Вссу: встановлення банком у кредитному договорі плати за надання кредиту суперечить чинному законодавству, тому подібна умова договору може бути визнана недійсною

ВССУ: Встановлення банком у кредитному договорі плати за надання кредиту суперечить чинному законодавству, тому подібна умова договору може бути визнана недійсноюКредитування фізичних осіб поширене в усіх країнах світу, саме тому такий різновид кредитування як кредитування фізичних осіб (кредитний договір) є запорукою соціальної та економічної стабільності, вносячи свій внесок в реалізацію основних напрямків державної політики. Держава, в свою чергу, ініціює удосконалення нормативно-правової бази, здійснюючи контроль за діяльністю суб’єктів та об’єктів системи кредитування фізичних осіб, надаючи їм державну підтримку, у тому числі державні гарантії, тим самим стимулюючи платоспроможний попит, впливає на стійкість банківської системи, сприяє та вдосконалює розвиток інфраструктури, а також захищає інтереси споживачів фінансових послуг.

Визначення кредитного договору

Відповідно до ч.1. ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Форма кредитного договора повинна бути письмова. Кредитний договір, який укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Споживче кредитування

Одним із різновидів кредитного договору є споживчий кредит.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлюються Законом України «Про споживче кредитування», який був прийнятий 15 жовтня 2016 року, основною метою якого є захист прав та законних інтересів кредитодавців та позичальників (споживачів), включаючи забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки нашої держави, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг та підвищення довіри до нього. Прийняття даного Закону є одним із проявів до належного виконання зобов’язання за Угодою про асоціацію з Європейським союзом, де як раз у додатку до Угоди, необхідною є імплементація норм законодавства Європейського Союзу відносно споживчого кредитування.

Згідно з даним Законом, під споживчим кредитом розуміється надання грошових коштів споживачу для задоволення його власних потреб, які не пов’язані з підприємницькою діяльністю, виконанням обов’язків найманого працівника або незалежною професійною діяльністю, на придбання ним товарів у тому числі робіт та послуг.

Сторони договору споживчого кредиту

Законодавець чітко регламентую сторін даного договору та обмежую коло осіб, які можуть бути споживачами, це – фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит для задоволення особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків працівника у трудових відносинах.

Договір укладається з кредитодавцем, тобто їм може виступати банк або будь-яка інша фінансова установа, однак законодавець підкреслює, що така фінансова установа відповідно до закону повинна мати право надавати споживчі кредити.

Новелою даного закону є встановлення регулювання діяльності кредитних посередників.

Якими можуть виступати фізичні особи, фізичні особи – підприємці або юридичні особи, які не виступають кредитодавцем та надають посередницькі послуги у сфері споживчого кредитування від імені кредитодавця, його інтересах та за його дорученням або від свого імені, однак в інтересах кредитодавця. Також можуть залучатися додаткові особи, серед яких кредитний брокер та кредитний агент.

Форма договору споживчого кредиту

Стосовно форми договору про споживчий кредит, то він укладається у письмовій формі.

Однак, законодавець детально вказую можливість укладання у електронному або паперовому вигляді з накладенням електронних цифрових підписів, у тому числі електронних підписів та інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному чинним законодавством. Даний договір укладається у двох ідентичних екземплярах для кожної із сторін

Екземпляр (примірник) договору споживача повинен бути переданий йому невідкладно після підписання договору обома сторонами. Цей обов’язок покладається на кредитодавця.

Щодо екземпляру (примірнику), який укладений в електронному вигляді договору про споживчий кредит, включаючи додатки до нього, то вони надаються споживачу у спосіб, який дозволяє встановити особу, що отримала даний екземпляр (примірник) договору та додатків до нього.

Це може здійснюватися шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, які зазначені споживачем під час укладення даного договору.

На що варто звернути увагу при укладенні кредитного договору?

Якщо проаналізувати Єдиний державний реєстр судових рішень, то можна побачити, що більшість справ стосується саме визнання кредитного договору недійсним з різних на те підстав. Укладаючи даний договір позичальникові необхідно звернути увагу на слідуючи моменти.

