Всу: при скасуванні вироку на підставі рішення еспл незаконно засуджений все одно залишається під вартою до вирішення судом питання про запобіжний захід на новому розгляді

Рішення Європейського суду з прав людини не є підставою для зміни запобіжного заходу. Такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 23.10.2017.

У 2006 р. апеляційний суд засудив до довічного позбавлення волі чоловіка, за вбивства двох жінок. Вбивства були скоєні у різний час з особливою жорстокістю з метою заволодіння майном.

В основу вироку лягли зізнавальні показання засудженого, відібрані у нього під час перебування у ізоляторі тимчасового тримання. У суді обвинувачений від попередніх показань відмовився та зазначив, що вбивства скоював не він, а два його знайомі.

Крім того він привернув увагу суду до факту нанесення йому тілесних ушкоджень працівниками правоохоронних органів у ІТТ.

В результаті перевірки інформації стосовно двох осіб, названих обвинуваченим, суд їх причетність до вбивств не встановив. А ось перевірка щодо перевищення повноважень працівниками міліції відбулась формально: з цього приводу були допитані лише слідчі, а пояснення обвинуваченого та результати медичного огляду до уваги не приймались.

Переглядаючи вирок, ВСУ виключив з мотивувальної частини висновки про наявність у засудженого умислу на умисне вбивство потерпілих, а в іншому залишив вирок без змін.  Вважаючи рішення національних судів несправедливими, засуджений звернувся до Європейського суду з прав людини.

Переглядаючи матеріали справи, ЄСПЛ встановив порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема в частині неефективного розслідування жорстокого поводження із засудженим та винесення вироку на підставі наданих ним показань проти себе. Рішення ЄСПЛ «Тимченко проти України» набуло статусу остаточного 13.10.2016.

Беручи до уваги рішення ЄСПЛ, постановою № 5-131кс(15)17 ВСУ скасував вирок апеляційного суду та ухвалу ВСУ і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, у порядку, передбаченому гл. 33 Кримінального процесуального кодексу 2012 р., ВСУ постановив запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишити без змін до вирішення цього питання компетентним судом.

З цього приводу суддя Микола Короткевич висловив окрему думку.

Він вважає, що, залишаючи без зміни запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, ВСУ відновив дію обраного 12 років тому запобіжного заходу, який втратив свою дію з моменту набрання законної сили вироком.

Питання про запобіжний захід щодо обвинуваченого, зауважує суддя, повинно вирішуватися судом, на розгляд якого надійде дана справа, за правилами параграфу 1 гл. 18 КПК 2012, а не ВСУ в порядку гл. 33 КПК 2012.

Источник: https://zib.com.ua/ua/130913-rishennya_espl_ne_e_pidstavoyu_dlya_zmini_zapobizhnogo_zahod.html

Апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції і постановляє свій вирок у випадках:

  • Апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції і постановляє свій вирок у випадках:
  • · 1) необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин чи збільшення обсягу обвинувачення, за умови, що засудженому було пред'явлено обвинувачення у вчиненні такого злочину чи у вчиненні злочину в такому обсязі і від цього обвинувачення він захищався в суді першої інстанції;
  • · 2) необхідності застосування більш суворого покарання;
  • · 3) скасування необгрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції;
  • · 4) неправильного звільнення засудженого від відбуття покарання.
  • Скасування вироку суду першої інстанції і постановлення вироку апеляційним судом у випадках, передбачених вище, допускається лише за умови, що в апеляції прокурора, потерпілого чи його представника ставилось питання про скасування вироку саме з цих підстав.

26.Вирок суду апеляційної інстанції може бути тільки обвинувальним.

