Закон передбачає обов’язкову участь захисника у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів на всіх стадіях кримінального провадження, в тому числі і в касаційній інстанції (справа № 5-224кс(15)17, 23.11.17)

Закон передбачає обов’язкову участь захисника у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів на всіх стадіях кримінального провадження, в тому числі і в касаційній інстанції   (справа  № 5-224кс(15)17, 23.11.17)

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки касаційного
розгляду справи за відсутності захисника, участь якого є обов’язковою. 

23.11.2017 р. Верховний суд України в контексті справи №5-224кс(15)17 досліджував правові наслідки кримінального провадження при
касаційному розгляді справи за відсутності захисника, участь якого є
обов’язковою.

Суд вказав, що право на захист є невід’ємним, природним правом
людини, загальновизнаним принципом міжнародного права та розглядається як
необхідна умова забезпечення права на справедливий судовий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 11 Загальної декларації прав
людини 1948 року, кожна людина,
обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її
винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового
розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту.

Гарантії права на захист у разі кримінального обвинувачення
передбачені й у пункті «d» частини третьої статті 14 Міжнародного пакту про
громадянські і політичні права 1966 року та підпункті (c) пункту 3 статті 6
Конвенції  про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі
– Конвенція).

Відповідно до цих положень кожний обвинувачений у вчиненні
кримінального правопорушення має щонайменше право захищати себе особисто чи
використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або –
за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника – одержувати
таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя.

Наведені положення міжнародно-правових актів знайшли своє
вираження в Конституції та інших законах України.

Відповідно до статей 59, 63 Конституції України кожен має право на професійну
правничу допомогу.
 У випадках, передбачених законом, ця
допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. 

  • ВАЖЛИВО: Як
    зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 30 вересня 2009 року №
    23-рп/2009 (справа про право на правову допомогу), конституційне положення
    «кожен  має  право  на  правову  допомогу» слід
    розуміти  як «гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно
    від характеру її правовідносин з державними органами … вільно, без
    неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і
    формах, як вона того потребує».
  • Принцип забезпечення обвинуваченому права на захист є одним з основних засад судочинства (стаття 129 Конституції України) та
    фундаментальним для кримінального процесу.
  • Відповідно до положень пункту 13 частини першої статті 7 КПК забезпечення права на захист
    віднесено до загальних засад кримінального провадження.
  • Сутність указаної засади кримінального провадження визначена в
    статті 20 КПК, у якій передбачено, що особами, яким право на захист надається і
    забезпечується, є підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений.
  • Поряд із загальними гарантіями права на захист, як однією з
    основних засад кримінального провадження, законодавцем встановлено додаткові
    гарантії, а саме випадки, коли участь захисника є обов’язковою в кримінальному
    провадженні.

Так, частиною першою статті 52 КПК передбачено, що участь
захисника є обов’язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких
злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття
особою статусу підозрюваного.

  1. Відповідно до пунктів 10 і 24 частини першої статті 3 КПК
    термін «кримінальне провадження» має таке значення –
    досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв’язку із
    вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну
    відповідальність.
  2. Судове провадження – кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке
    включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та
    проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в
    апеляційному, касаційному порядку, Верховним Судом України, а також за
    нововиявленими обставинами.
  3. Отже, гарантії реалізації права
    на захист поширюються на всі стадії кримінального провадження, в тому числі й
    на стадію судового провадження з перегляду судових рішень в касаційному порядку.

Також важливою гарантією дотримання права особи на захист є
закріплення в кримінальному процесуальному законі припису, що неприбуття
захисника в судове засідання в кримінальному провадженні, де його участь є
обов’язковою, зобов’язує суд відкласти судовий розгляд та вжити заходів для
прибуття захисника до суду. Такі вимоги стосуються всього судового провадження,
в тому числі й провадження з перегляду судових рішень в касаційному порядку
(стаття 434 КПК). 