  1. По-перше це стосується зміни розміру відсоткової ставки. У договорі повинно бути чітко зазначено, що зміна розміру відсоткової ставки у бік збільшення можлива лише зі згоди сторін в разі зміни економічних умов та вартості ресурсів на ринку позичкового капіталу. Більшість договорів не містить фрази «за взаємною згодою», саме тому кредитні установи сміливо збільшують свої вимоги. Таким чином, у суді кредитор повинен бути навести докази такого фактичного підвищення відсоткової ставки за користування кредитними коштами, у випадку коли така згода не була надана, однак збільшення відсоткової ставки відбулося.
  2. По-друге, достатньо часто виникають ситуації коли кредит хоча надається у національний валюті, однак банк або фінансова установа включають у договір пункт щодо визначення у договорі еквівалента зобов’язань в іноземній валюті, тобто таким чином розмір щомісячних платежів позичальника обраховується, виходячи з курсу долара США та призводить до істотного збільшення щомісячних виплат позичальника за кредитним договором.
  3. По-третє, потрібно звернути увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» банк або інша фінансова установа повинні не лише в усній формі надавати інформацію про орієнтовну сукупну вартість кредиту, а така інформація має міститися у кредитному договорі, або додаткових угодах до нього та повинна бути надана у письмовій формі. Однак на практиці, банки не завжди вважають за потрібне включати це в кредитний договір, чим суттєво порушують чинне законодавство.
  4. Ще одним важливим моментом відповідно до ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» є те, що продавець (виконавець, виробник), а в нашому випадку кредитор, не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Несправедливі умови крединого договору

До них можна віднести:

  • звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров’я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника);
  • виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);
  • встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;
  • надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору;
  • встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п’ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов’язань за договором;
  • надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;
  • надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);
  • надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;
  • установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру;
  • установлення обов’язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;
  • надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;
  • надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;
  • визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору;
  • надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору;
  • обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов’язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов’язань додержанням зайвих формальностей;
  • встановлення обов’язку споживача виконати всі зобов’язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх;
  • надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов’язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.
See also:  Как проверить законность строительства объекта?

Перелік вищевказаних несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Ще однією підставою визнання кредитного договору недійсним є використання нечесної підприємницької практики, тобто: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції та будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агрессивною (стаття 19 ЗУ «Про захист прав споживачів»).

Висновки

Підсумовуючи зазначимо, що наведений перелік підстав визнання кредитного договору недійсним є приблизним. У випадку коли кредитний договір визнається недійним своїм наслідком він має двосторонню реституцію, яка передбачена ст. 216 Цивільного кодексу України.

Тобто, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що дана сторона отримала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення, – відшкодувати вартість того, що одержано, за ціною, яка існує на момент відшкодування. Таким чином, ми бачимо, що у разі визнання кредитного договору недійсним позичальник зобов’язаний повернути банку лише суму тіла кредиту без виплати відсотків. В свою чергу, банк зобов’язаний повернути всю суму сплачених боржником відсотків за договором кредиту.

На практиці сторони можуть стикатися також з іншими випадками визнання кредитного договору недійсним. Наприклад, визнання кредитного договору недійсним як укладення такого договору особою без отримання письмової згоди другого з подружжя (чоловіка чи жінки).

Також необхідно пам’ятати, що наслідком визнання кредитного договору недійсним є також недійсність додаткових договорів (застави чи іпотеки), через те що, згідно ч. 2 ст.

548 ЦК України недійсність основного зобов’язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.

Берназ-Лукавецька Олена Михайлівна доцент кафедри цивільного права Національного університету  «Одеська юридична академія», кандидат юридичних наук, доцент

Источник: https://jurist-blog.com.ua/kreditniy-dogovor.html

ВССУ: Встановлення банком у кредитному договорі плати за надання кред

(ВССУ, справа № 756/5522/15-ц, 20.02.2017)

Олександр Боков

Фабула судового акту: Позивач, звертаючись до суду з позовом про захист прав споживачів та визнання окремих пунктів кредитного договору недійсними, зазначав, що Банком (відповідач) до кредитного договору було включено умови, які суперечать законам України, є несправедливими та всупереч принципу добросовісності спричиняють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків, і порушують права позивача, як споживача фінансових послуг.