  1. 27. Апеляційний суд скасовує постанову про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру і постановляє свою постанову у випадках:
  2. · 1) необхідності кваліфікації суспільно-небезпечного діяння як більш тяжкого, якщо таке було зазначено у постанові слідчого про закриття справи і застосування примусових заходів виховного характеру або про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру;
  3. · 2) застосування більш суворого виду примусових заходів виховного чи медичного характеру;
  4. · 3) скасування необгрунтованої постанови суду про закриття справи щодо неосудного або неповнолітнього з тих мотивів, що вони не вчинили суспільно-небезпечне діяння.
  5. Скасування постанови суду першої інстанції і винесення постанови апеляційним судом з цих підстав допускається, якщо з цих же підстав було подано апеляцію прокурором чи потерпілим або його представником.
  6. 28. Апеляційна перевірка судових рішень:
  7. · 1) на ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом, про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування;
  • · 2) на окремі ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом;
  • · 3) на інші постанови місцевих судів у випадках, передбачених цим Кодексом
  • здійснюється без проведення судового слідства і з додержанням вимог глави 30 «Розгляд справи за апеляцією».
  • Апеляції на постанови судді:
  • · про відмову в застосуванні заходів безпеки або про їх скасування
  • · про обрання запобіжного заходу
  • · про продовження строків тримання під вартою
  • · про відмову в проведенні обшуку
  • · про направлення обвинуваченого на стаціонарну експертизу
  • · про застосування тимчасового арешту
  • · про застосування екстрадиційного арешту
  • розглядаються не пізніше як через три доби після їх надходження до апеляційного суду.
  • Апеляції на постанови судді:
  • · про відмову в порушенні справи
  • · про закриття справи
  • · про порушення справи
  • · на рішення про видачу особи

розглядаються не пізніш як через сім діб після їх надходження до апеляційного суду. Для розгляду цих апеляцій відповідні матеріали невідкладно витребовуються апеляційним судом.

  1. Апеляційна інстанція не вправі постановити свій вирок, скасувавши ухвалу (постанову) суду першої інстанції про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування.
  2. Після апеляційної перевірки постанови місцевого суду, матеріали справи:
  3. · 1) направляються органу, який проводить досудове слідство, якщо постанову про порушення справи не скасовано;
  4. · 2) зберігаються в матеріалах судового провадження по скарзі, якщо постанову про порушення справи скасовано і в порушенні справи відмовлено.

29. Апеляція на постанову судді про продовження строку тримання під вартою чи про відмову в цьому розглядається не пізніше як через три доби після її надходження до апеляційного суду.

Теоретичні питання

Заняття1

Система перегляду судових рішень у кримінальному судочинстві України. Суть, завдання і значення апеляційного провадження.

Кримінально-процесуальне законодавство передбачає апеляційне, касаційне провадження і перегляд судових рішень за ново виявленими обставинами. Це – три самостійні форми (види) перегляду судових рішень.

Найбільш поширеним провадженням є апеляційне провадження. Воно передбачено Конституцією України і відповідає положенням Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (1950 р.), ч. 5 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 р.), учасницею яких є Україна.

Апеляційне провадження — це стадія кримінального процесу, змістом якої є перегляд за апеляціями сторін рішень місцевих судів, що не набрали чинності.

Апеляційне провадження не є обов'язковою стадією криміналь­ного процесу. Вона має місце, тільки якщо хтось із представників сторін реалізує своє диспозитивне право на оскарження рішення суду першої інстанції.

  • Завдання апеляційного провадження визначаються контрольною (перевірною) функцією цієї стадії щодо рішень, ухвалених судами першої інстанції (місцевими судами). Такими завданнями є:
  • 1) виявлення помилок матеріального (кримінально-правового) і процесуального характеру, допущених місцевими судами в процесі розгляду і вирішення кримінальних справ;
  • 2) вжиття передбачених законом заходів до усунення виявлених помилок шляхом скасування або зміни судового рішення, що не набрало чинності, а також постановления замість останнього но­вого рішення (вироку).
  • Стадія апеляційного провадження має таке значення:
  • 1) апеляційне провадження є додатковою гарантією справедли­вості рішення місцевого суду;
  • 2) провадження в апеляційній інстанції є гарантією від неза­конного і необгрунтованого засудження підсудного або, навпаки, від залишення непокараними осіб, які вчинили злочини;
  • 3) є гарантією прав і законних інтересів не тільки підсудного, а й потерпілого, цивільного позивача та інших учасників криміналь­ного процесу;
  • 4) є формою судового контролю за діяльністю судів нижчого рівня;
  • 5) запобігає зверненню до виконання незаконних і необгрунто­ваних вироків;
  • 6) забезпечує виправлення помилок, яких припустився суд першої інстанції.
  • Судові рішення, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.
See also:  Фриланс в законе: с какими трудностями сталкиваются приверженцы

