Вп вс визначила юрисдикцію спорів щодо відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності

Питання відшкодування майнової шкоди потерпілому від кримінального правопорушення є завжди актуальним, однак відповідь на нього не завжди для потерпілої сторони є очевидною. Встановлення винної особи правоохоронними органами жодним чином не гарантує повернення або компенсацію спричинених збитків.

ВП ВС визначила юрисдикцію спорів щодо відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності

Так, відповідно до Кримінального процесуального кодексу підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпілому, територіальній громаді, державі внаслідок кримінального правопорушення. Разом з тим, як правило, винна особа не поспішає реалізовувати зазначене для неї право, а навпаки, намагається всіма своїми діями убезпечити неправомірно набуте майно від можливої конфіскації за рішенням суду.

  • За таких обставин найчастіше саме потерпілим необхідно проявити ініціативу у питанні забезпечення реального відшкодування шкоди, завданої незаконними діями винних осіб, оскільки у протилежному випадку виконавчий документ, що буде направлений судом до Державної виконавчої служби для забезпечення виконання рішення у частині стягнення в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, може залишитися без виконання.
  • При цьому для розуміння процесу примусового відшкодування шкоди потерпілому потрібно звернути увагу на правовий механізм такого відшкодування.
  • Згідно вимог пункту 2 частини 1 статті 47 Закону «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
  • Повернення виконавчого документа стягувачу (тобто потерпілому) без виконання є найвірогіднішим наслідком для більшості виконавчих документів, оскільки встановлений шестимісячний строк здійснення виконавчого провадження, з урахуванням загального об'єму виконавчих проваджень, які перебувають у Державній виконавчій службі, фактично не дозволяє знайти майно боржника, яке він намагається добре сховати.
  • Встановлений у Законі «Про виконавче провадження» шестимісячний строк, тобто загальний строк здійснення виконавчих дій, починає рахуватися із дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження та якщо не має правових підстав його зупинити, обмежує період часу, в який державний виконавець зобов'язаний здійснити заходи для встановлення майна боржника.

Тобто будь-які реальні дії щодо пошуку майна боржника, на яке може бути звернуто стягнення, будуть проведені у строк, що не перевищує цих шести місяців.

Тому якщо у засудженої особи не має зареєстрованого на неї майна, то така особа не має офіційного місця працевлаштування, і потерпілому не варто чекати  матеріального відшкодування, якщо звісно винуватець не забажає добровільно здійснити відповідну компенсацію, що на практиці є малоймовірним.

Таким чином, процес забезпечення відшкодування завданої вам шкоди не варто ігнорувати, оскільки в результаті можна залишитись виключно із сумнівним моральним задоволенням від усвідомлення невідворотності покарання винного за неправомірні дії.

З метою забезпечення захисту своїх майнових інтересів необхідно у стислий строк підготувати та подати слідчому для приєднання до матеріалів кримінального провадження цивільний позов, що за формою та змістом відповідає вимогам ст.

119 Цивільно-процесуального кодексу (форма та зміст позовної заяви), із додаванням копій відповідно до кількості таких осіб.

Стаття 119 ЦПК передбачає зазначення ім'я (найменування) відповідача, а тому реалізація права звернутися під час досудового розслідування, однак не пізніше початку судового розгляду кримінального провадження по суті, цивільного позову обмежена фактом встановлення винної особи, а у нашому випадку – часом повідомленням особі про підозру.

Інформацію про встановлення причетності певної особи до кримінального правопорушення та про повідомлення про підозру певній особі можливо вчасно отримати лише від слідчого або прокурора, тому варто не залишати поза своєю увагою хід досудового розслідування, мати необхідну інформацію для контакту зі слідчим або прокурором, періодично направляти письмові запити про хід такого слідства, заявляти клопотання про проведення процесуальних дій, а за необхідності оскаржувати дії посадових осіб, що неналежним чином виконують свої обов'язки.

У будь-якому випадку після реєстрації кримінального провадження необхідно отримати копію процесуального рішення про визнання потерпілим.

Не дивлячись на те, що особа набуває відповідного статусу і без винесення відповідного процесуального рішення, такий процесуальний документ дозволить потерпілому скористатися правом звернутися до суду із клопотанням про арешт майна, оскільки ця постанова безпосередньо підтверджує суду статус потерпілого як цивільного позивача.

Основними вимогами, передбаченими частиною 3 статті 171 КПК, до клопотання є завчасне встановлення розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та доказів факту завдання шкоди винною особою.