Крім того, позивач стверджував, що п. 3.4 договору про іпотечний кредит  передбачав плату за надання кредиту, що також заборонено Законом.

Відповідно до цього положення договору банк встановлював одноразову плату з надання кредиту в розмірі 0,5 % від початкової суми кредиту, яку позичальник зобов’язувався сплатити одноразово протягом 5 днів з дня видачі кредиту але не пізніше останнього робочого дня звітного місяця.

Рішенням районного суду у задоволені позову відмовлено, але апеляційний суд  це рішення в частині визнання незаконним вказаного пункту договору скасовав та ухвалив у цій  частині нове рішення, а саме, – визнав п. 3.4 Договору про іпотечний кредит недійсним.

ВССУ погодився з таким висновком, виходячи з того, що відповідно до п. 3.

6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача, тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Отже, ведення справи з надання кредиту, не є послугою банку, оскільки зумовлене вимогами закону до порядку організації бухгалтерського обліку та відповідного документообігу.

Інші положення спірного договору ВССУ не розцінив як такі, що порушують права споживачів.

Источник: https://buhgalter911.com/news/news-1027922.html

Глава 54 Кредитний договір – § 3. Права та обов’язки сторін за кредитним договором

  • Страница 3 из 3
  • § 3. Права та обов’язки сторін за кредитним договором
  • Зміст зобов’язання, що виникає на підставі укладеного кредитного договору, складають права та обов’язки його сторін, обсяг яких визна­чається з урахуванням заборон та обмежень, встановлених чинним законодавством.

Основним обов’язком кредитодавця є надання грошових коштів позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором.

При наданні кредитів банк зобов’ язаний додержуватися основних принци­пів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність по- зичальників[25] та наявність забезпечення кредитів, додержуватися вста­новлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

Важливою при наданні кредитів є інформація про кредитну історію позичальника, яка належить до якісних характеристик пози­чальника. Кредитною історією є сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов’ язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону, яка включає, зокрема, відомості щодо інтенсив­ності користування банківськими кредитами/гарантіями в минулому та своєчасності їх погашення й сплати відсотків/комісій за ними[26].

Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу Національ­ного банку України. Банк у силу прямого імперативу (ч. 6 ст.

49 Закону України «Про банки і банківську діяльність») не може надавати кре­дити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здій­сненні такої операції банк не матиме збитків.

Протягом строку чин­ності кредитного договору банку, іншій фінансовій установі забороне­но в односторонньому порядку збільшувати розмір процентів, вста­новлених при його укладенні (ч. 2 ст. 1056[27] ЦК).

Банкам, за винятком випадків, встановлених законом, також забороняється в односторон­ньому порядку змінювати інші умови укладених з клієнтами договорів (ч. 4 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Умо – ва договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною1 (ч. 3 ст. 10561 ЦК).

Фінансовим установам забороняється вимагати достро­кового погашення несплаченої частини боргу за кредитом та розрива­ти в односторонньому порядку укладені кредитні договори у разі незгоди позичальника із пропозицією фінансової установи збільшити процентну ставку або інший платіж, передбачений кредитним догово­ром або графіком погашення боргу (ч. 3 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових по­слуг»).

Позичальник зобов’ язується повернути одержаний кредит та спла­тити проценти на умовах, встановлених кредитним договором. Пози­чальник, виходячи з консенсуальної природи кредитного договору, вправі вимагати від кредитодавця надання кредиту за укладеним до­говором.

Кредитодавець вправі вимагати від позичальника повернення суми кредиту та сплати процентів у розмірі, встановленому у договорі. Ви­плата процентів за користування кредитом здійснюється у строки, встановлені кредитним договором. Якщо сторони не погодили інше, кредитодавець вправі вимагати сплати процентів щомісяця до дня по­вернення кредиту (ч. 2 ст. 1048 ЦК).

