного спору. Зазначена позовна вимога може пред’являтися окремо, без вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного договору.

Позовна вимога про застосування наслідків недійсності договору може бути заявлена як одночасно з позовом про визнання оспорюваного договору недійсним, так і у окремому позові за наявності судового рішення про визнання договору недійсним. При цьому необхідно враховувати, що наслідком визнання договору недійсним не може бути вимога про його розірвання, оскільки такі вимоги являються взаємовиключними.
Якщо ж виникла ситуація, що позивач посилається на нікчемність договору для обґрунтування іншої позовної вимоги, суд у такому разі не може посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності договору, а повинен дати відповідну оцінку доводам позивача.

Необхідно звернути увагу й на те, що позовні вимоги про визнання оспорюваного договору недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також позовні вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного договору може бути заявлена як однією зі сторін договору, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено укладенням такого договору.

Підстави визнання договорів недійсними

Договор може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених нормами законодавства, та із застосуванням наслідків недійсності договору, що визначені нормами законодавства.

При винесенні судового рішення необхідно враховувати той факт, що виконання чи невиконання сторонами зобов’язань, які виникли з договору, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання договору недійсним недійсним. У ситуації, якщо договор ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України).

Підставою недійсності договору згідно ч. 1 ст. 215 ЦК є недодержання стороною або сторонами вимог, встановлених ст. 203 ЦК, саме на момент вчинення договору. Не може бути визнаний недійсним договор, який не вчинено.
У зв’язку з цим необхідно звернути особливу увагу на момент вчинення договору (статті 205–210, 640 ЦК тощо).

Зокрема, не являються укладеними договори, у яких відсутні встановлені нормами законодавства умови, що є необхідними для їх укладення (наприклад, відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не передано майно, якщо відповідно до закону для вчинення договору потрібна його передача).

У відповідності із статтями 210 та 640 Цивільного кодексу не є вчиненим також договор у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо договор підлягає такій реєстрації.
Якщо буде встановлено такі обставини, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про визнання договору недійсним. До договору, який не вчинено, не може бути застосовані наслідки недійсності договору.

Зверніть увагу – позовні вимоги про визнання договору неукладеним не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, які передбачені нормами закону. Суди відмовляють у задоволенні таких позовних вимог.

Реституція може бути застосована лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано у судовому порядку недійсним.

Позовні вимоги про повернення майна, переданого на виконання недійсного договору, за правилами реституції можуть бути пред’явлені лише стороні недійсного договору.

Повернення майна за правилами реституції не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного договору, яке вже було відчужене третій особі.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги власників майна про визнання недійсними наступних договорів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного договору.
Способом захисту цивільного права у такому разі може бути подання віндикаційного позову про витребування майна від особи, яка не є стороною недійсного договору, з підстав, які передбачені ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України.

При цьому треба пам’ятати, що добросовісність набувача майна презюмується (ч. 5 ст. 12 ЦК України). І тільки якщо у судовому порядку буде встановлено, що набувач спірного майна знав або міг знати про наявність перешкод до укладення договору, це може свідчити про недобросовісність набувача майна і є підставою для задоволення позовних вимог про витребування у нього спірного майна.

Порушення вимог закону щодо укладення договору в письмовій формі є підставою для визнання його недійсним лише в разі, коли це прямо передбачено нормами законодавства, як-то: ст. ст. 547, 719, 981, 1055, 1059, 1107, 1118 Цивільного кодексу України тощо.

З підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення договору нікчемними є тільки договори, які відповідно до вимог чинного законодавства підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню.

При розгляді таких справ у судовому порядку необхідно з’ясувати наступні моменти: чи підлягає оспорюваний договір обов’язковому нотаріальному посвідченню, чому цей договір не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона договору ухилилася від його посвідчення та чи втрачена можливість нотаріального посвідчення, а також чи немає інших підстав нікчемності договору.

Вимоги про визнання недійсним договору, який було вчинено малолітньою особою, неповнолітньою особою або осбою, цивільна дієздатність якої обмежена, можуть бути заявлені до суду як батьками, опікуном чи піклувальником, а також бабою і дідом, також заінтересованою особою, самою неповнолітньою особою або особою, цивільна дієздатність якої обмежена.