З урахуванням таких вимог, перед прийняттям рішення про звернення до суду із відповідним клопотанням необхідно зібрати дані щодо розміру шкоди на час її завдання.

Такими даними для потерпілого можуть слугувати висновки відповідних експертиз (рухоме, нерухоме майно), довідки від спеціалізованих місць продажу відповідних товарів щодо їх вартості, квитанції щодо вартості майна на час його придбання, інші можливі відомості, які підтверджують розмір збитків. Сам факт заволодіння коштами винною особою може бути підтверджений копією заяви про вчинення кримінального правопорушення, витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, копією повідомлення про підозру певній особі та іншими процесуальним документами, що можливо отримати під час реалізації прав потерпілого, передбачених п. 11 ч. 1 ст. 56 КПК (права потерпілого протягом кримінального провадження).

Крім того, стаття 171 КПК зобов'язує надати суду документи щодо об'єктів права власності підозрюваного, однак такий обов'язок прямо не стосується потерпілого, оскільки покладається виключно на слідчого і прокурора у випадку їх звернення з відповідним клопотанням до суду.

Разом з тим не варто нехтувати ним і потерпілому, так як при вирішенні питання про обґрунтованість відповідного клопотання суд буде, окрім іншого, виходити із доцільності його задоволення та має право накласти арешт на майно, що по вартості співмірно із розміром спричинених потерпілому збитків.

Допомогти вам отримати інформацію про майно підозрюваного зможе слідчий, прокурор або ваш представник (адвокат). Для реалізації цього у першому випадку необхідно заявити клопотання слідчому (прокурору) про збір відповідних даних, а у випадку із адвокатом – оплатити вартість послуг щодо направлення адвокатських запитів.

Незважаючи на те, що адвокатам надано відповідне право на збір інформації, не рідкими є випадки, коли установи, організації, незалежно від форми власності, намагаються їх ігнорувати, чого фактично не трапляється із запитами правоохоронних органів.

Правильно складене клопотання, та зібрані документи і докази, дозволять суду вчасно розглянути питання про арешт майна підозрюваного (обвинувачуваного) і винести позитивне для потерпілого рішення, а це достатньою мірою дозволить запобігти приховуванню, переоформленню майна винною особою на третіх осіб з метою уникнення обов'язку відшкодування шкоди.

Варто пам'ятати, що арешт майна може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних чи юридичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову. В той самий час заборона використання житлового приміщення, в якому на законних підставах проживають будь-які особи, не допускається.

  1. ВИСНОВОК:
  2. Таким чином, потерпілим бажано пам'ятати, що у питанні відшкодування шкоди багато що залежить від оперативності збирання, опрацювання та подання інформації правоохоронним органам, тобто самостійного захисту своїх інтересів, оскільки у багатьох випадках слідчими такий момент, як забезпечення кримінального провадження шляхом тимчасового вилучення майна та його арешту, на теперішній час упускається із виду.
  3. За необхідності, кваліфікована правова допомога здатна допомогти вам компенсувати, якщо не всі збитки, то хоча б переважну їх більшість, а також забезпечить дотримання правоохоронними органами розумних строків досудового розслідування.

Відшкодування шкоди за неправомірні дії правоохоронних органів

ВП ВС визначила юрисдикцію спорів щодо відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності

22.06.2017 р. в рамках справи № 6-501цс17  Верховний суд України досліджував питання щодо стягнення моральної шкоди за неправомірні рішення, дії та бездіяльність прокуратури, а саме: прийняття працівниками прокуратури незаконних рішень, тривала бездіяльність посадових осіб, пов’язана з невнесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, тривале слідство та неодноразове закриття кримінального провадження, що у подальшому скасовувалось.

  • Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходила з наступного.
  • Згідно зі  статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
  • Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей  1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, орган и досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди.

Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

ВАЖЛИВО:  Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою  статті 1176 ЦК України, а саме: 1) у випадку незаконного засудження, 2) незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, 3) незаконного застосування запобіжного заходу, 4) незаконного затримання, 5) незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

See also:  Внеплановая проверка гаска. как законно не допустить контролирующий орган к внеплановой проверке + пример письменных пояснений, на основании которых внеплановая проверка гаска не состоялась

(!!!)  Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі  Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

  1. Відповідно до пункту 2 частини першої  статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
  2. Згідно з пунктами 1, 5 статті 3 цього Закону у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода.
  3. Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету (частина перша  статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Частинами першою та другою  статті 12 цього Закону передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду – до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

  • Пунктами 11, 12 Положення про застосування  Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року № 6/5/3/41, у разі закриття кримінальної справи за відсутністю у діянні складу злочину слідчий зобов'язаний роз'яснити громадянинові порядок поновлення його порушених прав і відшкодування іншої шкоди.
  • Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру грошових доходів, втрачених громадянами унаслідок незаконних дій зазначених органів, віднесено до компетенції цих органів, а не суду.
  • ВАЖЛИВО:  За відсутності підстав для застосування частини першої  статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті – така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
  • Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі  статті 1174 ЦК України.
  • Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.
  • Згідно зі  статтею 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
  • У даній справі позивач звернувся до суду з позовом до прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої прийняттям незаконних рішень і протиправною тривалою бездіяльністю відповідача, пославшись на положення статті 1172 ЦК України.
  • За положеннями частини першої цієї статті юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
  • У зазначеній нормі встановлюються загальні правила відшкодування юридичною або фізичною особою потерпілій стороні шкоди, завданої їхнім працівником або іншою особою.

Це один з випадків, коли суб’єктом деліктної відповідальності виступає юридична або фізична особа, яка шкоди потерпілій стороні безпосередньо не завдавала. Тобто особливістю цих зобов’язань є те, що закон відмежовує особу, яка безпосередньо завдала потерпілій стороні шкоди, від особи, яка повинна цю шкоду відшкодувати.

У цивільному праві під діями юридичної особи визнаються: дії органу, її представників, а також її членів або інших учасників (працівників і службовців). Діями фізичної особи (фізичної особи – підприємця) визнаються дії працівників (службовців), якщо їх вчинено на виконання трудових (службових) обов’язків.

(!!!)  Покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за вказаною нормою пояснюється тим, що безпосередній заподіювач шкоди (працівник) юридично втілює волю осіб, з якими він пов’язаний трудовим договором (контрактом), а тому його вина визнається виною роботодавця.

  1. Правовий зв'язок між юридичною або фізичною особою та працівником виникає з трудових відносин незалежно від їх характеру – постійні, тимчасові, сезонні відносини або відносини, що склалися між зазначеними особами при виконанні працівником іншої роботи за трудовим договором (контрактом).
  2. Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов’язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого дня.
  3. Деліктні зобов’язання, передбачені вказаною нормою, включають: потерпілу особу, що зазнала шкоди; відповідача – юридичну або фізичну особу, яка безпосередньо шкоди потерпілій стороні не завдавала; фактичного заподіювача шкоди – працівника, який пов'язаний з відповідачем виконанням своїх трудових (службових) обов’язків.

Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за статтею 1172 ЦК України необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника, шкода, завдана потерпілій стороні, причинний зв'язок між протиправною поведінкою працівника і завданою шкодою, вина працівника), так і спеціальних умов, які обов’язково слід ураховувати. Це обставини, за наявності яких шкода була спричинена, хоча сама шкода в цих зобов’язаннях і не набуває якихось особливостей. До таких обставин частина перша вказаної норми відносить виконання трудових (службових) обов’язків працівником. У разі завдання шкоди працівником діями, що за своїм змістом не випливають з виконання ним трудових (службових) обов’язків, не виникає відповідальності юридичної або фізичної особи за шкоду, спричинену вказаним працівником. Він повинен сам відшкодувати цю шкоду на загальних підставах деліктної відповідальності (стаття 1166 ЦК України).

  • Юридична або фізична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану працівником, має право зворотної вимоги (регресу) до цього працівника в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом (частина перша статті 1191 ЦК України), тобто розмір відшкодування визначається законодавством, яке регулює відносини працівника, зокрема трудовим законодавством.
  • Причинно-наслідковий зв’язок у цьому виді деліктних зобов’язань може мати складний характер, тобто треба доводити не тільки те, що шкоди завдано внаслідок протиправного діяння, а й те, що це протиправне діяння виникло внаслідок неналежного виконання чи невиконання працівником (службовцем) або іншою особою покладених на нього трудових (службових) чи інших обов’язків.
  • ВИСНОВОК:  для такого виду відповідальності (відшкодування шкоди за неправомірні дії правоохоронних органів)  необхідно чітко визначити норми матеріального права, які регулюють дані відносини; умови, порядок відповідальності за завдану моральну шкоду та коло суб’єктів, на яких покладається така відповідальність.
  • Суди, вирішуючи спір, не врахували зазначених вище норм матеріального права, дійшовши висновку про те, що неправомірними рішеннями, діями та бездіяльністю прокуратури позивачу завдано моральної шкоди, припустились взаємовиключних висновків про одночасне застосування до спірних правовідносин положень  статей 1172 та 1176 ЦК України, та залишили поза увагою, що зазначені норми матеріального права регулюють різні підстави, умови, порядок відповідальності за завдану моральну шкоду та коло суб’єктів, на яких покладається така відповідальність.  
  • Матеріал по темі:  «Порядок компенсації майнової шкоди спричиненої слідчими СБУ» 