Як уже раніше зазначалося, кредитним договором може бути перед­бачено цільове використання позивальником кредиту. Якщо ж пози­чальник порушує обов’ язок щодо цільового використання кредиту, кредитодавець має право відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором.

Кредитодавець вправі вимагати дострокового повернення кредиту (його частини) та сплати належних йому за договором процентів.

Це право обумовлюється порушенням позичальником умов кредитного договору, а саме, у разі: а) прострочення позичальником повернення чергової частини кредиту (якщо договором встановлений обов’язок його повернення частинами (із розстроченням)) (ч. 2 ст.

1050 ЦК); б) невиконання позичальником обов’язків, встановлених кредитним договором, щодо забезпечення повернення кредиту, а також у разі втра­ти забезпечення виконання зобов’ язання або погіршення його умов за обставин, за які кредитодавець не несе відповідальності (ст. 1052 ЦК).

Сторонам кредитного договору надано право відмовитись від на­дання або одержання кредиту на підставах, встановлених ЦК.

Так, кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за на­явності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий пози­чальникові кредит своєчасно не буде повернений (ч. 1 ст. 1056 ЦК). Відповідно до ч. 1 ст.

11 Закону України «Про відновлення платоспро­можності боржника або визнання його банкрутом»[28] процедура визнан­ня позичальника банкрутом порушується винесенням суддею ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство.

Іншими об­ставинами, що явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений, можна вважати, наприклад, велику кредиторську заборгованість позичальника тощо. Слід звернути увагу на те, що така відмова кредитодавця стосується лише кредиту, який підлягає наданню позичальникові у майбутньому (наприклад, у порядку кредитної лінії) і не передбачає зміни умов повернення уже фактично наданого кредиту.

У свою чергу, позичальник, якщо інше не встановлено договором або законом, має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі незалежно від підстав лише до встановленого договором строку його надання, повідомивши про це кредитодавця (ч. 2 ст. 1056 ЦК).

За порушення встановлених кредитним договором зобов’язань сторони несуть відповідальність, встановлену чинним законодавством та договором.

See also:  Закон про національне бюро фінансової безпеки: 15 ключових положень

[1] Див.: Медведев, Д. А. Гражданское право [Текст] : учебник : в 3 т. / Д. А. Мед­ведев, Е. Ю. Валявина, И. В. Елисеев [и др.] ; отв. ред. А. П. Сергеев, Ю. К. Толстой. – 4-е изд., перераб. и доп. – М. : ТК Велби ; Проспект, 2005. – Т 2. – С. 488.

[2] Офіц. вісн. України. – 2001. – № 1-2, ч. 1. – Ст. 1.

[3] Крім вказаної за змістом ч. 1 ст.

49 Закону України «Про банки і банківську ді­яльність» до кредитних операцій також належать: організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг); надання гарантій і поручительств та інших зобов’ язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; при­дбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені това­ри чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг); лізинг.

[4] Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг [Текст] : Закон України від 12.07.2001 р. // Офіц. вісн. України. – 2001. – № 32.-    Ст. 1457.

[5] Пункт 6 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулю­вання ринків фінансових послуг».

Источник: http://uristinfo.net/2010-12-27-04-58-59/266-tsivilne-pravo-t2-viborisova-ta-in/8560-kreditnij-dogovir.html?start=2

Банківське право

Банки можуть надавати кредити всім, суб’єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої приналежності, статусу, форм, власності. Проте, банк повинен переконатися у платоспроможності клієнта — позикоодержувача. При цьому виділяють такі основні критерії оцінки платоспроможності:

  • забезпеченість власними коштами не менше як 50% усіх його видатків;
  • репутація позичальника;
  • оцінка продукції;
  • наявність замовлень на її реалізацію;
  • характер послуг які надаються і їх конкурентоспроможність;
  • економічна коньюктура.