Підстави визнання договорів недійсними, зазначені у ст. 225 ЦК України, поширюються на ситуації, коли фізичну особу не було визнано недієздатною, але у момент вчинення договору фізична особа перебувала в стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Щоб встановити наявність зазначеного стану на момент укладення договору, ухвалою суду призначається проведення судово-психіатричної експертизи за клопотанням хоча б однієї зі сторін судової справи. Судове рішення виноситься з урахуванням як висновку призначеної судово-психіатричної експертизи, так і з урахуванням інших доказів по справі.

Договір, вчинений юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії), є оспорюваним (ст. 227 ЦК України).

Перелік правочинів, що є нікчемними внаслідок того, що порушують публічний порядок, зазначений у статті 228 Цивільного кодексу України:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Наслідки вчинення нікчемного правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами, передбаченими статтею 216 ЦК.
Договір, який був вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

See also:  Всу: якщо хабародавець зацікавлений у незаконній поведінці службової особи, прагне обійти закон, то вимагання хабара виключається

При цьому важливо пам’ятати, що обставини, щодо яких помилилася сторона договору, мають існувати саме на момент укладення договору. Позивач на підтвердження своїх вимог про визнання договору недійсним під впливом помилки повинен довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що помилка має істотне значення.

Помилка, яка виникла внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін договору, не є підставою для визнання договору недійсним.

Договір визнається вчиненим під впливом обману, якщо одна сторона ввела іншу сторону договору в оману щодо обставин, які впливають на вчинення договору. Відмінність обману від помилки заключається у тому, що ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін договору.

При вирішенні судових спорів про визнання недійсним договору, що був вчинений особою під впливом насильства, необхідно приймати до уваги, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов’язково злочинних діях. При цьому насильницькі дії можуть бути вчинені як стороною договору, так і іншою особою — як щодо іншої сторонни оспорюваного договору, так і щодо членів її сім’ї, родичів або їх майна.
Також треба враховувати, що факт насильства не обов’язково має бути встановлений вироком суду у кримінальній справі.

Для визнання договору недійсним у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони договору з другою стороною (ст.

232 ЦК України), необхідно обовязково встановити умисел в діях представника сторони, тобто представник усвідомлює, що вчиняє договір всупереч інтересам довірителя. Також представник сторони договору бажає (або свідомо допускає) настання несприятливих наслідків для довірителя.

При цьому неважливо, чи одержав представник яку-небудь вигоду від здійснення договору, чи договір був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Договір може бути визнаний у судовому порядку недійсним на підставі, що зазначена у статті 233 ЦК України, якщо договір було вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона договору скористалася. Які обставини вважаються у такому випадку тяжкими? Такими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім’ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий договір.
Особа, яка оскаржує договір, у цьому випадку має довести, що за відсутності вказаної тяжкої обставини договір не було б вчинено взагалі або було б вчинено не на таких умовах.

Для того, щоб оспорюваний договір визнати фіктивним, необхідно встановити наявність умислу всіх сторін договору.

Слід зазначити, що саме по собі невиконання договору сторонами не означає, що було укладено фіктивний договір. У разі якщо на виконання договору було передано майно, такий договір не може бути кваліфікований як фіктивний.

Необхідно розрізняти удаваний договір і фіктивний договір.

За удаваним договором сторони умисно оформляють один договір, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини ніж ті, що випливають зі змісту договору.

У цьому і є відмінність від фіктивного договору — за удаваним договором права та обов’язки сторін виникають, але не ті, що передбачені укладеним договором.

Позовні заяви про визнання недійсними договорів щодо нерухомого майна пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини (ст. 114 ЦПК України).

За цим же правилом повинні пред’являтися також позовні вимоги про визнання недійсними договорів щодо нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому (наприклад, позови щодо інвестиційних договорів про будівництво нерухомого майна, договорів про участь у фонді фінансування будівництва тощо).

Необхідно також враховувати особливості перебігу позовної давності щодо вимог про визнання договорів недійсними, у цьому випадку позовна давність обчислюється не з моменту укладення договору, а від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка це право порушила.