(!!!) Згідно із
частиною другою статті 412 КПК здійснення судового провадження за відсутності
захисника, якщо його участь є обов’язковою, входить до переліку істотних
порушень вимог кримінального процесуального закону, які вимагають скасування
судового рішення у будь-якому разі.

 У п. 262 рішення ЄСПЛ від 21 квітня 2011 року у справі
«Нечипорук і Йонкало проти України» передбачено «право кожного обвинуваченого у
вчиненні злочину на ефективний захист, наданий захисником…, є однією з основних
ознак справедливого судового розгляду». Також у п.

89 рішення ЄСПЛ від 13 лютого
2001 року у справі «Кромбах проти Франції» вказано, що «хоча право кожної
особи, обвинувачуваної у вчиненні кримінального правопорушення, на ефективний
захист адвокатом не є абсолютним, воно становить одну з головних підвалин
справедливого судового розгляду».

У справі «Максименко проти України» від 20 грудня 2011 року
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою гарантії
підпункту (c) пункту 3 статті 6 Конвенції не припиняють своєї дії після
закінчення провадження у суді першої інстанції.

Забезпечення обвинуваченому у
вчиненні злочину юридичної допомоги є однією з гарантій, що здійснюється й у
випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі було надано таку
допомогу.

Що стосується того, чи вимагали «інтереси правосуддя» надання
заявнику юридичної допомоги, то ключовими у цьому контексті пунктами розгляду є
серйозність питання, про яке йшлося, та характер цього провадження.

Згідно з
практикою Європейського суду з прав
людини інтереси правосуддя в принципі вимагають забезпечення
представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення свободи.

ВИСНОВОК: Отже, при
вирішенні питання, чи вимагають інтереси правосуддя обов’язкової участі
захисника у кримінальному провадженні, мають враховуватися відповідні норми
КПК, зокрема, норми статті 52 цього Кодексу, в якій містяться зобов’язуючі
норми, а також потрібно зважати на такі критерії, як «серйозність питання» та
«характер провадження», які виділив у наведеному рішенні Європейський суд з
прав людини.

Норма частини першої статті 52 цього Кодексу, яка передбачає
обов’язкову участь захисника у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких
злочинів, є гарантією забезпечення права на захист та важливою умовою
справедливого судового розгляду, підлягає застосуванню на всіх стадіях
кримінального провадження, в тому числі судового провадження з перегляду
судових рішень в касаційному порядку. 

Окремо необхідно вказати, що раніше правовою позицією від
15.06.2017 року під час розгляду справи № 227/1084/15-к ВСУ
визначив підстави обов’язкової участі захисника для наркозалежних осіб.

Источник: https://advokat-morozov.blogspot.com/2017/12/blog-post_10.html

Про судову практику забезпечення права на захист у кримінальному провадженні

Відповідно до ч. 1 ст. 52 КПК участь захисника є обов’язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою процесуального статусу підозрюваного. Згідно з ч. 2 ст. 52 КПК в інших випадках обов’язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні:

  • 1) щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, – з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою;
  • 2) щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів виховного характеру, – з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою;
  • 3) щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права, – з моменту встановлення цих вад;
  • 4) щодо осіб, які не володіють мовою, якою ведеться кримінальне провадження, –  з моменту встановлення цього факту;
  • 5) щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішується питання про їх застосування, – з моменту встановлення факту наявності в особи психічного захворювання або інших відомостей, які викликають сумнів щодо її осудності;
  • 6) щодо реабілітації померлої особи – з моменту виникнення права на реабілітацію померлої особи;
  • 7) щодо осіб, стосовно яких здійснюється спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження, – з моменту прийняття відповідного процесуального рішення;
  • 8) у разі укладення угоди між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості – з моменту ініціювання укладення такої угоди.

2.1. Обов’язкова участь захисника у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів

Обов’язкова участь захисника залежить від тяжкості кримінального правопорушення, щодо якого здійснюється кримінальне провадження. Відповідно до ч. 5 ст.