Процес кредитування розпочинається із звернення позичальника до банку. Форма звернення може бути у вигляді листа,клопотання,заявки,заяви із зазначенням необхідної суми кредиту, мети його одержання, строків погашення та форми забезпечення.

Якщо рахунок; позичальника відкритий в іншому банку, то він також надає в банк установчі документи із затвердженням юридичної адреси,картку із зразками підписів,довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявність заборгованості за позичками.

Розмір,відсоткових,ставок,та,порядок,їх,сплати,встановлюється,банком,і визначається у кредитному договорі в залежності від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій які склались на кредитному ринку, терміну користування кредитом, облікової ставки та інших факторів.

Позичальник, який одержує одноразовий кредит на придбання товару чи оплату матеріальних цінностей за контрактами, надає до банку копії цих угод та інші документи.

При одержанні кредиту на витрати, які не перекриваються надходженнями протягом, календарного року, позичальник надає прогнозні документи (обґрунтування) про необхідність одержання кредиту на рік з поквартальною розбивкою.

При одержанні кредиту на спорудження об’єктів,до банку подають проекти будівництва, реконструкції що відповідають усім, вимогам. Банк; аналізує,вивчає діяльність потенційного позичальника і приймає рішення про надання або відмову в наданні кредиту.

Згідно Закону “Про банки і банківську діяльність”,кредитування суб’єктів господарювання здійснює банк, а не його структурні одиниці (відділення, філії).

Отже,якщо це передбачено відповідним положенням,статутом, відділення чи філія банку укладає кредитний договір від імені банку.

В разі порушення цієї умови договір, укладений структурною одиницею банку від свого імені, слід вважати недійсним (ст. 48 ЦК України).

Надання установами банків кредитів суб’єктам, господарської діяльності, їх погашення та сплата за ними відсотків здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування суми кредиту на рахунок позичальника.

У готівковій формі може надаватись кредит; лише для розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції та фізичним, особам, а також за умов, якщо кредит; в національній валюті надається малому чи середньому підприємству за кредитною лінією ЄБРР у сумі що не перевищує 10000 дол. США.

У кредитній справі банку зберігаються такі документи: матеріали з надання кредиту,а саме — кредитний договір,боргові зобов’язання, гарантійні листи; фінансово-економічна інформація, а саме — бухгалтерські баланси, звіти, бізнес-плани; матеріали про кредитоспроможність позичальника,а саме — довідки,одержані з інших банків,запити,листування,аудиторські висновки.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником кредитного договору.

При виявленні фактів використання кредиту не за цільовим призначенням, банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів в межах зобов’язань позичальника за кредитним договором,у встановленому законом, порядку.

При несвоєчасному погашенні боргу,сплаті відсотків і за відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту, банк має право застосовувати штрафні санкції в розмірах, передбачених договором.

  • Хто приймає рішення про надання кредиту?
  • Рішення щодо надання кредитів позичальникам, незалежно від запрошуваного розміру кредиту, приймається колегіально — Правлінням банку,кредитним комітетом,комісією тощо — більшістю голосів і оформляється протоколом.
  • Закон зобов’язує банки мати спеціальний підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов’язаними з кредитуванням.
  • Чи є обмеження щодо суми кредиту ?

Згідно ст.47 Закону,банки самостійно визначають порядок; залучення та використання коштів,проведення кредитних операцій, встановлення відсоткових ставок та рівня комісійних винагород. Вони відповідають за своїми зобов’язаннями перед клієнтами всім належним. їм майном та коштами.

Проте, при наданні позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10% власного капіталу банку,— “великого кредиту”,банк зобов’язаний повідомити Національний банк Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати повідомити Національний банк. Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25 % власних коштів.

Загальний розмір виданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.

Банкам забороняється:

  • прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів;
  • надавати кредити будь-якій особі для погашення нею будь-яких зобов’язань перед пов’язаною особою банку;
  • придбання активів пов’язаної особи банку;
  • придбання цінних паперів, розміщених чи підписаних пов’язаною особою банку;
  • використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів (можливе тільки з дозволу НБУ);
  • встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку.

Що таке плата за кредит і як вона визначається?