Об'єктами апеляційного оскарження є вироки, постанови і ухвали місцевих судів, постановлені по першій інстанції. Відповідно до ст. 347 КПК України, апеляція може бути подана:

  1. 1) на вироки, які не набрали законної сили, ухвалені місцевими судами;
  2. 2) на постанови про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалені місцевими судами.
  3. 3) на ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом, про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування;
  4. 4) на окремі ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом;
  5. 5) на інші постанови місцевих судів у випадках, передбачених КПК.
  6. Щодо судових рішень, які ухвалені апеляційним судом під час розгляду справи по першій інстанції, то вони не можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, а на них подається касаційна скарга за такими ж підставами, які є апеляційними.

Зміст та форма апеляційних скарг. Строки та порядок апеляційного оскарження.

  • В апеляції зазначаються:
  • 1) назва суду, якому адресується апеляція;
  • 2) особа, яка подає апеляцію;
  • 3) вирок, ухвала чи постанова, на які подається апеляція, і назва суду, який їх постановив;
  • 4) вказівка на те, в чому полягає незаконність вироку, ухвали, постанови та доводи на її обгрунтування;
  • 5) прохання особи, яка подає апеляцію;
  • 6) перелік документів, які додаються до апеляції.
  • При обгрунтуванні прокурором та захисником необхідності зміни чи скасування вироку, ухвали, постанови апеляція повинна містити посилання на відповідні аркуші справи.
  • До апеляції додаються документи, яких немає у справі, але на які є посилання в апеляції, а перелік цих документів наводиться в апеляції.
  • Процесуальний порядок апеляційного провадження відрізняється від провадження в місцевих судах тим, що воно не повторює порядку розгляду справи судом першої інстанції (судове слідство при розгляді апеляції проводиться лише у випадках, коли апеляційний суд визнає необхідним його проведення).
  • У КПК застосований неоднаковий підхід до строків подання апеляції. Апеляція на судове рішення місцевих судів може бути подана в такі строки:
  • 1) на вироки – протягом 15 діб з моменту їх проголошення, а засудженим, що перебуває під вартою, – у той же строк з моменту вручення йому копії вироку;
  • 2) на постанови (ухвали) суду щодо застосування примусових заходів виховного і медичного характеру – протягом 15 діб з моменту їх проголошення;
  • 3) на постанову (ухвалу) суду про направлення справи на додаткове розслідування – протягом 7 діб з моменту її проголошення;
  • 4) на постанову (ухвалу) суду про закриття справи – протягом 7 діб з моменту її проголошення;
  • 5) на окремі ухвали (постанови) суду – протягом 15 діб з моменту її проголошення;
  • 6) на інші постанови місцевих судів, які можуть бути оскаржені, апеляція подається в строк, вказаний у статтях КПК, якими передбачено ухвалення судом постанови з конкретного питання (протягом 3 або 7 діб).

Апеляція, за винятком деяких випадків, подається через суд, який постановив вирок, ухвалу чи постанову (в інших випадках апеляція подається безпосередньо до апеляційного суду). До апеляції прокурора і захисника додається стільки її копій, щоб їх можна було вручити всім учасникам судового розгляду, інтересів яких стосується апеляція.

Якщо апеляція подана у встановлені строки безпосередньо до суду апеляційної інстанції, він надсилає її до суду першої інстанції.

Протягом строку, встановленого для подання апеляції, справа ніким не може бути витребувана із суду. Протягом цього строку суд зобов'язаний надати сторонам за їх клопотанням можливість ознайомитися з матеріалами справи.