12 Кримінального кодексу України (КК) особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачено покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п’ять тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Крім того, слід враховувати, що визначення початкового моменту виникнення обов’язку щодо забезпечення захисника згідно з ч. 1 ст. 52 КПК залежить від набуття особою процесуального статусу підозрюваного. Підозрюваним відповідно до ч. 1 ст.

42 КПК є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276–279 КПК, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Результати аналізу судової практики дозволили встановити наявність випадків, коли участь захисника у кримінальних провадженнях щодо особливо тяжких злочинів забезпечувалась лише під час судового розгляду.

See also:  Звільнення вагітної жінки як такої, що не пройшла випробування, заборонено законодавством

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження та встановлено Бородянським районним судом Київської області, К. та Г. обвинувачувалися у вчиненні особливо тяжкого злочину (ч. 3 ст. 187 КК), проте під час досудового розслідування для захисту Г. адвоката залучено не було. Обвинувачений Г.

зазначив, що він не мав постійної роботи, ні він, ні його близькі родичі не мали можливості укласти угоду з адвокатом для захисту його інтересів. Ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 09 квітня 2013 року для захисту Г.

було залучено адвоката та забезпечено реалізацію права на захист обвинуваченим у судовому провадженні.

Водночас неналежна оцінка матеріалів кримінального провадження призводила до помилкових висновків про незабезпечення права на захист у кримінальних провадження щодо особливо тяжких злочинів.

Источник: https://sa.dn.ua/pro-sudovu-praktiku-zabezpechennya-pra/2/

Повноваження суду першої інстанції щодо закриття кримінального провадження у зв’язку з декриміналізацією діяння: доктрина і практика

09:00, 12 июня 2020

Втрата суспільної небезпечності злочину внаслідок декриміналізації не означає відсутності підстави кримінальної відповідальності.

  • Ірина Гловюк,
  • доктор юридичних наук, професор,
  • член НКР при Верховному Суді.

КПК України, закріпляючи у ст. 284 повноваження суду закривати кримінальне провадження, передбачає: якщо обставини, передбачені пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, виявляються під час судового розгляду, суд зобов’язаний ухвалити виправдувальний вирок.

Якщо обставини, передбачені пунктами 5, 6, 7, 8, 9, 9-1 частини першої цієї статті, виявляються під час судового провадження, а також у випадку, передбаченому пунктами 2, 3 частини другої цієї статті, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження.

Проте ці формулювання КПК України не надають відповіді на запитання, як поступати суду у ситуації, коли має місце декриміналізація діяння, тобто обставина, передбачена п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України, – набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою. Пункт 2 ч. 3 ст.

314 КПК України натомість передбачає, що у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти такі рішення: закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 4 – 8, 10 частини першої або частиною другою статті 284 цього Кодексу; тим самим визнаючи можливість застосування п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України у судовому провадженні.

У інформаційному листі ВССУ «Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» було зазначено, що суд має враховувати положення пунктів 4 – 8 ч. 1 та ч. 2 ст.

284 КПК і у разі виявлення зазначених у них обставин постановляти ухвалу про закриття кримінального провадження. Загалом КПК України доволі фрагментарно регламентує застосування підстави закриття кримінального провадження, яка передбачена п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України, – набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою.

Відмітимо, що ККС ВС надав певну відповідь на це запитання у постанові від 3 грудня 2019 року. Вироком Кременецького районного суду Тернопільської області від 12 вересня 2018 року ОСОБА_1  визнано винуватим та засуджено до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ст.

75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, з покладенням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.

У касаційній скарзі прокурор просив скасувати судові рішення у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 – закрити на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК, у зв`язку з декриміналізацією злочину.

ККС ВС зазначив, що суд апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги засудженого про призначення йому менш суворої міри покарання залишив її без змін, при цьому не зважив, що 1 січня 2019 року набрав чинності Закон № 2531-VIII, яким внесено відповідні зміни до статті 246 КК. Тобто за наявності підстав, передбачених  п. 4 ч. 1 ст.