Плата за кредит обумовлюється сторонами в кредитному договорі і визначається як процентна ставка за кредит, що нараховується на суму кредиту і сплачується позичальником в передбаченому договором порядку.

Розмір процентної ставки, як правило, визначається банком. При цьому необхідно пам’ятати, що банк не може надавати кредит під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним. за депозитами. Виняток; — якщо банк не матиме при цьому збитків.

Розмір процентної ставки за кредитами залежить від облікової ставки, яка визначається та офіційно встановлюється НБУ і застосовується з метою регулювання грошового обігу,а також виступає орієнтиром, вартості грошей, використовується в діючому законодавстві при визначенні розміру пені або штрафу за несвоєчасну сплату відповідних платежів.

У разі зміни облікової ставки, умови договору можуть переглядатися і змінюватися тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника. Для кредитів, що надаються в іноземній валюті, необхідно також; враховувати відсоткові ставки,які діють на міжнародних ринках капіталів.

З цього приводу Вищий Господарський суд України дав роз’яснення, згідно якого, розмір процентної ставки за кредит, порядок її сплати встановлюються банком, і визначаються у кредитному договорі в залежності від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій на кредитному ринку, строку користування кредитом,облікової ставки НБУ та інших обставин і характеристик позичальника. При цьому,одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком, передбаченим законом. Щодо кредитного договору, то чинне законодавство не містить винятків з цього правила. Таким чином, внесення змін до кредитного договору, зокрема щодо розміру кредитної ставки може здійснюватися і у випадку зміни облікової ставки НБУ лише в порядку, передбаченому Господарським процесуальним, кодексом. України. Тобто,банк за 20 днів має повідомити клієнта і шляхом, домовленості дійти згоди про

дійти згоди про плату за кредит. Якщо сторони не досягли згоди, то в господарського суду відсутні підстави для встановлення такого розміру, оскільки ця умова є істотною і потребує згоди сторін,також у випадку його зміни Національним банком. України.

See also:  Всу: при скасуванні вироку на підставі рішення еспл незаконно засуджений все одно залишається під вартою до вирішення судом питання про запобіжний захід на новому розгляді

При вирішенні питання щодо вжиття заходів доарбітражного врегулювання спору, пов’язаного зі стягненням, процентів за використання кредиту, слід виходити з того, що претензійний порядок вважається додержаним, якщо у претензії стягувач зазначив строк,з якого повинні нараховуватись проценти та сума, на яку вони нараховуються. У випадку стягнення з позичальника

несплачених,процентів,за,кредит,за,клопотанням,позивача,про,збільшення розміру позовної вимоги арбітражний суд може стягнути ці проценти у твердій сумі на день прийняття рішення (пункт 1 статті 83 Господарського процесуального Кодексу України.

Источник: http://megalib.com.ua/content/1382_Ymovi_nadannya_ta_pidstavi_vidmovi_y_nadanni_bankivskogo_kredity.html

Глава 68. Договір кредиту

За
кредитним
договором

банк або інша фінансова установа
(кредитодавець) зобов'язується надати
грошові кошти (кредит) позичальникові
у розмірі та на умовах, встановлених
договором, а позичальник зобов'язується
повернути кредит та сплатити проценти
(ст.1054 ЦК України).

Правове
регулювання договору кредиту здійснюється
§2 гл.71 ЦК України, ЗУ “Про банки і
банківську діяльність”10
та Положенням про кредитування11.

Юридичні
ознаки договору
:
взаємний, консенсуальний, відплатний.

Сторонами
договору
є кредитодавець та
позичальник. Кредитодавцем за договором
кредиту, насамперед, може бутибанк.
Головними ланками кредитної системи є
банки та кредитні установи, що мають
ліцензію НБУ, які одночасно виступають
у ролі покупця і продавця існуючих у
суспільстві тимчасово вільних коштів.

Істотною
умовою
договору
кредитування є його предмет. Предметом
кредитного договору можуть бути лише
грошові кошти, але в жодному разі не
речі.