Юрисдикція спорів щодо відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до відповідальності

Шкода, завдана особі внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону № 266/94-ВР (стаття 1 Закону).

Завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (част. 2 статті 1 Закону).

See also:  Инвесторы готовы вложить 100 миллиардов, если вр узаконит номинального держателя

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального  правопорушення,  відсутністю  у  діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Також згідно з пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР,  у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Тобто чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди. Захист права на відшкодування шкоди забезпечується в судовому порядку.

  • Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).
  • Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 755/13879/16-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, від 20 березня 2019 року у справі № 161/15362/16-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, і підстав для відступу від нього не вбачається.
  • Проте в одній із нещодавніх справ, рішення щодо якої переглядала Велика Палата Верховного суду, розглядалося питання відповідності процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права
  • У даній справі особа звернулась до суду з позовом про відшкодування за рахунок коштів прокуратури та Державної казначейської служби України майнової та моральної шкоди, завданої йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.
  • Місцевий суд позовні вимоги частково задовольнив, з таким рішенням погодився і суд апеляційної інстанції.

Тоді прокурор звернувся зі скаргою до касаційного суду. У своїй скарзі прокурор зазначив, що спір у частині відшкодування майнової шкоди не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки визначення розміру втрачених доходів позивача внаслідок незаконних дій належить до компетенції інших органів, а не суду.

Велика Палата ВС у задоволенні касаційної скарги відмовила. І ось чому.

За правовою позицією ВП ВС, обов’язок роз’яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди у разі закриття провадження у справі покладається на орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокурора, який повинен здійснити це шляхом направлення громадянинові письмового повідомлення одночасно з постановою про закриття кримінального провадження. При цьому, в повідомленні має бути зазначено, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.

Відсутність такого роз’яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого законом.

Оскільки Закон України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду” не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту відповідно до положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Таким чином, суди правильно встановили, що за захистом свого порушеного права особа звернулася у порядку цивільного судочинства із позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, та обґрунтовано розглянули спір у порядку цивільного судочинства. І, за таких обставин помилковими є наведені у касаційній скарзі доводи про те, що цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, не підтверджені нормами чинного законодавства, а тому немає підстав для закриття провадження у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 р. у справі №522/1021/16-ц (провадження №14-136цс19), повний текст доступний за посиланням).

Про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними притягненнями до кримінальної відповідальності

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
У Х В А Л А
21.02.2007

(Витяг)
У лютому 2004 р. Б. звернувся до суду із позовом до

Державного казначейства України, прокуратури АР Крим, прокуратури м. Євпаторії про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

  • Зазначав, що 15 квітня 2002 р. прокуратурою АР Крим стосовно
  • У травні 2002 р. він був затриманий працівниками УБОЗ МУ МВС
  • У тому самому місяці йому було пред'явлено звинувачення у

нього була порушена кримінальна справа. України і утримувався в ІТТ м. Євпаторії. вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК ( 2341-14 ), та обрано міру запобіжного заходу – утримання під вартою, яку 30 липня 2002 р.

було замінено на підписку про невиїзд.

Порушену щодо нього 9 липня 2003 р. кримінальну справу було

закрито на підставі п. 2 ст. 6, ст. 213 КПК ( 1002-05 ).
Посилаючись на те, що незаконним притягненням до кримінальної відповідності йому заподіяна моральна шкоди, на її відшкодування просив стягнути 500 000 грн.

  1. Ухвалою Євпаторійського міського суду АР Крим від
  2. У касаційному поданні прокурор м.

    Євпаторії просив скасувати

  3. Касаційне подання підлягає частковому задоволенню на таких
  4. Судами встановлено, що 18 квітня 2002 р. начальником відділу

23 квітня 2004 р., залишеною без змін ухвалою апеляційного суду АР Крим від 4 жовтня 2004 р., заява Б.