Зверніть увагу, що Цивільним кодексом України встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов’язаних з визнанням договорів недійсними: ч. 2 ст.

261 ЦК України – перебіг позовної давності про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства; ч. 3 ст. 261 ЦК України – перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Якщо заявляється позовна вимога про визнання договору недійсним без застосування наслідків недійсності договору, судовий збір сплачується як із немайнового спору. У справах про застосування наслідків недійсного або нікчемного договору судовий збір сплачується залежно від вартості майна, щодо якого заявляються позовні вимоги.

Источник: http://ukrjurist.com.ua/yuridicheskie-konsultatsii/viznannya-dogovoriv-nedijsnimi.html

Видача свідоцтва про придбання майна стягувачем, якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися (С.Ф. – не відбулися двічі та стягувач виявив бажання залишити непродане майно за собою)

Пунктом 6 ст.

34 Закону України “Про нотаріат” передбачається така нотаріальна дія як видача свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, проте щоб розписати процедуру даного нотаріального провадження з урахуванням стадій нотаріального процесу, насамперед, треба визначитися із умовами та порядком проведення публічних торгів (аукціонів) та їх правовими наслідками та нормативними актами, які регламентують процедуру проведення публічних торгів (аукціонів). Ці обставини визначатимуть необхідність і умови звернення до нотаріуса, оскільки вчинення такої нотаріальної дії передбачено Законом України “Про нотаріат”. Все це надасть можливість визначитися із природою даного нотаріального провадження та його місцем у загальній класифікації нотаріальних проваджень28.

Аналізуючи назву глави 9 та ст. 72 Закону України “Про нотаріат” та гл. 18 Порядку можна дійти висновку про те, що фактично процедура вчинення даного провадження відсутня, тому розглянемо процедуру проведення публічних торгів в контексті її відображення в нотаріальному процесі.

Процедура і наслідки проведення прилюдних торгів (аукціонів), які не відбулися

При продажу нерухомого майна на публічних торгах згідно з п. 7.1. Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (далі – Тимчасове положення) торги (аукціони) вважаються такими, що не відбулися, якщо:

  • 1) покупці були відсутні;
  • 2) або ж був присутній тільки один покупець;
  • 3) переможець торгів відмовився підписати протокол ведення торгів, а кількості присутніх покупців недостатньо для відновлення торгів (п. 4.16 Тимчасового положення);
  • 4) жодний покупець не запропонував ціну вище стартової ціни лоту і об'єкт був знятий з торгів (пункт 4.6″ Тимчасового положення);
  • 5) у разі несплати у встановлений строк переможцем аукціону належної суми за придбання майна після оголошення переможця і підписання протоколу ведення торгів.

Доцільно зупинитися на аналізі кожної із підстав, за яких торги не відбулися, оскільки нотаріус видаючи свідоцтво у разі, коли торги не відбулися має перевірити обставини та докази, які їх підтверджують.

Питання полягає у том, що якщо торги не відбулись, то цей факт е юридичною обставиною, яка викликає певні правові наслідки. Зокрема, вирішення питання про уцінку майна боржника пов'язується з фактом, що торги не відбулись.

Так, щодо пункту 1, 2 Тимчасового положення у разі відсутності покупців або наявності лише одного нотаріусом мають перевірятися обставини щодо належної організації торгів, зокрема, про час та місце їх проведення, повідомлення усіх заінтересованих осіб, оголошення в засобах масової інформації про проведення торгів. Лише за наявності таких документів, нотаріус може визнати підстави того, що торги не відбулись поважними. Тут необхідно розглядати декілька випадків:

  • – коли ці торги були першими, то визнання торгів такими, що не відбулись призводитиме що першої уцінки майна на 30 %;
  • – коли другі торги уціненого на 30 % майна не відбулись, то майно уціняється не більш як на 50 % відсотків початкової вартості майна;
  • – у разі якщо уцінене на 50 % відсотків майно не буде реалізоване з прилюдних торгів, то стягувачеві пропонується залишити це майно за собою.

Отже факт, що торги не відбулися матиме правове значення, коли вирішуватиметься питання про проведення наступних торгів або видачі нотаріусом свідоцтва про придбання уціненого майна, якщо прилюдні торги не відбулися.