Кредит
– це грошові кошти, що надані за кредитним
договором банком або іншою фінансовою
установою (кредитодавцем) позичальникові
у розмірі та на умовах, встановлених
договором.

Закон визначає банківський
кредит
як
будь-яке зобов'язання банку надати певну
суму грошей, будь-яку гарантія, будь-яке
зобов'язання придбати право вимоги
боргу, будь-яке продовження строку
погашення боргу, яке надано в обмін на
зобов'язання боржника щодо повернення
заборгованої суми, а також на зобов'язання
на сплату процентів та інших зборів з
такої суми. Банківський кредит надається
суб'єктам кредитування усіх форм
власності у тимчасове користування на
умовах, передбачених кредитним договором.
Основними із них є: забезпеченість,
повернення, строковість, платність та
цільова направленість.

Принцип
забезпеченості кредиту
означає
наявність у банку права для захисту
своїх інтересів, недопущення збитків
від неповернення боргу через
неплатоспроможність позичальника.

Принцип повернення, строковості та
платності
означає, що кредит має
бути поверненим позичальником банку у
визначений у кредитному договорі строк
з відповідною сплатою за його користування.

Цільовий характер використанняпередбачає вкладення позичкових коштів
на конкретні цілі, передбачені кредитним
договором.

При цьому, банк не може
надавати кредити під процент, ставка
якого є нижчою від процентної ставки
за кредитами, які бере сам банк, і
процентної ставки, що виплачується ним
по депозитах. Виняток можна робити лише
у разі, якщо при здійсненні такої операції
банк не матиме збитків.

Якщо позичальником
є суб'єкти господарської діяльності,
то вони можуть використовувати такі
форми кредиту: банківський, комерційний,
лізинговий, іпотечний, бланковий,
консорціумний
. Якщо позичальником
є фізична особа, то кредит може надаватись
лише у форміспоживчого кредитута лише в національній грошовій одиниці.

Кредити надаються
суб'єктам господарської діяльності у
безготівковій формі, шляхом
сплати платіжних документів з позичкового
рахунку як у національній, так і в
іноземній валюті у порядку, визначеному
чинним законодавством та нормативними
актами НБУ, або шляхом перерахування
на розрахунковий рахунок позичальника,
якщо інше не передбачено кредитним
договором, а також уготівковій формідля розрахунків із здавачами
сільськогосподарської продукції та в
інших передбачених чинним законодавством
України та нормативно-правовими актами
НБУ випадках.

Розмір відсоткових
ставок та порядок їх сплати встановлюються
банком і визначаються в кредитному
договорі в залежності від кредитного
ризику, наданого забезпечення, попиту
і пропозицій, які склалися на кредитному
ринку, строку користування кредитом,
облікової ставки та інших факторів.
Погашення кредиту і нарахованих за ним
відсотків (комісій) здійснюється
позичальником з розрахункового чи
поточного (валютного) рахунку. Якщо
розрахунковий рахунок позичальника
відкритий в іншому банку, погашення
боргу за кредитом та сплата відсотків
здійснюються платіжними дорученнями
позичальника, а за умови визнання боргу
позичальником платіжною вимогою банку
у встановленому чинним законодавством
порядку. У разі неможливості позичальником
сплатити борг він стягується з гарантів
(поручителів) у встановленому чинним
законодавством порядку.

Погашення
заборгованості за кредитом та відсотків
за його користування здійснюється у
черговості, яка встановлюється сторонами
при укладенні угоди про надання кредиту.

У разі несвоєчасного погашення боргу
за кредитом та сплати відсотків (комісій),
при відсутності домовленості про
відстрочення погашення кредиту, банк
має право на застосування штрафних
санкцій у розмірах, передбачених
договором.

Окрім банків
кредитодавцем може виступати й інша
фінансова установа
, яка відповідно
до законодавства України може надавати
кредити.

Зокрема, такою фінансовою
установою, відповідно до ЗУ “Про кредитні
спілки”12єкредитна спілка– неприбуткова
організація, заснована фізичними особами
на кооперативних засадах з метою
задоволення потреб її членів у взаємному
кредитуванні та наданні фінансових
послуг за рахунок об'єднаних грошових
внесків членів кредитної спілки.