задоволена частково, стягнуто на його користь з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на відшкодування завданої моральної шкоди 150 000 грн. ухвалені у справі судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. підставах.

прокуратури АР Крим була порушена кримінальна справа за фактом навмисного знищення майна В.

29 травня 2002 р. Б. був затриманий у зв'язку з підозрою у

вчиненні зазначеного злочину.

30 травня 2002 р. йому було пред'явлено звинувачення у

вчиненні злочину, передбаченого ст. 194 ч. 2 КК ( 2341-14 ), а 31 травня 2002 р. обрана міра запобіжного заходу – утримання під вартою.

29 липня 2002 р. постановою слідчого управління МУ МВС

України міра запобіжного заходу Б. була замінена на підписку про невиїзд.

9 липня 2003 р. кримінальна справа, порушена щодо заявника,

була закрита на підставі п. 2 ст. 6, ст. 213 КПК ( 1002-05 ) у зв'язку з відсутністю його вини.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції,

з висновком якого погодився і апеляційний суд, керувався тим, що незаконним притягненням до кримінальної відповідальності Б. заподіяно моральну шкоду, розмір відшкодування якої з урахуванням характеру, обсягу заподіяних страждань, їх тривалості та інших обставин повинен становити 150 000 грн.

Проте з такими висновками суду повністю погодитися не можна.

Згідно зі статтями 1, 5 Закону України від 1 грудня 1994 р. N 266/94-ВР ( 266/94-ВР ) “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення під час розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 13 зазначеного Закону

( 266/94-ВР ) розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться відповідно до розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

  • Таким чином, законом прямо передбачено, що розмір
  • Однак ці вимоги закону залишилися поза увагою судів як
  • За таких обставин судові рішення не можна визнати законними й
  • Зважаючи на те, що обставини справи судом встановлені повно
  • Законом України від 13 грудня 2001 р. N 2896-III ( 2896-14 )
  • Законом України від 26 грудня 2002 р. N 372-IV ( 372-15 )
  • Враховуючи період перебування Б. під слідством – з
  • За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають

відшкодування моральної шкоди повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати. першої, так і апеляційної інстанцій. обґрунтованими. та всебічно, однак неправильно застосовані норми матеріального права, колегія суддів вважає за необхідне змінити ухвалені у справі судові рішення. “Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік” встановлено з 1 січня 2002 р. розмір мінімальної заробітної плати 140 грн. на місяць, а з 1 липня 2002 р. – 165 грн. на місяць. “Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік” встановлено з 1 січня 2003 р. розмір мінімальної заробітної плати 185 грн. на місяць, а з 1 грудня 2003 р. – 237 грн. на місяць. 29 травня 2002 р. до 9 липня 2003 р., тобто 1 рік 1 місяць і 10 днів – розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим 2240 грн. та враховуючи конкретні обставини справи, характер моральних страждань, їх наслідки й інші негативні впливи внаслідок притягнення заявника до кримінальної відповідальності, колегія суддів вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди слід визначити у розмірі 20 000 грн. зміні в частині визначення розміру моральної шкоди на підставах,

передбачених ст. 341 ЦПК ( 1618-15 ).

Керуючись статтями 336, 341 ЦПК ( 1618-15 ), колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційне подання прокурора м. Євпаторії задовольнила частково, ухвалу Євпаторійського міського суду АР Крим від 23 квітня 2004 р. та ухвалу апеляційного суду АР Крим від 4 жовтня 2004 р. змінила, зменшивши суму, що підлягає стягненню з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь Б. на відшкодування моральної шкоди, і визначила її у розмірі 20 000 грн.

“Цивільне судочинство.

Судова практика у цивільних справах”, N 1, 2007 р.

Відшкодування шкоди, завданої незаконним притяганням до кримінальної відповідальності: висновок ВП ВС

09:29, 8 июля 2019

До суду звернувся позивач із вимогою про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позивач звернувся до суду з вимогою про відшкодування за рахунок коштів прокуратури та Державної казначейської служби України майнової та моральної шкоди, завданої йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

Місцевий суд частково задовольнив вимоги позивача, а суд апеляційної інстанції залишив це рішення без змін. У касаційній скарзі прокурор зазначив, що спір у частині відшкодування майнової шкоди не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки визначення розміру втрачених доходів позивача внаслідок незаконних дій належить до компетенції інших органів, а не суду.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що обов’язок роз’яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди у разі закриття провадження у справі покладається на орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокурора, який повинен здійснити це шляхом направлення громадянинові письмового повідомлення одночасно з постановою про закриття кримінального провадження. При цьому в повідомленні має бути зазначено, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.