Таким чином, нотаріус має перевіряти з яких причин торги не відбулись та організацію їх проведення на підставі безспірних письмових доказів.

Крім того, покупці можуть зловживати своїм правом, штучно перешкоджати продажу майна, що дозволить їм придбати речі за уціненою ціною30. Автори вважають, що у такому випадку можна пропонувати стягувану придбати майно кожного разу, коли торги не відбулися за згодою боржника, наприклад, шляхом вирішення цього питання компромісним шляхом (ст. 36 Закону

України “Про виконавче провадження”), тобто шляхом укладення між ними мирової угоди, яка підлягає визнанню судом згідно ч. 2 ст. 12 Закону України “Про виконавче провадження” та ст. 372 ЦПК.

Але доцільно нотаріуса наділити компетенцією щодо посвідчення такої угоди, оскільки такі дії можуть бути зумовлені повноваженнями нотаріуса щодо видачі свідоцтва у результаті проведення публічних торгів.

See also:  Верховна рада ухвалила закон щодо удосконалення діяльності державного бюро розслідувань

Щодо підстав за яких торги не відбулись, передбачених п. 8, коли переможець торгів відмовився підписати протокол про проведення торгів, а кількості присутніх покупців недостатньо для відновлення торгів (п. 4.16 Тимчасового положення), то нотаріус має з'ясовувати з яких причин переможець торгів відмовився підписати протокол їх проведення.

Оскільки ці дії є правочином і викликають певні правові наслідки щодо уцінення майна, тому потребують адекватного реагування з боку нотаріуса згідно ст.203 ЦК та ст. 44 Закону. На підтвердження цієї обставин нотаріусу має бути надане інформаційне повідомлення про проведення публічних торгів.

Оскільки у цьому повідомлені має місце положення про суму реєстраційного та гарантійного внесків учасника прилюдних торгів, найменування, адресу банка, номер рахунка для їх сплату (п. 4 п.п. 3.

6 Тимчасового положення), то нотаріусу мають надаватися документи, які свідчать про сплату таких внесків учасником прилюдних торгів, який відмовився від підписання протоколу про проведення прилюдних торгів.

Щодо п. 4 згідно якого, жодний із покупців не запропонував ціну вищу за стартову ціни лота і об'єкт був знятий з торгів (пункт 4.5 Тимчасового положення). То про наявність цієї обставини нотаріус може впевнитися із протоколу про проведення публічних торгів.

Щодо п. 5 у разі несплати у встановлений строк переможцем аукціону належної суми за придбання майна після оголошення переможця і підписання протоколу ведення торгів нотаріус має згідно затвердженого протоколу перевірити дотримання цією особою проведення розрахунку за придбане майно на торгах протягом 10-денного строку, який рахується згідно з п. 5.1 Тимчасового положення.

Останнє положення є дуже важливим, оскільки впливає на можливість оцінки майна та проведення наступних (нових) торгів.

Якщо аукціон не відбувся, організатор аукціону у триденний строк повідомляє про це державного виконавця. Якщо аукціон не відбувся тричі (аукціон продажі майна за первісною ціною та два аукціони за уціненою ціною відповідно 30 % та 50 %), то майно має бути знятим з аукціону, про що має повідомлятися державний виконавець, останній має повідомити про цю обставину стягувану та боржнику.

Одночасно з повідомленням про те, що майно знято з аукціону державний виконавець пропонує стягувачеві залишити за собою нереалізоване майно, крім конфіскованого за рішенням суду.

Якщо стягувач не заявить протягом 16 днів з дня отримання повідомлення державного виконавця про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з нього знімається і воно повертається боржникові.

Якщо іншого майна, на яке можна звернути стягнення у боржника немає, виконавчий документ повертається стягувачеві без виконання.

У разі згоди стягувача залишити за собою нереалізоване майно, він має повідомити про це державного виконавця та отримати від нього необхідні документи для вчинення нотаріального провадження.

Але у цьому контексті виникає запитання якою має бути назва такого свідоцтва, оскільки редакція п.6 ст. 34 Закону, де має назва нотаріального провадження є сумнівною.