284 КПК, для закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1, у зв`язку зі скасуванням кримінальної відповідальності за вчинене ним кримінальне правопорушення, апеляційний суд не виконав обов`язкових вимог кримінального процесуального закону та не закрив провадження, чим допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, визначених п. 1 ч. 2 ст. 412 КПК. Тим самим ККС ВС підтвердив можливість закриття кримінального провадження судом за п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України. Із цією позицію слід погодитись, проте ряд питань реалізації п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України у судому провадженні залишилися невирішеними.

Зважаючи на те, що рішенням про закриття кримінального провадження у зв’язку з відсутністю в діянні складу злочину в разі, коли злочинність і караність цього діяння були усунені новим кримінальним законом до вступу вироку в законну силу, забезпечується реалізація вимоги рівних підстав для поширення нового кримінального закону на осіб, які відповідно до статті 62 Конституції України щодо питання про кримінальну відповідальність вважаються невинними, незалежно від того, до чи після його прийняття було скоєно діяння. Таке рішення констатує відсутність злочинності та караності діяння за змістом нового кримінального закону і, відповідно, не тягне для особи будь-яких кримінально-правових наслідків, навпаки, воно спрямоване на захист прав цієї особи і само собою не може розглядатися як заподіяння їй шкоди, а тому – враховуючи, що питання про кримінальну відповідальність за діяння, яке втратило якість злочинності, виключається в принципі, – то й кримінальне переслідування відносно підозрюваного, обвинуваченого підлягає припиненню[1], то суд у судовому провадженні (не тільки підготовчому) не може не відреагувати на зміну державної оцінки певного діяння, і має у процесуальному порядку відреагувати на скасування кримінальної відповідальності за діяння. Зважаючи на те, що для підготовчого провадження передбачено можливість закриття кримінального провадження за цією підставою, і те, що ч. 7 ст. 284 КПК України для судового розгляду як підстави ухвалення виправдувального вироку прямо передбачає лише ті, що передбачені пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, суд першої інстанції під час судового розгляду вправі закрити кримінальне провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України.

КПК України не вказує, до якого різновиду підстав відноситься декриміналізація діяння. Слід підтримати думку про те, що втрата суспільної небезпечності злочину внаслідок декриміналізації не означає відсутності підстави кримінальної відповідальності.

На момент вчинення діяння містило склад злочину, було підставою для кримінальної відповідальності, тому декриміналізація діяння є нереабілітуючою підставою[2].

Дійсно, враховуючи положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», зокрема те, що законодавцем не наділено особу, відносно якої закрито кримінальне провадження за даної підстави, правом на відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним переслідуванням, законодавець відносить дану підставу до нереабілітуючих підстав[3]. 

Процесуальний порядок закриття кримінального провадження за цією підставою та локальний предмет доказування у КПК України не виписаний.

Разом з тим, враховуючи нереабілітуючий характер цієї підстави, слід вказати на логічність підходу, за якого особа, щодо якої кримінальну справу закрито у зв’язку з усуненням новим кримінальним законом злочинності і караності інкримінованого їй діяння, повинна мати можливість реалізувати у суді своє право на судовий захист, а суд, в свою чергу, – перевірити і оцінити законність і обґрунтованість прийнятих у даному провадженні процесуальних рішень, в яких зафіксована висунута щодо особи підозра у злочині на основі матеріалів, зібраних як на стадії досудового розслідування, так і на стадії судового розгляду, і в разі встановлення фактів, які підтверджують незаконність і необґрунтованість кримінального переслідування особи, вирішити питання про реабілітацію, тобто відновлення честі, гідності, які поставлені під сумнів неправомірними підозрою, обвинуваченням, відновлення її порушених прав, відшкодування заподіяної шкоди[4]. Закриття провадження з цієї підстави потребує таких же серйозних повних та всебічних досліджень, як і у справі, зокрема, з обвинувальним актом, судовий розгляд такої справи повинен відбуватися відповідно до чітко встановленої законом процедури[5]; у випадку встановлення судом під час судового розгляду провадження декриміналізацію діяння, за вчинення якого обвинувальний акт відносно особи перебуває на розгляді в суді, суд повинен встановити: чи мала місце подія кримінального правопорушення, наявність в діянні обвинуваченого саме того складу кримінального правопорушення, яке йому інкриміноване органами досудового слідства, та безпосередньо встановити факт декриміналізації діяння, в тому числі й перевірити чи набув чинності закон на підставі якого караність діяння було усунено[6].