Отримувати кредити від імені членів
кредитної спілки можуть також фермерські
господарства та приватні підприємства,
які знаходяться у їх власності. Розмір
кредиту, наданого одному члену кредитної
спілки, не може перевищувати 20% від
капіталу кредитної спілки.

Форма договору:
письмова.

Відповідно до п.

15
Положення про кредитування, кредитні
взаємовідносини регламентуються на
підставі кредитних договорів, що
укладаються між кредитором і позичальником
тільки в письмовій формі, які визначають
взаємні зобов'язання та відповідальність
сторін і не можуть змінюватися в
односторонньому порядку без згоди обох
сторін. В разі якщо при укладенні
кредитного договору не дотримано його
обов’язкова письмова форма, то такий
договір є нікчемним. У цьому разі визнання
такого договору недійсним судом не
вимагається.

Зміст договорукредиту складаються права та обов’язки
сторін. Так, основним обов’язком
кредитодавець є надання грошових коштів
(кредиту) позичальникові у розмірі та
на умовах, встановлених договором.

Однак, окрім цього, кредитодавець має
право відмовитися від надання
позичальникові передбаченого договором
кредиту частково або в повному обсязі
у разі порушення процедури визнання
позичальника банкрутом відповідно до
положень ЗУ “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом”, або за наявності інших
обставин, які явно свідчать про те, що
наданий позичальникові кредит своєчасно
не буде повернений. В свою чергу
позичальник має право відмовитися від
одержання кредиту взагалі без будь-якої
аргументації, просто у зв’язку із
зникненням потреби в ньому. Така відмова
може бути частковою або в повному обсязі.
Про це позичальник зобов’язаний
повідомити кредитодавця до встановленого
договором строку його надання, якщо
інше не встановлено договором або
законом. В договорі може також бути
передбачена відповідальність за відмову
від отримання кредиту позичальником
або можливість такої відмови взагалі
може бути виключена, оскільки норма ч.2
даної статті носить диспозитивний
характер.

Позичальник, в
свою чергу, зобов'язується повернути
кредит та сплатити проценти. У разі
порушення позичальником встановленого
кредитним договором обов'язку цільового
використання кредиту кредитодавець
має право також відмовитися від подальшого
кредитування позичальника за договором.

Вітчизняне
законодавство виділяє також комерційний
кредит
, надання якого не є окремим
правочином, а може передбачається як
одна із умов в відплатних договорах.

При комерційному
кредиті в договорі зазначається
положення, згідно з яким одна сторона
надає іншій стороні відстрочення або
розстрочення виконання певного обов’язку
(оплати товарів, передачі майна, виконання
робіт).

Надання такого кредиту пов’язане
з тим договором, умовою якого воно є.

Комерційним кредитуванням може вважатися
будь-яке неспівпадання у часі зустрічних
обов’язків по укладеному договору,
коли товари поставляються (роботи
виконуються, послуги надаються) раніше
їх оплати, або платіж здійснюється
раніше передачі товарів (виконання
робіт, надання послуг).

Як правило
комерційний кредит не потребує юридичного
оформлення в окремому документі, і існує
в силу однієї з умов основного договору.

Проценти, що стягуються за користування
комерційним кредитом (в тому числі
сумами авансу, попередньої оплати), є
платою за користування грошовими
коштами.

Якщо в основному договорі, за
яким має бути виконане зобов’язання з
оплати товарів, виконання робіт, надання
послуг не встановлено спеціальних умов
щодо комерційного кредиту то до нього
застосовуються положення ЦК України
щодо договору кредиту.

Виключається
також застосування до умов про комерційний
кредит положень ЦК щодо кредитного
договору в разі, якщо це суперечить суті
основного зобов’язання (наприклад,
положення ст.1056 ЦК України щодо можливості
односторонньої відмови від надання
кредиту не може бути застосоване до
комерційного кредиту).

Источник: https://studfile.net/preview/2506459/page:9/

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*