Відсутність такого роз’яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого законом.

Оскільки Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (№266/94-ВР) не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту відповідно до положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.

  • Тож Велика Палата ВС дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано розглянули спір у порядку цивільного судочинства.
  • Із повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №522/1021/16-ц (провадження №14-136цс19) можна ознайомитися за посиланням.
  • Нагадаємо, раніше «Судово-юридична газета» повідомляла про постанову ВП ВС щодо оскарження фізичною особою рішень Мін’юсту про скасування держреєстрації прав.

Верховний суд визначивпорядок відшкодування шкоди потерпілому в ДТП

Питання відшкодування шкоди за наслідками ДТП було і залишається доволі актуальним у нашій країні. На жаль, ні страхові компанії, ні самі винуватці не дуже часто бажають добровільно та в повному обсязі задовольнити вимоги потерпілого і доводиться усі суперечки вирішувати в суді.

Одна з основних проблем з відшкодування шкоди потерпілому виникає у випадку неплатоспроможності страховика винуватця.

Практика з цього питання за останні вісім-десять років доволі кардинально змінювалася і нещодавно Велика Палата Верховного Суду вкотре зробила те ж саме та прийшла до протилежного висновку, який був пануючи останні три роки в судовій практиці.

Почну спочатку з самої проблеми. На страховому ринку доволі часто можна зустріти страхові компанії, які не хочуть грати «в довгострокову», а хочуть отримати швидкі гроші.

Як правило, вони продають свої страховки з величезними знижками і коли назбирають певну суму коштів, то такі активи вони виводять, а компанію залишають зі своїми зобов’язаннями напризволяще.

Виникає ситуація за якої потерпілий не може стягнути кошти з страхової компанії, бо вона уже фактично «мертва» і тоді залишається лише звертатися до безпосереднього винуватця.

Винуватець зі свого боку не хоче платити, так як він застрахував свою відповідальність і вказує потерпілому на свою страхову компанію та не розумію чому він повинен платити, а не страховик. На фоні такого конфлікту сторони йдуть в суд вирішувати свої суперечки. У цьому й криється суть проблеми. Так, судам потрібно прийняти рішення чи може потерпілий стягнути з винуватця шкоду в обхід страхової компанії, чи спочатку повинен отримати відшкодування з страховика, а потім вже розбиратися з потерпілим щодо залишкової суми боргу.

Мабуть, першим документом, який врегульовував дане питання була постанова ВССУ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки». Положення п.

16 даної постанови зводилися до того, що кожен водій транспортного засобу повинен мати поліс обов’язкового страхування і якщо є такий поліс, то суд повинен за заявою позивача залучити до участі у справі страхову компанію, яка застрахувала цивільно-правову відповідальність винуватця.

При цьому суд наголосив, що «Непред’явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдання шкоди у відповідному розмірі».

Що ж стосується відповідальності безпосереднього винуватця, то вищезазначений пункт наголошує на тому, що суд повинен був перевірити виконання двох умов: 1) наявність згоди винуватця самостійно відшкодувати шкоду (якщо такої не було, то виплату повинен був здійснити страховик); 2) винуватець виконав покладений на нього обов’язок щодо письмового повідомлення страховика про настання страхового випадку протягом трьох робочих днів. У випадку відсутності такого повідомлення шкода відшкодовується завдавачем шкоди.

Даним положенням дуже часто користувалися страхові компанії за суброгаційними позовними заявами, коли мали право вимоги до «мертвої» страхової, але хотіли отримати відшкодування за кошти винуватця. Вдавалося їм це з поперемінним успіхом.

Проте, усе змінилося на початку 2016 року, коли Верховний суд України розглянув справу № 6-2808цс15 та у своїй постанові від 20.01.2016 року прийшов до наступних висновків: «Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб.

Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов’язує одержувати його.

При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов’язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов’язань, деліктному та договірному.

Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов’язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди.

В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов’язками страховика як сторони договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності».

На мою думку це був прогресивний висновок суду, який дав змогу потерпілим не чекати роками отримання страхового відшкодування після банкрутства страховика з фондів МТСБУ, а захистити своє право та інтереси за рахунок безпосереднього винуватця. З іншого боку всім водія доводилося думати про те де ж застрахувати своє авто та не укладати сумнівні договори страхування з надвеликими знижками.

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*