Зважаючи на те, що декриміналізація діяння є нереабілітуючою підставою закриття кримінального провадження, а отже, її застосуванням фактично констатується причетність особи до вчинення кримінально-караного діяння, то вона може бути застосована лише, якщо в судовому засіданні доведено, тобто встановлено доказами, що особа вчинила діяння і кримінальна відповідальність за це діяння скасована.

КПК України не передбачає, як вказувалося вище, особливостей процедури застосування п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України, зокрема, і у ситуаціях, коли обвинувачений під час судового засідання наполягає на ухваленні виправдувального вироку. У даному випадку має бути застосована аналогія закону, керуючись ст. 8, ч. 6 ст. 9 КПК України.

Подібні суспільні відносини регулюються ч. 8 ст. 284 КПК України, яка передбачає, що закриття кримінального провадження або ухвалення вироку з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої цієї статті (тобто у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності), не допускається, якщо підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує.

В цьому разі кримінальне провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом. Зважаючи, що звільнення особи від кримінальної відповідальності також є нереабілітуючою підставою, ці норми є релевантними для застосування за аналогією і при застосуванні п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України.

See also:  Неконституційність змін у законі щодо єдиного соціального внеску

Відмітимо, що у доктрині визнається логічність такого шляху вирішення цієї  проблеми. Так, С.В.

Томин зазначає, що у випадку заперечення обвинуваченим проти закриття кримінального провадження у зв’язку з прийняттям нового кримінального закону, який скасовує злочинність і караність інкримінованого йому діяння, суд зобов’язаний перевірити у судовому засіданні по суті викладені доводи обвинуваченого і оцінити законність і обґрунтованість висунутої підозри в інкримінованому йому діянні, і, відповідно, вирішити питання про наявність підстав для застосування процедури реабілітації, якими у всякому випадку повинні бути незаконність відкриття кримінального провадження, незаконність підозри, обвинувачення, незаконність обвинувального акту[7]. Х.М. Павич вважає, що якщо було заявлено клопотання про необхідність реабілітації обвинуваченого, то таке закриття можливе лише на стадії судового розгляду, за результатами якого суд повинен встановити: чи мала місце подія кримінального правопорушення, наявність в діянні обвинуваченого саме того складу кримінального правопорушення, яке йому інкриміноване органами досудового розслідування, та безпосередньо встановити факт декриміналізації діяння, в тому  числі й перевірити, чи набув чинності закон, на підставі якого караність діяння було усунено.  У випадку, якщо судом буде встановлено відсутність події кримінального правопорушення чи відсутність в діянні складу кримінального правопорушення, суд ухвалює виправдувальний вирок, що дає особі право на так звану реабілітацію[8]. Таким чином, якщо обвинувачений під час судового засідання наполягає на ухваленні виправдувального вироку, вважаємо, що суд не вправі закрити кримінальне провадження за наявності підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України, і має продовжувати провадження у загальному порядку та ухвалити вирок.

Отже, викладені проблемні аспекти застосування п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України свідчать про нагальну потребу внесення змін та доповнень до КПК України з метою вирішення вищезазначених питань.

__________________

[1] Томин С.В. Реалізація окремих засад кримінального провадження у випадку його закриття у зв’язку з декриміналізацією діяння. Прикарпатський юридичний вісник. 2014. Вип. 2 (5). С. 311.