  1. Апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції і постановляє свій вирок у випадках:
  2. · 1) необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин чи збільшення обсягу обвинувачення, за умови, що засудженому було пред'явлено обвинувачення у вчиненні такого злочину чи у вчиненні злочину в такому обсязі і від цього обвинувачення він захищався в суді першої інстанції;
  3. · 2) необхідності застосування більш суворого покарання;
  4. · 3) скасування необгрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції;
  5. · 4) неправильного звільнення засудженого від відбуття покарання.
  6. Скасування вироку суду першої інстанції і постановлення вироку апеляційним судом у випадках, передбачених вище, допускається лише за умови, що в апеляції прокурора, потерпілого чи його представника ставилось питання про скасування вироку саме з цих підстав.

26.Вирок суду апеляційної інстанції може бути тільки обвинувальним.

  • 27. Апеляційний суд скасовує постанову про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру і постановляє свою постанову у випадках:
  • · 1) необхідності кваліфікації суспільно-небезпечного діяння як більш тяжкого, якщо таке було зазначено у постанові слідчого про закриття справи і застосування примусових заходів виховного характеру або про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру;
  • · 2) застосування більш суворого виду примусових заходів виховного чи медичного характеру;
  • · 3) скасування необгрунтованої постанови суду про закриття справи щодо неосудного або неповнолітнього з тих мотивів, що вони не вчинили суспільно-небезпечне діяння.
  • Скасування постанови суду першої інстанції і винесення постанови апеляційним судом з цих підстав допускається, якщо з цих же підстав було подано апеляцію прокурором чи потерпілим або його представником.
  • 28. Апеляційна перевірка судових рішень:
  • · 1) на ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом, про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування;
  • · 2) на окремі ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом;
  • · 3) на інші постанови місцевих судів у випадках, передбачених цим Кодексом
  • здійснюється без проведення судового слідства і з додержанням вимог глави 30 «Розгляд справи за апеляцією».
  • Апеляції на постанови судді:
  • · про відмову в застосуванні заходів безпеки або про їх скасування
  • · про обрання запобіжного заходу
  • · про продовження строків тримання під вартою
  • · про відмову в проведенні обшуку
  • · про направлення обвинуваченого на стаціонарну експертизу
  • · про застосування тимчасового арешту
  • · про застосування екстрадиційного арешту
  • розглядаються не пізніше як через три доби після їх надходження до апеляційного суду.
  • Апеляції на постанови судді:
  • · про відмову в порушенні справи
  • · про закриття справи
  • · про порушення справи
  • · на рішення про видачу особи

розглядаються не пізніш як через сім діб після їх надходження до апеляційного суду. Для розгляду цих апеляцій відповідні матеріали невідкладно витребовуються апеляційним судом.



Источник: https://infopedia.su/7x90ac.html

Рішення ЄСПЛ як підстава для перегляду конкретної справи ВСУ: відновлення порушеного права чи формальність? – Юридична Газета

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) як частина національного законодавства беззаперечно займає в Україні передові позиції серед міжнародних договорів, що ратифіковані нашою державою.

Маєте Телеграм? Два кліки – і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Перш за все, це зумовлено широким розповсюдженням серед українців інформації про Європейський суд з прав людини (далі-Суд) як суд справедливості та реального захисту прав і свобод фізичних та юридичних осіб, застосуванням положень Конвенції та практики Суду при обґрунтуванні своїх прав у національних органах державної влади тощо.

Разом з тим, існує чимало питань щодо формальних підстав для звернення до Суду, правильності тлумачення висновків Європейського суду з прав людини під час перегляду рішень національних судів Верховним Судом України та взагалі застосування представниками судової влади положень Конвенції та прецедентної практики Суду.