На нашу думку, правове значення має саме придбання майна з публічних торгів (аукціонів) у власність та закріплення такого переходу майна до власника у нотаріальному порядку, тобто шляхом видачі нотаріусом свідоцтва про право власності на майно, придбане на торгах.

Якщо торги не відбулися, то нотаріусом мають констатуватися дві юридичні обставини:

  • – волевиявлення стягувача на залишення нереалізованого майна за собою;
  • – законність обставин, пов'язаних з тим, що торги не відбулися.

Отже, назва свідоцтва має бути такою: “Свідоцтво про придбання майна стягувачем, коли торги не відбулися”, про що мають бути внесенні зміни у п. 6 ст. 34 Закону України “Про нотаріат”, де назва нотаріальної дії має бути викладена так: “Видача свідоцтво про придбання майна стягувачем, коли торги не відбулися.

Источник: https://pidruchniki.com/1253121244375/pravo/vidacha_svidotstva_pridbannya_mayna_styaguvachem_prilyudni_torgi_auktsioni_vidbulisya

ТЕМА: 24.12.2014 Про визнання торгів такими, що не відбулися

  • Ухвала
  • іменем україни
  • 24 грудня 2014 року м. Київ
  • Колегія суддів судової палати у цивільних справах
  • Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Коротуна В.М., Парінової І.К.,

Ступак О.В., Штелик С.П.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», ОСОБА_4, третя особа – відділ державної виконавчої служби Кілійського районного управління юстиції Одеської області, про визнання торгів такими, що не відбулися, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 21 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 22 липня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» (далі – ПП «СП «Юстиція»), ОСОБА_4, третя особа – відділ державної виконавчої служби Кілійського районного управління юстиції Одеської області (далі – ВДВС Кілійського РУЮ Одеської області), обґрунтовуючи вимоги тим, що 11 червня 2012 року проведено прилюдні торги з реалізації арештованого майна – житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними спорудами по АДРЕСА_1, що належав їй на праві власності. Зазначала, що торги проведено з порушенням вимог законодавства, оскільки на торгах була присутня лише одна особа. Крім того, для реалізації іпотечного майна необхідно рішення суду, яким має бути встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки та його вартість, а з матеріалів виконавчого провадження вбачається, що рішення суду про реалізацію майна, що перебуває в іпотеці, у виконавчої служби не було. Посилаючись на викладене, просила визнати прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна від 11 червня 2012 року, проведені ПП «СП «Юстиція», такими, що не відбулися.

  1. Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 21 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 22 липня 2014 року, в позові відмовлено.
  2. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
  3. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. ст. 213-214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

  • Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій у повній мірі не відповідають.
  • Судами встановлено, що 12 жовтня 2006 року між ОСОБА_3 та відкритим акціонерним товариством «Державний Ощадний банк України» (далі – ВАТ «Державний ощадний банк України») в особі філії Кілійського відділення № 6731 ВАТ «Ощадбанк» укладено договір № 209 про надання споживчого кредиту у розмірі 25 000 грн.
  • З метою забезпечення належного виконання позичальником взятих на себе зобов’язань за кредитним договором у той же день між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Кілійського районного нотаріального округу за № 6679, за яким ОСОБА_3 передано в іпотеку банку нерухоме майно – житловий будинок з господарським будівлями та надвірними спорудами по АДРЕСА_1.
  • Також 01 квітня 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Кілійського відділення № 6731 ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_3 укладено договір № 305 про надання кредиту в розмірі 50 000 грн, за умовами якого позичальник взяла на себе зобов’язання повернути кошти в строк та зі сплатою процентів, зазначених у договорі.

Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 23 листопада 2011 року задоволено позов ПАТ «Державний ощадний банк України», яке є правонаступником ВАТ «Державний ощадний банк України», та стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за кредитними договорами від 12 жовтня 2006 року № 209 та від 01 квітня 2007 року № 305 у розмірі 39 732 грн 29 коп., судові витрати в розмірі 397 грн 35 коп., 120 грн витрат на ІТЗ, а всього – 40 248 грн 64 коп.

Источник: https://www.kasyanenko.com.ua/nasha-praktika/priznanie-nedejstvitelnym-kreditnogo-dogovora/129-24-12-2014-pro-viznannya-torgiv-takimi-shcho-ne-vidbulisya

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*