Источник: https://sud.ua/ru/news/blog/171051-povnovazhennya-sudu-pershoyi-instantsiyi-schodo-zakrittya-kriminalnogo-provadzhennya-u-zvyazku-z-dekriminalizatsiyeyu-diyannya-doktrina-i-praktika

1. Система стадій кримінального провадження

Захисник зобов'язаний використовувати засоби захисту, передбачені КПК та іншими законами України, з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого та з'ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого.

Захисник зобов'язаний прибувати для участі у виконанні процесуальних дій за участю підозрюваного, обвинуваченого.

У разі неможливості прибути в призначений строк захисник зобов'язаний завчасно повідомити про таку неможливість та її причини слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд, а у разі, якщо він призначений органом (установою), уповноваженим законом на надання безоплатної правової допомоги, – також і цей орган (установу).

Захисник без згоди підозрюваного, обвинуваченого не має права розголошувати відомості, які стали йому відомі у зв'язку з участю в кримінальному провадженні і становлять адвокатську або іншу охоронювану законом таємницю.

Захисник після його залучення має право відмовитися від виконання своїх обов'язків лише у випадках:

1) якщо є обставини, які згідно з КПК виключають його участь у кримінальному провадженні;2) незгоди з підозрюваним, обвинуваченим щодо вибраного ним способу захисту, за винятком випадків обов'язкової участі захисника;3) умисного невиконання підозрюваним, обвинуваченим умов укладеного з захисником договору, яке проявляється, зокрема, у систематичному недодержанні законних порад захисника, порушенні вимог цього Кодексу тощо;4) якщо він свою відмову мотивує відсутністю належної кваліфікації для надання правової допомоги у конкретному провадженні, що є особливо складним,

^ . Захисник може у будь-який момент бути залученим підозрюваним, обвинуваченим, їх законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого до участі у кримінальному провадженні.

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов'язані надати затриманій особі чи особі, яка тримається під вартою, допомогу у встановленні зв'язку із захисником або особами, які можуть запросити захисника, а також надати можливість використати засоби зв'язку для запрошення захисника.

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов'язані утримуватися від надання рекомендацій щодо залучення конкретного захисника.

Захисник залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням у випадках та в порядку, визначених КПК.

Так, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобов'язані забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні у випадках, якщо:1) відповідно до вимог статті 52 цього Кодексу участь захисника є обов'язковою, а підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника;2) підозрюваний, обвинувачений заявив клопотання про залучення захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об'єктивних причин не може його залучити самостійно;3) слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд вирішить, що обставини кримінального провадження вимагають участі захисника, а підозрюваний, обвинувачений не залучив його.Захисник може бути залучений слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом в інших випадках, передбачених законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги.У цих випадках слідчий, прокурор виносить постанову, а слідчий суддя та суд постановляє ухвалу, якою доручає відповідному органу (установі), уповноваженому законом на надання безоплатної правової допомоги, призначити адвоката для здійснення захисту за призначенням та забезпечити його прибуття у зазначені у постанові (ухвалі) час і місце для участі у кримінальному провадженні.Постанова (ухвала) про доручення призначити адвоката негайно направляється відповідному органу (установі), уповноваженому законом на надання безоплатної правової допомоги, і є обов'язковою для негайного виконання. Невиконання, неналежне або несвоєчасне виконання постанови (ухвали) про доручення призначити адвоката тягнуть відповідальність, встановлену законом.

^ :

1) свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю;2) ордером, договором із захисником або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.Встановлення будь-яких додаткових вимог, крім пред'явлення захисником документа, що посвідчує його особу, або умов для підтвердження повноважень захисника чи для його залучення до участі в кримінальному провадженні не допускається.Договір із захисником має право укласти особа, захист інтересів якої буде здійснюватися а також інші особи, які діють в її інтересах, за її клопотанням або за її наступною згодою.

^ щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.