Якщо говорити про таке, на перший погляд, банальне питання як формальні підстави для звернення до Суду, слід зауважити, що часто пересічні громадяни з метою спонукання державних службовців до вчинення тих чи інших дій апелюють зверненням до Європейського суду з прав людини. До того жінколи це має більше декларативний характер. Адже, як відомо, для звернення до Європейського суду з прав людини необхідно дотриматися певних формальних умов, а саме:

  • – необхідно обґрунтувати порушення прав заявника, передбачених Конвенцією чи Протоколами до неї;
  • – заява має бути спрямована проти Держави, що ратифікувала Конвенцію;
  • – необхідно вичерпати всі національні засоби правового захисту;
  • – направити заяву необхідно впродовж шести місяців з дня винесення остаточного рішення.
  • Окрім того, правознавці вже неодноразово звертали увагу на питання, яке рішення слід вважати остаточним (рішення Верховного Суду України чи рішення Вищого спеціалізованого суду); що розуміти під вичерпанням національних засобів правового захисту з метою визначення «остаточного рішення» та, відповідно, розрахунку початку перебігу шестимісячного терміну?
See also:  Стягнення приватбанком кредитного боргу є незаконним, якщо вас обікрали інтернет-шахраї

Адже, до 2012 р.

усі чітко розуміли, що Верховний Суд України був тією остаточною інстанцією, після отримання рішення якої вже можна було звертатися до Європейського суду, відповідно, відлік шестимісячного строку починався з моменту прийняття рішення Верховним Судом України. Це підтверджувалося, серед іншого, практикою Європейського суду у справах проти України, а саме: ухвалами щодо прийнятності справ «Воробйова проти України», «Голуб проти України», «Приставська проти України» та інші.

У згаданих вище ухвалах Європейський суд зазначав, що «касаційне оскарження до Верховного Суду України можна вважати ефективним засобом правового захисту порушеного права, а тому рішення цієї інстанції є початком відліку строку звернення до Європейського суду». Виняток складали адміністративні справи, стосовно яких Європейський суд зазначив, що Виший адміністративний суд України є остаточною інстанцією і немає потреби звертатися до Верховного Суду України з метою вичерпання національних засобів захисту.

Враховуючи, що на сьогодні Верховний Суд України вже не є касаційною (остаточною) інстанцією, а здійснює лише перегляд судових рішень у випадках, встановлених процесуальним законодавством України, можна говорити про те, що вже після отримання рішення Вищого спеціалізованого суду Україна є всі підстави для звернення до Європейського суду з прав людини паралельно зі зверненням до Верховного Суду України, якщо існують на це правові підстави.

Отже, у випадку, коли єдиним дієвим способом відновлення порушеного права залишається звернення до Європейського суду з прав людини, перш за все, необхідно чітко розуміти процедуру звернення до Європейського суду та дотримуватися всіх формальних умов для такого звернення.

Окремої уваги заслуговує питання про перегляд Верховним Судом України судових рішень у зв’язку з прийняттям Європейським судом з прав людини рішення у цій справі. Дійсно цікаво, який відсоток заяв переглядається Верховним Судом України саме на такій підставі та чи враховуються висновки Суду під час перегляду судових рішень Верховним Судом України?

Одним із яскравих прикладів є справа «Бочан проти України (№2)», рішення від 5.02.2015. Так, у зазначеній справі Європейський суд з прав людини констатував порушення правзаявниці, що передбачені положеннями Конвенції. З огляду на рішення Суду, заявниця звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень за винятковими обставинами (у 2008 р.).

У свою чергу, Верховний Суд України не задовольнив заяву Бочан та, відповідно, не врахував висновки Європейського суду з прав людини у її справі, а саме висновку щодо оцінки національними судами доказів у справі. На думку Бочан, це становило нове порушення п.1 ст.6 Конвенції та ст.

1 Протоколу 1 до Конвенції, у зв’язку з чим вона знову звернулася до Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини, розглянувши заяву Бочан, знову констатував порушення прав заявниці та зазначив: «У своїй ухвалі Верховний Суд України грубо викривив висновки рішення Суду. Зокрема, Верховний Суд України зазначив, що Суд встановив, що рішення національних судів у справі заявниці були законними та обґрунтованими.

і що їй було присуджено відшкодування у зв’язку з порушенням гарантії щодо «розумного строку», а ці твердження є некоректними.Суд зауважує, що обґрунтування Верховного Суду України становило не просто інше розуміння правового документу.

Суд вважає, що обґрунтування Верховного Суду України можна тлумачити лише як «грубе свавілля» або «відмову у правосудді» у тому розумінні, що викривлений виклад рішення 2007 р. у першій справі «Бочан проти України» (Bochan v.

Ukraine) призвів до руйнування намагань заявниці домогтися розгляду у рамках передбаченої національним законодавством процедури касаційного типу її майнових вимог на підставі рішення Суду у попередній справі. У зв’язку з цим слід зазначити, що у своєму рішенні 2007 р.

Суд встановив, що, зважаючи на обставини, за яких Верховний Суд України передавав справу заявниці до нижчестоящих судів, сумніви заявниці щодо безсторонності суддів, які розглядали справу, включаючи суддів Верховного Суду України, були об’єктивно обґрунтованими».

Отже, квазітлумачення висновків Суду під час перегляду справи Верховним Судом України може призвести до констатування повторного порушення положень Конвенції.

Відтак, передбачений процесуальним законодавством України механізм перегляду Верховним Судом України рішень національних судів (з огляду на прийняття Судом рішення у цій справі) має бути ефективним, а не лише закріпленим у відповідному процесуальному кодексі, що, у свою чергу, матиме важливе значення у питанні зміцнення довіри українців до національних судів.

Источник: https://yur-gazeta.com/dumka-eksperta/rishennya-espl-yak-pidstava-dlya-pereglyadu-konkretnoyi-spravi-vsu-vidnovlennya-porushenogo-prava-ch.html

Продовження тримання під вартою під час розгляду в суді першої інстанції як предмет апеляційного перегляду: Конституційний Суд України ухвалив довгоочікуване рішення

13 червня 2019 року рішенням № 4-р/2019 Конституційний Суд України (далі – КСУ) визнав неконституційним положення частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

Таким чином, КСУ визнав, що необхідність продовження строку тримання під вартою повинна бути предметом дослідження не тільки суду, який розглядає справу по суті. Перевірити таке рішення суду першої інстанції може й апеляція.

Обґрунтовуючи власні висновки, КСУ, з посиланням на резюме Європейської комісії “За демократію через право” (Венеційська Комісія) від 18.03.2019 р.

№ 939/2018, зазначив, що “на відміну від розгляду клопотань щодо звільнення, поданих пізніше, розгляд апеляційної скарги іншим суддею – що не брав участі в ухваленні рішення про тримання під вартою й через це позбавлений упередженості на користь такого рішення – надає можливість виправити помилки, які могли бути допущені при ухваленні рішення про тримання під вартою підозрюваного або про продовження такого тримання”; “у питаннях такої ваги, як позбавлення волі, кращим є додатковий завчасний контроль, аніж контроль ex-poste, можливість якого наставатиме тоді, коли звільнення вже не є можливим, а його наслідком може бути лише відшкодування” (параграф 50 Резюме).

Таким рішенням КСУ усунуто диспропорцію права сторони захисту на апеляційне оскарження під час досудового розслідування та розгляду справи по суті. Річ у тім, що під час досудового розслідування рішення слідчого судді про застосування запобіжного заходу – тримання під вартою – було й залишається предметом контролю суду апеляційної інстанції.

  • Із 14 червня 2019 року рішення суду, що розглядає справу по суті, про продовження строку тримання під вартою також є предметом апеляційного судового контролю.
  • Рішення КСУ, окрім очевидного схвалення обвинуваченими та їх захисниками (та й усією юридичною спільнотою), формує низку практичних запитань, відповіді на які, на наше переконання, будуть надані під час застосування висновків КСУ, викладених у рішенні.
  • Стаття 91 Закону України “Про Конституційний Суд України” визначає, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
  • Отже, на нашу думку, висновки КСУ можуть бути застосовані лише щодо рішень про продовження строку тримання під вартою, ухвалених судами після 14 червня 2019 року.
  • Дискусійним є питання про те, чи охоплюються цим висновком КСУ ухвали судів про застосування (а не про продовження) судом запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (з урахуванням формулювання висновків у рішенні КСУ).
See also:  За незаконну рибалку – штраф та відшкодування збитків рибному господарству у сумі 3 468 грн

Виникають практичні запитання і в розрізі того, а яке ж саме положення ст. 392 КПК України визнано неконституційним. Річ у тім, що частина друга статті 392 КПК не містить окремого положення щодо неможливості апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою.