В інших випадках обов'язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні:1) щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, – з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою;2) щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів виховного характеру, – з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою;3) щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права, – з моменту встановлення цих вад;4) щодо осіб, які не володіють мовою, якою ведеться кримінальне провадження, – з моменту встановлення цього факту;5) щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішується питання про їх застосування, – з моменту встановлення факту наявності в особи психічного захворювання або інших відомостей, які викликають сумнів щодо її осудності;6) щодо реабілітації померлої особи – з моменту виникнення права на реабілітацію померлої особи.Слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд залучають захисника для проведення окремої процесуальної дії в порядку, передбаченому статтею 49 КПК, виключно у невідкладних випадках, коли є потреба у проведенні невідкладної процесуальної дії за участю захисника, а завчасно повідомлений захисник не може прибути для участі у проведенні процесуальної дії чи забезпечити участь іншого захисника або якщо підозрюваний, обвинувачений виявив бажання, але ще не встиг залучити захисника або прибуття обраного захисника неможливе.Запросити захисника до участі в окремій процесуальній дії має право і сам підозрюваний, обвинувачений. Якщо потреби у проведенні невідкладних процесуальних дій за участю захисника немає і коли неможливе прибуття захисника, обраного підозрюваним, обвинуваченим, протягом двадцяти чотирьох годин, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд мають право запропонувати підозрюваному, обвинуваченому залучити іншого захисника.Під час проведення окремої процесуальної дії захисник має ті ж самі права й обов'язки, що й захисник, який здійснює захист протягом кримінального провадження.Захисник як до процесуальної дії, так і після неї має право зустрічатися з підозрюваним, обвинуваченим для підготовки до проведення процесуальної дії або обговорення її результатів.Здійснення захисту під час проведення окремої процесуальної дії не покладає на захисника обов'язку надалі здійснювати захист у всьому кримінальному провадженні або на окремій його стадії.

Підозрюваний, обвинувачений має право відмовитися від захисника або замінити його.

See also:  Законодавче врегулювання інституту корпоративних договорів та безвідкличної довіреності

Відмова від захисника або його заміна повинна відбуватися виключно в присутності захисника після надання можливості для конфіденційного спілкування. Така відмова або заміна фіксується у протоколі процесуальної дії.

Відмова від захисника не приймається у випадку, якщо його участь є обов'язковою.

У такому випадку, якщо підозрюваний, обвинувачений відмовляється від захисника і не залучає іншого захисника, захисник повинен бути залучений у порядку, передбаченому статтею 49 цього Кодексу, для здійснення захисту за призначенням.

^

Відповідно до ст. 50 КПК, потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

Потерпілому вручається пам'ятка про процесуальні права та обов'язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення.

Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв'язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого.Потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства.

За наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, , слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.

Якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви, положення даної статті поширюються на близьких родичів чи членів сім'ї такої особи.

Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім'ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотанням – потерпілими може бути визнано кілька осіб.

Після того, як особа, яка перебувала у стані, що унеможливлював подання нею відповідної заяви, набуде здатності користуватися процесуальними правами, вона може подати заяву про залучення її до провадження як потерпілого.

Якщо особа не подала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяву про залучення її до провадження як потерпілого, то слідчий, прокурор, суд має право визнати особу потерпілою лише за її письмовою згодою. За відсутності такої згоди особа в разі необхідності може бути залучена до кримінального провадження як свідок.

Положення цієї частини не поширюються на провадження, яке може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого (кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення).

Заявник. Заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим. Заявник має право: 1) отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію; 2) подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи; 3) отримати інформацію про закінчення досудового розслідування.