Вказану норму КПК сформульовано таким чином: ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.

КСУ у своєму рішенні зобов'язав Верховну Раду України привести нормативне регулювання, установлене ч. 2 ст. 392 КПК України, у відповідність до Конституції України та цього рішення. З очевидних причин КСУ не встановив строків виконання такого рішення Верховною Радою України.

Питання втілення рішення КСУ в практичну діяльність виникають у зв'язку з відсутністю порядку та строків оскарження ухвал суду про продовження строку тримання під вартою. Але з огляду на приписи ст. ст. 9, 395 КПК України такі ухвали, на наш погляд, можуть бути оскаржені протягом 7 днів із дня їх оголошення шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції.

  1. У мотивувальній частині рішення КСУ зазначив, із посиланням на Резюме Венеційської комісії, що для того щоб такі апеляційні оскарження не спричинили уповільнення судочинства й тим самим не призвели до процесуальної неефективності, законодавець може стосовно них запровадити суворі часові обмеження (параграф 51 Резюме).
  2. З урахуванням високого процесуального навантаження як місцевих, так і апеляційних судів, виникає питання щодо фактичного зупинення провадження в суді першої інстанції у конкретній справі у зв'язку з поданням апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою на досить тривалий строк.
  3. Зокрема, під час досудового розслідування слідчий суддя, який вирішує питання щодо запобіжного заходу, оцінює матеріали клопотання, заперечення сторони захисту та надані нею документи тощо.

У разі оскарження рішення суду, що розглядає справу по суті, на наш погляд, суду апеляційної інстанції повинні надаватися всі матеріали справи, оскільки саме їх оцінка судом є підставою для продовження строку тримання під вартою.

При цьому сторона захисту буде обмежена в можливості обґрунтування своєї позиції “доказами захисту” (відповідно до вимог ст.

349 КПК України під час розгляду справи по суті докази зі сторони обвинувачення досліджуються в першу чергу, а зі сторони захисту – у другу).

При цьому слід враховувати, що в разі “встановлення помилки” судом апеляційної інстанції ним, серед іншого, повинна надаватися оцінка обґрунтованості обвинувачення, яка може відрізнятися від висновків суду першої інстанції.

У світлі рішення КСУ неочевидним є порядок оскарження ухвал суду апеляційної інстанції про продовження строку тримання під вартою під час виконання ним функції щодо визначення підсудності.

У практичній діяльності непоодинокими є випадки, коли суд апеляційної інстанції, розглядаючи подання про зміну підсудності, продовжує строк тримання під вартою. Отже, цілком логічним є питання щодо можливості оскарження таких ухвал апеляційного суду.

Необхідно також враховувати, що для Європейського суду з прав людини важливим (із певними застереженнями – обов'язковим) є вичерпання всіх національних засобів захисту порушеного права.

Одним із таких засобів, з урахуванням рішення КСУ, є апеляційне оскарження рішення про продовження строку тримання під вартою, ухвалене судом, що розглядає справу по суті (наприклад, для встановлення порушення вимог ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод).

Отже, “апеляція стає неминучою” (звичайно, якщо для такого оскарження є законні підстави).

При цьому слід враховувати, що в разі “встановлення помилки” судом апеляційної інстанції ним, серед іншого, повинна надаватися оцінка обґрунтованості обвинувачення, яка може відрізнятися від висновків суду першої інстанції.

У світлі рішення КСУ неочевидним є порядок оскарження ухвал суду апеляційної інстанції про продовження строку тримання під вартою під час виконання ним функції щодо визначення підсудності.

У практичній діяльності непоодинокими є випадки, коли суд апеляційної інстанції, розглядаючи подання про зміну підсудності, продовжує строк тримання під вартою. Отже, цілком логічним є питання щодо можливості оскарження таких ухвал апеляційного суду.

Необхідно також враховувати, що для Європейського суду з прав людини важливим (із певними застереженнями – обов'язковим) є вичерпання всіх національних засобів захисту порушеного права.

Одним із таких засобів, з урахуванням рішення КСУ, є апеляційне оскарження рішення про продовження строку тримання під вартою, ухвалене судом, що розглядає справу по суті (наприклад, для встановлення порушення вимог ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод).

Отже, “апеляція стає неминучою” (звичайно, якщо для такого оскарження є законні підстави).

Таким чином, на нашу думку, неконституційною визнано правову конструкцію (“прихована заборона оскарження”), а не конкретне положення ч. 2 ст. 392 КПК України.

КСУ у своєму Рішенні зобов'язав Верховну Раду України привести нормативне регулювання, установлене ч. 2 ст. 392 КПК України, у відповідність до Конституції України та цього рішення. З очевидних причин КСУ не встановив строків виконання такого рішення Верховною Радою України.

Питання втілення Рішення КСУ в практичну діяльність виникають у зв'язку з відсутністю порядку та строків оскарження ухвал суду про продовження строку тримання під вартою. Але з огляду на приписи ст. ст. 9, 395 КПК України такі ухвали, на наш погляд, можуть бути оскаржені протягом 7 днів із дня їх оголошення шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції.

У мотивувальній частині Рішення КСУ зазначив, із посиланням на Резюме Венеційської комісії, що для того щоб такі апеляційні оскарження не спричинили уповільнення судочинства й тим самим не призвели до процесуальної неефективності, законодавець може стосовно них запровадити суворі часові обмеження (параграф 51 Резюме).

  • КПК України не містить положень, які б установлювали граничний термін апеляційного перегляду рішень про продовження строку тримання під вартою.
  • З урахуванням високого процесуального навантаження як місцевих, так і апеляційних судів, виникає питання щодо фактичного зупинення провадження в суді першої інстанції у конкретній справі у зв'язку з поданням апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою на досить тривалий строк.
  • Зокрема, під час досудового розслідування слідчий суддя, який вирішує питання щодо запобіжного заходу, оцінює матеріали клопотання, заперечення сторони захисту та надані нею документи тощо.

У разі оскарження рішення суду, що розглядає справу по суті, на наш погляд, суду апеляційної інстанції повинні надаватися всі матеріали справи, оскільки саме їх оцінка судом є підставою для продовження строку тримання під вартою.

При цьому сторона захисту буде обмежена в можливості обґрунтування своєї позиції “доказами захисту” (відповідно до вимог ст.

349 КПК України під час розгляду справи по суті докази зі сторони обвинувачення досліджуються в першу чергу, а зі сторони захисту – у другу).

Отже, у матеріалах справи, що надаються суду апеляційної інстанції, можуть бути відсутні докази сторони захисту, оскільки до їх надання суду, що розглядає справу по суті, “не дійшла черга”.

При цьому слід враховувати, що в разі “встановлення помилки” судом апеляційної інстанції ним, серед іншого, повинна надаватися оцінка обґрунтованості обвинувачення, яка може відрізнятися від висновків суду першої інстанції.

Підсумовуючи викладене вище, вважаємо, що рішення Конституційного Суду України, окрім вирішення конкретного питання права в межах конституційної скарги, фактично створює для законодавця необхідність системних змін до КПК України, які аж ніяк не обмежуються ст. 392 КПК України. Сподіваємося, що рішення апеляційних судів у найближчому майбутньому зможуть надати відповіді на питання практичної реалізації цього рішення.

Подготовлено специально для Платформы ЛІГА:ЗАКОН Связаться с редактором

Источник: https://jurliga.ligazakon.net/experts/271/894_prodovzhennya-trimannya-pd-vartoyu-pd-chas-rozglyadu-v-sud-persho-nstants-yak-predmet-apelyatsynogo-pereglyadu-konstitutsyniy-sud-ukrani-ukhvaliv-dovgoochkuvane-rshennya

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*