^ : 1) бути повідомленим про свої права та обов'язки, передбачені КПК; 2) знати сутність підозри та обвинувачення, бути повідомленим про обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного, обвинуваченого заходів забезпечення кримінального провадження та закінчення досудового розслідування; 3) подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду; 4) заявляти відводи та клопотання; 5) за наявності відповідних підстав – на забезпечення безпеки щодо себе, близьких родичів чи членів своєї сім'ї, майна та житла; 6) давати пояснення, показання або відмовитися їх давати; 7) оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому КПК; 8) мати представника та в будь-який момент кримінального провадження відмовитися від його послуг; 9) давати пояснення, показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, безоплатно за рахунок держави користуватися послугами перекладача в разі, якщо він не володіє державною мовою чи мовою, якою ведеться кримінальне провадження; 10) на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом; 11) знайомитися з матеріалами, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, в порядку, передбаченому КПК, у тому числі після відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 цього Кодексу, а також знайомитися з матеріалами кримінального провадження, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, у випадку закриття цього провадження; 12) застосовувати з додержанням вимог цього Кодексу технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд вправі заборонити потерпілому застосовувати технічні засоби при проведенні окремої процесуальної дії чи на певній стадії кримінального провадження з метою нерозголошення даних, які містять таємницю, що охороняється законом чи стосується інтимних сторін життя людини, про що виноситься (постановляється) вмотивована постанова (ухвала); 13) одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення у випадках, передбачених КПК; 14) користуватися іншими правами, передбаченими КПК.

  • ^ :1) на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим; 2) отримувати від уповноваженого органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію; 3) подавати докази на підтвердження своєї заяви; 4) брати участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях, під час проведення яких ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дії, що заносяться до протоколу, а також знайомитися з протоколами слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, виконаних за його участі; 5) отримувати копії матеріалів, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, після закінчення досудового розслідування.
  • ^ : 1) бути завчасно поінформованим про час і місце судового розгляду; 2) брати участь у судовому провадженні; 3) брати участь у безпосередній перевірці доказів; 4) підтримувати обвинувачення в суді у випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення; 5) висловлювати свою думку під час вирішення питання про призначення покарання обвинуваченому, а також висловлювати свою думку при вирішенні питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру; 6) знайомитися з судовими рішеннями, журналом судового засідання і технічним записом кримінального провадження в суді; 7) оскаржувати судові рішення в порядку, передбаченому КПК.
  • ^ : 1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а в разі неможливості своєчасного прибуття – завчасно повідомити про це, а також про причини неможливості прибуття; 2) не перешкоджати встановленню обставин вчинення кримінального правопорушення; 3) не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які стали йому відомі у зв'язку з участю у кримінальному провадженні і які становлять охоронювану законом таємницю.
  • ^ – особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником.
  • Якщо потерпілим є неповнолітня особа або особа, визнана в установленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, до участі в процесуальній дії разом з нею залучається її законний представник.
  • Законний представник користується процесуальними правами особи, інтереси якої він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена представнику.

На всіх стадіях кримінального провадження потерпілий має право примиритися з підозрюваним, обвинуваченим і укласти угоду про примирення. У передбачених законом України про кримінальну відповідальність та КПК випадках примирення є підставою для закриття кримінального провадження.Представником юридичної особи, яка є потерпілим, може бути її керівник, інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю, а також особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні.Повноваження представника потерпілого на участь у кримінальному провадженні підтверджуються:1) документами, передбаченими статтею 50 цього Кодексу, – якщо представником потерпілого є особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні;2) копією установчих документів юридичної особи – якщо представником потерпілого є керівник юридичної особи чи інша уповноважена законом або установчими документами особа;3) довіреністю – якщо представником потерпілого є працівник юридичної особи, яка є потерпілою.Представник користується процесуальними правами потерпілого, інтереси якого він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена представнику.Питання участі законного представника потерпілого у кримінальному провадженні регулюється згідно з положеннями статті 44 КПК.Так, як законні представники можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності – опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім'ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний.Про залучення законного представника слідчий, прокурор виносить постанову, а слідчий суддя, суд – постановляє ухвалу, копія якої вручається законному представнику.У разі якщо дії чи інтереси законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє, за рішенням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду такий законний представник замінюється іншим з числа осіб, зазначених вище.

Источник: https://mir.zavantag.com/pravo/8645/index.html?page=5

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*